Емпіричне дослідження динамічних характеристик етносу серед українських студентів

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ  ПСИХОЛОГІЇ

ДИПЛОМНА РОБОТА

«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ  МОЛОДІ ДО ВЛАСНОГО ТО ДО ІНШИХ ЕТНОСІВ»

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр

за спеціальністю  психологія

Студентки 4 курсу, 3 групи

За ОКР «бакалавр»

Льовочкіної Ольги Володимирівни

Науковий  керівник:

доктор  психологічних наук, професор

Данилюк Іван Васильович

Допустити до захисту в ДЕК

Завідувач кафедри загальної психології

доктор психологічних наук, професор

Данилюк Іван Васильович

_________________________

КИЇВ  – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………… 3

Розділ I. Теоретико-методологічні  проблеми ставлення до власного та до інших етносів ………………………………………...…………………………………….. 7

1.1. Етнічна  ідентичність та її  характеристики ……...…………………… 7

1.2. Теоретичні  уявлення про етнічні стереотипи  та проблеми їх формування …………………..…………………………………………………… 14

1.3. Етнічна  установка та етнічне упередження  як психологічні феномени

Висновки  до розділу 1 ………...…………………………………………... 40

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження  динамічних характеристик етносу серед  українських студентів ……………………………………………………………. 41

2.1. Методики  дослідження та опис вибірки  досліджуваних …….……... 41

2.2. Аналіз  та інтерпретація результатів ……………...………….………. 46

Висновки  до розділу 2 ………………………………...……….………….. 80

ВИСНОВКИ …………………………………….………………………………… 82

ЛІТЕРАТУРА …………………………………………………………….……….. 86

ДОДАТКИ ………………………………...………………….…………………… 93

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Характерною ознакою сучасного світу є проживання на території тієї чи іншої країни одразу кількох етносів або етнічних груп.  У  багатьох країнах, які називаються поліетнічними, існують, з одного боку - групи населення, що кількісно значно переважають.  Вони мають свою особливу спільну історію та культуру. Їх називають “більшості” або “титульні етноси”. З іншого боку, у поліетнічних країнах, поряд із більшими,  існують менші етнічні групи (етнічні меншини), кожна з яких має свої особливості. Україна також є країною, де проживають, окрім титульної, тобто, тієї, що дала назву країні,  інші етноси і народності. Титульною і найчисельнішою національністю, територія основного розселення якої визначила загалом кордони держави і яка дала нашій державі назву, є українці. Варто також зазначити, що українці кількісно переважають в усіх регіонах країни за винятком Автономної Республіки Крим, складаючи у цілому близько ¾ населення, що є досить високим показником етнічної однорідності. Виходячи із цього, як зазначають етносоціологи, Україну варто віднести до держав з поліетнічним складом населення, а не до типових поліетнічних країн, якою, наприклад є Росія. До національних меншин в Україні зараховуються такі етнічні групи населення: росіяни (понад 11 млн.), євреї (близько 500 тис.), білоруси (понад 400 тис.), молдовани (понад 300 тис.), болгари (понад 200 тис.),  поляки (понад 200 тис.), угорці (понад 160 тис.), румуни (понад 130 тис.), греки (понад 100 тис.), татари (близько 90 тис.).,  вірмени (близько 55 тис.)., німці (близько 50 тис.), роми (близько 50 тис.)., азербайджанці (приблизно 37 тис.)., грузини (близько 24 тис.)., литовці (понад 11 тис.)., чехи (близько 10 тис.).,  словаки (близько 8 тис.)., естонці (понад 4 тис.) [17].

Разом із тим не можна сказати, що в Україні  існують серйозні проблеми спілкування  між різними етносами або, тим  більше, міжетнічні конфлікти, але, разом  із тим, час від часу, виникають  непорозуміння між представниками окремих етносів. Особливо ці непорозуміння  виникають та загострюються під  час політичних та економічних криз. Окремі політики можуть використовувати  такі кризи у своїх корисних цілях, формуючі негативні уявлення одного етносу про інший – негативні  етнічні стереотипи, що є одним  із чинників негативного ставлення  одного етносу до іншого. Так, наприклад, деякі політики вже  більше двох десятиліть намагаються розіграти  “кримсько-татарську карту”, хоча це їм і не вдається повною мірою.

Україна є відкритою країною. Тут проживають чисельні етноси, які прибули до нас як іммігранти або ж як заробітчани. Це китайці, в’єтнамці, курди, індійці, афганці, представники Африканського  континенту тощо. Останнім часом стає також помітною еміграція із Росії  в Україну. Так, у 2010 році, за даними імміграційної служби України, із України  до Росії на постійне  місце проживання виїхало біля 2,5 тисяч чоловік, а  з Росії до України – 18 тисяч. Ця статистика ще не є достатньо  проаналізованою, але, за попередніми  даними, в Україну повертаються, здебільшого, українці для возз’єднання сімей. В Україні також навчається багато студентів із різних країн. І  тут можна констатувати поодинокі  випадки серйозних конфліктів із трагічними наслідками між приїжджими громадянами та місцевими мешканцями. Оскільки у таких конфліктах страждають іноземці – події набувають широкого розголосу. Україну звинувачують у  расизмі. І хоча ми вважаємо, що такі звинувачення є занадто різкими, слід все-таки визнати, що серед нашої  молоді існують угруповання (наприклад, скінхеди), які будують своє ставлення  до інших етносів на негативних стереотипах  та упередженнях.

Разом із тим, Україна – гостинна країна із розвиненою туристичною інфраструктурою. Кожен рік до нас приїздять  тисячі туристів; ми влаштовували у  себе безліч міжнародних заходів  – спортивних, мистецьких, бізнесових та наукових. Після успішного проведення  чемпіонату Європи з футболу –  Євро-2012 в Україні планується проведення інших міжнародних спортивних заходів.  Тож, дуже важливим є те, наскільки  громадяни України будуть ставитися  до іноземних гостей толерантно та привітно.

Крім  того, варто також зазначити, що на сьогодні у нашому суспільстві існує  проблема не тільки ставлення до інших  етносів, але й ставлення до себе, до власного етносу, адже не можна любити інші народи, якщо не любиш власний  народ.

І, нарешті, окремо потрібно наголосити на важливості розуміння процесів формування етнічних стереотипів та їх ролі у  взаємовідносинах між членами суспільства  самими психологами – психологами-теоретиками, психологами-практиками, а також  майбутніми психологами – студентами факультетів психології, адже вони у подальшій своїй професійній  діяльності ймовірно матимуть справу як із представниками різних етносів  та їх взаємостосунками, так і з  вирішенням психологічних проблем, що виникають під час міжетнічних  конфліктів.

Отже, проблема формування етнічних стереотипів, які, у свою чергу,  є основою  формування типу взаємодії та взаємостосунків  різних народів є надзвичайно  важливою у наш час і потребує детального розгляду. Вивченню етнічних стереотипів присвятили свої роботи такі вчені, як У. Ліппман, Д. Катц, К. Брейлі, І. Гасанов, Л. Гумільов, Г.  Андрєєва, Н.  Єрофеєв, В.  Крисько,

Г.  Солдатова, Т.  Стефаненко, В.  Трусов,  А.  Філіпов. 

Серед вітчизняних вчених проблемам етнічних стереотипів присвятили свої роботи А.  Бороноєв, І. Брунова-Калісецька, В. Васютинський, П. Гнатенко, І. Данилюк, В.  Євтух, В.  Павленко, М.  Пірен, С.  Таглін,  В.  Трощинський та інші. Дослідження цих вчених, здебільшого присвячені вивченню загальнотеоретичних та методологічних проблем формування етнічних стереотипів, а також методам та конкретним методикам дослідження етнічних стереотипів.

