Індустрія туризму в Італії

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Географічний факультет

Кафедри країнознавства та туризму

УДК 911.3

На правах рукопису

Індустрія туризму в Італії

Напрям:6.020107 – туризм

Спеціальність:6.020107  – туризм

Спеціалізація: менеджмент туризму

Курсова робота

студентки 3 курсу

денного відділення

Шаблієнко А.В.

Науковий керівник:

Сировець С.Ю.

Київ 2012

Вступ

Індустрія туризму будь-якої країни є невід'ємною частиною економіки держави. Італія – один з основних туристських регіонів світу. Цьому сприяють переваги географічного положення і природних умов країни. Вона розташована в центрі основних міжнародних туристських шляхів. Крім того, Італія – живописна країна із сприятливими природно-кліматичними умовами, наявністю широкого фронту морського узбережжя, багата величезною кількістю історіко-архітектурних і культурних пам'яток. Це залучає в країну величезну кількість туристів практично зі всіх регіонів і країн світу.

Об’єктом дослідження  є індустрія туризму в Італії.

Предметом дослідження є територіальна організація та структура індустрії туризму в Італії.

Мета  роботи – дослідити сучасний стан індустрії туризму в Італії.

Поставлена мета визначила необхідність  вирішення наступних завдань:

      дослідити структуру індустрії туризму Італії;

      проаналізувати туристичні ресурси та їх вплив на індустрію туризму;

      охарактеризувати діяльність закладів харчування, гостинності та транспортної інфраструктури;

      оцінити туристичний продукт;

      проаналізувати динаміку туристичних потоків до Італії;

      з’ясувати італійсько – українські зв’язки в галузі туризму.

Теоретично-інформаційною базаю послужили результати економічного та соціального дослідження, проведених авторитетними вченими, бібліотека,  підручники та інтернет джерела.

Були застосовані наступні методи: аналізу, синтезу, графічний метод,  статистичних, картографічний.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, 51 сторінки, 7 рисунків, 5 таблиць, 3 діаграм та висновку.

Зміст

Вступ.......................................................................................................................3

Ι.Теоретично-методологічні засади дослідженя індустрії туризму……….4

1.1. Індустрія туризму та її складові…………………………………………4

1.2. Чинники формування індустрії туризму……………………………….11

1.3. Методика дослідження індустрії туризму……………………………..12

ΙΙ. Умови та можливості розвитку індустрії туризму в Італії…………….14

     2.1. Організаційно правові засади індустрії туризму в Італії……………...14

     2.2. Рекреаційно-туристичні ресурси країни……………………………….15

     2.3. Оцінка туристичного ринку Італії……………………………………...17

ΙΙΙ. Суспільно-географічні особливості та територіальна організація індустрії туризму………………………………………………………………..23

3.1.           Система гостинності…………………………………………………..23

3.2.           Транспортна інфраструктура…………………………………………30

3.3.           Співпраця України та Італії в галузі туризму……...………………..34

Висновок…………………………………………………………………………38

Список використаної літератури……………………………………………….40

Додатки……………………………………………………………………………

Ι.Теоретичо-методологічні засади дослідження індустрії туризму

1.1. Індустрія туризму та її складові

      Індустрія туризму – сукупність підприємств, установ та організацій матеріального виробництва та невиробничої сфери, які забезпечують виробництво, розподіл, обмін та споживання туристичного продукту, освоєння та використання туристичних ресурсів, та створення матеріально-технічної бази туризму. Туристична індустрія є складним міжгалузевим народногосподарським комплексом. Вона включає в себе наступні компоненти:                 

              - організатори туризму – туристичні підприємства по розробці, просуванню та реалізації туристичного продукту (туроператори та тур агенти);

              - підприємства, які надають послуги розміщення (готелі, мотелі, пансіонати, будинки відпочинку та ін.);

              - підприємства з надання послуг харчування (ресторани, кафе, бари та ін.);

              - транспортні підприємства (авто- та авіапідприємства, залізничні відомства, підприємства річкового та морського транспорту та ін.);

              - екскурсійні бюро;

              - виробничі туристські підприємства (виготовлення туристичних сувенірів, готельних меблів, туристичного спорядження);   

              - підприємства торгівлі (магазини реалізації туристичного спорядження та сувенірів);      

              - підприємства сфери дозвілля та розваг (тематичні парки, кіноконцертні зали, клуби за інтересами, зали ігрових автоматів та ін.);           

              - заклади самодіяльного туризму (туристичні, альпіністські, велосипедні клуби);                 

              - органи управління туризмом (державні установи, суспільні туристичні організації);           

              - учбові, наукові, проектні установи.   

              Наведений перелік є далеко не повним. По мірі розширення та ускладнення процесів організації туризму все нові та нові галузі та підприємства національної економіки втягуються в туристичне виробництво. Обслуговуванням туристів займаються підприємства торгівлі, банки, страхові компанії. Опосередковано формують туристичну індустрію підприємства, які обслуговують не тільки туристів, але й інші групи населення: установи культури, лікувальні та медичні заклади, організації зв’язку, підприємства з виробництва товарів народного вжитку, суспільний транспорт та інше.  Для більш повного уявлення додається Таблиця 1.                                       

Табл. 1.

Структури індустрії туризму

[2]

Туроператорська та турагентська діяльність. Організації, які займаються складанням та продажем турів, а токож підготовкою та проведенням екскурсій називаються туристично-екскурсійними організаціями. Внаш час на туристичному ринку діють 2 види туристичних фірм: туроператори та турагенти. Туроператор це - туристичне підприємство (організація), яке займається розробкою туристичних маршрутів та комплектуючих турів, забезпечує їх функціонування, організовує рекламц, встановлює ціни на тури, продає тури тарагентам для випуску та реалізації путівок по своїм ліцензіям. Туроператори віконують провідну роль в туризмі, так як саме вони пакетують різноманітні послуги )транспорт, розміщення, харчування, трансфер, розваги та ін.) в єдиний турпродукт. Розрізняють 4 типи туроператорів:

      масового відпочинку;

      спеціалізованого сегменту ринку;

      внутрішнього ринку;

      зовнішнього ринку.

Турагент це - організація-посередник, реалізатор турпродукту туроператора, який працює саме на туристичному ринку. Турагент за свою діяльність отримує комісійну винагороду (7-15%). Турагент не несе відповідальність за якість туру.

Готельна індустрія. Розміщення - важливий елементтуризму. Немає готелів - намає туризму. Готельна індустрія бере свій початок з найдавніших часів. Гостинність, повага до гостя, сервіс прийому та обслуговування є основою готельної індустрії.

До основних об'єктів розміщення відносять: готелі, мотелі, кемпінги, бунгало, ротелі та ін. Готелі розрізняють в залежності від призначення, місця, розташування, списку послуг. Існують такі види:

-міський готелі загального типу (в основному готелі економ-класу, в центрі міста),

-курортний готель (недалеко від туристичних принад),

-пансіонати (номера 1-2 категорії, але знімаються часто на досить довгий строк),

-туристичний готель (недалеко від трас, на турмаршрутах, вузький перелік послуг),

-готель кемпінг (готель сезонного типу, дешева по ціні, з найпростішою інфраструктурою),

-мотель (для автотуристів),

-ботель (для туристів, які подорожують по воді, біля рік, озер),

-флайготель (для дуже забеспечених людей. РОзташовані в основному в США, Австралії. Мають посадкові майданчики для літаків та гвинтокрилів),

-хаузготель (дешевий молодіжний готель, типу гуртожитку).

Класифікація готелів. Класифікацій в світі існує приблизно 30. Але найпоширенішими є:

      система зірочок (французька національна класифікація). Застосовується В Україні, РФ, Угорщині, Туреччині.

      система літер (Греція)

      система "корон"/"ключів" (Великобританія)

      система розрядів (Ізраїль, Іспанія, Італія)

      система балів (Індія)

Заклади харчування. До туристичної індустрії харчування належать: ресторани, кафе, бари, столові, закусочні.

Ресторан: підприємство по виготовленню, реалізації та організації споживання широкого асортименту страв різної складності приготування. В ресторані завжди високий сервіс, комфорт та матеріально-технічне оснащення.

Бар: виготовлення та реалізація широкого асортименту алкогольних, слабоалкогольних та безалкогольних напоїв, закусок, десертів. Обов'язкова барна стійка.

Кафе: виготовлення та реалізація різноманітного асортименту страв та напоїв в дежо меншому асортименті ніж в ресторані.

Їдальня: виготовлення кулінарної продукції різноманітної по днях тижня або скомплектованих раціонів харчування (сніданки, обіди, вечері).

Закусочні: виготовлення обмеженого асортименту страв неважкого приготування

Класифікація закладів харчування. Класифікація проводиться за такими ознаками:

- ознака зв'язанності: заклади, які об'єднані в ланцюги, або ті, які працюють самостійно.

-від асортименту: комплексні, універсальні, спеціалізовані.

-в залежності від контингенту, який обслуговують: постійний (при готелі, санаторій), або ж із змінним контингентом (міський ресторан).

-в залежності від метода обслуговування: заклади із самообслуговуванням, з офіціантами, змішане обслуговування.

Також заклади харчування розрізняються за технологічним циклом (повний/неповний), об'ємом та характером послуг, видом харчування, режимом роботи, часом функціонування та ін.

Транспортне забезпечення туризму. Транспорт - одна із найважливіших складових індустрії туризму. Завдяки розвитку транспорту, а отже і мобільності, став розвиватись і туризм.

Транспорт ділиться на:

-залізничний (не залежить від погоди, найбільш безпечний, система знижок, акцій, проїздних квитків)

Потяги бувають: експреси, швидкісні та пасажирські, або на приміські (150км), місцеві (150-700км) та дальнього слідування (від 700км). В залежності від протяжності курсування потяги бувають: цілорічні та сезонні, чартерні.

Якість обслуговування на залізничному транспорту залежить від виду потягу (пасажирський, швидкий, фірмовий, експрес) та класу розміщення (загальний, плацкарт, м'який, спальний). В склад потягу входять: 1-2 спальних, 5-8 м'яких, 7-10 плацкартних та вагон-ресторан.

-автомобільний (транспорт загального вжитку). Трансфери, екскурсії, аренда малолітражок туристами для особистого користування тощо - все це автомобільний транспорт. Сезонність не впливає на автомобільний транспорт. Розрізняють:

міжнародні автобуси

туристичні автобуси для поїздки на дальні відстані

міські та приміські автобуси

чартерні та екскурсійні автобуси

автомобілі з водіями або без (прокат)

таксі

Автомобільний транспорт є лідером туристичних перевезень. Він виконує 4 головні функції:

      самостійний вид подорожей та екскурсій;   

      допоміжний (трансферний) транспорт;    

      відпочинок та розваги;

      ділові поїздки.

Автобусні перевезення. За призначенням вони бувають: міські та приміські, трансферні, екскурсійні, дальнього слідування.

В залежності від вмістимості: мікроавтобуси (8-15 чол.), середньої місткості (20-22 чол.), стандартні (50 чол.), двоповерхові (70-100 чол.).

-водний (річковий, морський). Характеризується високим рівнем комфорту, великим об'ємом єдиночасового завантаження, можливістю реалізації різних видів та цілей туризму (пізнавальний, бізнес-туризм, учбовий, шоп-туризм) повноцінним відпочинком, повним комплексом життєзабезпечення.        

Водний транспорт це - вид масового транспорту. Морські перевозки бувають каботажними (в межах однієї держави) та закордонні. Морський транспорт використовується для:

      перевозки пасажирів

      круїзів

      для проведення конференцій, семінарів, фестивалів, ескурсій тощо.

-авіаційний. Характеризується розширеною географією подорожей, зменшення строків подорожей на користь їх частоти,високим рівнем сервісу. Це - найшвидший та найкомфортніший вид транспорту при переїздах на великі відстані.

Засоби повітряних перевезень туристів:

повітряні кулі та дирижаблі

парашути та дельтаплани 

гвинтокрили

літаки всіх видів, які призначені для пасажирських перевезень.

Типи літаків: надзвукові, аеробуси, магістральні літаки, бізнес-, гідролітаки, мала авіація.

Авіаперевезення бувають регулярні та чартерні. В залежності від умов комфорту місця в літаку ділять на класи: перший, бізнес-клас, економ та інші. [12]

1.2. Чинники розвитку індустрії туризму в країні

Розвиток індустрії туризму перш за все залежить від соціально-економічного розвитку країни. Адже, високий і стабільний розвиток економіки  забезпечує і стабільний розвиток індустрії туризму. Розвинена індустрія, в свою чергу, створює туристичний продукт, який за всіма параметрами відповідає вимогам споживачів, а також сама формує такі вимоги стандартизуючи складові туристичного продукту. Саме лідерські позиції, основані на пріоритетності розвитку туризму в національній економіці і, відповідно, його частці на світовому туристичному ринку, який займає та чи інша країна, тобто позиції, забезпечені відповідним туристичним продуктом, приваблюють туристів і забезпечують стабільні надходження від цього виду діяльності до національної економіки. Таким чином, маємо таку взаємозалежність: рівень соціально-економічного розвитку - рівень життя населення і відповідні запити до туристичного продукту - рівень розвитку індустрії туризму.

Країна повинна бути привабливою для інвестування. Ця «привабливість» також витікає із соціально-економічного розвитку країни. Інвестиції «вдихають» нове життя в транспортну, готельну системи країни, та в інші складові індустрії туризму.

Не менш важливим чинником, навіть головним, є туристичні ресурси - об’єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються у туризмі, лікуванні, відпочинку. Вони впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію і економічну ефективність. Це також сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які сприяють відновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності які при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого і опосередкованого споживання і надання курортних і туристських послуг.

              Економіка країни повинна відкривати дорогу тим, хто хоче працювати в сфері послуг, надавати їх туристам. Необхідно стимулювати відкриття закладів, які будуть займатись туроператорською, турагентською, екскурсійною діяльністю. Необхідно відкривати заклади торгівлі та харчування.

              Тобто, це саме те, для чого людина їде подорожувати. Необхідно завжди підтримувати стан ресурсів на належному рівні, щоб вони не тільки залишалися привабливими для туристів, але й щоб вони могли зберегтися для наступних поколінь.

Автоматично чинником розвитку індустрії туризму є рівень розвитку галузі гостинності. В країні повинні бути наявні не тільки традиційні заклади  (готелі, мотелі, пансіонати), але й додаткові, такі як студентські гуртожитки, кемпінги, туристичні села, або, наприклад, ботелі та флайготелі. Щоб можна було задовольнити потреби всіх бажаючих, незалежно від стану їх гаманця.

Транспортна система – важлива складова індустрії туризму, а отже і вона є чинником її розвитку туристичної індустрії. Стан доріг, можливість прокату автомобілів, густа сітка транспортних маршрутів (сухопутних, водних, повітряних), мережа фірм, які спеціалізуються на туристичних перевезеннях - все це фактори, які характеризують стан транспортної системи країни.

Отже, чинниками розвитку туристичної індустрії країни є окремий розвиток всіх її складових. І задача керівництва країни стимулювати розвиток цих галузей. [12;2; C.46]

1.3. Методика досліджень

Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об’єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства.

При дослідженні індустрії туризму  застосовуються ті ж самі методи, що й для дослідження будь-якого іншого предмету. Нічого нового та незвичайного тут нема.

Дослідження проводилось за основними етапами: збір інформації, її обробка та підбиття підсумків.

На початку дослідження відбувався збір інформації із різних джерел: бібліотеки, Інтернету.

Після збору необхідної інформації необхідно було всю її проаналізувати (метод аналізу) та потім систематизувати (метод синтезу).

Серед багатьох фактів, що були наведені в літературних джерелах, було обрано найголовніші, які найкраще освітлюють предмет роботи.

Для найкращого висвітлення структури індустрії туризму, було застосовано графічний метод – була складена таблиця, графіки різних типів.

Важливим було застосування статистичних джерел, адже без статистики неможливо уявити повну картину розвитку туристичної індустрії.

Робота писалася на основі принципу об’єктивності, з метою представлення достовірної інформації про індустрію туризму. Всі факти, наведені в роботі – достовірні, логічні та чітко обґрунтовані.

ΙΙ. Умови та можливості розвитку індустрії туризму в Італії

2.1. Організаційно правові засади індустрії туризму в Італії

Уряд Італії активно регулює туристську діяльність. У 1959 р. було створено міністерство по питаннях туризму і видовищних підприємств, а в його рамках – генеральна дирекція по питаннях туризму. Вона розробляє основні і найбільш перспективні напрями розвитку даної сфери.

На місцях працюють обласні і провінційні управління по туризму.    У 1972 р. був виданий декрет президента «Про передачу областям адміністративних функцій держави у сфері туризму і готельної індустрії, а також штату працівників». Відповідно до нього в компетенцію областей передавалися наступні функції:

      створення програм розвитку обласного туризму і його стимулювання; 

      організація туристських виставок;

      контроль за діяльністю провінційних управлінь по туризму і автономних підприємств в місцях лікування, перебування і туризму, призначення і зсув з посади членів адміністративних рад даних установ;

      контроль за діяльністю інших місцевих організацій, що займаються питаннями туризму; 

      визнання і скасування курортних, готельних і туристських підприємств, розмежування сфер діяльності між ними і їх класифікація;

      контроль за діяльністю агентств по туризму; 

      розподіл і розміщення нерухомої власності; 

      підготовка гідів, провідників, перекладачів.

У 1983 р. для подальшого поліпшення роботи був ухвалений закон, згідно з яким всі міжнародні аспекти туризму і рекламна діяльність за кордоном, якщо вони зачіпають інтереси Італії в цілому або декількох її областей, знаходяться в компетенції держави. Закон передбачав створення комітету з координації політики в області туризму, до якого увійшли представники всіх областей і керівники ряду міністерств. Комітет визначає цілі і напрями втручання в галузь, координує дії областей, розробляє трирічні плани розвитку туризму, розподіляє фінансові кошти і так далі.

Враховуючи зростаючу значущість туризму, італійський уряд має намір реалізувати цілеспрямовану програму його розвитку, згідно якої передбачається витратити близько 300 млн. дол. на створення перспективних туристичних комплексів, а також на вирішення проблеми безробіття. У 2004р. воно впритул підійшло до розробки механізмів законодавчого характеру, що заохочує розвиток туризму. Зокрема, була прийнята міжрегіональна оперативна програма по реалізації приблизно 500 проектів, яка може бути здійснена на засоби з європейських фондів у розмірі 250 млн. дол., а також двох законів, завдяки яким удалося залучити до 2000 р. близько 4 млрд. дол. на реалізацію 1096 проектів. Туризм також є одній з найбільш важливих складових частин урядової програми з розвитку Півдня Італії. Один з перших крупних проектів пов'язаний із створенням туристичної інфраструктури в затоці Ангелів в південній частині острова Сардинія. Велику роль грає Національне управління по туризму (ЕНІТ), завданням якого є проведення рекламних заходів з метою збільшення туристського потоку з-за кордону. Для цього засновані інформаційні представництва за кордоном в більшості країн світу; проводяться рекламні кампанії, досліджується міжнародний туристський ринок. [7]

2.2. Рекреаційно-туристичні ресурси країни

В Італії зосереджено близько 60% культурних цінностей Європи, практично кожне італійське місто являє собою справжній музей історії під відкритим небом. [Див.Додаток 1.].  Окрім незліченних пам'ятників культури і руїн давньоримської цивілізації, країна володіє прекрасними природними умовами - білосніжними схилами альпійських гір, прекрасними пляжами Адріатичного і середземноморського узбережь і чарівними озерами півночі. Найдревнішими на території Італії є залишки етруських міст Вейї ( перша половина Ι тис.до н.е. – ΙV ст. до н.е.), Тарквіній, Вульчі, Помпей.

Рим є однією з найкрупніших визначних пам'яток Італії і світу. В Римі – Пантеон, Колізей, Форум, Терми Каракалли, Тріумфпльна арка, собор св. Петра, ансамбль площі Капітолію, церкви, палаци, вілли та ін.; Капітолійський музей з античною колекцією, Галерея Боргезе, Національний римський музей та ін.

У Мілані – оперний театр «Ла Скала», монастир Санта- Марія делле Граціє (XV ст.) з фрескою «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі, готичний собор Дуомо (XIV- XIX ст.) з 4400 статуями, а також Морський музей, Театральний музей, Музей науки  і техніки з галереєю Леонардо, Картинна галерея Пінакотека ді Брера.

В Турині – древньоримський театр і Порта Палатіна, церкви і палаци у стилі барокко; Єгипетський музей, Міський музей старовинного мистецтва, Галереї Альбертіно і Сабауда.

В Генуї – палаци і вілли XVI – XVII ст., Міжнародна морська виставка, Будинок-музей Н.Паганіні, Будинок Христофора Колумба і Галерея Палаццо Бьянко.

В Палермо – романські будівлі з елементами арабського та візантійського зодчества XI – XVI ст. ( церкви Сан-Джованні дельт Ереміті і Марторана, палаццо Реале).

У Пізі – ансамбль Соборної  площі («Площа чудес») із собором XI- XII ст., баптистерієм XII ст., Кампосанто і кампанілою включений до списку Всесвітньої спадщини. «Падаюча вежа» - унікальна мармурова вежа висотою 54,4 м, побудована понад 800 років тому (1174-1372рр.), майже одразу почала відхилятися від перпендикуляра в південну сторону. За останні 10 років кут нахилу сягнув 6˚ . В результаті проведених реставраційних робіт величина відхилення від перпендикуляру була скоочена до 4,4 м (стільки, скільки вона становила у 1838р.).

У Равенні – Мавзолей Галли Плацидії Vст., християнські базиліки, 8-гранна церква Сан-Вітале і Мавзолей Теодоріха VI ст., гробниця Данте XV ст.

У Вероні – античні пам'ятники (арена, театр та ін.), церква Сан-Дзено Маджоре V-XII ст. і Палаццо дель Комуне XII ст., Палаццо дель Говерно XII – XIII ст., замок Кастельвеккьо XIV ст. з мостом Скалігерів; Археологічний музей, Галерея сучасного мистецтва.

У Флоренції – історичний центр, занесений у Всесвітню спадщину, включає собор Санта-Марія дель Фьоре XIII – XV ст., ботанічний сад, Палаццо Веккьо XIII ст., Лоджія деі Ланці XIV., Пітті, Медічі – Рікарді та ін., мости споруди цехів та гільдій, систему площ. В Палаццо Пітті розташований Художній музей ( італійський та фламандський живопис  XV-XVII ст.). Є Етрусько-римський музей, Галерея Уффіцци.

В Неаполі – ранньохристиянські катакомби, замки  XII-XV ст., церки і палаци в стилі готики, ренесансу і бароко; найбільший в Європі Археологічний музей;  Національний музей з колекцією античної скульптури і знахідок, зібраних у Помпеях, руїни древнього міста Помпеї (музей).

Венеція – місто –музей, історичний центр якого розташований нв 118 островах,оточений 150 каналами, які з'єднані 400 мостами. Основними пам’ятниками є собор  ( IX-XV ст.), монастирі і споруди скоул (релігійних брацтв). Щороку проводяться міжнародний  кінофестиваль та карнавал. На о-ві Мурано – музей скла. В галереї Академії мистецтв – колекція Гуггенхейма (сучасне мистецтво, картини XX ст.)