Деякі аспекти розвитку природніх монополій. “Псевдоприродні” монополії

План

Вступ             3

1. Поняття монополії та її види. Природна монополія      5

1.1. Монополія. Види монополій         5

1.2. Сутність природної монополії        6

1.2.1. Виникнення природних монополій та їх загальна характеристика  6

1.2.2. Критерії, що визначають природні монополії     9

1.2.3. Класифікація природних монополій      10

2. Регулювання діяльності природних монополій      14

2.1. Передумови втручання держави в регулювання монополій    14

2.2. Методи регулювання монополій        15

2.2.1. Ціноутворення за Рамсеєм        15

2.2.2. Х-неефективність         16

2.2.3. Максимізація рівня виробництва       17

2.2.4. Забезпечення самоокупності        19

2.3. Закон України Про природні монополії       20

2.3.1. Загальна сутність Закону, та інші нормативні акти    20

2.3.2. Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій  20

2.3.3. Предмет та принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій            21

2.3.4. Сфери діяльності суб'єктів природних монополій    22

3. Світова практика регулювання природних монополій     24

3.1. Конкуренція за монопольний ринок      24

3.2. Цінове регулювання діяльності природніх монополій    28

3.2.1. Регулювання норми прибутку      29

3.2.2. Регулювання верхньої межі тарифу ( дефлятор-х)   31

3.2.3. Можливості поєднання методів різних систем регулювання  35

4. Деякі аспекти розвитку природніх монополій. “Псевдоприродні” монополії 37

Висновки             42

Перелік літератури           44

Додатки             46 

Вступ

Конкуренція – один з найважливіших “стовпів”, загальних економічних законів товарного виробництва, який виражає постійну залежність між собою учасників процесу виробництва і споживання товарів, їх постійну боротьбу, яка примушує удосконалювати процес виробництва, застосовувати досягнення науково-технічного прогресу, впроваджувати нові форми організації виробництва, прогресивні системи заробітної плати, тобто здійснювати все, що дає змогу завоювати ринок. Постійний тиск конкуренції – важлива рушійна сила суспільного розвитку, важливий регулятор пропорцій виробництва і споживання.

Але іноді ефект економії на масштабі виробництва може бути настільки вирішальним, що обумовлює винятковість виробника блага. Інакше кажучи, у деяких галузях без усяких обмежень діє правило: чим більший масштаб виробництва, тим нижчі витрати. Це створює передумови для зміцнення в такій галузі одного єдиного виробника.

Подібний стан ринку є  монополією – ситуацією, що зумовлює ризики ряду значних проблем для господарства. У цьому випадку, однак, монополія виникає внаслідок природніх причин: технологічні особливості виробництва такі, що єдиний виробник обслуговує ринок більш ефективно, ніж це здатні зробити декілька конкуруючих між собою фірм. Таку монополію економісти називають природньою, або технологічною.

Визначення масштабів  монополізму – складна методологічна  проблема, тому сьогодні фактично невідома реальна ступінь монополізму в національній економіці. Якщо раніше високий рівень монополізму значною мірою характеризувався наявністю великої кількості монопольних структур у виробничій сфері, то тепер вони швидко виникають у сфері реалізації і, навіть, у сфері надання адміністративних послуг.

В економіці будь-якої держави існують природні монополії – окремі випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. В цих сферах суспільство виробило зовсім іншу тактику поведінки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль.

Саме державне регулювання  природних монополій і є темою  мого індивідуального наукового завдання.

Ця тема є дуже актуальною в наш час, тому що на данному етапі розвитку національної економіки держава не має досконалого аппарату регулювання, і все ще залишаються «білі плями» у національному законодавстві що до природних монополій. Метою мого дослідження є пошук можливого вирішення цих питань на основі досвіду інших країн, та втілення в життя минулих рішень органів державної влади.

1. Поняття монополії та її види. Природна монополія

1.1. Монополія. Види монополій

Перш ніж зрозуміти, як саме регулюються природні монополії, розглянемо поняття «монополія» взагалі, та визначимо, що таке природна монополія і які фактори призводять до її виникнення.

Отже, монополія – це тип структури ринку, у якому існує тільки один продавець, що контролює всю галузь виробництва певного товару, що не має близького замінника.

Ринок, на якому панує  монополія, являє собою повну протилежність конкурентному ринку, де є багато конкурентів, що пропонують для продажу стандартизовані товари.

За визначенням Вікіпедії: Монополія – це внутрішньодержавна або міжнародна (наддержавна) організація, у силу свого домінантного становища здатна завдати шкоди державі, а також іншим організаціям і народам або здатна їх знищити.

Розрізняють наступні види монополії:

а) Закрита монополія. Вона захищена від конкуренції: юридичними обмеженнями, патентним захистом, інститутом авторських прав.

б) Відкрита монополія – монополія, при якій одна фірма, принаймні на певний час, є єдиним постачальником продукту, однак не має спеціального захисту від конкуренції. У подібному становищі нерідко перебувають фірми, які вперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Природна монополія – галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком. Із природними монополіями, в основі яких лежить економія на масштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, засновані на володінні унікальними природними ресурсами.

Розмежування монополій  носить досить умовний характер, оскільки деякі фірми можуть належати одночасно  до декількох видів монополій  і у реальному житті чисті монополії майже не існують.

1.2. Сутність природної монополії

1.2.1. Виникнення природних монополій та їх загальна характеристика

Природна монополія виникла  внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на поданий  товар чи послугу найкраще задовольняється  однією або декількома фірмами.

Природня монополія може існувати в результаті бар'єрів для  доступу конкурентів, привілеїв  держави або обмеження інформації.

Природня монополія відрізняється  великою зростаючою віддачею від  масштабу, а виробничі витрати  багато нижче в порівнянні з довершеною конкуренцією або олігополією.

Природня монополія грунтується  на особливостях технології, що відображають природні закони, а не на правах власності  або державних ліцензіях. Примусове  розосередження виробництва на декількох  фірмах неефективне, оскільки воно привело  б до збільшення витрат виробництва.

Звичайні сфери діяльності природніх монополій:

а) транспортування нафти й нафтопродуктів по магістральних трубопроводах;

б) транспортування газу по трубопроводах;

в) послуги з передачі електричної й теплової енергії;

г) залізничні перевезення;

д) послуги транспортних терміналів, портів і аеропортів;

є) послуги загальнодоступного електричного й поштового зв'язку.

У реальній практиці застосування регулювання цін на продукцію  природніх монополій зустрічається  з рядом проблем. Значну складність представляє саме визначення рівня  середніх витрат з погляду обґрунтованості  включення у витрати тих або  інших видів витрат. Інша проблема пов'язана з тим, що регулювання  цін може сприяти росту Х-Неефективності.

Природня монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Суб'єктом природньої монополії  є господарюючий суб'єкт ( юридична особа), зайнятий виробництвом (реалізацією) товарів в умовах природньої монополії.

Природня монополія існує, коли ефект її масштабу настільки  великий, що один господарюючий суб'єкт  може забезпечити весь ринок, маючи більш низькі витрати, чим були б витрати в кількох конкуруючих з ним господарюючих суб'єктів. Великі підприємства мають кращу технічну оснащеність і більшу потужність, за рахунок чого відбувається підвищення продуктивності праці й зниження витрат на одиницю продукції, що означає більш ефективне використання ресурсів. У зв'язку із цим природня монополія стає бажаним явищем для суспільства, хоча монопольна природа змушує державурегулювати їхню діяльність.

Ще однією особливістю  природніх монополій є існування  дуже високих вхідних бар'єрів у  галузь. Наявність єдиного виробника, у якого ефект від масштабу виробництва занадто великий, визначає той розмір капіталу, який потрібний  для входження в галузь. Суспільство  найчастіше просто не може витримати  другого такого виробника (значні постійні витрати). Для даних видів діяльності розмір ефективного підприємства, як правило, рівний або максимально  близький до 100% від обсягу внутрішнього споживання даних благ, що відповідає саме одному ефективному виробникові  в галузі.

Природньою монополією володіють  власники та інші господарюючі суб'єкти, що мають у своєму розпорядженні  рідкі й вільно не відтворювані елементи виробництва (наприклад, рідкі метали, особливі земельні ділянки, придатні для  оброблення й вирощування на них  чаю, виноградників), а також сюди відносяться цілі галузі інфраструктури, яким властиве особливо важливе й  стратегічне значення для всього суспільства: комунікації, лінії електропередач, нафто- і гозопроводи, залізничний транспорт, кабельне телебачення, системи зв'язку, водопостачання й каналізація, військово-промисловий комплекс і т.п. Як правило, подібні природні монополії перебувають у власності держави або діють під її контролем. Держава, опираючись на загальне поняття природніх монополій, сама вирішує, які конкретно галузі народного господарства або окремі види господарської діяльності слід віднести до природніх монополій.

Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт  і зв'язок, тільки частина видів  господарської діяльності насправді  належить до природної монополії. Деякі  види господарської діяльності в  цих сферах потенційно можуть ефективно  функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.

За своїм соціально-економічним змістом і особливостями функціонування природна монополія незрівнянно більш складне явище, ніж інші види монополій. Більша частина її функціонування лежить за межами традиційної канви аналізу ринкової влади і монополії, а тому в економічній науці розглядається як один із випадків неспроможності ринку.

Природні монополії є  переважно стратегічними об'єктами, від яких залежать не тільки рівень умов життєдіяльності населення і розвитку виробничої сфери, а й безпека держави. Тобто ефективне функціонування природних монополій по суті належить до питань національної безпеки.

Оскільки в цьому випадку  механізм конкуренції не працює, то органи державної влади задля уникнення розбалансування всієї системи ринкового господарства мають контролювати таких виробників (оскільки будь-яка монополія схильна зловживати своєю ринковою владою). Саме тому, ідентифікація природних монополій має вирішальне значення для формування оптимальних та ефективних механізмів державного регулювання їх діяльності.

1.2.2. Критерії, що визначають природні монополії

У науковій літературі (дослідники: Бутиркін А., Вурос А, Філюк Г. та інші) фіксуються різні підходи як щодо визначення критеріїв природних  монополій, так і самого поняття  “природна монополія”, виходячи з  принципово відмінних історичних, політичних, економічних, інституційних умов їх утворення та діяльності.

Тому спробуємо визначити  основні й додаткові критерії віднесення підприємств до категорії суб’єктів природних монополій для вітчизняної економіки:

а) Відсутність можливостей для створення економічно ефективного альтернативного джерела постачання товарів і послуг внаслідок того, що:

1) витрати на створення аналогічного альтернативного джерела товарів, послуг становлять 100 % фактичного обсягу витрат на надання послуг відповідним споживачам;

2) строк окупності будівництва нового джерела постачання аналогічних товарів перевищує 10 років;

3) вартість стаціонарних мереж або іншого стаціонарного обладнання, яке використовується для задоволення попиту відповідної кількості споживачів, перевищує 200 тис. грн;

4) протяжність мереж перевищує: 2 км – для централізованого водопостачання, водовідведення, постачання теплової енергії; 1 км – для під’їзних залізничних колій; 1000 абонентів – для місцевого телефонного зв’язку.

б) Унікальність споживчих властивостей товарів і послуг суб’єкта господарювання пов’язана з тим, що:

1) вони не можуть бути замінені аналогічними товарами з альтернативних джерел;

2) споживачі за нормальних економічних умов не можуть відмовлятися від цих товарів і послуг у зв’язку з виникненням у цьому випадку аварійних надзвичайних ситуацій;

3) обсяги споживання є відносно сталими і дуже мало залежать від зміни цін;

4) кількість споживачів – фізичних осіб перевищує 100 чоловік.

В якості додаткових критеріїв  також варто виділити наступні:

а) наявність ліцензії на здійснення відповідної діяльності (для передачі електроенергії локальними електромережами та місцевого телефонного зв’язку) ;

б) тривалий строк окупності мереж (як правило, перевищує 5 років) ;

в) додаткові витрати на переключення споживання (тільки по електроенергії це призводить до зростання собівартості продукції на 5 і більше відсотків) ;

г) безперервність надання послуг (наприклад, згідно з умовами договору та графіками постачання електроенергії) ;

д) доцільність запровадження регулювання цін (тарифів) відповідно до Закону “Про природні монополії”.

1.2.3. Класифікація природних монополій

Важливо враховувати, що сфери  діяльності природних монополій, визначені  ст. 5 Закону України “Про природні монополії”, і товарні межі ринків не співпадають. У зв’язку з цим  процес ідентифікації природних  монополій має доповнюватись  також їх класифікацією за критеріями, важливими для цілей регулювання. Таку класифікацію доцільно здійснювати  за територіальними межами ринків, галузевою приналежністю, часовою  прив’язкою, ступенем поєднання з  іншими видами монополій та формами  власності. (Додаток 1)

Вибір критеріїв класифікації зумовлений значенням класифікаційних параметрів для визначення товарних ринків взагалі і ринків природних монополій зокрема. Так, просторовий і галузевий критерії характеризують географічні і товарні межі ринків.

Залежно від географічних меж ринку, виділяють загальнодержавні природні монополії (наприклад, транспортування  нафти i нафтопродуктiв, природного i нафтового  газу трубопроводами тощо) і локальні природні монополії (наприклад, водо-, теплопостачання та водовідведення).

Галузевий критерій у випадку  природної монополії набуває  особливого значення, оскільки основною причиною економії на масштабі виробництва  є технічна економія (зниження питомої вартості машин і обладнання по мірі збільшення їх потужності), тісно взаємопов’язана з технологією виробництва, галузевою приналежністю ринку.

Вагоме значення для природної  монополії має фактор часу. Оскільки природні монополії є продуктом  історичного розвитку країни, то виникає  об’єктивна потреба щодо поділу природних  монополій за критерієм їх фіксації в часі. Під пропонованим часовим критерієм мається на увазі ступінь впливу науково-технічного прогресу, а також зміни попиту, появу субститутів на стан конкурентного середовища на досліджуваному ринку. Науково-технічний прогрес може стимулювати розширення меж ринку тощо. До найбільш “закріплених” природних монополій відносять, як правило, водопостачання, оскільки в цій галузі застосовувані технології передачі води не підпадають під вагомі зміни, і навряд чи такі зміни коли-небудь взагалі будуть можливі. До “незакріплених” природних монополій сьогодні можна віднести телефонний зв’язок і централізоване теплопостачання.

Потрібно враховувати  і той факт, що на ринках, які перебувають  у стані природної монополії, діють суб’єкти господарювання, в  яких така діяльність є основною (наприклад, комунальні підприємства, залізниці, підприємства електроенергетики та газопостачання тощо), та суб’єкти господарювання, в яких діяльність у сфері природних монополій не є основною і не займає за загальним обсягом надання послуг значної питомої ваги (заводи, сільгосппідприємства тощо).

Також можна відмітити, що окремі галузі виробництва, які традиційно розглядаються як природні монополії, є неоднорідними і включають  низку підгалузей, що не володіють ознаками природних монополій. Такі суб’єкти природних монополій, функціонуючи на ринках, нерідко стають монополістами. Причиною існування монополії тут є вже не тільки економія на масштабі, але й інші чинники (наприклад, ліцензування). В якості чистих природних монополій можна назвати водопровідно-каналізаційне господарство тощо. Прикладами змішаних природно-організаційних природних монополій є Укрзалізниця, НАК “Нафтогаз України”. До квазіприродних природних монополій можна віднести міжміський та міжнародний телефонний зв’язок.

Доцільним є відокремлення природних монополій за формами власності. Форма власності суб’єкта природної монополії має вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності).

Найважливіші природні монополії  існують у вигляді вертикальних виробничих об'єднань із різним ступенем інтеграції – від усієї інфраструктурної галузі, включаючи виробничі й збутові підприємства, до чисто мережових структур, що є природно-монопольним ядром галузі. Можливі форми існування природніх монополій у рамках інфраструктурної галузі показано в Додатку 2.

Специфіку кожного виділеного виду природної монополії з урахуванням  визначених критеріїв відповідної природної монополії доцільно враховувати в процесі здійснення заходів державного регулювання конкретного суб’єкта природної монополії.

Наприклад, при вивченні ступеня інтеграції природніх монополій  у Росії стають очевидним дві  протилежні тенденції. Яскравими прикладами прояву цих тенденцій є, з одного боку, ВАТ «РАО ЄЕС Росії», а з іншого сторони, ВАТ «Газпром». В «РАО ЄЕС» закінчено етап вертикальної дезінтеграції, і відбулося де-юре виділення природно-монопольного ядра – «Федеральної Мережевої Компанії» і Компанії «Системний оператор». «Газпром» зберігся у вигляді вертикально інтегрованої структури з високим ступенем інтеграції. Таким чином, бажаний ступінь вертикальної інтеграції інфраструктурних галузей визначається на державному рівні на основі комплексного підходу до вивчення їх економічних характеристик і їх ролі в досягненні державних інтересів.

2. Регулювання діяльності природних монополій

2.1. Передумови втручання держави в регулювання монополій

У країнах з розвиненими  ринковими економіками сучасна  концепція регулювання природніх  монополій припускає, що застосування державного регулювання вважається виправданим у тих випадках, коли певний товар (послуга) виробляються єдиним економічним суб'єктом за умови, що конкуренція між аналогічними підприємствами неможлива з технологічних  і або економічних причин, і  ріст обсягу виробництва єдиного  суб'єкта супроводжується зниженням  питомих витрат (економія на масштабах).

 В економіці СРСР  усі ціни встановлювалися в  плановому порядку, а ресурси  розподілялися централізовано, тому  практично не проводилося спеціальне  виділення галузей, що відносяться  до природніх монополій. Перехід  до ринкової економіки обумовив  необхідність застосування певних  методів регулювання природніх  монополій. Ця необхідність викликана  рядом причин.

 Незважаючи на наявність  технічної ефективності концентрації  виробництва в руках одного  підприємства, практика ринку виявляє  чимало фактів зловживання монопольним  становищем у формі завищення  витрат або здуття прибутків,  що зводить нанівець соціальний  ефект від економії на масштабі  через диктат невиправдано високих  цін. При цьому подібні зловживання  найчастіше надзвичайно важко  розпізнати ззовні в силу того, що реальний стан справ монополіста  є, як правило, ретельно приховуваною  інформацією.

 Через те, що природні  монополії, як правило, роблять  продукцію, необхідну для нормального  функціонування більшості підприємств,  що складає значну частину  споживаних ними ресурсів, неплатежі  за продукцію природніх монополій  виливаються в кризу неплатежів  у масштабах економіки держави.  Поширення неплатежів – результат цінової дискримінації природніх монополій і інших економічних структур, що володіють впливом на ринку й не обмежених в своїй діяльності регулюючим впливом держави.

 Необхідність регулювання  цін у природніх монополіях  обумовлена не тільки негативними  наслідками монопольної поведінки.  Існує й зворотна сторона медалі: розумна диференціація цін на  продукцію природніх монополій  може служити потужним інструментом  економічної політики держави,  що дозволяє регулювати господарську  активність різних галузей і  згладжувати їх сезонні коливання.  Інакше кажучи, механізм впливу  на економіку через систему  регульованих цін є ефективним  доповненням до фіскальної макроекономічної  політики. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, держава може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

На найбільш загальному рівні  процес державного регулювання економіки  мусить припускати наявність наступних  взаємозалежних процесів:

а) цілевизначення (визначення кінцевих цілей регулювання економіки);

б) визначення цільових показників регулювання;

в) вибір методів і інструментів регулювання;

г) розробка алгоритмів регулювання;

д) аналіз наслідків регулювання на основі моделювання економічної системи;

є) впровадження розроблених алгоритмів у практику державного регулювання.

2.2. Методи регулювання монополій

2.2.1. Ціноутворення за Рамсеєм

Висока економічна ефективність природніх монополій робить абсолютно  неприпустимим їхнє дроблення. Це, однак, не означає, що держава може втриматися від регулювання природніх монополій. Адже їхня безконтрольна діяльність здатна завдати значної шкоди.

Як монополісти дані структури  намагаються вирішувати свої проблеми насамперед за рахунок підвищення тарифів  і цін. Наслідки цього для економіки країни – вкрай руйнуючі. Збільшуються витрати виробництва в інших галузях, розростаються неплатежі, паралізуються міжрегіональні зв'язки.

При цьому природній характер монопольного положення хоча й створює  можливості для ефективної роботи, але ніяк не гарантує, що ці можливості будуть на практиці реалізовані. Адже існує механізм Х-неефективності. Дійсно, де гарантії того, що природня монополія буде прагнути підтримувати витрати на мінімальному рівні, більш низькі ніж кілька конкуруючих фірм.

На мінімальному рівні, тобто  за допомогою ціноутворення за Рамсеєм: підвищіть ціни щодо граничних витрат зворотньо пропорційно еластичності попиту. Це правило в математичній формі можна представити в такий спосіб:

,

де Р - ціна товара i;

MC - граничні витрати випуску товару i;

e - еластичність попиту на товар i за його ціною;

k – константа (підбирається так, щоб виконувалася умова беззбитковості)

Це правило можна сформулювати в такий спосіб: скорочуйте обсяги випуску всіх продуктів і послуг у рівному співвідношенні доти, поки загальний дохід не буде дорівнює загальним витратам.

Основний шлях боротьби з  негативними сторонами природніх  монополій полягає в державному контролі над ціноутворенням на природно – монопольні товари або за обсягом  їх виробництва (скажімо, шляхом визначення кола споживачів, що підлягають обов'язковому обслуговуванню).

2.2.2. Х-неефективність

Головною особливістю  ринкової поведінки монополістів є  Х-Неефективність. Справа в тому, що при всіх інших типах ринку  підтримувати цей показник на високому рівні фірму волею-неволею змушують конкуренти. Якщо фірма не буде, наприклад, знижувати витрати до мінімально можливого рівня, її продукція виявиться дорожче, ніж у суперників, і її перестануть купувати.

У випадку з монополією цей природній обмежник відпадає – конкурентів у монополіста  немає. Саме тому для фірм-монополістів властиве зниження ефективності використання ресурсів. Усі непотрібні витрати  – від зарплати робітника, що ледарює  під час робочого дня й до невтримної розкоші кабінетів вищих менеджерів – легко можуть бути включені у  витрати. І позбавлений вибору покупець буде змушений їх оплатити. У цілому Х-Неефективністю називається безгосподарне  ведення справи, що веде до збільшення витрат.

2.2.3. Максимізація рівня виробництва

Цінове регулювання діяльності природніх монополій припускає  примусове закріплення максимальної величини цін на продукцію монополіста. При цьому наслідки даного регулюючого  заходу прямо залежать від того конкретного  рівня, на якому будуть закріплені ціни.

Мал. 1 – Регулювання цін продукції природньої монополії з метою максимізації виробництва,

де Р – ціна, MC – крива граничних витрат, D – крива ринкового попиту, Q – обсяг виробництва, MR – граничний дохід, ATC – середні загальні витрати.

На Мал. 1 показаний розповсюджений варіант регулювання, при якому найвища припустима ціна закріплюється на рівні перетинання граничних витрат із кривої попиту (Р_reg = МС = D). Головним наслідком установлення максимальної ціни з погляду поведінки фірми-монополіста є зміна кривої граничного доходу. Як тільки монополіст не може накрутити ціну вище названого рівня навіть при тих обсягах виробництва, де крива попиту об'єктивно дозволяє зробити це, його крива граничного доходу з положення MR зміщується в положення MR₁ (на графіку виділене жирною лінією), що збігається з максимально дозволеною величиною цін Р_reg. Насправді, якщо максимальна ціна електроенергії зафіксовано на рівні 36 коп. за 1 кВт/год, то кожний додатково проданий кіловат буде приносити дохід, що дорівнює цій сумі, а крива граничного доходу виродиться в горизонтальну пряму, що проходить на цьому рівні.

Далі набуває чинності правило МС = MR. Як і будь-яка інша фірма, монополіст сам без усякого  державного примусу (що є великим  плюсом даної методики регулювання!) буде прагнути довести обсяг виробництва  до QM, відповідного до точки перетину кривих граничного доходу й граничних витрат. На малюнку 1 добре видні й інші переваги такого способу обмеження монополістичних цін: досягається значний приріст виробництва (Qreg > QM) і знижуються ціни (Р_reg < Рм).