Методика розрахунку ліквідності та платоспроможности

     ВСТУП 

     Сучасний  стан розвитку економіки України  характеризується платіжною кризою. Це відображається на діяльності кожного  підприємства: порушується своєчасність і повнота погашення зобов'язань  щодо оплати праці, розрахунків  з  постачальниками; погіршуються взаємовідносини  з партнерами; скорочуються обсяги капітальних вкладень. За таких умов, щоб уникнути банкрутства та фінансової кризи, виникає потреба оцінити  перспективу розвитку підприємства, спрогнозувати його майбутній фінансово-господарський  стан та накреслити можливі шляхи  попередження негативних явищ. У ринкових умовах кожен господарський суб'єкт  повинен мати достовірну інформацію про ліквідність та  платоспроможність  як свого підприємства, так і своїх  партнерів.

     Суб’єкти господарювання змушені здійснювати свою діяльність максимально ефективно. Сучасне підприємство не може дозволити собі нераціонально використовувати власні та залучені ресурси.

     На  сьогоднішній день розроблено та відпрацьовано  достатньо методів проведення економічного аналізу стану підприємства. Цей  розвиток проходив в основному в  країнах з розвинутою ринковою економікою.  

     Водночас, вітчизняна наука вносить свій вклад  в дану область, пристосовуючи інструменти  фінансового аналізу до вітчизняних  умов, що характеризуються досить високими темпами інфляції, нестабільністю податкового  законодавства та інше.

     Достатність забезпеченості підприємства власними та залученими фінансовими ресурсами  зумовлюють його здатність здійснювати  ефективну господарську діяльність та розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Зовнішнім проявом фінансового  стійкості є ліквідність та платоспроможність. Неефективна діяльність підприємства, насамперед збиткова діяльність, призводить до зниження ліквідності та платоспроможності. З іншого боку, низька ліквідність  та платоспроможність не дають можливості забезпечити безперебійне постачання ресурсів, що тягне за собою простої виробництва з усіма негативними наслідками. Крім того низька ліквідність та платоспроможність підривають довіру до підприємства з боку банків, потенційних покупців та інших контрагентів, що значно знижує можливості залучення додаткових ресурсів та виходу з кризи. Тобто, низька ліквідність та платоспроможність, на фоні збиткової діяльності та недостатньої фінансової стійкості, становлять реальну загрозу існуванню підприємства. З цієї точки зору є зрозумілим важливість теми.

     Аналіз  ліквідності та платоспроможності  дозволяє визначити, наскільки ефективно  здійснюється фінансовий менеджмент на підприємстві. Проте, як свідчать дослідження, теорія і практика аналізу ліквідності  та платоспроможності в Україні  знаходяться на стадії свого становлення. Більшістю підприємств подібний аналіз практично не здійснюється, що робить тему дослідження своєчасною та актуальною.

     Метою даної курсової роботи є вивчення теоретичних основ та практичних методик розрахунку ліквідності  та платоспроможності. В першому  розділі досліджується теоретичні аспекти: даються визначення ліквідності  та платоспроможності, обґрунтовується  важливість раціонального розбиття активів та пасивів на групи, наводяться методики розрахунку основних показників ліквідності та платоспроможності. В другому розділі дається  організаційно-економічна характеристика, ЗАТ КФ «Харків’янка» аналіз ліквідності та платоспроможності якого проведено у розділі шляхи підвищення ліквідності та платоспроможності підприємства. Також, визначаються причини, що вплинули на зміну ліквідності та платоспроможності і наведено можливі шляхи покращення ситуації. Тобто, поряд з теоретичними розробками подається практичний матеріал, що дозволяє всебічно розглянути і дослідити тему роботи. 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ1

     ТЕОРИТИЧНІ  ОСНОВИ АНАЛІЗУЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ 

1. Сутність, зміст і завдання аналізу ліквідності  й платоспроможності підприємства

     Одним з основних індикаторів, що характеризують фінансову стійкість є платоспроможність. Платоспроможність у міжнародній  практиці означає достатність ліквідних  активів для погашення в будь-який момент всіх своїх короткострокових зобов'язань перед кредиторами [8, с. 86].

     Платоспроможність підприємства визначається наявністю  в його розпорядженні ліквідних активів - тих активів, які за максимально короткий термін можуть «перетворитися» у гроші, тобто бути реалізованими, або самі по собі бути засобом платежу.

     Основними ознаками платоспроможності є наявність  у достатньому обсязі засобів  на поточному рахунку й відсутність  простроченої кредиторської заборгованості.

     Звідси  головна ознака стійкості - це наявність  чистих ліквідних активів, обумовлених  як різниця між всіма ліквідними активами й всіма короткостроковими  зобов'язаннями на певний момент часу.

     У процесі аналізу досліджується  поточна й перспективна платоспроможність. У процесі аналізу поточної платоспроможності  зіставляється наявність суми платіжних  засобів із сумою термінових зобов'язань. До платіжних засобів відносять кошти (на розрахунковому рахунку, у касі), короткострокові цінні папери, які можуть бути швидко обернені в гроші.

     До  термінових зобов'язань відносять  поточні пасиви — зобов'язання й  борги, що підлягають погашенню: короткострокові кредити банку, кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги), а також заборгованість бюджету.

     Якщо  в підприємстві сума платіжних засобів (коштів і ін.) перевищує суму короткострокових зобов'язань, то воно визначається платоспроможним. Якщо в підприємстві сума платіжних засобів недостатня для погашення термінових зобов'язань, тобто сума платіжних засобів менше суми термінових зобов'язань, підприємство є неплатоспроможним. Про неплатоспроможність підприємства може сигналізувати відсутність грошей на розрахунковому, поточному й інших рахунках у банку, у касі підприємства, наявність простроченої заборгованості банку, фінансовим органам, постачальникам, прострочення з виплатою заробітної плати працівникам.

     Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві, і аналізується на підставі даних про фінансові потоки: приплив коштів повинен забезпечити покриття поточних зобов'язань підприємства.

     Перспективна  платоспроможність визначає можливість підприємства в майбутньому розраховуватися  по своїх короткострокових боргах, і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності [2, с. 274].

     Незважаючи  на те що поняття ліквідності й  платоспроможності тісно взаємозалежні, вони не є тотожними.

     Ліквідність у широкому понятті означає здатність  активів при певних обставинах обертатися в готівку, або одержувати наявні кошти для нормальної фінансово-господарської діяльності й відшкодування зобов'язань.

     Ліквідні  активи — мобільні платіжні засоби, якими можна розплатитися із кредиторами  при настанні строку платежу або  на дострокову вимогу.

     Ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, у межах якого буде здійснена  трансформація в готівку.

     Короткостроковим  періодом умовно вважається строк до року, хоча іноді він також ототожнюється  з нормальною тривалістю виробничо-комерційного циклу, тобто проміжком часу, що охоплює  закупівлю сировини, виробництво, реалізацію й одержання підприємством коштів за реалізовану продукцію. Таким  чином, ліквідність можна розглядати як час, необхідний для продажу активів, і як суму, отриману від продажу активів.

     Звідси можна дати таке визначення: ліквідність підприємства — це мобільність підприємства, його можливість (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно шукати резерви платіжних засобів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами й строками перетворення активів у кошти й обсягами й строками погашення зобов'язань.

     Підприємство, поточний  капітал якого складається переважно з коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, чим підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

     Ліквідність балансу виражається в ступені  покриття зобов'язань підприємства його оборотними активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань. Ліквідність балансу досягається шляхом перевищення оборотних активів над короткостроковою заборгованістю (зобов'язаннями) підприємства [12, с. 50 - 51].

     Як  відзначалося раніше, ліквідність активів  являє собою їхню можливість при  певних обставинах обернутися в грошову форму (готівку) для покриття зобов'язань. Із всіх активів підприємства найбільш ліквідними є оборотні, а із всіх оборотних активів найбільш ліквідні кошти, короткострокові фінансові вкладення (цінні папери, депозити й т.п.), а також непрострочена дебіторська заборгованість, строк оплати якої наступив, або рахунки, акцептовані до оплати [10, с. 216 — 217; 25, с. 230].

     Іншу  частину оборотних активів не можна з великою впевненістю  назвати високоліквідними активами ( наприклад, запаси, прострочена дебіторська  заборгованість по виданих авансах  і засобів у підзвіт).

     Між тим, при визначених умовах і грамотних  методах роботи з дебіторами-клієнтами  ця заборгованість все-таки буде повернута, а запаси реалізовані в досить короткий термін. Однак варто мати окремі види необоротних активів (транспорт, будинки, сучасне встаткування, комп'ютери й т.п.) також можна при необхідності реалізувати, навіть із більшим успіхом, чим, наприклад, деякі запаси, і одержати шукану готівку, якщо це в інтересах компанії [10, с. 216 - 217; 25, с. 230]."

     При аналізі ліквідності підприємства найбільша увага приділяється зіставленню  величин поточних активів і поточних пасивів. Тому для правильного проведення аналізу краще вміти правильно виділити з активу балансу поточні активи, а з пасиву - поточні (короткострокові) зобов'язання.

     Поточні активи включають кошти та інші активи, які передбачаються перетворити в готівку або продати, або спожити протягом нормального виробничо-комерційного циклу або протягом року, якщо тривалість виробничо-комерційного циклу менше року. Поточні зобов'язання включають: зобов'язання, які намічаються задовольнити або за рахунок активів, що класифікуються як поточні в тім же балансі, або за рахунок виникнення інших поточних зобов'язань; зобов'язання, які передбачаються задовольнити протягом короткого періоду.

     До  загального правила щодо можливості звернути поточні активи в готівку  протягом року є ряд важливих застережень. Найбільш важливе застереження стосується виробничо-комерційного циклу. Виробничо-комерційний  цикл містить у собі середній проміжок часу між придбанням сировини, матеріалів і послуг; остаточною реалізацією  у вигляді надходження коштів від продажу продукції підприємства. Цей проміжок часу може бути досить тривалим у галузях, які вимагають  тривалого періоду зберігання запасів  або здійснюють продаж на виплати. Якщо ж немає чітко певної тривалості виробничо-комерційного циклу, діє довільна норма в один рік.

     Основними статтями поточних активів є:

• кошти;
• еквіваленти коштів;
• дебіторська заборгованість і векселі до одержання;
• запаси;
• витрати майбутніх періодів.

     Кошти — це, безумовно, основна складова  поточних активів, оскільки поточні зобов'язання погашаються в грошовій формі. Однак кошти, зарезервовані для особливих цілей, таких як розвиток виробничої бази, не повинні розглядатися в якості поточних. Компенсаційні залишки під одержання банківського кредиту в більшості випадків не можуть уважатися «вільними» коштами.

     Еквіваленти коштів являють собою вкладення тимчасово вільних коштів з метою дістати прибуток. Такі вкладення повинні бути короткостроковими й відбірками, це гарантує те, що вони можуть бути легко й без втрат перетворені в кошти.

     Здатність звернути активи в готівку - не єдиний показник, що обумовлює віднесення їх у розряд поточних. Визначальну  роль тут грають наміри керівництва  відносно цих активів. Але одних  намірів недостатньо. Вартість основних коштів, які намічено продати, повинна  включатися в поточні активи тільки в тому випадку, коли підприємство має  контрактне зобов'язання покупця придбати ці активи за встановленою ціною протягом наступного року або наступного виробничо-комерційного циклу.

     Дебіторська заборгованість за винятком резервів по безнадійних боргам є поточною, якщо не являє собою заборгованість по продажу, не пов'язаних з основною діяльністю, строком більше року. Дебіторську заборгованість погашають, як правило, у поточному виробничо-комерційному циклі підприємства.

     Аналітик  повинен бути уважний при оцінці обсягу й реальності дебіторської заборгованості, особливо коли реалізація здійснюється на умовах консигнації або із правом повернення.

     Запаси  відносять до поточних активів, за винятком тих запасів, які перевищують  поточні потреби. Цей надлишок запасів варто визначати як низько ліквідні активи й відокремлювати від інших видів запасів, які пов'язані із тривалим виробничим циклом. На практиці зміни в цій області дуже значні і аналітик повинен уважно аналізувати всі відхилення від норм.

     Витрати майбутніх періодів вважаються поточними  не тому, що можуть бути звернені в готівку, а скоріше тому, що вони являють  собою авансові платежі за послуги  й поставки, які в противному випадку  вимагали б поточних грошових витрат.

     Поточні пасиви - це зобов'язання, які звичайно покриваються за рахунок наявних  поточних активів або за рахунок  створення інших поточних пасивів. На практиці найбільше широко поширені наступні види поточних пасивів:

• кредиторська заборгованість;
• векселя до оплати;
• короткострокові банківські та інші позички;
• податки та інші нарахування;
• частка довгострокової заборгованості, що підлягає виплаті в поточному періоді.

     Ці  статті поточних пасивів звичайно не вимагають подальшого уточнення. Однак, як і у випадку з поточними  активами, аналітик не може припускати, що поточні пасиви завжди будуть правильно  класифіковані. Так, у сучасній практиці поточні зобов'язання, які передбачаються рефінансувати, відображаються як довгострокові пасиви. Ступінь упевненості в можливості рефінансування найчастіше не визначена, і це у випадку несприятливого розвитку подій може негативно відобразитися на фінансовому становищі компанії.

     Поточні відстрочки податкових платежів є не більш реальними поточними активами, чим поточна заборгованість по сплаті податків - реальними поточними пасивами. Хоча вони виникають у результаті застосування загальноприйнятих методів  обліку податків, відстрочки податків не можуть служити засобом платежу, як і заборгованість по сплаті податків не завжди стає зобов'язанням, що повинне  бути виплачене в поточному періоді.

     Багато  фірм, у яких основні засоби служать  головними «робочими активами», наприклад транспортні організації  й деякі лізингові компанії, розглядають  як поточний актив очікуваний виторг, за рахунок якої вони повинні оплатити свої поточні зобов'язання по закупівлі  встаткування. Таке трактування припускає відсутність усяких розходжень між групами статей балансу як у компанії, що займаються операціями з нерухомим майном, так і в банках і страхових компаніях, і пов'язана з їхніми спробами повідомити користувача звітності про їхні «особливі» умови фінансування їхньої діяльності; вони затверджують, що розмежування статей на короткострокові й довгострокові за загальними правилами до них незастосовне й що їхня діяльність не має ніяких паралелей з діяльністю звичайних торговельних або промислових підприємств [1, с. 398 - 401].

     Деякі із цих специфічних обставин дійсно можуть мати місце, але вони не завжди змінюють співвідношення поточних зобов'язань  і ліквідних коштів, які є у  фірми для їхнього покриття. Саме на це співвідношення аналітик і повинен  звернути увагу при оцінці ліквідності.

     Основною  ознакою ліквідності є формальне  перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими  пасивами. Чим більше це перевищення, тим краще фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності. Якщо величина оборотних активів недостатньо  велика в порівнянні з короткостроковими пасивами, то поточний стан є нестійким і може виникнути ситуація, коли він не буде мати досить коштів на розрахунки за своїми обов'язками і змушений буде або порушити технологічний процес (наприклад, терміново продати частину запасів або обтяжувати себе новими боргами), або розпродати частну довгострокових активів.

     Від того, наскільки забезпечена відповідність  між даними групами активів і  пасивів, багато в чому залежить платоспроможність  або неплатоспроможність організації  з можливим порушенням процедури  банкрутства.

     Справа  в тому, що неплатоспроможна організація може бути визнана навіть при достатнім перевищенні статей активу над її зобов'язаннями, якщо капітал вкладений у важко реалізуючи статті активу. І хоча затримка в платежах, загалом кажучи, явище тимчасове, вона може послужити початком припинення всіх платежів у випадку стабільної невідповідності строків оборотності зобов'язань підприємства і його майна.

     Залежно від мети аналізу ліквідності  в системі показників поточної платоспроможності  виділяють коефіцієнти, що характеризують діяльність функціонуючого підприємства, і коефіцієнти, застосовують для  аналізу ліквідованого підприємства.

     З обліком цього варто розрізняти поняття поточної, операційної й  термінової ліквідності [8, с. 90; 10, с. 379].

     Поточна ліквідність характеризується відповідністю  дебіторської заборгованості й коштів короткостроковим зобов'язанням.

     Поняття операційної ліквідності доцільно використовувати для характеристики відповідності груп активів і  пасивів по строках їхньої оборотності  в умовах нормального функціонування підприємства.

     Поняття термінової ліквідності може використовуватися  при оцінці здатності підприємства для погашення зобов'язань у випадку ліквідації.

     Важливість  ліквідності найкраще можна усвідомити, оцінивши можливі наслідки «достатньої» здатності підприємства покрити  свої короткострокові зобов'язання.

     Існує кілька ступенів ліквідності.

     Недостатня  ліквідність, як правило, означає, що підприємство не в змозі скористатися перевагами знижок і виникаючими вигідними  комерційними можливостями. На цьому рівні недолік ліквідності означає, що немає свободи вибору і це обмежує своду дій керівництва.

     Критичний недолік (дефіцит) ліквідності наступає у випадку, якщо підприємство не здатне погасити свої поточні борги й  зобов'язання. Це може привести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень і необоротних активів, а в самому гіршому випадку - до неплатоспроможності й банкрутства.

     Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення  прибутковості, втрату контролю й часткову або повну втрату вкладень капіталу. У випадку, коли власники несуть необмежену відповідальність, їхні збитки можуть навіть перевищити первісні вкладення.

     Для кредиторів недостатня ліквідність  їхнього боржника може означати затримку в сплаті відсотків і основної суми боргу або часткову або повну  втрату позичених засобів. Поточний стан ліквідності компанії може вплинути також на її відносини із клієнтами  й постачальниками товарів і  послуг. Така зміна може виражатися в нездатності даного підприємства виконати умови контрактів і привести до втрати зв'язків з постачальниками. Ось чому ліквідності надається  таке велике значення. Тому що якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їхньої оплати, його майбутнє існування ставиться під сумнів, і це відсуває всі інші показники діяльності на другий план. Визначення прийнятного для компанії рівня ліквідності в короткостроковому періоді тісно пов'язане з оцінкою несистематичних фінансових ризиків, з якими вона зіштовхується. 

     Хоча  використовувані в обліку визначення сформульовані на базі припущення про  безперервність життєдіяльності підприємства, аналітик завжди повинен перевіряти обґрунтованість такого припущення, вивчаючи ліквідність і платоспроможність  підприємства.

     Досліджуючи взаємозалежність ліквідності й  платоспроможності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною категорією, чим платоспроможність. Справа в  тому, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово складається певна структура активів і джерел засобів, різкі зміни яких порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачених границях, що й дає підстави аналітичним агентствам розраховувати й публікувати середньо галузеві й середньо групові значення цих  показників для використання в міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямків виробничої діяльності.

     Предметом аналізу ліквідності є процеси  формування, здійснення й коректування політики керування платоспроможністю  підприємства в короткостроковому  періоді. Основними завданнями аналізу  ліквідності є:

1. Оцінка ступеня ліквідності оборотних активів підприємства.
2. Оцінка ліквідності балансу підприємства.
3. Оцінка рівня платоспроможності підприємства в короткостроковому періоді.
4. Формування інформації про політику, що проводиться господарюючим суб'єктом по підтримці необхідного рівня платоспроможності.
5. Оцінка перспектив розвитку й розробка рекомендацій з усунення факторів, що несприятливо впливають на платоспроможність.

     Предмет аналізу ліквідності й разом  з ним завдання визначаються рівнем розвитку фінансового менеджменту  на підприємстві й ефективністю політики керування грошовими потоками, що забезпечує здатність вчасно задовольняти вимоги кредиторів. Тому фахівець, що проводить аналіз платоспроможності, зобов'язаний установити найбільш пріоритетні цілі для конкретного підприємства, склавши їхню ієрархію, з метою оптимізації спрямованості зусиль на одержання максимального ефекту.

     До  основних користувачів інформації, отриманої  в результаті проведення аналізу  ліквідності, у першу чергу відносяться фінансові менеджери підприємства, потенційні інвестори, постачальники, клієнти, працівники підприємства (наприклад, відносно реальності виплати обіцяних преміальних і інших матеріальних заохочень) і, безумовно, власники, що відслідковують ефективність роботи менеджерів.

     Для забезпечення вірогідності аналізу  ліквідності результатів необхідно  досліджувати такі аспекти [8, с. 88]:

     — приналежність активів;

     — наявність умовних зобов'язань (гарантійних, потенційних зобов'язань).

     Важливим  етапом проведення аналізу ліквідності  є процедура обробки зібраної інформації за допомогою аналітичних  методів. Використання різних аналітичних  методів варто здійснювати в  комплексі, що дозволить одержати більш  повне й наближене до реального  стану опис платоспроможності підприємства й ліквідності його активів.

     Так, використовуючи метод угруповання, можна сформувати баланс в адаптованій  для проведення аналізу ліквідності  формі - по ступеню або зменшення або зростання (залежно від завдання аналізу) ліквідності, при цьому довільно становлячи групи статей активу й пасиву. Потім доцільно побудувати структуру усередині кожної із груп і по балансі в цілому, застосовуючи доступні екноміко-математичні методи.

     Застосування  методу фінансових коефіцієнтів дозволяє зробити висновки, що стосуються:

• відповідності отриманих результатів середньо галузевим і нормативним показникам;
• динаміки змін статей поточних активів і короткострокової заборгованості;

     —ступеня  ліквідності тих або інших  статей балансу;

     —відсутності політики керування платоспроможністю, а при її наявності, - ступеня ефективності прийнятих мір.

     Безумовно, весь процес проведення дослідження  не буде повним без розробки рекомендацій, спрямованих на поліпшення платоспроможності  підприємства в майбутньому. 

2. Аналіз  ліквідності балансу підприємства

     Аналіз  ліквідності проводиться з метою  визначення платоспроможності підприємства в короткостроковому періоді  по зобов'язаннях, строк погашення  яких повинен наступити не більш  ніж через 12 місяців з дати складання  балансу.

     Процедура аналізу ліквідності балансу  складається в порівнянні коштів по активу із зобов'язаннями по пасиву. Для цього активи повинні бути згруповані по ступеню їхньої ліквідності, а зобов'язання - по строках їх погашення в порядку зростання строків.