У межах  формування ставлення до інших етносів  важливою є також проблема визначення власної етнічної ідентичності, яку  розробляли українські вчені: О. Вакуленко, І. Вільчинська, В. Євтух, К. Чернова, А. Шевченко,          М. Шульга,  а також зарубіжні – Е. Гелнер, Е. Сміт, Л. Донскіс, В. Каволіс,   Дж. Келас, Е. Стоунквіст.

Разом із тим, актуальним на сьогодні є також  дослідження особливостей етнічних стереотипів громадян України, зокрема  дослідження етнічних стереотипів  українського студентства, та формуванню їх ставлення до інших етносів, якому  присвячена наша дипломна робота: «Психологічні особливості ставлення української молоді до власного та до інших етносів».

Об’єкт нашого дослідження - динамічні характеристики етносу.

Предмет дослідження – ставлення українських студентів-психологів до представників власного та інших етносів.

Мета – дослідити психологічні особливості ставлення української молоді до власного та інших етносів.

З мети дослідження випливають наступні завдання:

• здійснити теоретичний аналіз психологічних проблем таких характеристик етносу, як: етнічна ідентичність та етнічні стереотипи;
• дослідити вираженість етнічної ідентичності української молоді;
• дослідити особливості певних етнічних стереотипів, що існують у студентів;
• дослідити особливості ставлення українських студентів до різних етносів.

Наше  дослідження, у якому вивчалися  стереотипні уявлення про різні  етноси та ставлення до цих етносів, а також феномен етнічної самоідентифікації та ставлення до власного етносу проводилося серед студентів факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також студентів-психологів і студентів-екологів Інституту екології, економіки і права (м. Київ), а також серед студентів-психологів та студентів-соціологів Міжрегіональної академії управління персоналом.

Розділ І. Теоретико-методологічні  проблеми  формування ставлення  до власного та до інших етносів

1.1.   Етнічна ідентичність та її  характеристики

Перш  ніж розглядати ставлення до власного та до інших етносів, необхідно зафіксувати  ту позицію, із якої певна особа визначатиме, який етнос є власним, до якого  саме етносу вона належить, тобто визначити  її етнічну ідентичність, яка проявляється в усвідомленні, сприйнятті, емоційному оцінюванні власної належності до певної етнічної спільноти [54].

Єдиний  процес диференціації/ідентифікації, на думку дослідників у сфері  соціальної психології, призводить до формуванню соціальної ідентичності, коли з’являється розуміння того, хто є «МИ» і хто є «ВОНИ». За визначенням А. Тешфела, соціальна ідентичність – це та частина Я-концепції індивіда, яка виникає із усвідомлення свого членства у соціальній групі (або у групах) разом із ціннісним і емоційним значенням, що надаються цьому членству [ 71, с. 255].

Т. Стефаненко додає, що у найбільш загальному смислі соціальна ідентичність – це результат процесу порівняння власної соціальної групи із іншими соціальними спільнотами [ 53, с. 210]. І, як зазначає І. Данилюк, «хоча етнічний статус найчастіше залишається незмінним протягом усього життя людини, все ж таки етнічна ідентичність не статичне, а динамічне утворення»

[20, с.301 ].

Етнічна ідентичність як психологічний феномен  є одним із видів соціальної ідентичності, причому, як зазначає, Е. Сміт, саме етнічна  ідентичність є домінантою у системі  ідентичностей. За її відсутності, вважає автор, у суспільстві можуть виникнути  такі негативні явища, як формування деструктивних суспільних рухів та культів [38]. І, навпаки, міцна етнонаціональна ідентичність, з урівноваженими політичним і національним компонентами, є необхідною передумовою створення повноцінного громадянського суспільства [11].

Етнічна ідентичність – це складова частина  соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, яка належить до усвідомлення власної належності до певної етнічної спільноти [52, с. 210]. Смисл поняття «етнічна ідентичність», зокрема, відображає термін запропонований Г. Шпетом, який розглядав етнічну ідентичність як переживання власної тотожності з однією етнічною спільнотою [60]. Крім того, нині, як наголошує Т. Стефаненко, все більшу увагу дослідників привертає також ідея про те, що етнічна ідентичність має, окрім поверхового, усвідомлюваного, більш глибокий неусвідомлюваний шар [51].

Етнічна ідентичність, у свою чергу, є результатом  процесу етнічної ідентифікації  – психологічного процесу ототожнення, когнітивного і емоційного уподібнення  індивідом себе з іншою особою, групою. Це процес усвідомлення індивідом  своєї належності до етнічної групи, котрий виявляється у власній  концепції «Я» щодо стосунків з іншими [17]. 

Українські  дослідники Л. Нагорна, К. Чернова та Б. Цимбалістий, говорячи про етнічну самоідентифікацію українців, наголошують на тому, що нині «… український соціум переживає гостру кризу само ідентифікації. Він не відчуває себе українським».  Ця теза ґрунтується на аналізі історичної ситуації, про яку пише Б. Цимбалістий [17]. Він, зокрема відзначає три чинники, що призвели до складностей процесу самоідентифікації українців:

1) багатовікова  бездержавність, що не дозволяла  бути суб’єктом у стосунках  з іншими народами й почуватися  господарем на своїй землі;

2)  розчленування української території  та включення її частин у  різні держави з окремими культурами  і політичними системами, що  призвело до психологічного, побутового  та політичного відчуження між  різними частинами українського  народу;

3)  кількоразова денаціоналізація провідної верстви України ( у XVI – XVII століттях боярська та шляхетська верства спольщилися; у XVIII – XIX століттях нащадки козацьких старшин зрусифікувалися; у XX столітті пролетарська провідна верства була знищена або пішла на службу інтересам радянської імперії).

Наслідком такої ситуації стали періодичні кризи етнічної самоідентифікації українців. Так, наслідки насильницької русифікації у радянську добу відчуваються й дотепер. Як зазначає Б. Цимбалістий: «Наслідком поневолення, за умов заборони поширювати інформацію про Україну, радянського русифікаторського тиску, систематичних деформацій і фальшувань, не змогла закріпитись ані національна ідентичність, ані національна свідомість однаково в усіх верствах населення та в усіх регіонах»

[17]. Таким чином, процес формування етнічної ідентичності українців триває і по нинішній час.

Отже, на основі знань про свою і чужу етнічних групах формується комплекс уявлень, що утворюють систему етнодиференціюючих ознак,  якими можуть виступати, наприклад: мова, цінності і норми, історична пам'ять, релігія, уявлення про рідну землю, міфи  (зокрема міфи про спільних предків), національний характер, психічний склад, народне та професійне мистецтво, фольклор, література, народні традиції, звичаї, спільне історичне минуле  спільні зі своїм народом перспективи розвитку, національна кухня, національний одяг  тощо.

К. Чернова  у наводить наступний розподіл елементів  етнічної ідентифікації деяких етнічних груп:

• українці – мова (74%), рідна земля (62%), народні традиції, звичаї (57%), спільне історичне минуле (45%), література, мистецтво, фольклор (30%), віросповідання (22%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (22%), національна кухня (20%), національний одяг (16%), риси характеру (12%);
• росіяни – мова (81%), спільне історичне минуле (40%), рідна земля (33%), віросповідання (22%), риси характеру (17%), література, мистецтво, фольклор (14%), народні традиції, звичаї (11%), національна кухня (6%),

національний  одяг (2%);

• поляки – віросповідання (73%), мова (65%), народні традиції, звичаї (65%), спільне історичне минуле (54%), література, мистецтво, фольклор (38%), риси характеру (19%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (15%), національна кухня (15%), рідна земля (12%);
• молдовани – мова (51%), народні традиції, звичаї (41%), література, мистецтво, фольклор (19%), національна кухня (19%), спільне історичне минуле (17%), національний одяг (12%), віросповідання (10%), риси характеру (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (3%),
• румуни - мова (78%), народні традиції, звичаї (48%),література, мистецтво, фольклор (33%), рідна земля (29%), національна кухня (28%), спільне історичне минуле (21%), віросповідання (10%), спільні зі своїм народом перспективи розвитку (5%), [17].

Отже, етнічна ідентичність є однією із форм колективної солідарності, що ґрунтується на певній системі культурно-символічних  ознак, які усвідомлюються у процесі  етнічної самоідентифікації. Причому, серед них можуть опинитися ознаки, які для стороннього спостерігача є несуттєвими. Наприклад, це можуть бути елементи матеріальної культури. Так, для корейців, що мешкають у Середній Азії це буде особлива терка для овочів, національний маленький столик, видовжені подушки,  машинка для нарізування локшини, тощо [52, с. 212].

Безумовно, найбільш виразною та значимою ознакою  є мова. Її ставлять на перше місце  більшість оптуваних [17]. І. Данилюк, у зв’язку із цим наголошує,  що «…кожна держава починається з національної мови, яка є основою культури, національної моралі, самоідентифікації. Мовна свідомість народу — це ознака його зрілості, національно-державницької самовизначеності. Мова є основним середовищем визначення, збереження й передачі соціального досвіду та інструментом об’єктивації суб’єктивних значень. Вона перетворює психологічні феномени на соціальні факти, надає індивідуальним переживанням інтерсуб’єктивне значення. Подібна функція мови лежить в основі конструювання етнічної ідентичності. За мовною ознакою людина шукає насамперед собі подібних … ідентифікує себе»   [18].

Разом із тим, як зазначає І. Данилюк, «етнічна ідентичність може зберігатися без  єдиної мови, території, стійких ознак  єдиної культури, як, наприклад у  народності рома. Але доки цигани усвідомлюють свою особливість, порівнюючи себе з представниками інших народів, сумніватися в наявності циганської ідентичності було б абсурдно [20, с. 293].

У структурі  етнічної ідентичності виокремлюють та вимірюють два основних компоненти: когнітивний компонент і емоційно-оцінювальний компонент. Когнітивний компонент  містить етнічну обізнаність, а  саме: об’єктивні знання та суб’єктивні  уявлення про етнічні групи, як свою, так і чужі, їхню історію і традиції, а також відмінностях між ними та етнічну самоідентифікацію: використання етнонімів – термінів для позначення етносу, які поділяються на дві категорії: екзоніми - де назва етнічної групи була створена іншою етнічною групою чи групами і автоніми — самоназва, де ім'я створюється і використовується в самій етнічній групі. Наприклад, фіни не називають свою країну фінляндією. Це чужа для них назва германського походження. У фінській мові навіть немає самого звуку «ф». Свою країну фіни називають Суомі, а себе – суомалайсет. Правда, і Фінляндія і Суомі означають по суті одне й те саме – «країна боліт». Так здавна її називали і чужинці і корінні жителі. Китайці називають свою країну Чжунго, що означає у перекладі з китайської «Серединна держава». Виникла ця назва ще у ту пору, коли жителі Китаю вважали, що їх країна розташована у центрі Всесвіту. Себе китайці називають «ханьцями» з часів стародавньої династії Хань [55].

Емоційно-оціночний  компонент містить оцінку якості власної групи, ставлення до членства у ній, значущість для особи цього  членства. Ставлення до власної етнічної спільноти проявляється у етнічних установках [54].

Деякі автори також виділяють поведінковий компонент етнічної ідентичності, визначаючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але й прояву себе членом певного  етносу, залученість до соціального життя етнічної спільноти [49].

В. Павленко і С. Таглін виокремлюють наступні характеристики етнічної ідентичності: актуальність для індивіда етнічної ідентичності, її значущість для індивіда та валентність [38].

Актуальність  для індивіда етнічної ідентичності, у свою чергу, визначається у двох варіантах. Одні дослідники визначають актуальність етнічності як значущість цієї категорії для індивіда, тому принцип її дослідження базується на «інтраіндивідуальних» порівняннях категорій. У якості психологічного інструменту рекомендується використання тесту Куна-Макпартленда «Хто Я?» у його класичному або модифікованому варіанті. При цьому категорія етнічності буде аналізуватися з точки зору її наявності-відсутності у респондентів певної вибірки, частоти з якою вона спостерігається, місця в іншій ланці категорій тощо [38].

Інші  дослідники у разі визначення етнічної ідентичності наголошують на важливості «інтергрупових» інтерпретацій. Тобто, актуальність етнічності (етнічної ідентифікації) має визначатися у порівняльному аналізі цієї категорії у різних етнічних групах. Результатом такого дослідження має бути визначення того, у якої групи актуальність етнічної ідентичності вища, а у якої – нижча; наскільки вища або нижча і т. ін. При цьому два зазначених підходи, безумовно, можуть доповнювати один одного [38].

Наступна  категорія, яку виділяють В. Павленко і С. Таглін, це  значущість етнічної ідентичності для індивіда. Вони, а також деякі інші автори, наголошують, що категорія «значущості» не є тотожною категорії «актуальності». На їх погляд, центральні, найбільш значущі категорії можуть бути краще чи гірше усвідомлюватися індивідом і це призводить до того, що нерідко пласт найбільш значущих елементів «залягає» глибше і тому буде актуалізовуватися пізніше в ланцюгу індивідуальних самоописів. У зв’язку із цим, для виявлення значущості, респонденту пропонується обрати із усього набору самокатегоризацій (хто Я?) п’ять найбільш значущих для нього і проранжувати їх за ступенем важливості [39; 70].

Поняття валентності бере свій початок у  працях К. Левіна. У свою чергу, поняття валентності етнічної ідентичності багатьма дослідниками вважається центральним для розуміння етнічної ідентичності. Оскільки валентність має знак – вона може бути позитивною або негативною. Валентність етнічності визначається за допомогою суб’єктивного оцінювання. Так, у найпростішому варіанті респонденту пропонується оцінити свою етнічність як позитивну, негативну або нейтральну, у більш складному – за допомогою градуйованих шкал або спеціальних опитувальників [39; 70]. Н. Хутнік вважає, що коли етнічна ідентичність суб’єкта має високий рівень значущості і водночас позитивну валентність, то, з високою вірогідністю можна стверджувати, що й рівень самоідентифікації зі своєю етнічною групою у нього буде високим. І навпаки, якщо у нього буде фіксуватися фіксуватися високий рівень актуальності та значущості етнічної ідентичності разом із негативною валентністю, то це буде говорити про несприйняття себе як члена даної етнічної спільноти. Але тут важливо наголосити, що під час перевірки вищезазначеної гіпотези, Н. Хутнік встановила, що усі індивіди, які відзначили актуальність і значущість для себе етнічної ідентичності, відмітили і її позитивну валентність [39; 70]. Тобто, якщо для суб’єкта важливими є актуальність і значущість етнічності, то він також позитивно сприйматиме себе як члена своєї етнічної спільноти.

Отже, якщо узагальнити та проаналізувати усе вище зазначене, то можна дійти  висновку, що етнічна ідентичність, її особливості та характеристики є  визначальними як для формування образу власної етнічної групи, так  і образу інших етносів. Також  етнічна належність, що формується як певний соціальний статус у процесі  етнічної ідентифікації, є одним  із чинників, що впливає на  стиль  і спосіб життя, манеру поведінки, коло знайомств та картину світу загалом.

1.2.   Теоретичні уявлення про етностереотипи та проблеми їх формування.

Як  показують результати дослідження  у соціальній психології, важливу  роль у міжгрупових стосунках відіграють соціальні стереотипи. Соціальний стереотип (від грецької - stereos - твердий та  typos - відбиток) відносно стійкий та спрощений образ соціального об’єкту ( групи людей, окремої людини, події, явища та ін.), що складається в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистісного досвіду індивіду та уявлень, що прийняті у суспільстві. Стереотипи засвоюються у ранньому дитинстві – зазвичай із вторинних джерел, а не із безпосереднього досвіду – і використовуються дітьми задовго до виникнення ясних уявлень про ті групи, до яких вони належать [34]. Наприклад, діти засвоюють поняття “свій” та “чужий”, причому поняття “свій” асоціюється із визначенням – “хороший”, а “чужий”, навпаки, - це “поганий”. Так, лякаючи неслухняних дітей, батьки говорять їм: “Якщо не будеш слухняним, тебе забере чужа тьотя”.

     Разом із тим, поведінковий стереотип - це поняття, що належить не тільки до соціальної психології,  хоча найбільш використовується саме тут. Термін «стереотип» означає повторення, відтворення яких-небудь зразків у певній діяльності. Отже поняття «стереотип поведінки» у застосуванні до етносу характеризує систему стійких звичаїв та традицій певного етносу.

Своїм походженням та популярністю у психологічній  літературі термін «стереотип» зобов’язаний американському журналісту Уолтеру Ліппману, який вперше використав його у 1922 році у своїй книзі «Суспільна думка». Беручи інтерв’ю у різних діячів та представників широкого загалу з приводу тих або інших подій. У. Ліппман звернув увагу на те, наскільки різними можуть бути погляди на одну й ту ж подію та її оцінки. Він висунув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує у певних стійких утвореннях, «pictures in our heads» (картинках у наших головах), які активно впливають на сприймання людей та подій. Перенесена на ґрунт сприймання  групи, ця  думка доповнилась уявленням про те, що згідно з цими «картинками», члени будь-якої групи дуже схожі, практично ідентичні один одному. Для фіксації цієї ідеї У. Ліппман  запозичив із поліграфії  термін «стереотип», який означає там металеву пластину із рельєфними печатними елементами, яка застосовується для відтворення одного й того ж тексту за умов друкування великих тиражів. Він же запровадив вираз «соціальний стереотип», який почав вживатися у розумінні певних схематичних культурно-зумовлених малюнків світу в голові людини, а функцією їх стали вважати економію зусиль під час сприймання різних соціальних об’єктів та явищ, а також захист певних культурних позицій та норм. Психологи взяли на озброєння даний термін і почали активно досліджувати сам феномен [33].

Отже, згідно У. Ліппману, стереотипи – це впорядковані, детерміновані культурою “картинки світу” у голові людини, котрі, по-перше, економлять його зусилля при сприйнятті складних соціальних об’єктів і, по друге, захищають його цінності, позиції і права. Іншими словами, стереотипи орієнтують людину у морі соціальної інформації і допомагають зберігати високу самооцінку [36].

Отже, об’єктивно необхідною і корисною психологічною функцією стереотипізації    з часів У. Ліппмана вважається спрощення рясної і складної інформації , що отримує людина із навколишнього середовища. Так, прихильники теорії «заощадження ресурсів» головну функцію стереотипізації вбачають у забезпеченні індивідів максимумом інформації при мінімальному інтелектуальному зусиллі. Іншими словами, передбачається, що стереотипи у процесі соціального пізнання позбавляють індивідів від необхідності інтерпретувати соціальний світ у всій його складності, але є нижчою формою уявлень про соціальну реальність, уявлень, які використовуються тільки тоді, коли недосяжні вищі, точніші і індивідуалізовані уявлення [25].

Проте, як зауважує Н. Лєбедєва, сприйняття людини як члена групи зовсім не означає спотворення його справжньої індивідуальності, а самі стереотипи є корисними способами сприйняття, адже наш світ є складним для сприйняття не тільки через кількісну перенасиченість інформацією, але і через якісну невизначеність цієї інформації. Отже, стереотипізацію слід розглядати як засіб розуміння соціального значення інформації, іншими словами, вона існує не для того, щоб економити пізнавальні ресурси сприймаючого індивіда, а швидше для того, щоб відобразити соціальну реальність  [30].

Крім  того, роль стереотипів полягає у  поясненні або виправданні (з  позиції інтересів власної групи) відносин між етнічними групами  конкретної етнконтактної ситуації (міжетнічний конфлікт, військовий конфлікт), або ж власної поведінки по відношенню до членів іноетнічної групи. Разом із тим, етнічний стереотип відображає прагнення людей до збереження і зміцнення позитивної етнокультурної ідентичності, граючи важливу соціальну роль як чинник консолідації і фіксації етнічної групи [53; 54]. Як відзначає Р. Солдатова,  «етнічні стереотипи – це когнітивні інструменти підтримки оптимальної прозорості етнічних границь. Оптимальність полягає у тому, що щільність етнічних границь, з одного боку, повинна бути не меншою, чим це потребує для збереження групи як самостійного і цілісного етнокультурного утворення. З іншого боку – не більше, ніж це необхідно для неперервної взаємодії між різними етносами [50].

Історично склалося так, що переважна більшість досліджень присвячена етнічним стереотипам, тобто спрощеним образам етнічних груп. У свою чергу, етнічні стереотипи є різновидом соціальних стереотипів.

Етнічний  стереотип визначається як спрощений, схематизований емоційно забарвлений  і надзвичайно стійкий образ  етнічної групи (племені, народності, етноси, будь-якої групи людей, що пов’язана  спільністю походження і відрізняється  певними рисами від інших людських груп), який легко розповсюджується на усіх її представників; схематизована  програма поведінки, яка є типовою  для представників якого-небудь етносу. У етнічному стереотипі, як правило, зафіксовані оцінювальні  думки про моральні, розумові, фізичні  якості представників різноманітних етнічних спільнот [53].

Крім  цього, відокремлення однієї національної спільності від інших не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у результаті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На основі цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які  є усвідомленням характерних, з  точки зору даного етносу, ознак  інших національних спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі  побудови образу даної етнічної групи. Отже, у етнічній психології поняття  «стереотип» дуже часто застосовується як уявлення одного етносу про інший  або ж власний народ.

Етностереотип також визначають як узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який створено історичною практикою міжетнічних відносин [53].

На  думку І. Данилюка, етнічний стереотип слід розглядати як невід’ємний компонент буденної свідомості, оскільки він виконує важливу функцію – визначає поведінку людини, допомагає орієнтуватися у незвичайних ситуаціях та зберігає високу самооцінку. Крім того, соціальні стереотипи у цілому та етнічні, зокрема, що, зазвичай, навіюються індивіду у процесі навчання та спілкування з іншими є відображенням певного стандартизованого колективного досвіду. Разом із тим, виникаючи в умовах обмеженої інформації про об’єкт, що сприймається, етнічний стереотип може виявитися хибним і формувати помилкові знання людей про етнічні спільноти [17]. Тобто, етнічні стереотипи не можна назвати об’єктивними та точними уявленнями про етноси.

Деякі автори від етнічного стереотипу відрізняють етнічне упередження, яке концентрує у собі лише негативні  характеристики іноетнічного світу.  На нашу думку, етнічне упередження  є певним різновидом етнічного стереотипу, але воно є ще менш повним уявленням  про етнос, ніж етнічний стереотип, у якому присутні як позитивні, так  і негативні характеристики етносу. Саме упередження, вважає  В. Крисько, є психологічною основою формування негативних етнічних стереотипів. У свою чергу, подібне упередження формується на певному негативному тлі. Це може бути, наприклад, напруження стосунків між народами (економічних, політичних), або навіть – війна  [33].