Громадянське суспільство. 2

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УПРАВЛIННЯ

 

 

Факультет менеджменту

 

 

Кафедра соціології управління

 

 

 

 

                                                                                           До захисту допустити

 

Керівник роботи

к.і.н.,доц. Клименко О. Ю.

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

________________________________________

________________________________________

________________________________________

________________________________________

 

 

 

 

 

Студент _________________

  Керiвник ________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….…....3

Розділ I. Поняття, зміст і структура громадянського суспільства………..…5

Розділ II. Сутність та різновиди громадянського суспільства……………..10

       II.1. Основа і інститути громадянського суспільства………………….10

       II.2.Функції громадянського суспільства…………………………….....12

       II.3.Види громадянського суспільства……………………………….....14

Розділ III. Проблеми та шляхи розвитку громадянського суспільства в Україні…………………………………………………………………………15

Висновки……………………………………………………………………....22

Список використаної літератури…………………………………………….25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

   Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”

   В умовах низького рівня політичної культури і відсутності  тривалий час в українців можливості відігравати вирішальну роль у суспільно-політичному житті різкий перехід від тоталітарно-авторитарного суспільства до демократичного неминуче привів би до охлократії, розвалу держави і паралізував би діяльність громадянського суспільства, що формується.

Тому протягом тривалого часу існував неминучий  перехідний період, що часто мав суперечливу взаємодію і взаємовплив демократично сформованих органів правової держави й інститутів громадянського суспільства Поступово в міру підвищення культурного рівня, придбання управлінських навичок, компетенції в судженні про найважливіші суспільно-державні проблеми громадяни через інститути громадянського суспільства будуть брати на себе усе більше функцій державної влади і переходити до самоврядування. Поки ж у ході політичної реформи члени суспільства повинні мати гарантовану законом і забезпечену всім механізмом реформуючої державної структури можливість вільно виражати свою політичну волю і підвищувати рівень своєї громадянської культури.  

   В Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. 

   Отже, громадянське суспільство – перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході – відповідь була одна; у нас – умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” – це питання залишається спірним, – підкреслював Ернест Ґеллнер. Процес його становлення – непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

   Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальности, яку вона позначала.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Поняття, зміст і структура громадянського суспільства.

 

   На сьогодні наше суспільство перебуває в стані системної кризи. Особливо загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування громадянського суспільства.

   Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху розвитку держави з'явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку.

   На сучасному етапі розвитку проблема суспільства мас практичне значення, як питанзія становлення і функціонування громадянського суспільства. Осмислення загального поняття громадянського суспільства полягає у прагненні систематизувати притаманні даному терміну відмінні ознаки.

   В юридичній науці деякі вчені до громадянського суспільства відносять систему недержавних відносин (А.П.Кочетков), інші — всі суспільні зв'язки, що виникають поза сферою політики (А.В.Одинцова, О.Самородний), а треті — сукупність виробничих відносин, що зв'язують громадян. Суттєвим є те, що громадянське суспільство повинно бути основою політичного життя, вносити в останнє демократичні риси і якості, сам дух звільнення особи від державного диктату — основу основ громадянського суспільства.

   Одинцова А.В. звертає увагу на те, що "... більшість існуючих підходів до визначення громадянського суспільства, незважаючи на наявність у них розбіжностей, мають загальний недолік: у них суспільство, що підлягає аналізу, пов'язується з якимись конкретними інститутами держави або їх сукупністю".

   Група авторів першого в Україні "Політологічного словника" вважає, що "громадянське суспільство — сукупність неполігичнпх відносин  (економічних,  національних,  духовно-моральних, релігійних і т.ін.), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і воді вільних індивідів і їх асоціацій. Таке визначення громадянського суспільства має свої позитивні риси, оскільки більш чітко (через сучасне розуміння суті правової держави) зв'язує громадянське суспільство з державою, вказує на вторинність державності, підкреслює службові обов'язки державної влади захищати своїх громадян і тим самим регулювати їх життєдіяльність.

   Своєрідну точку зору з цього питання має Е.Амбарнумов, який підкреслює, що тенденція до формування громадянського суспільства реалізується через розвиток горизонтальних зв'язків, шляхом  перехрещування економічних звязкіз чисто господарськими рамками. "Громадянське суспільство, — пише він, — арматурою горизонтальних зв'язків закріплює політичну влад)”

   Таке розуміння громадянського суспільства переплітається з точкою зору Ю.Красіна і А.Галкіна, які під громадянським суспільством розглядають стабільну систему горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо із відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.

   Визначення суті громадянського суспільства мас важливе значення. Але завжди слід пам'ятати, що громадянське суспільство — це таке суспільство, де іїтусси людини мають пріоритетне значення. Адже людині за своєю природою притаманне прагнення жити в суспільстві людей, в якому вона прагне задовільнити, насамперед, свої приватні інтереси. В той же час, звичайно, інститути громадянського суспільства покликані забезпечити певний баланс між соціальними та політичними силами, а за допомогою. правових норм регулювати відповідні відносини.

   Таким чином, громадянське суспільство — це не якісь ізольовані індивіди, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціальчо-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і потреби членів суспільства. Це сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності цих громадян і організацій з боку державної влади. Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає змогу зробити висновок про те, що воно має відображати громадянські відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. В той же час громадянське суспільство — це не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи людини.  Іншими словами, громадянське суспільство — це сфера соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого, різноманітних об'єднань, суспільних рухів і публічної комунікації. Його часто розуміють як місце соціальної діі, відносно автономної від держави.

   Основою громадянського суспільства є поділ і різноманітність, механізм стримування та урівноваження. Політичні інституції відокремлені від культурних і позбавлені можливості отримувії іи економічний зиск; чиновники не мають змоги зловживати споїм службовим становищем; держава ие контролює культурне, релігійне та наукове життя; високий соціальний статус не може бути запорукою авторитету в культурній або політичній сфері. Завдяки пресі, законодавчій ініціативі та іншим факторам вільне суспільство одержує можливість контролювати та стримувати державну владу. Словом, важливе місце у розумінні громадянського суспільства посідає асоціатичпий аспект, тобто наявність певної спільності соціальних суб'єктів, що прагнуть самоідентифікації.      Проблематика громадянського суспільства є доволі складною. Вона не обмежується тільки аспектом надання соціальним суб'єктам достатнього простору для реалізації їх вільного вибору у власних дзях на свою і суспільну користь. Але не слід забувати, що громадянське суспільство — це людське суспільство, взяте з точки зору його конкретної якісної характеристики. Саме за таких умов здійснюється його функціонування, коли встановлюється відносна рівновага між моментом самодіяльності і владної обумовленості поведінки конкретних соціальних суб'єктів, коли вплив центральної влади на життя суспільного організму є гнучким, коли і влада, та Її адресати діють взасмовідповідально і обмежують себе і одне одного в експансіоністських проявах.

   Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки в теорії, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і взаємної волі народу. Воно може існувати і розвиватися лише в умозах консенсусу між його силами з ряду суспільних цінностей (форм власності, моментів демократії та інше). Адже сутність громадянського суспільства — це поєднання економічного, політичного і культурного плюралізму, який знаходить своє відображення в багатстві форм власності, в запереченні ідеологічних стереотипів, в розкритті духовного життя у всьому обсязі.

   Стану розвитку теорії громадянського суспільства на сьогодні відповідає і розвиток складових частин громадянського суспільства. Спробуємо визначити суттєвий момент, який дає можливість віднести певні суспільні відносини до основних елементів громадянського суспільства. Елементи громадянського суспільства мають відповідати таким вимогам:

1) економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання, самоуправління;

2)   соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;

3) політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а з іншого.

   Особливістю державного розвитку України є розвиток національного руху після довгих років "пролетарського інтернаціоналізму", який насправді мав на меті придушення національної самобутності українського та й інших народів імперії. При цьому, розвиток деяких національних звичаїв і традицій штучно видавався за свідчення дотримання прав на розвиток національної самобутності. Як наслідок — спалах національного руху з початком демократичних перетворень. Тому одним із пріоритетних напрямків розвитку  громадянського суспільства в Україні е наповнення національної ідеї нормативними регуляціями громадянського суспільства.       Але при цьому слід пам'ятати, що національна ідея підносить колектив, а ідея громадянського суспільства — особу; різні тут і носії суверенності — нація і особа. Відмінним є відношення до держави. Національна ідея підносить державу як мету нації для власної реалізації, тоді як ідея громадянського суспільства передбачає обмеження держави, аби вона не загрожувала . цінності і суверенності особи. Щоб залучити певною мірою національну ідею до розвитку суспільства, необхідно насамперед демократизувати національну ідею. Основний напрямок — це співпраця з державою, яка б гарантувала не тільки звичайні економічні, громадянські та політичні права, але й забезпечувала якнайбільшу відкритість і свободу дискусій між максимально автономними індивідумами, а саме:

— гарантування прав інтимності і приватності, щоб  індивіди та групи мали простір на виявлення своєї самобутності;

— гарантування прав доступу до публічної сфери.

   Громадянське суспільство, в свою чергу, має також дбати про права індивідуму на різні форми колективної діяльності, всіляко підтримувати розвиток національної ідеї, наповнюючи її принципами демократії.

   Адже відомо, що історія не знає жодного громадянської о суспільства, яке жило б відповідно до декларованих принципів.

Зміцнення громадянського суспільства на сьогодні передбачає:

— фінансування незалежних мас-медіа;

— встановлення контактів не лише з урядом, але  й з опозиційними силами;

— надання допомоги задля зміцнення ключових інститутів громадянського суспільства, органів судочинства та охорони пра-вопорядку;

— створення і розвиток благодійницьких та добровільних організацій, за допомогою яких населення менше сподівалося б на ' допомогу держави і більше покладалося на власні сили;

— розширення каналів обміну технічної та гуманітарної допомоги, обміну в галузі освіти та культури.

   Підсумовуючи розмову, зазначимо, що проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії.Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного розвитку країни.

   Вивчення поглядів на громадянське суспільство в політико-правовій думці, проведення порівняльного аналізу основних концептуальних підходів до проблеми іромадянського суспільства дає можливість визначити генетичний зв'язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство, узагальнити їх спільні та виділити особливі риси, що стало принципово новим напрямком вивчення проблеми громадянського суспільства. Аналіз структурних елементів громадянського суспільства в умовах розвитку суспільних інститутів дає можливість глибше зрозуміти їх природу на кошсретаоінсїшуційному рівні.

 

Розділ II. Сутність та різновиди громадянського суспільства

 

       II.1. Основа і інститути громадянського суспільства

   При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, переважна більшість дослідників сходяться на тому, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави. Крім того, воно має певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати із “людським суспільством” взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно.

   Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні реґіони і континенти.

   Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльности) та за її якістю: рівнем розвинености, повноцінністю функціонування, системою цінностей.

   Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є: добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

у певному  аспекті – вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки  та захисту групових інтересів;

залежні від  громадськости елементи судової  і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські  загони тощо);

на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також  розподільчо-реґулятивні інститути  сучасної держави загального добробуту.

   Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності.

   Тільки сукупність історичних, структурних і культурних рис громадянського суспільства дає нам його “нормативний образ”, розкриває сутність цього поняття як ідеального типу. З переходом на описовий рівень ми можемо встановити міру наближености конкретних суспільств до визначеного в такий спосіб ідеалу, сказати, наскільки в ньому розвинені структури і культура, притаманні саме громадянському суспільству.

 

       II.2.Функції громадянського суспільства

 

   Найголовніші функції громадянського суспільства наступні:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації  та самостійної реалізації ними власних  інтересів. Значну частину суспільно  важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки  або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання  державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати.

По-друге, інститути  громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у  власних силах, служать опорою у  їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний  капітал” – ті невід’ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.

По-третє, інститути  громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які  в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий  спосіб створюють сприятливі умови  для функціонування демократичної  влади.

По-четверте, ці інститути виконують функцію  захисту інтересів певної групи  в її протиборстві з іншими групами  інтересів. Завдяки їм кожна група  отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.

   Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

- зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

   Отже, громадянське суспільство – це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.

 

    

 

         II.3.Види громадянського суспільства

 

   І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами “громадянського суспільства”. Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство” .

   “Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

   “Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности – якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

   “Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективности і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасности. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм покликається на Геґеля, котрий писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність – риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають “різноманітних виправлень”.

   Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямі пишуть також теоретики сучасного егалітарного лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

   Схарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. США, наприклад, пройшли шлях від “посередницького громадянського суспільства” токвілівського періоду (1-ша пол. ХІХ ст.) через політизований період “демократичного громадянського суспільства” у 1-ій чверті та в 60-70-х роках ХХ ст., а тепер перебувають на порозі (або в стадії становлення) “виборчого” суспільства.

 

Розділ III. Проблеми та шляхи розвитку громадянського суспільства в Україні.

 

   Після розвалу Союзу та перших років незалежності, спроб визначити напрямок розвитку економіки та державності більшість аналітиків дійшли висновку, що альтернативи західним моделям суспільного розвитку практично не існує. Не заперечуючи в цілому слідування шляхом цінностей, вироблених людством, хотілось би застерегти від того, щоб новий підхід, як справедливо відмічається науковцями, не затінив "споконвічні обереги українського способу життя, якщо ці цінності сприяють утвердженню державності України, розвитку системи розумних потреб особи й суспільства, формуванню освіченої й високоморальної особистості".

   Сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало завдання — розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

   В Україні Існують групи політиків, які вважають, що лише національна ідея "вивезе" Україну на магістральні шляхи цивілізаційного розвитку. Справді, національна ідея — могутній локомотив історії. Національна ідея спроможна стати потужним мотивом і стимулом дій особистостей, соціальних груп і цілих народів. Але слід мати на увазі, що за революційним періодом завжди настають часи копіткої, наполегливої праці для налагодження нової системи господарювання, формування нової політичної системи суспільства, коли регулятивний вплив національної ідеї значно знижується, а на передній план виходять організаційні завдання, вирішувати які, щоправда без національне орієнтованої держави, неможливо.

   Досі в Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені.