Емпіричне дослідження. Дослідження конфліктів в учнів старшого шкільного віку. 2

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина. Поняття конфлікту у вітчизняній і зарубіжній психології

1.1 Суть конфлікту, об'єкт і предмет  конфліктології

1.2 Дослідження конфліктів в  західній і вітчизняній психології

1.3 Природа, типологія та причини виникнення конфліктів

1.4 Особливості конфліктів в  школі

1.5 Конфлікти між учнями старшому  шкільному віці

Розділ 2. Емпіричне дослідження. Дослідження конфліктів в учнів старшого шкільного віку

2.1 Методи і організація дослідження

2.2 Аналіз проведеного дослідження і обробка результатів

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження.

Людина живе в суспільстві. Суспільство складається з осіб, зв'язаних між собою сімейними, професійними, релігійними зв'язками. У кожного є свої потреби, прагнення, цілі. Спільні прагнення, цілі, потреби супроводжують створенню груп, коаліцій, партій. Конфлікти є вічним супутником нашого життя. Взаємодія людей і їх поведінка викликається одночасно їх власними особистими характеристиками і навколишнім середовищем, в якому вони знаходяться. У міру взаємодії з іншими людьми неминуче цілі, завдання і потреби одних вступають в суперечність з цілями, завданнями і потребами інших.

Вступаючи у взаємодію з колективом, людина цікавиться різними аспектами цієї взаємодії, що стосуються того, чим він повинен жертвувати заради інтересів організації, що, коли і в яких об'ємах він повинен робити в колективі, в яких умовах функціонувати, з ким і скільки часу взаємодіяти, що даватиме йому колектив, і тому подібне Від цього і ряду інших чинників залежить задоволеність людини взаємодією, його відношення до колективу і його конфліктність у колективних відносинах.

Слово «конфлікт» – латинського походження і в буквальному перекладі означає «зіткнення». У основі будь-якого конфлікту лежить суперечність, яка веде зазвичай або до конструктивних (наприклад, до посилення групової динаміки, розвитку колективу), або до деструктивних (наприклад, до розвалу колективу) наслідків. (Таким чином, конфлікти в найзагальнішому вигляді можуть кваліфікуватися як конструктивні – з позитивним знаком і деструктивні – з негативним знаком.

Схожість прагнень може призвести до виникнення розбіжностей між групами і особистостями. Значить, тут вже доречно ввести таке поняття як конфлікт. Оскільки це досить часте психологічне явище в нашому суспільстві.

Виникнення конфлікту залежить від того, як сприймається і розуміється ситуація і як поводяться її учасники.

Тому тема моєї курсової роботи «конфлікти старшокласників. Причини і виникнення» є на сьогодні однією з найактуальніших в психології.

Мета роботи.

Метою роботи є дослідження виникнення конфліктів в юнацькому віці.

Об'єкт дослідження.

Об’єктом дослідження є поведінка особистості в конфліктній ситуації.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження є причини та особливості виникнення та протікання конфліктів в старшому шкільному віці.

Гіпотеза дослідження.

Конфліктні ситуації учнів старшого шкільного віку залежать від схильності окремих школярів до конфліктності, тобто наявність конфліктного характеру у них.

Завдання дослідження:

провести аналіз літератури з проблеми виникнення конфлікту в старшому шкільному віці;

вивчення конфлікту в західній та вітчизняній психології;

дослідження конфліктів в старшому шкільному віці;

аналіз дослідження та висновки по проведеному дослідженню.

Як методи дослідження були використані: робота з літературою, анкетування.

Глава 1. Теоретична частина. Поняття конфлікту у вітчизняній і зарубіжній психології

1.1 Суть конфлікту, об'єкт і предмет конфліктології

Конфлікт — дуже складне соціальне і психологічне явище, успішність вивчення якого багато в чому залежить від якості початкових методологічних і теоретичних передумов, використовуваних методів. Вирішення розглядуваних нижче проблем може сприяти подоланню тих труднощів, які вже позначилися у зв'язку з визначенням суті конфлікту, об'єкту і предмету конфліктології.

Перш за все, необхідно максимально чітко визначити зміст, який ми вкладаємо в поняття «конфлікт», позначивши тим самим межі наочної області конфліктології. Найбільш поширено два підходи до розуміння конфлікту. При одному з них конфлікт визначається як зіткнення сторін, думок, сил, тобто дуже широко. При такому підході конфлікти можливі і в неживій природі. Поняття «конфлікт» і «суперечність» фактично стають зіставними за об'ємом. Інший підхід полягає в розумінні конфлікту як зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Тут передбачається, що суб'єктом конфліктної взаємодії може бути або окрема людина, або люди і групи людей.

Прогрес науки, особливо на етапі її становлення, залежить від того, наскільки вдало визначені межі предмету її вивчення. Важливо, з одного боку, не упустити нічого, оскільки при цьому втрачається системне уявлення про предмет, з іншого боку — не включити в предмет нічого зайвого, оскільки це приводить до збільшення об'єму дослідницької роботи. Крім того, важливо вже у визначенні предмету по можливості точно розкрити суть явища, що вивчається. В зв'язку з цим доцільно внести до розуміння конфлікту два принципові уточнення.

Перш за все, необхідно звузити широке розуміння конфлікту і вважати, що конфлікти виникають тільки при соціальній взаємодії. При цьому якщо соціальну взаємодію розуміти в широкому сенсі, то в нього доцільно включити і взаємодію між тваринами. Така позиція на сьогоднішній день обґрунтована в достатньо великій кількості робіт, присвячених різним аспектам проблеми біосоціальної еволюції. Тому в об'єкт конфліктології, на мою думку, необхідно включити зооконфлікти — конфлікти в тваринному світі. У неживій природі конфліктів немає, там є суперечності, протидії, зіткнення і тому подібне

Друге уточнення стосується суті конфлікту. Уявляється, що суть конфлікту полягає не стільки у виникненні суперечності, зіткненні інтересів, скільки в способі вирішення протиріччя, що створилося, в протидії суб'єктів соціальної взаємодії. Всілякі суперечності виникають скрізь і завжди, але тільки незначна частина їх вирішується шляхом конфліктів. Інтереси і погляди також стикаються досить часто. Проте суть конфлікту ширша за це зіткнення. Вона — в протидії суб'єктів конфлікту в цілому.

Таким чином, під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб вирішення значущих протиріч, що виникають в процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і зазвичай супроводиться негативними емоціями. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не переживають при цьому негативних емоцій (наприклад, в процесі дискусії, спортивного єдиноборства), або, навпаки, переживають негативні емоції, але зовні не проявляють їх, не протидіють один одному, то такі ситуації є передконфліктними, Протидія суб'єктів конфлікту може розвертатися в трьох сферах: спілкуванні, поведінці, діяльності.

Ці міркування обґрунтовують необхідність виділення самостійної науки — конфліктології. Об'єктом її комплексного вивчення є конфлікти в цілому, а предметом — загальні закономірності їх виникнення, розвитку і завершення. Конфліктологія вивчає три типи конфліктів: внутрішньоособистісні, соціальні, зооконфлікти. До основних видів соціальних конфліктів відносяться: міжособистісні конфлікти, конфлікти між малими, середніми і великими соціальними групами, міжнародні конфлікти між окремими державами і їх коаліціями.

Конфліктологія знаходиться на етапі виділення в самостійну науку. У цих умовах першочерговими завданнями класифікації є уточнення меж тієї безлічі конфліктів, які виступають об'єктом науки, і виділення найбільш загальних структурних одиниць в об'єктному полі конфліктології.

Однією з істотних ознак конфлікту виступає характер і особливості сторін, що беруть участь в ньому. Від того, ким представлені конфліктуючі сторони, вирішальним чином залежать характеристики конфлікту.

Основний об'єкт конфліктології складають сім видів соціальних конфліктів.

Міжособистісними конфліктами називають зіткнення інтересів двох людей. Якщо вчитель протиставив себе групі учнів, то це буде конфлікт типу «особа — група». Боротьба у вчительському колективі середньої школи між прихильниками директора і його противниками — це конфлікт між малими групами. Середні соціальні групи по кількісному складу займають проміжне положення між малими і великими. Якщо кількість учасників конфлікту перевищує декілька сотень чоловік, то це конфлікт між великими соціальними групами. Міжнародні конфлікти є боротьбою між двома державами або їх коаліціями. Може також виникнути конфлікт між державою і групою держав. Крім того, коаліції держав можуть налічувати від декількох учасників до великого числа їх. Це впливає на характер міжнародного конфлікту.

Залежно від типу суперечності конфлікти можна ділити на такі, що виникли як результат антагоністичної суперечності і внаслідок неантагоністичної суперечності.

Важливою характеристикою конфлікту є гострота протидії сторін, що беруть в ньому участь. У західній конфліктології ця характеристика називається інтенсивністю конфлікту. По цій підставі виділяють конфлікти низької, середньої високої інтенсивності. Конфлікт низької інтенсивності протікає у формі суперечки між опонентами. Конфлікт найвищої інтенсивності завершується фізичним знищенням однієї із сторін.

Залежно від сфер життєдіяльності людини, в якій відбуваються конфлікти, їх ділять на сімейних, побутових, виробничих, трудових, політичних і ін.

Істотною кількісною характеристикою конфліктів, що часто приводить до якісних відмінностей, виступає їх тривалість. У суспільному транспорті конфлікт може тривати десятки секунд. Як вже сказано вище, Столітня війна між Англією і Францією тривала 116 років. Потім ще 105 років цей територіальний конфлікт завершувався невійськовими способами.

Кожен конфлікт має конструктивні і деструктивні функції. Залежно від співвідношення позитивних і негативних елементів в конфліктах їх ділять на конструктивні; позитивні і негативні наслідки, що мають, одночасно, і деструктивні.

Американські конфліктологи (Р. Даль і ін.) класифікують соціальні конфлікти в суспільстві по кількості сторін, що беруть участь в конфлікті, і їх наслідкам. (9; 74)

Конфлікти можна класифікувати залежно від ступеня розробленості нормативних способів їх дозволу. Існують конфлікти, для дозволу яких не розроблено ніяких нормативних механізмів. Прикладом такого конфлікту може бути сварка двох пасажирів в громадському транспорті. Можна виділити повністю інституціолізовані конфлікти. Наприклад, дуель. Між цими крайніми полюсами існує багато видів конфліктів, нормативне врегулювання яких здійснюється частково.

Окрім загальних класифікацій конфліктів може бути дане велика кількість приватних типологій. Вони охоплюють не все об'єктивне поле конфліктології, а тільки його частину, пов'язану з одним з видів або типів конфліктів. Різноманітність конфліктів багато в чому визначається закладеними в них причинно-мотиваційними зв'язками. Враховуючи це, В. Грішина в результаті вивчення виробничих конфліктів виділила конфлікти, що виникають як реакція на перешкоду до досягнення первинних, тобто основних, цілей трудової діяльності; перешкода до досягнення вторинних, (що мають особистий характер) цілей спільної трудової діяльності; поведінка, не відповідна прийнятим нормам стосунків, і поведінка людей в спільній трудовій діяльності, що не відповідає їх очікуванням; особистісні конфлікти, що виникають через особисті особливості членів колективу. Міжособистісні конфлікти залежно від характеру стосунків між опонентами можна класифікувати на конфлікти «по вертикалі», «по горизонталі» і «по діагоналі» — коли опоненти знаходяться в стосунках непрямої підлеглості. (10; 245)

1.2 Дослідження конфліктів в західній і вітчизняній психології

Вивчення конфлікту у вітчизняній психології.

По кількості публікацій психологія займає визначне положення, що лідирує, серед галузей конфліктології. Більше чверті публікацій з проблеми конфлікту підготовлена психологами.

