Безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення

       ВСТУП 

       Актуальність  теми. Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно–розрахункової  системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо.

       Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.

       Метою курсової роботи є дослідження організації та стану безготівкових розрахунків в Україні і шляхів їх удосконалення.

       Основні завдання, що необхідно  вирішити в роботі:

1. Проаналізувати теоретичні аспекти організації безготівкових розрахунків
2. Дослідити основні види інструментів, за допомогою яких здійснюються безготівкові розрахунки;
3. Проаналізувати сучасний стан та перспективи розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні.

       Об’єктом  дослідження в курсовій роботі є система безготівкових розрахунків в Україні.

       Предмет дослідження – окремі аспекти, пов’язані із порядком організації та функціонування системи безготівкових розрахунків.

       Методи  дослідження. У курсовій роботі використовуються різні методи дослідження. Головним серед них є діалектико-матеріалістичний метод дослідження, який передбачає розгляд усіх явищ у їх взаємозв’язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Він дозволив дослідити зміст і правові форми безготівкових розрахунків, а також проблеми, які виникають в процесі її здійснення. Використовуючи історичний метод, було досліджено вітчизняний та багатий зарубіжний досвід правової науки, відображений в науковій літературі, що присвячена історії безготівковим розрахунків, а також використовувалися спеціальні методи пізнання.

       Інформаційною базою дослідження є використаний статистичний, аналітичний матеріал, також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми.

       Структура курсової роботи. Робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання та методологічна база дослідження. Основна частина присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ СИСТЕМИ БЕЗГОТІВКОВИХ  РОЗРАХУНКІВ 

       1.1. Сутність і принципи організації безготівкових розрахунків 

       Безготівкові розрахунки - рахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу [1, с. 29]

       У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним оборотом грошей. 
Грошовий оборот - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну і 
споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий.

       Переваги  безготівкового обороту порівняно  з обігом готівки: економляться кошти, прискорюється оборот грошей. Рух  грошей по рахунках створює можливість контролювати його. Визначаючи законодавче  права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а отже - на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому з розвитком ринкових відносин в Україні буде розширюватись сфера безготівкового обороту і звужуватись готівка. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

       Безготівкові  розрахунки між підприємствами, організаціями і установами всіх форм власності і підприємствами без створення юридичної особи, фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахуванням коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцентне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів [5, с. 72- 75].

       Для створення ефективної системи безготівкових  розрахунків принципове значення має  правильне визначення її принципів  — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли  прискоренню народногосподарського обороту. В економічній науці склалося неоднозначне тлумачення принципів безготівкових розрахунків. Загальноприйнятою стала точка зору про виділення загальноекономічних і специфічних властивостей принципів організації безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

       Безумовно, що принципи організації безготівкових  розрахунків на макроекономічному  рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу — платника, одержувача грошових коштів і банку.

Принципи  безготівкових розрахунків —  це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюються також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи [2,  56- 57].

       Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків [10]:

       1. Грошові кошти всіх господарських  суб'єктів (як власні, так і  залучені) підлягають обов'язковому  зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.

       2. Безготівкові розрахунки між  підприємствами, фізичними особами  здійснюються через банки шляхом  перерахування коштів із поточних  рахунків платників на поточні  рахунки одержувачів коштів.

       3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.

       4. Банки списують кошти з рахунків  підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.

       5. Доручення підприємств на перерахування  коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.

       6. Зарахування коштів на рахунок  одержувача відбувається після  списання відповідних грошових  сум із рахунків платника.

       7. Банк на договірній основі  здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.

       8. Підприємства самостійно обирають  форми розрахунків та вказують  їх при укладенні між собою  договорів.

       9. Взаємні претензії за розрахунками  між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

       Організація безготівкових розрахунків повинна  відповідати конкретним вимогам, які  обумовлені інтересами розвитку економіки. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається нині несприятливими кризовими умовами господарювання.

       Наявні  принципи розрахунків охоплюють  регулюючим впливом усі важливі  елементи системи безготівкових  розрахунків, і насамперед способи та форми розрахунків [22, с. 36-40]. 
 
 

       1.2. Класифікація системи безготівкових розрахунків 

       Безготівкові  розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система  безготівкових розрахунків є  складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки [13, 28-31].

         Завдання економічної науки полягає  в тому, щоб науково відображаючи  й обґрунтовуючи практику безготівкових  розрахунків, одночасно впливати  на неї, виробляти правильні  прикладні рекомендації щодо  вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

       Одна  з актуальних наукових проблем —  визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових  розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

• принципи безготівкових розрахунків;
• вимоги до організації розрахунків;
• форми розрахунків;
• розрахункові документи;
• способи безготівкових розрахунків;
• механізм контролю за станом розрахунків.
• розрахунки за товарних операцій — платежі за товарно-матеріальні   цінності, надані послуги і виконані роботи;
• розрахунки за нетоварних операцій — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо

       Взаємозв'язки між структурними компонентами системи  безготівкових розрахунків можна зобразити у вигляді схеми (рис.1.1.) [ 3 ]. 
 

       Рис.1.1. Система безготівкових розрахунків. 

       Оскільки  безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського  обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

       В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

• внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські — за межами цього пункту);
• міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав) [ 7 ].

       Класифікація  безготівкових розрахунків подана на рис 1.2.

       Нормалізація  системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

       Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

• гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;
• негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

       Залежно від способу реалізації продукції  безготівкові розрахунки можуть бути:

• прямі — здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;
• транзитні — здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

       Система безготівкових розрахунків має  бути найтіснішим чином пов'язана  з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

       Нормалізація  системи безготівкових розрахунків  сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності

[23]. 
 
 

       Рис 1.2. Класифікація безготівкових розрахунків. 
 
 
 
 
 

       1.3. Способи безготівкових розрахунків

       Спосіб  безготівкових розрахунків у  широкому розумінні — це економічно і фінансове обумовлений порядок  здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

       Спосіб  платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

       У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи  платежу:

• перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
• зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [24, с. 56-58].

       Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

       Критерії  вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

       В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог.

       У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до відвантаження  товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих  послуг. 
 

       Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

       Використання  способу платежу на основі попередньої  оплати — це наслідок дисбалансу між  товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції [4. с. 28].

       За  своїм економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою примусового  безплатного кредиту, який одержує постачальник.

       В умовах платіжної кризи зростає  значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

         Розрахунки, засновані на заліку  взаємозаборгованості платників,  — це розрахунки, за якими взаємозобов'язання  господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

       При заліку взаємозаборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування  вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо  

зустрічних  вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

       Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань  між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом [8].

       Заліки  надають можливість скоротити взаємну  заборгованість господарських суб'єктів  і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [15, с. 39-40]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 2

       АНАЛІЗ  ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ 

       2.1. Аналіз системи безготівкових розрахунків в Україні 

       Дуже  важливо розуміти що для проведення розрахунків між банками в  рамках певної системи, перш за все  необхідно стати її членом. На даному етапі розвитку систем безготівкових  розрахунків, коли вони все частіше носять транскордонний характер, носить досить проблематичний характер, оскільки для вступу с систему безготівкових розрахунків банк повинен виконувати відповідні нормативні показники діяльності та мати добру репутацію.

       В даному розділі я розгляну діяльність деяких систем безготівкових розрахунків, членами яких є українські банки. А саме – НСМЕП – систему безготівкових розрахунків, яка більшою мірою передбачає розрахунки в середині країни між банківськими установами України для задоволення потреб клієнтів українських банків у внутрішньодержавних розрахунках, а також СЕП – як систему що передбачає міжнародні та внутрішньодержавні розрахунки, також будуть розглянуті статистичні дані щодо членства українських банків в міжнародних системах безготівкових розрахунків.

       Однією  з не багатьох та напевне най глобальніших українських платіжних систем є  НСМЕП (Національна система масових  електронних платежів) На кінець третього кварталу 2009 року у складі НСМЕП  налічувалося: 34 банки — юридичні особи. Це означає що без відкриття прямих кореспондентських рахунків банки члени НСМЕП могли організовувати розрахунки між собою та проводити клієнтські платежі від однієї установи банку до іншої через кореспондентські рахунки відкриті у НСМЕП, а також емітувати картки даної платіжної системи для проведення поточних розрахунків СПД та фізичних осіб [14, с. 14-17].

       Згідно  з даними звітності (форма № 410 “Звіт  про кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами  рахунків”) за станом на 01.01.2010 року установи 180  

банків  обслуговують понад 127,2 млн. клієнтів-юридичних  та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки), з них:

       - 125,2 млн. – фізичні особи;

       -  2 млн. – суб’єкти господарювання.

       Упродовж  2009 – 2010 років кількість клієнтів, які обслуговуються в банках, зростає переважно за рахунок клієнтів-фізичних осіб. [16].

       Загальна  кількість відкритих рахунків клієнтів на звітну дату склала 159,5 млн., у тому числі:

       - поточних – 98,4 млн. (61,7% від загальної кількості рахунків, відкритих у банках);

       -  вкладних (депозитних) – 61,1 млн. (38,3%).

       Загальна  сума показників на кінець третього кварталу 2010 року за міжбанківськими оборотами  НСМЕП становила 868.73 млн. грн. Щоденні  показники оборотів за операціями з картками НСМЕП у третьому кварталі 2010 року становили близько 55 мли. гри. за день із піковими значеннями 130-135 млн. грн. [27].

       Розглянувши систему масових електронних платежів я б хотіла загострити вашу увагу на системі електронних платежів (СЕП).

       Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в  Україні та загальний порядок  проведення переказу коштів у межах  України є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

       За  показниками, які застосовуються у світовій практиці, СЕП є системою важливою платіжною системою країни. Нею у 2010 році оброблено 98,2% міжбанківських переказів у національній валюті в межах України, тоді як через кореспондентські рахунки, відкриті банками в інших банках - 1, 8 % таких переказів.

       СЕП забезпечує здійснення розрахунків  у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків. СЕП виконує  
 

міжбанківський  переказ у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а у

режимі  реального часу – за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в  СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального  часу.

       У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу складає 15 - 20 хвилин.

       У режимі реального часу кошти зараховуються  на рахунок отримувача негайно, у  момент надходження платежу від  відправника СЕП. Саме це є головною ознакою платіжних систем класу RTGS згідно з міжнародною класифікацією.

       За  станом на 1 січня  2011 року учасниками СЕП були 977 (Рис. 2.1) станови, із них:

1. 175 - банки України;
2. 736 - філії банків України;
3. 28 - органи Державного казначейства України;
4. 37 - установи Національного банку України

       Рис.2.1. Розподіл учасників СЕП за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку за станом на 01. 01. 2011 року 

       За  окремими рахунками працювали 142 банківські установи, які за звітній період  виконали 63 084 тисячі платежів  на суму 2 698 719 млн. грн.