Капітальні вкладення: структра та джерела фінансування

ПВНЗ «Міжнародний університет фінансів»

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : «Фінанси підприємств»

на тему: « Капітальні вкладення: сутність, структура та джерела фінансування» 

 

 

  

 

                                                                            Студентки 3 курсу ЗФК - 11 групи

                                                                            напряму підготовки 6.030508

                                                                            спеціальності «Фінанси та кредит» 

                                                                            Кручко М. В.

                                                                            Керівник Наконечна О. С.

                                                                            Національна шкала ________________   

                                                                            Кількість балів: ________ Оцінка:  ECTS _____

 

 

 

 

 

 

м. Київ 2014 рік

ПЛАН

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування і використання капітальних вкладень на підприємстві 

1.1. Сутність, структура та склад капітальних вкладень на підприємстві

1.2. Формування і використання капітальних вкладень на підприємстві 

1.3 Показники, що характеризують ефективність використання капітальних вкладень на підприємстві 

РОЗДІЛ 2. Джерела та порядок фінансування капітальних вкладень на підприємстві

2.1 Джерела фінансування капітальних вкладень на підприємстві

2.2 Порядок  фінансування капітальних вкладень на підприємстві

РОЗДІЛ 3. Шляхи поліпшення використання капітальних вкладень

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В моїй курсовій роботі на тему “Капітальні вкладення: сутність, структура та джерела їх фінансування” я планую розглянути капітальні вкладення їхню структуру, формування та використання їх на підприємстві. Обрана саме така тема тому, що взагалі всі підприємства в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах постійних капіталовкладень, а здатність підприємства знаходити капітальні фінансові інвестиції, та правильно використовувати їх в умовах сьогоденної фінансової кризи забезпечує йому великий відсоток успіху у його діяльності.

За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені процесами розвитку ринкової економіки. У спадок від Радянського Союзу нам залишилися підприємства, що потребують капітальних вкладень для свого належного функціонування і зайняття місця на ринку товарів та полуг. В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками.

Актуальність теми: капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації.

Для того щоб найкращим чином використовувати капітальні вкладення треба провести їх правильний і оптимальний розподіл, а для цього необхідно провести повне вивчення можливої ​​ефективності від тих чи інших капітальних вкладень. 

Питання фінансування капітальних вкладень в діяльність підприємств, зокрема відтворення основних фондів, досліджувалися багатьма вітчизняними і зарубіжними авторами. Цій тематиці свої публікації присвячують Т.Майорова, Н.Дацій, С.Захарін, В.Баліцька, Д.Ванькович тощо.

Мета роботи: систематизація, узагальнення, закріплення та розширення теоретичних знань для поглибленого вивчення практичних питань щодо капітальних вкладень їх сутності, структури та джерел фінансування.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

• охарактеризувати сутність, структуру, формування та використання капітальних вкладень;
• дослідити методи та показники, що характеризують ефективність використання капітальних вкладень;
• проаналізувати джерела фінансування капітальних вкладень;
• дослідити шляхи поліпшення використання капітальних вкладень;
• зробити висновки.

Об’єкт дослідження – капітальні вкладення.

Предмет дослідження – капітальні вкладення ТОВ «Ременерго».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування і використання капітальних вкладень на підприємстві. 

1.1. Сутність, структура та склад капітальних вкладень на підприємстві. 

 

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів[3, с.74].

В багатьох підручниках термін "інвестиції" ототожнюєшся з терміном "капітальні вкладення".

Капітальні вкладення – це інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентарю, та інші витрати[13, c.355].

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.

А також капітальні вкладення можна визначити як витрати матеріальних, трудових і грошових ресурсів, спрямовані на відновлення і приріст основних фондів. Головним джерелом капітальних вкладень є фонд накопичення, що направляється на приріст основних фондів. Для порівняння обсягів капітальних вкладень різних років застосовується оцінка в порівнянній кошторисом вартості всіх елементів капітальних вкладень за нормами, цінами, тарифами і т. п. 

Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

• первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;
• наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
• суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;
• орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;
• орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди протягом планового періоду;
• вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань. яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру.

Капітальні вкладення, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, так як вони є основою для: 

• систематичного оновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення; 
• прискорення науково-технічного прогресу і поліпшення якості продукції; 
• структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства; 
• створення необхідної сировинної бази промисловості;  
• та досягнення інших цілей. 

Таким чином, капітальні вкладення потрібні на підприємстві для вирішення багатьох проблем[13, c.356-358].

Склад і структура капітальних вкладень мають велике значення для обліку, аналізу і в кінцевому рахунку для підвищення ефективності капітальних вкладень. Знання складу і структури капітальних вкладень дозволяє представити їх більш детально, отримувати об'єктивну інформацію про динаміку капітальних вкладень. 

Склад і структура капітальних вкладень залежать: 

• від форми власності; 
• характеру відтворення основних фондів; 
• складу витрат; 
• призначення капітальних вкладень[16, c.21-25].

Залежно від ознак, покладених в основу класифікації, структура капітальних вкладень підрозділяється на: 

• галузеву;
• територіальну;
• технологічну;
• відтворювальну;
• за формами власності.

Розподіл капітальних вкладень по галузях характеризує галузеву структуру. Її вдосконалення йде по шляху збільшення абсолютних і відносних капітальних вкладень у розвиток прогресивних (базових) галузей промисловості, від яких залежать підвищення економічної ефективності суспільного виробництва і темпи науково-технічного прогресу. 

Першорядне значення для підвищення ефективності суспільного виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень, розподілу їх між основними складовими частинами: витратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин, механізмів, інструментів, інвентарю, іншими капітальними роботами і витратами[12, c.138-141]. 

Під технологічною структурою капітальних вкладень розуміються складу витрат на спорудження будь-якого об'єкту і їх частка в загальній кошторисній вартості[13, c.358].

Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. По суті, технологічна структура капітальних вкладень формує співвідношення між активною і пасивною частиною основних виробничих фондів підприємства. 

Технологічна структура істотно впливає на ефективність капітальних вкладень. Збільшення в складі капітальних вкладень частки устаткування, а також виробничих споруд, найбільш активної частини основних фондів, у порівнянні з витратами на будівельно-монтажні роботи дозволяє виробляти відносне зниження капітальних вкладень на одиницю продукції, що випускається і тим самим підвищувати їх економічну ефективність. Поліпшення структури капітальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, росту механізації й автоматизації виробництва. 

На зміна технологічної структури впливає низка факторів перш за все науково-технічний прогрес в машинобудуванні будівельної індустрії:  
зниження ваги і габаритів технологічного устаткування, підвищення його потужності і виробництва, всебічна забудова промислових підприємств.  
Все це дозволяє знижувати кошторисну вартість будівельно-монтажних робіт, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва, збільшувати насиченість обладнання на виробничих площах промислових підприємств. 

Відтворювальна структура капітальних вкладень - це розподіл їх за основними формами відтворення основних виробничих фондів. Розраховується, яка частка капітальних вкладень у їхнє загальної величини спрямовується на: нове будівництво, реконструкцію, розширення діючих підприємств, технічне переозброєння, модернізацію. 

Реконструкція - це процес докорінної перебудови діючого виробництва на базі технічного і організаційного вдосконалення, комплексного оновлення тамодернізації основних виробничих фондів відповідно до вимог сучасної вітчизняної та зарубіжної науки і техніки. Реконструкція і розширення діючих підприємств дозволяють в більш короткі терміни і з меншими капітальними витратами, ніж при новому будівництві, нарощувати виробничі потужності, збільшувати обсяги виробництва продукції, скорочувати терміни освоєння знову введених у дію проектних потужностей, швидше оновлювати продукцію, що випускається на діючих підприємствах. 

Технічне переозброєння - це процес підвищення технічного рівня окремих дільниць виробництва до сучасних вимог шляхом впровадження нової техніки і технології, модернізації та заміни обладнання високоефективним, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів. 

Удосконалення відтворювальної структури полягає в підвищенні частки капітальних вкладень, що направляються на реконструкцію і технічне переозброєння діючого виробництва[12, c.144-146].

Теорія і практика свідчать про те, що реконструкція і технічне переозброєння виробництва набагато вигідніше, ніж нове будівництво, з багатьох причин: 

• по-перше, скорочується термін введення в дію додаткових виробничих потужностей; 
• по-друге, в значній мірі зменшуються питомі капітальні вкладення[13, c.359].

Територіальна структура капітальних вкладень - це розподіл їх за економічним районам. Її формування направлено на забезпечення прискореного розвитку промисловості[12, c.147].

Сенс вдосконалення територіальної структури капітальних вкладень полягає в тому, щоб вона дозволяла отримати максимум економічного і соціального ефекту[13, c.360].

Структура капітальних вкладень за формами власності - це розподіл капітальних вкладень державним, орендним, акціонерним, колективним підприємствам, кооперативам тощо[12, c.148].

Залежно від форми власності розрізняють: 

• державні капітальні вкладення;
• капітальні вкладення власників (акціонерних товариств, інших товариств)[16, c.35].

Ілюстрацією технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, що фактично склалась на підприємствах різних галузей промисловості України протягом багатьох років, зображена на (Рис. 1.1).

За результатами спеціальних досліджень і оцінкою фахівців, оптимальним (або близьким до нього) можна вважати співвідношення витрат на просте і розширене відтворення основних фондів, яке дорівнює відповідно 35 і 65% від загального обсягу валових капітальних вкладень. Саме в такому напрямку впродовж останніх років змінюється відтворювальна структура валових капітальних вкладень в підприємства різних сфер і галузей економіки України. Співвідношення часток від загальної суми чистих капітальних вкладень, що спрямовуються в окремі форми розширеного відтворення основних фондів, становить орієнтовно: технічне переозброєння і реконструкція діючих промислових підприємств — 50 - 60%; розширення підприємств — 15 - 20%; нове будівництво — 20 - 35%.

Рис. 1.1. Пересічна елементно-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей   промисловості України

Це пересічні цифри по індустрії України в цілому. По окремих же групах галузей спостерігаються істотні відмінності в структурі чистих капітальних вкладень. Зокрема на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих підприємств припадає: у металургійному, машинобудівному і хіміко-лісному комплексах України — приблизно 80 - 82%, будівельному — 65 – 70%, а паливно-енергетичному — всього 35 - 40%.

Переважне спрямування капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення існуючих підприємств залишиться на найближчу перспективу розвитку народного господарства країни. Будівництво нових підприємств буде здійснюватись: коли необхідний кількісний і якісний приріст виробничих потужностей не можна забезпечити за рахунок реконструкції і нових наукомістких виробництв, освоєнні проривних технологій тощо.

 

1.2. Формування і використання капітальних вкладень на підприємстві

 

 

 Капітальні вкладення - це використання фінансових ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо)[9, с.258].

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути:

• власні фінансові ресурси (власний капітал), в тому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;
• амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів;
• бюджетні асигнування;
• кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;
• безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
• інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладення у вигляді витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це — суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати[5, с. 231].

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками.

Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень підприємства до початку фінансування витрат розробляють і затверджують титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проектно-кошторисну документацію, залучаючи в разі необхідності до цієї роботи спеціалізовані проектно-конструкторські інституції. Самостійно підприємства визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт — підрядний чи господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком спеціалізованим будівельно-монтажним організаціям. Найчастіше підрядниками виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і підрядником лежить договір підряду, невід'ємною частиною якого є графіки виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із проведенням робіт підрядними організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіжними дорученнями. Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за цільове та ефективне використання коштів  на  капітальні  вкладення   несуть самі  учасники процесу,   що   відбувається   за   рахунок децентралізованих джерел.

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає проведення, робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без залучення сторонніх підрядних будівельних організацій. При цьому способі виконання робіт джерелом капітальних вкладень можуть бути ресурси, які мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів нормованих активів, інші кошти.

Підприємство - інвестор, що проводить роботи господарським способом, з банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання будівельних матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний поточний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові розрахунки також не підлягають банківському контролю[9, с.264 ].

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування — коштів державного бюджету або тих, які надаються підприємству в системі внутрішньогалузевого перерозподілу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень діючих підприємств; вони направляються головним чином на будівництво нових підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проектно-кошторисна документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень визначаються і затверджуються міністерствами, відомствами, іншими органами управління.  Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При цьому вони здійснюють контроль за виконанням усіх параметрів плану фінансування.

Формування капітальних вкладень у ринкових умовах також здійснюється за допомогою використання не лише власних коштів підприємства, й залучених. Залучені ресурси такі:

- кредити банків;

- вклади учасників акціонерних  товариств;

- надходження від продажу акцій;

- державне фінансування.

Найпоширенішим джерелом залучених коштів є банківський кредит. Кредитування означає надання аграрним підприємствам грошових коштів на умовах суворого збереження принципів кредитування: забезпечення, цільового характеру, терміну, повернення, оплати. Аграрні підприємства несуть відповідальність за ефективне використання кредитів, не допускається їх використання не за призначенням. Для цього встановлюється фінансовий контроль банком. У ринкових умовах аграрні підприємства мають змогу отримати кредити від комерційних банків, хоча їх використання призводить до серйозних труднощів, оскільки визначений термін порівняно короткий, а відсоткові ставки на кредит високі[5, с.246].

Отже, формування капітальних вкладень в умовах багатоукладної економіки, як засвідчує досвід зарубіжних країн, повинно здійснюватись з використанням і власних коштів підприємств, і кредитів банків, і за державного фінансування. Зміни у формуванні джерел капіталовкладень відбуваються в напрямі їх децентралізації, зменшення частки державних інвестицій. Бюджетні кошти аграрним підприємствам в умовах самофінансування асигнують лише на вирішення особливо важливих завдань і для об'єктів, в яких зацікавлена держава і розв'язати які не в змозі одне підприємство (наприклад, створення об'єктів соціальної інфраструктури, нових науково-містких виробництв та ін.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Показники, що характеризують ефективність використання капітальних вкладень на підприємстві

 

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміється величина прибутку на один карбованець вкладеного капіталу.

Йдеться про комплексне поняття, що включає в себе рух оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз використання капіталу проводиться по окремим його частинам, після цього робиться зведений аналіз[11, с186].

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях (оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період (коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:

 

,      (1.1)

 

де Z – оберненість оборотних коштів, днів;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

t – число днів періоду ,що аналізується (90, 360);

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку оборотних коштів по формулі:

 

,      (1.2)

 

де КО – коефіцієнт оберненості, звороту;

Т – виручка від реалізації продукції за що аналізується період, грн.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період, що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях):

 

,     (1.3)

 

де КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

t – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Z – оберненості оборотних коштів, днів.

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції:

 

,     (1.4)

 

Де КЗ – коефіцієнт завантаження засобів в обороті, коп.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів: