Емпіричне дослідження агресії як соціально- психологічного феномену

                                                      Зміст

Вступ…………………………………………………………..................…….4

Розділ 1. Теоретичний аналіз агресії як соціально – психологічного феномену…………………………………………………………….…........….6

1.1  Поняття, види й причини виникнення агресії.…………...................…6

1.2 Теорії виникнення  агресії……………………………….................…...16

1.3 Мотивація  агресії………………………………………….....................21

1.4 Фактори, що  сприяють агресії………………………..….....................28

1.5 Соціально-психологічні аспекти агресії………………..................…..31

Розділ 2. Емпіричне дослідження агресії як соціально- психологічного феномену………………………………………............................................35

2.1. Описання методики  дослідження…………………................…….….42

2.2. Організація емпіричного дослідження...............................................42

2.3. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження…................…......42

Висновок……………………………......................................................…..45

Список літератури………………………………………………..................47

Додаток А…………………………………………………………………….48

Вступ

Феномен агресивної поведінки людини вже кілька десятиліть є однією з актуальних наукових проблем. Це зумовлено стрімким зростанням рівня агресивності в останні роки. Сучасні засоби масової інформації також акцентують цю проблему.

При цьому, являючись багатобічним явищем, агресія досліджувалася фахівцями з різних “наукових таборівˮ як психологами, так і педагогами, і соціологами.

У сучасному суспільстві існує величезна кількість людей з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.) У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. У порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, крім того, можна зафіксувати збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Проблема агресії розкривається в працях З. Фрейда, К. Лоренца, Л. Семенюк, Л. Славиної, І. Фурманова, А. Бандури, Л. Берковица, Д. Доллард, Г. Васильєвої, М. Левітова, В. Мерліна, В. Ковальова та інших.

Певних зусиль у цьому напрямі докладають й російські дослідники:       К. Гаджієв, Б. Поршнєв, Б. Діденко, Е. Самовічев, О. Реан, О. Назаретян,    Ю. Антонян, Т. Румянцева, В. Гульдан, Л. Дмітрієв, В. Кайтуков та українські дослідники: Л. Балабанова, І. Алексеєнко, О. Бандурка,             В. Друзь, Л. Кейсевич, О. Базалук, Н. Корабльова, В. Кришталь та інші.

Високо оцінюючи наукову і практичну значущість досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, зусилля яких були спрямовані на вивчення різних аспектів теорії агресії, відзначаючи науковий внесок згаданих дослідників, варто зауважити, що досі відсутнє комплексне дослідження соціального феномену агресії, не з’ясовано ролі цього феномену в умовах трансформації українського суспільства. Залишається відкритим для вітчизняного праксису дослідження вказаної проблематики у контексті формування ненасильницького світу. Таким чином, відчувається гостра необхідність осягнути агресію як один  з соціальних феноменів. Це обумовлює вибір даної теми “Агресія як соціально- психологічний феноменˮ.

Об'єкт  роботи – агресивна поведінка як соціально-психологічний      феномен.

Предмет – особливості прояву людської агресії у трудовому колективі.

Мета  роботи – виявити прояв людської агресії у трудовому колективі.

Завдання:

1. Проаналізувати агресію як стан людської психіки.

2. Визначити основні мотиви агресії у трудовому колективі.

3. Визначити, які чинники впливають на агресію.

4. Емпірично дослідити агресію як придбану соціальну поведінку.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що описані нами основні психологічні особливості прояву агресивності, її механізми і причини формування допоможуть розширити знання про природу агресивності і про механізми регуляції агресивної поведінки людей.

Практична значущість роботи полягає в тому, що розглянуті нами варіанти та механізми прояву агресивності можна з успіхом використовувати для розробки методів подолання агресії людей.

Курсова робота складається з двох частин. У першій - теоретичній - будуть розглянуті теорії агресивності різних авторів, фактори, що сприяють агресії, соціально-психологічні аспекти агресіїї і зроблено узагальнюючі висновки. У другій частині - результати дослідження членів трудового колективу на предмет їх агресивності. У висновку курсової роботи будуть зроблені висновки. Робота має 1 додаток. Список літератури складає – 17 джерел. Загальний обсяг роботи – 48 сторінок.

Розділ 1. Теоретичний аналіз агресії як соціально – психологічного   феномену.

1.1  Поняття, види й причини  виникнення агресії.

Агресія – це будь-яка форма поведінки, націлена на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, не бажаючій подібного ставлення [11, с.259].

На перший погляд, це визначення здається простим і відвертим, а також тісно пов'язаним з розумінням агресії з позиції буденної свідомості. Однак при більш уважному вивченні виявляється, що воно включає в себе деякі особливості, які потребують більш глибокого аналізу.

Безпосередньо явище агресії більшість дослідників визначає як поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди [7]. І хоча агресія часто асоціюється з емоційними станами (гнів, лють, ненависть), мотиваційними утвореннями (бажання зашкодити), когніціями (агресивні думки чи фантазії), все ж в основі цього явища лежить саме поведінковий акт (вчинок). Але й таке звуження смислового поля терміна залишає ряд проблем. По-перше, сама категорія поведінки є доволі багатозначною і певним чином “розмитою„ у психологічній науці. Так, згідно з одним із визначень, поведінка - це “притаманна живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем...” [9]. Але ж така “взаємодія” , як відомо, може мати різні прояви - від простих рефлекторних форм до складної міжособистісної інтеракції.

Р. Берон і Д. Річардсон вважають, що агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібної поведінки з собою. Дане комплексне визначення містить у собі наступні положення:

1. Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві.
2. В якості агресії може розглядатися тільки таке поводження, що має на увазі заподіяння шкоди або збитку живим організмам.
3. Жертви повинні мати мотивацію уникнення подібного звертання із собою [14, с.214].

Під агресією, за А. Фроммом, варто розуміти будь-які дії, що заподіюють або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині, а також заподіяння збитку взагалі всякому неживому об'єктові  [18, с.320].

Агресивність, по Р. Немову, розуміється як ворожість - поведінка людини у відношенні інших людей, що відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, нанести шкоду [13, с.190].

“Психологічний словник„ за редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: “Агресія - мотивоване деструктивне поводження, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, що наносить шкоду об'єктам нападу (одушевлений і неживим), що приносить фізичний збиток людям або викликають у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості)”       [15, с.79].

Прояв агресії досить різноманітний. Розрізняють два основних типи агресивних проявів:

• цільова агресія;
• інструментальна агресія.

Перша виступає як здійснення агресії як заздалегідь спланований акт, ціль якого - нанесення шкоди або збитку об'єктові. Друга відбувається як засіб досягнення деякого результату, що сам по собі не є агресивним актом.

Й. Заградова, А. Осинський, Н. Левітів у своїх роботах запропонували таку структуру агресивного прояву:

За спрямованістю:

• агресія, спрямована зовні;
• аутоагресія - спрямована на себе.

За метою:

• інтелектуальна агресія;
• ворожа агресія.

За методом вираження:

• фізична агресія;
• вербальна агресія.

За ступенем виразності:

• пряма агресія;
• непряма агресія.

За наявностю ініціативи:

• ініціативна агресія;
• оборонна агресія.

В агресії існують серйозні і глибинні механізми, що впливають на її виникнення. Психологічні причини агресії у людей можуть бути абсолютно різними: кожен більш-менш відомий психолог прагнув висунути свою гіпотезу про те, як і звідки береться агресія.            Проаналізувавши літературу з даної теми можно зробити висновок, що при всій різноманітності суперечливих теоретичних обгрунтувань, більшість з факторів підпадають під одну з трьох наступних категорій.

1. Агресія як інстинкт. Багато психологів вважають, що  природа виникнення агресивної  поведінки у людини інстинктивна. Агресія сприяє виживанню, виконуючи  три основні функції: боротьба  за територію та харчові ресурси, поліпшення генофонду та захист  потомства. Агресивна енергія постійно  виникає в організмі людини, накопичується  і в якийсь момент проривається  назовні. У кожного – свої кордони, перехід через які чреватий  ворожістю в поведінці. Агресія  також могла дістатися людині  від своїх предків-мисливців. Очевидно, що мисливська природа може  бути побудником до насильства, воєн і руйнування. Таким чином, можна говорити про неминучість агресії і складністю з її контролем.

2. Агресія як результат  неможливості реалізувати свої  потреби. Це зовсім інший підхід: всі ми стикалися з нездатністю  задовольнити свої бажання за  будь-яких перешкод, і в такій  ситуації практично завжди з'являються  гнів і агресія. Вони можуть  бути спрямовані на інших людей, на речі або навіть на себе. Можливі також варіації в способах  прояву агресії: ми можемо накричати на когось, штовхнути або почати голосити: “Це я в усьому винна! Немає мені прощення!”. Найсумніше, що такий спосіб реагування, якщо його часто використовувати, починає входити в звичку, але ефективність його для вирішення проблем та подолання тих самих горезвісних перешкод представляється вельми сумнівною.

3. Агресія як результат  навчання. В дитинстві ми всьому вчилися у дорослих, наприклад,  ми наслідували їх у манері говорити, їсти, одягатися і поводитися в цілому. Точно також, спостерігаючи за дорослими, ми вчилися агресивної поведінки: якщо ми бачили, як наші мама і тато постійно кричать один на одного і на оточуючих людей, такий варіант поведінки запам'ятовувався нами як єдино вірний. Звичайно, є й інші чинники, що збільшують ймовірність прояву агресії при дорослішанні – це неприйнятне звернення, постійні причіпки і нападки з боку дорослих і навіть прямі інструкції: “Ну що ти як маленький! Дай здачі цьому хлопчику!”. Людині, яка росте в подібній обстановці, складно бути тихим, милим і пухнастим. Проте в цьому випадку він має можливість навчитися контролювати свою агресію, якщо розвивати здатність до саморегуляції, спостерігати за людьми, які вміють спокійно вирішувати конфлікти і заохочувати себе за кожен прояв лагідності і людинолюбства.

Тепер визначимо, що таке агресивна дія й агресивна поведінка, агресивність, тому що часто в ці поняття вкладають той самий зміст.

Агресивна дія - це прояв агресивності, як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведінку.

Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередній перед або під час агресивної дії.

Так само хочеться відзначити, що кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності, тому що агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

В. Клайн вважає, що в агресивності є визначені здорові риси, що просто необхідні для активного життя. Це - наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам [3, с.47].

Р. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості [3, с.120].

Стан фрустрації - це психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем [4, с.460].

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

Т. Румянцева вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповідно до цієї точки зору, в визначенні поведінки як агресивного, вирішальне місце повинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації людини. Звідси, поведінку будемо назвати агресивною при наявності двох обов'язкових умов:

• коли мають місце згубні для жертви наслідку;
• коли порушені норми поведінки [18, с.23].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки відіграють навчання і виховання. Психологи визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний із процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролеві власних агресивних спрямувань і вираження їх у формах, прийнятних у рамках даної цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчаться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресію більш тонко: через словесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше.

Треті нічому не навчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві. І тут важливу роль відіграє ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини.

На думку психологів піддатливість до агресивних дій формується в міру нагромадження недоліків у процесі соціалізації. Виділяють два ступені соціалізації:

•  засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки;
• засвоєння субкультурного досвіду меншого обсягу, але утримуючи норми поведінки, що допускають агресивність.

Таким чином, піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.

На думку А. Баса, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна і пряма - непряма. Їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які потрапляє більшість агресивних дій. Наприклад, такі дії, як стрільба, нанесення ударів холодною зброєю або побиття, при яких одна людина здійснює фізичне насильство над іншим, можуть бути класифіковані як фізичні, активні і прямі.

1. Фізична - активна - пряма. Нанесення іншій людині ударів холодною зброєю, побиття чи поранення за допомогою вогнепальної зброї.

2. Фізічна - активна - непряма. Закладка міні-пасток; змову з найманим вбивцею з метою знищення ворога.

3. Фізична - пасивна - пряма. Прагнення фізично не дозволити іншій людині досягти бажаної мети або зайнятися бажаної діяльністю (наприклад, сидяча демонстрація).

4. Фізична - пасивна - непряма. Відмова від виконання необхідних завдань (наприклад, відмова звільнити територію під час сидячої демонстрації).

5. Вербальна - активна - пряма. Словесну образу або приниження іншої людини.

6. Вербальна - активна - непряма. Поширення  злісної наклепу чи підліток про іншу людину.

7. Вербальна - пасивна - пряма. Відмова розмовляти з іншою людиною, відповідати на його питання і т.д.

8. Вербальна - пасивна - непряма. Відмова дати певні словесні пояснення чи пояснення (наприклад, відмова висловитися на захист людини, якого незаслужено критикують).

Ряд важливих відмінностей у розумінні агресії відзначив Г. Фешбах. Він розмежував експресивну, ворожу та інструментальну агресії (при цьому спочатку з розгляду виключається ненавмисна агресія). Експресивна агресія являє собою мимовільний вибух гніву та люті, нецілеспрямований, що швидко припиняється, причому джерело порушення спокою не обов’язково зазнає нападу.

Термін ворожа агресія прикладемо до тих випадків вияву агресії, коли головною метою агресора є спричинення страждань жертві. Люди, що виявляють ворожу агресію, просто прагнуть заподіяти зло або шкоду тому, на кого вони нападають. Поняття інструментальна агресія, навпаки, характеризує випадки, коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи мету, не пов'язану з спричиненням шкоди. Іншими словами, для осіб, що виявляють інструментальну агресію, нанесення збитку іншим не є самоціллю. Швидше вони використовують агресивні дії як інструмент для здійснення різних бажань.

Цілі, що не передбачають спричинення шкоди, що стоять за багатьма агресивними діями, включають примушення і самоствердження. У разі примушення зло може бути заподіяне з метою вплинути на іншу людину або “наполягти на своєму”. Наприклад, по спостереженнях                         Дж. Паттерсона, діти використовують різноманітні форми негативної поведінки: стукотять кулаками, капризують і відмовляються слухатися – і все це робиться з метою втримати владу над членами сім'ї. Звичайно, подібна поведінка закріпляється, коли маленьким агресорам періодично вдається змусити свої жертви піти на поступки. Аналогічно агресія може служити меті самоствердження або підвищення самооцінки, якщо така поведінка отримує схвалення з боку інших. Наприклад, людина може показатися “непохитним” і “сильним” у відносинах з іншими, якщо нападає на тих, хто його провокує або роздратовує.

Отже, агресія виявляється в двох формах: ворожа агресія, що виникає від таких емоцій, як злість, і направлена на спричинення збитку, і інструментальна агресія, що розуміється як засіб досягнення якої-небудь позитивної мети.

З огляду на те, що прояви агресії у людей нескінченні і різноманітні, вельми корисним виявляється обмежити вивчення подібного поведінки концептуальними рамками. Е. Фромм, видатний мислитель нашого століття, виділив наступні типи агресії:

I. Доброякісна агресія.

На його думку це “біологічно адаптивна агресія - реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда, вона закладена у філогенезі; вона властива як тваринам, так і людям; вона носить вибуховий характер і виникає спонтанно як реакція на загрозу, а наслідок її - усунення або самої загрози, або її причи”.

У “доброякісної агресії” він виділив кілька видів:

1. Псевдоагрессія. Під цим поняттям він розуміє “дії, в результаті яких може бути завдано шкоди, але яким не передували злі наміри” :

а) Ненавмисна агресія. Яскравим прикладом ненавмисної агресії є випадкове поранення людини. Класичний приклад - це перевірка револьвера і мимовільний постріл, зачіпає знаходиться поблизу людини. У результаті - нещасний випадок.

б) Ігрова агресія. Ігрова агресія необхідна в навчальному тренінгу на майстерність, спритність і швидкість реакцій. Вона не має ніякої руйнівної мети і жодних негативних мотивацій (гнів, ненависть). Так, наприклад, гравець у своєму битві з противником просто точно виконує свої досягнення, а не бажає завдати йому навмисний шкоду.

в) Агресія як самоствердження. Найважливіший вид псевдоагрессія - самоствердження. Концепція агресії як самоствердження знаходить підтвердження в спостереженнях за зв'язком між впливом чоловічих гормонів і агресивною поведінкою. Є один дуже важливий факт: встановлено, що той, хто безперешкодно може реалізовувати свою агресію самоствердження, вцілому веде себе менш вороже, ніж той, у кого відсутній це якість цілеспрямованої наступальності. Агресія самоствердження підвищує здатність людини до досягнення цілей, і тому вона значно знижує потребу у придушенні іншої людини (у жорстокому, садистському поведінці). Боязкий, закомплексована людина страждає від нестачі наступальної активності, тому йому набагато складніше достугнуть поставленої мети з-за певних комплексів.

г) Оборонна агресія. Оборонна агресія є чинником біологічної адаптації. “Людина, як звір, захищається, коли що-небудь загрожує його вітальним інтересам”. Кожна людина має потребу в емоційному рівновазі, тому будь-який замах викликає гнів; індивід намагається за всяку ціну позбутися від болю і страху. Результат усього цього - оборонна агресія.

II. Злоякісна агресія: жорстокість і деструктивність.

На думку Е. Фромма, “біологічно неадаптивна, злоякісна агресія зовсім не є захистом від нападу або загрози; вона не закладена у філогенезі; вона є специфікою тільки для людини, вона приносить біологічний шкоду і соціальне руйнування” [6, с.133].

Головні прояви такої агресії - вбивство і жорстокі катування. Вони не мають жодної іншої мети, окрім отримання задоволення. В основі “злоякісної агресії” лежить не інстинкт, а якийсь людський потенціал.

Така агресія зустрічається у двох різних формах: спонтанної і пов'язану зі структурою особистості.

1. Спонтанні форми.

Спонтанні прояви агресивності обумовлені не людською природою, а тим деструктивним потенціалом, який росте в певних постійно діючих умовах. Однак у результаті раптових травмуючих обставин цей потенціал мобілізується і дає різку спалах (війни, релігійні чи політичні конфлікти, потреба, почуття знедоленості).

а) Деструктивність помсти. Агресивність з помсти - це відповідна реакція індивіда на несправедливість, яка принесла страждання йому або кому-небудь з членів його групи. Така агресія виникає вже після того, як буде завдано шкоди. Найстрашніше, що вона відрізняється значно більшою жорстокістю. Невипадково в мові існує вираз “жага помсти”.

б) Естетична деструктивність. Якщо людина страждає свідомістю самотності, безпорадності і туги, він може спробувати подолати свою проблему шляхом переходу в стан естатичного трансу, де він приходить до єднання з самим собою і з природою. Для цього є багато можливостей (вживання наркотиків, сексуальний акт, різні ритуали). Людина, який накладає на себе руки, теж відноситься в якійсь мірі до цієї категорії.

2. Деструктивний характер: садизм.

Існують різні форми садизму, тому мені не хотілося б докладно їх описувати. Головна його мета полягає в “бажанні заподіяти біль незалежно від наявності або відсутності сексуальних мотивів”. Відчуття абсолютної влади над іншою істотою, відчуття своєї всемогутності - ось головна сутність садизму.

Отже, в даний час все більше затверджується уявлення про агресію як про мотивовані зовнішні дії, що порушують норми і правила співіснування, наносять шкоду, заподіюючий біль і страждання людям. Агресією можна назвати цілеспрямовану деструктивну і наступальну поведінку, що порушує норми і правила співіснування людей в суспільстві і завдає шкоди об'єктам нападу, заподіює фізичний збиток людям або що викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо). Через цю дію агресора часто вступають в протиріччя з нормами кримінального права, а сам він стає об'єктом кримінально-правової дії.

Таким чином, можна зробити висновок, що визначення агресії, які існують в даний час не є вичерпними, такими, що охоплюють всі грані цього багатобічного явища. Але, не дивлячись на розбіжності в інтерпретації агресії, ідея спричинення збитку (шкоди) іншому суб'єктові (об'єкту) присутній практично у всіх авторів.

1.2 Теорії виникнення агресії.

Першою з теорій являється теорія потягу. Засновником цієї теорії є З. Фрейд. Він вважав, що агресивне поводження по своїй природі інстинктивне і неминуче. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) і інстинкт потягу до смерті (танатос). Енергія першого типу спрямована на зміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу спрямована на руйнування і припинення життя. Він затверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійна напруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) і її руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направляти енергію танатоса зовні, у напрямку від “Я”. А якщо енергія танатоса не буде звернена зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні і спрямовується на інших.

Цю теорію можна відобразити наступною схемою: зменшити імовірність появи небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, що супроводжують агресію [2, с.280].

Далі розглянемо екологічний підхід. Нове звучання ця тема одержала завдяки роботам К. Лоренца, що дотримував еволюційного підходу до агресії, що було схоже з позицією З. Фрейда.

Згідно К. Лоренцу, агресія бере початок насамперед з уродженого інстинкту боротьби за виживання, що є присутнім у людей так само, як і в інших живих істот. Він вважав, що агресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби за виживання, генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією кількості накопиченої агресивної енергії та наявності стимулів, що полегшують розрядку агресії.

Але, чим більша кількість агресивної енергії мається в даний момент. Тим менший стимул потрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні, тобто агресивне поводження може виплеснутися спонтанно.

К. Лоренц відзначав, що крім уродженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістю придушувати свої прагнення, тобто мають стримуючий початок, що перешкоджає нападові на представників свого виду. А люди, у свою чергу, мають більш слабкий стримуючий початок, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масового знищення) може привести до знищення людини як виду.

Ослаблення агресії можливе шляхом різних дій. Також К. Лоренц затверджував, що любов і дружні відносини можуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати її прояву [2, с.169].

Наступна фрустраційна теорія, запропонована Д. Доллардом, протипоставляється двом, вище описаним. Тут агресивне поводження розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основні положення цієї теорії звучать так:

• фрустрація завжди приводить до агресії в якій-небудь формі;
• агресія завжди є результатом фрустрації.

     У відношенні спонукання до агресії вирішальне значення мають три фактори:

1. Ступінь очікуваного  суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети.

2. Сила перешкоди на шляху досягнення мети.

3. Кількості послідовних  фрустрацій.

Тобто, чим у більшому ступені суб'єкт відчуває задоволення та чим сильніше перешкода і чим більша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. А якщо фрустрації випливають одна за іншою, то їхня сила може бути сукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.

Коли з'ясувалося, що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Д. Доллард і співавтори прийшли до висновку, що подібна поведінки не виявляється в той же момент фрустрації насамперед через погрозу покарання. У цьому випадку відбувається “зсув” у результаті якого агресивні дії направляються на іншу людину, напад на яку асоціюється з найменшим покаранням [6, с.29].

На відміну від інших, теорія соціального навчання говорить, що агресія являє собою засвоєне поводження в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальне підкріплення. Тобто відбувається вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.

Ця теорія була запропонована А. Бандурою і представлена в роботі у виді таблиці 1.1., що пояснює засвоєння, провокування і регуляцію агресивної поведінки.

                                                                                          Таблиця 1.1.

              Теорія соціального навчання А. Бандури.