Аудит фінансової звітності підприємства

      ВСТУП 

     В умовах розвитку ринкової інфраструктури відбувається процес формування розгалуженої мережі акціонерних, спільних, орендних підприємств, концернів, страхових  компаній та інших підприємницьких структур, які не мають вищих органів управління. Тому все більше зростає необхідність аудиту.

     Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського, фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

     Однією  з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансової звітності  підприємства. Якість фінансової інформації зменшує інформаційний ризик споживачів фінансових звітів. Недоброякісна, тобто викривлена інформація з фінансових результатів, яка узагальнюється, спотворює макроекономічні показники та приводить до прийняття неадекватних управлінських рішень на загальнодержавному рівні.

     Тема  курсової роботи обрана через те, що саме у фінансовій звітності підприємства групують усі показники своєї господарської діяльності – розміри доходів, видатків за їх видами, отриманий прибуток та інші. Отже, за допомогою аудиту  можна з’ясувати достовірність складання фінансової звітності та встановити фінансовий стан підприємства.

     Підприємством, на прикладі якого буде розглядатися аудит фінансової звітності, є Відкрите Акційне Товариство «Луганськмлин», оскільки воно є одним з провідних у мiстi.

     Основна мета курсової роботи — поглибити теоретичними знаннями та практичними навичками з аудиту, навчитися методично правильно застосовувати прийоми аудиту та аудиторські процедури на практиці.

     При проведенні збору даних, їх опрацюванні  та формування висновків і пропозицій використовувались такі методи і прийоми: документальна перевірка, підтвердження, спостереження, обстеження, опитування, сканування, обстеження, зустрічну перевірку.

     Документальна перевірка - це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.

     Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально відповідальних осіб.

     Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильні х ті розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

     Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку та включення до статей затрат та доходів.

     Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб з метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

     Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

     Обстеження  — це особисте ознайомлення з предметом дослідження.

     Опитування  — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

     Сканування  — безперервний, поелементний перегляд інформації.

     При зустрічній перевірці  відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється зданими клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт та послуг.

     Аудиторська перевірка - це складний і тривалий процес. Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський підприємницький ризик. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її організації з метою встановлення об'єктивної істини щодо будованої інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності та аудиту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1

Теоретичні  основи та нормативно-правова база регулювання аудиторської діяльності 

     1.1.Теорітичні  основи аудита фінансової звітності 

     В умовах ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.

     Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.

     Для вирішення непорозумінь між податковими  органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. аudio - той, що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб. Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.

     Розвиткові  аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

     Розпочинаючи  перевірку на підприємстві, незалежний аудитор отримує від його керівництва фінансові та інші звіти, які містять прогноз керівництва про економічні події. Аудитор розпочинає свою роботу з аналізу цих прогнозів. Завдання аналізу — підтвердити або спростувати дані.

     Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.

     Мета  аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку. Основними завданнями аудиту є:

• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;
• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;
• реальність визначення фінансових результатів;
• оцінка ефективності внутрішнього контролю;
• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо [21, с. 328 – 330].   

       Аудиторська перевірка фінансової  звітності – це, певним чином,  процес зворотній процесу накопичення  облікових даних, їх систематизації, відображення у регістрах аналітичного та синтетичного обліку та зрештою у звітних формах. Успішне проведення аудиту потребує чіткого уявлення про систему обробки та накопичення інформації у сфері фінансового обліку. Загалом, інформаційні потоки, в межах бухгалтерського обліку на абстрактному рівні, можна представити наступною схемою.

     Національний  норматив аудиту №3 зазначає, що метою  аудиту фінансової звітності є висловлення  аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.  

     Інформаційною базою та джерелом отримання аудиторських доказів крім власне форм звітності  є первинна документація, регістри бухгалтерського обліку (журнали-ордери),  Головна книга, відомості аналітичного обліку, статистична звітність, податкова звітність, бізнес-плани, кошториси, калькуляції, матеріали перевірок проведених державними податковими інспекціями та іншими органами управління, матеріали внутрішньогосподарського контролю, письмові та усні заяви робітників  підприємства і третіх осіб стосовно досліджуваних об’єктів та ін. [14, с. 363]. 
 
 

1.2.Нормативно-правова база регулювання аудиту фінансової звітності 

     Аудиторська діяльність регулюється Законом  України "Про аудиторську діяльність" від 14 вересня 2006 р. № 140-V. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

     Питання, пов'язані з роботою і професійним  захистом аудиторів, регулюють Аудиторська  палата України і Спілка аудиторів  України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом.

     Аудиторські послуги надаються у формі  аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

     Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством. Законом України "Про  аудиторську діяльність" створено Аудиторську палату України, повноваження якої визначаються цим Законом та Статутом Аудиторської палати України (далі — АПУ).

     АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах  самоврядування. Вона є юридичною  особою, веде відповідний облік та звітність.

     АПУ формується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

     Основними завданнями АПУ є:

• організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб'єктів підприємницької діяльності;
• надання методичної допомоги аудиторським фірмам (розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо);
• надання суб'єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю;
• підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

     Аудитори  або їх колективи мають право  об'єднатися у громадську організацію — Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності не менше п'яти аудиторів, котрі є членами Спілки. Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту.

     Робота  аудитора ведеться відповідно до документів, об’єднаних у дві групи:

     а) державні законодавчі акти;

     б) аудиторські стандарти (нормативи) та інші регулятиви [1].

     Також аудитор керується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ та такими нормативними документами:

• П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";
• П(С)БО 2 "Баланс";
• П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";
• П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";
• П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";

     •П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". 
Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцінки статей балансу та фінансової звітності [2].

          Нормативи щодо послуг аудиторів Комітет міжнародної аудиторської практики видає у двох екземплярах: міжнародні нормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА/СР).

     Національні нормативи аудиту, залежно від  виду аудиту, поділяються на  національні  нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить.

     Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають  змогу підтримувати аудиторську діяльність на відмінному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень.

     На  відміну від стандартів, норми  не передбачають основних принципів, але  містять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторських звітів). Норми мають бути переконливими, але без директивного характеру. Аудитори можуть не дотримуватись норм, але завжди повинні пояснити, чому вони так роблять.

     Під стандартами аудиту розуміють основні  принципи, яких слід дотримуватись під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їхніх обов’язків Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність і компетентність.

     Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етики професійних аудиторів, встановлених Міжнародною федерацією бухгалтерів [4, с. 256]. 
 
 

     1.3.Теорітичні  аспекти аудиту 

     Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського, фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

     Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.

     У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.

     За  визначенням Роя Доджа, "аудит  — це захоплюючий предмет; шкода  тільки, що великий обсяг офіційних  публікацій АРС (Audio Practices Committee тобто Комітет практики аудиту) настільки його ускладнив... Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих обставин" [30, с. 19, 20].

     Видатний  американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в США книгу з теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.

     Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма першості з питань обліку належить Італії, а з аудиту — Англії, де було створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета - гарантування фінансової звітності.

     Р. Адамс, автор книги "Основи аудиту", наводить класичне висловлення, що стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма 
ученими, але заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: "Без аудиту 
немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що вартує влада?" [3, с.18].

     Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. З 1844 р. у Великобританії видано серію законів про компанії, відповідно до яких останні були зобов'язані один раз протягом року запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язкового незалежного аудиту було ухвалено у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.).

     Палата  лордів (Великобританія) у справі Caparo проти Touche Ross (1990) дала таке трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінансова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань і, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їхніх колективних повноважень щодо винагороди чи відклику тих, кому було довірено ведення справ". Разом із тим зазначалося, що "відповідальність за подання фінансової звітності, яка дає правильну й об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладено на її директорів. Роль аудиторів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну й об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше дослідна, ніж творча" .

     Рішення у справі Caparo  підтвердило, що аудитор не відповідає перед компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальними акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду виплачує аудитору компанія, яка перебуває з ним у договірних стосунках.

     Фірми ведуть між собою конкурентну  боротьбу. Кожна з них має зв'язок із фірмами в інших країнах, а  тому має міжнародний потенціал.

     До  організаційної ієрархії в типовій  аудиторській фірмі належать партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні  аудитори і помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить статусу партнера [19, с. 522 - 528]. 

     РОЗДІЛ 2

   Методика  аудиту фінансової звітності підприємства 

     2.1.Завдання, послідовність аудиту фінансової звітності та його інформаційне забезпечення 

     Фінансовий  результат діяльності підприємства характеризує його економічну ефективність та відображається у фінансовій звітності. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

     Мета  аудиторської перевірки фінансової звітності — незалежна експертиза для встановлення реальності та достовірності  її, своєчасності та єдності методичних звітних показників. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів — юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень.

     На  початку аудиту фінансової звітності  суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку тощо).

     Потім аудитор оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, І поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання[8, с. 769].

     Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 "Капітальні витрати на поліпшення землі", 50 "Довгострокові позики", 501 "Довгострокові кредити банків", 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди" тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

     Використання  нематеріальних активів аудитор  контролює за даними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Аудитор з'ясовує, як використовуються підприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

     Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини відображають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення будівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 "Паливо".

     Розрахунки  з дебіторами і кредиторами, постачальниками  і покупцями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 374 "Розрахунки за претензіями" та ін.[27, с.878].

     Чистий  прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичайного прибутку.

     Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі й  звіті про фінансові результати.

     Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

     За  результатами такої перевірки аудитор  може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

     Оцінка  фінансової звітності та своєчасності її подання у керуючі інстанції і відповідним державним органам (податковій адміністрації, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

     Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

     Фінансові звіти вміщують статті, склад і  зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звіту обов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

     Складовою аудиту фінансової звітності є фінансовий аналіз звітності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової сталості й платоспроможності, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники ліквідності й фінансової активності.

     У ринковому середовищі, коли фінансово-господарська діяльність 
підприємства здійснюється на принципах самофінансування, а за 
нестачі власних фінансових ресурсів — за рахунок позичкових коштів, 
є важливо дати аналітичну оцінку фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел. Запас джерел власних коштів — 
це запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні 
кошти перевищують позичені.

     Фінансова стійкість оцінюється на підставі співвідношення власних і позичкових коштів у активах підприємства, темпів нагромадження власних коштів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довготермінових і короткотермінових позик, достатнього забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

     Одночасно аудитор з'ясовує, чи спроможне підприємство виконати свої обов'язки перед бюджетом, кредитними та іншими органами.

     Для цього слід перевірити: