Державний бюджет як головний фінансовий план країни

План

Вступ

Розділ 1. Державний бюджет як головний фінансовий план країни.               5

1. Особливості фінансових систем країн світу                                        5
2. Державний бюджет та його роль в сучасній                                   економічній системі                                                                                12

Висновки до першого розділу                                                                                15

Розділ 2. Державний бюджет України: стан, проблеми

наповнення і можливості вдосконалення.                                                            17                                                                                                 

          2.1 Принципи формування державного  бюджету України                       17 

          2.2 Державний борг України і  можливості його 

усунення в сучасних умовах                                                                                   21                                                                                                               

          2.3 Аналіз видатків та доходів  державного 

бюджету України за 2011-2012 роки                                                                      26                                                                                                                 

Висновки до другого розділу                                                                                  35

Висновки                                                                                                                  37

Список використаних джерел                                                                                  39

Вступ

Одним з основних інструментів державного регулювання економіки є бюджетна система, яка суттєво впливає на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць та держави в цілому. Від якості та своєчасності прийняття рішень з питань формування дохідної частини бюджету, проведення податкової політики, державних видатків та міжбюджетних відносин залежить збалансованість державних фінансів, рівень ефективності державного регулювання економічних процесів.

Державний бюджет – це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан  у  державі. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме в цій ланці фінансової системи зосереджуються найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічному відношенні загальнодержавні видатки. Бюджетна система та реалізація ефективної політики у сфері державних фінансів займають достатньо важливе місце у процесі регулювання економічного розвитку держави.

Бюджет тісно пов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і  надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи. Економічний зміст бюджету та його складових розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою.

Актуальність даної теми обумовлюється необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ зокрема, адже саме за допомогою бюджету держава надає суспільству унікальні блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя: оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Саме тому ця робота є  актуальною. Мета роботи полягає в  системному дослідженні діяльності бюджетної системи країни.

У відповідності з поставленою  метою визначені такі задачі дослідження:

• дослідити суть, функції та структуру державного бюджету;
• визначити основні поняття фінансової системи;
• визначити роль бюджетної системи в економіці;
• дослідити проблеми та перспективи розвитку державного бюджету України;
• аналізувати видатки та доходи державного бюджету за 2011-2012 роки.

Об’єктом дослідження  є процес формування та функціонування сучасної бюджетної системи.

Предметом  дослідження виступає механізм функціонування бюджетної системи України.

Курсова робота складається  із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються задачі, предмет, об’єкт і методи дослідження. Основна частина  присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні  результати дослідження. При написанні роботи використовувалась наукові роботи українських економістів, підручники, та електронні ресурси.

Розділ 1. Державний бюджет як головний фінансовий план країни

1. Особливості фінансових систем країн світу

Фінансова система — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і установ, за допомогою яких  держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою даної системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Основними елементами фінансової системи  є:

• загальнодержавні фінанси;
• місцеві;
• фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності;
• невиробничої сфери діяльності;
• фінанси населення; 
• фінансовий ринок;
• фінансова інфраструктура.

Державні фінанси — сфера грошових відносин, що виникла у зв'язку з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту і частини національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресурсів і підпорядкування держави й підприємств і використанням державних коштів на витрати з розширення виробництва, задоволення соціально-культурних потреб населення, оборони країни й державного управління. Державні фінанси функціонують на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях і включають бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств.

У структури фінансів як цілісної категорії входить декілька взаємопов'язаних ланок, у кожній з  яких здійснюється утворення і використання відповідних грошових фондів. Фінансова  ланка - це група однорідних економічних відносин, що регулюються правом і взаємопов'язані за формами і методами залучення, розподілу і використання грошових коштів. 
Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. У широкому розумінні фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню фондів грошових коштів для здійснення фінансової діяльності держави. 
В організаційному аспекті систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь.

Фінансова система (як предмет дослідження фінансового права) включає такі фонди грошових коштів і відповідні їм правові інститути:

• бюджетна система;
• позабюджетні цільові фонди;
• фінанси державних підприємств, об'єднань, організацій, установ, галузей;
• фінанси страхування;
• кредит.

Центральне місце в  фінансовій системі належить бюджетній  системі, з допомогою якої утворюються  фонди грошових коштів відповідних  адміністративно-територіальних одиниць.

За внутрішньою будовою  фінансова система являє собою  сукупність відносно відособлених взаємозв’язаних  сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту[1]. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

• рівень мікроекономіки — фінанси суб’єктів господарювання;
• рівень макроекономіки — державні фінанси;
• рівень світового господарства — міжнародні фінанси;
• забезпечуюча сфера — фінансовий ринок.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності  або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і  методів фінансових відносин.

Західна фінансова наука трактує  поняття фінансової системи більш  звужено. Зокрема, Зві Боді та Роберт К. Мертон (Нобелівський лауреат з економіки 1997 р.) у підручнику з курсу фінансів, що вивчається при підготовці спеціалістів за програмою МВА, зазначають, що «фінансова система включає ринки, посередників, фірми, що надають фінансові послуги, та інші інституції, з допомогою яких домогосподарства, приватні компанії та урядові організації реалізують фінансові рішення, які вони приймають»[2]. Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки, але у всіх них є загальна ознака — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться методами мобілізації і напрямами використання. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

Структура фінансової системи динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають  на стадії формування. Це насамперед фінансовий ринок, страхові фонди і страховий  ринок, державний кредит, місцеві  фінанси.

Базовою ланкою фінансової системи  є фінанси підприємницьких структур, до якої належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту — основного джерела фінансових ресурсів. Нині підприємницькі структури  володіють 25—30 % всіх фінансових ресурсів держави.

Фінанси виробничої сфери залежно  від форми власності поділяються  на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, а залежно  від виду діяльності суб’єкта господарювання — на фінанси машинобудування, будівництва, сільського господарства, транспорту тощо.

Фінанси соціальної сфери, яка поділяється  на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, оборони й інших підрозділів, характеризуються особливостями створення  й використання фондів та фінансових ресурсів, зокрема наявністю поряд  із власними джерелами бюджетного фінансування.

Провідне місце належить підприємствам  державної форми власності, хоча із розвитком ринкових відносин питома вага підприємств недержавної форми  власності зростає.

У процесі своєї діяльності підприємства вступають у взаємовідносини  з іншими суб’єктами господарювання, з фізичними особами, з різними  ланками фінансової системи. Фінанси  підприємницьких структур пов’язані  з розподільними і перерозподільними  відносинами, які можна об’єднати  у три групи: внутрішні, внутрішньо корпоративні й зовнішні.

Державні фінанси охоплюють: державний  та місцеві бюджети; державні фонди  цільового призначення; державний  кредит; фінанси підприємств і  організацій державної форми  власності. У сфері державних  фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно  це зовнішні відносини. Провідне місце  у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів.

Рис. 1.1 Схема поняття «фінансова система»

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмінні  відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається  з двох частин — міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних  фінансів.

Розглядаючи внутрішню структуру  фінансової системи, необхідно враховувати  регіональний аспект її побудови. З  цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові  системи.

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

• фінанси суб’єктів господарювання;
• страхування;
• державні фінанси;
• внутрішні валютний та фінансовий ринки.

Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

• національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;
• міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштах та фінансових ресурсах.

Високоорганізована структура  фінансової системи забезпечує ефективність залучення і трансформації фінансових ресурсів, розподіл ризику, збір інформації про об’єкти інвестування, фінансову стабільність, визначення каналів передачі грошово-кредитної політики. Основні відмінності в національних фінансових системах сформувалися у певних фазах індустріалізації. У країнах, що першими розпочали процес індустріалізації (наприклад, Великобританія), ключові підприємства фінансували нове виробництво, накопичуючи власний капітал або залучаючи його з ринку цінних паперів. Підприємства країн, які розпочали індустріалізацію пізніше, натомість зіштовхнулися із проблемами відсутності попередньо накопиченого капіталу та нерозвиненістю ринку цінних паперів. В умовах ментального небажання інвесторів вкладати кошти в ризикові активи лише банки могли зібрати значні суми капіталу для розвитку нових галузей промисловості. Яскравим підтвердженням слугує фінансова система Німеччини, де, починаючи з другої половини ХІХ століття, контроль над фінансовою системою отримали банки.

Входження банків до наглядових рад підприємств дозволило контролювати випуск цінних паперів, що стримувало розвиток фондового ринку [1]. Таким чином, саме банки відіграли вирішальну роль у динамічній індустріалізації Німеччини; ці установи забезпечили не тільки організацію значних сум капіталу, а й підприємницьке управління і стратегічне планування. Зокрема, у Сполучених Штатах Америки в умовах несуттєвих

антиринкових настроїв використання ліберального підходу, що ґрунтувався  на санкціонованих правилах «чесної гри», підвищило роль фондового ринку у розвитку фінансової системи. У Німеччині, навпаки, застосування корпоративістського підходу дозволило банкам зміцнити свої позиції у фінансової системі й усунути державу від рішень розподілу кредиту. Натомість у Японії реформа фінансової системи увиразнила провідну роль банків, однак із суттєвим державним впливом через систему ліцензування й

адміністративного керівництва.

Історично сформувалися два основних типи фінансових систем. Банкоцентрична система широкого поширення набула в континентальній, зокрема в Центральній і Східній Європі, а також в Індії та Індонезії. Еталоном вважається Німеччина. Яскравим прикладом ринково орієнтованої моделі (моделі «з широкою участю», англосаксонської, американської) експерти вважають США, Великобританію, Канаду, Австралію, Мексику,

Туреччину, Гонконг, Малайзію та Сінгапур.

Основним фінансовим посередником у банкоцентричній фінансовій системі виступає банківський сектор, а головним джерелом запозичених коштів для економічних суб'єктів – банківські кредити. У ринково орієнтованій фінансовій системі основний фінансовий посередник – це фінансові установи, що акумулюють ресурси через механізм ринку цінних паперів, а джерелом запозичених коштів для економічних суб’єктів є фінансові ресурси, залучені на фондовому ринку в результаті розміщення корпоративних цінних паперів [2].

США за головними ознаками фінансової структури (відносно невелика частка банківських кредитів, високий розвиток фондового, особливо облігаційного ринку) відносять до країн з найбільш ринково орієнтованою економікою. Фінансовий ринок Японії характеризується розвинутими елементами обох моделей фінансової системи, проте менша капіталізація фондового ринку в порівнянні з Великобританією засвідчує перевагу елементів банкоцентричної моделі. Азіатські країни, окрім Японії, в цілому повторюють модель Великобританії.

1.2 Державний бюджет та  його роль в сучасній економічній  системі

Державний бюджет — це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Будь-яка бюджетна система  повинна бути зорієнтована на розв’язання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення[9, c.72].

Бюджетна система –  це сукупність всіх бюджетів країни у  їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається із двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних (тобто єдиних держав – Великобританії, Франції та ін.) складається лише з двох ланок – державного і місцевого бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка – бюджети членів федерації: у США – це бюджети штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів, в колишньому СРСР – республік. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні  податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок  з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

На державний бюджет покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо. На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров’я освіти (частково).

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

Загальновизнано, що державний  бюджет виконує чотири основних функції: фіскальну, регулюючу, стратегічну структурну та стимулюючу.

Фіскальна функція бюджету  полягає у фінансовому забезпеченні виконання державою основних функцій, які належать до сфери її відповідальності. Згідно зі світовою практикою, до беззаперечних  завдань держави відносяться  забезпечення зовнішньої та внутрішньої  безпеки, підтримки соціально незахищених  прошарків населення, забезпечення захисту навколишнього середовища.

Регулююча функція бюджету  спирається на фіскальне пере направлення частини ресурсних потоків у країні відповідно до встановлених законодавством орієнтирів. Вилучення частини суспільного продукту у вигляді податків та неподаткових надходжень до бюджету дозволяє коригувати напрями використання цього продукту, здійснюючи таким чином вплив як на обсяг сукупного попиту, так і на пропорцію між споживанням та нагромадженням в економіці.

Стратегічна структурна функція  бюджету визначається структурою державного споживання та державних інвестицій і реалізується через вплив держави  на міжгалузевий та міжрегіональний  перерозподіл ресурсів всередині країни відповідно до поставлених довгострокових стратегічних пріоритетів. Йдеться  насамперед про здійснення державних  закупівель продукції певних галузей, бюджетні капіталовкладення у галузі, які визнано стратегічно важливими, проте які не в змозі залучити з певних причин приватний капітал, у депресивні регіони тощо.

Стимулююча функція бюджету  знаходить свій вияв через вплив  заходів бюджетної політики на активізацію  економічних процесів.

У цілому бюджет держави  як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує  фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований  розвиток країни. Через бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється й у ставленні  до нього. В усіх країнах світу  бюджетні відносини регулюються  в законодавчому порядку, що дає  підстави розглядати бюджет і як правову  категорію.

Висновки до першого розділу

Фінансова система — це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний  апарат управління та правове забезпечення.

Бюджет держави — центральна ланка фінансової системи суспільства. У фінансовій теорії і практиці його розглядають з двох позицій:

• за сутністю економічної категорії;
• за матеріальним вираженням цієї категорії.

Призначення бюджету — забезпечити фінансовими ресурсами потреби економічного й соціального розвитку на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в державі. Склад державних фінансів розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів є:

• бюджет держави;
• фонди цільового призначення;
• державний кредит;
• фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси  поділяються на загальнодержавні й  місцеві. Сутність бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія - є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому.

Бюджет держави являє  собою сукупність законодавчо регламентованих  відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу  розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов - і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет як основний фінансовий план відображає розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний  кредит; фінанси підприємств і  організацій державної форми  власності. У сфері державних  фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно  це зовнішні відносини. Провідне місце  у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються в  Україні у зведеному бюджеті  держави. Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.