Державний лад окремих країн Стародавнього Сходу

Зміст

Вступ;………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальні закономірності країн Стародавнього Сходу;…..……….………………………………………………………………...6

Рохділ 2. Державний лад: поняття, ознаки:..………………………..……………….16

а) Поняття державного ладу……………..…………………………………16

б) Загальна характеристика державного ладу країн Стародавнього Сходу;………………………………………………………………………....21

Розділ 3. Державний лад окремих країн Стародавнього Сходу:………….…..…..…………………………………………………………25

а) Загальні риси державного ладу Стародавнього Єгипту;……….…..…...25

б) Державний лад у Месопотамії;…….…………………………….....…….29

в) Державний лад Стародавньої Індії;…….……………………..………….32

г) Державний лад Китаю;………….…………………………………..…….36

Висновки;………………………………………………………………...………39

Список використаних джерел та літератури;…………………………………..42

Вступ

Поняття «Стародавній Схід» традиційно використовується в науці для  позначення сукупності країн південно-західній, південній та східній Азії, а також  північної та північно-східної Африки відповідний історичний період.  
Країни Стародавнього Сходу внесли великий внесок у розвиток світової цивілізації. Вони заклали початкові основи багатьох духовних і матеріальних цінностей, які згодом були сприйняті і творчо розвинені, ставши надбанням усього людства.

Найважливішим аспектом вивчення історії цих держав є проблема взаємодії природи і суспільства в умовах відносно низького рівня розвитку продуктивних сил і відповідно високий ступінь залежності людини від навколишнього середовища. Не менш значуща проблема причинно-наслідкових зв'язків, що зумовили виникнення держави і права. Тому особлива увага приділяється ряду областей Стародавнього Сходу, перш за все долинах Нілу, Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, Хуанхе, які опинилися особливо сприятливими для проживання людини. Тут раніше, ніж в інших регіонах, отримало розвиток осіле, засноване на іригаційної системи землеробство з відносно стійкими врожаями. Поява в чому у зв'язку з цим додаткового продукту і присвоєння значної його частини родоплемінної знаттю стимулювало найбільш раннє в історії розкладання первісно-общинного ладу, зародження класового суспільства і держави. 
          Актуальність теми даної курсової роботи, зумовлена тим, що давній світ, є порою зародження державності й політичних ідей на ґрунті релігійної міфології. У міфологічній формі вперше виражаються поняття світового порядку, правди й справедливості, необхідності дотримання встановлених правил, влади як засобу їхнього забезпечення, форм держави.

Політична думка кожної древньої цивілізації своєрідна. На Сході особливо великий внесок у розвиток поглядів на державу й право внесли Індія й Китай. При всій своєрідності їхніх політичних ідей (індійська думка за винятком трактатів про мистецтво управління - артхашастр, що носять в основному світський характер, сугубо релігійна й міфологічна, а китайська думка - раціоналістична) обидві системи відбили суспільний і політичний лад, що базується на так званому азіатському способі виробництва. Для нього характерні: верховна власність держави на землю й експлуатація вільних селян - общинників за допомогою податків і суспільних робіт. Типовою державною формою стала східна деспотія. Значного поширення набули патерналістські погляди. Монарх був зв'язаний тільки звичаєм, традицією. При цьому підкреслювалося, що ціль держави - загальне добро, цар - батько підданих, які не вправі пред'явити йому якісь вимоги. Правитель відповідальний перед богами, а не перед людьми. Політична думка Сходу перейнята вірою в мудрість старих установлень і традицій, у їхню досконалість.  

Теоретичні основи досліджень державного ладу країн стародавнього сходу, було закладено у працях науковців В.Г. Графського, Л.С. Переломова, О.І. Косарєва, Н.І. Ільїнського, В.П. Сальникова.

Метою роботи, є дослідження державного ладу країн стародавнього сходу. У зв’язку з поставленою метою роботи, у роботі можна виділити декілька завдань, таких як:

1. дослідження державного ладу стародавнього Єгипту,
2. висвітлення державного ладу стародавніх Китаю, Індії, Вавилону, та інших країн стародавнього сходу.

Об’єктом  дослідження в даній роботі виступають саме країни стародавнього сходу.

Предметом дослідження в даній роботі виступає державних лад країн стародавнього сходу.

Огляд джерел і  літератури

В даній роботі було використано  такі джерела: підручники, навчальні та наукові посібники, довідники, лекції.

В даній роботі використовуються різноманітні наукові методи досліджень. До загальних методів належать діалектичний метод, історичний метод, метод системного аналізу, формально-логічний, функціональний, комплексний , та теоретичний методи.

Структура роботи. 

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, у двох з яких є підрозділи, висновків, та списку використаних джерел та літератури.

1. Загальні закономірності країн Стародавнього Сходу

Відомості, що стосуються походження і розвитку держави в  країнах Стародавнього Сходу, мають для нас особливе значення. Інтерес до них пояснюється передусім тим, що історія цих найбільш ранніх цивілізацій, де процес виникнення держави, як правило, не був ускладнений взаємодією з уже існуючими розвиненими політичними структурами, дає можливість з найбільшою повнотою розкрити сам механізм становлення державності взагалі.

Ще в далекій  давнині в долинах таких великих  азіатських та африканських річок, як Тигр і Євфрат у Месопотамії, Ніл  у Єгипті, Інд і Ганг в Індії, Хуанхе і Янцзи в Китаї, а також у Закавказзі та Середній Азії, з'являються перші паростки цивілізації. Родючі землі, хороші кліматичні умови, великі повноводні ріки зумовили швидкий перехід людства від кочового до осілого, землеробського способу життя. Разом з тим розвивалися скотарство, ремесло, обмін. Саме в таких регіонах, найсприятливіших для життя людини, виникали нові форми господарства і культури, зароджувалося рабство, з'являлася приватна власність. Первіснообщинний лад вступав у стадію свого розкладу, розвивалися необхідні передумови для виникнення і успішного розвитку класового суспільства.

Археологічні  матеріали, які мають відношення до Стародавнього Єгипту, фіксують уже в У-ІУ тисячоліттях до н.е. появу  тут приватної власності, наявність  полонених-рабів, початок соціального розшарування вільних общинників. У Стародавній Месопотамії розвиток продуктивних сил на кінець IV - початок Ш тисячоліття до н.е. досяг рівня, необхідного для виникнення класового суспільства. В Індії це відбувалося дещо пізніше - в середині ІІІ тисячоліття до н.е. Наприкінці ІІІ - на початку ІІ тисячоліття до н.е. первіснообщинний лад вступив у період свого розкладу і в Китаї. У Закавказзі подібні зрушення відбувалися в ХШ-ІХ століттях до н.е.[6,183]

Процес соціальної стратифікації спостерігається в цих країнах усе більш виразно. Швидко розповсюджується рабство, неухильно зростає приватна власність. Усе це вносить у життя людей значні зміни. Прагнення до збагачення стає визначальним моментом у їх діяльності. Гонитва за чужим добром веде до війн між сусідніми общинами і племенами, поступово утворюється соціальна верхівка, яка тепер протистоїть усій масі вільних общинників.

Важливим моментом у переході від родового суспільства  до класового був розвиток на останньому етапі первіснообщинного ладу особливої організації управління, яка дістала назву військової демократії, її основні елементи у вигляді народних зборів чоловіків-воїнів, ради родових старійшин і верховного воєначальника можна знайти в усіх країнах Стародавнього Сходу на певному рівні їх розвитку. Верховна влада тут також належала народним зборам, основою колективу були кровні зв'язки. Військові вожді (раджан в Індії., лугаль в Месопотамії і т.д.) обиралися народними зборами. [6,195]

Організація управління у вигляді військової демократії формується в умовах, коли з'являються приватна власність і зародки експлуатації. А це веде до розхитування підвалин родового ладу. Отже тут уже помітні не тільки риси родової організації, але й початок її руйнування, перші зародки державної влади.

Виникнення в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї та Месопотамії публічної влади, відокремленої від народу, і відбувалося на основі розвитку тих зародків державної організації, які містила в собі військова демократія.

Піднесення  військового вождя в процесі  становлення державності було характерною рисою для країн Стародавнього Сходу. Поряд з військовими обов'язками такий вождь привласнює і господарські функції. Так, лугаль у Стародавній Месопотамії очолює роботу по будівництву храмів, міст, іригаційних споруд і т.д. Одержує лугаль і економічну базу у вигляді великого власного господарства. Виділялися своїм багатством і раджани Стародавньої Індії, які отримали право "карати тих, хто заслуговує кари, і підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". Посада такого вождя стає спадковою. [12,85]

Навколо нього  утворюється новий, тепер уже  державний апарат управління, тоді як народні збори і рада родових  старійшин відходять на другий план. У Єгипті, Індії, Месопотамії до такого державного апарату управління входили, з одного боку, найближчі родичі правителя, з другого - особисті його слуги.

Поступово оформлявся і другий елемент державності - розподіл населення за територіальною ознакою. У цих країнах з'являється поняття  територіальних одиниць, усередині  яких живуть люди, які не зв'язані родинними стосунками.

Таким був шлях виникнення держави в країнах  Стародавнього Сходу.

Ще на зламі  ІУ-ІІІ тисячоліть до н.е. склалася давньоєгипетська державність, яка існувала до І століття до н.е. На початку ІІІ тисячоліття  до н.е. виникають міста-держави в Месопотамії: Еріду, Ур, Латані та інші. Перша успішна спроба об'єднати країну була зроблена Саргоном - правителем Аккада (XXIV ст. до н.е.). Потім підноситься місто Ур, а в ХУЛІ столітті до н.е. виникає одна з найвеличніших держав давнини - Вавилонське царство. УП тисячолітті до н.е. з'являється держава в Китаї. В епоху Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.) давньокитайська держава розпадається на декілька ворогуючих між собою самостійних царств. [14,31]

Роздробленість  була ліквідована в ІІІ столітті до н.е., коли утворилася могутня централізована імперія Цінь. В Індії в ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. в долині Інду виникає і розвивається культура Хараппи - самобутня цивілізація, яка вже знала державну владу. Однак у середині II тисячоліття до н.е. ця культура зникає, і в ХІІІ-ХІІ століттях до н.е. починається новий етап в історії Індії, який був пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв. Процеси класового розшарування, що відбувалися в цей час у аріїв, обумовили виникнення в середині І тисячоліття до н.е. ряду невеликих держав у долині Гангу. З утворенням 332 року до н.е. імперії Мауріїв було досягнуте політичне об'єднання країни. У IX столітті до н.е. в Закавказзі на Вірменському нагір'ї в районі озера Ван виникає держава Урарту.

Право в країнах Стародавнього Сходу і Право давньосхідних країн забезпечувало експлуатацію рабів і нижчих верств вільного населення, відверто проголошуючи нерівність людей.

Спершу джерелом права був звичай, який відповідно до інтересів соціальної верхівки поступово  перетворювався на звичаєве право. Проте досить рано з'являються правові збірники. З розвитком держави дедалі більшого значення набуває таке джерело права, як закон, хоч пережитки родового устрою, релігійні, моральні настанови ще довгий час зберігаються в нормах давньосхідного права.

Вже для Стародавнього  Єгипту характерним було видання  не тільки окремих законів, але й  розробка цілих збірників права. До них можна віднести, наприклад, своєрідний кодекс Сеті І (XIV ст. до н.е.), кодекс царя Бокхоріса (VIII ст. до н.е.), який складався з восьми книжок, та ін. У Месопотамії XXI століттям до н.е. датуються закони Ур Наму, XX століттям до н.е. - правовий збірник з міста Ешнуни, в XVIII столітті до н.е. з'являються Закони царя Хаммурапі. В Китаї в IV столітті до н.е. сановник царства Вей, якого звали Лі Куй, підготував Книгу законів - Фацзін, що складалася з шести глав. [7,85]

З цього переліку правових джерел найвідомішим збірником  є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).

За наказом  Хаммурапі закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.

Текст Законів  царя Хаммурапі складається з  вступу, епілогу і 282 статей (нумерація  статей була зроблена істориками в  пізніші часи).

Це винятково  важливе джерело з історії  держави і права Стародавнього Вавилону Закони дають можливість зрозуміти суспільно-економічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.

Закони Хаммурапі  регулюють різноманітні правові  відносини і мають певну внутрішню  систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.

Причинами появи  Законів царя Хаммурапі скоріше  всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажання закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.

Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право  заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.). Закони Брихаспаті (ІП-ГУ ст. н.е.), Закони Наради (ІУ-У ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок дхармашастр є Закони Ману (П ст. до н.е. - П ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права "Артхашастрі" ("Наука політики") містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.

Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.

Передусім приватна власність виникає на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з  державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної  власності на землю. У країнах  Стародавнього Сходу протягом тривалого  часу переважала общинна земельна власність.

Поступово розвивалася  державна (двірцева) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне  володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. Так, у  Китаї в У І столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. "Артхашастра" дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.

Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну  і приватну, включаючи в перелік  об'єктів приватної власності  поле, сад, дім, рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна "ілку". Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном "ілку", але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), "слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну.

Якщо хтось  купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем, - він "втрачає своє срібло" (ст. 35). Однак і сам воїн "не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці", а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати 1/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, - "цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім".[8,124]

В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.

Особлива увага  приділялась у цих законах  власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму  чужого раба, сховала утікачів - раба або рабиню, - чекала страта. Цирульнику, який видалив рабу його тавро, відрізали  пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: "Ти не мій пан", йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно. [15,158]

Отже, перші  держави виникають ще в IV тис. до н.е.; кожна із них має власну історію виникнення, розвитку, падіння, характерні особливості права. Але можна виділити спільні риси, притаманні усім державам Стародавнього Сходу, а саме:

1. збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема, сусідської (територіальної) общини; значною була питома вага праці самих общинників у виробництві;
2. відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю;
3. наявність колективного рабоволодіння (храмів, общин);
4. домашній характер рабства, при якому раби мають майно, сім'ю тощо;
5. створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється необхідністю тримати в покорі рабів, захищати землі від нападів чужинців та самим нападати на них, особливим способом виробництва, необхідністю створення міцних оборонних споруд;
6. наявність трьох відомств, які здійснювали управління державою: відомства внутрішніх справ (фінансового), публічних робіт та військового. Відомство внутрішніх справ займалося управлінням країною, стягненням податків, здійсненням правосуддя, охороною внутрішнього правопорядку. Військове відомство організовувало оборону країни від нападів агресорів. Відомство публічних робіт організовувало будівництво іригаційних каналів, водосховищ, вирубування лісів, будівництво пірамід тощо. Усю систему органів управління очолював фараон, цар. [14,35]

Стародавні  цивілізації існували протягом величезного  проміжку часу, з IV-Ш тисячоліть до н.е. і до середини 1 тисячоліття н.е. За своєю суттю це були рабовласницькі суспільства, основою яких став поділ на вільних і рабів. І хоч види рабської залежності були досить різноманітними і зустрічалися в ці часи різні форми власності на раба (державна, храмова, общинна, приватна), сутність рабства була єдиною - експропріація особи раба, зведення його до рівня засобів виробництва. Рабство, навіть у тих країнах, де кількість рабів була порівняно невеликою, мало значний вплив на статус різних груп вільного населення (підвладних членів сім'ї, різного роду боржників, представників нижчих каст тощо), навіть на становище селян-общинників, робочою силою яких могла розпоряджатися держава. Рабство залишало глибокий слід в ідеології, політичній та правовій свідомості вільного населення. Дуже значним був вплив рабовласницьких відносин на форми держави і державний лад, на діючі системи права.

Не всі народи земної кулі пройшли стадію класового  рабовласницького суспільства і  держави. На більшій частині нашої  планети в цю епоху продовжував  ще зберігатися родоплемінний лад, але рабовласницькі держави протягом усієї своєї історії значно впливали на первіснообщинну периферію, яка їх оточувала, прискорюючи в ній процес класоутворення.

В історичному  розвитку держав Стародавнього світу  можна побачити як єдині, загальні для  всіх них закономірності, так і значну своєрідність, особливості, притаманні кожній окремій державі. Усі вони, наприклад, за своєю суттю були рабовласницькими, однак характер рабства був різним. Повсюди існував апарат державного примусу, але форми правління, структура органів влади і управління, принципи організації державного апарату були неоднаковими. Істотні розбіжності мали і діючі в цих країнах системи права. У зв'язку з цим в історико-правовій науці всі стародавні держави світу поділяють на дві групи:

• держави стародавнього сходу
• держави античного світу.

Саме на основі такої внутрішньої періодизації і розглядається в підручнику історія держави і права Стародавнього  світу. [11,175]

2. Державний лад: поняття, ознаки
1. Поняття державного ладу

Організація державної  влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

 Форма правління  - це організація верховної державної  влади, порядок її утворення  й діяльності, компетенція і взаємозв'язок  її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

 Відомі дві  форми правління: монархія і  республіка.

 Монархія - така  форма правління, за якої верховну  владу в державі повністю або  частково здійснює одна особа,  що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).

 Монархія  буває абсолютною та обмеженою.  Абсолютна монархія- це форма  правління, за якої верховна  влада зосереджена в руках  одноособового глави держави  (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.

 Республіка - форма правління, де верховна  влада в державі належить колегіальним  виборним органам і здійснюється  ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі). [10,81]

 У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.

 Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

 У парламентських  республіках: 

- президент  обирається парламентом; 

- уряд формується  з представників партій, що мають  більшість у парламенті;

- уряд підзвітний  парламентові;

- парламент  може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. 

 У президентській  республіці:

- президент  обирається всенародне або за  особливою процедурою;

- президент  є главою держави і здійснює  виконавчу владу; 

- законодавча  влада належить представницькому органові (парламентові);

- президент  має право відкладного вето  та інші права (скажімо, право  розпустити парламент). У змішаній  республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм  правління (скажімо, в Україні).

 Форма територіального  устрою - національно-територіальна  та адміністративно-територіальна  організація державної влади.  Територія держави поділяється  на окремі національно-політичні  чи адміністративні одиниці, які  характеризуються співвідношенням  частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ). [17,181]

 Теорія права  розрізняє просту й складну  форми державного устрою.

 Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.

 Складна  держава - формується з відокремлених  державних утворень, що користуються  певною самостійністю. До такої  форми держави належать: федерація,  конфедерація, а за твердженням  деяких авторів - і імперія. 

 Федерація  - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).

 Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних  держав для досягнення конкретної  мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

 Імперія  - примусово утворена, зазвичай через  завоювання одного народу іншим,  складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. [11,165]

 Державно-правовий  режим - сукупність засобів і  способів реалізації державної  влади, що відображають її характер  і зміст з огляду на співвідношення  демократичних і недемократичних  засад. Розрізняють демократичний  і недемократичний режими.

 Основними  ознаками демократичного режиму є:

- проведення  виборів державних органів у  центрі і на місцях та органів  місцевого самоврядування;

- плюралізм  у політичній, економічній, ідеологічній  та духовній сферах життєдіяльності  людей; 

- рівноправність  людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов'язків;

- демократизм  правосуддя, пріоритет методів переконання  перед методами примусу тощо.

 Отже, демократичний  правовий режим - це здійснення  державної влади на засадах  чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. [9,62]

 Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

 Тоталітарний  режим - це сукупність таких  засобів і способів реалізації  державної влади, за яких уся  життєдіяльність суспільства і  кожного окремого громадянина  (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

 Авторитарний  режим - така сукупність засобів  і способів реалізації державної  влади, за яких вона концентрується  в руках правлячої верхівки; допускаються деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

 За іншими  ознаками демократичні режими  класифікуються як: демократично-ліберальний,  демократично-радикальний, демократично-консервативний  та ін. Серед недемократичних  розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо..