Дослідження туристично-рекреаційних ресурсів Звенигородського району

                                МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки та управління

Кафедра управління розвитком туризму

                                                                                        Захищено на кафедрі

                                                                   з оцінкою ----------------------

                                                                        «  » ------------------------2012

                                                                        Підписи---------------------------                                          

                                              КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Туристсько-рекреаційне країнознавство» на тему  

 індивідуального завдання:

Дослідження туристично-рекреаційних ресурсів Звенигородського району.

                                                                                             Науковий керівник

П.І.П.____________________

             вч.звання--------------------------

                                                                   до захисту допущена

«  »---------------------------2012

                                             Черкаси 2012

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І       

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ

1.1  Географічне положення

1.2  Загальні відомості

1.3  Населення

1.4  Особливості природи

1.5 Історія краю

1.6  Культура

РОЗДІЛ ІІ ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Звенигородський краєзнавчий музей — м. Звенигородка, вул. В. Чорновола, 41;

2.2 Батьківська хата В. Чорновола — с. Вільховець;

2.3 Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка"

2.3.1   с. Моринці, де народився Кобзар ;

2.3.2   с. Шевченкове, де пройшло дитинство Тараса;

2 .3.3  с. Будище (маєток Енгельгарда), де Шевченко служив у пана козачком.

2.4  Музей-садиба Агатангела Юхимовича Кримського   м. Звенигородка

2.5 Ресурси розвитку гірколижного туризму.

РОЗДІЛ ІІІ                                                                                                                           ТУРИСТИЧНА ІНДУСТРІЯ ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ                                                         3.1 Туристичні маршрути Таблиця 1                                                                                                  3.2 Тури «По Шевченківим місцям Черкащини» Таблиця 2                                                             3.3 Маршрут на батьківщину Тараса Шевченка                                                                          3.4 Гірколижний курорт "ВОДЯНИКИ" +Таблиця 3

РОЗДІЛ ІV. ВИСНОВКИ                                                                                                      РОЗДІЛ v. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

ВСТУП

       Туристично-рекреаційний  потенціал Звенигородського району  унікальний своїм переплетінням  різноманітних культур і традицій  у поєднанні краси лісостепу  з історичним минулим. Саме  тут народився великий поет, художник, гравер,філософ і мислитель, а  також гордість українського  народ Тарас Григорович Шевченко. Тут в  с. Вільховець пройшли дитячі роки В’ячеслава  Чорновола  - літературного критика, публіциста, діяча руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.

        У самій Звенигородці знаходиться музей-садиба  - українського  сходознавця, мовознавця, славіста, літературознавця, фольклориста, етнографа, педагога,академіка  історичних наук, письменника, перекладача - Агатангела Юхимовича Кримського. Славлять Звенигородську землю не тільки видатні люди,а й надзвичайно мальовнича місцевість. Тут густі ліси, квітучі сади, красиві балки, велика кількість ставків та струмків.                                                                     Все на цій землі особливе, чаруюче і неповторне.

Серед пам'яток громадської  архітектури Черкащини вирізняються: садиба в Козацькому Звенигородського району (Х VIII -ХІХ ст.). Козачанський парк є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення. Його площа 51 га, закладений був наприкінці XVIII століття. Парк витягнутий. В його північній частині є каскад ставків, до яких веде довга, пряма алея. Звенигородщина, дякуючи неймовірній красі краю та славі його видатних земляків, входить до Державного проекту «Золота Підкова Черкащини». Сьогодні завдяки зусиллям міської ради Звенигородка поступово стає одним з кращих міст на Черкащині.

РОЗДІЛ I                                                                                                                  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ

      Територія Звенигородського району знаходиться на Правобережжі, в центрі Черкащини у лісостеповій фізико-географічній зоні, в межах Придніпровської височини. Рельєф — пологохвилястий, розмежований ярами та балками, долинами річок. Площа Звенигородського району становить 101 тис.га (4,4 % площі області). У склад району входять 40 населених пунктів (39 сіл і 1 місто). Чисельність населення району становить 52,7 тис. чоловік (63% проживає у сільській місцевості). Район безпосередньо межує із Лисянським, Корсунь-Шевченківським, Городищенським, Шполянським, Катеринопільським, Тальнівським та Маньківським районами, має з ними тісні господарські зв’язки.

Додаток А

  Основні річки — Гнилий Тікич, Шполка, Вільшанка. Долини річок дуже мальовничі й приваблюють масу туристів і відпочиваючих.

        Надра району мають широкий спектр корисних копалин, серед яких основне місце займають паливні та будівельні матеріали. У районі є запаси бурого вугілля, бентонітових глин, каоліну (промислова розробка),

будівельних пісків, будівельного каменю (промислова розробка) та джерела радонових вод (санаторій «Радон»).

             Моя Звенигородка – це маленьке місто в самому серці України яке розташувалося на річці Гнилий Тікич, що на Черкащині. Ви легко знайдете його на карті , просто сфокусуючись в центр.  Звенигородка - центр однойменного адміністративного району . Населення міста становить 19,6 тис. чоловік. Площа міста становить 1051,6 га. 

     Історія Звенигородщини сягає сивої давнини. Археологічні знахідки на території району свідчать про поселення людей тут ще за часів кам'яного віку. В результаті розкопок 1996 року Великого Рижанівського Кургану було знайдено унікальне за останні 160 років поховання скіфської доби, вік якого майже дві з половиною тисячі років. На території району є також сліди трипільської (села Вільховець, Багачівка, Козацьке, Стара Буда, Стецівка, Чичиркозівка) і черняхівської (села Ризине, Водяники, Моринці) археологічних культур.                                                                                                       В 2012 році жителі міста відзначать 618 річницю від першої згадки в письменних джерелах. Місто Звенигородка має надзвичайно давню історію, воно виникло ще в часи Київської Русі.  Перша літописна згадка про місто Звенигород датується 1394 роком.За існуючою легендою місто виникло навколо конусоподібної гори Звенигори, що знаходиться за 3 кілометри від сучасного міста. В той час місто існувало як фортеця на межі із диким степом. На одній із веж нібито висів високий дзвін, яким населенню повідомлялося про напад ворогів. Під час спустошливої навали монголо-татар місто було зруйноване.                                                                                                              За свою величезну історію воно зазнало величезних змін, не раз зазнавало руйнівних нападів ворогів. Проте знову відбудовувалося і розвивалося, оскільки розміщене на перетині важливих шляхів.

      Економічною основою розвитку були ремесла і торгівля. Місто було добре укріпленим адміністративним центром, де розвивалося релігійне життя, освіта, наука, культура, мистецтво. У середині XVI століття Звенигородщина підпала під владу Речі Посполитої. На її землях прокотилося повстання відоме під назвою Коліївщина. 1793 року Звенигородщина в складі Правобережжя відійшла до складу Російської імперії.   З 1792 року місто мало привілеї магдебурзького права, з того часу і до сьогодні воно має власний герб та прапор. (Додаток 1)

       На Звенигородщині, в селі Гусакове, 23 квітня 1917 року був започаткований Всеукраїнський рух — Вільне козацтво, одним з отаманів якого був Юрко Тютюнник. В історії України відоме і Звенигородсько -Таращанське повстання.

   28 січня 1944 року в ході Корсунь-Шевченківської битви у Звенигородці відбулося з'єднання військ 1-го і 2-го Українських фронтів, — взято в оточення німецько-фашистські війська.

       На території району та містом проходять важливі автомобільні і залізничні магістралі, 2 транспортні організації, 7 будівельних організацій, 96 малих підприємств, 17 реформованих сільгосппідприємств, 103 фермерських господарств , діє 4 промислових підприємств.                                                                          В Звенигородці працює сироробний комбінат .                                                                                   «Звенигородський сироробний комбінат» – це сучасне, передове європейське підприємство. Воно поєднує дбайливо збережені найкращі традиції українського сироваріння з колосальним міжнародним досвідом і здобутками провідної французької компанії. Продукцію торгової марки «Звени Гора» можна назвати  справжнім шедевром . Вона широко відома , як в Україні, так і за її межами і користується великим попитом споживачів. Це підтверджує значна кількість нагород, які компанія отримала за останні роки.

           У районі діють Центральна районна лікарня, 4 дільничних лікарні та 1 амбулаторія на 50 ліжок. Створено виїзні бригади, впроваджується сімейна медицина, ціла мережа фармацевтичних аптек.                                                                                                                          Збережено мережу навчальних закладів. Нині діють 36 загальноосвітніх навчально-виховних закладів. При Стецівській загальноосвітній школі діє Мала академія народних мистецтв.   У Звенигородці працює філія Східноєвропейського університету економіки та менеджменту (СУЕМ), у Шевченковому — сільськогосподарський коледж та філія Черкаського інженерно-технологічного університету (ЧІТУ), спеціалізована школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, є 2 професійно-технічних училища в Звенигородці, Козацькому).

           В районі функціонують районний Будинок культури, 36 клубних та 36 бібліотечних закладів, школа мистецтв, художня і дитячо-юнацька спортивна школи. 13 колективів носять почесне звання «народний аматорський», ряд колективів — переможці обласних і учасники міжнародних конкурсів, це:

• вокальний ансамбль «Заспів» районного Будинку культури;
• аматорська хорова капела;
• народний ансамбль танцю «Звенигора»;
• вокальне тріо Водяницького будинку культури — переможець Всеукраїнського конкурсу «Встань, козацька славо!».

   Вже традиційно проходять у нас, на Звенигородщині Вечорниці - це незабутнє явище . (Див. Додаток Б)                                                           

    Високу оцінку глядачів отримали народний аматорський фольклорно-аутентичний колектив Вільховецького сільського Будинку культури та народний фольклорний ансамбль «Журавка», агітаційно-художній театр малих форм Моринського сільського будинку культури.

   У районі щорічно проводиться конкурс юних поетів «Тарасовими шляхами».                                                                                                                     Вихованці художньої школи стали переможцями обласної виставки, присвяченої 191-й річниці від дня народження Тараса Шевченка.                  Традиційно на Звенигородщині проводиться обласне літературно-мистецьке свято «Вінок Кобзареві» у рамках Міжнародного літературно-мистецького свята «В сім'ї вольній, новій…»                                                                                                                                                                                           

     На малій батьківщині Кобзаря розпочато виконання Державної туристично-культурологічної програми «Золота підкова Черкащини». У районі започатковано розвиток сільського зеленого туризму. Є хороше транспортне забезпечення .  До м. Звенигородки  а далі по маршруту (Моринці, Шевченкове, Будище), можна доїхати з усіх віддалених точок України. Названі об’єкти оголошено Національним заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка»

             Національний заповідник Батьківщина Тараса Шевченка

Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" створено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р. на базі нерухомих пам'яток культурної спадщини і природи низки сіл Звенигородського району Черкаської області: Шевченкового (колишня Керелівка), Моринців, Будища, відтворених меморіальних садиб у Моринцях та Літературно-меморіального музею Т.Шевченка в с. Шевченковому (існує з 1939 р.), пов'язаних з дитинством, життям і творчістю Тараса Шевченка, з метою збереження Шевченківських меморіальних місць. Указом Президента України          № 74/2006 від 26 січня 2006 року Заповіднику надано статус національного з подальшою назвою - Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка". Заповідник віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.                                                                                     Загальна площа заповідника складає 27,3 га. Він об'єднує низку історико-культурних комплексів: Літературно-меморіальний музей Т.Г.Шевченка в с. Шевченкове, музей історії села Вільшани, Моринський меморіал. До складу Заповідника входить 43 об'єкти культурної спадщини, що мають історичну, наукову та культурну цінність. Загальна кількість фондових одиниць зберігання 7800. Історія заповідника розпочалася з історії садиби, на якій пройшло дитинство поета Т.Г.Шевченка. Організатором збереження місця, де стояла хата батьків Тараса Шевченка, був фельдшер керелівської земської лікарні за прізвищем Нетесюк. Тоді склалася діяльна громада селян, що попри заборони властей, робили все можливе для гідного пошанування пам'яті Кобзаря. Було огороджено місце, де стояла хатина, розбитий квітник. Громадою встановили і перший пам'ятний знак, - це відбулося 1908 року, - жорнове коло з написом: "Тут була хата Тараса Григоровича Шевченка". Після 1917 р. на садибі було встановлене гіпсове погруддя Тараса Шевченка. Пізніше, замість погруддя встановили невелику постать Кобзаря в кожусі. В 1927 році на вищезгаданий постамент піднесли погруддя поета, зроблене з цементу і піску талановитим звенигородським скульптором Калеником Терещенком. Будівництво літературно-меморіального музею розпочалося 1935 року, а в 1939 р. на почат березня, в переддень 125 річниці з дня народження поета, нове приміщення музею гостинно відчинило двері назустріч шанувальникам

         Шевченкового слова. Музейні матеріали розповідають про життя та творчість поета, художника, гравера Т.Г.Шевченка. Привертають увагу оригінальні речі - стіл, лава з Шевченкової хати, меблі з Енгельгардського маєтку, стародруки, мистецькі вироби народних майстрів с. Керелівки, подарунки, що надійшли від родичів Т.Г.Шевченка.

      У районі  вже склалися зачатки необхідної туристичної інфраструктури, є готелі, ресторани, кафе, музеї , розробляються туристичні маршрути :

Таблиця 1

      В якості основного туристичного і курортного центру Черкащини можна оголосити Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»           Заповідник розташований в центрі Черкаської  області Звенигородського району.                                                                                                                          Генеральний директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко                                                                                                    Так, у селі Моринці, де народився Тарас Шевченко, вже приймає туристів власниця приватної садиби «Кобзарева колиска» В. С. Чепурна.          Пропонується маршрут на батьківщину Тараса Шевченка – село Моринці, де народився геній , село Шевченкове, де пройшло його дитинство, село Будище  (маєток Енгельгарда), де Шевченко служив у пана козачком. Зустріч групи у м. Звенигородка Черкаської област.                                                                             (Черкаси-Звенигородка  110 км)

Переїзд у с. Моринці                                                                                                                                      Відвідування музею-філіалу Національного заповідника “Батьківщина Тараса  Шевченка”. Комплексна екскурсія -   відвідування хати Якима Бойка (діда Тараса Шевченка), надвірної комори, хати Андрія Копія, каплиці.    Знайомство з особливостями побуту тогочасного українського села на Наддніпрянщині. Відвідування кузні. Піший спуск до Попової копанки. Відвідування хати чумака  - архітектурної пам’ятки ХІХ ст. Дубовий гай Моринців.                                                                                                                                          Переїзд до с. Шевченкового (Керелівки)                                                                                 Музейний комплекс Національного заповідника “Батьківщина Тараса  Шевченка” в с. Шевченкове - відвідування садиби, де пройшли дитячі роки поета, музею, саду, могили матері Тараса Шевченка. Хата “під склом” –хата дяка, де навчався та наймитував Тарас Шевченко. Відвідування могили батька Тараса Шевченка.                                                                                                    Переїзд до с. Будище                                                                                                                   Вітряк. Гупалівське урочище. Прогулянка дендропарком, де ростуть 800-літні дуби.  Відвідування маєтку пана Енгельгардта (поміщика, у якого наймитував малий Тарас). Тарасова криничка.                                                                Повернення в м. Черкаси     

Таблиця 2

Таблиця 2 (продовження) Як дістатися до Звенигородки

         Історія заповідника починається з історії садиби у Керелівці, де минуло дитинство поета. Дворище, як відомо не було дідівщиною Шевченків, а придбане ними у1816 році. Григорій Іванович та Катерина Якимівна посиротили дітей дуже рано, недовго господарювала на цій садибі і мачуха, Оксана Терещенчиха . Батьківщину успадкував старший син Микита, а по ньому – його діти.                                                                                                                                                     Важкими і крутими шляхами доля вела Тараса від порогу батьківської хати до  Будищ,  Вільно, Петербурга Казахстану, аж до всесвітнього визнання . Але він ніколи не забував, якого роду коріння, не цурався тої мови, «що мати

співала, як малого повивала, з малим розмовляла…» Тричі повертався до рідної Керелівки аби пройтися стежками свого дитинства, схилити  голову перед могилами батьків ,зустрітися з братами і сестрами. Над усе мріяв жити в Україні але не судилося…

    По смерті Шевченка  люди їхали у Керелівку, на  батьківську садибу Пророка українського  народу. До маленького зошита, першої  книги вражень, вони записували  свої відчуття духовного піднесення, енергетики цих місць. Залишили  в ній також багато побажань  з приводу створення на цій  святій для кожного українця  землі музею чи облаштування  «хоч маленької музейної кімнати».

   В 1935 році розпочалося  будівництво музею. Просто неба  на подвір’ї відтворили в дійсних  розмірах хату батьків Шевченка, збудувавши її за кілька десятків  метрів від місця, де вона  стояла насправді. На місці  де стояла хата – постать  13-річного Тараса в бронзі.

 У 1939 відкрили літературно-меморіальний  музей. Музейні матеріали розповідають  про життя та творчість поета,  художника, гравера, філософа, мислителя.  Привертають увагу оригінальні  речі  - стіл, лава з Шевченківської  хати, меблі,з Енгельгардтового маєтку, стародруки, мистецькі вироби місцевих  умільців, подарунки, що надійшли  від родичів Т.Г. Шевченка.

1992 року літературно-меморіальний  музей Т. Г. Шевченка увійшов  до складу новоствореного Державного  історико-культурного заповідника  «Батьківщина Тараса Шевченка»,  який об’єднав села дитинства  Кобзаря. На балансі заповідника  знаходиться 40 об’єктів та пам’яток  культурної спадщини України.

     У 2006 році  Державному історико-культурному  заповіднику заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка» надано статус національного.

  Заповідник є духовною  субстанцією українців та шанувальників  українства. Все на цій землі  особливе, чаруюче і неповторне.                                                                   Моринці. Село відоме на весь світ тим, що тут народився великий геній українського народу – Тарас Григорович Шевченко. Тут знаходиться садиба-музей Т. Г. Шевченка – місце, де явився світові Великий Кобзар.                  Це надзвичайно мальовнича місцевість. Тут густі ліси, квітучі сади, красиві балки, велика кількість ставків та струмків. На території Моринців близько 30 рукотворних ставків, деякі з них об’єднані в каскади. Численні балки вкриті густими садками. Територія Моринців та прилеглих сіл заповідна. Село входить, і більше того, є одним із центрів туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини».

         Малий Тарас жив у хаті свого  діда по матері – Якима Бойка.  Сьогодні це майже центр села , а колись глуха околиця біля  глибокого, густо зарослого яру  та Мориного ставу (цей ландшафт  зберігається й понині). У відтвореній  майже на тому місці хаті  Якима Івановича  Бойка в  наш час проводяться цікаві  екскурсії . Це низенька, напівтемна  дерев’яна хата з піччю, лежанкою, поликами жердками для одягу,  столом, лавами, скринями. Хата на  два крихітні віконця з   чотирма крихітними шибками. Наприкінці 1815 року Шевченки змушені були  переїхати до Керелівки (нині  Шевченкове)

В селі створюють всі умови, необхідні для туристичного відпочинку. Розвивається сільський зелений  туризм, розробляються туристичні

маршрути. Тут можна ознайомитись з народними промислами та мистецтвом краю.                                       

 Будище.       Село розкошує між Моринцями та Шевченковим. Відвідувачі батьківщини  Тараса Шевченка  обов’язково бувають у ньому. За часів Т. Г. Шевченка тут був маєток Енгельгардів, у якому малий Тарас служив козачком у 1829 році. Сьогодні від маєтку зберігся будинок, льох, сад та алея каштанів, що веде до будинку. Зберігся і дуб, у якому Тарас Шевченко ховав свої малюнки. Він отримав в народі назву «Шевченків дуб».

Зустрічають подорожніх пам’ятник  молодому Тарасу Шевченку, а біля маєтку – пам’ятна дошка, на якій зроблений  відповідний напис:                                   Шевченкове ( до початку ХІХ ст.. – Керелівка, до 1929р. - Кирилівка)    Перша згадка про село датована в історичних джерелах 1618 р. Жалюгідний вигляд мала Кирилівка за часів Шевченка. Достатньо відвідати хату дяка з маленькими віконцями, побудовану 1782 р. , яка була не найгіршою в селі. Збережена вона тому, що після смерті батьків Тарас Шевченко деякий час жив у дяка, допомагав по господарству та вчився малювати. Відвідавши  Кирилівку у 1843 році, Шевченко намалював у альбомі олівцем хату, у якій минуло його дитинство, та портрет діда Івана. У садибі батьків відтворено за малюнком поета хату, в якій виріс Тарас Шевченко, упорядковані могили батька та матері поета (їй і величний пам’ятник поставлено) та інші шевченківські місця.  В експозиції літературно-меморіальному музею відвідувачі можуть познайомитися також з історією села, цей зал ще відкрито у 1967 році.    

                                                                                                                                                                                                                                                             Шевченкове.    Село Звенигородського району, розташоване на крутих схилах долини р. Постулу за 17 км від автодороги Стеблів-Лисянка. Шевченкове (до початку XIX ст. називалося Керелівка, а до 1929 року –

Кирилівка) з'явилося в XVIII ст. і широко відоме серед тисяч  сіл України завдяки тому, що тут  пройшли дитячі роки великого поета  і незаперечного авторитета України  Тараса Шевченка (1814-1861). У 1816 році його родина кріпаків перебирається сюди із с. Моринців, що розташоване неподалік. У 1823 році помирає мати Тараса, батько жениться на вдові, яка мала трьох власних дітей і не жаліла пасинка. З цього часу, за словами самого поета з його автобіографії (єдиного достовірного документа про дитинство Т.Шевченка, написаного за рік до смерті): "Втративши батька і матір, притулився я в школі у парафіяльного дячка". Тут він навчився грамоті, хоча п'яниця дяк усіляко тиранив своїх учнів. Безпритульне (батько помер в 1825 році) і безрадісне дитинство залишає тяжкий спогад про безпросвітне кріпосне життя, що періодично спливає впродовж усієї творчості поета. Вочевидь, найбільш теплі почуття в душі підлітка залишив лише батьківський сад, у якому юний Тарас проводив переважну частину свого дитинства, описаний у повісті "Княгиня": "Та який сад! Бачив я на своєму віку такі чималі сади, як наприклад Уманський чи Петергофський, але що це за сади! Гроша не коштують у порівнянні з нашим чудовим садом: густим, темним, тихим, словом, іншого такого саду немає на всьому світі". У цій цитаті дивним чином переплелися яскраві дитячі (на все життя!)  спогади з разюче ємною оцінкою української ментальнсті, у якій чітко сплановані західно-європейськими архітекторами алеї та естетично гармонічні паркові композиції не йдуть ні в яке порівняння і за визначенням програють не контрольованій людиною природній натуральності.  
Завдяки щасливому випадку або особистій кмітливості в 1828 році Т.Шевченко потрапив у прислугу до місцевого поміщика Павла Енгельгардта, що після смерті батька володів Кирилівкою і навколишніми селами. У тому ж році Т.Шевченко покинув рідні місця, супроводжуючи