Капітал та його форми

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“КАПІТАЛ ТА ЙОГО ФОРМИ”

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ

 

1. Сутність капіталу
2. Форми капіталу
3. Теорії структури капіталу

3.1. Альтернативні  структури капіталу

3.2. Оптимальні  структури капіталу

      4. Кругооборот капіталу

      5. Теоретичні основи управління  капіталом 

Висновки

     Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Поняття “капітал” та його різноманітні види, форми, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття “гроші”, “власність”, “заробітна плата”, “ціна”. Зокрема вживають поняття індивіуального, акціонерного, державного, міжнародного капіталу, торговельного, грошового, продуктивного, основного, оборотного, постійного, змінного капіталу, людськоого, інтелектуального, суспільного та інші види й форми капіталу.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не на всіх етапах людської цивілізації виступали знаряддям експлуатації. Насамперед таку роль вони виконували за умови первісного ладу, оскільки були спільною власністю. Не могли вони виконувати таку роль і за умов рабовласницького ладу, оскільки раб сам належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати робочу силу. Здебільшого така ситуація складається і за умов феодалізму. Правда, земля у руках феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, тому, що він віддавав певну, як правило, незначну частину селянинові й останній за це змушений був половину або більшу частину робочих днів тижня працювати на полі власника-феодала. Земля, знаряддя праці виконували таку роль частково і тому, що селянин-кріпак не був юридично вільним. Отже, капітал як виробничі відносини не був панівною суспільною формою при феодалізмі.

Панівним виробничим відношенням, яке пронизує всі пори суспільного способу виробництва, капітал стає за умов капіталізму. Переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва, є юридично вільна і продає свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам. Останні оплачують найманим робітникам лише частину затрачених ними фізичних і розумових сил у процесі праці у формі заробітної плати.

Поняття “капітал” є однорідним, однопорядковим з іншим фундаментальним поняттям – “експлуатація”, яке походить від французького слова e x p l o t a t i o n   і  спочатку означало “привласнення чужої праці приватними власниками засобів виробництва”. У пізнішому визначенні цього терміну експлуатацію почали розглядати як безвідплатне привласнення продукту, виготовленого безпосередніми виробниками шляхом економічного або неекономічного примусу.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ століття називаються науково-технічною революцією.

 В історії економічної думки  існує багато визначень капіталу. Але виділяючи те, що є спільним, можна сказати, що капітал, - то  є цінність, яка може мати форму  грошей, землі, речей. Цінність, що в  процесі застосування має властивість  самозростання. Для капіталу саме  важливе є те, що за певних  умов початкова вартість капіталістичних  цінностей забезпечує додаткову  вартість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність капіталу

Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”, “володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безкінечності капіталу.

Капітал (лат. сapitalis - головний) - одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об’єкт ринку капіталу.

Серед економістів немає єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал.

Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відносин, характерних для системи найманої праці, - відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. Згідно марксистської теорії системою виробничих відносин капітал стає лише при капіталізмі, коли переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва і предметів споживання, але є юридично вільною, і щоб прогодувати себе, сім’ю, змушена продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва, які оплачують їм лише частину затраченої сили у процесі праці.

Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту - як сукупність засобів виробництва. 

Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що здатна приносити дохід залежно від її суб’єктивної оцінки (корисності). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей.

Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід. Капітал існує в різноманітних формах. Це, перш за все, продуктивний капітал, що діє у виробництві (промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспортні тощо) і може приймати форму грошового (капітал як передумова виробництва), виробничого (капітал як засіб виробництва) і товарного (капітал як товар) капіталів; торговельний, що діє у сфері обміну; позичковий, що діє у сфері кредитних відносин.

Економічну категорію "капітал промисловий" вперше обґрунтував К.Маркс. Оскільки складовими елементами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (виробничі відносини), то розвиток і функціонування промислового капіталу діє в межах кожного з них.

Так, рух капіталу промислового починається з процесу підготовки матеріальних умов виробництва (будівництво підприємств, купівля засобів виробництва, робочої сили). У разі купівлі засобів виробництва і робочої сили рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі, що виражається формулою:

де Г - гроші; Т - товар;

З.В. - засоби виробництва; Р.С. - робоча сила.

У часи Маркса маркетингові дослідження не проводилися, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. На сучасному етапі вона доповнюється такими передвиробничими функціями як робота конструкторів, дизайнерів, наукових працівників, маркетологів, менеджерів, що наповнює грошову форму капіталу промислового виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу).

Загалом рух капіталу на всіх стадіях відбувається за формулою:

де В - виробництво;

Т’ - товар, в якому втілено вищу вартість (додаткову вартість);

Г’ - гроші з приростом, отримані від реалізації товару Т’.

Звідси зрозуміло, що додаткова вартість, яка втілена в товарах (Т’) створюється в процесі виробництва, а капітал промисловий - на кожній із цих стадій.

На кожній із цих стадій капітал промисловий у певних різновидах виконує специфічні функції, набуває відповідних функціональних форм і здійснює його кругооборот. Капітал промисловий перебуває одночасно у трьох функціональних формах - грошовій, виробничій і товарній, утворюючи так званий продуктивний капітал, який функціонує і розвивається в межах різних форм капіталістичної власності: індивідуальної, акціонерної, монополістичної, державної, інтегрованої тощо.

Продуктивний капітал у своєму русі приносить дохід у формі прибутку, торговельний капітал - у формі торговельного прибутку, позичковий капітал - у формі процента. Позичковий капітал виступає як самостійний вид капіталу. Він функціонує поряд з промисловим і торговим капіталом, що проявляється в формах його руху. Якщо кругооборот промислового капіталу передбачає послідовне набуття ним грошової, виробничої і товарної форм, то торговий капітал у процесі свого кругообороту набуває лише грошової і товарної форм і здійснюється за формулою Г - Т - Г’, а позичковий капітал у процесі свого руху весь час перебуває тільки у грошовій формі, здійснюючи кругооборот за формулою Г - Г’.

Капітал може існувати і у формі власності - на землю, цінні папери тощо. Він приносить дохід у формі земельної ренти чи дивіденди на акції.

Інвестиції або капітальні вкладення у виробництво існують, насамперед, у формі грошового капіталу, що надається у позику і приносить дохід у формі процента. В економічній теорії існує декілька версій суті економічної природи процента.

Класична теорія, продовжена Марксом, пов’язує процент з прибутком. Згідно даної концепції капітал, що здійснює рух на кредитному ринку, має двоїсту природу та існує у формах капіталу-власності і капіталу-функцїї. При цьому - це один і той же позичковий капітал.

Виробничий капітал приносить своєму користувачеві (позичальникові капіталу) дохід у формі прибутку. Останній стає джерелом процента - як доходу на капітал-власність і підприємницького доходу - як доходу на капітал-функцію. Процент виплачується власникові грошового капіталу, а функціонуючий підприємець (позичальник капіталу) підприємницький дохід залишає собі.

Отже, при застосуванні позичкового капіталу у виробництві одержаний від цього прибуток розпадається на процент і підприємницький дохід: процент породжується капіталом-власністю, а підприємницький дохід утворюється капіталом-функцією.

На думку Маркса, і прибуток, і процент є формами додаткової вартості, які приховують неоплачену працю найманих робітників.

З появою маржиналізму (у 80-ті роки XIX ст.) його представники залучають до аналізу природи процента психологію господарських суб’єктів.

Психологічна теорія процента (автор - австрійський теоретик Е. Бем-Баверк) грунтується на тому, що для власника грошового капіталу останній має більшу граничну корисність сьогодні, ніж в майбутньому. Позика грошового капіталу, за ціною його власника, приведе до втрат частини граничної корисності, тому він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей, збираючись тим самим, як мінімум, компенсувати можливе погіршення свого становища. Надлишок повернених грошей і утворює процент.

У кейнсіанській теорії (30-ті роки XX ст.) норма процента виступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій. Чим нижча норма процента, тим далі відсовується ця межа, а незмінність процентної ставки або навіть її зростання повинні гальмувати, зменшувати схильність до інвестицій. Процент у теорії Кейнса - незалежний фактор, грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошові залишки. Головну причину небажаного зростання норми процента Дж. М. Кейнс вбачає у зростанні попиту на гроші у порівнянні з їх пропозицією. Сама процентна ставка - це своєрідна плата за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Попит на гроші породжується схильністю до ліквідності.

Отже, за Кейнсом, процент - це плата за зменшення ліквідності активів власника позичкового капіталу. Водночас процент у кейнсіанській теорії пов’язує грошовий ринок із товарним, з виробництвом, а тому визначає специфіку грошово-кредитного регулювання економіки.

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити.

Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Врахування чинника часу дозволяє зрозуміти: чим триваліший час позики, тим вищою має бути плата за неї, тобто процент.

Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт (англ. discont - сума, що отримують кредитні установи або особи за користування позикою, тобто процент), компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу. Водночас процент (процентна ставка) розглядається ціною рівноваги на кредитному ринку.

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал - нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

У сучасній економічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства (сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства), інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) та інтелектуальний капітал окремого індивіда. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі інтелектуального капіталу окремої компанії такі складові:

1. Людський капітал - нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, проо^есійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал - технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

- клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);

- організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо).

ІІІ. Соціальний капітал - капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри. Стверджуючи, що "соціальний капітал включає як певну мережу зв'язків, так і певні активи, які можуть бути мобілізовані через цю мережу", вони виокремлюють такі його форми:

1) зобов'язання та очікування, які  залежать від надійності соціального  середовища;

2) інформаційні можливості (здатність  соціальної структури до передачі  інформаційних потоків і норм);

3) соціальні норми та етичні  принципи.

Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм. На думку відомого французького дослідника П. Бурдье, пост-індустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних станів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупності відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об'єктивованого (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній, предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який може бути неформалізованим або формалізованими у вигляді прав власності, сертифікатів тощо).

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не е відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал - самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи,які уможливлюють отримання доходу.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних формах його існування (рис. 11.1). У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

Рис. 11.1. Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу

• За сферами застосування (промисловий, торговельний, позиковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).

Промисловий капітал - капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал-капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позиковий капітал - грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

• За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).
• За масштабами функціонування (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).
• За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. fictio - вигадка) - капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

Різновидом фіктивного капіталу є спекулятивний капітал - капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

Ілюзорність фіктивного капіталу яскраво проявляється у період біржових потрясінь, за яких падіння ринкових курсів цінних паперів може суттєво зменшити величину фіктивного капіталу за незмінності обсягів капіталу реального.

• За роллю у відтворювальному процесі (капітал-власність; капітал функція).

Капітал-власність - капітал, який перебуває у власності кредитора. 

Капітал-функція - запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.

• За джерелами сформування (власний та залучений капітали). 

Власний капітал - капітал, вкладений власником фірми, визначається як різниця між сукупними активами фірми та ЇЇ зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

• За інноваційною спрямованістю (неризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).

Венчурний капітал - ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній ссрері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.

• За формами функціонування (індивідуальний, суспільний, колективний).

 

2. Форми капіталу

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж. У яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною та постійною. Частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва називається постійним капіталом. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t – “постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості. Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу, і позначена буквою V (various – “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласну вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп’ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

де W – вартість товару;

      С –  вартість постійного капіталу, перенесена  на продукт;

      V – вартість  змінного капіталу;

      m – додаткова  вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати. Оскільки додаткова вартість створюється робочою силою, то ступінь зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:

mІ = m / V,

де mI - норма додаткової вартості;

     m – додаткова  вартість;

    V – змінний  капітал.

Норма додаткової вартості – це відсоткове відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову споживну вартість – приносять дохід, функціонують як капітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.