Безготівкові розрахунки за допомогою банківських платіжних карток

 

…….. національний економічний університет

(повне найменування вищого навчального закладу)

Банківська справа

(повна назва кафедри,  циклової комісії)

 

 

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з___дисципліни «Гроші та кредит»_______________________________

(назва дисципліни)

на тему:        

Безготівові розрахунки за допомогою банківських  пластикових карток 

 

	Студента (ки)    2   курсу    6    групи
	напряму підготовки    «Фінанси та кредит»
	спеціальності   «Банківська  справа»
	Наталии
	(прізвище та ініціали)
	Керівник  к.е.н., доц.
	(посада, вчене звання, науковий  ступінь, прізвище та ініціали)
	Національна шкала  ____________________
	Кількість балів:______ Оцінка ECTS:______
Члени комісії	__________
	(підпис)                                 (прізвище та ініціали)
	__________    _________________________
	(підпис)                                 (прізвище та ініціали)
	__________    _________________________
	(підпис)                                 (прізвище та ініціали)

 

м. Харків - 2013 рік

ВІДГУК

на курсову роботу студента 2 курсу

фінансового факультету ХНЕУ

спеціальності «Банківська  справа»

 

на тему: ____________________________________________________

 

Актуальність  теми даного дослідження обумовлена тим, що__________

 

 

 

 

Якість проведеного аналізу проблеми.

 

___________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

Наявність недоліків

 

 

 

 

Загальний висновок. Проте дане зауваження не знижує цінності даної курсової роботи. Вона відповідає вимогам що пред’являються до таких робіт, рекомендується до захисту з оцінкою   «_____» балів.

Керівник                                        _________               ……………

               (підпис)

 

1.Сутність понять «безготівковий розрахунок» і «платіжні картки»

 

 

Батьківщиною пластикових  карток вважають Сполучені Штати  Америки. Перші картки, щоправда, тоді ще не пластикові, а паперові, запровадили  у 1914 році деякі американські крамниці. Вони видавали їх своїм постійним  відвідувачам, які були гідні такої  довіри. То були, власне, кредитні картки з рельєфно витиснутими на них  ім’ям та адресою клієнта. Продавці за допомогою копіювального паперу могли швидко занести дані про  клієнта у касові книги. Усвідомивши, що загальна мережа карткового обслуговування збільшить клієнтуру кожного  з торговельних підприємств, власники майже тисячі крамниць та інших торговельних закладів у 1936 році погодились у такий  спосіб кредитувати спільних клієнтів[13,c.56].

У 1949 році три підприємці – Макнамара, Снайдер та Блумінгдейл  – організували в Нью-Йорку компанію з випуску кредитних карток для  відвідувачів нью-йоркських ресторанів. Через деякий час “Diners Club” діяла в Нью-Йорку, Лос-Анжелесі та Бостоні. Картки виявилися настільки успішним винаходом, що невдовзі емісією кредитних карток зайнялися навіть американські банки. Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank, його приклад наслідували інші. Цими картками можна було розраховуватися не тільки в ресторанах, але й у готелях тощо. А вже в 1958 році першу картку випустила “American Express”[10,c.141]. На сьогодні не існує єдиної думки щодо визначення поняття пластикова картка, найбільш розповсюджені наведені в додатку А.

Упровадження карткових платіжних  систем стає економічно ефективним для  всіх її учасників - держави, банків, процесингових  центрів, підприємств торгівлі і  сфери послуг, громадян (рис. 1).

Можна виокремити переваги, які отримують  від використання платіжних карток учасники карткових платіжних систем - банк-еквайр і банк-емітент.

Перевірений спосіб залучення великої  кількості фізичних осіб у ролі

 

Рис.1.1. Переваги від упровадження платіжних карток для користувачів послуг карткових платіжних систем

 

клієнтів банку - переведення підприємств  на виплату заробітної плати за платіжними картками (рис. 1.2). Тому, можна зробити висновок, що введення карткового зарплатного проекту має безліч переваг. Основні статті доходу банку від зарплатного проекту - це доходи від розміщення залучених коштів, комісія від проходження коштів через картрахунки, оплата персоналізації карток.

 

 

Рис.1.2. Переваги для учасників карткового зарплатного проекту

 

Які переваги мають учасники під час реалізації проектів комунальних  платежів та корпоративних проектів, показано на рис. 1.3.

Засади карткового обслуговування полягають у тому, що банк-емітент, видаючи картку, бере на себе обов’язок гарантувати здійснення платежів за цією карткою. Характер таких гарантій залежить від платіжних повноважень, що надаються клієнту, та класу картки. Розрахунки по картці обмежуються одним чи кількома встановленими лімітами. Призначення та умови останніх можуть досить сильно відрізнятися.

Найбільш розповсюдженими  є дві схеми карткового обслуговування: дебетна та кредитна. Для отримання  дебетової картки клієнт зазвичай вносить 

 

Рис.1.3. Переваги які мають учасники під час реалізації проектів комунальних платежів та корпоративних проектів

 

на рахунок у банку  певну суму. Розміром внеску визначається так званий ліміт картки (як правило, ліміт є трохи меншим за внесок, тобто на рахунку клієнта зберігається  не використовуваний   залишок ) .   Ліміт картки контролюється завдяки обов’язковій процедурі авторизації й зменшується у міру здійснення клієнтом розрахунків. Для поновлення (чи підвищення) ліміту клієнту необхідно періодично робити внески коштів на свій рахунок. Відзначимо, що ліміт картки є суто обліковим показником, отже дебатування та кредитування рахунку власника картки не обов’язково співпадає у часі зі зміною ліміту[12,c.85].

За кредитною системою клієнт замість того, щоб робити внесок на банківський рахунок, бере у банку кредит. У цьому разі банк-емітент встановлює ліміт кредиту, у межах якого клієнт може витрачати  кошти. Кредит може бути як одноразовим, також й поновлюваним (револьверним). В останньому випадку поновлення кредиту відбувається після погашення суми заборгованості повністю або частково, що визначається умовами угоди між банком та користувачем картки. За використання кредитної картки авторизація здійснюється лише тоді, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Укладаючи угоду про обслуговування за кредитною схемою, банк-емітент може зажадати від клієнта гарантій повернення кредиту. Спосіб гарантій визначається індивідуально й залежить від статусу клієнта, його кредитної історії та деяких інших факторів. Досить часто гарантії набувають форми страхового депозиту у розмірі, що, як правило, перевищує розмір кредиту. Деякі банки вдаються до майнової застави[21,c.113].

Яким же є сучасний “електронний гаманець”? У найпростішому вигляді  це – пластикова картка, яка виготовлена  за вимогами ISO (Міжнародної організації по стандартизації) та має на зворотньому боці магнітну смужку з занесеною на неї інформацією обсягом близько 100 байтів. Картки такого типу широко використовуються як кредитні у електронних платіжних системах VISA, MasterCard, EuroCard тощо, а також як дебетові банківські картки для обслуговування у банкоматах.

Більш досконалим та технічно складним варіантом платіжної картки є так звана карта пам’яті, у якій інформація замість магнітної  смужки розміщується у вбудованій мікросхемі. Мікросхема також містить пристрій для запису та зчитування інформації. Об’єм пам’яті варіює у досить широкому діапазоні, що позначається на вартості картки [15,c.50].

Але найдосконалішим і  найпотужнішим типом слід визнати  старт-картку. ЇЇ винайшов у кінці  сімдесятих француз Ролан Морено. Старт-картка – це справжній міні-комп’ютер: вона має центральний процесор для  обробки даних та команд, оперативну (для проведення обчислень) та постійну (для зберігання незмінної інформації) пам’ять, систему введення-виведення  даних, Керуючу (операційну) систему, а  також систему безпеки та захисту  даних.

У порівнянні зі звичайним  шкіряним гаманцем його молодший електронний  брат має кілька безсумнівних переваг: по-перше, ніхто, крім його власника, не знає скільки на картці грошей; по-друге, у випадку викрадення картки злодієві буде досить важко скористатися нею. Це особливо важливо на випадок зазублення картки. Крім того, платіжна картка позбавляє власника проблем, пов’язаних з порваними чи підробними купюрами.

З іншого боку, використання “електронних гаманців” замість  звичайних потребує наявності технічного та програмного забезпечення експлуатації магнітних та старт-карток. Банки, що надають своїм клієнтам послуги  у сфері електронних платежів через пластикові картки, змушені  нести додаткові витрати та вирішувати організаційні проблеми. І все  ж таки, на сьогодні в Україні  велика частина населення користується картками.

Таким є загальний підхід до питання виникнення та розвитку електронних платіжних систем. Тепер  давайте подивимося на проблему і  потенціал розвитку платіжних карток в Україні, так би мовити, зсередини, звертаючи увагу на об’єктивні та суб’єктивні фактори, якими обумовлюється  подальше розповсюдження новітніх банківських  технологій у державі.

З отриманням у 1991 році незалежності Україна постала перед нагальною  необхідністю рішучої реорганізації  державної фінансової системи. У  часи, коли світові держави продовжували вдосконалювати різноманітні форми  систем електронних платежів, Україні  у “спадок” дісталася складна, застаріла  й тому неефективна ієрархія паперового обігу платіжних документів. Отож, справа була не тільки у створенні  дійсно національної фінансово-банківської  системи, але й у тому, щоб зробити  цю систему максимально наближеною до сучасного міжнародного рівня  розрахунків. Як свідчить аналіз грошового  ринку та системи розрахунків  України, створення в республіці дворівневої банківської системи  значною мірою загострило питання  вдосконалення системи платежів у національному народному господарстві. Використання накопиченого за радянський період досвіду виявилося малоефективним, оскільки нові умрви економічного розвитку України, новий характер відносин банків з підприємствами та галузями народного  господарства поставили перед банківською  системою нові завдання, серед яких не останнє місце посіла проблема розбудови системи електронних розрахунків. Власне кажучи, електронні гроші та системи їх обігу й розрахунків були створені в Україні “з нуля” [19, c.163]. Система електронних міжбанківських розрахунків, яку Національний банк України розробив та запровадив протягом 1992-1993 рр., виявилася досить ефективною. Вона відзначалася невисокою вартістю розробки, вельми помірними експлуатаційними витратами, надійністю та уніфікацією програмних й апаратних засобів, стислими термінами запровадження тощо. На цьому етапі кілька потужних нових амбітних банків України, серед яких – “Інко”, “Відродження”, Пер комбанк, Градобанк, Екобанк, почали надавати послуги з обслуговування користувачів пластикових карток міжнародних платіжних систем.

Так, сукупні видатки Національного  банку України на розробку, впровадження, модернізацію та експлуатацію системи  електронних платежів (СЕП) у 1995-1998рр. становили близько 65,2 мільйонів  гривень або майже 35 мільйонів  доларів США. Крім того, лише у 1998 році завдяки цій системі було оброблено 82,5 млн. платежів на загальну суму понад 387 мільярдів гривень). При створенні  самої системи використовувалися  принципово нові програмні, методичні  та організаційні рішення. Перехід  до електронних платежів дав змогу  повністю відмовитися від паперових  носіїв інформації у міжбанківських розрахунках завдяки широкій  комп’ютеризації та ієрархічно-мережній побудові системи [10,c.153].

Згодом банки “Інко” та “Відродження” стали першими  українськими членами міжнародної  платіжної системи VISA International, а банки Україна та ПУМБ - EuroPay International. Тому згідно з листом НБУ від 20 вересня 1995 р. з 1 жовтня 1995 р. всі інші банки були зобов’язані надалі організовувати операції з платіжними картками через один з указаних банків-резидентів.

Більш широко міжнародні платіжні системи почали працювати в Україні  в 1997 р., коли група українських банків (ПІБ, “Аваль”, Укрінбанк, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк) при організаційній допомозі НБУ стали повноправними  членами цих систем.

У 1996-1997 роках Національний банк використав 2,9 мільйони доларів  США з Інституційної позики Світового  банку на вдосконалення платіжної  системи України шляхом переводу СЕП на нову технічну платформу. Результатом  цих активних заходів стало те, що доходи від експлуатації системи  електронних платежів у 1995-1998 роках  склали 116,7 мільйонів гривень або  близько 66 мільйонів дол. США. Створена в Україні система електронних  розрахунків не має аналогів у  країнах колишнього СРСР і за своїми характеристиками наближається до рівня  відповідних систем, які експлуатуються у розвинених європейських та світових державах.

Упровадження системи  електронних платежів дозволило  прискорити здійснення поточних розрахунків  та обігу коштів, приблизно на 20% скоротити документообіг, суттєво  зменшити імовірність фальсифікації  міжбанківських розрахункових документів та знизити приховану емісію, пов’язану  з оборотом коштів, отриманих на підробних документах. Крім цього, перехід  на сучасні форми розрахунків  зробив можливим посилення контролю за станом грошової маси в державі, підвищив швидкість виконання розрахунків  та надав Національному банку  України та іншим банкам можливість більш чіткого контролю за дисципліною  здійснення платежів.

Платіжні системи являють  собою невід’ємну частину пакетів  послуг, що їх українські банки пропонують своїм клієнтам. Через потребу  врахування індивідуальних вимог кожного  клієнта банки в умовах сучасної конкуренції вдаються до розробки спеціальних  ділових та ринкових стратегій використання платіжних послуг з тим, аби запропонувати  клієнтам їх найширший вибір [20,c.185].

Беручи за основу досвід розвинутих країн світу у цій  сфері Україна прийшла до використання поряд з традиційними безготівковими платіжними інструментами (чеками, платіжними дорученнями тощо) систем масових, тобто  споживчих, платежів. Останнім словом тут є система масових та корпоративних  платежів за товари та послуги з  допомогою пластикових карток. У  таких системах використовуються кредитні картки, дебетові картки, “електронні гаманці”, а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Згідно нормативно-правових актів Національного банку та чинного законодавства України, на території республіки дозволяється використання платіжних карток, емітованих банками, що є членами як внутрішніх, так і міжнародних платіжних  систем. Відтак, банки мають право  не тільки створювати внутрішні одноемітентні (чи багатоемітентні) платіжні системи  та емітувати платіжні картки на терені України, але й поширювати сферу  діяльності таких систем на територію  інших країн. Українські банківські установи можуть укладати з платіжними організаціями міжнародних платіжних  систем VISA International та EuroPay International та небанківськими платіжними системами American Express, Diners Club, JCB угоди про членство у цих системах. Умови такого партнерства повинні відповідати критеріям чинного законодавства України.

Згідно вимог нормативно-правових актів НБУ, внутрішні платіжні системи  можуть створюватися в Україні банками-резидентами  спільно з іншими фінансово-кредитними та не фінансовими установами (підприємствами) через запровадження власних  проектів чи проектів інших розробників  платіжних систем.

Згадані проекти внутрішніх платіжних систем мають відповідати  вимогам та рекомендаціям міжнародних  стандартів ISO, Європейського комітету з банківських стандартів (ЕСВS), а також задовольняти рішення міжнародних платіжних систем (VISA, EuroPay тощо).

Крім платіжних карток, які емітуються фінансовими установами, в Україні дедалі більше поширюються  інші форми пластикових карток. До них належать дисконтні, клубні картки, зарплатні та вкладні картки, картки АЗС та картки підприємців.

 

 

2.Класифікація пластикових карток та організація розрахунку за пластиковими картками

 

 

За допомогою різного виду пластикових карток можна скористатись такими послугами:

1.Отримати готівки через  банкомати.

2.Отримати відповіді на  запит про стан рахунку.

3.Переказати кошти з  одного рахунку на інший. Наприклад  з рахунку з низькими відсотками  на рахунок з більш високими  відсотками чи навпаки. В електронних  системах роздрібних банківських  послуг використовуються такі  типи рахунків: операційний/поточний, чековий рахунок для виконання  великої кількості трансакцій  і рахунок кредитної картки. Більшість  банків не дозволяють отримувати  готівку з депозитних рахунків.

4.Отримати виписки з  поточного рахунку. Виписка –  це друкований документ, що містить  інформацію про проведені операції  по рахунку, а також дані  про залишок на рахунку.

5.Отримати кредит при  купівлі товарів чи авансом  в готівковому вигляді.

6.Виконати платіж за  товар чи якусь послугу з  використанням торговельних терміналів.

7.Отримати відповідь на  запит про можливість отримання  клієнтського кредиту з допомогою  банкомату.

Усі ці послуги клієнт може отримати за допомогою системи електронних  роздрібних банківських послуг без  участі персоналу банку.

Пластикові картки як платіжний  засіб знайшли своє широке застосування не лише в банківській сфері. Сфера  використання карток дуже широка –  вони використовуються при покупці  товарів в автоматах, для сплати мита при проїзді платними автострадами, для розрахунків на бензозаправках, в громадському транспорті та в інших  розрахунках[12,c.51]. З розвитком карткових систем виникли різноманітні види платіжних карток, які відрізняються призначенням, функціональними і технічними характеристиками.

З огляду на сучасні тенденції  ринку і розуміння суті картки, як ключа доступу до всіх послуг, що надає банк, перш за все, слід зосередити увагу на таких ознаках, як схема  використання, технологічне вирішення  картки, спосіб нанесення ідентифікаційної інформації та тип договірної схеми (рис. 2.1).

 

 

Рис.2.1.Ознаки за якими класифікують платіжні картки

 

Розглянемо види карток за кількома ознаками на рис.2.2.

Інші автори наводять другу  класифікацію за іншими ознаками: за способом використання; за формою розрахунків; за способом запису інформації на картку; за належністю до організації-емітента; за охопленням території дії; за терміном використання та ін.[24,c.48].

 

 

Рис.2.2. Класифікація карток за ознаками

 

За способом використання картки бувають:

• індивідуальні картки, які видаються окремій особі. Картка може бути “стандартною” чи “золотою”. Золоті картки видаються клієнтам, що мають високу кредитоспроможність;
• сімейні картки – видаються членам сім’ї особи, що уклала відповідний договір і несе відповідальність за використання рахунку;
• корпоративні картки – картки, що видаються юридичними особами (організації, фірмі) на певну суму для проведення розрахунків за куплені товари чи надані послуги. На основі цієї картки та корпоративного карткового рахунку можуть відкриватись індивідуальні картки та персональні рахунки керівникам чи відповідальним співробітникам. Відповідальність перед банком по корпоративному рахунку несе організація, а не окремі власники корпоративних карток. За формою розрахунків картки бувають двосторонніми та багатосторонніми.

Двосторонні – це картки, за допомогою яких виконуються розрахунки за двосторонніми угодами між  учасниками розрахунків. По цих картках  їх власники можуть отримувати товари чи послуги у замкнутих мережах, які контролюються емітентом  карток, на бензоколонках, в універмагах  тощо. Кредит по цих картках надає  сама компанія, яка емітує картки. До цього класу належать клубні картки, які випускаються для членів певних груп, об’єднаних за професійним чи якимось іншим принципом[18,c.27].

Багатосторонні карти  на відміну від двосторонніх –  це картки, які функціонують у національних чи міжнародних карткових проектах і надають можливість купувати товари чи отримувати послуги у багатьох торговців та закладів сервісу, які  приймають пластикові картки як платіжний  засіб.

За способом запису інформації картки бувають:

• з графічним записом;
• з ембосируванням;
• з штрих-кодуванням;
• з кодуванням на магнітній смузі;
• з кодуванням на чіпах;
• з лазерним записом (оптичні картки).

Найпростішою формулою запису інформації на картку є графічне зображення. Цей спосіб використовується практично  на всіх типах карток. На картку заносяться прізвище, ім’я та по-батькові власника картки, інформація про емітента, іноді  сканується і переноситься фотографія клієнта.

Ембосирування – нанесення  рельєфних даних на картку шляхом механічного видавлювання. Це дозволяє за допомогою спеціального валика робити відбиток даних з картки на сліп (торговельний чек), через копіювальний папір.

Штрих-кодування – запис  даних на картку з допомогою штрих-кодування. Цей метод використовувався до винаходу магнітної смуги. У платіжних  карткових системах він не набув  розповсюдження. Картки з магнітною смугою – це пластикові картки, на зворотній стороні яких є магнітна смуга, де може вміщуватися близько 100 байт інформації, яка може бути прочитана спеціальним пристроєм. Інформація на магнітній смузі зберігається з даними на титулі: ім’ям, номером рахунку власника картки, датою закінчення дії картки. Картки цього типу використовуються як кредитні (типу VISA, Master Card, EuroCard, American Express), як банківські дебетові картки, картки для банкоматів[5].

Незважаючи на масове розповсюдження цього типу карток, вузьким місцем у їх використанні як платіжного засобу є недостатній рівень захисту  від підробок.

Картки з кодуванням на чіпах поділяються на картки пам’яті  та старт-карти.

Картки пам’яті – це картки з мікросхемою, яка вміщує лише запам’ятовуючий пристрій. Обсяг  пам’яті для звичайних карток становить близько 256 байт, є картки з пам’яттю від 32 байт до 8 Кбайт. Рівень захисту в таких картках не дуже високий, тому вони використовуються в системах, в яких не ставляться високі вимоги щодо захисту.

Старт-карти зовні дуже схожі на картки пам’яті, але мікросхема цих карток містить мікропроцесор, який може виконувати операції обробки  даних. Тому ці картки називають “старт-картами”. Мікропроцесор і мікросхема дуже маленькі, а тому їх часто називають  “чіпом” комп’ютера.

Мікропроцесор – це, по суті, маленький комп’ютер, запрограмований  на взаємодію з іншими комп’ютерними  системами. Він може вміщувати інформацію про банк-емітент, що видав цю картку, термін дії картки, інформацію про  клієнту та суму коштів, яку може використовувати клієнт для розрахунків[24,c.21].

Мікропроцесор може не тільки зберігати інформацію, а й шифрувати  і захищати її. Він має систему  захисту, яка при спробах проникнути в “чіп” здійснює його саморуйнування. Мікропроцесор може містити близько 65 Кбайт інформації. Картки оптичної пам’яті мають більшу пам’ять, ніж картки пам’яті, але дані на них можуть записуватись лише один раз. Запис та зчитування інформації на цих картках виконується за допомогою спеціальної апаратури з використанням лазера, тому їх ще називають лазерними картками. Ці картки поки що не дістали широкого розповсюдження в банківських технологіях через високу вартість карток і обладнання для зчитування інформації.

За функціональною ознакою  картки поділяються на кредитні та дебетні, а також картки типу “електронний гаманець” і “електронні гроші”.

Кредитні картки дають  змогу отримувати кредит під час  купівлі товарів чи оплати певних послуг, а також отримувати готівкову  позику. Кредитні картки бувають банківськими чи картками туризму та розваг. Кредитна картка – це картка з РІN-кодом[8,c.12].

Банківські кредитні картки використовуються для оплати за товари чи певні послуги з використанням  банківського кредиту чи для отримання  авансу у готівковій формі. Клієнт користується кредитом без сплати відсотків протягом 4-8 тижнів. Крім того, за бажанням він  може продовжити термін кредиту за межі пільгового періоду, сплачуючи  в такому разі відсотки. При цьому  банком встановлюється ліміт на суму одноразової витрати.

Кредитні картки видаються  платоспроможним клієнтам. Вони бувають  індивідуальними та корпоративними. Індивідуальні картки поділяються  на стандартні та золоті. Золоті картки надаються лише клієнтам з високим  і стабільним рівнем доходів[9,c.10].

Картки туризму та розваг (travel and entertainment card) імітуються компаніями, що спеціалізуються на обслуговуванні даної сфери, наприклад American Express. Ці картки дають змогу їх власникам виконувати розрахунки на різні товари та послуги, а також надають пільги по замовленню авіаквитків, номерів у готелях, по страхуванню життя, дають можливість отримувати знижки на ціни товарів, отримувати кредит і т.п.

Відмінність цих карток від  банківських кредитних карток полягає  у тому, що в них відсутній ліміт  одноразової витрати, а також  у тому, що власник повинен погасити заборгованість протягом місяця без  права пролонгування кредиту. У разі порушення термінів сплати заборгованості власник зобов’язаний сплатити підвищений відсоток.

Картки туризму та розваг також бувають індивідуальними  та корпоративними.

Окремо виділяється такий  вид кредитних карток, як чекові гарантійні картки (chegue guarantee cards), які видаються власнику поточного рахунку в банку для ідентифікації організації, що надала чек та гарантії платежу по ньому. Картка базується на кредитній лінії, яка надає власнику рахунка овердрафт. При цьому банк виступає гарантом перерахування у встановлений термін відповідної суми коштів на рахунок торговельного закладу, навіть якщо у власника цієї картки на рахунку буде відсутня потрібна сума, але в цьому випадку клієнт – власник картки сплачує комісійні за наданий кредит[22, c.155].

Дебетна картка – це картка, для якої відкривається спеціальний  рахунок, на якому зберігається сума, якою обмежені розрахунки по ній. Дебетна  картка надає клієнту зручності  при проведенні безготівкових платежів, отриманні готівки, управлінні рахунком. Звичайно, фінансова привабливість  дебетної картки порівняно з кредитними картками значно менша, вона може бути підставою для нарахування відсотків  на залишок рахунку та отримання  знижок при купівлі товару. При  виконанні всіх операцій з дебетною карткою, як правило, використовується РІN-код. З юридичної точки зору, дебетна картка може сплатити кредитною, якщо дозволити по ній овердрафт[14,c.51].

Дебетні картки можуть використовуватися  для

• отримання готівки через банкомат;
• отримання грошей у відділенні банку з рахунку клієнта;
• сплати за послуги чи товари в торговельних закладах.

Для отримання кожної з  перелічених послуг існують окремі дебетні картки.

Дебетна картка для банкомата  дає змогу власнику поточного  чи ощадного рахунку в банку отримувати готівку в межах залишку коштів на рахунку. Іноді по цих картках  встановлюється ліміт щоденного  зняття коштів.