Дивідендна політика підприємства

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

Міністерство  освіти та науки України

Національний університ водного  господарства та природокористування

Кафедра фінансів і економіки природокористуваня

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:”Фінансова діяльність субєктів господарювання”

на тему:

«Дивідендна політика підприємства»

Рівне – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики.........................6

1.2.Фактори дивідендної політики....................................................................8

1.3. Порядок нарахування дивідендів...............................................................9

1.4. Інструменти дивідендної політики..........................................................12

1.5. Методи нарахування дивідендів..............................................................14

1.6. Оподаткування дивідендів........................................................................17

РОЗДІЛ 2. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ВАТ  «МАЯК»

2.1. Загальна  характеристика ВАТ «Маяк»...................................................19

2.2.Положення  про дивідендну політику ВАТ  «Маяк»................................30

2.3. Механізм формування курсової вартостi цiнних паперiв та дивідендна політика..................................................................................................................34

2.4. Аналіз  дивідендної політики ВАТ «Маяк».............................................42

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ        ВАТ «МАЯК»

3.1. Вдосконалення  розрахунку фонду дивідендів  за різними методиками на підприємстві  ВАТ «Маяк»...............................................................................46

3.2. Обґрунтування покращення дивідендної політики ВАТ «Маяк»........53

ВИСНОВКИ...........................................................................................................57

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................61

ДОДАТКИ.............................................................................................................62

ВСТУП

На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки  України передбачає не тільки зміни  в галузі відносин власності і  виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно  з реформуванням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів, дивідендної політики. Їх формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і обєктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

 Метою  роботи є аналіз стану і  розвитку ринку цінних паперів та дивідендної політики в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми формування та впливу на ринкову вартість підприємства дивідендної політики в Україні.

Об'єктом  дослідження є дивідендна політика підприємств України, зокрема ВАТ «Маяк».

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників інвесторів, емітентів, посередників він є потужним прискорювачем  економічного розвитку будь-якої країни. Ринок цінних паперів є багатоаспектною  соціально економічною системою, на основі якої функціонує ринкова  економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури  суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення  до ринкових відносин. На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв. Ринки цiнних паперiв (особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це повязано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає звязати частину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження.

За недостатнього розвитку ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету. Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у звязку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та “переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ. В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються звязаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ.

1.1. Зміст, значення та  основні завдання дивідендної  політики

Одним з  важливих завдань фінансового менеджменту  є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика — це набір  цілей і завдань, які ставить  перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Приймаючи рішення  в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв’язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв’язок між  дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний  рівень дивідендних виплат може сигналізувати  про те, що вкладений інвесторами  в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим  є також обернений зв’язок  між ринковим курсом корпоративних  прав і фінансово-господарською  діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

• виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;
• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;
• оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;
• визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;
• узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;
• вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;
• оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

1.2.Фактори дивідендної політики

Рішення щодо розподілу прибутку, а отже, вибору тих чи інших пріоритетів при реалізації дивідендної політики приймаються зборами власників підприємства. Завданням менеджменту в цілому і фінансового менеджменту зокрема є обґрунтування необхідності прийняття того чи іншого рішення в галузі дивідендної політики. Для цього слід проаналізувати фактори впливу на неї. До основних з таких факторів належать:

1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).
2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата дивідендів).
3. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов’язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що залежить від:

• кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;

• вартості залучення позичкового капіталу;
• інвестиційної привабливості та можливостей залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);
• накладних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу із зовнішніх джерел.

4. Обмеження. Законодавством, статутом чи угодами підприємства можуть бути встановлені певні обмеження на виплату дивідендів. Ці обмеження можуть застосовуватися, як правило, в таких випадках:

• у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;
• за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення таких підстав у результаті виплати дивідендів;
• власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутного та резервного капіталу;
• повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями;
• відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;
• наявність договірних обмежень, наприклад з банком-кредитором.

5. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства).

6. Податкові наслідки застосування того чи іншого типу дивідендної політики: для власників та для самого підприємства.
7. Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ставки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які належать до тієї самої чи суміжних галузей виробництва.

1.3. Порядок нарахування дивідендів 

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства. Як правило, підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:

• назва підприємства;
• дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів;
• період, за який виплачуються дивіденди;
• величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій;
• строки та місце виплати;
• особливості оподаткування дивідендів.

У разі прийняття  рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу. В акціонерних товариствах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру .

Отже, величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників:

• величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати);
• встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком;
• частки учасника (власника) в статутному капіталі.

Сума  коштів, яка рішенням зборів власників  спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. З  прийняттям рішення про виплату  дивідендів у підприємства зменшується  власний капітал (прибуток). На суму нарахованих, але не виплачених дивідендів збільшується обсяг заборгованості, яка зменшується одночасно з виплатою дивідендів.

Порядок нарахування дивідендів (прибутку на корпоративні права) значною мірою залежить від форми організації бізнесу та форми власності. Розглянемо найсуттєвіші особливості нарахування дивідендів.

Акціонерні  товариства. Право на одержання дивідендів в АТ мають акціонери, які є  власниками акцій (обліковуються в  реєстрі акціонерів) на початок строку виплати дивідендів, який встановлюється загальними зборами акціонерів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. У разі продажу акціонером належних йому акцій після складання переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної в такому переліку. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі (ст. 9 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»). Загальні збори акціонерів не можуть приймати рішення про виплату проміжних дивідендів за результатами діяльності за квартал, місяць чи півріччя. АТ разом зі звітом про діяльність підприємства повинні представити в ДКЦПФР інформацію про дивіденди, яка повинна містити такі відомості:

• дата закриття реєстру для виплати дивідендів (якщо вони виплачуватимуться);
• дата початку виплати дивідендів;
• дата закінчення виплати дивідендів.

Товариства  з обмеженою відповідальністю. На відміну від акціонерних товариств, ТОВ можуть виплачувати дивіденди  протягом року. Окрім того, учаснику товариства з обмеженою відповідальністю виплачуються дивіденди, які відповідають частці прибутку, одержаного товариством за період, протягом якого учасник володів корпоративними правами підприємства. Це означає, що на одержання дивідендів претендують не лише власники, які володіють корпоративними правами товариства на момент прийняття рішення про розподіл прибутку, а й ті, котрі належали до числа власників протягом періоду, за який виплачуються дивіденди.

Виплата дивідендів приватними підприємствами. Приватні підприємства не належать до господарських товариств. Кошти, які  залишаються в розпорядженні  приватного підприємства після сплати всіх податків та зборів, можуть бути виплачені власнику підприємства. До 1 квітня 2000 р. такі виплати оподатковувалися прибутковим податком з фізичних осіб. Були внесені зміни у законодавство, згідно з якими ці підприємства нараховують і сплачують податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми дивідендів.

Особливості перерахування в бюджет дивідендів підприємствами з часткою державної власності в статутному капіталі. Платниками дивідендів є господарські товариства, створені в процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, у статутному капіталі яких є частка державного майна. У разі прийняття рішення про виплату дивідендів такі підприємства повинні надати органу державної податкової служби копію платіжного доручення із зазначенням суми перерахованих до Державного бюджету дивідендів на державну частку у статутному капіталі. Сума дивідендів, яка підлягає перерахуванню в Державний бюджет, визначається як результат від множення маси дивіденду на частку державного майна в статутному капіталі підприємства (в процентах). Якщо величина зазначеної частки змінювалася протягом звітного періоду, для розрахунку суми дивідендів визначається середньоарифметична частка майна, яка перебуває в державній власності.

1.4. Інструменти дивідендної  політики

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими прийомами є:

• збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;
• подрібнення акцій;
• викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);
• формування резервів виплати дивідендів.

Важливим  інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків  власників. У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Причому до статутного капіталу може спрямовуватися як прибуток звітного року, так і залишок нерозподіленого прибутку минулих років. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

1. забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;
2. збільшити базу для нарахування дивідендів.

Збільшення  статутного капіталу супроводжується, як правило, виплатою дивідендів акціями, які емітуються за номінальною вартістю, тобто без ажіо. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі кожного з власників у статутному капіталі. Зазвичай така виплата не змінює пропорцій участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента. Акціонери, які бажають отримати грошові кошти, можуть реалізувати безоплатно отримані акції (Gratisaktien) на ринку. До цієї форми виплати дивідендів вдаються підприємства, які динамічно розвиваються і мають постійну потребу в капіталі. При емісії цих акцій необхідно стежити, щоб така операція суттєво не вплинула на «розмивання» статутного капіталу та на ринковий курс корпоративних прав. Після збільшення статутного капіталу можна підвищити абсолютну суму дивідендів за стабільної ставки їх нарахування.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках реалізації певного типу дивідендної політики, то курс емісії, як правило, встановлюється на рівні номіналу або дещо перевищує його. Курс емісії повинен бути встановлений таким чином, щоб це дало змогу забезпечити стабільний розмір дивідендів після збільшення номінального капіталу.

Досить  відомим інструментом дивідендної  політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши подрібнення акцій, наприклад у співвідношенні 1 : 3, емітент може викупити у власника певну кількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальної номінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринкової ціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Резерв  дивідендів. Підприємства здебільшого  прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, у т. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейованими акціями.

1.5. Методи нарахування дивідендів 

Враховуючи  фактори впливу на дивідендну політику і теоретичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

• залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;
• метод стабільних дивідендів;
• метод гнучкої дивідендної політики;
• метод стійкого приросту дивідендів;
• метод стабільної та бонусної частини.

Загальний огляд методів  нарахування дивідендів, їх переваги та недоліки наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ  ДИВІДЕНДІВ

Залишковий  метод. Метод ґрунтується на теоретичних  висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. До переваг методу належать забезпечення високих темпів розвитку підприємства. Головним недоліком є нестабільність дивідендів та відтік у інвесторів, орієнтованих на споживання, зокрема дрібних інвесторів. У рамках цього методу використовують і так звану стратегію припинення дивідендних виплат. При цьому широко застосовується негрошова форма виплати дивідендів (Gratisaktien).

Метод стабільних дивідендів. Зміст методу зводиться  до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період. Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивіденди відповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти в корпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежують арбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав за такої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навіть поступового зростання. Для уникнення порушення фінансової рівноваги за використання цього методу підприємство повинне створювати резерв виплати дивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю і використовувати, коли фінансові результати є недостатніми.

Метод гнучкої дивідендної політики. На противагу до попереднього цей метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства. Використання цього методу не означає, що величина дивідендів буде дзеркальним відображенням фінансових результатів суб’єкта господарювання. Обсяг сплачуваних дивідендів можна регулювати також шляхом зміни співвідношення розподіленого та нерозподіленого прибутку. В цілому метод є ефективним для підприємств зі стабільними доходами.

Метод стійкого приросту дивідендів. Метод ґрунтується  на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів за цього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутків підприємства у відповідному періоді. До переваг методу можна віднести відносне зростання ринкової вартості корпоративних прав, а отже, сприятливі можливості залучення коштів при додатковій емісії. Недоліком такої політики є відсутність гнучкості. Якщо використання методу не підкріплене відповідними фінансовими результатами та достатніми резервами, то це може призвести до порушення фінансової рівноваги та втрати підприємством ліквідності.