Іменники

ЗМІСТ

ВСТУП

   Культура  ділового спілкування має велике  значення, адже вона забезпечує  високий рівень мовного спілкування,  ошляхетнює стосунки між людьми. Не випадково рівень культури  окремої людини визначається  ставленням до мови як складової  загальної професійної культури.

   Сьогодні  особливо актуальною є потреба  в активному формуванні культури  ділового спілкування економістів.  Лише через діалог, з допомогою  міжособистісного спілкування, через  співробітництво здійснюється певний  розвиток творчих сил людини, підвищується рівень виконання службових обов'язків.  
   Ділове мовлення працівників має загальнодержавне значення, адже це не тільки діловодство (оформлення ділової документації), а й спілкування на фаховому рівні. Культура ділового професійного спілкування є життєвою необхідністю, вона забезпечує здійснення необхідного діалогу працівників при виконанні службового обов'язку.Тому актуальними є питання мовнох грамотності спеціалістів.

   Мета: ґрунтовний та послідовний розвиток професійних якостей майбутніх фахівців в галузі «Інженерна механіка» на основі вільного самовираження особистості у науково-навчальній та офіційно-діловій сферах спілкування.

Мета передбачає з’ясування таких завдань:

• розглянути поняття граматичних норм використання іменників;
• визначити значення і функції граматичних норм іменників у мовленні фахівців галузі «Інженерна механіка».

   Предметом дослідження є розгляд значення і функцій граматичних норм використання іменників у діловому мовленні.

   Об’єктом дослідження є значення і функції граматичних норм іменників в мовленні фахівців галузі «Інженерна механіка».

Обрана тема дослідження є актуальною, бо розвиток професійних якостей фахівців, а особливо грамотного мовлення є актуальною проблемою сьогодення, що потребує негайного вирішення.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс теоретичних (аналіз, синтез, порівняння, систематизація) та емпіричних методів (узагальнення; аналіз письмових робіт).

Практичне значення роботи полягає у синтезі рекомендацій що до застосування, та  набуття вмінь використання граматичних норм іменників.

Джерельною  базою дослідження є : підручники, наукові посібники та інтернет ресурси.

Курсова робота  складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг курсової роботи становить 15 сторінок.

РОЗДІЛ І. Нормативні аспекти граматичних категорій  іменника

1. Рід іменників

Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка  виражає значення предметності в  граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

 Рід - це  одна із найважливіших категорій  іменника. Іменники української  мови, які вживаються у формі  однини, мають рід - чоловічий,  жіночий, середній. Його визначають  з увагою на лексичне значення  та формальні показники (закінчення).

 Лексичне  значення слова впливає на  визначення роду іменників, що  є назвами осіб:

- іменники чоловічого  роду позначають осіб чоловічої  статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.[1, c. 125-128]

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи  рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику  роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

 Особливої  уваги потребують назви осіб  чоловічого роду з нульовим  закінченням. Помилки щодо вживання  часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто  скажено вирує,

Я іду повз будинок  „Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних  очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.[2,c.48-50]

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового  та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: заві­дувач, командувач.

Не мають  родових відповідників деякі  відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних  форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет'.

2. Число іменників

Число іменників - словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників  позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика „рахованості" виявляється в існуванні співвідносних  форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, напр.: банк - банки, стіл - столи, студент - студенти.

Формальні показники  числа деяких словоформ не збігаються з реальним кількісним виявом предметів:

- іменники у  формі однини позначають не  один предмет, а узагальнену множинність предметів, пор.: Студент зобов'язаний вчитися. - Студент Ковалюк добре вчиться; Людину пізнають у праці. -Язнаю цю людину;

- іменники у формі множини реально можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

Ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменникам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає  жодних

об'єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це потрібно, допомагають числівники, напр.: студент - двоє студентів, два студенти, п 'ять студентів; одні двері - двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально  однина і множина не може виражатися самою словоформою.[4, c. 51-69] У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфологічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, збли­жуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживаються тільки в однині або тільки в множині:

Тільки в  однині вживаються іменники:

 а) з матеріально-речовинним  значенням, напр.: папір, сталь,  пісок,

масло;

б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;

в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;

 г) власні  назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів.

Мають форму  тільки множини іменники:

 а) ) з матеріально-речовинним  значенням, напр.: консерви, парфу-

ми, ласощі;

 б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі,  відвідини, пере-

мовини;

в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;

 г) власні  назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;

 д) назви  відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини, іме-

нини тощо.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв'язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вживання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники кошти(множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літературній мові як еквіваленти в значенні „за чий рахунок": на чиї кошти (чий кошт), але диференціюються щодо вираження значень „1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки" -перевага надається формі множини, напр.: Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є компонентом стійких виразів власним коштом, невеликим коштом.

Особливо важливо  правильно використовувати форми  числа іменників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи  за тим, щоб не порушити змістової  цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі  мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки йдеться про стосунок до однієї особи. Помилкове застосування форми множини паспортами природно може викликати в адресата запитання: „Де взяти ще один паспорт?". Однину вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, напр.: урожай вишні, картоплі, буряка. У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму множини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.[5, c. 58-71]

3. Відмінок іменників

Відмінок - це словозмінна  категорія іменника, яка служить  для вираження синтаксичного  відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється  на морфологічному (має формальне вираження - закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалізуються в мовленні, тобто визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій — типового зв'язку і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Знання основних значень відмінкових форм допомагає правильно їх використовувати відповідно до функціональних можливостей - первинних і вторинних.

Називний відмінок - первинною  є функція суб'єкта дії, яка поширюється  насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в аудиторії. Поширення  називного відмінка на назви неістот спричинене явищами персоніфікації або модифікації суб'єктного значення в напрямку інструментальності, напр.: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

 У реченні з формами  дієслів та дієприкметників пасивного  стану називний відмінок може набувати значення об'єктного суб'єкта, напр.: Депутати запрошуються до зали або Кошти витрачені на придбан­ня цінних паперів.

Функціонування форми  називного відмінка у ролі присудка перебуває, на думку мовознавців, поза системою власне -відмінків3, оскільки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв'язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмінкове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися давальний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номінативних речень. У цьому випадку він  конденсує суб'єктне і предикативне значення.

Родовий відмінок - основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні - об'єктне: а) власне об'єкта, напр.: Не чекайте допомоги: Він став білий від снігу; Брат старший від сестри; б) об'єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються  супровідні значення родового відмінка, пов'язані з вираженням різноманітних  обставинних ознак: а) часу, напр.: народився  першого квітня дві тисячі п 'ятого  року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб'єктну та об' єктну семантику, напр.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальни­ка або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції - виконання іменником функцій прислівника (дієприслівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив...; Допомога банку не забарилася.

 У сполученні  з іменниками, що мають значення  кількості, та кількісними числівниками  форми родового відмінка виражають  комплек-тивне значення, тобто роблять повним набір предметів, які становлять щось ціле, напр.: до розрахунку береться половина залишків, витрачено п 'ять мільйонів гривень. При цьому вони втрачають самостійну функцію, виступаючи елементом стійкого синтаксично нерозкладного словосполучення, у якому головним членом є кількісний іменник або числівник у формі називного чи знахідного відмінка.

Давальний відмінок - основною є функція адресата дії. У зв'язку з цим він поєднується з  дієсловами, що позначають цілеспрямовану дію (дарувати, продавати, присвячувати, надсилати, писати тощо), а ядро іменникової лексики формують назви істот, напр.: подарувати народові, присвятити матері.

Низка вторинних  функцій пов'язана з первинною, а саме: 1) функція об'єкта дії (давальним  відмінком керують дієслова типу допомагати, шкодити, надокучати, прислуговувати тощо), напр.: допомагати друзям, шкодити справі; 2) функція суб'єкта стану-дещо віддалена від первинної і більше тяжіє до називного відмінка. Конструкції з давальним стану можуть бути трансформами двоскладних заперечних речень, напр.: Він не спить. — Йому не спиться. Умовою існування таких конструкцій може бути введення до них означальних прислівників типу добре, погано, напр.: Мені добре живеться; предикативних прислівників, які виражають стан людини або природи (весело, радісно, сумно, нудно, соромно, жаль тощо), напр.: Мені весело; Вам має бути соромно; слів з модальним значенням типу треба, можна, варто, слід, доцільно, потрібно тощо у поєднанні з інфінітивом, напр.: Вам треба ще попрацювати.

Давальний відмінок може перебувати у подвійному зв'язку, виконуючи функцію адресата і  потенційного суб'єкта дії, у реченнях з дієсловами, що виражають заборону, наказ, дозвіл, можливість тощо (веліти, пропонувати, рекомендувати, радити, дозволяти, забороняти, заважати та ін.), та інфінітивом: перші актуалізують значення адресності, а другі - суб'єкта дії, напр.: Мені радять відпочити, взяти відпустку.

При іменниках  давальний відмінок виражає вторинне значення належності, стосунку, напр.: належить батькові, пам'ятник Шевченкові. Будуючи речення, важливо дбати про те, щоб функції адресності та посесивності не перехрещувались і не викликали двозначності, пор.: Львів хоче продати нам 'ятник Шевченкові?

Варто звернути увагу на те, що давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками типу завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, у яких сема адресата чи об'єкта дії все ж таки відчувається, напр.: Я вчуся в університеті завдяки (всупереч) батькам (долі).

Знахідний відмінок - основне значення - назва об'єкта дії, процесу чи стану, напр.: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фіксувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невдачі. Аналогічну функцію виконує знахідний відмінок у безособовому реченні, присудок у якому виражений предикативними віддієприкмет-никовими формами на -но, -то, напр.: справу завершено, кредитування припинено.

 Вторинними  функціями знахідного відмінка  є вираження значень: а) часу (слова на зразок година, хвилина,  тиждень, рік, століття, ніч у  поєднанні з кількісними чи порядковими числівниками, вказівними займенниками цей, той, неозначеними якийсь, деякий), напр.: тривав два дні, відчиниться за годину, припинити на якийсь час; б) міри простору, ваги, вартості (слова типу метр, кілометр, копійка, гривня у поєднанні з кількісними числівниками), напр.: стояти за два кроки, коштує п 'ять гривень.

 Використання  форм знахідного відмінка в  присудковій сполуці нейтралізує  власне відмінкові ознаки, напр.: ...являє собою складну систему  формальних відношень.

Орудний відмінок - первинною функцією є інструментальна (знаряддя і засіб дії), напр.: Добрими справами прославте себе.

 Вторинними  є такі функції: а) об'єкта  дії і стану, напр.: керувати  банком, милуватися природою, гордитися  працівниками; б) реального суб'єкта  або співучасника дії, напр.: Рахунок закрито комісією; Продукція випущена дочірньою компанією.

 Багатством  значень відзначаються форми  орудного відмінка, які виконують  у реченні функцію обставини.  Вони виражають: а) шлях руху, напр.: підніматися сходами, іти  дорогою; б) порівняння, напр.: лежить колодою; в) час, напр.: працювати тижнями; в) спосіб дії, напр.: реалізувати зі знижкою.

Місцевий відмінок - виражає розгалужену систему  значень, виражаючи їх аналітично, тобто  семантико-функціональне значення передається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.[7, c. 275-282]

 Власне предметне  значення місцевий відмінок реалізує  у придієслівній позиції, виражаючи:  а) місце дії (загальне локативне  значення і просторову позицію)  у поєднані з прийменниками  в (у), на, по, при, напр.: бути в Києві, розташований на другому поверсі, розкласти по столах, котились по обличчю, стояв при дорозі; б) знаряддя дії, напр.: транслювали по радіо; в) об'єкта дії (при дієсловах типу упевнюватися, сум­ніватися, переконуватися, помилятися, розумітися, наполягати, зосереджуватися, грунтуватися, плакати, які нейтралізують значення прийменників в (у), на, по, о (об), перетворюючи їх на своєрідні постфікси), напр.: помилятися в людині, знатися на історії, плакати по матері.

Кличний відмінок - виконує в мовленні функцію називання адресата мовлення, тобто осіб, рідше персоніфікованих предметів, напр.: / все то те, душе моя, чого ти сумуєш? (Т. Шевченко). Реалізуючи цю функцію в реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу, поєднує функцію адресата з функцією потенційного суб'єкта дії, напр.: Верни до мене, пам'яте моя! (В. Стус). Ця функція дає змогу кличному відмінку виступати головним членом односкладних речень, напр.: Богдане Івановичу! - вперше назвав його так офіційно.

Висновки до розділу

Отже, під впливом  контексту зміст форм однини і  множини може змінюватися, переосмислюватися. На жаль, не встановлено типів контекстів, у яких відбувається така зміна. Можна  говорити лише про значення визначеності/невизначеності граматичної форми числа: однина позначає невизначену узагальнену множинність предметів, сукупність безликих одиниць, а форми множини допускають вживання лексеми якийсь", що свідчить про відсутність реальної множини.

У професійному мовленні використання відмінків визначається тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання  відмінкових форм не викликало двозначності. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами.

РОЗДІЛ ІІ. ГРАМАТИЧНІ НОРМИ  ВИКОРИСТАННЯ ІМЕННИКІВ У МОВЛЕННІ ФАХІВЦІВ НАПРЯМУ «ІНЖЕНЕРНА МЕХАНІКА»

Для ділового мовлення надзвичайно важливо відповідати  якостям, обумовлює ефективність ділового спілкування. Одне з них - грамотність. Воно має на увазі не тільки знання правил слововживання, граматичної сполучуваності, моделей пропозиції, але і розмежування сфер використання мови. Сучасна російська мова має велику кількість варіантних форм. Одні з них використовуються у книжково-писемних стилях мови, інші - у розмовно-побутовому мовленні. В офіційно-діловому стилі і ширше - в офіційному діловому спілкуванні використовуються форми кодифікованою писемного мовлення, так як тільки дотримання їх може забезпечити точність передачі інформації.

Порушення граматичних  норм літературної мови відносяться  до грубих мовним помилок і, на жаль, до самих частотним в письмовій  ділового мовлення (за нашими спостереженнями, близько 60% всіх порушень мовних норм).

Вони різноманітні: неправильний вибір форми слова, порушення в структурі словосполучення, пропозиції. Однією з найпоширеніших помилок є використання в письмовій мові розмовних форм мн. ч. іменників на -а/-я замість нормативних на -и/-і:

Літературна норма                      Розмовна норма

інструктор  и                                   інструктор а 

коректор и                                      коректор а 

слюсар і                                          слюсар я 

Токар і                                            Токар я 

крейсер и                                      крейсер а         

д ó говірка -                                   договір á 

Особливо потрібно сказати про форму "д ó говірка - договір á". У таблиці вона невипадково наведено з формою однини іменника. Ця граматична норма пов'язана з наголосом, яке в розмовному варіанті обов'язково падає на перший склад. На практиці ж ми часто зустрічаємося зі змішанням форм "догів ó р" - і "договір á", що суперечить усякій логіці.

При наявності  коливань (інспектор и - інспектор  а) форм на-а-а,-и,-і, перші зберігають розмовний або навіть просторічні характер (торт и - торт а).

Не слід змішувати  зі стилістично маркованими формами  використання закінчень - и - і, - а - я  для розрізнення сенсу в словах: корпус á (будівлі, військові з'єднання) - до ó рпус и (тулуба, штифти); табору (виправні) - л á гер і (суспільно-політичні); пр ó пуски (літер) - пропуск а (на підприємстві).

Нерідко спостерігається  коливання при виборі потрібної  форми мн. ч. іменників у родовому відмінку: кілограм ів / кілограм.

Слід пам'ятати, що форму з нульовим закінченням  має наступна група іменників:

1) назви парних  предметів - вальці, чобіт, панчіх (але шкарпеток);

2) назви національностей,  територіальної приналежності: 

арм ян, башка  ір, англіч ан, болг ар, юж ан, кіевл ян;

3) назви військових  груп: солдат, кадет, партизанів;

4) назви одиниць  виміру: ампер, вольт, ват, аршин,  мікрон, рентген, але: грам ів, кілограм ів.

Досить часто  і ділових текстах зустрічаються  помилки у виборі відмінкових  форм. Однією з причин їх допущення є невміння адекватно використовувати похідні прийменники та прийменникові сполучення:

Прийменникові поєднання з тимчасовим значенням - "після чого-небудь" (рід. п.) - пишуться на кінці з і: по окончан  ії школи, по закінчитися ії строку договору, з прибутку ії делегації, за повернутий ии з відрядження, - якщо в їх складу входить прийменник "по". Наведемо приклад морфологічного розбору іменників(Додаток 1).

Прийменникові поєднання з часовим значенням, що починаються з прийменника "до" мають на кінці-я (рід. п.): до закінчитися ия п'ятиденного терміну, до прийнятий ия рішення, до завершений ия терміну реконструкції.

Висновки до розділу

Норми мови звичайно співвідносяться з рівнями мовної структури, але не ототожнюються  з ними. Граматичні норми діють як в усному, так і в писемному мовленні, вони регулюють уживання граматичних одиниць мови відповідно до граматичної будови мови.

Застереження  можуть стосуватися вживання окремих  відмінків, напр.:

При дієсловах  з часткою не використовують родовий відмінок, а не знахідний.

Для вираження  значення часу переважно використовують родовий відмінок, якщо його вживають з порядковим числівником, займенниками цей, той чи прикметниками, а також для вказівки на дату.

У професійному мовленні використання відмінків визначається тим значенням, з яким вони існують у сучасній українській літературній мові.

Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання  відмінкових форм не викликало двозначності. Звичайно, її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори або замінивши віддієслівні іменники дієсловами.

ВИСНОВОК

Для досягнення високої мовленнєвої культури фахівці  технологічного напряму підготовки мають добре знати граматичну будову мови та граматичну структуру, вивчити відповідні мовній системі  граматичні правила. Оволодіння такою сукупністю знань та формування відповідних граматичних умінь становить значні труднощі для мовців у неоднорідному граматичному середовищі: у випадках, коли українська засвоюється паралельно з російською або як друга мова. Щоб створити сприятливі умови для вироблення граматично правильного мовлення, засвоєння граматичних норм, що регулюються правилами й списками, слід особливу увагу приділяти навчальному матеріалу: зразкам для спостереження над мовою й мовленням, для імітації, аналізу, для самостійних вправ тощо.

Для підвищення грамотності професійного спілкування  в технічній сфері, необхідно дотримуватись низки наведених правил, а також пильнувати за контекстом у якому вживаються ті чи інші слова.

   Треба  уникати двозначності та багатозначності понять при вживанні ділової термінології. У професійній переписці необхідно намагатися дотримуватися використання книжкової лексики.

В офіційно-діловому стилі і ширше - в офіційному діловому спілкуванні використовуються форми  кодифікованою писемного мовлення, так як тільки дотримання їх може забезпечити точність передачі інформації.