Місцеві фінанси зарубіжних країн

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Важливою ланкою на шляху впровадження європейських стандартів місцевого самоврядування в Україні, його фінансово-економічних основ стало приєднання України до Європейської Хартії місцевого самоврядування [3], яка була ухвалена країнами-членами Ради Європи в жовтні 1985 року.

Європейська Хартія місцевого самоврядування визначила принципові засади організації  фінансів місцевого самоврядування. Її впровадження означає докорінну  зміну організації всієї фінансової системи країни, перегляд існуючої моделі організації державної влади і місцевого самоврядування, докорінну демократизацію суспільного життя. Враховуючи це, впровадження системи місцевого фінансування та міжнародних стандартів організації місцевих фінансів для кожної з держав, що ратифікувала Хартію, є досить складним процесом [5].

Радою Європи більше ніж у 30 країнах, які ратифікували Хартію, було проведено  аналіз, який засвідчив, що не лише Україна, а й інші держави не завжди дотримуються принципів Хартії і мають труднощі щодо впровадження міжнародних стандартів організації місцевих фінансів. Але ці труднощі не знімають відповідальності за реалізацію міжнародних зобов'язань з України та інших країн.

В сучасних умовах економічний зміст  бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Залежно від організації бюджетного процесу відбувається формування фондів споживання та нагромадження, а також визначається роль бюджету в управлінні економікою.

Важливим є постійне удосконалення  системи мобілізації доходів  бюджету. При цьому аналіз світового  досвіду формування місцевих бюджетів дасть можливість запропонувати  вже перевіренні пропозицій щодо реформування системи бюджетних відносин

Щодо формування місцевих бюджетів зарубіжних країн, то в більшості  з них, вони формуються за рахунок  наступних джерел: місцевих податків, доходів від підприємницької  діяльності, державних трансфертів, позик тощо. Крім того, важливу роль відіграють доходи від підприємств та власності місцевих органів, від комунальних послуг та грошових платежів.

Як правило, в процесі формування місцевих бюджетів зарубіжних країн  місцеві органи, в більшості з  них, не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено високим рівнем концентрації фінансових ресурсів у центральних бюджетах, що знижує значення місцевих бюджетів у вирішенні важливих для населення завдань.

Питання, пов'язані зі становленням і розвитком місцевих фінансів в  Україні, досліджували відомі вітчизняні вчені-економісти, зокрема: В. Андрущенко, О.Василик, О. Кириленко, В.Кравченко, І.Луніна, Слухай, В. Суторміна, В. Федосов, С.Юрій та ін.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження є особливості формування місцевих бюджетів.

Предметом дослідження курсової роботи є зарубіжний досвід організації місцевих фінансів.

Метою курсової роботи є дослідження зарубіжного досвіду організації місцевих фінансів.

В роботі використовуються наступні методи: історичний, аналітичний, раціональний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

Розділ 1. Загальна характеристика та принципи організації місцевих фінансів

1.1. Сутність та роль місцевих  фінансів

Місцеві фінанси займають важливе  місце у фінансовій системі країни поряд з державними фінансами, фінансами  суб'єктів господарювання і фінансами  домогосподарств. Головною передумовою існування місцевих фінансів як окремої і специфічної ланки фінансової системи країни є конституційне закріплення інституту місцевого самоврядування – права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до чинного законодавства. Повноцінне функціонування місцевого самоврядування потребує розмежування завдань, повноважень і відповідальності між державою в особі її владних структур і органами місцевого самоврядування. Таке розмежування передбачає відповідний поділ джерел і забезпечення адекватними обсягами фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів державної і місцевої влади [35].

Місцеві фінанси як економічна категорія  – система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань. Таким чином, у запропонованому визначенні можна виділити такі характерні особливості:

1. зв'язок із більш загальною і вихідною категорією – фінансами, яка, як зазначалося у попередніх розділах, є системою економічних відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту;
2. у процесі здійснення цих відносин відбуваються формування, розподіл і використання централізованих фінансових ресурсів, які головним чином функціонують у фондовій формі;
3. цільова підпорядкованість цієї системи відносин – це забезпечення органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на них функцій і завдань [35].

Проте правильність такого визначення потребує свого практичного підтвердження, а саме з'ясування таких питань: наскільки  незалежні органи місцевого самоврядування від центральної влади, чи володіють  вони достатніми фінансовими ресурсами  для виконання своїх завдань, чи можуть вони самостійно ними розпоряджатися.

У сучасній науковій літературі України  та країн пострадянського простору місцеві фінанси досліджуються  в контексті функцій, завдань  і ролі органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим важливими є питання про розмежування повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування; обґрунтування доцільності надання окремих державних повноважень органам місцевого самоврядування і гарантування відповідного фінансового забезпечення їх виконання; окреслення складу і визначення обсягів фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування; забезпечення самостійності й ефективності у їхньому використанні; державна фінансова підтримка місцевої влади.

Зміст місцевих фінансів як системи економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань, детальніше виявляється у функціях, які вони виконують. Як відомо, функції – вияв суті кожної економічної категорії. Говорячи про функції, тим самим розкривається призначення і роль певної категорії.

Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від  фінансів загалом, а місцеві фінанси  виступають як складова фінансової системи країни, то функції фінансів і місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, а призначення останніх зумовлено сутністю, функціями і роллю фінансів як однієї з найважливіших економічної категорії ринкового господарства. Місцевим фінансам притаманні такі функції: розподільна, контрольна та стимулююча [35].

Розподільна функція місцевих фінансів виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого  самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань. Кошти, що акумулюються у місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, зосереджені на загальнодержавному, обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання [35].

Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні  звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси та майно, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових засобів, їх цільове та економне використання.

Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких  умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.

Аналіз чинної законодавчої бази, яка регламентує функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити такі основні  принципи організації місцевих фінансів, що передбачають:

• обов'язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням;
• чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним і місцевими бюджетами;
• надання відповідних власних доходів місцевому самоврядуванню;
• самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;
• державну фінансову підтримку несамодостатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання;
• стимулювання збільшення доходів як державного, так і місцевих бюджетів;
• раціональне та економне використання матеріальних і фінансових ресурсів;
• здійснення постійного контролю за використанням наявних ресурсів;
• гласність та відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування;
• залучення широких верств громадськості до прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів [35].

Таким чином, головним призначенням місцевих фінансів є забезпечення фінансовими  ресурсами діяльності органів місцевого  самоврядування, пов'язаної зі здійсненням  ними своїх функцій і повноважень; найбільш повне задоволення потреб населення територіальних громад та якісне надання локальних суспільних послуг; формування стимулюючого механізму щодо раціонального використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів, пошуку додаткових джерел доходів.

Місцеві фінанси взаємодіють зі всіма іншими ланками і суб'єктами фінансової системи країни в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту. Найбільш тісний взаємозв'язок спостерігається з державними фінансами, а в їх складі – з державним бюджетом, оскільки він є основним джерелом, з якого надається фінансова допомога місцевим бюджетам у випадках, коли заплановані видатки перевищують доходи, що надходять у розпорядження органів місцевого самоврядування. Крім того, згідно з чинним законодавством місцеві бюджети значною мірою формуються за рахунок загальнодержавних податків і зборів, які повністю або частково зараховуються до їх дохідної частини.

Населення адміністративно-територіальних одиниць, суб'єкти господарювання всіх форм власності, що там діють, виступають платниками податків та інших обов'язкових платежів, які також формують дохідну базу місцевих бюджетів. За рахунок видатків з місцевих бюджетів проводиться фінансування місцевого господарства, утримуються соціально-культурні заклади та органи управління, які надають громадянам локальні суспільні послуги [35].

Місцеві фінанси в межах фінансової системи взаємодіють з фінансовим, у тому числі фондовим ринком, –  при здійсненні органами місцевого  самоврядування місцевих запозичень, а саме у процесі випуску, розміщення, обслуговування та погашення місцевих позик. На етапі становлення і розвитку ринкових відносин така діяльність органів місцевого самоврядування набуває все більшого поширення.

1.2. Основні принципи організації  фінансових ресурсів органів  місцевого самоврядування зарубіжних країн

Визначення основних принципів  системи формування доходів місцевих бюджетів відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування є  важливим з погляду механізму  функціонування її складових. Зокрема:

• органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень;
• відповідність обсягу фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування їхнім функціям, передбаченим конституцією або законом;
• частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків і зборів, розмір яких встановлюється законодавчо;
• фінансові системи мають достатньо диверсифікований і підвищувальний характер та повинні забезпечувати можливість проводити наявні ресурси відповідно до реального зростання вартості виконання завдань органами місцевого самоврядування;
• запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій або запровадження аналогічних заходів;
• органи місцевого самоврядування інформуються відповідним чином про порядок виділення їм перерозподілених ресурсів;
• надання дотації не скасовує основоположну свободу органів місцевого самоврядування на здійснення політики в межах власної компетенції;
• органи місцевого самоврядування законодавчо наділені повноваженнями щодо доступу до національного ринку капіталу [4].

Відповідно до ст. 8 Всесвітньої  декларації місцевого самоврядування визначено принципи системи формування доходів місцевих бюджетів, а саме:

• органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної політики на адекватні власні фінансові ресурси, якими можуть вільно розпоряджатися відповідно до своїх повноважень;
• розподіл ресурсів між органами різних рівнів влади має здійснюватися в пропорціях відповідно до покладених на них завдань, а також з огляду на їх природу для надання суспільних послуг і адекватного планування фінансів. Збільшення повноважень повинно супроводжуватися наданням ресурсів, необхідних для їх виконання;
• оптимальна пропорція фінансових ресурсів, спрямованих на органи місцевого самоврядування, має виходити з обсягу місцевих податків та зборів, які ними встановлюються;
• з метою забезпечення наданих повноважень оптимальним обсягом ресурсів механізм стягнення податків та зборів органів місцевого самоврядування має бути досить гнучким;
• для зменшення диференціації обсягу надходжень між регіонами різного рівня розвитку повинна застосовуватися система фінансового вирівнювання;
• права органів місцевого самоврядування щодо встановлення норм та обсягу податків і зборів, спрямованих на місцеві бюджети, мають бути чітко визначенні законодавчо;
• при наданні міжбюджетних трансфертів з державного бюджету на фінансування певних регіональних проектів права органів місцевого самоврядування в жодному разі не повинні обмежуватися чи порушуватися [5].

Стандарти організації фінансів місцевого  самоврядування визначені ст. 9 Хартії, яка має назву "Фінансові засоби органів місцевого самоврядування. Основні стандарти організації  місцевих фінансів зводяться до восьми принципових положень [4].

По-перше, органи місцевого самоврядування в межах загальнодержавної економічної  політики мають право вільно розпоряджатися достатніми власними фінансовими ресурсами. Ця вимога Хартії означає, що центральний  уряд має наділити органи місцевого самоврядування власними фінансовими ресурсами, тобто засобами, які належать місцевому самоврядуванню на постійній основі. Тобто це ті фінансові ресурси, які органи місцевого самоврядування отримують не з бюджету вищого адміністративного рівня, а мобілізують шляхом реалізації власних фіскальних повноважень.

Крім того, згідно з цим принципом, органи місцевого самоврядування не можуть бути позбавлені державною владою права самостійно визначати свої видатки. Також варто врахувати, що реалізовуючи цей принцип Хартії необхідно врахувати й достатність фінансових ресурсів. Принцип достатності фінансових ресурсів тісно пов'язаний із завданнями, що покладаються на органи місцевого самоврядування. Таким чином, органи місцевого самоврядування повинні мати достатні фінансові ресурси для надання покладених на них завдань [14].

По-друге, тісно пов'язаним з першим стандартом організації місцевих фінансів є й наступний. Відповідно до нього, обсяг фінансових ресурсів органів  місцевого самоврядування має  відповідати функціям, передбачених чинним законодавством. Тобто органи місцевого самоврядування повинні мати чітко визначені конституцією та законами функції, які їм передає державна влада. А отже, органи місцевого самоврядування повинні мати фінансові ресурси, які надають їм можливість реалізовувати ці функції, тобто здійснювати їх фінансове забезпечення. Слід зазначити, що розподіл фінансових ресурсів між рівнями державного управління і місцевого самоврядування повинен здійснюватись лише на основі розподілу функцій між рівнями державної влади і місцевого самоврядування [17].

По-третє, відповідно до Хартії, частина  фінансових ресурсів органів місцевого  самоврядування має формуватись  від місцевих податків і зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах чинного законодавства. Це означає, що частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів. Хартія не визначає обсяги цієї частини, але зарубіжний досвід свідчить, що місцеві податки і збори є головним доходним джерелом органів місцевого самоврядування в розвинених країнах.

Цей стандарт Хартії також встановлює принцип, згідно з яким органи місцевого  самоврядування наділяються повноваженнями встановлювати місцеві податки  і збори. Але ці повноваження не є абсолютними, оскільки місцеві податки і збори органами місцевого самоврядування встановлюються в межах чинного законодавства.

В країнах з унітарним державним  устроєм такі законодавчі акти ухвалюються  центральною державною владою, в країнах з федеративним устроєм ці закони приймаються органами державної влади суб'єктів федерації. У більшості країн світу органам місцевого самоврядування надано право визначати ставки місцевих податків і зборів у межах чинного законодавства [12].

По-четверте, фінансові системи, які формують підґрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування мають бути достатньо диверсифікованими і мобілізувати наявні ресурси. Цей стандарт означає, що джерела доходів органів місцевого самоврядування мають бути різноманітними і не обмежуватись лише кількома їх видами [2].

По-п'яте, Хартія передбачає захист більш "слабких" у фінансовому відношенні адміністративно-територіальних одиниць  і вимагає запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій або  запровадження аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування. Відповідно до Хартії такі заходи не повинні завдавати шкоди повноваженням органів місцевого самоврядування, які вони здійснюють в межах їхньої власної компетенції. Тобто, відповідно до Хартії, більш "слабкі" у фінансовому відношенні органи місцевого самоврядування захищаються державою. Це здійснюється за рахунок запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій, які виникли об'єктивно внаслідок нерівномірності розподілу на території продуктивних сил та податкової бази. Крім того, такі заходи запроваджуються для усунення наслідків нерівномірного розподілу фінансових джерел. Заходи фінансового вирівнювання не повинні завдавати шкоди повноваженням органів місцевого самоврядування, згортати їх фінансову автономію чи обмежувати їх власну компетенцію [28].

По-шосте, відповідно до Хартії, органи місцевого самоврядування повинні  інформуватись відповідним чином  про порядок виділення їм фінансових ресурсів, а також про перерозподіл цих ресурсів. Це означає, що органи місцевого самоврядування безпосередньо отримують інформацію про надання їм фінансової підтримки з боку держави, а також інформацію про обсяги фінансових ресурсів, які будуть вилучатись з місцевих бюджетів цих органів місцевого самоврядування, які мають надлишок фінансових ресурсів для виконання покладених на них завдань. Крім того, цей принцип Хартії встановлює, що всі заходи, пов'язані з наданням фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування та їх вилучення, мають погоджуватись урядом з органами місцевого самоврядування [14].

По-сьоме, Хартія встановлює, що в міру можливості, дотації органам місцевого  самоврядування не призначаються для  фінансування конкретних проектів. Відповідно до Хартії, надання дотацій не скасовує основоположну "свободу" органів місцевого самоврядування проводити свою політку в межах їхньої власної компетенції. Варто відмітити, що обсяг дотацій в структурі доходів органів місцевого самоврядування суттєво впливає на їх автономію. Чим менший цей обсяг, тим менш залежні органи місцевого самоврядування від органів влади вищого рівня.

По-восьме, Хартія встановлює, що для  цілей здійснення позик інвестиційного капіталу органи місцевого самоврядування повинні мати доступ до національного ринку капіталу в межах чинного законодавства. Це означає, що органи місцевого самоврядування можуть здійснювати власні інвестиційні проекти, які, в основному, фінансуються за рахунок позичкового капіталу. Крім того, органи місцевого самоврядування можуть позичати кошти у різних формах, зокрема, в банківських установах, шляхом випуску місцевих позик, у бюджетах вищого адміністративного рівня тощо. Відповідно до Хартії, органи місцевого самоврядування є рівноправними суб'єктами національного ринку капіталу, але їх діяльність на цьому ринку має бути обмежена чинним законодавством.

Більшість стандартів організації  місцевих фінансів в Україні, які  визначено Європейською Хартією, поки що залишаються нереалізованими. Але  здійснено конкретні кроки з  метою створення ефективного місцевого самоврядування, що докорінно оновить фінансову систему держави. Перші кроки щодо реформування системи місцевого самоврядування та фінансової системи України, які розпочалися після ухвалення Конституції України [1], а згодом і змін до неї, засвідчують, що Україна розпочала наближатися до міжнародних стандартів організації місцевих фінансів.

Отже, як самостійна галузь фінансової науки існує вчення про місцеві фінанси. Це – вчення про систему формування, розподілу та використання грошових та інших фінансових ресурсів місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій. Розробка такого вчення в Україні є об'єктивно необхідною потребою, пов'язаною з відновленням на початку 90-х років і розвитком місцевих фінансів як самостійної складової національної фінансової системи.

Вчення про місцеві фінанси  є цілісною системою теоретичних  положень про видатки та доходи цих  органів влади, про способи формування доходів, про фінансові інститути, про суб'єкти та об'єкти системи, про  фінансові відносини між суб'єктами системи, між системою та іншими ланками фінансової системи держави в цілому.

Розділ 2. Організація  місцевих фінансів зарубіжних країн

2.1. Аналіз структури іноземних  місцевих фінансів

Власні доходи місцевих бюджетів становлять, наприклад, у Швеції і Швейцарії – 70%, у Норвегії – 56%, в Іспанії – 50% доходів місцевих бюджетів.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є розподіл місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих, бюджетів. Це місцеві поточні чи адміністративні бюджети і місцеві бюджети розвитку чи інвестиційні бюджети. Кожний з цих бюджетів має власні витрати і власні доходи.

Витрати місцевого поточного бюджету  направляються на поточні потреби, на забезпечення утримання соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату витрат з боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, і деяких інших доходів [18, 57].

Витрати бюджету розвитку, чи бюджету  інвестицій, направляються на розвиток соціальної інфраструктури, на капітальні вкладення, на придбання устаткування й оснащення, на інші інвестиційні програми, на сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, і за рахунок деяких інших джерел. Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на витрати поточних бюджетів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн с також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У  Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою уточнює основний бюджет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіх можливих змін фінансових показників протягом бюджетного року. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і інвестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основний місцевий бюджет можна скорегувати за допомогою додаткового бюджету. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін в основний бюджет. Додатковий бюджет також забезпечує зв'язок між основними бюджетами попереднього і поточного фінансового року. Він включає в поточному бюджетному році залишки і дефіцити бюджету попередньої о фінансового року.

Приєднані бюджети відображають фінансові  операції окремих місцевих суспільних служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Цс, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоустрій та ін. Формування приєднаного бюджету дозволяє направляти доходи відповідної служби на її фінансування. Приєднані бюджети формуються і виконуються в тому ж порядку, що й основні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються в загальне сальдо основних бюджетів [18, 58].

Доходи місцевих бюджетів формують насамперед податки. Розрізняють три  основні групи місцевих податків.

1) Місцеві прямі і непрямі податки, які застосовуються практично в усіх країнах. Широко розповсюдженими прямими місцевими податками є майнові, промислові, поземельні і податки на автомобілі, а в ряді країн – на жителів і на професію (Франція). У бюджетах земель ФРН головне місце належить прямим податкам. Серед них виділяється прибутковий податок на прибуток корпорацій, на майно, податок зі спадщини. Головними прибутковими джерелами провінцій Канади слугують: прибутковий податок з населення, податок на прибуток корпорацій.

До місцевих непрямих податків належать податки на покупки, акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої, споживання електрики  і газу. У Великобританії місцеве  непряме оподатковування, власне кажучи, відсутнє.

2) Другу групу місцевих податків  можна назвати податками, що стягуються як надбавки до загальнодержавних податків чи як-відрахування від них (приміром, в Італії – до поземельного і сільськогосподарського податків). Ці податки встановлюються у відсотках до державних податків, які збираються на території місцевих органів влади. Зокрема, у ФРН: прибутковий (розподіляється між федерацією, землями і громадами в пропорції 42,5% : 42,5% : 15%; корпораційний (між федерацією і землями поділяється порівну – 50% : 50%); ПДВ (пропорція дуже рухлива, але варіює на рівні 65% : 35% між федерацією і землями).

3) Інші місцеві податки становлять  особливу групу місцевих податків. Це податки на видовища, собак,  заняття торгівлею, на володіння  транспортними засобами, на видачу  ліцензій, на гральний бізнес {Іспанія)  та ін. Як правило, ці податки великого фінансового значення для доходів місцевих бюджетів не мають [18, 59].

Певне місце у формуванні місцевих бюджетів займають неподаткові доходи. До них належать доходи: від власності, керованої місцевими органами влади; від здачі в оренду чи продажу землі, лісових масивів; від експлуатації водойм, комунальних підприємств; від надходжень судових мит, штрафів, різних зборів.

У ряді країн встановлюються додаткові  податки на вивіз сміття, на споживання енергії і т.п. Неподаткові доходи займають скромне місце в загальних доходах місцевих бюджетів. Їхня питома вага коливається в різних країнах від 10 до 30% загальних доходів.