При змістовному аналізі психологічної літератури автори виходили з логіки понятійної схеми опису конфлікту. Такий підхід у вітчизняній психології запропонований Л.А. Петровський. Ним виділено чотири категоріальні групи: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія. Було запропоновано сім, а потім — одинадцять груп понять в психологічному аналізі конфлікту. До них віднесені: суть конфлікту; його генезис; еволюція конфлікту; класифікація; структура; динаміка; функції; інформація в конфлікті; попередження; вирішення конфлікту; методи діагностики і дослідження конфлікту. (2; 121)

У психології поки не склалося загальновизнаного розуміння суті конфлікту. Частина авторів трактує його як зіткнення, протидія, суперечність. Інколи конфлікт розуміється як вид спілкування, ситуативна несумісність, ситуація незнайденого виходу, тип конкурентної взаємодії. Серед сутнісних рис конфлікту виділяють: наявність суперечності між суб'єктами; їх протидія; негативні емоції по відношенню один до одного.

Серед причин конфліктів виділяють суб'єктивні і об'єктивні. Конкретний конфлікт відбувається через дію тих чи інших причин. Психологів цікавлять суб'єктивні причини.

Проблема еволюції конфлікту поставлена одним з авторів кілька років тому. Еволюція імовірно має дев'ять видів: макроеволюція; міжвидова; внутрішньовидова у тварин; в онтогенезі у тварин; в антропогенезі; суспільно-історична; еволюція конфліктів в XX в.; в онтогенезі людини; еволюція конкретних конфліктів. (7; 47)

Наявність багатьох загальних і приватних класифікацій конфліктів говорить про те, що їх може бути стільки, скільки різних сторін виявляє в ньому психологія. До ознак, на основі яких пропонуються різні типології, відносяться: об'єкт конфлікту; особливості сторін; тривалість; функції; форми прояву; тип стосунків; наслідки і тому подібне

До структурних компонентів конфлікту відносять об'єкт і предмет конфлікту, осіб опонентів, ситуацію в країні, регіоні, місці проживання, умови роботи і життя людини, обстановку соціальної взаємодії, а також потреби, інтереси, цілі опонентів і конфліктну взаємодію (прийоми і способи дії один на одного, тобто стратегію і тактику протидії).

Більшість авторів в динаміці конфлікту виділяють наступні етапи: виникнення об'єктивної передконфліктної ситуації; її усвідомлення як конфліктною; інцидент або власне конфлікт; вирішення (завершення) конфлікту; післяконфліктна ситуація.

Функції конфлікту ділять на конструктивні і деструктивні. Зазвичай конфлікт несе в собі і те, і інше, тому його оцінюють по тому, який початок переважає. Функціональність конфлікту у міру його розвитку може змінюватися у бік позитивних або негативних наслідків.

Інформація в конфлікті представлена головним чином інформаційними моделями конфліктної ситуації, які є у кожної із сторін, що беруть участь, інформаційним обміном опонентів і інформаційною середою, в якій протікає конфлікт.

Попередження конфліктів — це створення об'єктивних умов і суб'єктивних передумов, сприяючих на вирішення передконфліктних ситуацій неконфліктними способами.

Вирішення конфлікту припускає конструктивне самовирішення людиною своїх конфліктів, а також уміння керівників вирішувати конфлікти між підлеглими.

Методи діагностики і дослідження конфліктів є ключовою проблемою, вирішення якої забезпечує успіх в їх вивченні. Аналіз літератури показав, що використовуються практично всі методи психології, проте найчастіше — лабораторні експерименти, ретроспективні і бланкові методики і тести. Перспективи вивчення конфліктів пов'язані з вибором одиниці аналізу конфліктної ситуації.

У психологічній літературі з проблеми конфлікту виділяються декілька напрямів. Перша спроба їх систематизації викладена в роботі Р.Л. Крічевського і Е.М. Дубовськой. Виходячи з схеми аналізу міжособистісного конфлікту «організаційний контекст — спільна діяльність, що реалізовує когнітивні процеси», (5; 172) виділяються чотири напрями: організаційний, діяльнісний, мотиваційний, когнітивний. Мотиваційний напрям представлений роботами тільки західних психологів. Вдалим є виділення таких напрямів, як організаційний і діяльнісний. Що стосується мотиваційного і когнітивного, то у вітчизняній психології вони є, не дивлячись на відмінності, між підходами одного напряму, який можна назвати особистісним. Особистість в ньому розглядається як центральна ланка конфліктної взаємодії. (5; 176)

У психології склалася певна нерівномірність у вивченні різних видів конфлікту. Близько 83% робіт доводиться на вивчення міжособистісних конфліктів. Внутрішньоособистісним конфліктам присвячено близько 8% публікацій. Психологічна характеристика конфліктів між малими, середніми і великими групами, міжнародних конфліктів представлена в 3—4% робіт. Близько 5% робіт носять методологічний і загальнотеоретичний характер.

Крім того, психологи досліджують конфлікти в різних видах людської діяльності і сферах стосунків:

у трудових колективах;

у науково-дослідних колективах;

у діяльності правоохоронних органів;

у військових колективах;

у спорті;

у середі засуджених;

у педагогічній діяльності;

конфліктність сімейно-шлюбних стосунків.

Вивчаються конфлікти на різних етапах соціалізації особи:

у дошкільному віці (А.А. Рояк, Т.І. Юферова і ін.);

у шкільному віці (В.М. Афонькова, Л.С. Славіна і ін.);

у підлітковий період (Т.В. Драгунова, Е.В. Первишева і ін.);

у молодіжних, студентських групах (В.М. Басова, А.І. Шкиль і ін.). (8; 37)

В цілому можна стверджувати, що в період з 30-х до середини 70-х років психологічні дослідження конфлікту носили фрагментарний характер. Були відсутні загальні роботи, необхідні для формування методологічної і теоретичної бази вивчення конфлікту. У другій половині 70-х років з'являються роботи, в яких зроблені спроби теоретичного осмислення емпіричного матеріалу, що накопичувався. Запропонована понятійна схема психологічного аналізу конфлікту. До середини 80-х років сформувалися три підходи до вивчення конфлікту: організаційний, діяльнісний і особистісний. На рубежі 80-х — 90-х років почала усвідомлюватися необхідність міждисциплінарного вивчення конфлікту.

Вивчення конфлікту в зарубіжній психології.

Зарубіжна психологія має значні традиції у вивченні внутрішньоособистісних і соціальних конфліктів. Великий теоретичний і емпіричний матеріал, накопичений майже за столітній період, відбивається в різноманітності підходів і теоретичних платформ. Можна умовно виділити два етапи в історії вивчення конфлікту: початок ХХ ст. 50-і. роки. Кінець 50-х років – теперішній час. Підставою розрізнення служить ступінь виділення проблеми конфлікту з ряду інших проблем, що розглядуються психологією. У першій половині століття конфлікт не виділявся в окремий об'єкт дослідження, а розглядався як складова частина широких концепцій (наприклад, в психоаналізі або соціометрії). Психологів цікавили або наслідки конфліктів, або деякі з причин, що приводять до нього, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження.

На рубежі 50-х — 60-х років з'являються дослідження, де науковий інтерес психологів звернений безпосередньо до цього феномену. Виділяються основні підходи, розробляється понятійний апарат психологічної теорії конфлікту. У цей період з'являються публікації вітчизняних учених, по аналізу зарубіжних досліджень конфлікту. Кількість публікацій змінювалася залежно від відношення до конфліктів в нашій країні. Роботи носили критичний характер. Пік критики доводився на роки застою, коли інтенсивно пропагувався безконфліктний розвиток нашого суспільства.

Серед напрямів зарубіжних психологічних досліджень конфлікту в першій половині XX ст виділяються:

психоаналітичне (3. Фрейд, А. Адлер, До. Хорні, Э. Фромм);

соціотропне (У. Ма.к-Дугалл, С. Сигеле і ін.);

етологічне (До. Лоренц, Н. Тінберген);

теорія групової динаміки (До. Льовін, Д. Креч, Л. Ліндсей);

фрустраційно-агресивне (Д. Доллард, Л. Берковітц, Н. Міл-лер);

поведінкове (А. Басс, А. Бандура, Р. Сирс);

социометричне (Д. Моренно, Э. Дженігс, З. Додц, Р. Гурвіч);

інтеракціоністичне (Д. Мзс, Т. Шибутані, Д. Шпігель).

Психоаналітичний підхід зв'язаний, перш за все, з ім'ям австрійського психолога 3. Фрейда (1856—1939), що створив одну з перших концепцій людської конфліктності. Не дивлячись на те, що 3. Фрейд займався переважно внутрішньоособистісними конфліктами, його заслугою є вказівка на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого. Послідовник 3. Фрейда Альфред Адлер (1870—1937) зміст конфліктів особистості з мікросередовищем бачив в спробах індивіда звільнитися від відчуття неповноцінності і домінування одні над іншими.(7; 16)

Американські психологи Д. Хорні, Э. Фромм, Г. Саллівен розширили розуміння природи конфлікту, спробували внести до нього соціальний контекст. Так, К. Хорні (1885—1952) за основну причину конфліктів між індивідом і його оточенням вважала недолік доброзичливості з боку близьких людей, насамперед батьків. На думку Э. Фромма, конфлікти виникають із-за неможливості реалізувати в суспільстві особові прагнення і потреби. (7; 22)

У 20 — 30-і роки конфлікт починає приваблювати увагу соціальних психологів. На думку англо-американського психолога У. Мак-Дугалла (1871—1938), конфлікти в суспільстві неминучі, оскільки людям властиві соціальні інстинкти типу страху, стадності, самоствердження і так далі Вони передаються по спадковості, тому люди постійно конфліктують, вступають в протиборство. Спираючись на затвердження Ч. Дарвіна про те, що інстинкт боротьби за виживання забезпечує існування, розвиток виду, У. Мак-Дугалл розповсюдив його і на людське суспільство. Створена ним теорія соціальних інстинктів мала прихильників, що визначили соціотропний напрям у вивченні конфліктів (8; 79).

Початок етіологічного підходу до конфлікту був започатковий в 30-х роках роботами австрійського природодослідника, лауреата Нобелівської премії Конрада Лоренца (1903—1989). Вперше в світовій науці ним була висловлена гіпотеза про те, що головною причиною соціальних конфліктів є агресивність індивіда і натовпу. На думку К. Лоренца, механізми виникнення агресивності у тварин і людини однотипні, а агресія — постійний стан жвавого організму. Етологічні ідеї К. Лоренца отримали розвиток в дослідженнях нідерландського этолога Н. Тінбергена (1907—1988). (1; 24).

Досліджуючи проблеми групової динаміки, германо-американский психолог Курт Льовін (1890—1947) розробив концепцію динамічної системи поведінки, яка знаходиться під напругою, коли порушується рівновага між індивідом і середою. Ця напруга виявляється у вигляді конфліктів. Джерелом конфлікту може бути несприятливий стиль діяльності лідера групи. К. Льовін бачив шляхи вирішення конфліктів в реорганізації мотиваційних полів особи і структури взаємодії індивідів. (4; 102)

Група психологів Єльського університету (США) на чолі з Д. Доллардом, спираючись на працю 3. Фрейда и К. Льовіна, запропонувала нову гіпотезу конфлікту — фрустраційно-агресивну. У цій концепції інтегрована біосоціальна причина конфліктів — агресивність індивіда і соціальна причина — фрустрація. Агресія завжди слідує за фрустрацією, а випадки агресивної поведінки зазвичай припускають існування фрустрації. (2; 347)

Відомим представником поведінкового напряму є американський психолог Арнольд Басс. Причини конфліктів він шукає не лише в біології людини, його природжених якостях, але і в соціальному оточенні, яке змінює ці якості в результаті взаємодії особи з навколишнім соціальним середовищем. (7; 25)

Відповідно до теорії соціометрії, розробленою соціальним психологом Я. Морено (1892—1974), міжособистісні конфлікти визначаються станом емоційних стосунків між людьми, їх симпатіями і антипатіями по відношенню один до одного. Я. Морено прийшов до висновку, що всі конфлікти, від міжособистісних до міжнародних, можуть бути дозволені шляхом перестановки людей відповідно до їх емоційних переваг, так щоб «соціометрична революція» дозволила гармонізувати суспільні стосунки.(7; 34)

Вслід за роботами засновника символічного інтеракціонізма — американського психолога і соціолога Д. Міда (1863— 1931) — широкий резонанс дістали дослідження представника школи Чикаго Т. Щибутані. На його думку, причини конфліктів криються в процесі соціальної взаємодії. При виникненні обурень в стосунках «індивід — середа» суб'єкт починає відчувати внутрішню дисгармонію і дискомфорт. Прагнучи усунути їх, індивід здійснює активні дії для того, щоб пристосуватися до середи. В ході пристосування і виникають конфлікти. (7; 40)

Аналіз підходів до дослідження конфлікту в даний період показує, що вони формувалися в руслі традиційних напрямів психології, відображаючи теоретичні конструкції, властиві даній течії. Ці підходи стали основою, на яку спираються західні психологи при вивченні конфліктів в останніх 40—45 років. Наприклад, в 60-і роки були опубліковані роботи американського психотерапевта Еріка Берна (1902—1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу і інтеракціонізма створив теорію трансактного аналізу. По Е. Берну структура особистості («Я») включає три компоненти-стани: «дитина» (джерело спонтанних емоцій, спонук і переживань), «батько» (тяжіння до стереотипів, забобонів, узагальнень, повчань) і «дорослий» (раціональне і ситуативне відношення до життя). В ході взаємодії людей здійснюються трансакції. Якщо реалізується непересічна трансакція, то вона забезпечує безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, то це сигналізує про порушення процесу спілкування, що може привести до конфліктів. (3; 212)

В даний час дослідження конфліктів в сучасній зарубіжній психології ведуться по наступних напрямах:

теоретико-ігрове (М. Дойч);

теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон);

теорія і практика переговорного процесу (Д. Прюїтт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).

Представники теоретико-ігрового підходу основним завданням рахують побудову універсальної схеми взаємодії в конфліктній ситуації і її дозвіл. У основі лежать ігри типа «дилема в'язня». Рішення задачі полегшують чітко контрольовані експериментальні умови. Різноманіття стилів поведінки в конфліктній ситуації узагальнюється в двох основних типів поведінки: кооперативне і конкурентне.

У системному вигляді даний підхід виражений в роботах американського соціального психолога М. Дойча. Його концепція є цілісною розробкою соціально-психологічного підходу до проблеми конфлікту. На думку М. Дойча, в основі конфлікту лежить несумісність цілей учасників міжособистісної взаємодії. Завдяки концентрації уваги на мотивах протиборчих сторін роботи цього напряму часто відносять до мотиваційної концепції.(4; 201)

Прихильники теоретико-ігрового підходу вважають, що конфлікти можуть вирішуватися як конструктивним шляхом, так і деструктивним. За продуктивний вважається конфлікт, учасники якого переконані, що добилися поставлених цілей.

Розвиваючи ідеї М. Дойча, сучасні західні дослідники створюють в реальних групах експериментальні ситуації. Серед типів ситуацій виділяють конкурентну, кооперативну і змішану. Конкурентна ситуація в процесі навчання може мати мотивуючий ефект, але не всупереч стосункам співпраці і взаємодопомоги, а разом з ними. Ситуація кооперативного навчання дає більший ефект, чим традиційне індивідуальне навчання. (4; 117)

Другим підходом до вивчення конфлікту в сучасній психології є теорія організаційних систем. Ця концепція з'явилася як альтернатива теорії ігор і результат критики запропонованих нею рішень. Розроблений Р. Блейком, Дж. Мутон и К. Томасом підхід до проблеми міжособистісного конфлікту на основі організаційних систем є оригінальною програмою дослідження стилів конфліктної поведінки людей в реальних умовах. З поєднання установок на відношення до суперника і на досягнення власних цілей автори визначили п'ять стратегій поведінки, можливих в конфліктній ситуації: конкуренція, пристосування, уникнення, компроміс, співпраця. (7;121)

В цілому дослідники прагнуть до вивчення реальної поведінки. В той же час опитні методи, використовувані для діагностики стилю вирішення конфлікту, дозволяють досліджувати швидше за намір суб'єктів, чим реальна поведінка. Опитувані зазнають труднощі в розмежуванні деяких категорій. Для усунення цих недоліків пропонується поєднувати самооцінки поведінки в конфліктній ситуації з взаємооцінками і оцінками експертів.