Дебіторська заборгованість. 2

План

               Вступ……………………………………………………………………………

Розділ 1. Теоретичні основи дебіторської заборгованості підприємства……………

1.1 Сутність дебіторської  заборгованості як економічної  категорії……...........

1.2 Нормативно-правове регулювання  обліку дебіторської заборгованості....................................................................................................................

Розділ 2. Методика організації та ведення обліку дебіторської заборгованості…................................................................................................................

2.1 Класифікація, визнання та оцінка дебіторської заборгованості……...........

2.2 Облік поточної і  довгострокової дебіторської заборгованості…………….

2.3 Особливості формування  та використання резерву сумнівних  боргів……………………………………………………………………………………...

Розділ 3. Удосконалення ведення обліку дебіторської заборгованості підприємства……………………………………………………………………………..

3.1 Ведення обліку дебіторської заборгованості в зарубіжних країнах………

3.2 Шляхи оптимізації стану  дебіторської заборгованості на  підприємстві………………………………………………………………………...........

         Висновки……………………………………………………………………………

         Список використаної літератури………………………………………………….

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується посиленням конкурентної боротьби: швидко зростає номенклатура та обсяги виробництва товарів і послуг, збільшується кількість суб'єктів господарювання, вітчизняні підприємства виходять на міжнародні ринки товарів та послуг, тощо. З метою забезпечення зростання прибутку у цих умовах суб'єкти господарювання використовують різноманітні механізми розширення клієнтської бази і збільшення обсягів реалізації, що у свою чергу призводить до зростання розміру дебіторської заборгованості.

З метою ефективної організації та проведення обліково-аналітичних процедур необхідно вирішити ряд завдань: дослідити економічну сутність дебіторської заборгованості та її виникнення у сучасних умовах господарювання, її класифікацію на основі різних ознак, удосконалення методики обліку заборгованості, здійснення аналізу дебіторської заборгованості, тощо.

Дослідженням цієї проблеми займалися низка українських  учених - Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., Сопко  В.В., Нашкерська Г. і зарубіжних авторів  – Є. Брікхем, Бланк І.А., та ін. Багато вчених вважають вирішення даної проблеми одним із важливих завдань фінансової стратегії підприємств. Аналіз останніх публікацій в сфері управління дебіторською заборгованістю свідчить про достатню розробленість даної проблеми. Так, Дубровська С.В. та М.Д. Білик розкривають проблемні питання сутності поняття «дебіторська заборгованість»; Ніколаєнко О. і Лищенко О.Г. приділяють увагу аналізу дебіторської заборгованості; Момот Т. та Савчук В.П. розглядають проблеми управління дебіторською заборгованістю в умовах фінансової кризи. Окремо необхідно виділити зарубіжних вчених, таких як: Стоун Д., Хитчинг К., Дж. Ван Хорн, Зві Боді, Роберт К. Мертон, які також приділяли увагу вирішенню даного питання.

Взагалі питання дебіторської заборгованості є дуже важливими  і актуальним для функціонування будь-якого підприємства, особливо в сучасних українських умовах ведення  бізнесу. Дебіторська заборгованість впливає на економічну діяльність будь-якого підприємства особливим чином: дебіторська заборгованість, яка протягом тривалого часу не повертається (отже, що до неї на підприємстві виникає сумнів, стосовно її повернення) перш за все погіршує фінансовий стан підприємства, тобто відбувається погіршення платоспроможності підприємства, внаслідок недоотримання (недостачі) грошових коштів. Крім усього зазначеного відбувається погіршення оборотності грошових коштів (швидкості обертання коштів). Внаслідок дії цих факторів може збільшуватися кредиторська заборгованість підприємства перед своїми постачальниками (внаслідок недостатньої суми коштів). Погіршення платоспроможності підприємства ставить загрозу, що до банкрутства підприємства, чи у кращому разі, погіршення результатів діяльності (гальмування чи припинення розвитку). Тому це питання є дуже актуальним у наш час.

Метою курсової роботи є розгляд сутності організації обліку дебіторської заборгованості та резерву сумнівних боргів.

Об’єктом дослідження є дебіторська заборгованість підприємства.

Предметом дослідження є сутність, класифікація, облік дебіторської заборгованості та облік резерву сумнівних боргів.

Інформаційною базою написання курсової роботи є законодавчі та нормативні документи України, праці вітчизняних і закордонних вчених з питань обліку дебіторської заборгованості, спеціалізовані періодичні видання.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи дебіторської заборгованості підприємства

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями, установами та населенням, що обумовлені дією ринку, носять характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини  засновані на використанні грошей в  залежності від їх функцій як коштів обертання і платежу. При цьому  підприємства являються постачальниками  для одних та покупцями для  інших.

За економічним змістом  розрахунки поділяються на дві основні  групи: за товарними операціями (розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи і придбанні матеріальні  цінності та послуги); за нетоварними  операціями (платежі до бюджету, тобто  податок на прибуток тощо, сплата страхових  платежів, отримання бюджетних асигнувань, розрахунки за претензіями, недостачами  і розкраданнях, інших).

У процесі фінансово-господарської  діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує  оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом певного періоду від  моменту відвантаження продукції(надання  послуг, виконання робіт) до моменту  надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.

Також дебіторська заборгованість виникає при перерахуванні грошей за майбутні поставки цінностей і  послуги, перерахування платежу  зразу за кілька місяців (орендна  плата тощо.), а також в зв’язку  з заборгованістю окремих осіб по нестачах і розкраданням [4, с. 9].

 

 

 

1.1 Обгрунтування поняття „дебіторська заборгованість”

як економічної  категорії

 

Під дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість організацій, фізичних осіб даної організації (наприклад, заборгованість покупців за придбану продукцію, підзвітних осіб за видані їм під звіт грошові суми). Організації  та особи, що є боржниками даної організації, називаються дебіторами.

Для визначення реальності боргу необхідні підтвердження  дебітора, дані про існування боржника, документальне обґрунтування боргу  і дані про його тривалість. Дебіторська заборгованість, з точки зору її реальності, може бути проаналізована тільки шляхом використання первинних документів і даних аналітичного бухгалтерського обліку.

У П(С)БО  10 «Дебіторська заборгованість» дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованостей дебіторів підприємству на певну дату. При цьому дебіторами є всі юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів. Під таке трактування підлягає як заборгованість дебіторів, яка утримується підприємством до дати погашення, так і заборгованість дебіторів призначена для перепродажу [14].

Ще одним документом, який регламентує відображення дебіторської заборгованості в бухгалтерському обліку є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 13 "Фінансові інструменти". Заборгованість дебіторів, що призначена для перепродажу, створюється підприємством з метою отримання прибутку або у вигляді відсотків, дивідендів, тощо, або ж від короткотермінових змін ціни(суми) такої дебіторської заборгованості. Така заборгованість, згідно п.4 П(С)БО №13 "Фінансові інструменти", є фінансовим активом призначеним для перепродажу і повинна відображатися та оцінюватися в обліку відповідно до цього стандарту [15].

Визначення наведене в  П(С)БО №10 "Дебіторська заборгованість" є ширшим, оскільки охоплює усю  заборгованість підприємству, у тому числі і ту, яка по суті є фінансовими  інвестиціями, тобто активами, які  утримуються підприємством з  метою збільшення прибутку.

Таким чином, на основі аналізу  чинних національних стандартів бухгалтерського  обліку можна дійти висновку, що дебіторська заборгованість, за своєю  суттю, є сумою заборгованостей  дебіторів підприємству на певну  дату, що виникає внаслідок надання  коштів, продажу інших активів, робіт  послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним  для продажу.

Підходи  до визначення сутності дебіторської заборгованості

Голов С.Ф. 

Дебіторська заборгованість—фінансовий  актив, що є контрактним правом однієї сторони отримати гроші й узгоджується з відповідним зобов’язанням  сплати іншої сторони [5, с. 207].

Д. Стоун, К. Хітчинг   

Дебіторська заборгованість—це  сума боргів, які винні підприємству юридичні або фізичні особи та які виникли у результаті господарських  взаємовідносин з ними [1, с. 36].

Райзберг  Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. 

Дебиторская задолженность (англ. Accounts receivable (A/R)) — сумма долгов, причитающихся предприятию, фирме, компании со стороны других предприятий, фирм, компаний, а также граждан, являющихся их должниками, дебиторами [1, с. 37].

 

 

Лищенко О.Г.

Дебіторська заборгованість—це  фінансовий актив, який є контрактним  правом отримувати грошові кошти  або цінні папери від іншого підприємства      [5, с. 208].

Момот Т. 

Дебіторська заборгованість—безвідсоткова позика контрагентам [1, с.37].

Крайник О.П., Клепікова З.В.

Дебіторська заборгованість—форма відстрочки платежу—відкритий кредит (неформальна або формальна угода, яка передбачає виконання послуг замовником або реалізації продукції  покупцю з відстрочкою оплати за них. Такий кредит вважається безкоштовним та без чіткого визначення строку [5, с. 208].

Бєлозерцев В.  

Дебіторська заборгованість—грошове вираження результату вимушеної  або заздалегідь запланованої господарсько-економічної  операції кредитного характеру з  контрагентами (юридичними або фізичними  особами), що мала місце у минулому та борг за неї може бути достовірно визначений, узгоджений з контрагентом та сплачений підприємству у майбутньому, а в поточний момент відображений у балансі підприємства як актив [5, с. 210].

Кірейцев  Г.Г. 

Дебіторська заборгованість—це  складова оборотного капіталу, яка  є комплексом вимог до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг [5, с. 210].

      Відповідно міжнародним та національним стандартам бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість (Accounts Receivable) визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Але необхідно відмітити, що термін „дебіторська заборгованість” у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку має суттєві відмінності. Прийнято розрізняти два види дебіторської заборгованості: Accounts Receivable та Receivables.

Accounts Receivable (дебіторська заборгованість, обсяг продажу або дебітори) – суми, що мають надійти від покупців та відображені в бухгалтерських книгах підприємства, але не підтверджені векселями, траттами або акцептами (відкриті балансові рахунки), тобто сукупна сума, що має бути виплачена торговельними боржниками. Така дебіторська заборгованість стає частиною поточних активів, якщо пред’явлені позови погашаються на дату звіту або протягом 12 місяців після звітного періоду відповідно стандартній практиці бухгалтерського обліку.

Receivables (торговельна дебіторська заборгованість) – вимоги до третіх осіб на отримання в майбутньому грошей, товарів, послуг. Дана дебіторська заборгованість включає рахунки на отримання заборгованості від покупців по продажу в розстрочку, заборгованості по векселях на отримання, заборгованість робочих та службовців, заборгованість страхових компаній по усуненню майнових збитків [8].

Професори Гарвардського  університету Зві Боді і Роберт К. Мертон визначають дебіторську заборгованість як «рахунки до отримання», зазначаючи, що це та сума, яку покупці продукції  повинні виплатити підприємству.

Західні економісти часто  приймають поняття «кредитна  політика» та «політика управління дебіторською заборгованістю» як цілісну  категорію. Так наприклад, Дж. Ван  Хорн взагалі розглядає дебіторську  заборгованість як кількісний результат, що виникає у результаті реалізації кредитної політики підприємства, а  Барт Едвардс, у своїй книжці «Кредитний менеджмент» взагалі використовує поняття «дебіторська заборгованість», суто як термін обліку          [1, с. 36].

На думку юристів-науковців, більш коректно для характеристики дебіторської заборгованісті використовувати термін „майнові вимоги”, тобто дебіторська заборгованість – включені до складу майна підприємства його майнові вимоги до інших осіб, що є його боржниками в правовідносинах, які виникають за різних обставин.

xt-align:justify">З юридичного погляду дебіторська заборгованість розглядається як капітал підприємства-кредитора, але не завжди його власний капітал. Лише тоді, коли під час обігу кошти повертаються у володіння підприємства-кредитора, вони або включаються в його власний капітал, або використовуються на погашення кредиторської заборгованості даного підприємства перед своїми кредиторами. Тому дебіторська заборгованість як частина майна підприємства-кредитора відноситься до її активів, які пов’язані  з юридичними правами, в тому числі правом на володіння, і в залежності від джерела виникнення є власним капіталом або залученими коштами інших осіб.

На підставі комплексного підходу з урахуванням економічного та юридичного аспектів в науковій праці Берези С.Л. уточнено поняття „дебіторська заборгованість” – це сума боргів юридичних і фізичних осіб перед підприємством.

З урахуванням того, що у  МСФЗ акцент робиться на контролі за виконанням договірних зобов’язань в своїй  статті Н.Матицина пропонує таке тлумачення категорії дебіторська заборгованість – розмір неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед підприємством після настання встановленого договором строку оплати їх [5, с. 212].

В науковій праці К.С.Сурніної визначено, що дебіторська заборгованість – це частина оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки, матеріальних та інших ресурсів від господарюючих суб’єктів. Тому найбільш точна її дефініція наступна: „Дебіторська заборгованість – це матеріальні ресурси, що не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучена з кругообігу грошових коштів”. Наведене визначення дає уявлення про економічну природу дебіторської заборгованості і визначає її місце в бухгалтерському обліку.

Деякі українські вчені розглядають  дебіторську заборгованість як кошти, вилучені у підприємства, або які  на певний термін знаходяться в інших  осіб. Ми вважаємо таку дефініцію не досить коректною, оскільки вона потребує уточнення. Так, кошти, що вилучені у підприємства, не завжди перетворюються у дебіторську заборгованість.

Отже, як ми бачимо, всі автори розглядають одну і ту саму проблему під різним кутом. На нашу думку, більшість наведених визначень є неповними, не розкривають сутність «дебіторської заборгованості» або розглядають тільки одну з її сторін. Підсумовуючи різні підходи до економічної сутності „дебіторської заборгованості”, необхідно відмітити, що це поняття потребує подальшого вивчення та уточнення, оскільки від цього показника залежить рівень ліквідності  активів та фінансова платоспроможність підприємств.

На підставі проведеного дослідження визначення сутності поняття «дебіторської заборгованості» пропонуємо авторське тлумачення даного терміну, а саме як  показника фінансового стану підприємства, який являє собою суму заборгованості на користь підприємства на певну дату за наданий комерційний та споживчий кредити покупцям, а також авансування постачальників, щодо яких у підприємства з’являється майнове право вимоги оплати боргу. При цьому, такі взаємовідносини мають документальне підтвердження.

Виникнення дебіторської заборгованості є об’єктивним процесом, який зумовлений існуванням ризиків під час проведення взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції. Взагалі ризик—це кількісна міра небезпеки, яка притаманна тому чи іншому виду діяльності. Основним ризиком при виникненні дебіторської заборгованості є  ризик непогашення. Так, В.П. Савчук вважає, що дебіторська заборгованість не погашається з таких причин:

1) клієнт незадоволений  продукцією або послугами фірми  і затримка сплати є найкращим  способом привернути до цього  увагу;

2) у клієнта достатньо  грошових коштів, але складений  ним розклад платежів не співпадає з очікуваннями фірми, тобто бюджети двох контрагентів не узгоджуються;

3) у покупця недостатньо грошових коштів для того, щоб виконати усі зобов’язання.

Чинники, що впливають  на виникнення, списання і відображення в обліку заборгованості:

• умови договору;
• статус контрагентів;
• формування податкового обліку на момент виникнення заборгованості;
• вживання заходів з погашення заборгованості;
• причини списання заборгованості і відображення результатів у податковому обліку.

 

 

1.2 Нормативно-правове  регулювання обліку

дебіторської  заборгованості

 

Досить важливим питанням у розкритті теми обліку дебіторської заборгованості є визначення нормативної  бази, яка регулює порядок та правильність здійснення обліку. Знання та розуміння  нормативних джерел дозволяє приймати вірні та законодавчо обґрунтовані рішення на підприємстві стосовно дебіторської заборгованості.

Дебіторську заборгованість регламентують чинні в Україні  нормативні документи:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти».
5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
6. Методичні рекомендації по застосуванню реєстрів бухгалтерського обліку.

Закон України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Крім цього в ньому визначено такі поняття, як «зобов'язання». Відповідно до Закону України № 996 від 16.07.99 р. підприємство (організація) самостійно визначає облікову політику на рік, де відображаються основні засади організації та ведення обліку на підприємстві.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція № 291 про його застосування встановлюють позначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність та рух активів, капіталу, зобов'язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації і групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. Згідно Інструкції №291 для обліку зобов'язань призначений клас 5 «Довгострокові зобов'язання» і 6 «Поточні зобов'язання» Плану рахунків, склад яких відповідає структурі довгострокових та поточних зобов'язань.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» регламентується на законодавчому рівні. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Положення про  документальне забезпечення записів  у бухгалтерському обліку встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків).

Методичні рекомендації по застосуванню реєстрів бухгалтерського  обліку спрямовані на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку (крім регістру позабалансового обліку) методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), їх філій, відділень, представництв незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності (далі - підприємства), на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов'язань, доходів, витрат, фінансових результатів. Форма бухгалтерського обліку як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них повинна обиратися підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

 

 

 

 

Розділ 2. Методика організації та ведення обліку

дебіторської  заборгованості

2.1 Класифікація, визнання та оцінка дебіторської заборгованості

 

Для організації обліку та аналізу розрахунків з дебіторами важливе місце посідає класифікація дебіторської заборгованості. Від правильної класифікації дебіторської заборгованості, а також від правильно обраних класифікаційних ознак залежатиме не лише порядок її обліку взагалі чи окремого її складника, а й ефективності управління нею.

Питаннями дослідження класифікації дебіторської заборгованості займалися  багато вчених-економістів таких, як: С.Ф.Голов, Л.О.Лігоненко, Н.М.Новікова, Н.М.Малюга, Ф.Ф.Бутинець, Городянська  Л., Гладких Т.В., Матицина Н., Н.М.Лисенко  та інші. Разом з тим, вивчення наукових праць та практика господарської  діяльності, а також аналіз вітчизняної  літератури свідчать про наявність  великої кількості поглядів науковців  відносно класифікації дебіторської заборгованості, у зв’язку з чим існує необхідність виділення єдиної узагальненої схеми  класифікації, що і обумовлює вибір  теми дослідження.

Класифікація дебіторської заборгованості підприємства є дієвим методом дослідження цього складного  економічного та правового явища, що дозволяє з’язувати причини виникнення та існування дебіторської заборгованості, її склад та якість із метою прийняття  правильного рішення щодо процедури  управління дебіторською заборгованістю.

Головне призначення  класифікації дебіторської заборгованості – систематизація інформації щодо стану дебіторської заборгованості та надання допомоги у прийнятті оптимального рішення щодо управління дебіторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість може класифікуватися за різними ознаками (Рис. 2.1). Однак, при наявності різних класифікаційних ознак, дебіторська заборгованість найчастіше класифікується за однією певною ознакою в межах рахунків відповідно до «Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій». Це зумовлено тим, що облік в Україні чітко регламентований, на відміну від країн із ринковою економікою, де рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає фірма, а тому у кожної з них склад і структура дебіторської заборгованості в балансі можуть бути різними.

         За статтями бухгалтерського балансу визначають такі види заборгованості:

1) Дебіторська заборгованість  за товари, роботи, послуги.

2) Дебіторська заборгованість  за розрахунками із бюджетом.

3) Дебіторська заборгованість  за розрахунками за виданими  авансами.

4) Дебіторська заборгованість  за розрахунками з нарахованих  доходів.

5) Дебіторська заборгованість  за розрахунками із внутрішніх  розрахунків.

6) Інша поточна дебіторська  заборгованість.

Важливе значення має класифікація дебіторської заборгованості за контрагентами. Чинним планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено поділ дебіторської заборгованості на заборгованість вітчизняних та іноземних постачальників. Однак для правильної оцінки фінансового стану підприємства необхідно здійснювати деталізований аналітичний облік дебіторської заборгованості, що стало можливим при запровадженні комп'ютеризованого обліку. Саме останній дасть змогу правильно оцінити фінансовий стан і стати базою для ефективного управління дебіторською заборгованістю [5,с.96] .

 

Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги  класифікується шляхом групуванням  дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням  коефіцієнта сумнівності для  кожної групи. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості.

Важливим для цілей  управління є класифікація дебіторської заборгованості залежно від платоспроможності дебіторів. За цією характеристикою, відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», вона поділяється на безнадійну, сумнівну та дійсну. Безнадійна дебіторська заборгованість - це дебіторською заборгованістю, щодо якої існує впевненість щодо її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, вона буде списана за рахунок резерву. Треба зазначити, що списання безнадійної дебіторської заборгованості не торкається Звіту про фінансові результати, тому що витрати, понесені у зв`зку з неповерненням боргу, підприємство визнало в тому ж звітному періоді, що й дохід від реалізації, пов`язаний з виникненням цієї дебіторської заборгованості. У цьому полягає принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. За цим принципом для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей.

Розглянемо ознаки визнання заборгованості безнадійною наведені в Податковому кодексі України. Відповідно статті 159 безнадійною вважається заборгованість: