Досудве розслідування

Міністерство внутрішніх справ України

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету внутрішніх справ

імені Е. О. Дідоренка

Кафедра кримінального процесу

Курсова робота

з кримінального процесу

Тема: «Досудве розслідування»

                                                             Виконав:  курсант 301 взводу факультету

кримінальної міліції

Штевський Є. О.

Донецьк 2011 р.

Зміст

Вступ

1. Дізнання як форма досудового розслідування
2. Види дізнання та їх особливості
3. Поняття і зміст стадії досудового слідства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відповідно до Конституції  України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні  найвищою цінністю . Серед завдань  кримінального процесу, а отже і  досудового слідства, як невід’ємної  його частини, згідно ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона  прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб .

На сьогодні деякі питання  досудового розслідування є досить актуальними та дискусійними, про  що свідчать проведення ряду науково-практичних конференцій та підготовка нового Кримінально-процесуального закону. Зокрема, актуальність теоретичних  досліджень основних положень досудового розслідування зумовлена недосконалістю його практичного провадження. Так, основні порушення законності в  досудовому розслідування виражені в порушенні підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому  контролю за дотримання законності в  діяльності органів досудового слідства.

Мета даної роботи полягає  в узагальненні стану наукової розробки та законодавчої регламентації проблем  досудового розслідування, а також  внесення пропозицій щодо їх усунення та вдосконалення.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються наступні завдання:

    - розглянути феномен дізнання як форми досудового розслідування;

    - визначити види дізнання та їх особливості;

    - визначити поняття та зміст стадії досудового слідства.

Положення досудового розслідування  – це визначені законом на основі принципів кримінального процесу  положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий, крім збирання, дослідження, оцінку, перевірки і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, також розв'язуєі такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів. 
           Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою. 
Стадія досудового розслідування має дуже велике значення у кримінальному процесі, тому що на неї покладене завдання  - здобуття інформації, та з`ясування обставин по справі.

Дізнання як форма досудового розслідування

Дізнання — це заснована на процесуальному законі діяльність спеціально уповноважених адміністративних органів, спрямована на припинення і розкриття злочинів, розшук і викриття винних [12, c. 331].

Кримінально-процесуальне законодавство  на сьогодні передбачає дві форми  досудового розслідування як процесуальної  діяльності. Обидві ці форми за своїми завданнями, процедурою взаємопов'язані  між собою. Наявність провадження  в обох формах при розслідуванні  кожної кримінальної справи необов'язкова.

Провідною формою досудового розслідування  є попереднє слідство, яке здійснюється слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції та слідчими служби безпеки, що передбачено ст. 102 КПК України.

Другою формою досудового розслідування  є дізнання. Ст. 101 КПК України дає вичерпний перелік органів дізнання, тобто органів та посадових осіб, які вправі провадити дізнання у кримінальних справах, про що йшлося вище.

До 30 червня 1993 року види дізнання розрізнялися залежно від того, чи у кримінальній справі обов'язкове попереднє слідство, чи не обов'язкове. У Кримінально-процесуальному кодексі був наведений перелік  статей Кримінального кодексу і  визначалося, що при розслідуванні  кримінальних справ про злочини, передбачені цими статтями, орган  дізнання мав право закінчувати  їх складанням обвинувального висновку та закривати за нереабілітуючими обставинами. При цьому права потерпілого  та обвинуваченого були дещо звужені  ніж вони мали при досудовому слідстві.

З 1993 року дізнання у всіх кримінальних справах може становити тільки перший етап досудового розслідування. Тобто, попереднє слідство обов'язкове у  всіх справах, крім справ по яких передбачена  протокольна форма досудової  підготовки матеріалів та справ приватного обвинувачення.

Дізнання здійснюється за правилами, установленим кримінально - процесуальним законом для провадження досудового слідства, за деякими спеціально обговореними вилученнями, доповненнями і положеннями.

До числа загальних положень, характерних для усіх форм дізнання і не властивих досудовому слідству, можна віднести наступні.

“Особа, що провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тім обсязі, в якому користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора з питань: про притягнення в якості обвинувачуваного, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи в суд чи про припинення справи - орган дізнання (особа, що провадить дізнання) вправі оскаржити їх вищестоящому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання запобіжного заходу, зміну чи скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій і розшук осіб, що вчинили злочин” [11, c. 206].

Повноваженнями з провадження  тих чи інших процесуальних дій  закон наділяє не саму особу, що провадить  дізнання, а "орган дізнання". Тому в цих випадках вказівки начальника органу дізнання обов'язкові для особи, що безпосередньо здійснює дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, у яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон  уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню начальником  органу дізнання.

Стаття 104 Кримінально-процесуального кодексу визначає порядок провадження  дізнання у кримінальних справах. Цей  порядок різний для певних категорій  кримінальних справ і залежить від  тяжкості злочину. Тяжкість злочину  визначається не довільно, а відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України.

Види дізнання та їх особливості

Дізнання у справах  про злочини, які не є тяжкими. Встановивши ознаки злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу (як правило, це робить призначена начальником органу дізнання особа або дізнавач) і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

Ми підійшли до поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин». “Це  поняття не може ототожнювати з поняттям «особа, винна у вчиненні злочину». Відповідно до вимог Конституції  України винною у вчиненні злочину  особу може визнати лише суд (ч. 1 ст. 62). Не можна поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин» ототожнювати з поняттям «підозрюваний» бо останнє  згідно з с. 43-1 КПК України охоплює  обмежене коло осіб, які з певною вірогідністю починають лише притягуватися  до кримінальної відповідальності, і  щодо яких застосовано затримання за підозрою у вчиненні злочину або  один з запобіжних заходів до винесення  постанови про притягнення як обвинуваченого” [8, c. 83-84].

Якщо «встановленою особою, яка  вчинила злочин» вважати обвинуваченого, то постає питання, а чи вправі орган  дізнання приймати рішення про притягнення  як обвинуваченого.

Ст. 131 КПК визначає, що рішення про  винесення постанови про притягнення  особи як обвинуваченого приймає  слідчий. Але ця норма не вказує і  на таке право прокурора (як і органу дізнання), яке визначено ст. 227 КПК  України.

У той же час законодавець у ст. 109 КПК надає право органу дізнання закрити кримінальну справу за наявності  обставин, передбачених ст. 6 КПК. Такими обставинами, зокрема можуть бути, передбачені  у п. 4 ст. 6 КПК акт амністії, якщо він усуває застосування покарання  за вчинене діяння, а також у  зв'язку з помилуванням окремих осіб. Закриття кримінальної справи за цими обставинами може здійснюватись  тільки відносно винних осіб, якщо вони визнали свою вину у вчиненні злочину і не заперечують проти закриття кримінальної справи за цими підставами. Це можливо здійснити (визначити) тільки шляхом пред'явлення особі обвинувачення і допиту її як обвинуваченого.

Отже, “надаючи право органу дізнання закривати кримінальні справи на підставах, передбачених п. 4 ст. 6 КПК, законодавець виходив з того, що орган дізнання вправі прийняти рішення про притягнення  особи як обвинуваченого. Але, враховуючи важливість рішення про притягнення  особи як обвинуваченого (мабуть це основоположне рішення на стадії досудового розслідування), а також  те, що орган дізнання не вправі закінчити  кримінальну справу складанням обвинувального висновку, давати остаточну оцінку доказам, фактично за притягнення як обвинуваченого несе відповідальність уже слідчий, який закінчив попереднє  слідство. Отже можна вважати, що орган  дізнання повинен вирішувати питання  про притягнення як обвинуваченого та пред'явити обвинувачення, лише коли є підстави для закриття кримінальної справи за ст. 6 п. 4 КПК України” [8, с. 84].

Ніяких критеріїв, правил, обставин, умов коли можна прийти до висновку, що у кримінальній справі при провадженні  дізнання «встановлена особа, яка вчинила  злочин», закон не визначає.

Тому на практиці найчастіше орган  дізнання визначає момент «встановлення  особи, яка вчинила злочин» довільно - при наявності показань особи, в  яких вона розповідає про обставини  вчинення злочину, а також при  наявності мінімуму доказів, які  дають можливість вважати, що злочин вчинено конкретною особою. Такий  підхід до визначення моменту «встановлення  особи, яка вчинила злочин» дає  можливість органу дізнання, не виконуючи  всього обсягу процесуальних дій, необхідних для збирання доказів, передавати кримінальні  справи слідчому, не несучи за це ніякої відповідальності.

Затвердження чи незатвердження прокурором постанови про передачу кримінальної справи слідчому, не являється надійною гарантією того, що «встановлена особа, яка вчинила злочин», бо для прокурора завжди вигідніше передати кримінальну справу слідчому для досягнення завдань кримінального судочинства.

Доповнення Кримінально-процесуального кодексу ст. 98', яка передбачає «встановлення  особи, яка вчинила злочин» навіть до порушення кримінальної справи, ще більше підкреслює невизначеність цього поняття.

З визначенням моменту коли «встановлена особа, яка вчинила злочин» пов'язаний також початок відліку строків  розслідування. На сьогодні, маючи таку невизначеність поняття «встановлення  особи, яка вчинила злочин», неможливо  відлік строку досудового розслідування (дізнання чи досудового слідства) зв'язати  з моментом прийняття якогось  процесуального рішення чи хоча б  зі складенням якогось конкретного  процесуального документу.

Встановивши особу, яка вчинила  злочин, орган дізнання вправі продовжувати провадження дізнання протягом ще десяти днів, після чого зобов'язаний скласти  постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Цю постанову орган  дізнання подає прокурору для  затвердження. При затвердженні цієї постанови прокурором, кримінальна  справа передається слідчому. Якщо прокурор не затвердив постанову  про передачу кримінальної справи слідчому, то вважається, що особа, яка вчинила  злочин не встановлена і орган  дізнання продовжує виконувати процесуальні дії.

Якщо органом дізнання у справі про злочин, що не є тяжким, не встановлено  особу, яка вчинила злочин, а всі  необхідні і можливі слідчі дії  виконані, то дізнання зупиняється  з додержанням вимог ст. 209 КПК  України. Продовження строків дізнання закон не передбачає.

Дізнання у справах  про тяжкі злочини.Орган дізнання вправі порушити кримінальну справу про будь який злочин.

“Якщо орган дізнання порушив кримінальну  справу про тяжкий злочин, то відповідно до вимог ст. 104 КПК України, він  повинен, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, виконати невідкладні слідчі дії на протязі десяти днів. У даному випадку мова йде про ті слідчі дії, зволікання з провадженням яких може завадити досягненню завдань розслідування, тобто привести до втрати доказів чи можливості їх здобуття. Як негативним наслідком цього може бути неможливість розкриття злочину. Невідкладною може бути будь-яка слідча дія. Це визначається самим органом дізнання у залежності від конкретних обставин справи. Яскравими прикладами невідкладності слідчої дії є призначення експертизи, пов'язаної з дослідженням об'єктів, які швидко псуються, затримання підозрюваного, тощо” [8, с. 86].

Виконавши невідкладні слідчі дії, орган дізнання зобов'язаний передати кримінальну справу слідчому через  прокурора у десятиденний строк, незалежно від того, встановлена  особа, яка вчинила злочин, чи не встановлена. На практиці виникає питання, чи повинен прокурор затверджувати  постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи про тяжкий злочин слідчому, якщо десятиденний строк  закінчився, а невідкладні слідчі дії (можливо жодна слідча дія) не проведені.

“Оскільки продовження строку провадження  дізнання закон не передбачає, то прокурор змушений затвердити постанову про  передачу кримінальної справи слідчому за вказаних обставин. У той же час  прокурор повинен відреагувати на таке порушення закону відповідно до вимог  ст. 30 Закону «Про прокуратуру» [8, с. 86].

У разі передачі слідчому кримінальної справи про тяжкий злочин де не встановлена  особа, яка його вчинила, орган дізнання, згідно ст. 104 КПК України зобов'язаний продовжувати виконання оперативно-розшукових дій та повідомляти слідчого про їх результати.Відповідно до ст. 109 КПК України за наявності обставин, передбачених статтею 6 КПК України, орган дізнання зобов'язаний закрити кримінальну справу. Про закриття кримінальної справи орган дізнання складає мотивовану постанову, копію якої у добовий строк направляє прокурору. Про закриття кримінальної справи орган дізнання зобов'язаний повідомити зацікавлених осіб, або надіслати їм копії постанови про закриття справи. Особливості закриття кримінальної справи на підставі п. 4 ст. 6 КПК України викладені вище.

Постанова про закриття кримінальної справи складається із урахуванням вимог ст.ст. 130, 214 КПК України.

У вступній частині вказується: місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій винесено постанову.

 У описово-мотивувальній частині вказуються усі юридично значущі факти та обставини, встановлені в справі, особливості події злочину чи діяння, ким воно вчинене; яка кваліфікація чи інші юридична оцінка діяння; фактичні та юридичні підстави й мотиви закриття справи; процесуальні норми, якими при цьому керуються.

Резолютивна частина має логічно витікати з описово-мотивувальної частини постанови. Тут має бути вказано:

Суть прийнятих рішень про закриття справи з вказівкою підстави закриття справи та відомостей про особу, стосовно якої справу закривається, або відомостей про подію, у зв‘язку із якою справу було порушено;

• рішення про долю речових доказів та майна, на яке накладено арешт;
• рішення про скасування запобіжного заходу;
• рішення про скасування арешту поштово-телеграфної кореспонденції;
• рішення про скасування арешту на вклади;

Якщо розслідуванням встановлено  факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного  впливу чи адміністративного стягнення  щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти  до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу  або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або  надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного  стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася  до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а  також потерпілому та цивільному позивачеві.

У відповідності до ст. 104 КПК України  за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує  кримінальну справу і, керуючись  правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених ч. 1 ст. 108 КПК, складає  постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора  після виконання невідкладних слідчих  дій у термін не більше 10 днів (ч. 2 ст. 108 КПК).

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено  особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові  дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Отже, дізнання є однією з двох форм провадження досудового розслідування  в справі, що зумовлює актуальність та важливість дослідження його процесуальної  форми й організації.

Поняття і зміст стадії досудового слідства

Досудове слідство — кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження  кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих та інших процесуальних дій і самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створенні умов для здійснення справедливого правосуддя.

Розгляд і вирішення судом справ  неможливо без попередньої великої  і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому за законом [ст. 111, 1] переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію попереднього (досудового) розслідування. Винятком можуть бути лише справи приватного обвинувачення [ч. 1 ст. 27, 1] та справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів.

У ході досудового провадження необхідно  всіма встановленими законом  засобами зібрати і перевірити докази, здійснити кримінальне переслідування щодо особи, яка вчинила злочин, притягнути цю особу як обвинуваченого, застосувати  заходи, що забезпечать її неухилення від слідства та суду, забезпечити  реалізацію прав потерпілого від  злочину і т. д. Виконання відповідних  процесуальних дій та прийняття уповноваженими на це особами рішень у перебігу досудового розслідування та при його закінченні і складають зміст цієї стадії.

Таким чином, стадію досудового розслідування  можна визначити як діяльність органів  дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора  щодо збирання, перевірки й оцінки доказів, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення в справі, викривається і притягується як обвинувачений особа, що скоїла злочин, застосовуються заходи з виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, приймаються заходи щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Ця діяльність має своїм призначенням також забезпечити захист прав і законних інтересів осіб і організацій, які потерпіли від злочину, і одночасно захистити особистість від незаконного і необґрунтованого обвинувачення та обмеження її прав і свобод.

Розслідування зветься досудовим (попереднім) тому, що воно передує провадженню  в суді, де здійснюється судове слідство та приймається від імені держави  рішення в справі.

Зроблені слідчим висновки про  те, що злочин мав місце та про  особу, яка його вчинила, є для  суду тільки версією обвинувачення, яка підлягає безпосередній, всебічній перевірці в суді на умовах рівності сторін і змагальності.

Очевидно, що досудове розслідування, яке проведено у строгій відповідності  з законом, забезпечує можливість більш  повного і об'єктивного дослідження обставин у досудовому засіданні, встановлення законного і обґрунтованого вироку чи іншого рішення в справі.

Ця стадія має, по-перше, чітко окреслені межі в системі кримінального процесу — від постанови про порушення кримінальної справи до винесення остаточного рішення, яким завершується провадження розслідування; по-друге, стадія має свою процесуальну форму та свій зміст, що визначаються її завданнями.

Завдання стадії досудового розслідування  полягають у: 1) швидкому та повному  розкритті злочину та притягненні  осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охорони  від необґрунтованого притягнення  осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжиття заходів до їх усунення [ст.ст. 2, 23, 23^і, 29, 1].

Тільки виконання завдань даної  стадії є підставою для винесення органом досудового розслідування рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи [ст. 212, 1]. Неналежне виконання завдання органом досудового розслідування, допущенні ним помилки, прорахунки, порушення вимог кримінально-процесуального закону можуть бути підґрунтям і для появи судової помилки, як про це свідчить практика.

Хоча на відміну від стадії головного  судового розгляду кримінально-процесуальний  закон і не проводить чіткого  поділу на певні етапи (частини) досудового розслідування, але все ж таки умовно можна вирізнити чотири етапи, які повинна пройти кожна кримінальна  справа, перш ніж вона надійде до суду: 1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з'ясування події злочину й участі в ньому конкретних осіб; 2) виконання процесуальних дій, пов'язаних із притягненням особи як обвинуваченої, пред'явленням їй обвинувачення, її допитом, вжиття запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відсторонення обвинуваченого від посади тощо); 3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, що підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи пом'якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого; 4) виконання процесуальних дій, пов'язаних із закінченням розслідування, зі складанням відповідного підсумкового документа й належним спрямуванням справи.

У стадії досудового розслідування  встановлюються межі судового розгляду. Суд, розглядаючи справу, не може вийти за межі обвинувачення, пред'явленого на стадії досудового розслідування, за винятком випадків, зазначених в ст.ст. 275—278 КПК.

Досудове розслідування як процесуальна діяльність має дві форми, а саме: досудове слідство і дізнання.

Головною або провідною формою досудового розслідування вважається досудове слідство, яке здійснюється слідчими прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ та слідчими податкової міліції [ст. 102, 1].

Основні положення або загальні умови досудового розслідування  — це визначені законом на підставі принципів кримінального процесу правила, які відображають характерні риси та особливості досудового розслідування, як стадії, і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інтересівяк фізичних, так і юридичних осіб.

До таких положень слід віднести норми КПК, які регулюють: 1) своєчасний початок досудового розслідування; 2) додержання правил про підслідність кримінальних справ; 3) строки досудового розслідування; 4) об'єднання і виділення кримінальних справ; 5) взаємодію слідчого з органом дізнання; 6) використання групового (бригадного) методу розслідування; 7) направлення окремого доручення слідчим; 8) недопустимість розголошення даних досудового розслідування; 9) використання науково-технічних засобів та методів при розкритті й розслідуванні злочинів; 10) заявления і вирішення клопотань та деякі інші правила і положення.

1. Своєчасний початок досудового слідства [ст. 113, 1]. Зміст цього положення полягає в наступному:

— досудове слідство розпочинається тільки після порушення кримінальної справи;

— слідчий зобов'язаний негайно  розпочати провадження розслідування  в порушеній ним чи переданій йому кримінальній справі;

— слідчий може прийняти кримінальну  справу до свого провадження, не очікуючи на закінчення десятиденного строку дізнання;

— із моменту прийняття кримінальної справи до свого провадження слідчий (і особа, яка проводить дізнання) несе повну відповідальність за законне  і вчасне прийняття рішень про спрямування досудового слідства і провадження слідчих дій.

Але законодавець допускає провадження  слідчих дій у кримінальній справі і без прийняття її до свого  провадження:

а) уразі виконання доручень [ч. 3 ст. 114, 1] і окремих доручень [ст. 118, 1] слідчого;

б) якщо розслідування здійснює група  слідчих [ст. 119, 1];

в) якщо частину слідчих дій проводить  прокурор [п. 5 ч. 1 ст. 227, 1] або начальник  слідчого відділу [ч. 2 ст. 114^і, 1];

г) якщо слідчу дію виконує особа  однієї статі з учасником, щодо якого проводиться слідча дія;

д) якщо слідчі дії здійснюються в порядку виконання судового доручення [ст. 315^і, 1].

2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ [ст. 112, 1]. Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слідчих щодо досудового розслідування кримінальних справ.

Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Таким чином, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового розслідування.

Розрізняють шість видів підслідності кримінальних справ: предметна (родова), персональна, за зв'язком справ, альтернативна, територіальна та виключна (імперативна).

3. Додержання строків розслідування.

Строки досудового слідства виконують  дисциплінуючу функцію щодо посадових  осіб, які його здійснюють. На відміну від строків тримання обвинуваченого під вартою досудове слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Воно має провадитися доти, доки не будуть належним чином досліджені обставини, що входять до предмета доказування в даній справі. Водночас розслідування має провадитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів всіх суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.