Емпіричні дослідження впливу гри на розвиток уяви

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи впливу гри на розвиток уяви у дітей дошкільного віку.

1.1 Психологічна сутність уяви та  основні аспекти її вивчення  у психології

1.2.Психологічні умови та особливості розвитку дитячої уяви.

  1.3. Гра  та її вплив на розвиток уяви у дітей дошкільного віку.

 Розділ 2. Емпіричні дослідження впливу гри на розвиток уяви.

2.1. Обґрунтування вибору методик.

2.2 Методи дослідження уяви дошкільників.

2.3 Організація проведення дослідження.

2.4 Аналіз рівня уяви.

2.5 Порівняльний аналіз результатів після розвиваючих ігор.

2.6 Рекомендації щодо розвитку уяви дошкільнят

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.

"Именно творческая  деятельность человека делает его существом, обращенным в будущее, создает его, видоизменяя свое настоящее " Л.С Виготський

Трудно сейчас представить себе красочность нашей жизни без воображения, фантазирования. Что бі случилось с нами с нашим миром, если бі люди не использовали свой творческий потенциал в реализации своих фантазий и представлений. Будь то красивое архитектурное сооружение, захватывающее литературное произведение, шедевр кулинарии, новые финансовые проэкты-разве могли бы они получится у людей, если бы они не оперировали в своих работах именно воображением. И особенно трудно представить сейчас работу с детьми без каждодневного использования воображения. Ведь именно воображение, умение творчески мыслить и использовать это творчество в своей работе делает её интересной, понятной для детей, дает возможность воспитывать и развивать детей, умеющих креативно мыслить, фантазировать и мечтать. Это и есть наша задача: находить все новые пути для развития воображения,  воспитать поколение, умеющих творчески мыслить, умеющих реализовывать свои творческие фантазии в жизни.

Уява, як психічний процес, привертає  до себе увагу з боку дослідників  в області психології потягом  багатьох років, а саме з того часу, коли у науковому просторі народилась наука психологія – у 1879 році. Проблема уяви і її розвитку належить до мало вивчених у психології, хоча відтоді  уяву намагається дослідити не одна психологічна школа. Провідну ж роль в дослідженні цього процесу  займає саме вітчизняна психологія, в  якій вивчення сутності й розвитку уяви пов'язують, передусім, з роботами Л.С. Виготського [7].

Що ж до загадковості цього феномена, вона полягає в тому, що до цих  пір нам майже нічого не відомо саме про механізм уяви, в тому числі  про його анатомо-фізіоло-гічних основі. Де в мозку людини локалізовано уяву? З роботою яких відомих нам  нервових органічних структур воно пов'язане? На ці важливі питання ми майже  нічого конкретного відповісти не можемо. У всякому разі про це ми можемо сказати набагато менше, ніж, наприклад, про відчуття, сприйнятті, увазі  і пам'яті. Тому про актуальність даного питання не виникає ніяких сумнівів.

      Уява дітей представляє собою величезний потенціал для реалізації резервів комплексного підходу в навчанні і вихованні. Проблема розвитку дитячої уяви актуальна тим, що цей психічний процес є невід'ємним компонентом будь-якої форми творчої діяльності дитини, її поведінки в цілому. Тому це і послугувало стимулом для обрання даної теми науково-теоретичного дослідження.

    Дану проблему вивчали та розглядали безліч відомих науковців та видатних психологів, ступінь її розробки високий. Як показали дослідження Л.С. Виготського, В.У. Давидова,       Е.І. Ігнатєва, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, В.А. Крутецького, Т. Рібо, К.Г. Паустовського та інших, - уява виступає не тільки передумовою ефективного засвоєння дітьми нових знань, але і є умовою творчого перетворення знань, що є у дітей, сприяє саморозвитку особистості, тобто в значній мірі визначає ефективність навчально-виховної діяльності.

   Останніми роками на сторінках психологічної і педагогічної літератури все частіше ставиться питання про роль уяви в розумовому розвитку дитини, про визначення суті механізмів уяви. Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. Тому наша задача знаходити все більше і більше методів для розвитку уяви саме в дошкільному віці. І гра у цьому сенсі є що найсприятливішою.

      Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини знову зовсім інший. Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Але як ми можемо допомогти дитині розширити можливості своєї уяви, своєі фантазії та ії якості? Це питання я і спробую розкрити в цьому дослідженні.

 Завдання дослідження:

1.Проаналізувати основні підходи до вивчення феномену уяви в психології.

2.Дослідити особливості розвитку уяви в дошкільному віці.

3.Визначити психологічні умови розвитку дитячої уяви.

4.Розкрити значення гри для  дитини та її впливу  на розвиток  уяви саме в дошкільному віці..

5. Обгрунтувати методичну можливість емпіричного дослідження особливостей розвитку уяви в дошкільному віці.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки і перелік використаної літератури.

1.3 Психологічна сутність уяви та основні аспекти її вивчення у психології

Уява - особлива форма людської психіки, що стоїть окремо від інших психічних  процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Про самобутність яви зазначив і Л.С. Виготський "...діяльність уяви навіть тоді, коли вона оперує з колишніми образами, є діяльністю, яка психічно обумовлена ​​інакше, ніж діяльність пам'яті"(18)

    Специфіка цієї форми психічного процесу полягає в тому, що уява, як вважали багато психологів-дослідників, ймовірно, характерна тільки для людини і дивним чином пов'язана з діяльністю організму, будучи в той же самий час самим «психічним» з усіх психічних процесів і станів. Останнє означає, що ні в чому іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Можна припускати, що саме уява, бажання її зрозуміти і пояснити привернуло увагу до психічних явищ в давнину, підтримує і продовжує її стимулювати в наші дні.

   Зазвичай під уявою розуміється все те, що не реально, що не відповідає дійсності. Cправді ж, уява, як основа всякої творчої діяльності, однаково виявляється у всіх важливих сторонах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість. Цю творчу діяльність, засновану на комбінуючій здатності нашого мозку, психологія називає уявою.

 "Всякий винахід, - говорить Т. Рібо, - велике або дрібне, перш ніж окріпнути, здійснившись фактично, було об'єднано тільки уявою - спорудою, зведеною в думці за допомогою нових поєднань або співвідношень". [6] Уява - не дійсність, але вона не може існувати без дійсності, оскільки саме елементи дійсності є для неї живлячим середовищем. З іншої сторони, саме уява часом визначає програму дій людини, хід її думок, її відношення до навколишньої дійсності, до власної роботи, до різноманітних форм своєї діяльності.

   Уяву породжує задум, тобто уявлення про майбутнє творіння. І коли людина приступає до будь-якої роботи, вона "бачить" мету своєї діяльності, її результат. Навіть найгірший архітектор від якнайкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що перш ніж будувати щось з воску, він вже побудував її в своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який вже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто ідеально. Якщо ж людина займається творчою роботою, то вона повинна уявити те, що ніхто, і зокрема сама, ще не робила і, отже, не бачла і не чула. Уяву породжує "образ" того, що лише буде створене в процесі творчої роботи. [4]

        Т. Рибо  попытался установить закон развития  воображения. Он выразил его  следующим образом: творческое  воображение в своём полном  развитии проходит через три  периода, или фазы. Первый период  обычно начинается с трёх лет,  обнимает детство, отрочество, юность  и продолжается иногда и позже,  более или менее долго. Игры, сказки, фантазии, сосредоточивающиеся  позже вокруг романтической половой  любви, являются первыми его  проявлениями. В течение этого  первого периода воображение  независимо от рациональных элементов.  По мере того как мышление  подростка формируется и крепнет,  создаётся антагонизм между субъективностью  этого примитивного воображения  и объективностью мышления: этим  антагонизмом и характеризуется  второй период — переходная  фаза. В третьем периоде воображение  подчиняется интеллекту и проникается  рациональными моментами. Этот  последний процесс совершается  у различных людей разными  путями и приводит к неоднородным  последствиям. У одних воображение  в результате развития мышления  приходит в упадок. «Большинство  мало-помалу входит в прозу  жизни, хоронит мечты своей  юности, считает любовь химерой  и пр.». Лишь у людей с  действительно богатым воображением  оно в результате проникновения  в него рациональных моментов  не гаснет, а преобразуется и  становится подлинно творческой  силой.

    Т. Рибо схематически изображает этот ход развития воображения посредством кривой JM, которая сначала медленно, а потом всё быстрей поднимается вверх, заметно опережая линию развития мышления (кривая RX). В критической фазе они достигают примерно одного и того же уровня и противостоят сначала друг другу как две антагонистические силы. С этого момента дальнейшая кривая развития воображения проходит по-разному в зависимости от характера соотношений, устанавливающихся между воображением и мышлением; если они остаются антагонистическими силами, кривая воображения с ростом мышления начинает падать (см. кривую MN); если воображение, приспособляясь к рациональным условиям, преобразуется, линия воображения идёт (как это показывает кривая MN) на одном уровне с развитием мышления. В этом последнем периоде вступает в силу новый, дополнительный, закон развития воображения. Он заключается в том, что развитие воображения начинает следовать закону развития познания.

Развитие воображения (по Т. Рибо)

Схема развития воображения, данная Т. Рибо, нуждается в очень серьёзной  и радикальной критике. Согласно этой схеме, у большинства людей  в зрелом возрасте с развитием  мышления происходит упадок воображения. Рибо, таким образом, сохраняет традиционное представление о том, что воображение  у взрослого слабее, чем в более  раннем — если не детском, то подростковом — возрасте.

   Закон развития воображения Рибо очень ярко иллюстрирует исторический характер психологических законов, обнаруживая общественно-историческую обусловленность психических явлений. То отрезвление — уход в прозу жизни, отказ от всего того, что было мечтой юности, — которое Т. Рибо возводит в общий закон развития воображения вообще, является в действительности лишь «законом» его развития. Переход к практической деятельности в условиях капиталистического общества требует от вступающего в реальную жизнь юноши, поскольку он остаётся в рамках этого общества, чтобы он отказался от всего лучшего, что было в мечтах его юности, и, подчиняясь традициям, рутине, установленным нормам и шаблонам, занялся прозаическими делами, в которых нет места для творческого воображения. В таких условиях воображение, естественно, пойдёт на убыль. В условиях нашей действительности, открывающей перед каждым неограниченные перспективы творческой деятельности, изменяющей все традиционные установления, вступление в практическую жизнь открывает новые возможности для преобразования действительности и для дальнейшего развития творческого воображения. Положение Рибо исходит к тому же из неверного понимания самого воображения. Говорить о высшем уровне воображения у подростка и об упадке его у взрослых можно только в том случае, если не учитывать подлинно творческого аспекта воображения, так как не подлежит сомнению, что у взрослых эти творческие формы воображения развиты больше, чем во все предшествующие возрасты.(рубинштейн)

  У літературі зустрічаються різні визначення уяви. Так Л.С. Виготский відзначає, що "Уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремих вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Інакше кажучи, принесення нового в самий перебіг наших вражень і зміну цих вражень так, що в результаті цієї діяльності виникає деякий новий, раніше не існуючий образ, складає, як відомо саму основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою".

   "Уява, - пише С.Л. Рубінштейн, - пов'язана з нашою здатністю, і необхідністю творити нове". І далі "Уява - це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі".

 "Уява у власному, зовсім специфічному сенсі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка, як суб'єкт суспільної практики, реально перетворює світ, розвиває справжню уяву. У процесі розвитку воно спочатку - наслідок, а потім і передумова тієї діяльності людини, за допомогою якої він реально змінює дійсність. У кожній дії, яким людина змінює світ, укладений шматочок фантазії, і розвиток уяви, як перетворення дійсності в свідомості, тісно пов'язане з реальним перетворенням її в практиці, хоча часто незмірно далеко виходить за його меж" [  18]

"Філософська енциклопедія" визначає  уяву, як психічну діяльність, що  полягає в створенні уявлень  і уявних ситуацій, що ніколи  в цілому безпосередньо не  сприймалися людиною насправді.

  Тому, чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява.                               К.Г. Паустовський писав: "Знання органічно пов'язані з людською уявою. Сила уяви збільшується в міру збільшення знань". Основна умова розвитку уяви дитини - залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви - основи всякої діяльності.

Багато дослідників відзначають, що уява є процесом створення нових  образів в наочному плані. Ця тенденція  відносить уяву до форм плотського матеріалу. Природу уяви складає  синтез, єдність логічного і плотського. [13]

  Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних в процесі мовного спілкування. Коли йдеться про об'єктивно нове, то це мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж йдеться про суб'єктивне нове, то це означає, що створений продукт володіє новизною тільки для самого творця, тоді як в суспільстві він вже відомий.

  Науковий аналіз найвіддаленіших від дійсності і самих фантастичних побудов, наприклад казок, міфів, легенд, снів і т.д., переконує нас у тому, що най фантастичні створення являють собою не що інше, як нову комбінацію таких елементів, які були почерпнуті в кінцевому рахунку з дійсності і піддалися тільки спотворенню або переробній діяльності нашої уяви.  Розглянемо приклади, надані психологом Виготським: хатинка на курячих ніжках існує, звичайно, тільки в казці, але елементи, з яких побудований цей казковий образ, взяті з реального досвіду людини, і тільки їх комбінація носить характер казкового, тобто не відповідає дійсності. Або ж відомий образ казкового світу, який малює Пушкін "У лукоморья дуб зеленый..." Дуб, золотий ланцюг, кіт, пісня-знайомі всім образи, і лише вчений кіт, який йде по золотому ланцюгу та розповідає казки-лише цей образ є казковим. Тому мабуть ніхто не буде заперечувати-чим багатший досвід людини, чим різноманітніший її внутрішній світ, тим багатша її уява.

    Психологи визначають чотири основних видів уяви може бути чотирьох основних видів: активна, пасивна, продуктивна і репродуктивна. Активна уява характеризується тим, що, користуючись ним, людина за власним бажанням, зусиллям волі викликає в себе відповідні образи. Образи пасивної уяви виникають спонтанно, всупереч волі та бажання людини. Продуктивна уява відрізняється тим, що в ній дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтвориться. Але при цьому в образі вона все ж творчо перетворюється. У репродуктивній уяві ставиться завдання відтворити реальність в тому вигляді, якою вона є, і хоча тут також присутній елемент фантазії, така уява більш нагадує сприйняття або пам'ять, ніж творчість.(30)

    Уява і творчість найтіснішим чином пов'язані між собою. Зв'язок між ними, однак, ніяк не такий, щоб можна було виходити з уяви як самодостатньої функції і виводити з неї творчість як продукт її функціонування. Провідною є зворотна залежність: уява формується в процесі творчої діяльності. Спеціалізація різних видів уяви є не стільки передумовою, скільки результатом розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є специфічних, своєрідних видів людської діяльності, - конструктивне, технічне, наукове, художнє, мальовниче, музичне і т. д. Всі ці види уяви, що формуються і проявляються в різних видах творчої діяльності, складають різновид вищого рівня - творчої уяви.(18)

1.2.

Деятельность творческого воображения  очень сложный процесс и зависит  от многих, влияющих на неё, факторов, поэтому совершенно очевидно, что воображение ребенка существенно отличается от воображения зрелого человека, потому что все эти факторы принимают совершенно иной вид в различные эпохи детства. Вот почему в каждый период детского развития творческое воображение работает особенным образом, свойственным именно данной ступени развития, на которой стоит ребенок. 

Однако разные авторы неодинаково оценивали и значение воображения в познавательном и, в целом, психическом развитии ребенка, закономерности его становления в онтогенезе. Можно выделить две ключевые проблемы, которые ставились практически во всех концепциях: соотношение развития воображения ребенка с возможностями познания действительности и сама природа этого процесса.

Ряд психологов фактически отказывали этому процессу в самостоятельной  позитивной роли в развитии познания. Парадоксально, что, подчеркивая большое  место фантазии, воображения в  жизни ребенка, они рассматривали  фантазирование как преходящий этап в развитии, как некоторое несовершенство познавательной сферы. Так, К. Бюлер (1930) указывал на отсутствие связи фантазирования с основной линией познавательного  развития, выделяя такую особенность  воображения, как выход за пределы  реальности. Он считал, что первая ступень  в развитии воображения - это возраст  от 2-" до 4-х лет, когда в жизни  ребенка господствуют мнимое Толкования действительности. От 4-х лет до 6-х  лет-это возраст сказок, упражнений в фантазировании. По мнению Э. Меймана (1914), практически все дошкольное детство ребенок проводит в мире фантазий, а Дж. Селли (1909) называл  душевную жизнь ребенка "комнатой снов".(6)

Т. Рибо полагал, что дошкольный период - это возраст наиболее быстрого развития воображения. Оно у ребенка  не богаче, чем у взрослого, а лишь опережает по темпу развитие мышления.

Він представив основний закон розвитку уяви в трьох стадіях:

дитинство і отроцтво - панування  фантазії, ігор, казок, вигадки;

юність - поєднання вигадки і  діяльності, "тверезого обачливого розуму";

зрілість - підпорядкування уяви розуму інтелекту.

Уява у дитини починає розвиватися  досить рано, вона слабкіше, ніж у  дорослого, але вона займає більше місця  в її житті. Які ж етапи розвитку уяви у дітей дошкільного віку?

До 3-х років у дітей уява існує  усередині інших психічних процесів, в них закладається його фундамент. У три роки відбувається становлення  словесних форм уяви. Тут уява стає самостійним процесом.

У 4 - 5 років дитина починає планувати, складати в думці план майбутніх  дій.

У 6 - 7 років уяву носить активний характер. Відтворювані образи виступають в різних ситуаціях, характеризуючись змістовністю і специфічністю. З'являються елементи творчості. Психологи вважають, що для  розвитку уяви необхідна наявність  певних умов: емоційне спілкування  з дорослими; предметно-маніпулятивна  діяльність; необхідність різних видів  діяльності.

  Мы уже знаем, что воображение зависит от опыта, а опыт ребенка приобретается и накапливается постепенно. Чем же отличается воображение ребенка и взрослого? На этот вопрос детально ответили Выготский Л.С., Рубиншетйн и многие другие выдающиеся психологи. Они отметили, что многие считают воображение ребенка богаче, чем воображение взрослого человека и согласно этому взгляду, по мере развития ребенка, его воображение и сила его фантазии идет на убыль. Что же послужило такому мнению? Дети могут из всего сделать все, говорил Гёте, и эта нетребовательность, неприхотливость детской фантазии, которая уже несвободна у взрослого человека, принималась часто за свободу или богатство детского воображения. Далее создание детского воображения резко, ярко расходится с опытом взрослого человека, и отсюда тоже делались заключения, что ребенок живет в фантастическом мире более, нежели в реальном. Затем известны неточность, искажение реального опыта, преувеличение и, наконец, охота к сказкам и фантастическим рассказам, свойственная ребенку.

      Однако взгляд этот не находит в себе подтверждения при научном рассмотрении этого вопроса. Мы знаем, что опыт ребенка гораздо беднее, чем опыт взрослого человека. Мы знаем, далее, что интересы его проще, элементарнее, беднее; наконец, отношения его со средой также не имеют той сложности, тонкости и многообразия, которые отличают поведение взрослого человека, а ведь это все важнейшие факторы, которые определяют работу воображения. Воображение у ребенка, как ясно уже из этого, не богаче, но беднее, чем воображение взрослого человека; в процессе развития ребенка развивается и воображение, достигая своей зрелости только у взрослого человека.(33)

    Детское воображение сначала проявляется и формируется в игре, а также в изобразительной деятельности — лепке, рисовании и других проявлениях творческой активности ребёнка (музыкальной и пр.). В игровой ситуации воображение ребёнка пользуется конкретными вещами ближайшего окружения как реальными носителями тех функций, которыми их наделяет ребёнок; ребёнок летит на воображаемом аэроплане, но реальный стул должен его замещать. Лишь позже воображение настолько эмансипируется от восприятия, что оно может оперировать во внутреннем плане сознания без опорных точек в непосредственно наличном окружении. Когда воображение созрело для этой эмансипации, игры сменяются мечтами.

(Рубинштейн)

   Развитие детского воображения, так же как развитие восприятия, мышления и т. д., нельзя представлять в виде друг над другом наслаивающихся форм, так что каждая приурочена только к определённому возрасту и к определённому возрасту приурочена только она. Воображение у ребёнка проявляется во множестве форм, из которых одна является лишь более характерной. Большую роль при этом играют не только возрастные, но и индивидуальные различия.

   И в более раннем детстве ребёнку доступен и известный отлёт воображения от привычной ближайшей ситуации. Удовольствие, с которым дети воспринимают фантастику сказки, служит лучшим тому доказательством. При этом анализ основных приёмов, которым пользуется сказка при преобразовании действительности, и наблюдение за степенью их доходчивости обнаруживают наиболее характерные черты детского воображения. К числу наиболее доступных для ребёнка форм преобразования действительности относятся смещения величин, которые доводятся до одной из противоположных крайностей (мальчик с пальчик и великаны), вообще преувеличения (гиперболы), которые широко используются для создания резких противоположностей, легко доступных примитивному пониманию (люди — либо чудо добродетели и красоты, либо чудовища и злодеи, и т. п.). Комбинационные приёмы не являются ни единственными, ни даже господствующими приёмами сказочного преобразования действительности, и у детей комбинаторные способности развиты слабо.

  Следуя всем выше обозначенным исследованиям, можно сделать следующие характеристики воображения у дошкольников:

У процесі набуття досвіду, з  розвитком мислення протягом дошкільного  віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються  удосконаленням мимовільної і відтворювальної  уяви. Важливим новоутворенням цього  періоду є поява якісно нових  її типів - довільної і творчої.

У цьому віці уява дитина характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу  пізнання діяльності.

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з  елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра  і дорослої людини, є засоби, якими  користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої  фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість  критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто  дає привід дорослим звинувачувати  дитину у брехливості, хоч насправді  це не так, оскільки дитина не має при  цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з  реальними; нестійкість (олівець - спочатку дерево, потім - термометр); надзвичайна  яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); недостатня узагальненість образів уяви (перекотиполе - колобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

   Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням  знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних  образів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в  дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 роки, коли дитина починає  діяти в уявній ситуації, з уявними  предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним  предметом, уявляючи на його місці інший: "годує" паличкою ляльку, укладає "спати" ведмедика у коробку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особливості уяви розглянуті у табл. 4.2.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає  гру на основі предметів, які бачить, може обіграти: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю - конем, але не може уявити коня за відсутності  предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити  палицю на коня, якщо не діє з нею.

У грі 3-4-річних дітей істотне значення має подібність предмета-замінника  з предметом, який він замінює. Для  старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід  до ігрової дії з відсутнім  предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тобто відбувається зародження уяви як особливого психічного процесу.

Гра може відбуватися і без видимих  дій, повністю в уяві. В. Короленко  описує, як він з братом грався в  дитинстві у подорож, годинами просиджуючи  у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних коней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявляли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у  малюванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.(111)

Уява, як і інші психічні функції, зазнає змін з віком дитини. Молодший дошкільник, у якого тільки починає розвиватися уява, відрізняється пасивною формою. Він з великим інтересом слухає казки і потім представляє їх образи, як реально існуючі явища. Тобто, уява некритично компенсує недолік життєвого досвіду і практичного мислення імплантацією описаних казкових образів в реальне життя дитини. Саме тому він легко вірить в те, що наряджений актор - це справжній Дід Мороз або Баба Яга, боїться злого чарівника або вовка на екрані телевізора, плаче від жалості до Дюймовочки, слухаючи казку.

Старший дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються активізацією функції уяви. Що спочатку відтворює (що дозволяє в ранішому віці представляти казкові образи), а потім і творчого (завдяки якому створюється принципово новий образ). Цей період - сенситивний  для формування фантазії. Молодші  школярі велику частину своєї  активної діяльності здійснюють за допомогою  уяви. Їх ігри - плід буйної роботи фантазії. Вони із захопленням займаються творчою  діяльністю. Психологічною основою  останньої також є уява.

      Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Ці вікові зміни необхідно враховувати при організації виховного, учбового процесів, а також при проведенні діагностики уяви і розвиваючого навчання.