Емпіричне дослідження мисленневих здібностей підлітків

Зміст

Вступ

Пізнання навколишнього  світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське  мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: «Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу».

Мислення - необхідна  умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного  та великого, позбавляє людину лінощів  і нудьги. Г. Сковорода зазначав: «Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце». До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: «Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно». Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Мислення тісно пов'язане  з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо  зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в  процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що при виявленні у підлітків у деяких мисленневих здібностей нижче норми можна приділити особу увагу їх розвитку.

Отже, темою  курсової роботи є «Особистісна зумовленість мислення».

Об'єкт дослідження - підлітки обох статей у віці 13 - 17 років в кількості 15 чоловік, учні ООШ №4 м. Миколаїв (директор Аббас Н.А.).

Предмет дослідження – мисленневи здібності досліджуваних в підлітковому віці.

Мета дослідження - отримання і аналіз експериментальних даних по мисленневим здібностям групи досліджуваних;

Завдання дослідження:

Вивчення теоретичних  і експериментальних підходів до дослідження мислення та мисленневих  здібностей різних авторів;

Вибір методики дослідження;

Проведення  тестування;

Аналіз отриманих  результатів;

Виводи за результатами тестування.

Теоретико-методологічну основу курсового дослідження склали праці таких вчених як Рубинштейна С.Л., Маслова А.С., Лихачёва Б., Виготський Л.С. Гальперина П.Я. та інш.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у підготовці до семінарських занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двух розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографія налічує  30 джерел.

Розділ 1

 Постанова проблеми дослідження теоретичного матеріалу по проблемі мислення та теоретично-методологічні основи дослідження мислення

1.1. Мислення  та мисленневі здібності

1. Визначення мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів  і сприймань. Відображаючи дійсність  на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про навколишній світ людині не достатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності [12, с155].

Мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду [22, с12].

2. Види мислення

Виділять наступні види мислення:

  - наочно-дійове;     - теоретичне;

  - наочно-образне;    - практичне;

  - словесно-логічне.    - творче.

Перехід від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного мислення виявляє його онтогенез, тоді як інша класифікація за основу бере характер задач.

Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет.

У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення.

Наочно-образне (образне, просторове)  мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об’єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.

Словесно-логічне мислення – це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування, і здійснюється шляхом таких мисленневих дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, абстрагування, порівняння.

Теоретичне  мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus – міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення – це розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. inductio – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків.

Проте і дискурсивне  мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції (лат. intueor – пильно дивлюся) – нібито безпосереднього  і майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.

Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне, тобто також може бути як дискурсивним, так і інтуїтивним. Проте, на відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язання конкретних задач та передбачає внесення якихось дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною  технічних об’єктів) чи оперативного (розв’язання задач, що виникають  під час управління технічними об’єктами) мислення.

Творче (продуктивне) мислення може бути наочно-образним або словесно-логічним, дискурсивним або інтуїтивним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язання оригінальних і складних задач. Зрештою, це мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи іншого аспекту дійсності [6, с307].

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних  механізмів – складників процесу  мислення.

3. Форми мислення

Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять.

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричне поняття формуються на основі порівняння; теоретичні – на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

У понятті загальне й  спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, "книга", "суспільство" "Всесвіт").

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна  кількість часу потрібна особистості  для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.

Чимало досліджень проведено  П.Гальперіним, В.Давидовим, Г. Костюком, О. Леонтьєвим, Н.Менчинською, Р.Натадзе, Д.Ельконіним та іншими для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі шкільного навчання. Для формування творчого мислення особистості важливо поставити студента в умови першовідкривача, дослідника доступних для нього понять. Зміст понять розкривається в судженнях.

Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось.

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є  істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва "окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою".

Логічний  висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Арістотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним. Наприклад, перше судження: "Усі студенти ІІ-го курсу історичного факультету вивчають психологію". Друге судження: "Олена Іваненко - "студентка ІІ-го курсу історичного факультету". Логічний висновок: "Олена Іваненко вивчає психологію"

Так чи інакше ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки. Думки людини створюють інформаційну та енергетичну систему, в якій існує велика кількість автономних програм, як позитивних, так і негативних. Чимало вчених світу сьогодні стверджують, що думка є матеріальною енергетично, це фізичний субстант. Вплив на людей зусиллям думки називається сугестією. Сьогодні, на жаль, ще неможливо експериментально довести, як саме думка матеріалізується, впливає на енергетичне поле іншої людини. Що інтенсивніша ваша думка, то швидше ваша енергія вплине на співрозмовника.

