Економічна сутність потенціалу підприємства. 2

Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

 

 

 

 

кафедра економіки і  підприємництва

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни ″Потенціал підприємства″

на тему:

“Економічна сутність потенціалу підприємства”

(на матеріалах ВАТ  ″Хліб″)

 

 

 

 

 

Виконала: ст..гр.ЕП-41

Бізунова Ю.В.

Перевірив: викладач

Ковальська Л.Л.

 

 

 

Луцьк 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретична частина………………………………………………………….5

1. Сутність та класифікація потенціалу підприємства……………………5
2. Класифікація видових проявів потенціалу підприємства та його характерні риси………………………………………………………………….9
3. Структура потенціалу підприємства…………………………………...10

Розділ 2. Оцінка потенціалу підприємства ВАТ ″Хліб″……………………………17

2.1. Загальна характеристика підприємства ВАТ ″Хліб″……………………17

2.2. Оцінка виробничого  потенціалу підприємства………………………….24

2.3. Оцінка кадрового  потенціалу підприємства……………………………..31

2.4.Оцінка фінансового  потенціалу підприємства………………………..….37

2.5. Оцінка конкурентноспроможності  потенціалу підприємства………….40

2.6. Обгрунтування стратегічних  цілей, місії, дерева цілей…………………41

2.7. Напрями нарощення  потенціалу підприємства………………………….45

Висновки……………………………………………………………………………….48

Список використаних джерел………………………………………………………...50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Перехід до нового механізму  господарювання значно підвищив актуальність дослідження тих ознак потенціалу, котрі якнайповніше виражають, на нашу думку, поняття «потенціал підприємства».

Потенціал, що об’єднує в собі як просторові, так  і тимчасові характеристики, концентрує одночасно три рівні зв’язків і відносин:

По-перше, він відображає минуле, тобто сукупність властивостей, нагромаджених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

По-друге, він  характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

По-третє, він орієнтується на розвиток (на майбутнє). Будучи єдністю  стійкого і мінливого станів, потенціал  містить (як можливі) елементи майбутнього розвитку.

Сучасний економічний  розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дасть змогу своєчасно адаптуватися до нього.

Для ефективного функціонування і забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб"єктів  господарювання необхідно якісно розвивати  матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних соціально-економічних можливостей.

Термін «потенціал» у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «potentia» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю. Вперше про цей термін згадано в 1924 році Воблиєм К.Г.

У вітчизняній економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє „приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов”.

Таким чином термін „потенціал”  означає наявність у кого-небудь прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретична частина.

 

1.Сутність та класифікація  потенціалу підприємства.

 

Потенціал підприємства як економічна категорія – це наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення або здійснення будь-чого.

У вітчизняній економіці  потенціал підприємства ототожнювався  з масштабом його діяльності. Для  його характеристики використовувались  поняття: розмір підприємства, його виробнича  потужність. Але вони на сучасному  етапі не відбивають ступень ефективності використання ресурсів для можливостей підприємства.

Потенціал підприємства – це можливості системи ресурсів і компетенції підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес процесів.

У вітчизняній економічній  літературі термін  ″потенціал″  у широкому розумінні трактують  як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або  як рівень потужності у будь-якому  відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє:″ приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов″.

Термін „потенціал”  означає наявність у кого-небудь прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.

Досліджували поняття "потенціал підприємства" такі видатні вчені, як Л.І. Абалкін,  В.М. Авдєєнко,  Р.А. Білоусов,  О.М. Волкова,  Е.П. Горбунов, П.А. Ігнотовський, Ф.І. Євдокімов, Г.Б. Клейнер, В.В. Ковальов, О.В. Мізіна,І.І. Лукінов,  Р.В. Марушков,  Б.М. Мочалов,  С.В. Мочерний,  О.І. Олексюк, І.М. Рєпіна, О.С. Федонін та ін. Тому теорія містить різні погляди авторів щодо сутності,  змісту та структури економічного потенціалу підприємства.

Термін  "потенціал" латинськогопоходження має тлумачення – "міць, сила". Більшість вчених економістів, які досліджують це питання, основний зміст терміна розкривають як потужність, сукупність засобів, необхідних для реалізації поставленої мети

Еволюція наукової думки щодо визначення терміна ″потенціал″ в економіці(табл.1.1.).

Таблиця 1.1.

 

Автори	Роки	Визначення
Воблий К. Г.	1924	Потенціал виробничих сил  — потенційна можливість країни виробляти  матеріальні блага для задоволення  потреб населення
Вейц В.	1927	Потенційні виробничі сили — не тільки матеріальні елементи, а також ті чи інші матеріальні умови, за яких здійснюється виробничий процес
Струмілін С. Г.	1954	Економічний потенціал  — сукупна виробнича сила праці  всіх працездатних членів суспільства
Немчінов В. С.	1967	Потенціал розширеного виробництва — ресурсні можливості національної економіки у здійсненні економічного росту
Анчишкін А. І.	1973	Виробничий потенціал  — набір ресурсів, які у процесі  виробництва  набирають форму факторів виробництва
Абалкін Л. І.	1981	Потенціал — це узагальнена збірна характеристика ресурсів, прив’язана до місця й часу
Архангельський В. М.	1983	Потенціал — засоби, запаси, джерела, які є в наявності  і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або вирішення певної задачі
Рєпіна І. М.	1998	Підприємницький потенціал  — сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних і  т. ін.), навичок та можливостей керівників, спеціалістів та інших категорій  персоналу, щодо вироблення товарів, надання  послуг (здійснення робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення сталого функціонування та розвитку підприємства
Олексюк О. І.	2001	Потенціал підприємства — максимально можлива сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей) якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень

 

 

У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити три напрямки:

Представники першого (Д. Черников, С. Бєлова, Є. Фігурнов та інші) стверджують, що потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або  розвитку системи різних видів ресурсів. До складових потенціалу в цьому розумінні відносять відповідні трудові, матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси, які залучаються у сферу вдосконалення виробництва. Сюди ж включають і сукупність ресурсів, яка забезпечує необхідний рівень організації виробництва та управління, ресурси сфери освіти і перепідготовки кадрів. «Ресурсне» розуміння потенціалу має важливе значення для планування та управління виробничою діяльністю, але не вичерпує найістотніших його характеристик.

Друга група авторів (М. А. Іванов, Ю. Г. Одегов, К. Л. Андреєв та інші) уявляє потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те. що засоби праці, предмет праці та робоча сила як фактори виробництва та елементи утворення нового продукту виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність «вони мають з'єднатися». Вони стверджують, що дослідження ефективності розвитку економіки мають базуватися не на досягнутому рівні використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва.

Учені третього напрямку (І. Ансофф) розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, – це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання – що вдаліше склалася структура об'єкта, що більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, то вищими будуть його потенціал і ефективність.

Сутність потенціалу як економічного терміну привертала увагу як вітчизняних,  так і іноземних науковців та практиків різних сфер та напрямів дослідження,  починаючи ще з двадцятих років минулого століття. Основною причиною такого зацікавлення стало виникнення потреби у комплексній оцінці розвитку виробничих сил в масштабах різних рівнів господарювання. Широкого наукового вжитку цей терміннабув у 70-80 р.р., коли потенціал потрапив у поле дослідження науковців та практиків як об’єкт наукового пізнання та ефективного використання. Тлумаченням сутності потенціалу як економічного терміну займались такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені як: Л.І.Абалкін, В.В.Адамчук, В.М.Архангельський, П.І.Багрій, В.Вейц, К.Г.Воблий, С.І.Дорогунцов, М.І.Каменецький, Л.М.Малярець, І.П.Отенко, Б.Райан, Є.А.Смирнов, С.Г.Струмілін, Е.Б.Фігурнов та інші.

До переліку науковців та практиків, які здійснили внесок вопрацювання наукової проблематики,  пов’язаної з виділенням різновидів потенціалу в розрізі можливих класифікаційних ознак слід віднести: Ю.В.Карпенко, Л.О.Лігоненко, ОІ.Олексюк, І.М.Рєпіну, О.С.Федоніна та багато інших.

У широкому розумінні,  тобто як самостійне поняття,  термін ″потенціал″ найбільш змістовно та точно розкритий у «Большом экономическом словаре» як джерела, можливості, засоби, запаси, що можуть бути приведені в дію, використані для вирішення якої-небудь задачі, досягнення певної мети.

Якщо звернутися до «Англо-українсько-російський словник термінів», то потенціал у загальному пояснюють як ″щось, що можна покласти в основу розробки або перетворити у можливість″.

Розглядаючи тлумачення терміну ″потенціал″, слід звернути увагу на те, що різні науковці у своїх працях називають потенціал і категорією, і поняттям, ототожнюючи ці терміни в окремих випадках, а в інших – протиставляючи. На нашу думку, слід чітко розмежовувати дані терміни оскільки будь-яка економічна категорія є поняттям, але не кожне поняття є економічною категорією. Так, економічні категорії відображають економічні відносини, а крім них в економічній науці використовують і економічні поняття,  що пов’язані з економічною політикою,  з над будовними явищами. Крім того, економічна категорія повинна:

- відображати суспільні виробничі відносини, а не природні властивості об’єктів;

- відповідати реальним історичним подіям у економічному житті суспільства;

- мати об’єктивний  характер, тобто відображати об’єктивну, незалежну від суспільства дійсність;

- характеризуватися специфічними ознаками категорії, її змістом, формами та визначеним місцем в системі суспільного відтворення.

Саме тому, на нашу думку, більш доцільним є ототожнення  потенціалу із економічним поняттям, що відображає ресурсні можливості об’єкту дослідження та має суб’єктивний характер.

 

 

 

2. Класифікація видових проявів потенціалу підприємства та його характерні риси.

 

В залежності від завдань  оцінки в економічній літературі використовують різні види потенціалу в розрізі запропонованих науковцями класифікаційних ознак. На нашу думку,  дослідження ефективності використання економічного потенціалу повинно включати його аналіз на рівні окремих галузей народного господарства, а в їх межах – і в розрізі окремих господарсько-функціональних призначень. Така деталізація дасть змогу контролювати пріоритетні галузі функціонування потенціалу країни, визначаючи при цьому недоліки та позитивні напрацювання.

1. За об’єктами дослідження:

а) ресурсна концепція (розглядає  потенціал як сукупність ресурсів підприємства);

б) результативна концепція  – здатність підприємства освоювати  та переробляти ресурси для створення  певного результату;

2. За ступенем використання:

а) фактичний (поточний, реалізований);

б) перспективний (стратегічний);

3. За сферою реалізації:

а) зовнішній (можливості зорієнтовані на ринок);

б) внутрішній (ресурси  та компетенції підприємства);

4. За принципом ієрархії: від потенціалу підприємства  глобального рівня до потенціалів  бізнес одиниць.

5. За функціональними  напрямками:

а) маркетинговий (забезпечення конкурент-ті);

б) виробничий (здатність забезпечити випуск продукції в певному обсязі);

в) організаційний (здатність  менеджменту створити ефектну систему  взаємодії між елементами потенціалу);

г) фінансовий (здатність фінансової служби забезпечити основні ланки виробництва фінансовими ресурсами найбільш ефективно).

Характерні риси потенціалу підприємства:

1. Призначення – означає,  що ПП формується для реалізації  точно визначених здібностей.

2. Здатність до самовідтворення  та розвитку – означає, що  потенціал змінюється відповідно з вимогами зовнішнього і внутрішнього характеру.

3. Поліструктурність – означає, що потенціал підприємства поєднує в собі різні структурні елементи, які характеризуються власними структурами.

4. Взаємозамінність та  альтернативність – можливість вибору ефективних варіантів розподілу ресурсів між елементами потенціалу для забезпечення збалансованої рівноваги.

 

 

 

3.Структура потенціалу  підприємства.

 

Існує 2 підходи до структуризації потенціалу підприємства:

1) блочно-модульна структуризація

2) функціональна структуризація

Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства заснована на взаємодії 3-х складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства (ресурси, системи управління, діяльність персоналу).

Згідно блоку ресурсів потенціал підприємства розглядається  як система ресурсів з наступних  елементів:

1. Технічні ресурси  (виробничі потужності, обладнання, матеріали).

2. Технологічні (технології, наукові розробки).

3. Трудові (кваліфікаційний,  демографічний, інтелектуальний  капітал

4. Просторові (характер  виробничих приміщень, розташування  об’єктів, комунікацій та ін.)

5. Інформаційні (кількість  і якість інформації про внутрішнє  і зовнішнє середовище)

6. Ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість керуючої системи)

7. Фінансові (наявність  і достатність власного та  позичкового капіталу, стан активів,  ліквідність та ін.)

Блок системи управління – формулюється місія, стратегія  розвитку підприємства, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі:

1) планування – виявлення  майбутнього потенціалу;

2) реалізація – створення  нового потенціалу або перетворення  існуючого;

3) контроль – функції  перевірки ефективності планів  та реалізації рішень.

Блок діяльності:

1. Аналітична – це  наукові дослідження та розробки.

2. Виробнича – здійснення  виробничого процесу.

3. Комунікаційна –  діяльність, спрямована на взаємодію  з ринком.

Функціональна структуризація поділяється на об’єктивний та суб’єктивний потенціал.

До об’єктивних складових  відносяться:

• виробничий потенціал;
• інноваційний;
• фінансовий;
• потенціал відтворення;
• інформаційний (можливості створення інформаційної бази);
• інфраструктурний – характеризує привабливість місця розташування підприємства з позицій ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та ін.

До суб’єктних складових  П:

1. НТ потенціал (здатність підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на вдосконалення виробничих та технологічних процесів);
2. маркетинговий потенціал;
3. потенціал організаційної структури управління – здатність організаційної структури забезпечувати високу ефективність функціонування підприємства;
4. кадровий потенціал - здібності і можливості кадрів забезпечувати ефективне функціонування підприємства;
5. управлінський потенціал – здібності і можливості системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей підприємств.

Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють  мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.

Існує й ширше трактування  структури, згідно з яким розрізняють  два типи структур: макро- і мікро. Макроструктура виражає найбільш стійкі (інваріантні) зв’язки системи, а  мікроструктура — змінні (вірогідні). Сукупність макро- і мікро-структур об’єкта або процесу, тобто сукупність усіх зв’язків, і складає їхній зміст.

Об’єктні складові пов’язані  з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються й відтворюються в  тій чи іншій формі в процесі  функціонування.

До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал  — сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал  — наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску  максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його слід також трактувати як сукупність функціонуючих ресурсів, які здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять: потенціал землі та природно-кліматичні умови; потенціал основних фондів; потенціал оборотних фондів; потенціал нематеріальних активів; потенціал технологічного персоналу.

Потенціал землі та природно-кліматичні умови — можливості підприємства щодо використання сукупних природних  багатств у господарській діяльності.

Фондовий потенціал — наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.

Потенціал оборотних  фондів — це частина виробничого  капіталу підприємства у вигляді  певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення й витратах майбутніх періодів.

Потенціал нематеріальних активів — сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб.

Потенціал технологічного персоналу — здатність працівників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал  — це обсяг власних, позикових  та залучених фінансових ресурсів підприємства, який знаходиться в його розпорядженні  для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою  фінансового потенціалу є інвестиційний  потенціал, який являє собою наявні та приховані можливості підприємства щодо простого й розширеного відтворення.

Під потенціалом відтворення  слід розуміти сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які знаходяться у розпорядженні підприємства, можуть бути додатково залучені та використані для простого й розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

Суб’єктні складові пов’язані  із суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський  соціальний чинник раціонального використання об’єктних складових.

До суб’єктних складових  потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

Науково-технічний потенціал  — узагальнююча характеристика рівня  наукового забезпечення виробництва: науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів (у тому числі науково-технічних кадрів), які є у розпорядженні підприємства для вирішення науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал  — це навички та здібності керівників усіх рівнів менеджменту щодо формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найбільш загальному вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління — являє  собою загальнокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює у собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.

Маркетинговий потенціал  — це максимальна можливість підприємства щодо систематизованого та планомірного спрямування всіх його функцій (визначення потреб і попиту, організації виробництва, продажу та післяпродажного обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал.

Логістичний потенціал  підприємства можна визначити як максимальну продуктивність (функціональну  спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо переміщення в просторі та руху в часі: персоналу — перевезення співробітників, розміщення їх по службових приміщеннях, переміщення згідно з часовим графіком роботи; матеріалів і готових виробів — транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків — передача, обробка, збереження і трансформація.

Особливої уваги в  структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Усі вони не підпадають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести ані до суб’єктних, ані до об’єктних складових.

Трудовий потенціал  — це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Дане поняття дозволяє, по-перше, оцінити ступінь використання потенційних можливостей як окремо узятого працівника, так і їхньої сукупності, що необхідно для активізації людського фактора, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого і уречевленого факторів виробництва.

 

Інфраструктурний потенціал  — збалансовані з вимогами виробництва  можливості цехів, господарств і  служб, які забезпечують необхідні  умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.

Інформаційний потенціал  — це єдність організаційно-технічних  та інформаційних можливостей, які  забезпечують підготовку та прийняття  управлінських рішень і впливають на характер (специфіку) виробництва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інформаційних ресурсів. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і наявність спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємством у різних галузях людської діяльності.

 

 

 

Розділ 2. Оцінка потенціалу підприємства

 

2.1. Загальна характеристика підприємства ВАТ ″Хліб″.

 

Підприємство ВАТ "Хліб" було введено в дію 24 грудня 1983 року, коли "Луцький хлібзавод №1", який входив у Волинське виробниче  об'єднання хлібопекарної промисловості  і був розрахований на випуск 130 тони хлібобулочних виробів за добу.

5 травня 1994 року підприємство  стало Орендним підприємством  "Хліб". 17 грудня 1996 року Орендне  підприємство "Хліб" було приватизоване  і перетворене у Відкрите акціонерне  товариство "Хліб".

ВАТ "Хліб" створене на підставі рішення засновників( регіональне відділення Фонду Державного майна України по Волинській області і організації орендарів Орендного підприємства "Хліб"), зареєстрованого комітетом Луцької міської Ради народних депутатів 4 травня 1994 року №05509694 від 16 грудня 1996 року №1 шляхом перетворення Орендного підприємства "Хліб" у Відкрите акціонерне підприємство "Хліб" відповідно до законів України "Про господарські товариства" та "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі".