Індійський танок. Костюм для виконання храмового танцю

Зміст

 

Вступ            3

 

1. Індійський костюм для виконання храмових танців:     5

     трансформація  у часі

     1. Індійська культура – світова духовна скарбничка    5

     2. Історія індійського танцю.        7

    3. Техніки та особливості виконання індійського танцю    8

    4. Роль костюму в індійському танці              10

    5. Сарі                   11

    6. Сучасний танцювальний костюм. Костюм - «піжама»          13

    7. Аксесуари виконавиці                14

 

Висновок 1                   15

 

ΙΙ. Дослідження особливостей конструкції та технології            16

     виготовлення костюму до техніки Бхарата Натьям

1. Місце індійського танцю у сучасному світі.             16

      Моніторинг обізнаності молоді з теми індійського костюму

2. Порівняльна характеристика костюмів для різних технік           19

виконання індійського танцю

    3. Аналіз різновидів костюму для стилю Бхарата Натьям          20

     4. Виявлення особливостей крою костюму «піжама»           21

     5. Технологія виготовлення індійського костюму «піжама»          24

 

Висновок 2                   25

 

Висновки                   26

 

Список літератури                 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. В наш бурхливий час люди намагаються знайти способи уникнути негативного впливу, відшукати можливість направити свої сили на самовдосконалення та пошук власного «Я». Деякі намагаються досягнути такої мети за допомогою східних культур. У нашому неспокійному, наповненому масою негативу житті гармонія сходу здається  чимось недосяжним, але бажаним і омріяним. Серед інших культур сходу, індійська культура займає одне з перших місць, адже вона поєднує в собі оригінальність, естетику та філософський зміст. А шанувальники танцювального мистецтва можуть вважати її особливо цікавою, бо танок займає чи не найвищу позицію серед інших видів індійського мистецтва. Звільнитися від негативу можна лише через спілкування з красою, тому індійський танець є шляхом для визволення з поганого впливу. Його гарний вплив на здоров'я як моральне, так і фізичне можна довести на прикладі багатьох представників цього мистецтва. Як ще ми зможемо привести до ладу і тіло, і розум одночасно? Індійський танок можна вважати універсальним засобом самовдосконалення. А костюм, як відомо, є невід'ємною частиною танцю, не тільки своєрідним антуражем, а ще й важливою деталлю філософії танцю.

Мета роботи. Не дивлячись на зацікавленість танцем багатьох осіб, початківцю, що намагається заглибитися в танок та дізнатись про нього більше, нелегко буде розібратися у тому океані інформації, що надають нам різні джерела. Для того, щоб пошити костюм власноруч і зробити це доступним для тебе методом, треба вивчити і проаналізувати багато статей. Тому моєю задачею було переробити інформацію та зробити її доступною і цікавою для сприйняття людьми з різним рівнем освіченості з даної теми. Для початківця це стане допомогою у детальному знайомстві з танцем і костюмом, а для людини вже освіченої така робота може бути корисна для систематизації знань і цікавою, як будь-який чужий досвід. 

Завдання:

1. Представити індійську культуру взагалі та визначити у ній місце індійського танцю.
2. Вивчити різні види танцю, вказати на їх особливості і відмінності.
3. Зібрати інформацію про танець техніки Бхарата Натьям
4. Дослідити різні костюми для виконання цього танцю.
5. Розробити анкету і провести  моніторинг рівня освіченості молоді у сфері індійського танцю і костюму.
6. Проаналізувати відмінності в індійському костюмі для різних танцювальних технік.
7. Проаналізувати переваги і недоліки костюмів для виконання танцю техніки Бхарата Натьям та обрати найкращий варіант для пошиття.
8. Розглянути варіанти крою обраного костюму і визначити найкращий.
9. Пошити костюм для індійського танцю техніки Бхарата Натьям.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є наукові роботи світових знавців індійської культури, матеріали Інтернет-видань та власний практичний досвід з питань, пов'язаних з даною темою.

У роботі використані  описовий, порівняльно-аналітичний, зіставний  та структурний методи.

Об’єкт дослідження. Для всіх, хто цікавиться індійською культурою і танцем взагалі потрібно вміти розбиратись у особливостях цього мистецтва.

Предметом є індійський костюм, як невід'ємна частина танцювального мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Індійський костюм для виконання храмових танців: трансформація у часі

 

Багатогранна індійська  культура увібрала в себе усе те давнє багатство нації, що заслуговує на повагу і захоплення. Перлиною її можна справедливо вважати саме індійський танок, що став своєрідної візитною карткою культури цієї країни. Цей вид мистецтва є особливим, не схожим на інші. Він вбирає в себе безліч деталей, симбіоз яких і є танцем у вищому розумінні цього слова. Невід'ємною його частиною є саме костюм, без нього неможливе повне сприйняття танцю, за його відсутністю втрачається сенс дійства. Для того, щоб ми змогли зрозуміти його значення, необхідно поглибитися в культуру Індії та з'ясувати особливості танцю. Тільки тоді ми будемо мати повне уявлення про костюм і зможемо  приступити до власне дослідження.

 

Ι.1. Індійська культура – світова духовна скарбничка

 

Індія – одна з найгарніших  країн світу. Напевно, жодна країна не може порівнятися з її багатою  культурою, її звичаями. Вже змалечку кожна дитина починає пізнавати  щось про Індію. Спочатку це всесвітньо відомі індійські казки, потім книжки Кіплінга й інших письменників. І тому я вважаю, що ця країна дуже цікава й хвилююча. Індія не схожа на жодну з азіатських чи європейських країн, вона індивідуальна – ось у чому полягає її краса й чарівність.

Культура Індії дуже багатогранна:

• Індійська література (мал. 1) відома на весь світ завдяки таким літературним пам’яткам, як Рігведа (бл. 1300-1100 р.р. до н.е.); Махабхарата, яку було створено через декілька століть; Упанішади (бл. 500 р. до н.е.) і Рамаяна, що з'явилася пізніше за всіх. Інші класичні твори зображують різноманітну тематику, включаючи мистецтво дипломатії, обов'язки правителів і граматичні навички. В цілому художня література не була обмежена наперед встановленими сюжетами або формами і охоплювала всі сторони життя. Також не треба забувати відомих індійських авторів: Рабіндраната Тагора (1861-1941), Майтхилішарана Гупта (1886-1964), Сумітранандана Панта (1900-1977), Према Чанда, Джайнендра Кумара (нар. 1905), Нараяна Менон Валлатхола (1878-1958).¹
• Також не залишилася непоміченою й архітектура Індії (мал. 2). Це і незабутній Тадж-Махал - п'ятибанна будівля (висота з центральним куполом близько 74 м) на платформі, з 4-ма мінаретами по кутах. Стіни будівлі викладені білим полірованим мармуром з інкрустацією самоцвітами. До Тадж-Махалу примикає регулярний ("райський") сад з фонтанами і басейнами. Мавзолей гармонійно пов'язаний з природою, він прекрасний у будь-яку пору дня і року. Тадж-Махал сам по собі - це досконала картина, досконала мелодія, він знаходить відгук у душі кожної людини! Це не просто вище у своєму роді породження мистецтва, а взагалі одна з вершин людського генія. Окрім нього, архітектура Індії славиться ще й мечеттю Джамі-Масджид, що відрізняється вишуканими пропорціями і розташована навпроти не менш геніального архітектурного пам’ятника Червоного форту, та багатьма іншими архітектурними спорудами.
• Індійський живопис вражає своєю давньою історією (мал. 3 ).. Перші наскельні малюнки, знайдені на території Індії, на думку вчених, були створені 25-40 тисяч років тому. Що стосується сучасного живопису, то визначною художньою технікою є мистецтво мадхубані – художній, стилізований і символічний живопис, для якого характерне зображення головних богів індійського пантеону². Але художницями жінок, вірних цьому мистецтву, почали вважати лише у 70-х роках ΧΧ століття.

З яскравих представників сучасного мистецтва можна виділити Макбула Фіда Хусайна, у якого основними мотивами в картинах є зображення сцен з міфів і фольклору, Сатиша Гурджала, що надихається багатим минулим своєї країни, та легендарного Крішен Кханна, живопис якого не зупиняється лише на зображенні національних сюжетів, а й відтворює життя інших азійських народів.

• Музика Індії, хоч і не дуже розповсюджена й відома, але являє собою розмаїття музичних інструментів, що мають справді неповторне звучання. Неперевершеною грою на національних інструментах вражають такі музиканти, як Раві Шанкар - блискучий майстер гри на сітарі, що пропагує індійську музику за кордоном, Мадураї Шанмукхавадіву Субулакшмі – відома виконавиця, що теж отримала міжнародне визнання, Алі Акбар-хан – кращий майстер гри на сароді, який своїми зусиллями відкрив школу індійської музики в Сан-Франциско³(мал. 4).
• Індійський танець – не просто мистецтво витончених рухів, а унікальна культурна спадщина, що поєднує у собі багатолітню історію, різноманіття технік та особливу філософію(мал.5). Це гарне театралізоване дійство, яке створено за допомогою поєднання міфічних сюжетів, змістовних рухів, оригінальної музики та гарного оздоблення. Одною з його невід’ємних частин є костюм, який робить танок виразним і яскравим. Про нього й піде мова у моїй роботі.

Але спочатку я хочу більше розповісти саме про танець.

Ι.2. Історія індійського танцю.

 

Народження танцювального  мистецтва в Індії носить релігійний характер. Воно зародилося близько 5 тис. років тому. Танець був своєрідним безмовним спілкуванням, мовою рухів і жестів, де були присутні вираження слів, почуттів, емоцій.

В індійців існує безліч гарних легенд, присвячених появі  танцю. Вони вважають, що танок має божественну природу, та був створений богом Шивою. Він виконував космічний танець, завдяки якому рухався весь Всесвіт, а пізніше створив й звичайний⁴. Таку версію виникнення танцю ми можемо прочитати в індійських Вєдах.

Але відомо й цілком земне коріння цього мистецтва. Індійський танок з'явився на території південного штату Таміл-Наду. Саме там знаходять скульптурні зображення напівбожественних жіночих істот апсар, що стоять у різних танцювальних позах (мал. 6).. Мистецтво танцю довгий час було надбанням храмів та формою жертвопринесення. Багато століть танець був тісно пов'язаний з релігійним ритуалом, тому його епітетом є слово "храмовий". У стародавні часи його виконували спеціальні храмові танцівниці – девадасі ("служниці бога"), що у дні свят відігравали не менш важливу роль, ніж жрець. У танцях вони розповідали про бога, на честь якого було побудовано храм. Девадасі зображувала його подвиги в боротьбі з демонами і злими богами. Вважалося, що події, про які розповідав танець, ніби відбувалися знову. Тому для того, щоб бог зміг перемогти ворога, танцівниця мала виконати свій танець бездоганно. Не дивно, що в індуїзмі танець посідав одну з найважливіших позицій.

Але з приходом до Індії  мусульман, в культурі яких танець був  однією з форм суперництва в гаремі, релігійність індійського танцю поступилася першістю естетиці та технічній віртуозності. З початком англійської колонізації, танцювальне мистецтво, що оспівувало індійських богів, було практично забуте. Внаслідок цього після вторгнення в Індію моголів, а потім британців, храми зубожіли, були розграбовані, а девадасі стали наложницями князів. До ΧΙΧ століття мистецтво було втрачено.

У XIX столітті чотири представники сім'ї Піллаі проголосили мистецтво танцю сценічним: він нарешті вийшов за межі храму, але при цьому не втратив своєї духовності. Особливе місце в розвитку цього мистецтва належить Рукміні Деві Арундейл(мал. 7)., яка відновила танок та вивела його на світовий рівень⁵.

 

 

 

 

Ι.3. Техніки та особливості виконання індійського танцю

 

Індія - країна, в якій проживає велика кількість етнічних та лінгвістичних  груп. Відповідно в ній зустрічається  багато видів народної музики й танців. У кожному штаті виконують свої класичні та народні танці, які мають унікальний характер, особливості виконання. Тому танці північних штатів значно відрізняються від танців півдня.

Якщо говорити про суто класичні танці, то в них можна виявити елементи, взяті з народних танців окремого штату. Відмінність полягає в тому, що в класичних танцях завжди зустрічається релігійна тематика. Вони засновані на міфах, легендах і творах класичної літератури. Якщо народні танці в Індії тісно пов'язані з повсякденним життям і більше спрямовані на вираження духу колективу і продовження традицій, то в класичних танцях важливе витончене і віртуозне виконання, а також вірне трактування священних текстів за допомогою мови тіла.

Тепер я розповім про  основні техніки виконання класичного танцю – Кучіпуді, Одіссі, Катхак, Мохіні Аттам та Бхарата Натьям.

Одіссі – одна з найбільш вишуканих класичних танцювальних технік (мал. 8). Про неї згадується ще в найдавнішому індійському трактаті про драму й танець «Натьяшастра», датованому 3-4 ст. н.е. Стиль Одіссі зародився на східному узбережжі Індії, в штаті Орісса. Звідти й назва стилю.

Техніка зміни поз  у Одіссі заснована на координації  трьох незалежних один від одного рівнів корпусу: ніг, тіла і голови, кожен з яких виконує свій пластичний малюнок. Іноді танцівниця на кілька секунд завмирає в позі і стає схожою на статуетку. Між суто танцювальними фрагментами проходить цілий ряд образів. Одіссі відрізняється плавністю, граціозними рухами, витонченими позами, а музика, що супроводжує ці танці, дуже мелодійна.⁶

Кучіпуді - вид танцювальної драми (мал. 9).. Назва цього стилю походить від регіону, в якому він сформувався: село Кучелавапурі.

Традиції цього класичного танцю сходять до давніх часів. Вважається, що вже в Ι столітті до н. е. це мистецтво було поширене на території  сучасного штату Андхра Прадеш.

У наші дні ця техніка динамічно  розвивається як у середньовічній формі (танцюристи тільки чоловіки, драматичні постановки), так і в старовинній традиційній (вона ж і новітня - у виконанні жінок). Кучіпуді являє собою синтез музики, поезії, театрального мистецтва, естетики руху, міміки та жесту. Відповідно до древньої традиції танцівниця стилю Кучипуді декламує і танцює одночасно. У цьому полягає одна з особливостей стилю. Звичай сольного виконання Кучіпуді сходить до трьох традицій: храмової (А Сампрадая), "концертної" (Качеріатта) і мовної (Бхагаватам).

Катхак - танець, який народився на півночі Індії (сучасні штати Раджастан і Уттар Прадеш). Назва цієї танцювальної техніки походить від санскритського кореня "катха", що означає "історія, оповідання". Існувала особлива група професійних танцюристів-оповідачів, що прикрашали свою розповідь співом, музикою, елементами танцю та акторською грою. (мал. 10).

Катхак - результат сплаву двох культур: індуістської і персидської. Більше, ніж будь-який інший танцювальний стиль Південної Азії, Катхак висловлює естетику ісламської культури. Це інтелектуальне мистецтво, яке вимагає від виконавця знання поезії, музики, ритму, найскладніших навичок танцю, вишуканої грації та пластики. Катхак у сучасному вигляді склався в XIX столітті. Техніка Катхак відрізняється великою кількістю поворотів, м'якими пластичними рухами рук.⁷

Мохіні Аттам - з'явився у штаті Керал. Відрізняється особливою пластикою, м'якістю рухів і чарівністю ліній. Являє собою найчистіше втілення Ласьям - витонченого жіночого стилю танцю, джерелом якого є богиня Парваті. Мохіні Аттам - це танець чарівниці. (мал. 11).

Схиляння тіла з боку в бік (положення атібханга) - це постійний елемент стилю Мохіні, як і широка хода з частим погойдуванням. Ритмічні варіації граційно виконуються танцівницею з пластичної легкістю, плавними танцювальними рухами і роботою ніг.⁸

Бхарата Натьям – найдавніший танок, є прабатьком інших танцювальних технік(мал. 12).. Колиска Бхарата Натьям – південь Індії; цей танцювальний стиль був найбільш поширений на території сучасних штатів Таміл Наду, Карнатака і Андхра Прадеш. На стінах храмів, що знаходяться на території цих штатів, можна побачити висічені з каміння різні танцювальні пози цієї техніки.

Назва стилю складається з декількох санскритських складів: склад "бха" означає "бхава" - почуття, емоції; "ра" - "рага" - мелодія; "та" - "таламо" - мистецтво ритму; "натьям" означає "танець". Мистецтво Бхарата Натьям поєднує в собі музику, танець і драму.⁹

Йому властива підкреслена геометрія поз і симетрія малюнку танцю, різкі, ясні й точні рухи, велика умовність жестів і міміки. Бхарата Натьям виконується в повільному і середньому темпі.¹⁰

 

 

 

 

 

Ι.4. Роль костюму в індійському танці 

 

Костюм – важлива частина танцювального мистецтва. Він надає танцю виразності, робить його індивідуальним, підкреслює рухи танцівниці. Костюм робить мистецтво танцю театральним дійством. Він  є невід'ємною частиною абхінайї – комплексу засобів акторської виразності, сценічної репрезентації, одного з основних понять у теорії індійського танцю. Цей розділ абхінайї має назву Ахар'я абхінайя.

До речі, костюм – це не тільки одяг танцівниці. До нього належить грим, аксесуари та декорації, що використовує виконавиця. Далі я більш докладно ознайомлю вас з кожною з них.

Найдавнішим костюмом танцівниці була коротка блуза чолі і яскраве шовкове розшите сарі з широкою облямівкою, щільно загорнуте навколо стегон і ніг (мал. 13) Вільний кінець сарі було зібрано в дрібну складку і пропущено спереду крізь пояс. Це дозволяло сарі розкриватись при рухах танцівниці. Інший край драпірувався на грудях. Волосся танцівниці прибиралося живими квітами, на кінець коси вішали яскраві кисті або помпони. Прикраси включали тику - налобний ювелірний виріб, дві шпильки, що символізують місяць і сонце, золоті сережки, браслети, кільця, багаті намиста з підвісками. На ногах у танцівниці завжди були гунгру – ножні браслети з дзвіночками. Макіяж був природним та  підкреслював очі. Руки і ноги фарбувалися  амлою – яскраво-червоною фарбою рослинного походження.

Сучасний костюм виконавиці індійського класичного танцю Бхарата Натьям майже не змінився, але став більш різноманітним. Він має 3 основні види:  традиційне сарі, костюм - "піжама" та костюм зі спідницею. Костюми змінювалися з часом, на них впливала історична ситуація в країні та деяка деформація  у виконанні танців.

Звичайно, давні індійці не могли шити такий складний костюм, що складається з багатьох деталей. Перший індійський танцювальний костюм – це різноманітні драпірування сарі в поєднанні з брюками сальварами і блузою чолі. Познайомимося з ним ближче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ι.5. Сарі

 

Сарі – традиційний жіночий одяг у Індії, що представляє собою тканину, довжиною від 4,5 до 9 метрів, яка обгортає тіло особливим способом. Уздовж усієї тканини може проходити візерунок, нанесений фарбою або вишитий. Матеріал, з якого шиється костюм, традиційно залежав тільки від матеріального становища жінки, але взагалі перевагу надають шовку. ¹¹

Вважається, що сарі – найдавніший жіночий одяг у світі. Історія цього індійської одягу сягає корінням глибоко в історію Цивілізації долини Інду яка існувала в 2800-1800 роках до нашої ери на території сучасної Індії. Індійське сарі стало невід'ємною частиною індійської культури. Про сарі складено багато легенд. В одній із стародавніх легенд розповідається так: «Кажуть, що сарі було породжено на ткацькому верстаті чарівного ткача. Він мріяв про жінку. Блиск її сліз. Про її волосся, що розвивається вітром. Про відтінки її настрою. М'якість її дотиків. Все це він виткав разом. Він не міг зупинитися, і тому виткав багато ярдів. І коли він втомився, він сміявся, сміявся, сміявся… І його мрії втілилися в прекрасний жіночий одяг ».

Тканина, колір, орнамент і драпірування сарі може дуже багато сказати про жінку, що носить його. Для різних життєвих ситуацій вибирається особлива тканина. Благородний шифон, ніжний шовк і різнобарвна м'яка бавовна - всі ці тканини йдуть на виготовлення сарі. Колір сарі також залежить від подій, що відбуваються  в житті жінки. Наприклад, вдови повинні ходити тільки в простому білому сарі без прикрас. Якщо жінка народила дитину, то за традицією протягом семи днів вона повинна носити жовтий наряд, бо жовтий колір асоціюється з релігією і аскетизмом. Весільне сарі в основному виготовляється з червоної, прикрашеної багатою золотою вишивкою тканини, адже червоний є кольором кшатріїв та символізує енергію, сексуальність і плодючість. Зелений - колір ісламу, у деяких штатах його також одягають на весілля. Синє сарі – для жінок з нижчої касти - шудр, тому його уникають жінки вищих каст. Дуже рідко можна побачити жінку в чорному сарі, бо чорний колір вважається несприятливим. (мал. 14)

Особливий сенс мають деякі з орнаментів сарі. Наприклад, часто зустрічається стилізоване зображення манго, що символізує плодючість і достаток. Слон уособлює силу і королівську владу, а також пов'язується з водою і родючістю. Риба - інший знак родючості та достатку, він пов'язується з надприродними можливостями. Раковина символізує божественні звуки.

Також існує більше 19 способів драпірування сарі, кожному з яких надається перевага у окремому штаті Індії. Найтрадиційніше драпірування сарі має назву "ніві" (мал.15 а ). Спочатку одягається чолі і нижня спідниця. Потім ми починаємо створювати "спідницю" з сарі. Якщо сарі пряме, а не "кльош", то спідницю потрібно робити за рахунок складок. Складки повинні дивитися в ліву сторону. Сарі обертають таким чином навколо себе декілька разів, а потім вільний край перекидають через ліве плече. Якщо він спадає з плеча, то його можна прикріпити до чолі шпилькою.

Але є й інші стилі драпірування. Наприклад, у відповідності зі стилем Гуджараті, паллав (вільний кінець сарі) слід красиво закинути на груди, а не на плече. Сарі з яскравим паллав, прикрашеним дивовижними візерунками, найбільше підходить для демонстрації цього стилю (мал. 15 б). Бенгальський стиль носіння сарі уявляє собою відсутність складок, а паллав при цьому повинен вільними хвилями спадати з плеча (мал. 15 в ). Стиль драпірування сарі курга – це складки зосереджені ззаду, а невелика частина паллав перекинута через плече (мал. 15 г ). Особливість стилю Махараштра - носіння сарі завдовжки дев'ять ярдів (приблизно 8,3 метрів) відповідно до традицій регіону. (мал. 15 д ). У Таміл Наду представники деяких верств суспільства обгортають дев'ятиметрове сарі навколо плечей без жодних складок¹²

Отже, протягом багатьох століть сарі виконувало роль не тільки повсякденного одягу, а й танцювального костюму. Але з плином часу з'явилась потреба трансформувати його у більш вишукану форму сценічного одягу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ι.6. Сучасний танцювальний костюм. Костюм - «піжама»

 

Взагалі-то, зшитий костюм почав формуватися в Індії ще у ΙΙΙ столітті. Він був схожий на сучасний пенджабський костюм та складався с широких штанів шальварів (погодьтеся, дуже схоже на наші шаровари) та довгої сорочки салуки. У наш час подібний костюм має назву шальвар-каміз (мал. 16 ). Це традиційний костюм арабських народів, але його достатньо часто можна побачити  в  Індії як повсякденний одяг.

Сьогодні індійський танцювальний костюм стилю Бхарата Натьям поділяється на такі види, як костюм-спідниця (sari style) і костюм - «піжама».

Костюм з спідницею є своєрідною стилізацією сарі. Його складові: блуза чолі, плісирована спідниця та  перев'язка. Взагалі цей костюм є симбіозом сарі і сучасного танцювального одягу (мал. 17). Використовується він не дуже часто, на відміну від «піжами».

Костюм - «піжама», або  паджама, є найпоширенішим танцювальним костюмом для Бхарата Натьям, Кучіпуді, Одіссі та Мохіні Аттам. Те, що він однаковий для декількох технік, здається лише на перший погляд. Костюм стилю Бхарата Натьям має певні відмінності у кольорі, довжині, та інших деталях (мал. 18).

Історія цього костюму дуже цікава. Про його автора й досі сперечаються знавці індійської культури, але найпоширенішою є версія про створення костюму неперевершеною танцівницею Рукміні Деві Арундейл. Вона була першою, хто з'явився на публіці в такому костюмі наприкінці 30-х років ХХ століття. Ідеї з приводу костюму втілювати у життя їй допомагала подруга, італійська дизайнерка мадам Сюзан. Саме тому Рукміні Деві приписується створення цього костюму. ¹³

Паджама шиється з південноіндійських шовкових сарі яскравих забарвлень (однотонних або строкатих, в горошок або в клітинку), для яких характерна багато вишита золотими нитками (зарі) облямівка. Іноді витонченою вишивкою (зарі бутту) прикрашається також і основна частина сарі. Часто облямівка має контрастний фон по відношенню до основного кольору сарі.

Цей костюм складається з блузки, яка має назву чолі або равікей, спеціального нагрудника – дхавані, брюк з пов'язкою, що тримається на стегнах – качам, і плісировки (вісирі), яку чіпляють на брюки за допомогою гачків або кнопок.

Колір костюму не є принципіальним, але обов'язково у ньому повинні поєднуватись два контрастних кольори. Традиційними вважають поєднання бордового і смарагдового, рожевого і зеленого, жовтого і салатного, червоного й золотого. Це пояснюється тривалістю вистав девадасі. Контрастність костюму полегшує зорове сприйняття дійства, допомагає сконцентрувати увагу на танцівниці.

Ι.7. Аксесуари виконавиці

 

Прикраси виконавиці індійського танцю відрізняються особливим малюнком. Стиль цих прикрас сходить до давніх часів, коли осередком витонченого мистецтва танцю був храм, тому ці прикраси прийнято називати "храмовими" (мал. 19). У давні часи вони були привілеєм лише королівського роду і виконавців священного мистецтва танцю. У наші дні вони – частина убору нареченої і обов'язковий атрибут танцівниць.

Як все мистецтво Індії, прикраси глибоко символічні. Коштовний убір для голови має загальну назву талайсаман і складається з кількох предметів (мал. 20). Лінію чола виконавиці підкреслює складна прикраса (неттіпаттам), що нагадує обруч з двома підвісками. Чотири його частини символізують чотири священних тексти Вєд. Обабіч від проділу на шнурі чорного кольору традиційно розміщенні  дві шпильки. Одна з них, у формі сонця (сур'я прабху), кріпиться праворуч, друга, у формі півмісяця (чандра прабху) – ліворуч. Разом вони символізують сяйво сонця і місяця.

Вуха танцівниці прикрашені сережками-цвяшками (тходу), до яких знизу кріпляться підвіски (тонгаттан) різноманітних форм, часто у вигляді куполів (джімікі), що символізують небесну сферу. Інший вид підвісок подовженої форми (маттау) розташовується уздовж вуха, нижнім кінцем кріпиться до тходу, а верхнім гачком - до волосся. Вважається, що ці підвіски захищають барабанні перетинки.

Ніс прикрашається трьома предметами: сережкою-цвяшком на лівому крилі носа (мукуті), сережкою в перегородці носа, що спускається до носогубной складки (буллаку) і круглої сережкою на правому крилі носа (натх) (мал. 21-а). Походження цих незвичайних прикрас сходить до кільця корови. В її образі представлена ​​богиня землі - Бхумі Деві, що є символом процвітання і благополуччя.