Економічне регулювання природокористування в Украінї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема : “ Економічне регулювання природокористування в Украінї ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

Вступ……………………………………………………………………………….3                                                                                                          

Розділ 1.            Теоретичні основи вивчення…………………………………...5

1.1.                     Розвиток природокористування, як науки, предмет,

                           Завдання........................................................................................5  

1.2.                     Природно-ресурсного потенціалу України……………............7

1.3.                     Класифікація природних ресурсів……………………............10

Висновки дорозділу 1............................................................................................13

Розділ 2.            Економічний механізм управління використання природних

                           ресурсів………………………………....................................…14

2.1.                    Сутність економічних методів управління раціональним

                          природокористуванням, їх види.................................................14     
2.2.                   Платежі за ресурси, їх види і нормативи……………………..22  
2.3.                    Платежі за забруднення, їх види та критерії

                          Нарахування.................................................................................26

Висновки до розділу 2...........................................................................................31

Розділ 3.           Економічна та соціальна ефективність природо-

                          охоронних заходів………………………………………...……32                    3.1.                    Природоохоронні заходи та принципи їх економічного                  

                         обґрунтування………………………………………………….32  

3.2.                    Безвідходні технології. Їх економічна та соціальна

                          ефективність…………................................................................36

3. .                    Ресурсозбереження – один з основних напрямів

                          інтенсифікації виробництва…………………………….......…38

Висновки до розділу 3..........................................................................................42

Висновок……………………………………………………………………....…43

Список використаних джерел…………………………………………………..46

Додатки………………………………………………………………………….. 49   

Додаток А        Надходження коштів до природоохоронних фондів України,               

Автономна     Республіки Крим та окремих        областей……………..50

Додаток Б        використання коштів природоохоронних фондів за цільовим  

                         призначенням…………………………………………………...51

Додаток В       Структура фінансових витрат………………………………….52

 

 

 

 

ВСТУП

      В економічних перетвореннях, що відбуваються в Україні, особливе місце відводиться питанням охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. Адже від ефективного і ощадливого використання природних ресурсів, забезпечення охорони навколишнього середовища залежить стабільне функціонування національної економіки, добробут населення, безпека життєдіяльності людства і поступова реалізація моделі сталого розвитку. Тому використання природних ресурсів і пов’язане з ним відповідне навантаження на навколишнє природне середовище являє собою ту сферу діяльності, яка визначає широке коло соціальних, економічних і екологічних проблем, вирішення яких неможливе без активної участі держави.

     Для вироблення ефективних  стратегій природокористування  та формування адекватної екологічної свідомості необхідне суттєве наукове підґрунтя, зокрема інтегрування в єдине концептуальне ціле здобутків природничо-наукового, соціогуманітарного знання та відповідних механізмів державного управління природокористуванням. Серед чинників, що ініціюють дані дослідження, важливе місце посідає погіршення екологічної ситуації в світі. Потребує удосконалення не лише державна система управління природокористуванням в частині окремих складових природного середовища й економічно важливими ресурсами, але й економіко-правове регулювання природокористування. Саме тому вкрай необхідна принципово нова парадигма такого управління, яка б відповідала тенденціям світових процесів – глобалізації, регіоналізації, інтеграції, логістизації тощо, а також розробка і впровадження відповідних державних стратегій.

     Сьогодні виникла потреба в розробці принципово нових державних механізмів комплексного, екологічно виваженого раціонального природо-користування. Тому важливими є ряд питань, пов’язаних з розробкою і впровадженням сучасних підходів до вирішення проблеми  раціонального природокористування. Особливо актуальною є розробка нових підходів до формування і реалізації концепції раціонального природокористування; обґрунтування інвестиційно-програмної концепції економічного природокористування, удосконалення економіко-правових засад охорони навколишнього природног середовищай раціонального природокористування та впровадження державної стратегії управління приро-докористуванням.

1. Об’єктом дослідження є процеси державного економічного   регулювання

Природокористування.

2) Предметом дослідження є теоретичні та практичні положення щодо під-вищення ефективності державних механізмів регулювання природо-користування.

3)Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є розробка теорети-чних положень, методичних основ та практичних рекомендацій щодо удо-сконалення державних механізмів економічного регулювання приро-докористування.

  Для реалізації мети дослідження було поставлено та вирішено такі задачі:

• визначено суть і значення природних ресурсів в макроекономічній мо-делі державного регулювання природокористування та сутність його економічного регулювання;
• проаналізовано зарубіжний досвід та міжнародні аспекти управління природокористуванням;
• виявлено особливості економіко-екологічної політики держави в конте-ксті раціонального управління природокористуванням і проаналізовано стан природокористування в Україні та її регіонах;
• визначено податково-правові аспекти природокористування в контексті державного регулювання раціонального використання природних ресу-рсів та охорони навколишнього природного середовища;
• наданопропозиції щодо розробки й впровадження інвестиційно-програ-мної  концепції державного управління економічним природокористу-ванням;

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення

1.1. Розвиток економіки природокористування, як науки, предмет, завдання.

     У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення виробничі відносини між людьми, в даному випадку відносини, що виникають у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

     Економіка природокористування — це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

     У завдання економіки природокористування входить дослідження економі-чних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспі-льством з метою задоволення своїх потреб.

    Завдання, які стоять перед економікою природокористування, можна поділи-ти на три, групи:

  -розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економі-чні розрахунки їх вартості;

   -створення економічного механізму управління раціональним використа-нням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;

    -розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкла-день у раціональне використання природних ресурсів та охорону на-вколишнього середовища.

      Економіка  природокористування як економічна наука спирається на законо-мірності, що виводяться іншими науками — геологією, біологією, ґрунтозна-вством, лісознавством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук потрібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних бага-тств, -атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористування стоїть фактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною економією і виходить з її основних положень.

     У політичній економії процес виробництва розглядається як процес взає-модії людини і природи. Людина, розвиваючи виробництво, перетворює при-роду, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку виро-бництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь зміни оде-ржуваного природного матеріалу і використання сил природи.

     Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній рів-новаги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для систе-ми факторами, наприклад, поступовим стійким похолоданням (потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Одні живі істоти в системі поглинають інші — комахи харчуються рослинами, плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками, живлять коріння рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих») 'видів чи міграція, навіть масового характеру. Система саморегулюється наявністю, необхідних для її відтворення матеріалів і можливостями споживання відходів у середині системи, що забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.

     Економіка  природокористування охоплює дві  групи зв'язаних, між собою проблем:  по-перше, як знайти і найефективніше  використати необхідні у ви-робництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробни-чих.

           Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького походження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середо-вищем.

 

1.2 Природно-ресурсного потенціалу України

    Україна   має  різноманітний  і   потужний  природно-ресурсний   потенціал -  мінеральні, земельні  та рекреаційні ресурси. Досі найповніше використову-валися мінеральні та  земельні ресурси,  що  проявлялося  у  формуванні  про-мислових  агломератів  з  виробництва  продуктів паливно-енергетичного,  металургійного,  хімічного,  будівельного  та  інших  комплексів.

      До  основних  компонентів природних ресурсів  належать  мінеральні,  зе-мельні,  водні, лісові  ресурси.  З метою формування  основних  напрямів регулювання природокористування проводиться кількісна оцінка  запасів ресурсів,  їх  якості,  умов  освоєння,  витрат  на  освоєння, забезпеченості      

території  та  населення  основними  компонентами  ресурсів  навколишнього 

природного середовища.

    За оцінками  фахівців, Україна має значно  нижчі за світові рівні лісистості, забезпеченості водними ресурсами та захищеними територіями.Чатка лісів та вкритих лісом територій у  загальній площі України складає 17,03% (середньосвітовий  рівень — 31,83 %;  європейський — 33,45 %).  Захищені  території (природно-заповідний  фонд)  займають 3,9 %  території,

що  в 5  разів  менше  середньосвітового  рівня.  Україна  характеризується низьким  рівнем  забезпеченості водними ресурсами  — обсяг місцевого річкового  стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5,7 разів менший, ніж у Європі. [ 7 ]

    Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території в Україні є вдвічі нижчим від світового. Станом  на  початок 2000  р.  в  Україні  виявлено  близько 20 000  родовищ 97  видів корисних копалин, з яких понад 9200 враховуються Державним балансом запасів. На базі цих родовищ  працює  понад 2000  гірничодобувних  та  переробних  підприємств  вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

    Усю територію  України парламентом країни оголошено  зоною екологічно-го лиха.

    У  водойми   скидається 2,6  млрд  м3 забруднених  стоків,  а  в  атмосферу - 17,5  млн  т небезпечних речовин, зокрема промисловістю — 11 млн т.

    Питома  вага  орних  земель  становить 55%.  Проте  понад 31  із 42  млн   га 

сільськогосподарських  угідь  зазнають  водної  та  вітрової  ерозії, 10  млн  га  мають  підвищену кислотність, 4,7  млн  га —  землі  засолені  й солонцюваті.

За  останні 15  років  із  сільськогос-подарського обороту  вилучено 450 тис га, з яких 97% —  колишні високопродуктивні землі.

     Найвищий  рівень  забруднення  в містах  Донецьку, Маріуполі, Одесі, Дні-пропетровську,  Запоріжжі, Лисичанську, Кривому  Розі, Дніпродзержинську, Луганську,  Макіївці, Полтаві, Ялті, Києві. 

     Високий  рівень хімічного і бактеріологічного забруднення має акваторія Азовського моря, особливо  в  районах Маріуполя  і  Бердянська.  Чорне  море  має  дуже  забруднені  акваторії  біля Одеси і Каркінітського лиману.

В  Україні  на 1  жителя  припадає 1130  м   води  за  рік, що  в 15  разів ме-нше,  ніж  у країнах  Європи.  Гострий  дефіцит  води  відчувають  райони  Донбасу,  Криму,  Придніпров'я. Забруднено  річки  і  ріки,  зокрема  Дніпро,  Сіверський  Донець  та  інші.  Унаслідок  порушення  гідрологічного режиму з карти України нині зникла безліч малих річок, озер та інших водоймищ. Водні  ресурси  України  зазнають  постійного  жорстокого  хімічного  пре-сингу. Третина промислових і побутових стоків у річки взагалі не очищується, а вони містять понад 7 млн тонн шкідливих і отруйних речовин, що у водному середовищі утворюють нові токсичні сполуки.

   Відбувається  термальне  забруднення природних   вод  унаслідок  скидання  гарячої  води  із систем  охолодження електростанцій та  інших промислових підприємств.  Виникає цвітіння води, яке активізується хімічними елементами мінеральних і органічних добрив, що також потрапляють у водоймища. Зараз  в  Україні  неякісну  воду  п'є 17%  населення,  що  спричиняє  жовчнокам'яні захворювання, вірусний гепатит і навіть холеру. Паливно-енергетичні ресурси України  складають нафта,  газ, кам'яне та буре вугілля,торф.

      Незважаючи  на  наявність  у  надрах  їх  значної  кількості, видобуток   не  задовольняє потреби країни.

      В   Україні  зосереджено  великі  запаси  залізних  руд,  руд   кольорових, рідкісних  та дорогоцінних металів. Є значні поклади нерудних мінеральних ресурсів — апатиту, карбонату, сірки, фосфориту, бурштину, графіту, озоке-риту, вапняків, глини, піску, бітуму, будівельного каменю тощо.

    Отже,  наша  держава  забезпечена  дуже  широким  спектром  корисних  копалин,  які можуть  відігравати  важливу  роль  на  внутрішньому  та  світо-вому  ринках.  Однак  через зростання  цін  на  енергоносії, транспортні по-слуги,  обсяги  видобутку  цих  ресурсів  дуже скоротилися. За умов про-ведення ефективної політики освоєння природних ресурсів Україна най-ближчим часом зможе на 80 % задовольнити себе власною мінеральною сировиною.

    У  матеріальному  виробництві  важлива  роль  відводиться  земельним  ресурсам. Основним їх користувачем в Україні є сільськогосподарські під-приємства та громадяни (76,6 % загального  земельного фонду). Такої висо-кої розораності земель не має в жодній з економічно розвинутих країн світу — США і Велика Британія — від 16 до 19 %, Німеччина та Франція — 33%, Італія — 31 % .

  Незважаючи  на  досить  низький рівень  забезпеченості  країни  окремими  видами природних ресурсів,  вони  впродовж  багатьох  років зазнавали маштабного  екстенсивного використання,  що  призвело  до  їх виснаження,  втрати  можливостей відтворення та  відновлення.  Техногенний тип еконо-мічного розвитку  змінюється  стратегією  сталого розвитку,  який передба-чає  раціональне  використання  наявних  природних  ресурсів  країни.

     Наявність   і  багатство  окремих   видів  природних  ресурсів,  значний тру-довий  і  науковий потенціал,  сприятливе  географічне  розміщення  країни,  спроможність  окремих  регіонів  до інновацій,  розвиненість  промислового  комплексу  створюють  сприятливі  умови  для  сталого зростання економіки України.

1.3.  Класифікація природних ресурсів

 

Природні ресурси - компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети споживання. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води. Природні ресурси поділяються на мінеральні, енергетичні, водні, земельні, біологічні (рослинні, тваринні), кліматичні, рекреаційні.

Планета Земля має великі водні, рослинні, мінеральні та інші ресурси. Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.

Розрізняють вичерпні і  невичерпні природні ресурси. Вичерпні ресурси в свою чергу поділяються на відновлювані та невідновлювані.

До відновлюваних природних ресурсів належать родючі грунти, рослинність і тваринний світ. Під час використання вони безперервно відновлюються самою природою, однак, їх природне відтворення (відновлення родючості грунтів, деревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше приходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтворення. Для того, щоб цього не було, треба: а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси; б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених; в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа; г) відшукувати штучні замінники.

До невідновлюваних  ресурсів належить більша частина корисних копалин, їх використання призводить до поступового вичерпання запасів. Тому, щоб їх не втратити, треба розшукувати нові родовища та технічно правильно експлуатувати вже знайдені, тобто максимально вилучати цінні речовини з родовищ.

До невичерпних природних ресурсів належать водні та кліматичні. Водні ресурси- води, що використовуютьсяяк джерела водо постачання населення, промисловості та сільського господарства  а також як джерело енергії. Кліматичні ресурси-онячна радіація як джерело світла, тепла та енергії, енергії вітру. Атмосферні опади можна відносити до водних та кліматичних ресурсів. Використання невичерпних природних ресурсів не призводить до загального зменшення їх запасів на Землі. Тільки забруднення вод та атмосфери може стати серйозною перешкодою подальшого розвитку виробництва, призвести до погіршення умов життєдіяльності населення. [12]

    Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси і навіть вода та повітря стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси суспільства (інші економічні ресурси -капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту). Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь та засобів праці і різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси (а відтак і сировинна база формування економічних ресурсів) на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами.

Але і в тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих фунтів. Велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати насамперед Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу 1

Отже з розділу № 1 ми розуміємо що Украіна має  добрий природній потенціал, але  чим повніше використовують природні ресурси тим, ощадливіше і по-гос слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

 

  

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.            Економічний механізм управління використання природних  ресурсів

 

2.1.Сутність економічних методів управління раціональним

                          природокористуванням, їх види 

    Економічні методи управління процесом природокористування нанежать до найпоширеніших у світовій практиці

Еномічні методи грунтуються на різноманітних важелях впливу (цінах, платежах, податкових пільгах та покараннях), за допомогою яких держава створює умови для прибутковості дотримання природоохоронного законодавства, і збитковості його порушення.

      У загальпому вигляді економічні методи управління пропесом при-родокористування можна розділити на три групи:

1)регулятнвні -  платежі за ресурси та податки за забруднення.

2)заохочувальні:

інвестиції на охорону  природи:

надання пільг в оподаткуванні  підприємств;

надання   на   пільгових   умовах   коротко-   та  довгострокових   позичок для   реалізації проектів   щодо    забезпечення   раціонального   використання при-родних    ресурсів   та  охорни навколишнього природного середовища; звіль-нення від оподаткування фондів охорони довкілля;

передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього,

природного середовища  на     довготривалнх  договірних умовах     підприємствам, установам, організаціям  і громадянам для вживання заходів щодо гарантованого зниження викидів і скидів забрудню-вальних  речовин,   на  розвиток екологічнобезпечних технологій  та  виробництв;

3)караль - штрафи платежі за забруднення та  за понадно-рмове використа-ння сировини, палива, енергії тощо. У цій темі важливим є засвоєння кри-теріїв нарахування плати   за  ресурси  та   платежів за забруднення, а також ознайомлення  з  мето-дикою нарахування економічних збитків від забруднення окремих компонентів біосфери.

      Головною складовою економічних методів є платежі за ресурси

     В економічній науці трипалий час застосовувались різні підходи до економічної оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їх використання їх можна класифікувати за наступними групами

Затратиний  підхід. Відповідно до нього оцінка природних ресурсів визначалась за величиною затрат на їх видобуток, освоения, чи використання. На цьому принципі базується встановлення плати за забір води промисловими підприємствами, що діє в даний час. Основним недоліком даного підходу є те, що ресурс кращої якості який розташований у вигідному для освоєння місці, одержує меншу вартість, в той час як його споживна вартість буде вищою, ніж гіршого за якістю. Таким чином, даний підхід не сприяє раціональному природокористуванню і подальшому сталому розвитку.

     Результативний підхід. У відповідності з цим підходом економічну оцінку (вартість) мають тільки ті природні ресурси, які приносять прибуток. Іншими словами, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природного ресурсу, чи різниці між одержаним прибутком і поточними витратами. Такий підхід також має багато недоліків з точки зору раціонального природокористування

По-перше, не для кожного  природного ресурсу можна визначити  вартість первинної продукції. По-друге, прибуток від використання ресурсу може бути як прямим, так і опосередкованим, який дуже важко оцінити адекватно. Це відноситься, зокрема, до використання природних об'єктів з рекреаційною метою, до кліматичних ресурсів території тощо По-третє, при такому підході не враховується фактор часу Невикористаний ресурс, який не має у відповідності з даним підходом вартості, може бути використаний і навіть стати дефіцитним у процесі освоєння території розвитку нових технологій і виробництва в цілому. Тому оцінки потенційного ефекту на перспективу необхідні при плануванні природокористування

Затратно-ресурсний підхід. Відповідно до цього підходу при визначенні вартості природного ресурсу поєднуються затрати на його освоєння та прибуток від використання. Дана концепція мас ту перевагу, що оцінка природного ресурсу, яка одержана таким способом, буде вищою, ніж у попередніх випадках, що створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Однак, він має і недоліки попередніх підходів

Відтворювальний підхід. Даний підхід є порівняно новим, оскільки пов'язаний з екологічною кризою Суть його полягає в тому, що сукупність середовищеутворюючих (відновлювальних і невідновлювальних) природних ресурсів на визначеній території та стап навколишнього середовища, наближені до природного рівня, розглядаються як деякий стандарт, відправний рівень. В такому випадку використання будь-якого природного ресурсу повинно передбачати йото відновлення у попередній якості (для відновлювальних ресурсів) і кількості чи (для невідновлювальних) компенсації і урахуванням непогіршення стандарту якості навколишнього природного середовища в даному місці. Вартість природного ресурсу буде в, даному випадку визначатися, як сукупність затрат, необхідних для відтворення (чи компенсації втрат) ресурсу на визначеній території Данин підхід передбачає потенційну дефіцитність природних ресурсів і, в багатьох випадках, може призвести до їх завищених оцінок. Однак,  приймаючи до уваги   той  факт,  що  в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів вичерпані, а стан навколишнього природного середовища близьких до катастрофічного, саме  цей підхід здається  найбільш  доцільним.Монопольно-відомчий підхід. Даний підхід є різновидом затратного. Суть його полягає в тому щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності