Державный борг

 РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

1.1 Характеристика та  структура державного боргу країни

Формування державного боргу безпосередньо пов'язане  з погашенням зобов'язань за державним  кредитом. Разом з тим, на ці процеси  впливають і інші фактори. Так, у випадках коли державні органи управління з тих чи інших причин не виконують передбачені законодавством видатки державного бюджету, на цій основі виникає заборгованість за виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій та ін. Сума державного боргу перевищує зобов'язання за державним кредитом.

Державний борг - це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди. Нерідко державний борг розглядається  як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій формі.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так  і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий  інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного зношування основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються види державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.

Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений. Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

На сьогодні відношення прямого та гарантованого державного боргу України до ВВП складає близько 24,7 %. Враження про наближення катастрофи не складається. Проте дещо непокоїть сума державного боргу $16.3 млрд., внутрішній борг складає близько $4,3 млрд. Державний прямий борг України становив близько 70 млрд. грн. або 13 млрд. $, в тому числі: прямий зовнішній борг – 46,2 млрд. грн. або 8,7 млн. $; прямий внутрішній борг – 22,8 млрд. грн. або 4,3 млн. $. Гарантований борг України становив 17,5 млрд. грн. або 3,3 млн. $, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 17,5 млрд. грн. або 3,3 млн. $; гарантований внутрішній борг – 966 тис. грн. або 182 тис. $.(Додаток 1)

Державний борг поділяється  на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це заборгованість державних  органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами. Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.

Згідно з Законом  України "Про державний внутрішній борг України", до державного внутрішнього боргу відносяться строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу внутрішнього боргу входять позики уряду, а також позики, здійснені при безумовній гарантії уряду. Державний борг складається із заборгованості минулих років, та поточних зобов'язань. Боргові зобов'язання уряду включають випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Внутрішня заборгованість включає також частину боргових зобов'язань колишнього СРСР, прийняту на себе Україною.

Внутрішній державний  борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно  управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіціально визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

До складу внутрішнього державного боргу України входять  такі зобов'язання:

1.Заборгованість КМУ  перед НБУ за наданими кредитами  та коштами, вкладеними в державні  боргові цінні папери;

2.Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;

3.Зобов'язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;

4.Грошові кошти, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавства обов'язкових виплат громадянам;

5.Зобов'язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;

6.Компенсація заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.

З загальної суми офіційно визнаного  внутрішнього боргу, яка за оцінками експертів в 2010 році складала біля 12,57 млрд. грн. біля 45 % заборгованості випадає на НБУ. Характерною рисою такої заборгованості є те, що, по-перше, вона являє собою зобов'язання одного органу державного управління перед іншим.

Тому борги уряду перед НБУ є формальними і за рішенням Верховної Ради України можуть бути водночас ліквідованими. Проте, таке списання не може пройти безслідно для регулювання параметрів макроекономічного розвитку країни, оскільки з центрального банку буде вилучена значна частина активів. Другою важливою особливістю заборгованості уряду перед НБУ є те, що частина її сформована на неритовій основі. Кредити НБУ не можуть бути проданими на фінансовому ринку. А це значно ускладнює проведення фінансових операцій з такою заборгованістю. Що ж стосується державних облігацій, то вони можуть здійснювати обіг на фінансовому ринку, але за несприятливих умов (висока доходність, низький попит, проведення їх конверсії та ін., і ці інструменти не здійснюють обігу на ринках.

Третьою особливістю заборгованості уряду перед центральним банком є те, що значна частина її складає прострочені емісійні кредити. Строки погашення і обслуговування таких кредитів давно пройшли, але зобов'язання уряду не виконані. Такі позики було видано на основі проведення додаткових первинних емісій. Неповернення боргів центрального банку вчасно виступає, як фактор, який сприяє дестабілізації макроекономічного розвитку країни. Списання боргів уряду НБУ теж не можна назвати доцільною операцією. Адже в такому разі різко зменшуються активи центрального банку, що може привести до погіршення його відносин з закордонними банками, накладання арештів на рахунки вітчизняних комерційних банків в інших країнах та ін.

З метою регулювання граничних  розмірів державного внутрішнього боргу Верховна Рада України, приймаючи Закон про Державний бюджет на поточний рік, починаючи з 1998 p., затверджує граничну суму внутрішнього боргу на кінець періоду. Така сума є обмеженням для проведення операцій уряду з позиками та виплатою заборгованості, яка виникла в попередні періоди.

Важливою складовою частиною внутрішнього державного боргу є заборгованість, яка виникла на основі вкладів  громадян в Ощадний банк України. Офіційно сума заборгованості не врахована  в сукупній сумі державного боргу. Це пов'язано з тим, що кошти громадян, які свого часу (в період існування СРСР) вкладено в Ощадний банк було переведено в Держбанк СРСР. Та все ж ці вклади зараз доцільно враховувати в структурі внутрішнього державного боргу.

Сума зовнішнього державного боргу України більше, ніж в 2 рази перевищує величину внутрішнього боргу. Правда, в останні роки спостерігається відносне скорочення частки зовнішнього боргу в загальній сумі державної заборгованості. Та загальна частка зовнішнього боргу в структурі державного боргу є високою. На 28.02.2010 р. гранична сума зовнішнього боргу держави встановлена на рівні 23,30 млрд. грн.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами  фінансування):

1.Зобов'язання за позиками, які надані міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР);

2.Заборгованість перед зарубіжними державами (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.);

3.Зобов'язання за позиками, наданими закордонними комерційними банками;

4.Заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх позик.

5.Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України поділяється на такі групи:

6.Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни;

7.Пов'язані кредити, надані в рамках міждержавних та міжурядових домовленостей;

8.Інвестиційні кредити, залучені суб'єктами господарської діяльності під державні гарантії;

9.Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними позичальниками в рамках власних проектів розвитку.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного  балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. Станом на на 31 грудня 2009 року державний і гарантований борг становить 316.884.612,40 тис.грн. або 39.684.985,91 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 211.751.692,99 тис.грн. (66,82% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 26.518.684,17 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 105.132.919,41 тис.грн. (33,18%) або 13.166.301,74 тис.дол.США.

Державний борг України становив 226.996.306,46 тис.грн. (71,63%) або    28.427.840,53 тис.дол.США.

Державний зовнішній  борг становив 135.926.229,69 тис.грн. (42,89%) або 17.022.696,28 тис.дол.США. Державний внутрішній борг становив 91.070.076,77 тис.грн. (28,74%) або 11.405.144,25 тис.дол.США.  

Гарантований борг України становив 89.888.305,94 тис.грн. (28,37%) або 11.257.145,38 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 75.825.463,30 тис.грн. (23,93%) або 9.495.987,89 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг – 14.062.842,64 тис.грн. (4,44%) або 1.761.157,49 тис.дол.США.

За оцінками МВФ, прямий і гарантований державою борг України  на кінець 2010 року сягне 40-41% ВВП, що загалом  відповідає нормі безпечної заборгованості для країн, що розвиваються (Додаток 2).

 «Станом на листопад нинішнього року кожен українець «заборгував» 786 доларів»- заявляє Львівській портал.

1.2.Джерела  фінансування державного боргу.

Основними чинниками, які  негативно впливають на зростання  державного боргу є економічна нестабільність,недосконалість законодавчої бази, невиважена бюджетна політика.

У процесі прийняття  й виконання державного бюджету  вирішальне значення має збалансованість  доходів і видатків. Надходження  до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. У свою чергу,можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати належний рівень соціального захисту населення залежить від обсягів надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету повязане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України за відповідний рік. Борг як економічне явище виникає внаслідок перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Також державний борг є важливим показником, за допомогою якого можна визначити, в якому стані перебуває країна. Наприклад, якщо розмір державного боргу перевищує 3% від рівня ВВП країни і виникає кожного року, це свідчить про наявність глибокої кризи в економіці країни.

Основним джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, тому можна стверджувати, що його обсяг –це взяті з населення авансом податки і державні запозичення (Додаток 3).

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває  у загальнодержавній власності. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Проблеми фінансування державного боргу є складним та дискусійним. Це повязано з тим, що бюджетне фінансування здійснює неоднозначний вплив на розвиток країни. Досягнення позитивних результатів часто супроводжується виникненням негативних наслідків. Головним платником до державного бюджету України став Міжнародний валютний фонд. Уряд зарахував ці кошти МВФ як доходи бюджету, що давало йому змогу твердити про бурхливе зростання. Як наслідок, може навіть сластися враження про відсутність кризи у 2009 році: доходів до бюджету вже було отримано більше, ніж на цей же час у 2008 році. Але ці кошти треба було віддавати. Позики ніколи не включалися до дохідної частини бюджету.

Згідно з домовленностями  влади України з Міжнародним  валютним фондом державний борг 2009 року не повинен був перевищити 6% ВВП. Крім цього , ще в 24млрд. грн.оцінюються видатки 2009 року на рекапіталізацію банків, які повинні бути забезпечені за рахунок випуску державних облігацій, що може довести державний борг до 11,4% ВВП. У 2010 році влада України планує знизити державний борг до 5,3% ВВП, завдяки скороченню субсидій через збільшення цін на газ для населення і телекомунерго та проведення податкової й пенсійної реформ.

Крім того, з МВФ  був погоджений випуск з метою  рекапіталізації банків державних  облігацій на 20 млрд. грн.,або 1,9%ВВП. Цілком очевидно, що найбільша загроза  для країни – розбалансованість  державних фінансів. Тенденції, що спостерігаються у фінансовій сфері, стимулюють ризик спаду економіки через надлишкову емісію. Країна ввійшла у 2010 рік із величезними ризиками. Альтернатива надлишковій емісії за таких умов лише одна – узгодження видатків із рівнем реальних доходів.

В Україні повинно  бути такий державний борг, який можливо профінансувати. Це той борг, джерела фінансування якого чітко  визначені та гарантовані за надходженнями. Якщо цього не зробити якнайшвидше, на казначейському рахунку знову  не буде грошей, країна не зможе нормально фінансувати свої видатки, як і в 2009 році відбуватимуться затримки з відшкодуванням ПДВ, авансове стягування податків, урізування усіх інвестиційних витрат. Немає сенсу говорити про інвестиції та відновлення банківського сектору, якщо країна не відновить свій ключовий баоанс – бюджетний. Незбалансований бюджет не дасть змоги вирішити жодної економічної чи соціальної проблеми.

Нестабільна ситуація в  економіці країни має одну позитивну  рису – наближення до критичної  межі викликає нагальну необхідність прориву, термінових і якісних змін. Як це не парадоксально, але саме поглиблення кризи є для сучасної України шляхом для прогресу.

1.3.Політика  управління державним боргом.

Політика управління державним боргом включає такі важливі складові: формування боргової стратегії, націленої на забезпечення сталості та обґрунтованості рівня державного боргу; досягнення збалансованої структури боргу; активне управління ринковою частиною державного боргу; збереження потенціалу рефінансування боргу при зміні кон'юнктури фінансових ринків; виконання цільових орієнтирів щодо вартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримування заборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні.

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

— обсяги позик;

— форми і умови  запозичення (відсоткові ставки і валюта; строки погашення і пільговий  період; можливі загальноекономічні і політичні умови);

— структура позик (за кредиторами й формами позик).

Управління розміщенням  запозичених коштів є основним елементом  усієї системи управління державним  боргом. Воно має базуватися на принципі мак-симізації доходу від залучених  позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

-фінансовим, коли державні  позики та кредити виступають  джерелом фінансування інвестиційних  проектів і використовуються  на розвиток національного виробництва.  Цей спосіб є найпрогресивнішим  видом використання державного  боргу. При цьому надзвичайно  важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

— бюджетним, за якого  залучені ресурси спрямовуються  на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

— фінансово бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних  потреб, так і на інвестиційний  розвиток економіки в цілому.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

— погашенням боргу, яке  варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами  щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

— обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків  за позиками (доходу, що сплачується  на користь кредитора згідно з  умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

На етапі погашення  позик проводиться ранжування усіх можливих варіантів між повним погашенням боргу і абсолютним дефолтом (відмова  від погашення і обслуговування боргу).

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду  мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного  та нецільового використання  запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми  та зовнішніми запозиченнями за умови  збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового  ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах:

-безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх забов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

-зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних забов’язань;

-оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових забов’язань за термінами обертання і погашення;

-зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових забов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

-прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Реалізуючи політику управління державним боргом будь-яка  держава має певні цілі. Як базові цілі економічна думка визначає задоволення потреб уряду в додаткових фінансових ресурсах, дотримання умов мінімізації негативних наслідків впливу державного боргу на економіку, збереження оптимального рівня фінансово-економічної і політичної безпеки держави. З огляду на сказане можна визначити певну ієрархію завдань функціонування системи управління державним боргом, кожне з яких має робити конкретний внесок у реалізацію іншого, а всі разом – у досягненні головної мети ефективного управління державним боргом. Поряд із ключовим завданням бюджетного характеру – забезпечення необхідних обсягів фінансування бюджету за рахунок внутрішнього і зовнішнього запозичення, класичне завдання полягає у зниженні вартості залучення, погашення і обслуговування державного боргу, поліпшення умов рефінансування існуючих боргових зобов’язань. Важливість реалізації таких заходів є беззаперечною, тим більше що державний борг сплачується переважно за рахунок бюджетних коштів, а отже ці ресурси, як уже зазначалося, фактично вираховуються з добробуту суспільства. Крім того, оскільки державне запозичення розглядається як важливий засіб розв’язання бюджетних проблем та прискорення темпів соціально-економічного розвитку країни,перелік завдань управління державним боргом теж містить соціальну й політико-економічну складову. При цьому має бути забезпечений необхідний рівень боргової безпеки.

Кожна комбінація боргових зобов’язань зумовлює прийняття  у процесі державного запозичення  певного ризику. Ризиком у даному випадку виступає можливість зміни обсягу витрат державного бюджету з погашення й обслуговування взятих боргових зобов’язань. Той факт, що саме постійна присутність ризику в управлінні державним боргом накладає обмеження на реакцію класичного завдання цього процес, робить особливо актуальним і важливим новий аспект – необхідність управління розмаїттям ризикових факторів із метою максимальної нейтралізації їх негативних наслідків.

Одним із найбільш важливих показників, який характеризує ефективність боргової політики країни та її спроможність виконувати боргові зобов’язання, є співвідношення сумарних виплат із обслуговування і погашення й погашення державного боргу до загальних доходів державного бюджету та ВВП. Після боргової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати сягнули небезпечних 71,4% річного обсягу доходної частини держбюджету, здійснення упродовж 1999-2001 рр. реструктуризації боргових зобов’язань дозволило суттєво знизити навантаження на державний бюджет. У 2001-2005 роках відносні бюджетні витрати на обслуговування та погашення держборгу стабілізувались у межах 3,1-4,2% ВВП та 16,0-19,9%  сукупних бюджетних доходів. При цьому слід зважити на ситуацію, яка склалась в кінці 2008-на початку 2009 року.

Розмір державного боргу  України, відповідно до вищеназваних параметрів, не є надто загрозливим для економіки. Проте найбільшою проблемою на сьогоднішній день продовжує залишатися невдалий графік погашення. Ситуаційний підхід до формування строкової структури боргу і дискретність запозичень на різних умовах призводить до «пікових» перевантажень платежів, які в свою чергу, провокують боргову кризу. При цьому навіть прийнятні умови окремих нових позик не виключають негативного сукупного впливу на загальний графік управління і обслуговування боргу.

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ.

2.1. Оцінка боргового  фінансування дефіциту державного  бюджету.

Дефіцит державного бюджету та великі державні запозичення для його покриття призвели до формування і стрімкого зростання державного боргу в перші роки незалежності України. Значні обсяги державного боргу, а отже її чималі витрати на його погашення та обслуговування, часто є проблемою для макроекономічної стабільності, що й зумовлює необхідність удосконалення механізму управління ним. Стан державних фінансів країни є об'єктом аналізу не тільки громадськості та керівних органів держави, а й міжнародних фінансових організацій та приватних інвесторів. Державний борг і державний дефіцит (згідно з ЄСР 95, сукупний дефіцит зведеного бюджету та соціальних фондів держави) є одними з ключових показників фінансової стійкості економіки країни. Тому достовірність, об'єктивність і порівнянність інформації про фінансові зобов'язання державного сектору економіки — необхідні умови не тільки реалізації фіскальної та монетарної політики, а й визначення потенційних ризиків і загроз для розвитку економіки.

Неузгодженість з міжнародними стандартами підходів щодо оцінки боргових зобов'язань держави, отже, і показників державних запозичень та погашення боргу, ускладнює аналіз дефіциту державного бюджету та його порівняння з показниками інших країн. Таким чином вивчення підходів щодо статистичної оцінки показників дефіциту державного бюджету України в системі статистики державних фінансів це потребує:

• узгодження показників дефіциту державного бюджету України з міжнародними стандартами та оцінки відповідності його економічній сутності;
• визначення підходів щодо вдосконалення статистичної оцінки показників боргового фінансування дефіциту державного бюджету.

Відомо, що існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Збільшення державного боргу відбувається в основному через додаткові запозичення, які за обсягом переважають погашення, внаслідок чого виникає бюджетний дефіцит. Обслуговування вже існуючого боргу вимагає відповідних витрат бюджету, що, у свою чергу, також збільшує розмір його дефіциту. Останній утворюється в разі перевищення бюджетних видатків над бюджетними доходами. Основні причини утворення державного боргу такі: дефіцит державного бюджету; незбалансованість торговельного балансу; формування золотовалютних резервів держави і підтримка курсу грошової одиниці країни; прийняття державою фінансових зобов'язань підприємств державної та комунальної форм власності; невиконання позичальниками зобов'язань перед кредиторами за кредитами під державні гарантії; відсутність виваженої боргової політики держави; надмірні соціальні виплати з бюджету; політична нестабільність (Додаток 4).

Таким чином, бюджетний дефіцит є одним з основних факторів виникнення державного боргу, зростання якого, у свою чергу, відіграє визначальну роль у збільшенні бюджетного дефіциту через необхідність погашення наявних боргів. Тобто бюджетний дефіцит і державний борг взаємозумовлені, що варто враховувати при моделюванні цих показників (перший є чинником для другого, а другий — одночасно для першого).

В економічній літературі наводиться багато визначень сутності державного боргу, але у більшості випадків його трактують як накопичену суму всіх дефіцитів бюджетів уряду за мінусом додатних сальдо, що мали місце в країні, або як заборгованість, що накопичилася в результаті запозичень для фінансування минулих бюджетних дефіцитів'. Однак на практиці показник дефіциту державного бюджету дуже часто не повною мірою або зовсім не відображає обсяги приросту державного боргу'. Причин цього може бути багато, проте в основному це відбувається через те, що дефіцит (профіцит) покривають не тільки за рахунок державних запозичень (чи погашення боргу), чистого сальдо боргового фінансування, а й за рахунок надходжень від приватизації (чи витрат уряду на операції з власністю: придбання цінних паперів в обмін на урядові зобов'язання) тощо.