МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

Черкаський  державний бізнес-коледж

Кафедра економіки та підприємництва 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «Національна економіка»

на тему: «Державний бюджет України та його роль у забезпеченні економічного розвитку» 
 
 
 

                                                            Виконав: 

                 студент ІІІ курсу, групи №ОАЗ-10

напрям  підготовки: «Облік і аудит»

Шаповал Юлія Анатоліївна            

підпис________________

Науковий  керівник:

викладач  І-шої категорії

                                         Дернова Ірина Анатоліївна 
 

Черкаси - 2011

     ЗМІСТ 

ВСТУП

     Надзвичайно важливе місце в соціально-економічному житті будь-якої країни займають проблеми бюджету, оскільки вони торкаються безпосередньо  інтересів усіх членів суспільства. В бюджеті будь-якої країни відбиваються ва-жливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини. Успішне розв'язання проблем бюджету можливе лише за умови правильного розуміння його сутності, усвідомлення ролі та місця бюджету в економіці.

     Актуальність  теми курсової роботи “Державний бюджет України та його роль у забезпеченні економічного розвитку” обумовлена тим, що сьогодні в Україні  бюджет  і  проблеми  надійного управління ним належать до найактуа- льніших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті. В умовах  ринкової  економіки бюджет не втрачає своєї ролі. Він є основним інст- рументом регулювання соціально-економічних процесів. Особливо гостро на сучасному етапі розвитку економіки України, а саме – у кризовому періоді, постає проблема бюджетної політики України. Виконання бюджету стало ледь не основним завданням уряду, оскільки саме бюджет є основним “кермом” ру- ху всіх важливих сфер економіки. І від того на скільки вдало та ефективно ді- ють основні принципи бюджетної політики залежить економічний розвиток країни. Адже від ефективної бюджетної політики держави і залежить фінансове оздоровлення як підприємств-гігантів так і суб’єктів малого підприємництва, що є вкрай важливим та стратегічним завданням на шляху виходи з кризової ситуації  економіки України. Не слід також забувати і про інвестиційну приваб- ливість держави, де  бюджет виступає як гарант наданих послуг та зменшення ризикових ситуацій. Бюджетна політика є дієвим інструментом соціально-економічного розвитку держави.

     Об’єктом  дослідження є державний бюджет як інструмент реалізації бюджетної політики, за допомогою якої досягаються цілі розвитку національної економіки.

     Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з використанням державного бюджету в якості інструмента макроекономічного регулювання.

     Метою курсової роботи є дослідження особливостей формування Держав- ного бюджету України, використання бюджетних коштів, визначення показни- ків, які характеризують ефективність проведення бюджетної політики та вияв- лення пріоритетних напрямків її розвитку для забезпечення економічного зрос- тання.

     Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• дослідження  суті  державного  бюджету та його  економічне  значення  у розвитку національної економіки;
• визначення шляхів формування дохідної частини Державного бюдже- ту;
• виявлення особливостей використання бюджетних коштів у кризовому періоді розвитку економіки;
• аналіз проблем фінансування Державного бюджету;
• вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду податкових важелів впливу на економіку в сучасних умовах;
• аналіз ефективності бюджетної політики як інструменту соціально-еко- номічного розвитку України та визначення шляхів її вдосконалення.

     Українська  економічна наука має значні здобутки у дослідженні теоретичних підходів до формування і реалізації бюджетної політики. У роботах вітчизняних вчених Л. Василенко, О. Василика, В. Гейця, Я. Дяченка, І. Луніної,  М. Єрмошенка, Т. Єфименко, Ц. Огня, В. Опаріна, Б. Панасюка, Д. Поло- зенка, І. Радіонової, А. Савченка, А. Соколовської, В. Федосова, І. Чугунова та багатьох інших висвітлюється та аналізуються особливості державного бюджету, як економічної категорії.  
 
 

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ  ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ  УКРАЇНИ

1.1. Сутність, роль та значення Державного бюджету

     Бюджет - це невід’ємний атрибут кожної країни та важливий інструмент реалізації економічної та соціальної політики. Він, як провідна ланка фінансової системи - найважливіша економічна категорія, що відображає грошові відносини між державою та учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві.

     Згідно з Бюджетним кодексом, що був прийнятий 21 червня 2001 року Верховною Радою України: “ Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду ” [7, с. 13].

     Таким чином, бюджет держави як план фінансових ресурсів являє собою сукупність Державного бюджету, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

     Сьогодні, в умовах трансформації економіки України, Державний бюджет зберігає свою важливу роль: саме через нього відбувається централізація коштів і перерозподіляється близько 30% валового внутрішнього продукту (ВВП) та відбивається економічна й соціальна політика країни [9, с.329].

     Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам вцілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

• бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов’язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задаволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;
• за допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішньо- го продукту, рідше – національного багатства, між окремими галузями еконо- міки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної дія- льності;
•   пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відт- ворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному істо- ричному етапі його розвитку; 
• сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі держав- них фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

     Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і розподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим

засобом для здійснення перерозподілу фінансових ресурсів зокрема і національного багатства в цілому.

     Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку й

успішного функціонування галузей економіки, освіти, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, поліпшення матеріального становища населення, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

     Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30 % ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства [9, с.24].

     У країнах середнього рівня розвитку частка ВВП, що перерозподіляється через бюджетну систему, становить 35 – 37 %, а у високо розвинутих – 45 % і більше. Наприклад, у Німеччині цей показник сягнув 60 %.

     Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак, бюджет є могутнім інструментом державного управління [13, с.147].

     Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому подається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону.

     Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує фінансову діяльність держави, визначає її фінансові можливості та пріоритети [13, c.15].

     За матеріальним змістом бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.

     Бюджет як централізований грошовий фонд перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. Через Державний бюджет здійснюється централізація коштів відповідно до чинного законодавства, що дає змогу втілювати в життя намічені державою заходи та проводити єдину економічну та соціальну політику на всій території країни.

     Сутність бюджету реалізується через його функції. В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій бюджету. Найбільш наявні та структуровані дві функції – розподільча та контрольна, але не можна не вказати регулюючу та стимулюючу роль бюджету та оминути питання фінансового забезпечення соціальної політики за рахунок коштів бюджету. Зміст функцій та характер їх реалізації залежить від рівня розвитку економічних процесів в країні [9, с. 17].

      Через  розподільчу  функцію  бюджету  держава  зосереджує  в  своїх  ру-

ках усі  джерела грошових надходжень з метою  подальшого їх перерозподілу.

     Сфера дії цієї функції  досить значна, що пояснюється участю в бюджет- них відносинах усіх членів суспільства. З огляду на розподільчу функцію, бюджету притаманні такі властивості:

• по-перше, бюджет є особливою формою перерозподільчих відносин, пов’язаних з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;
• по - друге, за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу між сегментами національної економіки, територіями країни, сферами суспільної  діяльності,  окремими  верствами  населення; 
• по-третє, пропозиції  бюджетного перерозподілу вартості визначають- ся потребами розширеного відтворення загалом  і завданнями, що стоять перед  суспільством на кожному етапі його розвитку;
• по-четверте, галузь бюджетного розподілу посідає чільне місце у складі державних фінансів, що зумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими сферами й ланками фінансових відносин [7, с. 271].

     Державний бюджет використовується і як інструмент регулювання та стимулювання економіки з боку держави. Особливо важлива роль цієї функції в умовах нестабільної економіки, коли держава вимушена втручатися в виробничі та соціальні процеси.

     Важливе значення, особливо в країнах з ринковою економікою, належить соціальній функції бюджету. В останні роки в Україні спостерігається зміцнення бюджету не тільки як основного важеля ефективного розвитку економіки, але прагнення до вирішення в першу чергу соціальних проблем суспільства за рахунок коштів бюджету. Про це свідчить перш за все обсяг видатків, спрямованих на реалізацію державної програми “ Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні”, що збільшився відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2010 рік ” в порівнянні з 2009 роком на 42,68 млрд. грн [22].

     Сутність контрольної функції полягає в сприянні своєчасному та повному надходженню коштів до бюджету, їх оптимальному розподілу, перерозподілу та ефективному використанню, а також дає можливість проаналізувати і виявити розміри та причини відхилень фактичних доходів та видатків бюджету від запланованих.

  Таким чином,  Державний бюджет:

1) концентрує основні фінансові ресурси держави;

     2) основне джерело розвитку економіки та соціальної сфери країни;

3) матеріальна база для виконання державою своїх функцій;

     4) інструмент перерозподілу новоствореної вартості між окремими територіями, галузями, верствами населення;

     5) інструмент фінансового контролю за формуванням та ефективним використанням грошових фондів держави.

     У сучасних умовах значення державного бюджету постійно зростає. Він широко використовується для державного регулювання економіки, соціальних відносин, впливає на різні сторони процесу відтворення капіталу. За держав-

ним бюджетом у більшості країн закріплені  найважливіші доходи, такі, як при- бутковий податок, податок на прибуток корпорацій, найбільш фіскальні неп- рямі податки, надходження від  державних підприємств. На нього покладені основні витрати, пов’язані  із здійсненням державою своїх функцій: військові, економічні, соціальні витрати, надання допомоги іноземним державам, упра- вління державним боргом, адміністративні витрати.   
 
 
 

     1.2. Методи, принципи і джерела формування бюджету

     Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наяв- ності відповідних коштів. Формування доходів бюджету здійснюється за раху- нок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних ме- тодів [8, с.64].

     Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП та національне багат- ство. Валовий внутрішній продукт відображає вартісний обсяг кінцевої про- дукції, виробленої на території даної  країни за один рік. Основними елемен- тами ВВП є: прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, непрямі податки. Якщо обсяг валового внутрішнього продукту зменшити на суму амор- тизаційних відрахувань і непрямих податків, отримаємо ще один макроеконо- мічний показник — національний дохід. Національний дохід — це дохід, який одержано у результаті використання факторів виробництва в процесі створення поточного обсягу валового внутрішнього продукту. Складовими національного доходу є прибуток і заробітна плата, за рахунок яких, як правило, і відбувається формування дохідної  частини бюджету. У виняткових випадках (війна, стихій- не лихо, глибока економічна і фінансова криза тощо) формування дохідної час- тини бюджету може відбуватись за рахунок національного багатства країни, наприклад через продаж золотого запасу або основних виробничих фондів да- ної країни тощо.

     Зовнішніми  джерелами формування доходів бюджету є ВВП (а іноді й на- ціональне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів, тощо.

     У процесі формування доходів бюджету  держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб’єктам  фінансових відносин (від про-дуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), так і специ- фічні, властиві тільки їй, методи (податковий, емісійний) [9, с.395].

     Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування.

     Доходи  державного бюджету – це сукупність грошових надходжень до централізованого фонду фінансових ресурсів держави, що використовуються нею для виконання її основних завдань і функцій [ 9, с.36].

     Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом [13, с.56].

     Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується подат- ковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної дія- льності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави [9, с.57]:

     — від підприємницької діяльності;

     — від державного майна, угідь і послуг;

     — податковий.

     Доходом держави від підприємницької  діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається.

       У сучасних умовах доходи від  підприємницької діяльності держави  не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов’язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності [2, с. 383].

     Доходи  від державних угідь пов’язані  із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій — передання прав користування угіддями і ресурсами.

     Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна.  Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів.

     Доходи  від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита — плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних доходів за виконані державою роботи — геологорозвідувальні, дорожні та ін.

     Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства.

     Основою формування доходів бюджету є  податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників [9, с. 58].

     Податковий  метод формування доходів бюджету  пов’язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Основна частина податків відбиває перерозподіл виробленого у країні ВВП.

     Певна частина податкових доходів відображає міжнародний перерозподіл доходів  та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита, що сплачується нерезидентами при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, які сплачені за рахунок доходів, отриманих за кордоном, тощо).

     У системі доходів бюджету особливу роль відіграють офіційні трансферти. Їх можна розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні [13, с.285].

     Внутрішні, або бюджетні, трансферти відображають перерозподіл коштів між окремими ланками  бюджетної системи. Виступаючи доходами одного бюд- жету, вони одночасно є видатками іншого, а тому з позицій бюджету держави у цілому не є доходами.

     Зовнішні трансферти, наприклад гранти та дарування від юридичних і фізичних осіб даної країни чи з-за кордону - є реальними доходами. Але це до- ходи разового і випадкового характеру, які не відіграють відчутної ролі.

     Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відріз- няються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, викорис- тання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження [7, с.98].

     Емісійний дохід є сумою перевищення  доходів, отриманих державою від  емісійних операцій, над витратами, пов’язаними із забезпеченням цих операцій. При цьому грошова емісія як метод фінансування бюджетного дефіциту застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком цінних паперів або в умовах недовіри населення до чинного уряду, який не несе відповідальності за позичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та життєвий рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти, накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові заощадження населення.

     Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів ін- ших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі ви- пускудержавних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслід- ків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання гро- шової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також мо- жуть впливати на інфляційний процес.

     Вихідними принципами формування доходів бюджету  є фіскальна й економічна ефективність та соціальна справедливість [7, с.62].

1. Принцип фіскальної ефективності передбачає достатність доходів, мінімізацію витрат на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) системи доходів бюджету, рівномірний розподіл доходів між адміністративно-територіальними одини- цями.

     Більшість країн звільняє від оподаткування чимало невеликих платників податку, оскільки надходження від цих груп платників можуть іноді бути меншими, ніж витрати держави на збирання з них податків.

2. Принцип економічної ефективності в процесі формування доходів бюджету трактується неоднозначно. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу, і через податкову політику держава втручається у розподільні відносини. Отже, податкова політика так чи інакше впливає на економічні процеси незалежно від волі держави.

     Прямі і непрямі податки мають різні механізми впливу на процеси відтворення. Прямі податки впливають на економічний розвиток через механізм зменшення частини прибутку або доходу, який залишається в розпорядженні платника. Непрямі податки прямо впливають на процеси ціноутворення. Тому рівномірне включення податків у ціну всіх товарів має макроекономічний ефект, оскільки однаковою мірою зменшує попит на всі групи товарів. З іншого боку, нерівномірність оподаткування непрямими податками створює можливість впливати на пріоритети і перевагу споживачів у виборі тих чи інших товарів (мікроекономічний ефект).

3. З погляду проблем соціальної справедливості платниками податків мають бути всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційно непрямі податки вважаються регресивними в соціальному плані, тому що в сім’ях з невисокими доходами основна частина останніх витрачається на купівлю товарів першої необхідності. У кінцевому підсумку ці сім’ї зі свого доходу сплачують відносно більшу частину податків, ніж сім’ї з середніми і високими доходами. Стягнення за високими ставками непрямих податків на предмети не першої необхідності, споживачами яких є сім’ї з досить високим рівнем доходів, дещо пом’якшує проблему соціальної справедливості, але не вирішує її.

     Отже, основою формування доходів бюджету  держави є податковий ме- тод, а  головним джерелом — ВВП. У цілому, розглядаючи формування дохід- ної  бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спо- сіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим вик- ликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податко- вого тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні за- ощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропо- зиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує [9, с.60].