Контроль якості ювелірних виробів

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«ПОЛТАВСЬКИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

Кафедра товарознавства непродовольчих товарів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Товарознавство непродовольчих товарів»

на тему:

«Контроль якості ювелірних виробів»

Студентки 4 курсу 42 групи

напряму підготовки ТТП

спеціальності ТЕМС

                                                                  Носенко Інни Анатоліївни

^(ПІБ)

Керівник Кобищан Анна Дмитрівна

___________________________________

^{(посада, вчене звання, науковий ступінь, ПІБ)}

Національна шкала___________________

Кількість балів:____ Оцінка: ЕСТS _____

                                                        Члени комісії:

Полтава – 2012

План

Вступ

1. Проблеми якості ювелірних виробів на сучасному ринку
2. Характеристика чинників, що формують якість ювелірних виробів

2.1. Характеристика дорогоцінних сплавів

2.2. Характеристика  способів виготовлення ювелірних  виробів

2.3. Основні види  дорогоцінного каміння

2.4. Види декоративної  обробки

3. Порядок клеймування  ювелірних виробів

3.1. Процедура  клеймування

3.2. Зміст марковання

4. Вимоги до якості ювелірних виробів
5. Характеристика дефектів ювелірних виробів
6. Характеристика методів контролю якості ювелірних виробів
7. Результати контролю якості золотої каблучки

Висновки і  пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Ювелірне мистецтво - один з найдавніших і широко розповсюджених видів декоративно-прикладного мистецтва. У ньому знаходить втілення властиве людині прагнення до краси. Ювелірні вироби – це предмети прикраси і побуту з благородних металів у сполученні з дорогоцінними, напівкоштовними  каменями, а також художні вироби з недорогоцінних матеріалів, виконані з великою майстерністю.

Для ювелірного мистецтва характерне тонке розуміння  особливостей матеріалу, уміле виявлення  його декоративних властивостей і висока майстерність художнього виконання. Майстри-ювеліри прагнуть до того, щоб ожив камінь, заграв метал, заблищало скло.

За останні  роки значно збільшився випуск ювелірних  виробів, розширився їхній ассортимент  і художнє оформлення.

Сьогодні в  Україні зареєстровано понад 100 заводів  та малих підприємств, що виготовляють ювелірні вироби. З них лише київські та львівські ювелірні вироби мають ярлики із захисними голограмами. Споживачеві з'ясувати, який ювелірний виріб якісний, а який, м'яко кажучи, сумнівне, надзвичайно важко.

В наш час  надзвичайно важливо попередити та застерегти покупців ювелірних виробів від придбання підробки.

Актуальність  теми полягає в тому, що ювелірні вироби являються товаром, який з часом дорожчає, і в товарний обіг масово потрапляють фальсифіковані вироби з підробкою фірменних знаків, підробка якості і т.ін. Тому є актуальним дослідження питань якості ювелірних виробів.

Метою курсової роботи є відпрацювання навичок із визначення якості ювелірних виробів на прикладі золотої каблучки.

Об’єкт курсової роботи: золота каблучка.

Завданнями даної курсової роботи є:

1. Виявлення проблем якості ювелірних виробів на сучасному ринку;
2. Вивчення чинників, що формують якість ювелірних виробів;
3. З’ясування порядку клеймування ювелірних виробів;
4. Визначення якості золотої каблучки.
 

1. Проблеми якості ювелірних виробів на сучасному ринку

Ювелірна галузь України підійшла до тієї стадії свого  розвитку, коли ювелірне підприємство аби досягти успіху на ринку повинно приділяти увагу не тільки дизайну, а технологічним процесам, для виготовлення конкурентоздатних ювелірних виробів.

У світлі нових процесів та тенденцій, однією з найбільш актуальних проблем ювелірної галузі є передусім проблеми пов'язані з їх якістю, зокрема безпекою та надійністю. Це обумовлено насиченням ринку ювелірними виробами низької якості, в ході експлуатації яких проявляються значні механічні пошкодження, різноманітні зміни кольору поверхні, потьмяніння та численні алергічні реакції у споживачів. Це пов'язано з різними чинниками. Передусім, йдеться про використання імпортних лігатур для виготовлення виробів і припоїв, які не пройшли оцінку на відповідність встановленим вимогам щодо механічної та хімічної стійкості, а також про порушення технології.

Крім цього, варто зважити  на те, що в Україні видобуток  золота незначний, більшість золота, яке використовується ювелірами, або вилучене з брухту, відходів та "електронного лому", або це є готова імпортна лігатура, інколи невідомого повного хімічного складу. Для того, щоб провести ретельний афінаж, потрібне дороге технологічне обладнання, а для значної частки підприємств це не під силу. Тому в ювелірні прикраси потрапляють такі хімічні елементи як кадмій, свинець, індій, ртуть, залізо, олово, марганець, хром та інші, які чинять, до того ж, і негативний вплив на здоров'я людини [19].

На жаль, переважна більшість виробників вважають, що склад дорогоцінного сплаву характеризує, передусім, стабільність технологічного процесу, а не споживні властивості готових виробів. Проте безпека та надійність ювелірних товарів повною мірою визначається складом дорогоцінного сплаву та дотриманням технологічного процесу.

Якщо до розв'язання питань виробництва і оцінювання якості ювелірних виробів в Україні лише підійшли, то міжнародне співтовариство вже давно проявляє значну зацікавленість до проблем їх безпеки та надійності. Дослідження іноземних науковців указують на те, що важкі метали, потрапляючи до організму людини, накопичуються і поступово його руйнують.

Найбільш негативний вплив  мають легуючі компоненти дорогоцінних сплавів, зокрема кадмій, цинк, нікель та ін [18].

Але чи ненайбільше суперечок  існує навколо нікелю, який використовують у багатьох золотих сплавах, зокрема для отримання білого золота. Нікель є найбільш поширеною причиною появи контактної алергії. Алергічні явища щодо нікелю проявляються у 10-20 % жінок, 5-10 % чоловіків. Подразнення викликається поглинанням шкіри іонів нікелю, що виділяються з матеріалів, які містять нікель і знаходяться в безпосередньому контакті зі шкірою. Нікель широко використовується в Україні при виготовленні ювелірних виробів.

Практика покриття ювелірних виробів родієм відтягує початок негативного впливу цього елементу на організм. Це найбільш білий дорогоцінний метал після срібла, платини та паладію, яким до того ж часто покращують зовнішній вигляд виробів. На жаль, тривалість дії родієвої плівки від шести місяців до двох років у кращому випадку, після цього вона стирається і крім зміни кольору прикраси виникає небезпека контакту шкіри із алергенним сплавом.

Тому, Європейське співтовариство працює у напрямі з розробки загального законодавства щодо обмеження використання в дорогоцінних сплавах нікелю. Деякі європейські країні ввели власні обмеження щодо використання нікелю у ювелірних виробах. Наприклад, Великобританія забороняє виробництво та продаж ювелірних виробів із сплавів з вмістом нікелю (≥0,01 %) для стрижнів сережок, а також для інших виробів, що контактують із шкірою. Швеція, Німеччина ввели жорсткі обмеження щодо вмісту нікелю у ювелірних сплавах з середини 90-х років минулого століття. З 1993 року встановлено обов'язкові попереджувальні записи на етикетках для деталей, що входять уконтакт зі шкірою.

Данія (з1989 р.) заборонила продаж коштовностей з вмістом нікелю, міграція якого більше 0,5 мікрограма на квадратний сантиметр за тиждень.

Швеція встановила ліміт  вмісту нікелю, що становить не більше 0,05 % для вушних коштовностей. В інших країнах Євросоюзу такі обмеження вступили в силу з 20 січня 2000 р. [19].

Торгово-промислові нормативи, що спрямовані на обмеження вмісту нікелю у виробах і товарах побутового призначення діють нині не лише у Європі, а і в Японії, Китаї, інших країнах. У США тим часом ще не розроблені стандарти, що обмежують вміст нікелю у ювелірних виробах. Проте в маркувальному ярлику обов'язково зазначається інформація стосовно наслідків негативного впливу на організм людини сплавів з вмістом нікелю.

В Україні у 2005 р. Інститутом гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України проведені наукові дослідження з токсиколого гігієнічної оцінки впливу цинку, кадмію, індію, нікелю, на організм (методом in-vitru). Отримані результати вказують, що при постійному контакті з біолоічними середовищами ці метали є хімічно нестабільними і через місяць експозиції проявляються у фізіологічних розчинах. Вони свідчать про значно меншу концентрацію вмісту хімічних елементів, яка вивільняючись у біоло- гічний розчин, спричинює негативні зміни контролюючих параметрів організму вже через тиждень. Тобто, загроза організму наступає і при сотих частках цих елементів у біологічно активному середовищі. Враховуючи шкідливий вплив зазначених вище елементів на організм людини Інститутом гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України рекомендовано Мінздраву України заборонити використання цинку, нікелю, кадмію, індію у виробах, що мають контакт із шкірою людини.

За часів Радянського Союзу на ювелірних підприємствах більш як 90 % ювелірних виробів із золота вироблялись на основі сплаву ЗлСрМ 583-80 за ГОСТ 6835, в менших об'ємах використовувались сплави ЗлСрМ 750-180, ЗлМНЦ 750 та ін. Срібні ювелірні вироби випускали зі сплавів системи Ag-Cu в основному 925, 875 та 500 проб. Такі сплави насправді володіли невисокими технологічними та естетичними характеристиками, а відповідальність за їхню якість несли великі металургійні підприємства, які виготовляли як дорогоцінні сплави, так і напівфабрикати з них [18].

Після розпаду Союзу виявилось, що в Україні немає жодного спеціалізованого підприємства, яке б виготовляло сплави для ювелірного виробництва. Вітчизняні ювеліри не змогли оволодіти повноцінним металургійним циклом, який необхідний для виробництва виробів із традиційних сплавів.

Виробництво ювелірних сплавів  було нерентабельним через велику кількість браку, а на тлі появи зарубіжних ювелірних сплавів – неконкурентним.

З появою на українських  підприємствах мобільного, малогабаритного закордонного обладнання, ювеліри почали використовувати іноземні сплави та лігатури, які пропонували фірми-виробники металургійного обладнання.

Тому, на українському ринку ювелірні вироби були виготовлені  із різноманітної кількості сплавів  з дорогоцінних металів, які застосовуються для виготовлення ювелірних виробів, склад яких відпрацьовувався роками і до того ж він гармонізований з МС ІСО "Ювелірні вироби. Проби благородних металів в сплавах". Ще 20 сплавів рекомендовано технічними умовами [19].

Аналіз вмісту ювелірних сплавів свідчить, що на Українському ринку 20 % сплавів з дорогоцінних металів не стандартизовані, і питання їхньої якості викликають сумніви.

В умовах пробірного нагляду на пробірному камені та методом пробірної плавки зазвичай встановлюється лише проба дорогоцінного металу. А вміст шкідливих легуючих компонентів залишається поза увагою. Ефективним методом визначення домішок є рентгенівська спектроскопія, зокрема рентгенофлуоресцентний аналіз, який надає змогу підтвердити відповідність сплаву чинним вимогам та визначити вміст негативних токсичних домішок.

Дорогоцінні камені також можуть бути небезпечними для  здоров'я людини у випадках їх штучного синтезу, зміни кольору шляхом радіаційного опромінення. Варто зазначити, що жоден із основоположних документів з контролю якості ювелірних виробів не передбачає перевірки виробів на токсикологічну безпеку та походження. На сьогодні невелика кількість підприємств-виробників (серед них ВАТ "Київський ювелірний завод") з власної ініціативи наносять подібне маркування.

Не менш загрозливе становище навколо проблем надійності ювелірних сплавів із дорогоцінних металів [18]. Надійність ювелірного виробу, як і безпечність також обумовлюється оптимальним поєднанням легуючих компонентів для забезпечення певної міцності, твердості, пластичності тощо. Такі показники якості як досконалість та вид заключної та декоративної обробки, проба, вміст легуючих компонентів та домішок обумовлюють твердість, міцність, потьмяніння та ін., формують надійність виробу під час експлуатації і гарантуються чинною документацією на ювелірні сплави та вироби.

Загалом лише комплексне оцінювання показників безпеки та надійності дасть змогу об'єктивно визначити якість того чи іншого ювелірного виробу.

2. Характеристика чинників, що формують якість ювелірних виробів

2.1 Характеристика дорогоцінних сплавів

З давніх часів  благородні метали викликали захоплення людей, вони надавали їм магічних властивостей. Золото та срібло ще в давнину були відомі як матеріали, що піддаються художній обробці завдяки їх пластичності і, за необхідності, можуть бути прикрашені коштовними каменями, емаллю, черню. Висока вартість виробів з дорогоцінних металів визначається фізико-механічними властивостями безпосередньо сплаву, художньою, естетичною та колекційною цінністю виробу та має привабливі інвестиційні аспекти. Унікальні фізико-хімічні і технологічні властивості роблять їх незамінними в багатьох виробничих процесах. Дорогоцінні метали є джерелом формування золотовалютних резервів держави.

Дорогоцінними або благородними називають вісім металів, що складають окрему групу. До них належать золото, срібло, платина а також метали платинової групи: паладій, родій, іридій, рутеній, осмій [9].

Завдяки унікальним властивостям - красивому кольору, м'якості, пластичності, корозійній стійкості, здатності гарно виглядати з коштовними каменями та емалями, бути благородними як у полірованому, так і в матовому вигляді, вони використовуються для виготовлення ювелірних виробів.

Перші місця  серед усіх дорогоцінних металів посідають золото та срібло. Використання чистих металів для виготовлення ювелірних виробів є недоцільним внаслідок їх високої вартості, недостатньої твердості та зносостійкості.

Для отримання  необхідних властивостей до дорогоцінних металів додають у певних співвідношеннях інші метали, які називають легуючими, або лігатурою.

За допомогою  легування дорогоцінних металів  сплавам можна надавати різноманітних  властивостей, наприклад, необхідну  твердість, пластичність, литтєві властивості, колір, температуру плавлення, блиск, хімічні властивості. Легуючими можуть бути як дорогоцінні, так і недорогоцінні метали, проте, отримані сплави називають дорогоцінними.

Золото - це красивий метал яскраво-жовтого кольору, який виокремлюється найвищою пластичністю та ковкістю, ріжеться ножем. Має сильний блиск та високу тепло- та електропровідність, корозійну стійкість.

Срібло - це красивий метал білого кольору, тягучий, пластичний та ковкий, ріжеться ножем. Срібло міцніше та твердіше за золото, але м'якіше за мідь. Воно дуже гарно полірується, має найвищий інтенсивний блиск, є найбільш електро- та теплопровідним металом, і тому його широко використовують в електротехніці та фотографії.

Усі метали платинової групи (платина, паладій, рутеній, осмій, іридій, родій) належать до мало розповсюджених у природі елементів. Вони не утворюють у земній корі будь-яких значних скупчень. У природі метали платинової групи зазвичай супроводжують один одного. За своїми фізичними та хімічними властивостями метали платинової групи дуже подібні між собою, їх характерними загальними властивостями є висока температура плавлення, схожість за кольором та високою густиною.

Платина - це сірувато-білий блискучий метал, важкий та тугоплавкий з металевим блиском.

На світовому  ринку ювелірних виробів існує  велика кількість торговельних назв дорогоцінних та кольорових сплавів, що використовується виготовлювачами, реставраторами та колекціонерами ювелірних виробів:

Існують такі ювелірні сплави іноземного виробництва: Алюмінієва бронза, американське накладне , батбронза (Ваthbronze), батметал (Bathmetal), бельгіка (Веlgiса), золота фольга, хризокальк, або золота бронза, накладне золото, дукатне золото, Ю.Дюраметал (Durametal), електрон, золото для пер, золото "Мusiv".

2.2. Характеристика  способів виготовлення ювелірних виробів

Виробництво є  одним з найважливіших факторів, що впливають на формування споживчих  властивостей і якість ювелірних виробів.

За способом виробництва ювелірні вироби бувають  індивідуального і масового (серійного) виробництва [2].

При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи обладнання тільки для одержання первісної заготовки або необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків або дорогих ювелірних виробів зі складним і тонким художнім оздобленням, а також при використанні нестандартних за розмірами та формами дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів.

При масовому виготовленні вироби створюються механічною обробкою і точним литтям по моделях, що виплавляються. Кращі ювелірні вироби виготовляють малими серіями.

Основними процесами  виробництва ювелірних виробів  є наступні: заготівля матеріалів, створення форм виробів, філігранні і оздоблювальні роботи, декорування та закріплення каменів.

Заготівлю матеріалів здійснюють шляхом складання лігатури та її плавки, вальцювання, волочіння, кування і різання.

Плавку дорогоцінних металів проводять у графітових тиглях в електропечах (більш досконалий спосіб), а також у газових, нафтових і коксових печах. Спочатку плавлять тугоплавкі метали, потім вводять легкоплавкі. Для отримання відповідних заготовок (у вигляді смуг або дроту) розплавлений метал розливають в підігріті сталеві або чавунні виливниці.

Вальцювання проводять на спеціальному приборі, при цьому отримують листи,смуги або прутки металу бажаної товщини і форми. Отримані в результаті вальцювання смуги або листи металу розмічають і розкроюють на заготовки потрібних розмірів для використання в подальших операціях з виготовлення виробів.

Волочіння проводять шляхом протягування злитку круглого перерізу до певного розміру через дротові вальці. Потім отриманий дріт протягують через отвори волочильних дощок до бажаного діаметру.

Ковка - це зміна  поперечного перерізу заготовки у гарячому або холодному стані без зняття стружки.

Форми виробів  створюють шляхом штампування, складання  деталей і пайки, литтям по виплавлюваних моделям.

Штампування на пресах деталей або цілих виробів - це один з основних процесів. Для штампування застосовують сталеві штампи, що складаються з двох робочих частин (нижня частина називається матрицею, верхня - пуансоном).

Пайку проводять спеціальними припоями, які складаються із сплавів металів, які відповідають пробі виготовлених виробів, але менш термостійкими. Припай за кольором не повинен відрізнятися від кольору виробу.

Лиття по моделях, що виплавляються є найбільш прогресивним способом виготовлення тонкостінних і складних по конфігурації виробів. Характерною особливістю є використання спеціальних прес-форм, допоміжних матеріалів і примусове заповнення ливарної порожнини форм рідким металом під дією відцентрових сил або вакуумного всмоктування. Цей метод дає можливість значно розширити асортимент, збільшити випуск виробів та підвищити їх якість.

Після збірки і  паяння вироби піддають подальшій обробці - обпиловці, очищенню, шліфуванню, поліруванню, при необхідності відпалюванню та ін

До опоряджувальних  операцій відносять операції, пов'язані  з обробкою поверхні виробів: галтовка, піскоструминна обробка, крацовка, шліфування і полірування.

Галтовка - це очищення поверхні виробів шляхом обертання  їх у барабанах, завантажених сталевими кульками, шкіряними обрізками, піском і абразивними іншими матеріалами.

Піскоструминну обробку ведуть сухим піском, який під тиском з сопла направляють на виріб. У результаті такої обробки виробу набувають шорстку поверхню.

Крацовку виробляють круглими щітками з тонкого латунного або сталевого дроту на обертальному верстаті, щоб надати виробу необхідну матовану поверхню.

Шліфування  виробів застосовують для створення рівної поверхні за допомогою шліфувальних повстяних, фетрових або бязевих кіл і порошків - пемзи, наждаку.

Полірування додає  виробам глянець і дзеркальний  блиск. Вручну вироби полірують гладилами із сталі і гематиту (мінерал - оксид заліза). Вироби, що мають форму тіл обертання, полірують на полірувальних верстатах за допомогою кіл з бавовняної тканини з застосуванням порошків - крокусу, трепелу.

Широко застосовують електролітичне полірування і обробку  поверхні золотих і срібних виробів алмазними різцями [9].

2.3 Основні  види дорогоцінного каміння

Назва «ювелірні  камені» - вельми умовна. Вона просто говорить про те, що ці камені можуть використовуватися ювелірами для створення тих чи інших прикрас. Це можуть бути дорогоцінні, напівдорогоцінні, декоративні або синтетичні камені, які отримують все більше поширення. Технологія вирощування кристалів настільки добре відпрацьована, що в лабораторії можна отримати імітацію майже всіх коштовних каменів і навіть фахівцеві буває важко відрізнити їх від природних .

Дорогоцінне каміння першого порядку

До цієї категорії  відносять камені мінерального походження, такі як алмаз, смарагд, рубін, сапфір синій  та олександрит [10].

Вони прозорі, мають високу стійкість та прозорість. У природі зустрічаються дуже рідко, тому мають велику вартість. Єдиними коштовними каменями, які  мають органічне походження, є  перли та бурштин.

Алмаз. Мінерал отримав свою назву від древньо-грецького слова «adamas», що перекладається як нездоланний, незламний. Він дуже твердий, зазвичай безбарвний або забарвлений в бліді відтінки жовтого, коричневого, синього, зеленого або рожевого кольорів. Огранований алмаз, який переливається всіма барвами веселки, називають діамантом.

Алмаз - це кристалічний вуглець. Він володіє сильним  блиском, високим показником променезаломлення  і світлорозсіювання.

Алмаз хімічно  дуже стійкий. На нього не впливають  кислоти та їх суміші, тільки хромова  суміш при 200 ° С окислює його, переводячи на вуглекислий газ.

Обробляються  алмази таким чином, щоб більша частина  світла, що входить в камінь через  коронку, відбивалася від його задніх граней як від ряду дзеркал.

Сапфір (від грец. σάπφειρος (sappheiros) синій камінь) - один з різновидів мінералу корунду, дорогоцінний камінь різних відтінків, переважно синього кольору.

Смарагд. Назва «смарагд» походить від спотворених латинського esmeraude і грецького smaragdos. Спочатку, мабуть, воно означало «зелений камінь» і відносилося до всіх зелених коштовних каменів. Смарагд - найбільш цінний з мінералів групи берилу. Кажуть, що нічого не може бути більш зеленим, ніж смарагд. Цей камінь дуже чутливий до нагрівання і здавлення. Остання якість зумовила його використання в основному в оправі з золота 750-ї проби.

Рубін. Його назва походить від латинського слова «ruber» - червоний. На Русі рубін називали «яхонт черновчат». Колір рубінів варіює від всіх відтінків червоного до коричневого. Найбільше цінуються рубіни «кольору голубиної крові» - чисто-червоні з легким пурпурним відтінком. Забарвлення у цих каменів часто розподіляється нерівномірно: плямами або смугами. Необроблені камені мають тьмяний або жирнуватий блиск, але огранований рубін виблискує майже як алмаз.

Дорогоцінне каміння другого порядку

До дорогоцінних каменів другого порядку відносяться: демантоїд, евклаз, жадеїт, сапфір рожевий  та жовтий. Опал благородний чорний, шпінель благородна.

Дорогоцінне каміння третього порядку

Це такі камені, як аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель.

Дорогоцінне каміння четвертого порядку

До цієї групи  входять адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоніт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин.

Дорогоцінне каміння органогенного походження

Перли та бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді.

Напівдорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) [10]:

а) першого порядку - бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоізит, чароїт;

б) другого  порядку - агат, амазоніт,  гагат, гематит, дерево скам'яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма.

2.4 Види декоративної обробки

Ювелірні вироби декорують різними способами - золоченням і срібленням, оксидуванням, анодуванням, гравіюванням, чорнінням, нанесенням художньої емалі, інкрустуванням, карбуванням [2].

Позолота і  сріблення - це гальванічне покриття стійкими металами менш стійких для  надання виробам ошатного вигляду  і захисту їх від корозії. Для створення твердих, хімічно стійких і блискучих поверхонь виробів застосовують також родіювання (осадження на поверхні виробів найтоншого шару родію - 0,25 мкм).