Діагностика фінансової кризи на підприємстві

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ…………………………………………………………………………3

ВСТУП……………………………………………………………………………4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИКО-МЕТОДИЧНІ  АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ПДПРИЄМСТВАХ ……………………………….5

1.1 Суть та причини виникнення фінансових криз…………………………….5

1.2Сутність та інструментарій діагностики фінансової кризи на підприємствах……………………………………………………………………..8

1.3 Методики аналізу фінансового стану підприємства в системі антикризового управління………………………………………………………13

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ВАТ „ЕЛЕКТРОТЕХНОЛОГІЯ”…………………………………………………......16

2.1 Організаційно – економічна характеристика підприємства………………16

2.2 Діагностика фінансової кризи на підприємстві ВАТ „ЕЛЕКТРОТЕХНОЛОГІЯ”..................................................................................20

2.3 Напрями удосконалень антикризового управління на підприємстві ВАТ „ЕЛЕКТРОТЕХНОЛОГІЯ”…………………………………………….………40

ВИСНОВОК……………...………………………………………………………54

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..56

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..58

РЕФЕРАТ

Курсова робота : 59с.,1 рис. ,9 табл.,4 додатки, 20 посилань.

Об’єкт дослідження  курсової роботи - система антикризового  управління на ВАТ „Електротехнологія”.

Предметом дослідження: є сукупність теоретичних, методичних та практичних методів антикризового управління на ВАТ „Електротехнологія”.

Мета курсової роботи полягає у розробці шляхів оптимізації антикризового управління на ВАТ „Електротехнологія”.

Для досягнення такої мети потрібно виконати такі завдання дослідження:

- розглянути  теоретико-методологічні аспекти розробки та реалізації антикризового менеджменту на підприємстві;

- дати організаційно-економічну  характеристику діяльності ВАТ  „Електротехнологія” на ринку;

- оцінити систему  антикризового менеджменту на  ВАТ „Електротехнологія”;

-. запропонувати комплекс заходів щодо оптимізації антикризового менеджменту на ВАТ „Електротехнологія”.

Методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, графічний, порівняння.

ФІНАНСОВА КРИЗА, АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ, БАНКРУТСТВО, ФІНАНСОВЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ, ФІНАНСОВА ДІАГНОСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

ВСТУП

Становлення ринкової економіки в Україні поставила  перед суспільством ряд нових  проблем, найважливішою з яких є  антикризове управління. Це пояснюється  тим, що одним з факторів сучасної української економіки є неплатоспроможність більшості підприємств. Актуальність цієї теми полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат, тобто випускати конкурентоспроможну продукцію. Але через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших об'єктивних і суб'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі таких, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Завданням даної  роботи є вивчення наукової основи виникнення та функціонування фінансової кризи, вивчення методів діагностики  кризового стану підприємства з  метою застосування правильних антикризових заходів.

Проблемам діагностики кризового стану підприємства методами антикризового управління присвячено багато праць зарубіжних учених – економістів, таких як: Е. Альтман, Т. Таффлер, І. Романе, У. Бівер, російських – Н. Дмітрієв, А. Колосова, Е. Коротков та українських – Л. Лігоненко, Л. Ситник, К. Залигіна, О. Манойленко, частково І. Бланк. Аспекти виходу підприємства з фінансової кризи стали предметом дослідження таких учених, як: В.Г. Герасимчук, К. Котел, О.В. Ткаченко, В.М. Шаповал.

При написанні  роботи використовувалися підручники, посібники, монографії та наукові публікації в журналах.

Отже, основною метою курсової роботи є визначення поняття та різновидів кризових станів підприємств, а також наявних  методів діагностики кризового  стану підприємств в сучасних умов розвитку української економіки та визначення особливостей даних методик з урахуванням їхньої ефективності залежно від поставлених завдань керівництва.

Не дивлячись  на велику кількість теоретичних  розробок в галузі антикризового  управління суб’єктами господарювання, необхідно відмітити їх загальний характер та не адаптованість до практичної діяльності підприємств в Україні. Тому у курсовому дослідженні будуть розглянуті практичні аспекти антикризового управління підприємством на прикладі ВАТ «Електротехнологія», що і обумовлює актуальність дослідження.

Інформаційної базою дослідження виступили  теоретичні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених, законодавчі та нормативні акти, бухгалтерська звітність ВАТ «Електротехнологія» за 2010-2011 рік.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Суть та причини виникнення фінансових криз

Висока імовірність  виникнення і розвитку кризи в  процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув широкого поширення, однак, розуміння сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричиняє різні підходи та тлумачення, нетотожність оцінок окремих базових положень.

Одним з поширених  трактувань цього терміну є його визначення, наведене у монографії проф. Є. А. Уткіна – «антикризовий  менеджмент є складовою загального менеджменту на підприємстві, використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання» [1].

Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (як різновид організації), тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як «процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією» [2]. Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому.

Важливим теоретичним  питанням є, на думку Л. О. Лігоненко, визначення сфери застосування терміну «антикризове управління». Слушною визначається пропозиція, висловлена в колективній монографії за редакцією проф. С. Г. Біляєва та В. І. Кошкіна [3] стосовно виокремлення понять «антикризове управління» і «антикризове регулювання».

Під антикризовим управлінням підприємством розуміється  сукупність форм і засобів реалізації антикризових процедур, які стосовно до конкретного підприємства-боржника відбивають економічні відносини, що складаються  при його оздоровленні або ліквідації. Таким чином, сфера застосування терміну «антикризове управління» суттєво обмежена, вважається, що його коректно використовувати тільки відносно підприємств-боржників для характеристики частини процедур, передбачених у процесі банкрутства, до виникнення ситуації неспроможності антикризового управління не здійснюється взагалі у зв’язку зі своєю непотрібністю [3].

Певним розвитком  принципу системності і комплексності  протидії кризовим явищам є підхід, запропонований у колективній монографії за редакцією Г. П. Іванова [4]. Замість поняття «антикризове управління» запропоновано використання терміну «система банкрутства».

У розумінні  цього дослідження система банкрутства  – це не законодавчі акти, що регламентують  правові основи процесу неспроможності (банкрутства), а певним чином організована система контролю, діагностики і, за можливістю, захисту підприємств від фінансового краху. Складовими такої системи визнано цілі та принципи, учасники та організаційний механізм процедури банкрутства, організаційна структура, методичне та нормативне забезпечення, діагностика стану підприємства, запобігання банкрутству, соціальний захист, підготовка кадрів [4].

Головною метою  антикризового управління є встановлення фінансової рівноваги підприємства та мінімізація розмірів зниження його ринкової вартості, викликаних фінансовою кризою [5].

Задачі антикризового  управління: своєчасне діагностування передкризового стану та прийняття  необхідних превентивних мір з попередження кризи; подолання неплатоспроможності  підприємством; встановлення фінансової стійкості підприємства; попередження банкрутства та знищення підприємства; мінімізація негативних наслідків кризи підприємства [6].

Антикризове управління на підприємстві реалізує цілі та задачі через виконання визначених функцій. Ці функції визначаються комплексними змістом системи антикризового управління підприємством та діляться на наступні групи: загальні функції антикризового управління як керуючої системи; специфічні функції антикризового управління як особливої функціональної системи управління підприємством [7].

Загальні функції  антикризового управління як керуючою системою має наступний вид: формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують ґрунтування альтернативних варіантів керуючих рішень; аналіз фінансового стану та результатів фінансової діяльності підприємства; планування фінансового оздоровлення підприємства; розробка дієвої системи стимулювання реалізації керуючих рішень з фінансового оздоровлення підприємства.

Специфічні  функції антикризового управління як особливої функціональної системи управління підприємством має наступний вигляд: діагностика кризових симптомів розвитку підприємства; розробка загальної стратегії оздоровлення підприємства; усунення неплатоспроможності підприємства; встановлення фінансової стійкості підприємства; забезпечення фінансової стійкості у процесі розвитку підприємства.

Успішне антикризове  управління – це, насамперед, доцільне управління, засноване на вмінні вірно  використовувати досягнення сучасного  менеджменту [6].

Однак, для того щоб реалізувати антикризове управління необхідно вміти оцінити глибину кризи на підприємстві, що можливо лише використавши аналіз фінансового стану суб’єкта господарювання.

1.2 Сутність  та інструментарій діагностики  фінансової кризи на підприємствах

Стрімкий розвиток інформаційних технологій у системі прийняття рішень про впровадження відповідних антикризових заходів має базуватися на фінансово-економічній діагностиці стану підприємства. Актуальність дослідження складається в необхідності наукового підходу до аналізу процесів, що відбуваються на підприємстві в процесі антикризової діагностики та її вплив на кінцевий результат.

Приведено існуючі концепції діагностики підприємства. Визначено, що система антикризової діагностики має базуватися на визначенні антикризового управління як системи концепцій.

Даним питанням присвячені роботи Н.Г. Данилочкіної, М.О. Кизима, Р.Н. Лепи, Л.A Костирко, I.A. Бланка та ін. На сьогоднішній момент визначення ролі аналізу у фінансово-господарській діяльності підприємства має проводитися з урахуванням сучасних вимог та особливостей, пред'явлених аналізу. Одне з особливостей даного визначення є визначення сутності антикризового аналізу. Антикризовий аналіз являє собою синтез різних видів діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства, застосовуваних при цьому методик з урахуванням стадії кризи, з метою розробки та реалізації відповідних антикризових рішень.

На наш погляд, саме синтез різних видів діагностик дозволить найбільш повно й реально відзвітувати про стан підприємства, оскільки діагностика не тільки «розпізнає» стан досліджуваного об'єкта, а й визначає причини виникнення даного стану (діагноз), що з огляду на сучасний загальноекономічний хаос є досить важким процесом. На цей час склалося кілька концепцій діагностики, в кожній з яких існують свої об'єктивні особливості. До них відносяться такі концепції, як аналітична, консалтингова, інформаційна, антикризова.

Особливу увагу  приділимо антикризовій концепції. Суть антикризової діагностики полягає  в тому, що діагностика формує комплексну оцінку неплатоспроможних підприємств через функції управління: економічну, функціональну, технічну, соціальну, фінансову, менеджменту та організації, зовнішнього середовища підприємства, стратегічну [1]. Дана концепція комплексно охоплює весь процес дослідження об'єкта й дозволяє з максимальною точністю поставити діагноз.

Своєчасна, повна  й достовірна інформація про стан підприємства визначає майбутню стратегію поводження підприємства, від якої залежить його подальше існування, тобто комплексний підхід в антикризовій діагностиці формує основні домінанти успішності реалізації антикризових заходів.

Сучасна діагностика  повинна не тільки забезпечувати  інформацією про стан справ на підприємстві, а й ідентифікувати несприятливі тенденції ще на стадії потенційної кризи. Із цих позицій зміст діагностики полягає в спостереженні за процесом функціонування економічного об'єкта з метою своєчасної сигналізації про появу несприятливих явищ, оцінки та видачі рекомендацій для їх ідентифікації, що дозволяє полегшити процес ідентифікації слабких сигналів на стадії проактивного управління. Крім того, з методологічної точки зору діагностика орієнтована на розробку та прийняття управлінських рішень, на вибір антикризових заходів для подальшого розвитку підприємства [3].

В останні роки на вітчизняних підприємствах домінує  активне антикризове управління_: засноване на фінансовому аналізі, що носить реактивний характер, тобто аналіз проводиться вже в ситуації гострої кризи. Найчастіше основною метою даного аналізу є, як би парадоксально це не звучало, з урахуванням сучасних норм господарювання усього лише впровадження антикризових заходів. На даний час проведений аналіз зобов'язаний не тільки оцінити ситуацію на підприємстві з погляду єдиноразової ефективності антикризової програми, а й оцінювати його потенціал, його фінансову стабільність до криз у майбутньому.

Дослідження, проведені  в області антикризового регулювання, показують, що основними причинами виникнення кризи на підприємстві є екзогенні фактори, тобто це свідчить про високу кореляцію розвитку підприємства з  його зовнішнім середовищем. Наявність даного взаємозв'язку між екзогенним і ендогенним середовищем підприємства не можна однозначно назвати негативним, оскільки позитивна зміна в зовнішньому середовищі приведе до зрушення у внутрішньому, однак події, що відбуваються в національному просторі, свідчать про зворотне. Підприємство сильніше реагує на дестабілізуючі фактори - це говорить про незначний внутрішній потенціал, використовуючи який, підприємство не в змозі уникнути кризову ситуацію. Подальші дослідження в цій області показали, що дані негативні обставини викликані тим, що на практиці в системі аналізу фінансово-господарської діяльності найчастіше підприємство обмежується лише оцінкою фінансового стану на певний момент.

З обліком сучасної економічної ситуації наявність  протиріч між елементами фінансової рівноваги, а саме: між ліквідністю й рентабельністю; ліквідністю й фінансовою стабільністю; ризиком і фінансовою стабільністю - аналіз фінансово – економічної стабільності є першочерговим у системі  антикризового управління, оскільки він дозволяє оцінити не тільки поточний фінансовий стан, але й залежно від стадії кризи на підприємстві розробити подальшу стратегію розвитку (ліквідації) підприємства. Наукові розробки в області діагностики фінансово-економічної стабільності дозволяють досить чітко зробити оцінку не тільки фінансового стану, а й визначити внутрішній потенціал підприємства [2].

Таким чином, можна  визначити цілі діагностики  фінансово-економічної стабільності підприємства:

-визначення  та своєчасне коректування стратегічних  орієнтирів стійкого розвитку  підприємства;

-ідентифікація  кризового стану та можливих  шляхів виходу з нього;

-визначення  обмежень потенціалу фінансово - економічної стабільності;

- вибір антикризових  заходів.

Метою концепції  проактивного антикризового управління є нейтралізація кризи на ранніх стадіях його виникнення за допомогою  виявлення сигналів, найбільше значення в даній концепції приділяється ідентифікації слабких сигналів. Отже, цілями діагностики на даній стадії будуть: діагностика фінансового стану, з метою раннього виявлення ознак кризового розвитку, визначення «небезпечних» місць; діагностика фінансової стабільності, визначення її виду тощо, як же було сказано вище - проактивне управління дорівнюють до стратегічного [1]. Відповідно дане управління буде побудовано на діагностиці, якій властиві риси стратегічної. У свою чергу, стратегічна діагностика дозволяє оцінити ефективність існуючої стратегії, визначити його стратегічну позицію в кожному напрямку його діяльності (у нашому випадку особливій увазі підлягають операційна й фінансова діяльності), ідентифікувати вступні сигнали (сильні й слабкі).

Отже, підприємство, проводячи діагностику свого стану на стадії проактивного управління, споконвічно має використовувати такі інформаційні технології, які будуть виражатися не кількістю показників, а їх значеннєвим змістом. Швидкість, вірогідність, повнота результатів аналізу на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій є основними домінантами в діагностиці, оскільки дозволяють скоротити час не тільки в її проведенні та визначенні реального стану та реальних можливостей підприємства, але й, крім того, це дозволяють значно скоротити час для прийняття оптимальних антикризових рішень, а також час для їх реалізації. Ще одною додатковою перевагою є те, що відпадає необхідність у додатковій процедурі діагностики або в деяких допоміжних процедурах для того, щоб упевниться в правильності обраних антикризових заходів. Крім того, з огляду на різну варіативність кризових ситуацій, виникають такі випадки, коли існує необхідність у проведенні додаткових діагностичних процедур, але навіть тоді в результаті значної економії часу це істотно не відіб'ється на пролонгації прийнятті рішень. В антикризовому управлінні найчастіше саме від часу ухвалення відповідного рішення залежить подальше існування підприємства.

Таким чином, проведене  дослідження сутності діагностики  та її значення в системі антикризового управління дозволяють зробити висновок про те, що діагностика в антикризовому управлінні має відповідати певним вимогам, таким як час, вірогідність, повнота та відповідати стадії протікання кризи на підприємстві, тобто відповідати вимогам відповідної концепції. Це дозволить вірогідно оцінити реальну ситуацію на підприємстві за досить короткий час, визначити його стабільність до негативних кризоутворюючих факторів, крім того, дозволяє визначити його потенціал. Отже, діагностика підприємства сприяє оптимізації та раціоналізації антикризового управління й дозволяє ряд першочергових завдань, які стоять перед ним: на ранніх стадіях - виявляти можливість настання кризи, і далі - визначити можливість подальшого розвитку, вибрати найбільш оптимальні антикризові заходи відповідні даному становищу на підприємстві.

1.3 Показники фінансового стану як індикатор кризового розвитку підприємства

Відповідно  до діючого законодавства про  банкрутство підприємств для  діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників: коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власним оборотним капіталом і відновлення (втрати) платоспроможності. Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

• коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має 
  значення нижче за 2,0;
• коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами на кінець звітного періоду має значення нижче за 0,1.

Коефіцієнт  поточної ліквідності має розраховуватися  за формулою:

        (1.1)

Коефіцієнт  забезпеченості власними обіговими  коштами визначається у такий  спосіб:

                                    (1.2)

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності нижчий за нормативний, а частка власного оборотного капіталу у формуванні поточних активів менша за норматив, але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, що дорівнює шести місяцям:

          (1.3)

де Кліч₁ і Кліч₀ – фактичне значення коефіцієнта ліквідності відповідно наприкінці й на початку звітного періоду;

Клік норм – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

т – звітний період, міс.

Якщо Кв.п > 1, то у підприємства є можливість відновити свою платоспроможність; якщо Кв.п < 1, то у підприємства немає реальної можливості відновити свою платоспроможність найближчим часом.

Якщо фактичні величини Кліч і Кзвк дорівнюють або вищі за нормативні значення на кінець періоду, але намітилася тенденція їх зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності за період, який дорівнює трьом місяцям:

           (1.4)

Якщо Ку.п > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців і навпаки.

При незадовільній  структурі балансу (Кліч і Кзвк нижчі за нормативні), але за наявності реальної можливості відновити свою платоспроможність у встановлений термін може бути ухвалено рішення про відстрочку визнання підприємства неплатоспроможним протягом шести місяців.

За відсутності  підстав визнання структури балансу  незадовільною (Кліч і Кзвк вищі за нормативні), але при Ку.п < 1 рішення про визнання підприємства неплатоспроможним не приймається, але через реальну загрозу втрати підприємством платоспроможності воно ставиться на відповідний облік у спеціальних підрозділах Міндержмайна зі справ про неспроможність (банкрутство) підприємств.

Якщо підприємство визнається неплатоспроможним, а структура  його балансу – незадовільною, то перш ніж передати експертний висновок до арбітражного суду, запитується  додаткова інформація та проводиться  поглиблений аналіз виробничо-фінансової діяльності підприємства з метою вибору одного з двох варіантів рішень:

1. проведення реорганізаційних заходів для відновлення платоспроможності підприємства;
2. проведення ліквідаційних заходів відповідно до чинного законодавства.

Розглянута система критеріїв діагностики банкрутства підприємств суб'єктів господарювання є недосконалою й зазнає обґрунтованої критики.

Моделі дискримінантного аналізу. Для оцінки ризику банкрутства й кредитоспроможності підприємств широко використовуються дискримінантні факторні моделі, розроблені американськими й західноєвропейськими економістами.

Для діагностики  можливості банкрутства часто використають

Z-рахунок Е. Альтмана, отриманий ним у США у 1968 р.:

(1.5)

Отримане значення Z-рахунку інтерпретують у такий спосіб:

У 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї моделі для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

(1.6)

У цьому рахунку  банкрутство досить імовірно, якщо Z < 1,23. У 1972 р. Лисе (Великобританія) одержав таку формулу:

(1.7)

Тут критичне значення становило 0,037.

У1997 р. Таффлер одержав таку формулу:

(1.8)

Якщо величина Z-рахунку більше 0,3, то у підприємства непогані довгострокові перспективи; якщо менше 0,2, банкрутство досить імовірно.

Досвід діагностики  банкрутства в США. Аналіз 183 американських  фірм, що зазнавали фінансових труднощів протягом 10 років до 1931 р., показав, що найбільш надійним показником, який пророкує банкрутство, є зниження відношення чистого оборотного капіталу до суми всіх активів.

Порівняння  показників 20 збанкрутілих у 1920–1929 рр. підприємств із показниками 19 успішних за 3 – 5 років до банкрутства показало, що надійними показниками, що пророкують банкрутство, є:

• прибуток на чистий власний капітал підприємства;
• відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Вивчення досвіду 939 підприємств за 1926–1936 рр. показало можливість пророкування банкрутства за 4 – 5 років до його настання на підставі динаміки трьох коефіцієнтів:

• коефіцієнт покриття процентних виплат;
• відношення чистого оборотного капіталу до суми активів;
• відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Перед банкрутством ці коефіцієнти є нижчими за нормальний

рівень і  продовжують знижуватися.

У. X. Бівер на базі порівняння 79 підприємств-банкрутів із 79 підприємствами, що зберегли конкурентоспроможність, визначив наступні надійні показники, що пророкують банкрутство:

• відношення потоків коштів до суми заборгованості;
• коефіцієнти структури капіталу;
• коефіцієнти ліквідності.

Крім того, було встановлено, що у підприємств-банкрутів:

• відношення грошового потоку до сукупного боргу протягом п'яти років до банкрутства знизилося з +0,15 до -0,15, у фірм, що вижили, воно становило приблизно +0,45. З огляду на відношення грошового потоку до боргів, йдеться про чистий грошовий потік підприємства;
• відношення чистого прибутку до сукупних активів протягом п'яти років до банкрутства поступово знижувалося з +0,05 до –0,2; у фірм, що вижили, він був дещо менший за +0,1.

Можливий прогноз  за три роки до банкрутства. Інші результати дослідження дозволили зробити  висновок, що у підприємств-банкрутів: