Емпіричні дослідження готовності дитини до школи

курсова

План 

Вступ ……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  І. Розвиток психічних процесів у дітей старшого дошкільного віку……………………………………………………………………………..…6

    1.1 Особливості психічного розвитку старших дошкільників …………6

    1.2 Поняття структурних компонентів психологічної готовності дитини до навчання у школі………………………………………………………….…13

    1.3 Психологічна готовність дитини до навчання у школі………..…..16

РОЗДІЛ  ІІ.

Емпіричні дослідження готовності дитини до школи…………………..…..29

    2.1 Методи дослідження психологічної готовності дитини до навчання у школі ………………………………………………………………..........……..29

    2.2 Проведення діагностики готовності дитини до школи……………..35

    2.3Психокорекційна програма несформованих структурних компонентів психологічної готовності дитини до навчання у школі……………………..39

Загальний висновок………………………………………………………......…44

Використана література…………………………………………………..……48

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

    Актуальність  теми: Проблему готовності дитини до школи розглядали такі зарубіжні та вітчизняні вчені-психологи та педагоги: К.Д. Ушинський, Л.С. Виготський, Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, Е.Е. Кравцова, Д.Н. Узнадзе, Ж. Піаже, Е.О. Смірнова, М.І. Лисіна, В.С. Мухіна, А. Анастазі, І. Шванцар, А.В. Запорожець, Н.Г. Салміна, Г.С. Абрамова та інші.

    Американський психолог А. Анастазі трактує поняття готовності дитини до школи як «оволодіння вміннями, знаннями, здібностями, мотивацією й іншими поведінковими характеристиками,що необхідні для оптимального рівня засвоєння шкільної програми».[1]

    Чеський психолог І. Шванцар визначає шкільну зрілість, як досягнення такого ступеня розвитку, коли дитина « стає здатною приймати участь у шкільному навчанні». В якості компонентів готовності до навчання в школі І. Шванцар виділяє розумовий, соціальний та мотиваційний компоненти.[17]

    У роботах радянського психолога Л. І. Божович виділяються декілька параметрів психічного розвитку дитини, що визначають готовність дитини до школи. Серед них певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння, достатній розвиток довільної поведінки і інтелектуальної сфери. Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення ,,внутрішня позиція школяра”, що являє собою сплав пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні на новому рівні.[3]

    Вітчизняний педагог К.Д. Ушинський вивчаючи психологічні і логічні основи навчання, він розглянув процеси уваги, пам'яті, уяви, мислення і встановив, що успішність навчання досягається при певних показниках розвитку цих психічних функцій. Як протипоказання до початку навчання К.Д. Ушинський назвав слабкість уваги, уривистість і незв'язність мови, погану «догану слів».[18]

    Радянський  психолог А.В. Запорожець визначив,що готовність дитини до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції дій.[10]

    Радянський  психолог Д.Б. Ельконін, обговорюючи проблему готовності дитини до школи, на перше місце ставив сформованість передумов до учбової діяльності. До найбільш важливих передумов він відносив уміння дитини орієнтуватися на систему правил в роботі, уміння слухати і виконувати інструкції дорослого, уміння працювати за зразком і деякі інші. Всі ці передумови витікають з особливостей психічного розвитку дітей в перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку, а саме: втрата безпосередності в соціальних відносинах, узагальнення переживань, пов'язаних з оцінкою, особливості самоконтролю.[13]

    У працях російського психолога Е.Е. Кравцовой при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний акцент робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяються три сфери відношень: до дорослого, до однолітка і до самого собе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами учбової діяльності.[16]

    Проблема  психологічної готовності дитини до навчання у школі завжди є актуальною, тому я обрала тему «Психологічна готовність дитини до школи».

    Об’єкт дослідження: діти 5-6 років.

    Предмет дослідження: структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи.

    Мета  дослідження: теоретично обґрунтувати та проаналізувати структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи.Емпірично дослідити психологічну готовність дитини до школи. Розробити рекомендації щодо поліпшення психологічної готовності вступу дитини до школи.

    Гіпотеза: якщо структурні компоненти психологічної готовності до навчання у школі сформовані, то дитина готова до навчання у школі.

    Методологічними основами моєї роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів: Гуткіної Н.І. «Психологічна готовність до школи», Мухіної В.С. «Вікова психологія: феноменологія розвитку,дитинства», « Що таке готовність до навчання?», Абрамової Г.С. «Вікова психологія», Божович Л.І. « Особистість і її формування в дитячому віці», « Проблема розвитку мотиваційної сфери дитини», Піаже Ж. « Вибрані психологічні праці»,  Давидова В.В. « Види спілкування в навчанні», Виготського Л.С. « Дитяча психологія», Кравцової Г.Г. « Шестирічна дитина. Готовність до школи», Якобсона С.Г. «Психологічні принципи формування навчальних форм учбової діяльності у дошкільників» та інші.

    Практична значимість полягає у розробці рекомендацій щодо поліпшення готовності дитини до школи для батьків та педагогів.

    Завдання  дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз психологічної готовності дитини до школи .
2. Провести емпіричні дослідження психологічної готовності дитини до школи.
3. Дослідити рівень психологічної готовності до школи дітей сучасного покоління.
4. Надати рекомендації щодо поліпшення психологічної готовності дітей до вступу в школу.

Методи  наукового дослідження:

1. Спостереження
2. Бесіда
3. Тестування

РОЗДІЛ  І. Розвиток психічних процесів у дітей старшого дошкільного віку

1. Особливості психічного розвитку старших дошкільників

    Соціальна ситуація розвитку

    Дошкільний  вік характеризується виникненням  нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

    З'являється  можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини.

    Окрім того, в цьому віці дитина вже  вступає в певні стосунки з  однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.[7]

    Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших  людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

    Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.[16]

    Трудова діяльність

    Дошкільнят  уже привчають до виконання окремих  трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність  диференціації гри та праці — характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.

    Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей  залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими. [18]

    Особливості навчання

    Дошкільник  набуває власного досвіду і засвоює  доступний йому досвід інших, спілкуючись  із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

    Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

    Роль  навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій.[4]

    Сенсорний розвиток

    Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони — засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.[15]

    Ще  в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).[24]

    Поступове ознайомлення дітей з різними  видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань  сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

    Паралельно  дитина засвоює слова, що означають  основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.[13]

    У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.[26]

    Дії сприймання формуються залежно від  оволодіння тими видами діяльності, що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та явищ. Розвиток зорового сприймання пов'язаний передусім із продуктивними видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух — на музичних заняттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом моделювання звуковисотних відношень).[17]

    Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього  світу, виконання перших перцептивних завдань.

    Перцептивні дії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей п'яти -шести років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.[27]

    Інтелектуальний розвиток

    У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального мисленнєвого завдання.[32]

    Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено ("про себе") оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості  та співвідношення, виражаючи цей  процес та його результати в судженнях  і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.[25]

    Діти  чутливі до суперечностей у своїх  судженнях, вони поступово вчаться  узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня обізнаність з об'єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

    Розвиток  мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих за цим процесом.[8]

    Розвиток  мислення тісно пов'язаний із суттєвими  позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова, згідно з їх співвідношенням у мові, якою дитина оволодіває.

    Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.

    Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні граматикою мови, структурою простих та складних речень.

    Відбувається  подальша диференціація функцій  мовлення. До функції спілкування додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання — коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення.

    В ході останнього процесу виникає  внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрунтується на практичній діяльності.

    Внутрішнє мовлення — наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Стосовно дошкільного віку, йдеться лише про генетично ранні й специфічні форми внутрішнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність).[12]

    У дошкільників починає формуватися  довільна увага. Вони вже можуть виділяти об'єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджуватись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.[30]

    Психологічні  особливості розвитку особистості  дошкільника

    Уже в дошкільному віці починає реально  формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

    Джерелом  емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

    Діяльність  породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.[24]

    Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.[8]

    Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника.

    Дошкільник  починає відособлюватися від  дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка  дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

    Вирішальну  роль у засвоєнні зразків поведінки  відіграє оцінка, яку авторитетні  для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.[14]

    Орієнтація  поведінки дошкільника на дорослого  зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

    Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.[7]

    Що  старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

    На  розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.

    Ігрова  діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.[16]

    Дошкільник  робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

    З розвитком довільності психічних  процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

    У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.[31] 
 
 

    1.2 Поняття структурних компонентів психологічної готовності дитини до навчання у школі

    Традиційно у психологічній науці виділяють 3 основні структурні компоненти психологічної готовності дитини до школи: когнітивний, мотиваційний і соціальний.     Когнітивна готовність дитини до школи виражається в сформованості найважливіших пізнавальних процесів і навичок,що дають змогу першокласнику успішно здійснювати навчальну діяльність. До неї входять: інтелектуальна готовність, мисленнєва готовність, розвиток пам’яті, уваги, уяви.  Інтелектуальна готовність до шкільного навчання зв'язана з розвитком розумових процесів - здатністю узагальнювати, порівнювати об'єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини повинна бути визначена широта уявлень, у тому числі образних і просторових, відповідний мовний розвиток,  пізнавальний активність.[15]

    Розумова  готовність дітей до навчання в школі  є результатом систематичного і  планомірного розумового виховання  протягом усього періоду дошкільного  дитинства. Готовність дитини до школи  в плані розумового розвитку визначається кількома взаємопов’язаними компонентами:

1. Певним обсягом знань про навколишній світ. Це знання про навколишні предмети та їх властивості, про явища живої і неживої природи, про людей, їх працю, про деякі явища суспільного життя, про моральні норми поведінки тощо;
2. Деякими спеціальними знаннями та навичками, такими, як певні математичні уявлення та дії, вміння здійснювати звуковий аналіз слова, володіння елементами грамоти тощо;
3. Певним рівнем розвитку пізнавальної діяльності, який має вирішальне значення для успішного навчання в початковій школі. Він характеризується певними якостями пізнавальних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо, ступенем довільності пізнавальних процесів, тобто здатності підпорядковувати їх певній навчальній меті (В.К.Котирло, О.В.Проскура і ін.).[25]

    Під мотиваційною готовністю розуміється  сформованість внутрішньої позиції  школяра, тобто бажання дитини навчатись  у школі та відчувати себе учнем.

    Мотивація до навчання – складна сфера поведінки, залежна від багатьох чинників. Вона характеризується не простим зростанням позитивного відношення донавчання, а перш за все – ускладненням структури всієї мотиваційної сфери особи. У пізнавальних мотивах виділяють два рівні: широкі учбові мотиви, направлені на процес учення, на його зміст і результат (вони виявляються в бажанні йти в школу, в прагненні долати труднощі, в загальній допитливості),  і теоретико-пізнавальні, направлені на способи добування знань.[7]

    У вітчизняній психології існують  різні підходи до вивчення проблеми. Так, Д.Н. Узнадзе вважав, що основним мотивом учбової діяльності є потреба у функціонуванні інтелектуальних сил дитини. Тому критерії готовності до шкільного навчання він визначав рівнем розвитку пізнавальних потреб.[18]

    У теоретичних роботах радянського психолога Л.І. Божович основний акцент робився на значення афективно-потребної сфери у формуванні особистості дитини. З цих же позицій розглядалася психологічна готовність до школи, тобто найбільш важливим визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

    1. Широкі соціальні мотиви учіння, або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин.

    2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з учбовою діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навиками і знаннями”. [3] 

    Соціальна готовність – це здатність дитини зайняти соціально схвалювану і  продуктивну позицію в спілкуванні з педагогом та однокласниками.[15] 

3. Психологічна  готовність дитини до навчання у школі

    Під психологічною готовністю до шкільного  навчання розуміється необхідний і  достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

    Когнітивна  готовність дитини до школи виражається в сформованості найважливіших пізнавальних процесів і навичок,що дають змогу першокласнику успішно здійснювати навчальну діяльність. До неї входять: інтелектуальна готовність, мисленнєва готовність, розвиток пам’яті, уваги, уяви.