Імперичне дослідження студентскуї групи

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ  І. Теоретичний аналіз соціально-психологічних  особливостей малої групи……………………………………………………………………..6

1. Кількісні ознаки малої групи……………………………………………12
2. Види малих груп………………………………………………………….17
3. Формальна та неформальна структура малої групи……………20
4. Комунікативна і рольова структура малої групи………………..22

РОЗДІЛ  ІІ. Групова динаміка студентської групи………………………..25

2.1. Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу………………………………………………………………………….……29

2.2. Міжособистісні стосунки в студентській групі …………………32

2.3. Проблема лідера та лідерства ……………………………………….39

2.4. Психологічні  особливості студентського самоврядування………42

 РОЗДІЛ  III. Імперичне дослідження студентскуї групи. …………….…45

3.1. Проблема міжособистісних відносин у вітчизняній та зарубіжній психології……………………………………………………………………..........……47

3.2 Психологічні  особливості студентського віку………………………59

3.3.  Методи  психологічного дослідження міжособистісних  відносин у студентській групі…………………………………………………………………….66

ВИСНОВОК………………………………………………………………….…92

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………………………97

ВСТУП

Актуальність даної  проблеми для сучасної психологічної  науки неможливо недооцінювати. Адже зараз переважна більшість  молоді намагається бути активно  причетним до такого соціального  прошарку як студентство. Це ставить  на порядок денний проблеми та питання  пов'язані з цим, в тому числі  і становище цієї молодої людини в академічній групі, її адаптацію  до нових умов навчання та життя, адже на даному етапі вона починає сама приймати важливі для неї рішення, і якими будуть ці рішення не в  останню чергу залежить від її взаємин з одногрупниками. Тому дослідження  даного питання залишиться актуальним, на нашу думку, ще довгий час. Оскільки змінюється психологічний, соціальний портрет молоді, що вступає до вищих  навчальних закладів, а тому і змінюються умови формування академічної групи, що потребує нового вивчення та дослідження.

Студентська група  – це особливий вид малої соціальної групи, який формується на певний період часу для здійснення навчальної діяльності. Результати цієї діяльності в більшості  випадків залежать власне від особистості (студента), який навчається, проте мікроклімат  в групі або створює сприятливу атмосферу для діяльності або  навпаки.

Дослідженням даного питання займається не лише така галузь психології як психологія вищої школи, але й соціальна психологія, яка  досліджує цю проблему більш широко в ракурсі малої соціальної групи.

Створення сприятливого мікроклімату в групі залежить від:

- складу групи; 

- наявності чи  відсутності лідера;

- діяльності куратора  групи. 

Ці фактори є  чи не найголовнішими і у формуванні структури взаємин у академічній  групі.

У формуванні структури  взаємин в групі важливу роль відіграє її склад. Характери є те, що всі члени групи являються  представниками одного соціального прошарку – студентство, загалом вони одного віку. Це та багато іншого сприяє налагодженню контактів один з одним.

Одним з факторів, що сприяє формуванню структури взаємовідносин в групі є вміле керівництво  колективом. Дуже добре, коли староста призначений деканатом поєднує  в собі функції офіційного та неформального  лідера. В групі, де з'являється такий  керівник, швидко налагоджуються контакти серед усіх представників групи, а також з куратором групи. Така група має всі перспективи  стати колективом. Проте якщо такого не сталося, то формування колективу  може розтягнутися на тривалий час, або  він може не сформуватися взагалі.

Роль куратора не можна недооцінювати, адже вдало  спланована робота куратора також сприяє формуванню позитивного мікроклімату та колективу.

Не слід забувати, що і формування структури взаємин, і мікроклімату, і врешті-решт колективу, залежить від кожного члену даної  групи.

Структура взаємин  академічної групи як показник її згуртованості 

В науковій літературі є велика кількість визначення груп, в яких підкреслюється та чи інша їх риса. Тому при дослідженні будь-яких малих груп необхідно перш за все  виділити їх загальні ознаки:

- соціальність групи,  тобто її належність до ревної  соціальної системи; 

- чисельність групи  (від 2-3 до 30-40 чоловік);

- єдність ціннісних  орієнтацій та цілей; 

- групова діяльність;

- наявність структури; 

- наявність загальних  норм та суджень. 

Частіше за все поняття  мала група (до яких належить і студентська  група) визначається як небагато чисельна по складу група людей, члени якої об'єднанні загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому  особистісному спілкуванні, яке  являється основою для виникнення емоціональних відносин, групових норм та групових процесів. Це визначення, яке  носить суто описовий характер, довоюється іншим, більш лаконічним, що охоплює власне соціальний аспект функціонування малої групи. Відповідно до цього визначення малою групою називають таку, в якій суспільні відносини переростають у форму безпосередніх особистісних контактів.

До основних характеристик  групи відносять її склад, структуру, групові процеси, норми, цінності, систему  санкцій. Кожну характеристику можна  по-різному описати в залежності від цілей дослідження. Наприклад, склад групи можна проаналізувати на основі вікових, професійних або  соціальних ознак, структуру можна  розглядати з точки зору комунікацій, вподобань або влади.

Однією з проблем  дослідження груп являється їхня класифікація. В історії соціальної психології було багато спроб створити єдину класифікацію малих груп, проте  і в наш час існують різні  підходи до вирішення даної проблеми. В основу ділення були покладені  різні принципи: рівень культурного  розвитку групи, тип структури, задачі та функції, переважаючий тип контактів  та ін. проте загальна риса всіх запропонованих класифікацій – форма життєдіяльності  групи. Перерахуємо основні види малих груп та визначимо до якої належить студентська група:

- умовні, до яких  входять люди, які не мають  міжособистісних стосунків, але  мають деякі типові особливості  (класові, вікові, професійні та  ін.). Наприклад, склад умовної  групи студентів не залежить  від того, чи вчаться вони в  одному навчальному закладі, юнаки  це чи дівчата; 

- реальні, члени  яких знаходяться в більш або  менш тісному контакті та взаємодії; 

- тимчасові, контакти  в яких недовготривалі;

- постійні, які відзначаються  довготривалим контактом; 

- формальні, тобто  організаційно оформленні;

- неформальні, ті  які виникають у відповідності  до симпатій;

- первинні, зв'язок  між членами яких базується  не тільки на особистих контактах,  але й на високій емоціональній  захопленості справою групи. До  таких груп належать – родина, група ровесників, спрацьована бригада; 

- вторинні, ті які  виникають для досягнення певної  мети й опираються на схематизовану  систему стосунків, що регулюються  правилами, наприклад, до такого  типу групи може належати колектив  заводу;

- референтні, тобто  такі норми, установки, орієнтації  яких не лише приймаються індивідом  до уваги, але й стають мотивом  його поведінки. Групи, закони  та норми яких стали нормами  й законами особистості й де  снують постійні можливості росту  статусу (положення) особистості,  називаються статусними референтними;

- дифузні, міжособистісні  відносини в яких ще не опосередковані  змістом спільної діяльності  й належність до яких не  визнається (наприклад, черга в  магазині, хворі в палаті);

- групи-асоціації,  члени яких визнають свою належність  до певної групи, міжособистісні  відносини опосередковуються особисто  значимим для кожної людини  змістом спільної діяльності. Саме  до таких груп ми відносимо  й учбові студентські групи,  а також виробничі бригади,  спортивні команди; 

- групи-корпорації, міжособистісні відносини в яких  опосередковуються особисто значимими  і в той же час асоціальним  (або навіть антисоціальними)  змістом діяльності (наприклад, шайка  злочинців);

- колективи, тобто  групи, в яких міжособистісні  стосунки опосередковуються особисто  значимим й суспільно цінним  змістом груп нової діяльності. Добре, коли студентська група  стає студентським колективом  – це проявом найвищої згуртованості  та само організованості групи.

РОЗДІЛ  І. Теоретичний аналіз соціально-психологічних особливостей малої групи.

 Соціальна психологія була розглянута як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і положення особистості в групі. У цьому випадку проблематика соціальної психології представлялася достатньо широкою: практично все коло питань, досліджуваних у різних школах соціальної психології, включався в її предмет. Мабуть, таке розуміння найбільше відповідало реально складається практиці досліджень, а значить, і практичним потребам суспільства, тому виявилося найбільш укоріненим.

Феномен малої групи  безпосередньо стосується індивіда. Саме в малій групі відбуваєтеся формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду соціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різних ситуаціях соціуму.

Сутнісні ознаки малої групи

Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних  відносин, почала досліджувати і групові  взаємини. З часом її пошуковий  інтерес зосередився на таких  аспектах групового життя:

 — сприймання  членами групи окремих індивідів  і групи загалом;

 — групові  цілі;

 — безпосередність  взаємин;

 — частота  і тривалість взаємодії між  членами групи;

 — мотивація  представників групи;

 — структурні  характеристики групи;

 — тривалість  існування групи;

 — особливості  спілкування без посередників;

 — спільна  діяльність.

 Мотивами об’єднання  людей у групи є потреба  у спілкуванні, інших формах  взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв’язує  певна група; дія зовнішніх  чинників, що винагороджують за  участь у групі.

 Сутнісними ознаками  малої соціальної групи є тривалі  безпосередні контакти індивідів  (спілкування, взаємодія). Такі контакти  властиві, наприклад, сім’ї, спортивній  команді, релігійній секті.

 Зосереджуючись  на окремих ознаках малих груп, одні вчені тлумачили їх як  сукупність ідеалів, уявлень і  звичок, що існують і повторюються  в кожній індивідуальній свідомості (Ф. Олпорт), інші — як обмежену  сукупність (“тут і тепер”) індивідів,  що взаємодіють (А. Донцов). Найточніше  відобразити сутнісні ознаки  малої групи дає змогу синтез цих підходів.

Мала група —  невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують  між собою, об’єднані спільною метою  та завданнями, що є передумовою  їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних  відносин і тривалості їх існування.

Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також  за безпосереднього контакту осіб у  групі, що створює можливості для  міжособистісного спілкування.

 Дискусійним  залишається питання стосовно  кількісних характеристик малої  групи. Одні психологи найменшою  її кількістю вважають дві  особи (діада), аргументуючи це  тим, що більшість досліджень  особливостей малої групи проведена  саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою  є тріада, оскільки:

 — під час  конфлікту група з двох осіб  може легко розпастися. Третя  особа може взяти на себе  роль “третейського судді” або,  підтримавши чиюсь позицію, зберегти  групу;

 — діада фіксує  лише найпростішу, первинну форму  спілкування. В основі його  — емоційний контакт, що утруднює  розгляд діади як суб’єкта  діяльності, оскільки в ній неможливо  виокремити спілкування, опосередковане  спільною діяльністю;

 — у діаді  більшість процесів розгортається  не в повному обсязі.

 Тривалий час  дослідники вважали, що мала  група не може об’єднувати  більше семи осіб. Такі міркування  мали в своїй основі обґрунтування  американського психолога Джеймса  Міллера “магічного числа” 7 плюс/мінус  2, що означає кількість предметів,  котрі одночасно утримуються  пам’яттю. Цим числом позначалась  гранична кількість осіб, які  безпосередньо контактують і  з якими можна здійснювати  спілкування без посередника.  Однак реальне функціонування  малих соціальних груп свідчить, що вони можуть об’єднувати  десять, п’ятнадцять, тридцять і  більше осіб. Тому найвдалішим  щодо цього можна вважати функціональний  підхід, згідно з яким критерієм  максимальної кількості малої  соціальної групи є існування  її як реальної спільності, якій  притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки.

Основні підходи  та напрями у вивченні малої групи

Мала соціальна  група та процеси, що в ній відбуваються, постійно привертали увагу вчених. На початку XX ст. важливим етапом у формуванні соціально-психологічного наукового  мислення було дослідження соціальної фасилітації (підвищення швидкості  або продуктивності діяльності людини внаслідок актуалізації у її свідомості образу іншої людини чи групи людей, як суперників чи спостерегачів за її діями) та соціальної інгибіції (погіршення продуктивності діяльності, її швидкості  і якості, стримування дій індивіда під впливом присутності інших). Різноманітні уявлення про малу соціальну  групу, розвиток групової психології стали  передумовою кристалізації різноманітних  напрямів у її вивченні. Найпомітніші серед них: діяльнісний, організаційно-управлінський, параметрична концепція, соціометричний, соціологічний, школа “групової  динаміки”, психоаналітичний, інтеракціоністський.

Діяльнісний напрям. Заснований на принципі діяльності. Накладання його на дослідження соціальної групи  сприяло побудові теорій групової активності. Йдеться про стратометричну концепцію  групової активності А. Петровського. У межах цього напряму М. Ярошевським  запропоновано програмно-рольовий підхід до дослідження наукового колективу, а Г. Андреєвою розробляється модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності.

Організаційно-управлінський  підхід. В його основу покладені  уявлення про соціальну організацію  та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, що належать до цього підходу, мають  яскраво виражений прикладний характер і орієнтовані в основному  на психологічне забезпечення виробництва.

Параметрична концепція. Пов’язана з ім’ям російського  вченого Л. Уманського. її основна  ідея полягає в передбаченні, що поетапний розвиток малої (за Уманським  — контактної) групи здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально-психологічних  параметрів. Тому найзначущіші дослідження  стосуються організаційних, емоційних  і динамічних характеристик групи.

Соціометричний  підхід. Заснований Дж. Морено на виокремленні двох структур суспільних відносин: макроструктури як просторового розміщення індивідів  у різних формах життєдіяльності  і мікроструктури — психологічних  взаємин особистості з оточенням. Мікроструктура є пріоритетною щодо макроструктури, оскільки визначає стан не лише малої групи, а й суспільства, оптимальним варіантом побудови якого є узгодження обох структур. Цей підхід (метод) має вивчати  систему міжособистісних (емоційних) взаємин індивіда, щоб згідно з  нею перебудовувати макроструктуру, розв’язувати всі суперечності в  суспільстві шляхом підбору, перестановки людей відповідно до їхніх симпатій, оскільки ефективність діяльності людини залежить від оточення.

Соціологічний напрям. Пов’язаний з експериментальною  діяльністю Е. Мейо, який виокремлював дві системи взаємин у групі  — формальну і неформальну, а  також розкрив роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (прийняття, підтвердження, належність до групи). Пізніше  стали розрізняти первинні і вторинні групи за ступенем соціальної дистанції між людьми. Виявилося, що в первинних групах така дистанція є мінімальною, в них відбувається особистісно забарвлене сприймання учасниками один одного, а у вторинних — дистанція більша, взаємини в них побудовані на вимогах спільного завдання. Йдеться про те, що у первинних групах переважає міжособистісне спілкування, а у вторинних — рольове.

Школа “групової  динаміки”. В основу цього підходу  покладено “теорію поля” К. Левіна, згідно з якою поведінка людини зумовлюється взаємодією соціальних і психологічних  детермінантів. Центральна ідея “теорії  поля” була розвинута відповідно до вивчення груп. Дослідження функціонування груп із заданими характеристиками отримало назву “групової динаміки”, оскільки проблематика аналізу зводилася  до вивчення сукупності групових процесів: утворення і розвитку групи, умов її формування та ефективності діяльності, особливостей взаємозв’язку групи  з індивідом та іншими групами. Розглядаючи  групу як динамічне ціле, яке більше за його частини, представники цього  напряму окреслили увесь спектр проблем малої групи: внутрішньогрупові  конфлікти, способи розв’язання  групових рішень, групова згуртованість, керівництво і лідерство, стилі  лідерства, кооперація та ін.

Психоаналітичний  підхід. Його теоретичним джерелом є психоаналіз 3. Фрейда. Психоаналітичне  дослідження групових процесів базується  на теоретичному узагальненні даних  психотерапевтичних або тренінгових  груп. Спільним для теорій, які виникли  у межах цього підходу, є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Одержані у психотерапевтичних і тренінгових  групах дані іноді екстраполюються  на ширші соціальні спільноти, а  це не завжди правомірно і коректно.

Інтеракціоністський підхід. Його представники виходять з  того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю учасників групи  та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі чи в суспільстві.

 Охарактеризовані  напрями, безперечно, не вичерпують  усього спектра уявлень про  групу, очевидно їх перелік  і градація зазнаватимуть змін, передумовою чого є динамічне  соціальне буття людства у  постіндустріальну, інформаційну  епоху, про що свідчить хоча  б спілкування і взаємодія  у мережі Internet.

1.1 Кількісні ознаки малої групи

«Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому  особистому спілкуванні, що є основою  для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів». Це досить універсальне визначення, яке  не претендує на точність дефініції  і носить скоріше описовий характер, допускає різні тлумачення, в залежності від того, який зміст надати включеним  в нього понять. Наприклад, у системі  інтеракціоністской орієнтації, де вихідним поняттям є поняття «взаємодії», фокус у цьому визначенні вбачається саме в тому, що мала група-це певна  система взаємодії, бо слова «загальна  соціальна діяльність» тлумачаться  тут в интеракционистском сенсі. Для когнитивистской орієнтації в цьому ж визначенні відшукується інший опорний пункт: не важливо, на основі спільної діяльності або  простого взаємодії, але в групі  виникають певні елементи групової когнітивної структури - норми і  цінності, що і є найсуттєвіше для  групи.

Це ж визначення у вітчизняній соціальній психології наповнюється новим змістом: встановлення факту «загальної соціальної діяльності»  відразу ж задає групу як елемент  соціальної структури суспільства, як клітинки в більш широкій системі  поділу праці. Наявність в малій  групі загальної соціальної діяльності дозволяє інтерпретувати групу як суб'єкта цієї діяльності і тим самим пропонує теоретичну схему для всього подальшого дослідження. Для того, щоб саме ця інтерпретація набула достатню визначеність, можна в наведеному визначенні виділити найістотніше і значуще, а саме: «мала  група - це група, в якій суспільні  відносини виступають у формі  безпосередніх особистих контактів». У цьому визначенні містяться  в стислому вигляді основні ознаки малої групи, вьщеляемые в інших  системах соціально-психологічного знання, і разом з тим чітко проведена  основна ідея розуміння групи  з точки зору принципу діяльності.

При такому розумінні  мала група - це група, реально існує  не у вакуумі, а в певній системі  суспільних відносин, вона виступає як суб'єкт конкретного виду соціальної діяльності, «як ланка певної суспільної системи, як частина суспільної структури» . Визначення фіксує і специфічний ознака малої групи, що відрізняє її від великих груп: суспільні відносини виступають тут у формі безпосередніх особистих контактів. Поширений в психології термін «контактна група» набуває тут конкретний зміст: мала група - це не просто будь-які контакти між людьми (бо які-небудь контакти є завжди і в довільному випадковому зборах людей), але контакти, в яких реалізуються певні суспільні зв'язки і які опосередковані спільною діяльністю.

Тепер необхідно  розшифрувати кількісні характеристики малої групи, бо сказати: «нечисленна  по складу група - значить запропонувати  тавтологію. У літературі досить давно  йде дискусія про нижньому і верхньому  межах малої групи. У більшості  досліджень число членів малої групи  коливалося між 2 і 7 при модальному числі 2 (згадано в 71% випадків). Цей  підрахунок збігається з уявленням, що має широке поширення, про те, що найменшою малою групою є група  з двох людей - так звана «діада».

Хоча на рівні  здорового глузду видається слушною  думка про те, що мала група починається  з діади, з нею змагається інша точка зору щодо нижньої межі малої  групи, полагающая, що найменше число  членів малої групи не два, а три  людини. І тоді, отже, в основі всіх різновидів малих груп лежать так  звані тріади.

Суперечка про те, діада або тріада є найменший  варіант малої групи, може бути нескінченним, якщо не навести на користь якогось  з підходів вагомих аргументів. Є  спроби навести такі аргументи на користь тріади як найменшої одиниці малої групи . Спираючись на експериментальний досвід дослідження малих груп як суб'єктів і об'єктів управління, автори приходять до наступних висновків. У діаді фіксується лише сама найпростіша, генетично первинна форма спілкування - чисто емоційний контакт.

Однак тріаду дуже важко розглянути як справжній суб'єкт діяльності, оскільки в ній практично неможливо вичленувати той тип спілкування, який опосередкований спільною діяльністю: у діаді в принципі нерозв'язний конфлікт, що виник з приводу діяльності, так як він неминуче набуває характеру суто міжособистісного конфлікту. Наявність у групі третьої особи створює нову позицію - спостерігача, що додає істотно новий момент до виникаючої системі взаємин: цей «третій» може додати щось до однієї з позицій в конфлікті, сам, будучи не включений в нього і тому представляючи саме не міжособистісне, а діяльне начало. Цим створюється основа для вирішення конфлікту і знімається його особистісна природа, будучи замінена включенням в конфлікт діяльнісних підстав. Ця точка зору знаходить певну підтримку, але не можна сказати, що питання вирішене остаточно.

Практично все одно доводиться рахуватися з тим фактом, що мала група починається» або з  діади, або з тріади. На користь  діади висловлюється до цих велике напрям досліджень, названий теорією  «диадического взаємодії». У ньому  вибір діади як моделі малої групи  має і більш принципове значення. Застосування апарату математичної теорії ігор дозволяє на діаді програвати численні ситуації взаємодії.

І хоча самі по собі запропоновані рішення представляють  інтерес, їх обмеженість полягає  саме в тому, що група ототожнюється  з діадою, і допустима у разі побудови моделі спрощення виявляється  спрощенням реальних процесів, що відбуваються в групі. Природно, що такий методологічний принцип, коли діада, причому лабораторна, оголошена єдиним прообразом малої  групи, не можна вважати коректним.

Тому в літературі інколи висловлюються думки про  те, що діаду взагалі не можна  вважати малою групою. Так, в одному з європейських підручників з  соціальної психології введена глава  з назвою «Діада або мала група?», де автори наполягають на тому, що діада - це ще не група. Таким чином, дискусія з цього питання не закінчена.

Не менш гостро стоїть питання і про «верхньому»  межі малої групи. Були запропоновані  різні рішення цього питання. Досить стійкими виявилися уявлення, сформовані на основі відкриття Дж. Міллером «магічного числа» 7±2 при  дослідженнях об'єму оперативної  пам'яті (воно означає кількість  предметів, одночасно утримуються  в пам'яті). Для соціальної психології виявилася привабливою визначеність, що вноситься введенням «магічного числа», і довгий час дослідники приймали число 7±2 за верхню межу малої  групи. Однак згодом з'явилися дослідження, які показали, що якщо число 7±2 справедливо  при характеристиці обсягу оперативної  пам'яті (що теж, втім, спірно), то воно є  абсолютно довільним при визначенні верхньої межі малої групи. Хоча висувалися відомі аргументи на користь такого визначення (оскільки група контактна, необхідно, щоб індивід одночасно  утримував в поле своїх контактів  всіх членів групи, а це, за аналогією  з пам'яттю, може бути забезпечено  у разі присутності в групі 7±2 членів), вони виявилися не підтверджені експериментально.

Якщо звернутися до практики досліджень, то там знаходимо  самі довільні числа, що визначають цей  верхній межа: 10, 15, 20 чоловік. У деяких дослідженнях Морено, автора соціометричної методики, розрахованої саме на застосування в малих групах, згадуються групи  і по 30-40 чоловік, коли мова йде про  шкільних класах.

Представляється, що можна запропонувати рішення  на основі прийнятого нами принципу аналізу  груп. Якщо вивчається мала група повинна  бути, перш за все, реально існуючої групою і якщо вона розглядається  як суб'єкт діяльності, то логічно  не встановлювати якийсь жорсткий «верхній»  межа її, а приймати за такий реально  існуючий, даний розмір досліджуваної  групи, продиктований потребою спільної групової діяльності. Іншими словами, якщо група задана в системі суспільних відносин в якомусь конкретному  розмірі і якщо він достатній  для виконання конкретної діяльності, то саме ця межа і чи можна прийняти в дослідженні як «верхній»