Державні та суспільні фонди цільового призначення

5

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                                                          5

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ                                          6

1.1   Загальна характеристика цільових фондів                                                                      6

1.2   Класифікація та порядок утворення цільових фондів                                          8

1.3 Зв’язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи              10

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНІ ТА СУСПІЛЬНІ ФОНДИ ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ                                                                                                                                            11

2.1 Пенсійний фонд України                                                                                                                11

2.2. Фонд соціального страхування України                                                                      14

2.3 Фонд сприяння зайнятості населення України                                                        17

2.4 Фонд соціального захисту інвалідів                                                                                    19

2.5 Суспільні фонди споживання                                                                                                  21

2.6 Товариство Червоного Христа України                                                                      26

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ ТА СУСПІЛЬНИХ ФОНДІВ ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ                                          28

ВИСНОВКИ                                                                                                                                            32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                                      33

ВСТУП

Темою курсової   роботи є "Державні та суспільні фонди цільового призначення". Ця тема на сьогодні є досить актуальною, оскільки від стану соціальної захищенності населення залежить розвиток країни вцілому. Наявність дискусійних питань щодо даного питання свідчить про чималий інтерес до обраної проблематики та необхідність більш детального дослідження.

Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних аспектів державних та суспільних фондів цільового призначення.

              Метою курсової роботи э обґрунтування теоретичних положень з державних та суспільних фондів цільового призначення, проблеми та перспективи розвитку.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА СКЛАД ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ

1.1 Загальна характеристика цільових фондів

Цільові фонди – один із засобів перерозподілу національного доходу держави на користь певних соціальних груп населення. Держава мобілізує в фонди частину прибутків населення для фінансування своїх заходів. Кошти, узагальнені цільовими фондами, використовуються для процесу відтворення. Цільові фонди вирішують дві важливі задачі: забезпечення додатковими коштами пріоритетних сфер економіки та розширення соціальних послуг населенню.

Перехід до ринку змінив зміст господарського механізму в країні, організаційні структури окремих його частин, у тому числі модернизував фінансову систему. Перетворення економіки України з адміністративно-командної системи в ринкову навело на практиці до децентралізації та послабленню ролі держави, проявом чого стало реформування державної системи фінансування. Один за іншим виникли та виділилися з бюджетної системи цільові фонди, частина з яких після цього знов була консолідована в бюджети у вигляді спеціальних цільових фондів.

Колишня господарська система акумулювала в Державному бюджеті практичні всі фінансові ресурси держави. Високий ступінь концентрації і централізації фінансів мав свої переваги, головні з яких полягали у можливості мобілізації значних фінансових ресурсів для рішення глобальних національних задач в рамках окремих територій, сфер, галузей або міжгалузевих комплексів. Однак недоліком такої централізації фінансових засобів було малоефективне їх використання в масштабі всієї господарської системи і окремих об'єктів фінансування.

На історичному переході від однієї господарської системи до іншої Україну поразило безліч кризових явищ, залежних друг від друга. Економічний і фінансовий кризи зумовили різке зниження рівня життя більшості населення, безробіття. У поєднанні з млявістю державної влади в країні спостерігаються такі явища, як невиплата в продовж багатьох місяців заробітної плати, пенсій та інших соціальних допомог.

В цих умовах, з одного боку, виникає потреба в концентрації обмежених фінансових ресурсів на державному рівні з метою забезпечення найбільш нагальних соціальних та загальноекономічних потреб. З іншого боку, в умовах фінансової кризи, що зумовила дефіцит фінансових ресурсів, у центральної влади виникає необхідність ранжувати суспільні потреби по ступеню важливості і для задоволення найбільш нагальних з них утворити цільові грошові фонди, завдяки цьому огородив ці потреби від значного недофінансування. Ця міра аналогічна виділенню в бюджеті захищених статей.

Цільові кошти з точки зору фінансової науки визначаються як грошові кошти держави, що мають цільове призначення.

На Думку деяких фахівців, цільові кошти слідує тлумачити більш широко – як ресурси, включаючі грошові та інші види коштів всіх форм володіння, використання яких враховується бюджетним процесом. При цьому спостерігається різноманітність позабюджетних фондів. Частина фондів, що виникли як позабюджетні, була консолідована до бюджетів, і це створило інститут цільових бюджетних фондів, який до цього існував в бюджетах в неявній формі, тобто по окремих бюджетних коштах встановлювався прямий зв'язок доходів з витратами і останні були обмежені певним кругом об'єктів, що фінансуються.

Частина цільових фондів є юридичними особами, але деякі з них представляють лише кошти на рахунку, управління якими доручене існуючим структурам: державним, регіональним, муніципальним, суспільним або навіть комерційним.

До цільових відносять також фонди, що акумулюють засоби різних громадських, комерційних організацій і кошти громадян, наприклад недержавні пенсійні фонди.

Таким чином, цільовими є будь-які грошові фонди, що виникають в результаті перерозподілу первинних доходів і мають певну цільову спрямованість [9,10].

1.2 Класифікація та порядок утворення цільових фондів

Залежно від вирішуваних задач цільові фонди можна класифікувати по меті створення, періоду функціонування і охопленню проблем.

Залежно від мети створення цільові фонди діляться на економічні, соціальні, науково-технічні, зовнішньоекономічні, екологічні, культурно-просвітницькі і т.п., з подальшим їх підрозділом за конкретними функціональними, галузевими і іншими ознаками. Наприклад, група економічних фондів включає інвестиційні, валютні, дорожні та інші фонди. Соціальні фонди охоплюють фонди соціального страхування, сприяння зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту інвалідів та інші.

Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії. Прикладом першого є екологічний фонд, другого – фонд регіонального розвитку, третього – фонд допомоги біженцям. Проте ділення це вельми умовне.

По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального (Фонд регіонального розвитку) і конкретнішого характеру (наприклад, Фонд розвитку автомагістралей в державі, областях).

Найбільш близькі системі бюджетів державні позабюджетні фонди. Їх, на відміну від цільових бюджетних фондів, слід розглядати як окремі частини системи державних фінансів. Найвідоміші з них – це два фонди соціального призначення: Пенсійний, соціального страхування.

Порядок утворення і використання державних  цільових фондів регламентується відповідними актами найвищих органів влади, в яких указується суть їх діяльності, джерела формування, визначаються порядок і спрямованість використання грошових фондів.

Цільові фонди створюються двома шляхами. Один шлях – це виділення в бюджеті певних витрат, що мають особливо важливе значення, інший – формування цільового фонду з власними джерелами доходів для певної мети. Так, в багатьох країнах був створений фонд соціального страхування, призначений для соціальної підтримки певних груп населення. Інші фонди з'являються у зв'язку з виникненням нових раніше невідомих витрат, які заслуговують особливої уваги з боку суспільства. В цьому випадку за пропозицією уряду законодавчий орган ухвалює спеціальне рішення про утворення даного цільового фонду. Так виникли у ряді держав економічні цільові фонди.

Матеріальним джерелом цільових фондів є національний дохід. Переважаюча частина фондів створюється в процесі перерозподілу національного доходу. Основні методи мобілізації національного доходу в процесі його перерозподілу при формуванні фондів – спеціальні податки і збори, засоби з бюджету і позики.

Спеціальні податки і збори встановлюються законодавчою владою. Значна кількість фондів формується за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. Кошти бюджетів поступають у формі безвідплатних субсидій або певних відрахувань від податкових доходів. Доходами цільових фондів можуть виступати і позикові кошти. Що є у цільових фондів позитивне сальдо може бути використано для придбання цінних паперів і отримання прибутку у формі дивідендів або відсотків [11].

1.3 Зв’язок цільових фондів з іншими ланками фінансової системи

Цільові фонди тісно пов'язані з бюджетом і між собою. Різноманітність цільових фондів обумовлює складні багатоступінчаті зв'язки між цими фондами і іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні, двосторонні і багатобічні фінансові зв'язки.

При односторонніх зв'язках грошові кошти йдуть в одному напрямі: від фінансових ланок до цільовому фонду. Такий зв'язок з'являється при формуванні фондів або використання ними коштів. (Наприклад, валютні фонди багатьох країн утворюються за рахунок коштів центрального бюджету у формі безповоротних субсидій. Дорожній фонд США, що створюється за рахунок спеціальних податків за наявності надлишків, надає позики федеральному бюджету.).

При двосторонніх зв'язках грошовий потік рухається між цільовими фондами і іншими ланками фінансової системи в двох напрямах. Так фонди соціального страхування утворюються не тільки за рахунок страхових внесків, але і коштів державного бюджету. Одночасно за наявності активного сальдо вони набувають державних цінних паперів і стають кредитором бюджету.

При багатобічних зв'язках один цільовий фонд одночасно приходить в зіткнення з різними фінансовими ланками і іншими цільовими фондами, тобто гроші рухаються у різних напрямах між ними [5,6].

РОЗДІЛ 2

ДЕРЖАВНІ ТА СУСПІЛЬНІ ФОНДИ ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

2.1 Пенсійний фонд України

Пенсійний фонд України є найбільшим позабюджетним цільовим фондом. У своїй діяльності Пенсійний фонд керується законодавчими і нормативними актами, які окреслюють його завдання та функції, зокрема збирання і акумуляцію обов'язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплат допомоги, і їх виплати, у тому числі пенсій відповідно до законів України про пенсійне забезпечення та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей та інших витрат, які згідно з чинним законодавством фінансуються за рахунок Пенсійного фонду, а також перевірку правильності їх призначення і виплат. Пенсійний фонд також бере участь у фінансуванні державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів й організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення.

Пенсійний фонд розробляє проект кошторису (бюджету), складає звіт про його виконання і разом з відділом соціального страхування Міністерства праці України подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо тарифів внесків до державного соціального страхування з урахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші витрати, що здійснюються за рахунок коштів соціального страхування, а також бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства, у розробці проектів нормативних актів з цих питань.

Пенсійний фонд має 27 територіальних відділень, включаючи ті, що розміщені в містах і районах та взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами та установами.

У межах чинного законодавства України Пенсійному фонду та його органам на місцях надано право отримувати від підприємств, установ і організацій, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, інформацію й документи щодо нарахування і сплати обов'язкових страхових платежів до Пенсійного фонду, перевіряти їх, вимагати від юридичних і фізичних осіб усунення порушень законодавства щодо сплати внесків і використання коштів Пенсійного фонду, одержувати від органів державної виконавчої влади інформацію для виконання своїх функцій; стягувати у безспірному порядку не внесені до Фонду обов'язкові страхові внески разом з нарахованою пенею та застосовувати інші фінансові санкції; перевіряти правильність призначення й виплати пенсій і допомоги, витрачання коштів Фонду і здійснення інших заходів, додержання порядку сплати обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду та інших платежів. Пенсійний фонд має право порушувати питання про притягнення до відповідальності службових осіб і громадян, винних у порушенні чинного порядку внесення обов'язкових платежів та внесків до Фонду і витрачання його коштів, а також у несвоєчасному поданні встановленої звітності [13].

З 1997 р. бюджет Пенсійного фонду виведений із складу Державного бюджету України. Згідно з чинним законодавством України кошти Фонду формуються за рахунок насамперед обов'язкових страхових внесків, які платять роботодавці (підприємства, установи, організації всіх форм власності) і наймані працівники; відрахувань з державного і місцевих бюджетів; сум, які відшкодовуються за регресійними вимогами; сум фінансових санкцій. Структуру доходів Пенсійного фонду наведено на рис.

Нині спостерігається велике навантаження на Пенсійний фонд, оскільки в Україні налічується понад 14 млн пенсіонерів, а також понад 1,3 млн отримувачів допомоги на дітей.

Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на такі основні цілі:

– фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством України здійснюються за рахунок його коштів, у тому числі громадянам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон;

– реалізацію державних, регіональних і міських, районних програм соціального захисту населення.

Структуру видатків Пенсійного фонду подано на рис.

Практика останніх років свідчить, що виконання бюджету Пенсійного фонду за доходами не перевищувало 90 %. Однак загальна заборгованість підприємств, установ, організацій за платежами на обов’язкове державне пенсійне страхування має тенденцію до зниження [12].

У функціонуванні Пенсійного фонду, як і фінансової системи України загалом, існують проблеми. Основна з них – недостатність реального фінансування. Внаслідок економічної ситуації, що склалася, втратило стабільність основне джерело фонду – нарахування на фонд заробітної плати. Причини цього криються, по-перше, у високому ступені бартеризації і натуральної оплати, по-друге, в осіданні значної частини заробітної плати в "тіньовій" економіці. У таких умовах Міністерству економіки України важко встановити прогнозний показник фонду оплати праці, на базі якого формується бюджет Пенсійного фонду [1,14].

2.2. Фонд соціального страхування України

З метою забезпечення надходження та акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призна­чених для фінансування видатків на соціальні потреби, здій­снення організаційно-управлінських заходів щодо забезпе­чення соціальних витрат та контролю за цільовим викорис­танням коштів створено Фонд соціального страхування України.

Він єдиний орган, який у межах наданих йому повнова­жень здійснює керівництво та управління обов'язковим дер­жавним соціальним страхуванням.

Виконавчі дирекції фонду вирішують покладені на них завдання разом з профспілковими органами.

Кошти Фонду соціального страхування України не належать до складу державного бюджету України. Вони форму­ються за рахунок:

– збору на обов'язкове соціальне страхування;

– сум, одержаних платниками збору від працівників за видані путівки, які придбані Фондом;

– сум витрат на виплату допомоги з тимчасової непрацез­датності, спричиненої трудовими каліцтвами, які завдані, і професійними захворюваннями, які виникли внаслідок пору­шень власником підприємства або уповноваженим органом чинних правил з охорони праці та техніки безпеки чи одер­жаних травм з вини організацій або окремих осіб;

– сум пені, штрафів, не прийнятих до заліку витрат із соціального страхування та інших фінансових санкцій щодо організацій та службових осіб;

– добровільних внесків підприємств, установ, організацій і фізичних осіб;

– інших надходжень.

Платниками збору є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єд­нання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності), які використо­вують найману працю;

2) відділення, філії та інші відокремлені підрозділи (без статусу юридичної особи), які розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо (на добровільних засадах).

Об'єктами оподаткування збору на обов'язкове соціальне страхування є: фактичні витрати на оплату праці працівників. До складу витрат долучаються виплати основної і додаткової заробітної плати, премії, заохочення, у тому числі в натураль­ній формі [4].

Кошти на рахунки Фонду перераховують платники одно­часно з одержанням коштів на оплату праці в установах бан­ків.

Підприємства, які виплачують заробітну плату два і більше рази на місяць, перерахування коштів здійснюють у дні одер­жання заробітної плати. При одержанні коштів на заробітну плату за підсумками місяця підприємства подають до уста­нови банку платіжне доручення про перерахування коштів за уточненим розрахунком за весь минулий місяць з урахуван­ням раніше сплачених сум збору.

У разі нестачі у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці та сплата збору на обов'язкове соціальне страхування здійс­нюється у пропорційних розмірах.

Підприємства, які здійснюють виплату заробітної плати на поточні рахунки фізичних осіб в установах банків, сплачують платежі до Фонду в день перерахування коштів на особові рахунки. При видачі підприємствами коштів на оплату праці з виручки від реалізації продукції (надання послуг), а також натуроплатою збір перераховується не пізніше наступного дня з дня видачі.

Фізичні особи, які використовують працю найманих пра­цівників, сплачують платежі до Фонду щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем виплати заробітної плати. Не внесені платником суми платежів у встановлений строк вважаються недоїмкою і стягуються в безспірному по­рядку з нарахуванням пені. Вона нараховується з суми не­доїмки за кожний прострочений день у розмірі, встановлено­му законодавством [3].

У разі, якщо заробітна плата не виплачувалась за відсут­ністю коштів на рахунку підприємства, пеня за несвоєчасне перерахування платежів до Фонду не стягується.

При стягненні недоїмки за платежам до Фонду строки давності не застосовуються.

Кошти Фонду соціального страхування України зберіга­ються та обліковуються на окремих поточних рахунках в ус­тановах банків. Вони використовуються виключно за призна­ченням і вилученню не підлягають.

Контроль за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахування та надходження збору, інших плате­жів до Фонду, а також за цільовим і правильним витрачанням його коштів здійснюють страхувальники, профспілкові орга­ни й органи Фонду соціального страхування України.

2.3 Фонд сприяння зайнятості населення України

Для сприяння і оперативного вирішення фінансових та управлінських проблем зайнятості населення створено Фонд зайнятості населення України.

Він є самостійною ланкою фінансової системи і функціо­нує на державному та місцевому рівнях за рахунок:

– асигнувань з державного та місцевих бюджетів, обсяг яких встановлюється Верховною Радою України (1% від кош­тів, одержаних від продажу спеціальних торгових патентів);

– обов'язкових внесків підприємств, установ і організацій всіх форм власності, які здійснюють виробничо-господарську або комерційну діяльність.

Норми відрахувань визначаються при затвердженні дер­жавного бюджету України на наступний рік. При цьому 20% коштів централізуються у Державному центрі зайнятості Мі­ністерства праці та соціальної політики України;

– добровільних внесків об'єднань громадян, громадян і зарубіжних фірм, інших надходжень;

– коштів служби зайнятості, отриманих від надходжень платних послуг підприємствам, організаціям і частини при­бутку підприємств і організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Важливим джерелом доходів Фонду є збори на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття.

Платниками збору є:

а) СПД незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські, інші установи та організації, об'єднання громадян і юридичні особи, а також фізичні особи (СПД), які використовують працю найманих працівників;

б) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат­ників збору, зазначених в п. «а», що не мають статусу юри­дичної особи, розташовані на території іншої, ніж платники зборів, територіальної громади;

в) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси;

г) фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо [2].

При визначенні об'єкта оподаткування треба враховувати, що при одержанні працівниками доходів у натуральній формі (продукція власного виробництва) розмір доходу обчислю­ється за ціною продукції, але не нижчою від собівартості у місяці нарахування доходів. Збір з оплати праці, одержаний в іноземній валюті, сплачується національною грошовою оди­ницею України за курсом НБУ, що діє на дату одержання доходу. Обчислення збору здійснюється платниками щоміся­ця.

Сплачується збір одночасно з одержанням коштів в уста­новах банків на оплату праці і зараховується на балансовий рахунок державного бюджету України, відкритий в органах державного казначейства. При одержанні коштів на оплату праці з виручки від реалізації платники можуть вносити збір готівкою в день одержання заробітної плати.

Збір для фізичних осіб (СПД), які не використовують пра­цю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів, діяльність яких заснована на приватній власності та виключ­но на її праці – нараховується на доход (прибуток), що підлягає оподаткуванню. Він визначається як різниця між валовим доходом та документально підтвердженими валови­ми витратами.

Ці платники сплачують збір на обов'язкове соціальне стра­хування у разі безробіття щоквартально із фактично одержа­ного доходу (прибутку) за звітний період, не пізніше 20 квіт­ня, 20 липня, 20 жовтня та 20 січня.

При здійсненні підприємницької діяльності, що підлягає патентуванню, збір сплачується одночасно з придбанням па­тенту.

Контроль за своєчасним та повним надходженням відраху­вань із бюджетів до Фонду сприяння зайнятості населення України і правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням збору здійснюють органи Державної служби зайнятості [15].

2.4 Фонд соціального захисту інвалідів

Законом України «Про основи соціального захисту інвалі­дів в Україні» передбачено встановлення для всіх підпри­ємств, установ та організацій нормативів робочих місць, при­значених для працевлаштування інвалідів. З цією метою на основі пропозицій Міністерства праці та соціальної політики України місцеві ради спільно із підприємствами і організа­ціями усіх форм власності щороку визначають такі нор­мативи.

Для всіх СПД (юридичних осіб) нормативи визначено у розмірі не менше 4% від загальної кількості працівників. При кількості працівників на підприємстві від 15 до 25 осіб нор­матив встановлюється у кількості одного робочого місця.

У разі нестворення робочих місць відповідно до доведеного нормативу або якщо працевлаштоване інвалідів менше, ніж передбачено нормативом, СПД зобов'язані щороку відрахову­вати до відділень Фонду цільові кошти для створення робочих місць та здійснення заходів щодо соціальної та про­фесійної реабілітації інвалідів.

Розмір відрахувань визначається середньою річною заро­бітною платою на підприємстві за кожне нестворене робоче місце для інваліда.

Для фінансування робіт та державних програм із соціаль­ного захисту інвалідів створено Фонд України соціального захисту інвалідів.

Бюджет Фонду формується за рахунок:

1 – коштів, що передаються Фонду з державного бюджету;

2 – надходжень від підприємств, установ та організацій, що не забезпечили додержання встановлених нормативів ро­бочих місць для працевлаштування інвалідів:

3 – благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;

4 – відтворення позабюджетних коштів, у тому числі від­сотки за користування комерційними банками тимчасово вільними залишками цільових коштів Фонду України соці­ального захисту інвалідів;

5 – інших надходжень.

Кошти Фонду, зазначені у пунктах 1 і 2, акумулюються на розрахункових рахунках органів Державного казначейства. Інші надходження – на позабюджетних рахунках Фонду.

Порядок відтворення позабюджетних коштів Фонду та витрачання доходу від цієї діяльності на здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів визначається його прав­лінням за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством фінансів України.