Емоційний розвиток і його значення у соціальному вихованню дитини

Житомирський Державний Університет  імені Івана Франка

Навчально Науковий Інститут педагогіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 

 

ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК І  ЙОГО ЗНАЧЕННЯ У СОЦІАЛЬНОМУ ВИХОВАННЮ  ДИТИНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:                                                                      студентка 3 курсу 31 групи

                  ННІ педагогіки

                  Ілючок Ольга Миколаївна

 

Науковий керівник:                                                кандидат психологічних наук

 доцент Дубравська Н.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир 2011

ЗМІСТ

 

ВСТУП................................................................................................................... 3

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичний  аналіз емоційного розвитку у дитячому віці ........... 6

1.1. Поняття емоцій  та емоційного розвитку ..................................................... 6

1.2. Вікові аспекти  емоційного розвитку школяра............................................. 9

1.3. Особливості емоційного розвитку  у молодшому шкільному віці........... 12

 

РОЗДІЛ 2. Експериментальне вивчення емоційного розвитку дітей молодшого шкільного віку.................................................................................. 17

2.1. Опис методик дослідження.......................................................................... 17

2.2. Аналіз результатів дослідження................................................................... 26

 

РОЗДІЛ 3. Рекомендації щодо розвитку емоційної сфери молодших школярів........30

3.1 Ігри та вправи, спрямовані  на аналіз різноманітних емоцій...................... 30

3.2. Вправи на розвиток експресії ...................................................................... 32

3.3. Засоби розвитку моральних  почуттів ......................................................... 35

3.4. Розвиток навичок емоційної саморегуляції ............................................... 36

 

ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 38

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ..................................................................................... 40

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….43 
ВСТУП

Актуальність  теми. Соціальне виховання дітей є однією  з важливих складників суспільного життя. На думку Ю.І.  Пастир, соціальне виховання створює  сприятливі  умови і  можливості  для  оволодіння  людиною необхідними,  з  точки  зору  суспільства,  соціальними,  духовними  і емоційними  цінностями  (знаннями,  переконаннями,  вміннями,  нормами, взаєминами,  зразками  поведінки),  сприяє  формуванню  самосвідомості, самовизначення, самореалізації,  самоствердження [23]. Отже,  головним завданням соціального виховання у будь-якому суспільстві є створення умов для досягнення його членами саме позитивної соціалізації.

Сучасна  дитина  зростає  в  епоху  великих  економічних, політичних, моральних трансформацій, переосмислення деяких цінностей, перманентної нестабільності  у  суспільстві,  нечітко  визначених,  а  часто  і різновекторних вимог  з  боку  дорослих.  Виховання  емоційно  розвиненої  особистості, її переживань і  почуттів,  починаючи  з  перших  років  життя,  залишається важливим завданням для батьків і педагогів, що є не менш, а в певному сенсі і  більш  важливим,  аніж  виховання  розуму  та  формування  в  дитини  різних умінь  і  навичок.  Адже науковці  відзначають,  що  молодший  школяр  може діяти  за  усвідомленням  зобов’язань,  але  основна  його  вольова  активність породжується безпосередніми емоціями та інтересами…” [12, с. 4].

Г.  Бурменська,  Р.  Овчарова,  Н.  Самоукіна,  Л.  Соболєва та інші відмічають, що останнім часом типовими проявами порушень в емоційному розвитку молодшого школяра є підвищений рівень тривожності, схильність до страхів та почуття неспокою. Ознаками цих проявів є такі: байдужість до навчання  та  до  оцінки вчителя; перевага  неспецифічних  форм  емоційної регуляції  (пасивність, безініціативність, депресія); високий  рівень хвилювання  під  час  відповіді, виконання  завдання; розгубленість  при найменшому  зауваженні  вчителя; обмеженість  контактів  з  ровесниками  й відтак – страх  перед  школою; прояви  афективної  поведінки – впертості, негативізму, плаксивості, забіякуватості,  демонстративної  непокори, конфліктності.  Всі  ці  спостереження  свідчать  про  необхідність  підвищеної уваги  психологів  та  педагогів  до  емоційного  розвитку школярів,  що  і зумовила вибір теми нашого курсового дослідження

Об’єкт  дослідження: емоційний розвиток дитини.

Предмет дослідження: значення та особливості емоційного розвитку в процесі соціального виховання молодших школярів

Мета  дослідження:  розкрити  значення  емоційного  розвитку  у соціальному вихованні молодших школярів

Завдання  дослідження:

1. здійснити теоретичний  аналіз проблеми емоційного розвитку  дитини;

2. уточнити  особливості   емоційного  розвитку  в  молодшому  шкільному віці;

3. розкрити роль емоційного  розвитку у соціальному вихованні  молодших школярів;

4. підібрати  та  надати  рекомендації  щодо  використання  ігрових  та літературних засобів розвитку емоційної чфери учнів молодших класів..

Гіпотеза  дослідження:  учні  молодшого  шкільного  віку характеризуються активним розвитком емоційної сфери, у них формуються моральні  та  інтелектуальні  почуття.  На  нашу  думку  дівчатка  частіше  і виявляють  власні  емоції  та  відгукуються  на  емоції  інших людей,  ми припускаємо,що  дівчатка дещо випереджають  хлопчиків  у  емоційному розвитку.

Методи  і  методики  дослідження теоретичний аналіз  проблеми  на підставі  вивчення психолого-педагогічної  літератури,  моделювання комплексу умов, форм і методів підвищення емоційного розвитку молодших школярів;  констатуючий  експерименти,  що  містив тестування  та  інтерв’ю, кількісний та якісний аналіз результатів.

Експериментальна  база дослідження: в дослідженні прийняли участь 26  учнів 2  класів ЗОШ № 21 м.  Житомир за  адресою ул.  1 Травня,  6-а. Вибірка складалась із 13 хлопчиків та 13 дівчаток віком 7-8 років.

Теоретичне  значення  дослідження: розкрито  сутність  і зміст емоційного  розвитку,  уточнено  особливості  і  умови  емоційного  розвитку молодших школярів.

Практичне  значення  дослідження:  підібрано комплекс  методик діагностики  та  проведено  експериментальне  дослідження  емоційного розвитку  молодших  школярів,  розроблено  ряд  практичних  рекомендацій щодо  емоційного  розвитку  молодших  школярів  у  процесі  їх  соціального виховання.

Надійність  і  вірогідність  результатів дослідження забезпечується комплексом  методик,  які  були  стандартизовані  та  апробовані  на значних вибірках  досліджених,  використанням  загальнонаукових  методів теоретичного аналізу.

Структура і обсяг роботи: курсова робота складається із вступу, трьох розділів,  висновків,  списку  літератури  та  додатків. Загальний обсяг роботи становить 42  друкованих  аркуші,  містить 4  таблиці.  Список  літератури складає 31 джерело. Робота містить 4 додатки.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

 

 

1. Поняття емоцій та емоційного розвитку

 

Так, емоційна  сфера  дитини  охоплює  сукупність  емоцій  як  особливих психічних  процесів  і  станів,  пов’язаних  з  потребами  й  мотивами,  а  також почуття  як  стійкі  емоційні  ставлення  до навколишньої дійсності та відображення емоційної сторони духовного світу особистості, що зростає [29, c.  23].  Можна також сказати,  що  ця  сфера являє  собою  сукупність  таких психічних процесів, які виражаються у формі її переживання, ставлення до матеріальних  і  духовних  явищ  довкілля  [29,  c.  42].  Емоційну  сферу  також вважають компенсаторною сферою духовного життя особистості, оскільки вона призначена для утримування процесу життєдіяльності в оптимальному режимі й запобігання руйнівним впливам на організм, що перебуває на стадії формування [29, c. 23].

М.І.  Дьяченко  та  Л.А. Кандибович визначають  емоції як  форму безпосереднього психологічного відображення об’єктів, явищ, ситуацій у їх смисловій значущості організму, особистості. Будучи  психічним відображенням  життєвого  сенсу  явищ і  ситуацій,  емоції  проявляються  у формі  безпосереднього «миттєвого»  пристрасного  переживання,  що обумовлено відношенням їх об’єктивних якостей до потреб суб’єкта [15, с. 552].

Через  емоції  як  систему  сигналів  людина  дізнається  про  значущість того,  що  відбувається.  Якщо  предмети, явища відповідають потребам чи можливостям людини, вони викликають позитивне  ставлення та сприяють виникненню позитивних  емоцій.  У  протилежному  випадку  виникає негативне  ставлення  та  відповідні  емоції.  Інакше  кажучи,  в емоціях відображаються переживання людини,  співвідношення між бажаннями, потребами та можливостями їх задоволення [5, с. 175].

Емоції – особливий клас  суб’єктивних  психологічних станів,  що відображають  у  вигляді  опосередкованих  хвилювань,  відчуттів  приємного або  неприємного,  відношення  людини до  світу і людей, процес і результат його  практичної  діяльності.  До  класу  емоцій відносяться  настрій,  відчуття (почуття), афекти, пристрасті, стреси. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відношення між мотивами та реалізацією діяльності,  що  відповідає  цим  мотивам.  Емоції  в  діяльності  людини виконують  функції  оцінки  її  руху  та  результатів.  Вони  організовують діяльність, стимулюють та направляють її [1, с. 6].

Основні емоційні  стани,  що  відчуває  людина,  поділяються на  власне емоції,  почуття  та  афекти.  Емоції  та  почуття  виражають  зміст ситуації для людини з точки  зору  актуальної  в  дану  мить  потреби,  значення  для  її задоволення дії або діяльності. Емоції можуть бути викликані як реальними, так  і  уявними  ситуаціями.  Вони,  як і  почуття,  сприймаються  людиною  в якості  її  особистих  внутрішніх переживань, передаються іншим  людям, співпереживаються [1, с. 8].

Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до  людських  потреб,  задоволення  або  незадоволення  яких  викликає позитивні або негативні емоції: радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо [18, с. 211].

Емоції  та  почуття –  особистісні  утворення.  Вони  характеризують людину  соціально-психологічно.  Підкреслюючи  саме  особистісне  значення емоційних  процесів,  емоційна  подія  може  викликати  формування  нових емоційних відношень до різних обставин. Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб’єктом як причина задоволення-незадоволення.

В  індивідуальному  розвитку  людини  почуття  відіграють  важливу соціалізуючу  роль.  Вони  виступають  як  значущий  фактор  у  формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з’являються та закріплюються потреби та інтереси людини.

Почуття виконують в житті та  діяльності  людини,  в її  спілкуванні з оточуючими,  мотивуючу  роль.  В  оточенні  навколишнього  світу людина намагається діяти так,  щоб підкріпити та посилити свої позитивні почуття. Вони  у неї завжди  пов’язані з працею  свідомості,  можуть  довільно регулюватися [1, с. 9].

Афект – це  сильне  й відносно  короткочасне  емоційне  переживання, особливий  тип  емоційних  процесів,  що  розвиваються  в  критичних  умовах, коли  суб'єкт  неспроможний  знайти  адекватний  вихід  з  небезпечних, травмуючих, найчастіше несподівано виникаючих ситуацій [28, с. 359].

На відміну від емоцій і почуттів афекти протікають швидко та бурхливо, супроводжуються  різко  вираженими  органічними  змінами  та  руховими реакціями [1, с. 9].

Емоції  поділяються  на  прості  і  складні.  Прості  зумовлені безпосередньою  дією  подразників,  пов'язаних  із  задоволенням  первинних потреб.  Це  рівень  афективної  чутливості –  задоволення,  незадоволення  на основі органічних  потреб. Звичайно  такі  емоції  створюють  емоційний  тон відчуттів.

Складні  емоції  пов'язані  з  усвідомленням  життєвого  значення  об'єктів, це – рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення  особистості  до  світу.  Ці  предметні  почуття  поділяються  на інтелектуальні, естетичні та моральні.

У  моральних  почуттях  втілюється  ставлення  людини  до  людини  й суспільства. Інтелектуальні почуття – подив, цікавість, допитливість, сумнів – засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних  почуттях  виявляється  не  лише  спрямованість  на  предмет,  а  й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям  у  власну  сутність  предмета,  це  пізнання  специфічної  якості предмета – краси [28, с. 358].

Естетичні емоції супроводжуються напруженням інтелектуальних сил. Це органічний сплав естетичних переживань і пізнання [8].

Наступний  рівень  прояву  афективного  простору  особистості –  то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму [28, с. 358].

Емоції  входять  до  багатьох  психологічно  складних  станів  людини, виступаючи  як  їх  органічна  частина та  пов’язані  з  її  потребами.  Вони відображають стан, процес та результат задоволення потреб.

Люди  в  емоційному  плані  відрізняються за  багатьма  параметрами: емоційної збудливості, тривалості та стійкості виникаючих у них емоційних переживань, домінування позитивних або негативних емоцій. Але більш за все  емоційна  сфера  розвинутих  особистостей  відрізняється  за  силою  та глибиною почуттів,  а  також  за  їх  сутністю  та  предметної  відносності [1,  с. 11].

Таким чином, емоційна сфера включає сукупність емоцій як особливих психічних  процесів  і  станів  та  почуттів  як  стійких  емоційних  ставлень  до навколишньої дійсності та відображення емоційної сторони духовного світу особистості.  Почуття  є  складними  емоціями,  які  поділяються  на інтелектуальні, естетичні та моральні.

 

 

2. Вікові аспекти емоційного розвитку школяра

 

Інтенсивний розвиток особистості  дошкільника визначає глибокі зміни  в його  емоційній  сфері.  Якщо  у  ранньому  віці  емоції  зумовлювалися безпосередньо  оточуючими  впливами,  то  у  дошкільника  вони  починають опосередковуватися його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими.  Дитина  виявляє  здатність  стримувати  небажані  емоції, скеровувати  їх  відповідно  до  вимог  дорослих  та  до  засвоєних  норм поведінки.  Дитина  орієнтується  на «добре»  і «погано», «можна» і «не можна»,  все  частіше «хочу»  поступається «треба».  Стримування  дитиною емоцій  набуває  характеру  їх  інтеріоризації,  тобто  згортання  зовнішніх проявів.  Наприклад,  вже  молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається  стримати  сльози.  Старший  дошкільник  при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана з ігровою роллю [13, с. 199].

Важливим  новим  фактом  емоційної  сфери  дошкільника  стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже  мама?», «батько  буде  сваритися».  Таким  чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.

Маючи  досить  різноманітний  досвід  спілкування  за  допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та  невербальних  засобів.  Спочатку  у  спілкуванні  переважають  невербальні засоби  вираження  емоцій  (міміка,  виразні  рухи,  крик,  плач),  а  до  кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.

Значного  прогресу  зазнають  вищі  почуття,  як  неодмінна  ознака особистості.  їх  розвиток  відбувається  у  процесі  виконання  різних  видів діяльності малюка – трудової, продуктивної, ігрової [13, с. 200].

Естетичні переживання  дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з другого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим  для  дитини  особливої  цінності.  Відкриваючи  нові  властивості предметів,  знаходячи  пояснення для таємничих та  незрозумілих  явищ природи,  дитина  переживає  захоплення,  радість  відкриття,  здивування  і сумнів, що  стають  надбанням  її  досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона  прагне до її  продовження. Відмітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулювальний вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.

Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці служить джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом [13, с. 201].

У молодшому шкільному  віці відбувається активний розвиток емоційної сфери, у дитини з’являється вольовий  контроль  емоцій, моральні  почуття виступають регулятором поведінки.

При  переході  від  початкової  до  основної  школи  у  школярів характерною є тенденція до зниження успішності навчання, спостерігається порушення поведінки, схильність до емоційної лабільності, підвищення рівня стомлюваності, проявляються невротичні реакції, порушення самопочуття та ін.  З’ясування  причин  цих  труднощів  та  пошук  шляхів  розв’язання [24,  с. 152].

Підлітковий вік вважається періодом бурхливих внутрішніх переживань і  емоційних  труднощів.  За  наслідками  дослідження,  проведеного серед підлітків, половина 14-річних часом відчувають себе настільки нещасними, що  плачуть  і  хочуть  кинути  всіх  і  все.  Чверть  повідомила,  що  їм  здається іноді,  що  люди  дивляться  на  них,  говорять  про  них,  сміються  над  ними. Кожному 12-му в голову приходили ідеї самогубства.

Типові шкільні фобії, які зникли в 10-13 років, тепер знову  з'являються в злегка  зміненій  формі.  Переважають  соціальні  фобії.  Підлітки  стають соромливими  і  надають  велике  значення  недолікам  своєї  зовнішності  і поведінки, що приводить до небажання зустрічатися з деякими людьми. Іноді тривожність  паралізує  соціальне  життя  підлітка  настільки,  що  він відмовляється  від  більшості  форм  групової  активності.  З'являються страхи відкритих і закритих просторів [11, с. 48].

Емоційна  сфера  підлітка  характеризується  нестійкістю  та амбівалентністю,  що  обумовлюється  невпевненістю  в  правильному  виборі поведінкових  патернів.  Незважаючи  на  загальний  більш  високий  рівень розвитку  емоційної  сфери,  підлітковий  вік  характеризується  підвищеною емоційною  збудливістю,  імпульсивністю,  перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів – жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів.

Таким  чином,  емоційний  розвиток  людини  має  своє  особливості  на різних вікових етапах розвитку.

 

 

1.3. Особливості  емоційного розвитку у молодшому  шкільному віці

 

Молодшими школярами  вважають дітей віком від 6-7 до 10-11 років, які навчаються у 1–4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності – навчання, молодші школярі  ще  багато  часу  й  енергії  віддають  грі.  У  цих  видах  діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя  і  психічний  розвиток,  формуються  психічні  новоутворення,  завдяки чому  діти  виходять  на  новий  рівень  пізнання  світу  і  самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

Головною  особистісною  характеристикою  молодшого  школяра  є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному  віці зумовлюється  особливістю  соціальної  ситуації  розвитку –  навчанням  у початковій  школі.  На  цьому  віковому  етапі  провідною  діяльністю  стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. [26, с. 165].

У  психологічній  науці  доведено,  що  у молодшому шкільному віці з’являються певні риси та властивості: народження “соціального Я” дитини: вона  відкриває  для  себе  нові  соціальні  позиції,  позиції  учня,  пов’язані  з виконанням навчальної роботи, що високо цінується дорослими; переоцінка цінностей: поява нових мотивів, гра перестає бути основним змістом життя; узагальнення переживань і  виникнення  внутрішнього  життя  дитини: емоції перестають  бути  мимовільними,  ситуативними;  виникають  усвідомлені переживання,  з’являється  логіка  почуттів;  зміна структури поведінки: набуває значення орієнтовна основа вчинку, який опосередковує зв’язок між бажаннями  й  дією; втрачається  дитяча  безпосередність  поведінки:  дитина зовні вже не така, як внутрішньо [4, с. 15].

З  моменту,  коли  дитина пішла в школу,  її  емоційний розвиток більше ніж раніше, залежить від того досвіду, який вона придбаває поза домом. [11, с. 40]. Емоційні переживання набувають більш узагальненого характеру [22, с. 138].

Основним  джерелом емоцій молодших школярів разом з навчанням у школі залишається ігрова діяльність. Емоції у молодшого школяра на відміну від  дошкільника  завдяки  пережитим  невдачам  та  успіхам,  взаєминам  у колективі, сприйманням телепередач, кінофільмів, комп’ютерних ігор формують  відповідні  різноманітні  емоційні  почуття,  які у своєму  вигляді набувають  певної  змістовності,  глибини  та  стійкості.  З  розвитком  волі  та мисленнєвої діяльності школярі вчаться керувати своїми емоціями [3, с. 7].

Молодший  школяр,  особливо  першокласник,  бурхливо реагує на важливі для нього  ситуації,  явища,  які  мають  значення  та  викликають яскравий  емоційний  відгук.  Пізніше  дитина  молодшого  шкільного  віку проявляє нову рису: стриманість емоцій, особливо у присутності однолітків, що  визначається  страхом  осуду  з  їх  боку.  Незадоволеність,  гнів  діти проявляють у моторній формі – бійка; словесна форма – грубість, образи.

Переживання сорому дитина проявляє у більш прихованій формі. У цей час  розвивається  здатність  співпереживати  одноліткам  і  дорослим, виникає розуміння  переживань  інших  людей. У  цей  період  розвивається індивідуальна  емоційна  виразність, яка  проявляється  у  різноманітній  гамі інтонацій, міміці. Характерною  особливістю  молодшого  шкільного  віку  є емоційна вразливість, відгук на все яскраве, незвичайне, мальовниче [19, с.2].

Можна виділити такі компоненти емоційної сфери молодших школярів:

– емоційні  реакції,  які  є  короткочасними  й  виявляються  в  емоційному тоні відчуттів-переживань  життєво  важливих  впливів  (бажань)  і  низці ситуативних  емоцій  як  форм  вираження  ступенів  задоволення  потреб (задоволення – незадоволення, симпатії – антипатії, радості – смутку, сорому тощо);

– емоційні стани, які  є тривалішими в часі та обсязі й виявляються як настрій, афект, стрес;

– емоційне ставлення, яке  є довготривалою в часі сформованою  якістю особистості, що виявляється в пристрастях як домінуючих стійких почуттях або у стійких почуттях до матеріальних і духовних об’єктів як вищого рівня розвитку емоцій.

У формуванні  системи  ставлень  учнів  молодшої  школи  до  себе, навчання,  однолітків,  дорослих,  а  також  позитивної  налаштованості  на процес навчання визначальним є емоційний компонент взаємодії педагога з дитиною.  Тобто саме атмосфера спілкування педагога з дітьми сприяє розвитку їх психологічних новоутворень  у  цьому  віці  [29,  с.  26].  Емоційна залежність  дитини  від  учителя  є  важливою  особливістю  соціально-психологічного становлення дитини.

В.  Мухіна  в  цьому  контексті  виділяє  таку  характеристику  молодшого школяра,  як  емоційний  голод.  Потреба  дитини  в  позитивних  емоціях, атмосфері  емоційного  комфорту,  яку  створює  дорослий,  значною  мірою визначає особливості її поведінки [25].

Вчені звертають  особливу  увагу  на агресивних, емоційно розгальмованих, сором’язливих, тривожних  учнів  дітей молодшого шкільного віку. Такі діти мають проблеми в емоційній сфері і відрізняються неадекватними  афективними  реакціями захисного,  компенсаторного характеру  [17,  c.  36]. Деякі тривожні діти в ситуаціях особливого психологічного  напруження  переживають емоційну  дезорганізацію мислення. Дослідники зазначають, що існує пряма залежність між емоційною депривацією  й  дитячою  агресивністю,  суворістю  покарання та  рівнем агресивності дитини.

А.  Дягіль,  аналізуючи  проблему  агресивності  молодших  школярів, підкреслює,  що  теплі,  тісні  взаємини  з  батьками  сприяють  розвитку  в  неї гуманного ставлення до інших. Любов, піклування, увага від близьких є для дитини  життєво  важливими,  це  дає  відчуття  захищеності,  забезпечує емоційну стабільність.

Обмеження емоційного спілкування  й активної уваги з боку близьких, дорослих  призводить  до  появи  у  дитини  нейротизму,  тривожності.  Тому батькам варто вчитися слухати своїх дітей, а вони будуть приходити до вас і розповідати, що прочитали, побачили, зробили щоб заслужити на вашу увагу [14, с. 39].

Ковалевська А. О., яка вивчала питання  страхів у молодших школярів відзначає,  що  початок  шкільного  життя розширяє  сприйняття  оточуючого світу, збільшує досвіт, який дитина набуває поза домівкою, розширяє сферу її спілкування.  Все  це  відбивається  на  емоційному  розвитку  молодшого школяра [16, с. 104].

Найбільше значними для цього віку є емоції страху, цікавості і радості.

Нез'ясовні і вигадані страхи минулих  років змінюються іншими, більш усвідомленими: уроки, уколи, природні явища, відносини між однолітками. Страх може приймати форму тривоги або занепокоєння [22, с .139].

Провідний страх цього віку –  страх «бути не тим», страх не відповідати загальноприйнятим  нормам  поводження,  вимогам  близького  оточення. Конкретними формами цього страху є страхи зробити не те, неправильно, не так, як слід. Найбільше частим видом страху невідповідності в цьому віці є страх запізнитися до школи [16, с. 104].

У  роботі  з  молодшими  школярами  основні  зусилля  спрямовуються  на розв’язання  таких  завдань:  створення  у  групі  атмосфери  довіри, взаємодопомоги,  доброзичливості,  формування  позитивного  ставлення  до себе,  оточуючих;  ознайомлення  з  основними  емоціями,  усвідомлення власних  емоційних станів  та  розпізнавання  емоційних  станів  інших  людей; формування  умінь  встановлювати  контакти;  знаходження  шляхів виходу із конфліктних  ситуацій;  розвиток  здатності  до  емпатії,  рефлексії;  розвиток комунікативних умінь.

У процесі тренінгових знань  діти накопичують досвід «проживання» та фіксації  на  певних  почуттях,  коли вихованець  поступово вибудовує свій індивідуальний «емоційний  фонд»,  за  допомогою якого зможе успішно орієнтуватися  у  власних  почуттях  та  почуттях  інших  людей,  говорити  про них, шукати способи їх прояву, можливості оволодіти ними. Це в деякій мірі є міцною базою для формування здатності керувати своїм емоційним станом [20, с.123].

Таким чином, емоційний  розвиток молодших школярів визначається їх новою соціальною ситуацією розвитку – вступом до школи та необхідністю навчання.  Емоції  учнів  початкових  класів  є  досить  бурхливими  і різноманітними,  в  той  же  час  набуває  більшого  значення  емоційна саморегуляція,  яка  розвивається  ще  з  раннього  дитячого  віку.  Важливою  є поява  і  розвиток  моральних,  інтелектуальних  та  естетичних  почуттів,  за якими можна судити про загальний емоційний розвиток дитини.

 

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО

РОЗВИТКУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО  ШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

2.1. Опис методик  дослідження

 

В нашому дослідженні ми критеріями рівня розвитку емоційної сфери визначаємо рівень  розуміння  дитиною  емоційних  почуттів  інших  людей, моральні та інтелектуальні почуття.

З метою вивчення рівня емоційного розвитку молодших школярів нами було використано 3 методики:

1) Методика «Вивчення розуміння емоційних станів людей, зображених на картинці»;