ВП НУБіП України

«Ніжинський агротехнічний інститут» 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З «Основи економічної теорії» 

Економічне зростання

                                                            Виконав: студент

                                                            Групи БА-091

                                                            Долінце О.І.

                                                            Перевірив: к.е.н., доц.

                                                            Городецька М.О.

Ніжин-2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття економічного зростання, його вимір.

1. Суть економічного зростання………………………………………….. 4
2. Типи економічного зростання……………………………………........ 5
3. Показники економічного зростання………………………………. 8

Розділ 2. Моделі економічного зростання.

1. Однофакторна модель зростання………………………………………... 16
2. Модель виробничої функції………………………………………………… 17
3. Багатофакторні моделі зростання……………………………………….. 19

Розділ 3. Фактори економічного зростання.

1. Фактори пропозиції……………………………………………………………… 20
2. Фактори попиту…………………………………………………………………….. 21
3. Фактори розподілу……………………………………………………………….. 23

Висновок

Список  використаної літератури

Вступ

      Актуальність  теми полягає в тому, що таки явища  як макроекономічна стабільність, рівновага, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, що їх спроможний створити для своїх громадян уряд країни.

      Предметом дослідження є економічне зростання, один з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої  дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з  факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники  можуть відбити ці зміни? Особливе значення аналіз економічного зростання має  в останні десятиліття.

      Метою нашого дослідження є: розгляд типів економічного зростання, факторів що впливають на нього, ресурсів зростання та його зміст. Використовуючи узагальнення проблем, аналіз фактичних даних, що відбивають динамічні показники економічного зростання, аналіз темпів, проблем та перспектив економічного зростання.

     Засобами  дослідження є: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстракція, економіко-математичне моделювання та інше.

     Курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, 9 параграфів, висновків та списку використаної літератури, який включає 13 джерел фахової літератури вітчизняних та зарубіжних авторів. Обсяг роботи 28 сторінок. В роботи використані 4 графіки, 1 таблиця, 6 формул.

Розділ 1. Поняття  економічного зростання, його вимір.

1. Суть  економічного зростання

     Економічне  зростання – це збільшення обсягів  реального ВВП в одному періоді  порівняно з іншим. Економічне зростання  являє собою зростаючу здатність  економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання  полягає у розширеному відтворенні  тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

     На  відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити  як перехід від одного стану економіки  до іншого, коли в новому періоді  не тільки збільшується виробництво  тих самих товарів, а має місце  й виробництво нових товарів  і послуг з використанням нових  технологій порівняно з минулим  періодом.

     Економічне  зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися  і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний  розвиток без економічного зростання  неможливий.

     Отже, економічне зростання є більш  вузьким за змістом порівняно  з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для  збільшення обсягів виробництва  на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить  зміст розвитку, є його складовою  частиною. Якщо економічне зростання  відбиває суто кількісні зміни в  економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

     Основним  показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з’ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи – економічний розвиток.

     Крім  реального ВВП для вимірювання  економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

     Переважно економічне зростання розглядають  та користуються як суттєвою складовою  економічного розвитку.

     Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання.

     Економічне  зростання класифікують за темпами  і за типами.

     За  темпами розрізняють високі і  низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними  темпами економічного зростання  є річні темпи на рівні 3-5%.

     Класифікація  за типами розрізняє екстенсивне  та інтенсивне  економічне зростання. У дійсності важко розмежувати  один тип економічного зростання  від іншого. В реальному процесі  розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про  переважно інтенсивний тип або  екстенсивний тип.

1.2 Типи економічно зростання

   Економічне  зростання становить собою кількісне  збільшення і якісне вдосконалення  суспільного продукту і факторів його виробництва. В залежності від  того, за рахунок яких факторів досягається  економічне зростання, прийнято розрізняти екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

   Екстенсивний  тип це такий, при якому економічне зростання досягається шляхом кількісного  приросту всіх елементів продуктивних сил при незмінному науково-технічному рівні виробництва. Інтенсивний , тип  економічного зростання передбачає збільшення обсягів виробництва шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес.

   Основними показниками економічного зростання  виступають обсяг валового продукту і національного доходу на душу населення, рівень зайнятості, рівень розвитку засобів виробництва, робочої сили, науки, форм та методів організації виробництва, використання людьми сил природи, інформації тощо.

   Економічне  зростання дає можливість суспільству  примножувати національне багатство  у вигляді виробничих і невиробничих фондів, збільшувати кількість зайнятих працівників, вдосконалювати структуру сукупного робітника, підвищувати життєвий рівень населення.

   Економічне  зростання відбувається на основі нагромадження. Нагромадження становить собою  використання частини національного  доходу на збільшення основних та оборотних  фондів, а також страхових запасів.

   Нагромадження в будь-якому суспільстві здійснюється в трьох формах: у формі виробничого  нагромадження (нове будівництво виробничих споруд, збільшення парку машин, оборотних  фондів тощо); - у формі нагромадження  в сфері споживання, що в свою чергу включає в себе нагромадження  предметів особистого споживання, які  купуються населенням, та нагромадження  фондів невиробничої сфери (будівництво  житла, навчальних закладів, об'єктів  культури, науки, спорту); у формі  приросту резервів і страхових запасів  виробничого і невиробничого  призначення.

   Джерелами нагромадження є додатковий продукт  і та частина необхідного продукту, яка надходить у бюджет у вигляді  податків з населення, різноманітних  платежів та лотерей. Важливим джерелом нагромадження виступають амортизаційний фонд і заощадження населення, якщо вони зберігаються в банках та інших  кредитних установах.

   Суб'єктами нагромадження виступає держава, підприємства, підприємці і домогосподарства. Процес нагромадження передбачає забезпечення єдності між вартісною і натуральною  формами фонду нагромадження, тобто забезпечення відповідності між номінальним і реальним нагромадженням.

   Номінальне  нагромадження становить собою  суму грошей, і виділених на розширення виробництва. Проте наявність грошей ще не Дозволяє здійснювати розширене  відтворення. Підприємство повинно  знайти певні товари, необхідні для  розширення виробництва.

   Реальне нагромадження це матеріально-речовий  склад фонду нагромадження, який за натуральною формою і структурою відповідає потребам розширення виробничої сфери.

   Співвідношення  між номінальним і реальним нагромадженням та його вплив на процес відтворення визначається цілим рядом обставин серед яких найважливішими є: рівень цін на засоби виробництва і предмети споживання; якісний склад і асортимент засобів виробництва; характер природно-кліматичних умов (для нагромадження у сільському господарстві та видобувній промисловості).

     Масштаби  нагромадження безпосередньо залежать від норми громадження, яка визначається як відношення величини фонду нагромадження  до національного доходу. Частка нагромадження  у національному доході промислово розвинутих країн набагато менша, ніж  у національному доході слаборозвинутих  держав.

     Якщо  частка національного доходу, що використовується на нагромадження, відома, то на величину нагромадження роблять вплив  такі фактори як рівень продуктивності пращ, різниця між застосовуваним і споживаним капіталом, абсолютна  величина функціонуючого капіталу

     Зупинимось  на цих факторах.

     Зростання продуктивності праці веде до зниження вартості засобів існування працівників, в результаті чого відносно зростає  додатковий продукт (додаткова вартість). При цьому підприємець має  можливість за одну і ту ж величину змінного капіталу найняти більшу кількість  працівників й одержати більшу масу живої праці. Підвищення продуктивності праці приводить також до зниження вартості засобів виробництва, а  тому за одну і ту ж величину постійного капіталу можна придбати більше машин, обладнання, сировини. В результаті буде одержано більшу масу додаткового  продукту.

     Як  відомо, вартість засобів праці в  процесі виробництва переноситься на створюваний продукт поступово, частинами, але в процесі виробництва  застосовується в повному обсягу. Виходить, що протягом функціонування засоби праці надають підприємцю майже даремні послуги. Зростання  різниці між застосовуваним і  споживаним капіталом дає можливість здійснювати нагромадження постійного капіталу за рахунок амортизаційних відрахувань.

     Щодо  впливу абсолютної величини функціонуючого капіталу на розміри нагромадження, то чим більшою буде ця величина при даному співвідношенні між постійним  та змінним капіталом, тим більшою  буде маса додаткового продукту і  фонду нагромадження.

3. Показники економічного зростання

     Економічне  зростання розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик  економічного розвитку країни. Це поняття  пов'язане з кількісною зміною обсягів  виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в  аналізованому періоді перевищують  його рівень у базисному році. В  іншому випадку приходиться характеризувати  “зростання” як негативне.

     Поняття “розвиток” і “зростання” знаходяться  між собою, як правило, у співвідношенні: зростання валового продукту супроводжується  змінами в технології виробництва, пов'язане з появою нових видів  продукції і цілих галузей. Іншими словами, зростання викликає якісні зміни в економіці, сприяє її загальному розвитку. Зі своєї сторони позитивні  якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації активно впливають  на економічний ріст.

     Бувають однак і нестандартні ситуації. При  великих структурних трансформаціях, коли відбувається скорочення неефективних виробництв, обсяг ВВП може знизитися  на якийсь час. Так було в США в 70-і роки під час енергетичної кризи, коли відбувалося масове заміщення  енергоємних виробництв. Проте економічний  розвиток не припинявся, оскільки створювалися умови для підвищення загальної  ефективності використання обмежених  виробничих ресурсів.

     Аналогічні  ситуації характерні для першого  періоду ринкового реформування країн з перехідною економікою. Приватизація державної власності, лібералізація  цін, демілітаризація економіки, заміщення  бюджетного фінансування банківським  кредитуванням – усе це, безсумнівно, є позитивною якісною зміною, що знаменує собою факт економічного розвитку. Однак воно супроводжується спадом виробництва, іноді дуже значним. Це відбувається тому, що існує об'єктивний часовий лаг, що потрібен для пристосування  товаровиробників до нових умов господарювання. На жаль, цей природний період подовжується в результаті непослідовної політики реформування чи інших помилкових рішень уряду.

     Економічне  зростання є однією з головних макроекономічних цілей будь-якої країни, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного  доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

     Основна проблема теорії економічного зростання  полягає в тому, яким чином можна  збільшити обсяг виробничих потужностей  або досягти збільшення потенційного рівня ВВП. У відповідності з  цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

• зміщенням  праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS від LRAS1 до LRAS2 (Граф.1);

• зміщенням  праворуч кривої виробничих можливостей  із положення АВ до положення СD (Граф.2).

Графік 1-2 – Графіки економічного зростання

     Таким чином, процес економічного зростання  відображає довгострокове зростання  сукупної пропозиції, і саме цим  воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом  змін сукупного попиту.

     Економічне  зростання означає:

• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в  абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в  розрахунку на душу населення;

• збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в  розрахунку на одного зайнятого.

Незалежно від того, яке із наведених визначень  обране для аналізу, економічне зростання  завжди вимірюється річними темпами  зростання за формулою:

де Y1 та Y0 – відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

     Існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість  залучених у процес виробництва  ресурсів) та інтенсивна (коли зростає  їхня віддача або ефективність використання).

     Соціально-економічний  розвиток країни і ріст обсягів ВВП  відбувається завдяки використанню ресурсів, тобто факторів виробництва. Усі виробничі ресурси кожної країни у певний період часу обмежені, вони мають кількісну і якісну визначеність.

     Це  відноситься до трудових факторів: чисельності економічно активного  населення, рівня його загальної  і професійної освіти, ділової  кваліфікації, до співвідношення зайнятих і безробітних, можливостей зміни  галузевої і територіальної структури  зайнятості, до наявності систем підготовки і перепідготовки фахівців.

     Запаси  корисних копалин, їхнє місце розташування, інфраструктурна облаштованість регіонів видобутку і переробки, технологія видобутку корисних компонентів  також виступають важливим фактором розвитку країни. Кількісні обмеження  розвіданих запасів можуть бути частково компенсовані удосконалюванням технології видобутку і переробки.

     Виробничі фонди складають основу будь-якого  підприємства, будучи найбільш активним фактором виробництва. Вони мають цілком визначені якісні і кількісні  характеристики. Це – техніко-технологічний  рівень основних фондів, вартість, вік і зношеність, відповідність екологічним вимогам і інші характеристики.

     Спеціальним фактором виробництва виступають інноваційні  ресурси, прямо зв'язані з науково-технічним  прогресом, що поєднує усі ланки  і стадії: від фундаментальних  досліджень через дослідно-конструкторські  розробки до їхнього виробничого  застосування.

Нарешті, варто назвати ще один специфічний  фактор – ресурси управління (менеджменту). Це – кількість управлінських  кадрів, їхній професійний рівень, досвід роботи, здатність до адаптації  в нових умовах господарювання.

     У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

екстенсивні фактори:

• збільшення чисельності зайнятих;

• збільшення фізичного обсягу капіталу;

інтенсивні  фактори:

• технологічний  прогрес;

• рівень освіти та професійної підготовки кадрів;

• економія за рахунок зростання масштабу виробництва;

• покращання розподілу ресурсів;

• законодавчі, інституційні та інші фактори.

     Врахувавши, що реальний ВВП можна визначити  як добуток затрат праці (чисельність  зайнятих) і рівня продуктивності праці, можна стверджувати, що всі  фактори, які впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з  точки зору реального економічного зростання. У макроекономічному  аналізі використовуються поняття  “інтенсивних” і “екстенсивних” факторів розвитку і росту. Перша група – це, насамперед, інноваційні ресурси. Інші фактори можуть бути віднесені до інтенсивного в тій мірі, у якій це пов'язано з підвищенням їхнього якісного рівня.

     Якщо  ріст ВВП відбувається головним чином  завдяки збільшенню кількості застосовуваних ресурсів без суттєвої зміни їхнього  якісного рівня, то такий тип відтворення  називають переважно екстенсивним. Якщо ж кількість ресурсів незмінна, або навіть скорочується, коли відбувається заміна менш продуктивних факторів на більш продуктивні, такий тип  відтворення називається переважно  інтенсивним.

     Мета  економічних реформ перехідних економік полягає саме в зміні типу відтворення, у переході від екстенсивного  до інтенсивного відтворення насамперед за рахунок активізації інноваційних факторів і підвищення рівня управління. В Україні, на жаль, ця мета не була реалізована. Інноваційні ресурси не були включені як пусковий механізм економічного росту, а накопичений раніше науковий потенціал  був частково втрачений.

     Існують стримуючі фактори економічного зростання. До них належать обмеження  з боку сукупного попиту, соціально-політична  атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання  у справи приватного бізнесу (законодавча  діяльність щодо регулювання безпеки  праці, охорони здоров'я працюючих  та охорони довкілля тощо), злочини  в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує  зростання продуктивності праці  і, відповідно, економічне зростання  в цілому.

     Джерела економічного зростання – приріст  обсягу виробництва (?Y) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел: приросту праці (?L); приросту капіталу (?K); технічних нововведень.

     Відповідно  приріст обсягу виробництва за рік  визначається внеском кожного фактора  виробництва в економічне зростання. Приріст обсягу виробництва може бути досягнутий за допомогою залучення  більшого обсягу ресурсів та продуктивнішого  їх використання.

     Розглянемо, наприклад, як впливає на реальний ВВП  зростання витрат праці. Реальний ВВП  у будь-який час визначається як витрати праці (в люд.-год), зменшені на продуктивність праці (реальний годинний виробіток в розрахунку на одного робітника).

ВВП = Кількість  відпрацьованих люд.-год? Продуктивність праці.

Затрати праці залежать від:

• кількості  зайнятих (а вона, в свою чергу, залежить від кількості населення і  відсотка працездатних);

• тривалості робочого тижня (правові фактори, колективні договори).

Продуктивність  праці залежить від:

• технічного прогресу (або сукупної продуктивності факторів виробництва, обсягу капіталовкладень, освіти, розміщення трудових ресурсів та ін.).

Таким чином, реальний обсяг виробництва  залежить від:

• кількості  зайнятих;

• середньої  кількості відроблених годин;

• продуктивності праці.

     В економічно розвинутих країнах зростання  продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок технічного прогресу.

     Економічний розвиток залежить від економічного зростання (характеру використання продуктивних сил суспільства) і  суспільного способу виробництва (еволюції економічної системи).

     Якщо  розглядати увесь світ як одну-єдину  економіку, припускаючи, що капітал  абсолютно мобільний і може бути інвестований найбільш прибутковим  чином, то у країнах з розвинутими  і високо інтегрованими економіками  це недалеко від істини. Країни ж  з низьким рівнем заощаджень повинні  імпортувати їх з-за кордону, щоб  фінансувати нагромадження капіталу, поки їх МРК (гранична продуктивність капіталу) не знизиться до світового  рівня. Країни з високим рівнем заощадження, навпаки, повинні експортувати їх у  країни з малим запасом капіталу і з високим МРК. Дефіцити чи надлишки по рахунку поточних операцій просто згладжують розбіжності між заощадженнями  цієї країни і рівнем інвестицій, необхідним для доведення вітчизняного запасу капіталу до рівня, при якому граничний  продукт досягне рівня інших  країн. У принципі, цей процес не залежить від національного споживання, що визначається багатством (дійсними і майбутніми ресурсами).

     Проте, у наявності факт, що рівень національних заощаджень і інвестицій близькі  як у часі, так і по різних країнах; країни з більш високим рівнем заощаджень звичайно більше інвестують. Цей факт, що суперечить думці про  відсутність взаємозв’язку між  інвестиціями і заощадженнями, називається  парадоксом Фельдштейна-Хоріокі1. Дана ідея стає ще більш парадоксальною через те, що заощадження і інвестиції були менш корельовані на початку  ХХ в. серед промислово розвитих країн  і, що кореляція в країнах, що розвиваються, менша, ніж у розвитих2. Висока кореляція  між внутрішніми заощадженнями  й інвестиціями в різних країнах  має кілька пояснень. Одне з них  полягає в тому, що міжнародна мобільність  капіталу насправді мала, тому кожній країні потрібно самостійно фінансувати  процес нагромадження капіталу. Крім того, переміщення ресурсів між країнами може бути пов'язане з витратами. Відповідно до наступного пояснення, інвестиційні можливості в різних країнах корелюють одна з одною: якщо інвестиційний бум відбувся в одній країні, він виникає й в інших країнах. Ще одне пояснення припускає, що уряд кожної країни регулює сальдо рахунку поточних операцій, пристосовуючи рівні державних заощаджень і інвестицій до величини заощаджень і інвестицій приватного сектора. Це дозволяє тією чи іншою мірою підтримувати в рівновазі сукупні заощадження й інвестиції. Протилежна даній інтерпретації версія полягає в тому, що приватний сектор, можливо, сам намагається пристосовувати власні обсяги заощаджень і інвестицій до урядових, щоб уникнути нагромадження чистих зовнішніх активів.