Державный бюджет

                                                 ЗМІСТ

Вступ .…………………………………………………………………...............

Розділ I. Теоретично-методологічні основи формування     бюджету…......

         1.1. Роль і сутність бюджету ………….....................................................

         1.2Методи, принципи і джерела формування бюджету ....................... 

         1.3Класифікація видатків................................................................................

         1.4 Форми бюджетного фінансування .............

Розділ II. Особливості формування бюджету України ............................…

         2.1Склад і структура доходів бюджету України ....................................

         2.2Склад і структура видатків українського бюджету ..........................

         2.3Характеристика бюджетного  дефіциту .......................................

Розділ III. Шляхи збалансування державного бюджету

         3.1Стан бюджету ………………….……….......................................

         3.2Джерела покриття дефіциту бюджету …...........................................

Висновки ………………………………………………….…………..

Список використаної літератури ……………………………………….

Додатки……………………………………………

                                            Вступ

Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% );являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ).

Мета цієї курсової роботи розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати методи збалансування і оптимізації цих частин та шляхи досягнення стану бездефіцитності.

Об’єктом дослідження у цій курсовій є; сам державний бюджет, об’єктом дослідження виступає його структура та дефіцит державного бюджету.

 Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко визначитись із всіма сторонами функціонування бюджетів всіх рівнів, їх взаємовідносини і реалізацію бюджетного процесу на відповідні території, адже це об’єктивна необхідність формування нових для нас ринкових відносин.            Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів органів влади в  
         Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування бюджетів всіх рівнів України і реалізації міжбюджетних відносин на місцевому рівні.                Мета дослідження. З'ясувати сутність державного бюджету,його структуру та шляхи збалансування.

         Методологічна основа дослідження. У процесі виконання курсової роботи було вивчено відповідні нормативно-правові положення та законодавчі акти.                                                                                            Теоретичною основою дослідження є діалектичний підхід до пізнання економічних явищ і процесів, прийоми індукції та дедукції, аналізу та синтезу.  
         Практичне значення роботи полягає в тому, що у результаті дослідження визначено основні напрямки щодо подолання бюджетних проблем регіону. 

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків.

В 1-му розділі розкривається суть бюджету та   теоретичні основи його складання, у 2-му; більш детальніше розглядається як, на практиці, формуються доходи і видатки бюджету України. 3-ій розділ присвячений проблемі бюджетного дефіциту та реальним шляхам виходу з неї.

Розділ 1. Методологічні основи формування державного бюджету.

1.1 Роль і сутність бюджету

Архіви донесли до нас відомості, що слово “бюджет” походить від нормандського bouge, bougtte, що в перекладі означає “кишеню”, “мішок”, “шкіряний мішок”. Це слово почали використати англійці, змінивши його на budget, що в дійсності виявилося шкіряним мішком, у якому приносили в парламент документи, де були відомості про державні доходи й витрати, а потім словом budget стали називати доповідь канцлера скарбниці, з яким він виступав у парламенті.

Перші спроби складання бюджету, у формі кошторисів доходів і витрат у Європі зафіксовані у Франції в часи Пилипа Гарного в 1302 році. Надалі це було припинено, тому що глава держави, як правило, повновладно й безконтрольно розпоряджався всіма державними коштами. Фінанси держави не були відділені від королівських.

Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи й основна фінансова категорія. У ньому поєднуються головні доходи й витрати держави. Бюджет поєднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні витрати) у їхній дії.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій; компроміс між інтересами окремих галузей і формам із приводу податків субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій.       Кожен такий компроміс супроводжується боротьбою політичної, передвиборної й у стінах парламенту, фракційної усередині партії й на сторінках печатки.

Будучи економічною формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, виконуючи специфічне суспільне призначення - по задоволенню потреб суспільства і його державно-територіальних структур, бюджет може розглядатися в якості самостійної економічної категорії. Ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими ж рисами, які властиві фінансам у цілому, але одночасно має особливості, що відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До числа особливостей ставляться наступні:

- державний бюджет є особливою  економічною формою перерозподільних  відносин, пов'язаної з відокремленням  частини національного доходу  в руках держави і її використанням  з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;

- область бюджетного розподілу  займає центральне місце в  складі державних фінансів, що  обумовлено ключовим положенням  бюджету в порівнянні з іншими  ланками;

- за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше - національного багатства між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

- пропорції бюджетного перерозподілу  вартості в більшій мірі, чим  в інших ланок фінансів, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому й завданнями, що коштують перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.

Бюджет як економічна категорія, не відразу одержав своє визнання. Лише в останні роки державний бюджет з позиціями економічної сутності може розглядатися в якості самостійної економічної категорії, а з позиції законодавчого встановлення фінансової бази держави - як його фінансовий план.

Сутність державного бюджету, як економічної категорії, реалізується через його функції: розподільну і контрольну.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва.

Сфера дії розподільної функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.

Основним об'єктом бюджетного перерозподілу є національний доход, іноді - частина національного багатства.      Національний доход - частина валового суспільного продукту без матеріальних витрат на його виробництво. Виражає весь обсяг чистої продукції країни, тобто це знову створена вартість звичайно за рік. Національне багатство - сукупність створених працею й накопиченими матеріальними благами, який розташовує суспільство.

Основні напрямки розподільної функції: пов'язані з перерозподілом національного доходу, із втручанням у процес суспільного відтворення (державне регулювання й стимулювання економіки), з фінансовим забезпеченням соціальної політики, забезпеченням монопольного прибутку.

У ринковій економіці політична, економічна, соціальна й інша форми діяльності держави нерозривно пов'язані з перерозподілом національного доходу як частини валового внутрішнього продукту.

Найважливіше значення в перерозподілі національного доходу, що відбуває в інтересах монополій, належить державному бюджету. Це його основна функція. Розвиток цієї функції визначається еволюцією капіталізму, підвищенням ролі буржуазної держави. У цей час державні бюджети перерозподіляють до 40%, а в окремих країнах і більше, знову створеної вартості (на передодні першої світової війни - 7 - 15 %). Ще вище ця частка, якщо взяти бюджетну систему держави в цілому.

Перерозподіл національного доходу, що безпосередньо зачіпає інтереси суспільних класів, має важливе соціально-політичне значення й виражає ступінь додаткової експлуатації широких народних мас. Використовуючи бюджетну систему, держава вносить глибокі зміни в пропорції, що складаються на стадіях виробництва й первинний розподіл національного доходу. Частка національного доходу, одержувана працюючими, усе більше падає.          Одночасно швидкими темпами ростуть прибутку монополій, підсилюється концентрація багатства. Перерозподіл національного доходу за допомогою бюджету - яскравий прояв його класового характеру.

Перерозподіл національного доходу поряд із соціальним має також економічне значення.          Бюджет служить важливим інструментом централізації в руках держави сукупного суспільного капіталу, мобілізації через податки й позики коштів трудящих і доходів інших верстов суспільства й використання їх з метою втручання в господарське життя країни.

1.2 Методи, принципи і джерела формування бюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на   безповоротній основі. Вони за-безпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи форму-вання доходів держави:

-від підприємницької діяльності;

-від державного майна, угідь і послуг;

-податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

  Отримання доходів у вигляді платежів за використання держав-ного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі орендна плата, чи разово — доходи від прива-тизації державного майна. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяль-ності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бю-джету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стяг-нення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фі-нансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінан-сового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податко-вий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподат-кового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових від-носин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхід-ність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив на-род про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок гро-шової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запози-чення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним зміс-том, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому   числі й в Україні, офіційно заборонено. Вико-ристання ж державних позик вимагає надійної системи управлін-ня державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових органі-зацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних на-слідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбуваєть-ся зростання грошової маси: на державні потреби витрачаю-ться тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює роз-ширення виробництва і може навіть призвести до зменшення до-ходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капі-тальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної став-ки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на те-риторії даної країни, до зовнішніх ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних по-зик або репараційних платежів, тощо.

Одним з основних макроекономічних показників, які характеризують результати економічного розвитку в тій чи іншій країні, є валовий внутрішній продукт. Він відображає вартісний обсяг кінцевої продукції (виключаючи повторний рахунок вартості сировини, палива тощо, спожитих на різних стадіях у процесі виробництва), виробленої на території даної країни за один рік. Основними елементами ВВП є: прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, непрямі податки. Якщо обсяг валового внутрішнього продукту зменшити на суму амортизаційних відрахувань і непрямих податків, отримаємо ще один макроекономічних показник — національний дохід.         Національний дохід — це дохід, який одержано у результаті використання факторів виробництва в процесі створення поточного обсягу валового внутрішнього продукту. Складовими національного доходу є прибуток і заробітна плата, за рахунок яких, як правило, і відбувається формування дохідної частини бюджету. У виняткових випадках (війна, стихійне лихо, глибока економічна і фінансова криза тощо) формування дохідної частини бюджету може відбуватись за рахунок національного багатства країни, наприклад через продаж золотого запасу або основних виробничих фондів даної країни тощо.

1.3 Класифікація видатків

Бюджетний кодекс України передбачає поділ доходів і видатків бюджету України на 2 великі групи - загальний і спеціальний фонди (стаття 13 Бюджетного кодексу України).

Загальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 2):

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 3):

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Отже, загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням, яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних надходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень) [3].

Окрім того, в державному бюджеті створюється резервний фонд на непередбачувані витрати у розмірі 1% обсягу видатків загального фонду.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Виокремлюють державні і бюджетні видатки.

Державні видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету - це лише частина державних видатків

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Бюджетним кодексом України передбачено декілька критеріїв, по яким відбувається багатовимірна класифікація видатків (стаття 10):

1. Видатки та кредитування бюджету  класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна  класифікація видатків та кредитування  бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких  пов'язані видатки та кредитування  бюджету (функціональна класифікація  видатків та кредитування бюджету).

Функціональна класифікація передбачає виділення 10 напрямків видатків:

1) загальнодержавні функції;

2) оборона;

3) громадський порядок, безпека  та судова влада;

4) економічна діяльність;

5) охорона навколишнього природного  середовища;

6) житлово-комунальне господарство;

7) охорона здоров'я;

8) духовний та фізичний розвиток;

9) освіта;

10) соціальний захист та соціальне забезпечення.     Останні 4 напрямки об'єднують під назвою "видатки на соціальну сферу", оскільки вони мають спільну природу, і заслуговують окремої уваги при аналізі, оскільки в них розкривається соціальна природа держави.

Відомча класифікація базується на виокремленні головних розпорядників бюджетних коштів - бюджетних установ в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Всього виділяється біля 160 головних розпорядників бюджетних коштів

Програмно-цільовий метод - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процессу. Запровадження і використання програмно-цільового методу є важливим механізмом підвищення ефективності використання бюджетних коштів та полегшення контролю за цільовим їх використанням.

Структура видатків Державного бюджету України на 2007-2011 роки, тис. грн. (у розрізі функціональної класифікації)

1.4Форми бюджетного фінансування

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків.          Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень: 
-  загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій; 
-  спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій. 
Державне фінансування інвестицій — це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності.      Державні дотації — це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів. 
        Субвенція — це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання. 
           Субсидії -це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов´язані з відшкодуванням  збитків державних підприємств. 
Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.                             У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з’являються фінансові вимоги до інших економічних суб´єктів, передбачаючи обов’язкове повернення коштів. Чинним законодавством визначається надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям та інші кредити 
Форми бюджетного фінансування в подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів.