Капітальний ремонт та модернізація основних фондів. 2

ФК-21, Марусенко Аліни

«Капітальний ремонт та модернізація основних фондів»

Вступ

1. Економічна сутність основних фондів підприємства
1. Основні фонди підприємства та їх структура
2. Знос і амортизація основних фондів
3. Ремонт та модернізація основних фондів
2. Використання та відтворення основних виробничих фондів на ПАТ "Помiчнянський елеватор"
1. Основні техніко-економічні показники та їх використання
2. Оцінка ефективності проведення капітального ремонту та модернізації основних фонів
3. Шляхи і заходи покращення і відтворення основних фондів та ефективності використання їх

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

1. Економічна сутність та структура основних фондів підприємства

1. Поняття та класифікація основних фондів підприємства

В умовах підприємництва ефективність виробництва  - це результативність фінансово -  господарської діяльності підприємства, яка досягається максимально можливим співвідношенням результатів і витрачених на їх досягнення матеріальних та фінансових ресурсів. Сьогодні переважна більшість підприємств України для економічного аналізу свого стану використовує в повсякденній діяльності близько десяти показників, які належать до різних аспектів їх діяльності.

На сучасному етапі величина і прогресивність основних виробничих фондів, їх технічний стан у вирішальній мірі зумовлюють потенційний  обсяг промислового виробництва, його виробничі потужності, а від повноти використання обладнання залежить фактичний обсяг випуску продукції.

С.Ф. Покропивний визначає  основні фонди як «засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання ». [11, 100 - 102]

На думку І. М. Бойчик, «основні фонди – засоби праці, що функціонують у виробничому процесі тривалий час  (понад 1 рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість не менше від встановленої держави межі, і переносять її на собівартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань» .[18, 101]

У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди визначаються як матеріальні цінності, які призначаються для використання у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.(Іванов О.С.)

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.

Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально – матеріальним складом та ін. Істотне значення в бухгалтерському обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні та орендовані.

Власні засоби можуть складатися із статутного капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби показуються в балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

У промисловості традиційно використовується наступна видова класифікація основних фондів (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Видова класифікація основних фондів

Згідно з наведеною класифікацією та роллю, яку відіграють основні фонди в процесі виробництва, розрізняють активну і пасивну частини основних фондів.

До активної частини відносять основні фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, приладдя та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для нього.

До основних фондів відносять також житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку, профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші об'єкти культурно-побутового призначення. Існуюча система обліку і статистики зараховує такі об'єкти на баланс підприємства під умовною назвою невиробничих основних фондів. Це некоректно з огляду економічної теорії, оскільки суперечить економічній природі і сутності основних фондів взагалі. Тому   подібні   об'єкти   підприємств   довготермінового користування слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.

Не належать до основних засобів:

- предмети терміном служби  менше одного року незалежно  від їх вартості;

- предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною  придбання) незалежно від терміну  служби. При цьому гранична вартість  предметів, що не належать до  основних засобів може змінюватися  Міністерством фінансів України;

- спеціальні інструменти  і спеціальні пристосування підприємств  серійного і масового виробництва  певних виробів або для виготовлення  індивідуального замовлення незалежно  від їхньої вартості;

- спеціальний одяг, спеціальне  взуття, а також постільні речі, незалежно від їхньої вартості  і терміну служби;

- формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

2. Види та показники зношуваності основних фондів

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються.  Фізичний знос основних фондів наступає як у результаті їхній використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності.  Непрацюючі основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені основні фонди).  У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки.  Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду факторів, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, із яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і часів роботи в добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання в кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних серед (температура, вологість і ін.), від якості відходу (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього відношення до основних фондів.

Основні фонди, зазнаючи в процесі виробництва фізичному зносу, щорічно втрачають частину своєї вартості, рівну тій її величині, що перенесена на виготовлену протягом цього року продукцію.  Наприклад, при терміні служби машини вісім років після другого року її експлуатації величина зносу складе 25%.  Ця величина визначається по наступній формулі:

де И - знос основних фондів, виражений у відсотках;

С - фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

А - нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів (років).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу.  Моральний знос має дві форми.  Перша форма морального зносу полягає в тому, що з упровадженням нових машин, з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується.  Те ж відноситься і до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується.  Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхній відтворення.  У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціна на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин.  Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрату експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробки.  Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється більш досконалої.  У цьому випадку суспільство, застосовуючи постарілу техніку, витрачає більше робочого часу на виробництво того самого кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів.  Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до наступу моменту старіння.  От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів наступає період, коли їх необхідно ремонтувати, удосконалити або заміняти новими.  Для ремонту старої або покупки нової машини потрібні кошти.  Вони створюються і накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт.  Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у виді амортизації. 

Знос і амортизація не є тотожними поняттями.  Амортизація в грошовій формі виражає знос основних фондів.  Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація начисляється рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує такі основні задачі:

1) дозволяє визначити сукупні  суспільні витрати виробництва.  У цій ролі амортизація необхідна  для числення обсягу і динаміки  національного доходу в країні;

2) характеризує в узагальненій  формі ступінь зносу основних  фондів, що необхідно для планування  процесу їхній відтворення;

3) створює грошовий фонд для  заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування).  Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.

У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів.  Тому однієї з задач в області науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являють собою амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються по кожному виді основних фондів.  Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з такої формули:

де Н- річна норма амортизації

 А- розмір амортизаційних відрахувань за рік

 Ф- вартість (початкова або відбудовна) основних фондів.

Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхній придбання, терміна гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів.  Тому річна норма амортизації може бути певна по формулі:

Н= Рм- Л/ Рм* А

де Рм- витрати на капітальні ремонти (включаючи модернізацію) протягом терміна служби основних фондів ;

 Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли з

 А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.

По таких видах основних фондів, як будинки, споруди і передатні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижче, чим, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів.  У загальній нормі амортизації основних фондів промисловості досить велика питома вага амортизаційних відрахувань, що спрямовуються на капітальний ремонт (біля 27%).  По окремих видах основних фондів (будинку, силові, а також робітники машини й устаткування, транспортні засоби) він досягає 50-54%.  Та частина амортизаційних відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів, знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом відповідно до прийнятих планів здійснення ремонтних робіт; 

Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи засоби фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, заміняють застаріле обладнання, упроваджують нову техніку удосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхи в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і поліпшенні якості продукції і рентабельності виробництва.

1.3

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту ) устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30—50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Та якщо проведення першого капітального ремонту у більшості випадків економічно вигідніше придбання нової машини (здійснюється звичайно до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

2 розділ Використання та відтворення основних виробничих фондів на ПАТ "Помiчнянський елеватор"

1. Основні техніко-економічні показники та їх використання

Поліпшення використання основних засобів с одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему показників. Для Ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи:

• узагальнюючі
• часткові.

Зупинимось на особливостях формування і характеристиці сфери дії кожної групи показників.

Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів (фондів) підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.

До узагальнюючих показників відносять:

- фондовіддачу,

- фондомісткість,

- рентабельність  виробництва,

- коефіцієнт  використання виробничої потужності  підприємства.

*Фондовіддача (Ф) характеризує річний випуск продукції  з одиниці вартості основних  фондів. Зазначимо, що середньорічну  вартість основних фондів визначають  як середньоарифметичну величину  із значень цього показника на перше число кожного місяця (Формули у додатку А).

*Фондомісткість (Фм) представляє собою показник  зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції. Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.

*Рентабельність  виробництва - це відносний показник  ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється  як відношення прибутку до  витрат (ресурсів). Цей показник має  декілька модифікованих форм  залежно від того, які саме  прибуток і ресурси використовуються  в розрахунках.

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють

морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі

нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

• як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.
• як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди
• як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або для вкладання коштів у нові виробництва.

 Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:

• коефіцієнт змінності  роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — від ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).