Важливо пам'ятати, що ми живемо в світі причинно-наслідкових  зв'язків, тому завжди спрацьовує така закономірність: все, що ми думаємо  і кажемо про інших, відбувається врешті-решт з нами. Духовний цілитель М.Денисов вважав, що думка, послана нами в простір, зберігається близько двох років. Залежно від того, які думки (позитивні чи негативні) переважатимуть на вашому життєвому шляху, виникне хаос чи гармонія, творіння чогось нового, величного чи катаклізми.

Сила думки значною  мірою залежить від духовності чи рівня сили волі її власника. Позитивні  думки про інших, відмова від  обговорення чиїхось неприємностей  чи проблем, цікаві бесіди про культуру, мистецтво, природу, літературу зумовлять  зміну духовної свідомості, а звідси й поведінку. Важливо при цьому забезпечувати гармонію інтелекту, почуттів і поведінки, мати міру в усьому.

1.2. Процес мислення

1.2.1. Мислення та мисленневі здібності.

Мислення починається  з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід [17, с 20].

Найчастіше індивід  вдається до мислення тоді, коли проблемна  ситуація перетворюється на задачу – мету, яка дається в певних умовах  і якої можна досягти за рахунок останніх.

Аналіз умов задачі є  обов’язковим для розуміння того, як протікає і чим визначається процес мислення. Процес аналізу є взаємодією суб’єкта, з можливостями його мислення, і об’єкта – умов задачі. При цьому, змінюючись, об’єкт викликає новий процес мислення, що знову ж таки змінює об’єкт, тобто результат одного акту мислення включається у подальший його процес, пізнання об’єкта, відповідно, поглиблюється. І так триває доти, доки індивід не отримає бажаний результат. Загалом, процес розв’язання задачі є актом конкретизації – переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.

Пошук невідомого в межах  акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування – створення образу очікуваного результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.

Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. В процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.

Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших. Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.

Порівняння – мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру і залежить від складності порівнювальних об’єктів та мети порівняння.

Отже, процес мислення має  аналітико-синтетичний характер і  здійснюється шляхом мислительних дій  і операцій, що відтворюють невідому ланку задач. Це глибоко індивідуальне  явище, тому люди з різною здатністю  до узагальнення по-різному оцінюють ту саму проблемну ситуацію. Індивідуальні відмінності мислення значною мірою залежать від генотипу, проте за відсутністі відповідного навчання важко сподіватися на продуктивне мислення. Ці чинники поєднуються в діяльності, яка потребує мислення і опосередкування. Як і діяльність у цілому, мислення характеризується рухливістю складників: дії, автоматизуючись і позбавляючись контролю з боку свідомості, стають операціями; операції, підпорядковуючись меті, - діями. Проте реальний процес мислення здійснюється шляхом поєднання розгорнутих, усвідомлених, і згорнутих, неусвідомлюваних компонентів. При цьому і ті, й інші виконують функції прогнозування. Неусвідомлені компоненти мають свою логіку функціонування, наслідком якого можуть бути не прямі (ті, що шукаються), а побічні продукти. Останні інколи виявляються принципово новими, що характеризує процес їх досягнення як творчість.

Трьома істотними властивостями мислення є:

1. Здатність враховувати  всі комбінації змінних при  пошуку вирішення проблеми.

2. Здатність передбачати,  який вплив одна змінна зробить на іншу.

3. Здатність об'єднувати  і розділяти змінні гипотетико-дедуктивным  чином («Якщо є X, то станеться  Y»).

Прийнято вважати, що не всі люди здатні мислити на рівні  формальних операцій. Більш того, підлітки і дорослі, що досягають цього рівня, не завжди можуть постійно на нім утримуватися. Ймовірно, для розвитку формально-операционального мислення необхідний певний рівень інтелекту. Культурні і соціально-економічні чинники, особливо освітній рівень, також грають тут деяку роль. Той факт, що не всі люди досягають в своєму мисленні  рівня формальних операцій, привів деяких психологів до припущення, що цей рівень слід розглядувати як розширення конкретних операцій, а не як самостійну стадію розвитку інтелекту. Таку можливість допускав навіть Піаже. Проте, він підкреслював, що елементи мислення такого типа принципово важливі для освоєння передової науки і математики.

Проте, не всі фахівці  з розвитку погоджуються з описаною Піаже концепцією різкого якісного стрибка в когнітивних здібностях. Деякі психологи вважають, що перехід є набагато більш поступовим, з декількома поверненнями від формально-операционального мислення до раніших способів пізнання і назад. Наприклад, Данієль Китінг вважає, що кордони між мисленням дітей, підлітків і дорослих є штучними. Він розглядує когнітивний розвиток як безперервний процес і вважає, що діти можуть володіти здатністю, в деякій латентній формі, до формальних операцій. Він затверджує, наприклад, що деякі діти здатні поводитися з абстрактними ідеями. Можливо, що поява цих здібностей у підлітків пов'язана не з новим когнітивним оснащенням, а з поліпшенням мовних навиків і накопиченням досвіду взаємодії зі світом [10, с108].

1.2.2. Психологія процесу мислення

Мислення починається  з проблемної ситуації, потребі зрозуміти. При цьому вирішення завдання є природним завершенням розумового процесу, а припинення його при недосягнутій меті буде сприйнято суб'єктом як зірвавши або невдача. З динамікою розумового процесу пов'язано емоційне самопочуття суб'єкта, напружене на початку і задоволене в кінці. Вирішення завдання вимагає значного вольового зусилля. Для мислення характерна свідома цілеспрямованість. Перебіг розумового процесу визначається усвідомленням завдання. При цьому здійснюється перевірка, контроль і критика, що характеризує мислення як свідомий процес. Потрібно відзначити, що тільки в розумовому процесі можлива помилка, тоді як асоціативний процес може дати всього лише незадовільний результат. При цьому в розумовому процесі часто суб'єкт здатний сам усвідомити цю помилку.

Всякий розумовий процес здійснюється в узагальненнях (поняттях), але як правило він, окрім понять, включає також образи. Початковою фазою розумового процесу є усвідомлення проблемної ситуації. Сама постановка проблеми є актом мислення, часто це вимагає великої розумової роботи. Перша ознака мислячої людини - уміння побачити проблему там, де вона є. Виникнення питань (що характерний у дітей) є ознака роботи думки, що розвивається. Людина бачить тим більше проблем, чим більше круг його знань. Таким чином мислення передбачає наявність якихось початкових знань.

Від усвідомлення проблеми думка переходить до її дозволу. Рішення  задачі здійснюється різними способами. Рішення задачі передбачає залучення  вже наявних знань як засоби і  методи рішення.

Застосування правил включає дві розумові операції:

- Визначити яке саме  правило привабити для вирішення.

- Застосування спільного  правила до приватних умов  завдання.

    Автоматизовані  схеми дії можна вважати за навики мислення. При вирішенні складної проблеми зазвичай намічається шлях рішення, який усвідомлюється як гіпотеза. Усвідомлення гіпотези породжує потреба в перевірці. Критичність - ознака зрілого розуму. Некритичний розум легко приймає будь-який збіг за пояснення, перше рішення, що підвернулося, за остаточне.

Коли закінчується перевірка  розумовий процес переходить до остаточної фази - думки з даного питання.[28, с86]

Процес пізнання на рівні  мислення, процес співвідношення об'єктів, образів, понять і символів може бути розгорненим і добре усвідомлюваним внаслідок того, що свідомості вже представлені об'єкти, з якими проводяться операції. Процес мислення інколи розгорнений в часі так, що він не може залишитися непоміченим, і, нарешті, часто він суб'єктивно переживається саме як дія, діяльність, праця, інколи тяжка, утомлива, деколи болісний, але в той же час приносячий ні з чим не зіставне задоволення і захоплення, коли в результаті його досягається розуміння або виявляється вирішення проблеми.

Мислення як психічний  апарат пристосування вступає в дію тоді, коли в процесі пристосування виникає блокада звичної пристосовної дії. Процес подолання перешкоди в цьому випадку в найзагальнішій формі матиме декілька етапів:

1. замішання;

2. звернення до образів пам'яті і поняттям;

3. маніпуляція образами і поняттями;

4. подолання перешкоди.

Для того, щоб мислення «запрацювало», необхідна поява  проблемної ситуації. Проте цього  недостатньо для виникнення мислення, оскільки деякі проблемні ситуації можуть бути дозволені і без його залучення, методом проб і помилок. Специфічним для мислення об'єктом є не сама по собі проблемна ситуація, а завдання, яке формулюються на її основі.

Всі завдання мають одну спільну об'єктивну структуру  і характеристики. Спільна структура  завдання включає умови і вимогу. Під умовами розуміються всі чинники, що мають відношення до дозволу проблемної ситуації. Однією з важливих характеристик завдання є її складність. [5, с11]

1.2.3. Фізіологія процесу мислення

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж.Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали  починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема  Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення - єдність  знань, досвіду, інтелектуальних дій  та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між  предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Експериментальне дослідження  природи асоціацій здійснив німецький  психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості: