Інженерна психологія

ВСТУП

Надійність і  ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності. Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує у спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування.

Ефективність  групової діяльності значною мірою залежить від рівня взаєморозуміння, взаємовідносин і взаємодії як психологічних ефектів, що виникають у процесі спільної діяльності. Цілеспрямоване їх формування можливе тільки з урахуванням інженерно-психологічних вимог і рекомендацій, які, своєю чергою, складають систему інженерно-психологічного забезпечення підтримання позитивного психологічного клімату в малі  групі операторів.

  Актуальність  теми даного дослідження полягає  в  тому, що вивчення особливостей  діяльності операторів в малій  групі є важливим у процесі  здійснення підвищення ефективності  працездатності членів групи,  а знання специфіки взаємодій  дозволить вивчити шляхи подолання  та корегування відхилень у  взаєминах, адже саме, досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Предмет дослідження  – діяльність малої групи операторів.

Об’єкт дослідження  – специфіка та особливості діяльності малої групи операторів.

Завдання дослідження:

• виявити та дослідити особливості структури малої групи;
• проаналізувати динаміку групової діяльності операторів;

охарактеризувати специ

Розділ 1.Особливості  структури і поняття малої  групи операторів.

Сучасний етап розвитку механізації і автоматизації виробничих процесів характеризується тим, що управління іонічними комплексами здійснюється групою операторів. Ефективність таких соціотехнічних систем залежить не тільки від діяльності кожного оператора, а й від взаємодії між ними міжособистісних стосунків, форм спілкування, сумісності і спрацьованості між членами групи, композиції групи, розподілу функцій тощо. Ось чому надійність і ефективність складних систем управління суттєво залежать від групової діяльності операторів, при якій усі члени трупи пов'язані між собою однією метою, проблемною ситуацією або ситуацією задачі і певними засобами діяльності,

У вивченні групової діяльності інженерна психологія поєднується з соціальною. Найбільший інтерес викликає вивчення особливостей цих процесів у малих групах [12; C.49].

Мала  група має складну систему  спілкування та структуру взаємин  між її членами. У більшості таких  груп ці взаємини мають подвійний  характер. 
Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це - сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій. 
Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства.

Діяльність  особистості в такій структурі  розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч  і залишають їй певну свободу  вибору, але все ж досить жорсткі  й обмежені. 
Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.

Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють  її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної  загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами  групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням  загальних групових норм і специфічної  групової культури; впливом на особистість [8; C.45].

Реальною малою групою називається невеликий загал людей який існує у спільному просторі й часі та об'єднаний реальними стосунками взаємодії і спілкування. Прикладами таких груп є виробничі бригади, екіпажі спеціальні підрозділи.

Групову динаміку, під якою розуміють сукупність процесів, що відбуваються в малій групі й  характеризують її з погляду руху, розвитку. Передусім маються на увазі  ті групові процеси, які відтворюють  увесь цикл життєдіяльності групи: її утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад. Традиційним є також розгляд  групових процесів, як нормативний  вплив, феномен групового тиску, групова згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

Під розвитком малої групи операторів, як і малої соціальної групи, розуміють процес зміни етапів чи стадій, які різняться за характером домінантних тенденцій у внутрішньогрупових стосунках. Відомі кілька підходів до виокремлення етапів розвитку малої групи. Розглянемо деякі з них.  
В основі підходу, запропонованого американським психологом Б. Такменом, лежить двовимірна модель розвитку групи, яка передбачає виокремлення двох основних сфер (вимірів) групової життєдіяльності: інструментальної (ділової), пов'язаної з виконанням групового завдання, і експресивної (емоційної), котра виходить на міжособистісний контекст розвитку групової структури. Дві лінії (сфери) групового розвитку хоча і впливають одна на одну, однак мають свої внутрішні особливості й закономірності. Передбачається, що кожна з них має чотири власні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Так, сфера міжособистісної активності складається з таких стадій:  
·                   «перевірка й залежність», тобто орієнтація членів групи щодо 
характеру дій кожного й пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки;  
·                   «внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі; 

·                   «розвиток групової згуртованості», яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів;  
·                   «функціонально-рольова погодженість», тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змістові групового завдання.  
Щодо сфери ділової активності, то автор виокремлює такі стадії:  
·                   орієнтування в завданні й пошук оптимального способу його виконання;  
·                   факт емоційної реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з виконанням завдання;  
·                   відкритий обмін думками та інформацією з метою досягнення глибшого розуміння намірів один одного й пошуку альтернатив;  
·                   прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації [19; C.20-21].

Під конформізмом зазвичай розуміють пасивне пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання узвичаєних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Таке визначену конформізму може означати три різні, хоч зовні подібні між собою явища:  
·                   відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування; 

·                   однаковість у поведінці, згода особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, які її оточують;  
·                   результат тиску групових норм на індивіда, котрий внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.  
При цьому конформна поведінка — це відповідна дія чи певне поводження індивіда за умов конкретної ситуації і групового (реального чи лабораторного) тиску (впливу). Йдеться про проблему відповідності вербальної реакції дійсній поведінці, яка в дослідженнях учених формулюється таким чином: чи змінюється думка внаслідок того, що індивід переконався в чомусь, тобто чи відбулися зміни його когнітивної структури, чи він лише ззовні демонструє зміни, а насправді залишається при власній думці. Причиною такого зовнішнього поводження може бути небажання конфліктувати, прагнення зберегти хороші стосунки з членами групи й т. п. Стосовно таких варіантів поведінки, то перший одержав назву раціоналістичного, а другий — мотивованого. 

Щодо конформності, то під нею розуміють таку особливість чи властивість індивіда як члена групи, яка виявляється в його схильності обирати і підтримувати думку групової більшості, піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Іншими словами, конформність — це певна властивість поведінки людини [16; C.78-79].

Чинники, що викликають конформну  поведінку, впливають на хід її протікання та визначають рівень конформності: 

·                   наявність конфлікту (реального чи уявного) між індивідом і групою (конформна поведінка виникає в разі конфлікту; можливість появи конфліктної ситуації пов'язана із розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи; побоювання індивіда залишитися наодинці, в ізоляції призводить до прийняття ним точки зору групи); 

·                   ситуація тиску (впливу) групи (тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна: через оцінки, спільну думку, образливий жарт тощо);  
·                   розмір групи, її кількісний склад (було виявлено, що в групах чисельністю від трьох до п'яти осіб рівень конформізму вищий, аніж в об'єднанні із двох індивідів; збільшення чисельності групи веде до зниження конформізму та ін.); 

·                   одностайність більшості (у ситуації абсолютної одностайності піддослідні передусім демонструють конформну поведінку; у ситуації, коли в групі два «наївних» піддослідних, ступінь незалежності підвищується, тобто легше протистояти чомусь або комусь, якщо хтось ще є поруч і протистоїть разом з вами та ін.); 

·                   згуртованість групи (думка меншості, яка не належить до тієї 
групи, з якою людина себе ідентифікує, не так сильно впливає на індивіда, аніж думка, висловлена членом «своєї» групи; члени групи, для яких значущою є належність до неї, підвладніші цій спільності та її впливу й т. п.);  
·                   особливості ситуації (вплив більшості посилюється, коли зростає невизначеність ситуації; чим вищою є суб'єктивна авторитетність групи для «наївного» піддослідного, тим частіше він підпадає під вплив більшості);  
·                   специфічність взаємозв'язку індивіда і групи (люди з високим 
статусом наділені найбільшим впливом; люди з низьким статусом охочіше виконували вказівки експериментатора, аніж піддослідні з високим статусом тощо);  
·                   особливості групи (йдеться про залежність інтенсивності конформної поведінки від особливостей діяльності групи; майбутні педагоги частіше демонструють залежність від групового впливу, аніж майбутні інженери; підлітки, котрі грають в оркестрі, залежніші у своїх твердженнях від однолітків, аніж підлітки, що стали переможцями фізико-математичних олімпіад й т.п.); 

·                   своєрідність відповіді (найвищий рівень конформізму проявляється в тому випадку, коли відповіді даються публічно; коли ж піддослідні могли написати відповідь, то менше піддавалися тискові групи; висловивши думку публічно, люди, як правило, продовжують її дотримуватися; попередня заява може зменшити ступінь конформізму не тільки тому, що люди беруть на себе певні зобов'язання, але й тому, що не бажають мати нерішучий вигляд);  
·                   гендерні й вікові особливості (жінки загалом конформніші, ніж чоловіки, а діти — аніж дорослі; водночас жіноча конформність не набагато перевищує чоловічу, саме тому ряд дослідників вважає за доцільне вести мову про більшу зорієнтованість жінок на інших, про їхню більшу відкритість, гнучкість, турботу щодо міжособистісних стосунків; підлітки схильні демонструвати конформізм у спілкуванні з групою однолітків і негативізм — у спілкуванні з дорослими); 

·                   індивідуальні особливості піддослідного (Р. Кричевський та О. Дубовська наводять дані про те, що між схильністю людини до конформної поведінки й такими її психологічними особливостями, як високий інтелект, здатність до лідерства, толерантність до стресу, соціальна активність і відповідальність, виявлена негативна залежність); 

·                   соціокультурні особливості (є результати досліджень, які вказують на те, що соціалізація особистості в різних культурах передбачає різний ступінь соціальної зумовленості поведінки); 

·                   значущість ситуації для піддослідного (чим більш значущою є для індивіда ситуація, тим нижчою є вірогідність прийняття ним залежних рі Розгляд проблеми групової згуртованості є, одним з найважливіших в контексті вивчення особливостей формування малої соціальної групи. Під груповою згуртованістю розуміють утворення, розвиток і формування особливого типу зв'язків у групі, котрі дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, злагоджений психологічний організм, який живе за своїми нормами й законами відповідно до цілей і цінностей групи [25; C.45-46]. 

Основні детермінанти згуртованості  за Д. Кортрайлом:  
·                   якою мірою індивіди розглядають дану групу як можливість задовольнити свої потреби й цілі; 

·                   спонукальні властивості групи, тобто як сама група (зокрема її цілі, перспективи, престижність членства в ній, спосіб дії та ін.) може слугувати мотиваційною основою для участі людей в її діяльності;  
·                   яким чином окремий член групи оцінює наслідки свого членства в даній групі (позитивні чи негативні очікування індивіда); 

·                   як люди оцінюють своє членство в цій групі порівняно з тим досвідом участі, який вони мали в інших групах [14; C.63]. 

Чинники, які сприяють досягненню групової згуртованості.  
·                   Рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії в міжособистісних стосунках. Доведено, що чим більше членів групи подобаються одне одному, тим вища її згуртованість. Водночас варто підкреслити, що емоційна привабливість членів групи як така (сама по собі) не забезпечує продуктивності спільної діяльності, високої згуртованості групи. Однак без неї дуже важко створити стабільну, згуртовану групу.  
·                   Ступінь привабливості групи для її членів, особливості групових цілей. Вважається, що чим більша кількість людей, які задоволені своїм перебуванням у групі, тим вища згуртованість. Дослідники вказують на той факт, що саме цілі групи, пов'язані з діяльністю та її психологічними особливостями, визначають її властивості, динаміку розвитку, індивідуальну поведінку членів групи. 

·                   Спосіб взаємодії в групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості членів групи. Передусім мається на увазі той спосіб взаємодії, якому в групі надається перевага. Вважається, що найпривабливіша для індивідів і має більше переваг стати згуртованою та група, в якій діяльність заснована на кооперації і превалює мотив співробітництва.  
·                   Особливості та характеристики, які вказують на подібність членів групи між собою. Найголовнішим аспектом у даному контексті є ціннісний, тобто близькість поглядів, ціннісних орієнтацій членів групи. Доведено, що та людина більш за все тягнеться до групи, погляди й цінності якої вона поділяє і де знаходять підтримку її власні думки.  
·                   Спосіб прийняття рішення, характер керівництва в групі. Вважається, що колегіальний стиль керівництва, який надає можливість кожному членові групи брати участь у розв'язанні тієї чи іншої проблеми або у виробленні групового рішення, є найбільш ефективним. Водночас відома думка, згідно з якою згуртованості групи сприяє прийнятний у конкретній ситуації стиль керівництва. 

·                   Статевовікова структура групи. Практика показує, що згуртованість, здоровий соціально-психологічний клімат, як правило, спостерігаються там, де склад групи неоднорідний, де в наявності різновікові особливості членів групи, адже це сприяє різноманітнішому спектрові взаємин, спілкування, емоцій, прояву творчості молодих, зменшенню консерватизму ветеранів праці та ін. 

·                   Автономність, певний ступінь ізольованості групи. Оскільки повна ізольованість має негативний вплив на згуртованість групи, а зауваження кола спілкування знижує, вичерпує його цінність, то для поліпшення психологічного клімату доцільно виходити за власне групові стосунки, налагоджувати часті контакти з іншими спільнотами [3; C. 344].

Мала група  може налічувати від двох (або трьох) до шести осіб. Її розмір детермінований певною системою факторів: складністю і специфікою вирішуваних проблем, завдань, умовами життєдіяльності групи, формою і способами взаємодії у системі, рівнем розвитку групи.

Взаємодія операторів у малій  групі може розглядатися на двох основних рівнях:

- офіційному, формальному,  в якому реалізуються ділові взаємовідносини;

- неофіційному, неформальному, для якого характерні  міжособистісні     стосунки.

Ділові взаємовідносини визначаються змістом завдання, тобто вирішуються, штатним розписом, службовими інструкціями та іншими офіційними документами, спрямованими на отримання необхідного результату, враховуючи об'єктивні умови його досягнення. За своїм характером ділові взаємовідносини можуть бути як безпосередні (особистісне спілкування), так і опосередковані за допомогою інших людей або технічних засобів, наприклад ЕОМ. В останньому випадку про результати дій інших членів групи оператор отримує інформацію з інформаційних моделей, за допомогою яких надалі і регулюються його дії. Співвідношення між цими двома формами взаємодії залежить від вирішуваних задач, засобів та умов діяльності.

Міжособистісні стосунки виникають на основі суб'єктних відносин між членами групи і будуються на принципах моральних групових норм поведінки, суб'єктивних установок і стереотипів, почуттів симпатії або антипатії, довіри або недовіри, притягування або відштовхування, вдячності або негативізму.

Залежно від виду взаємовідносин (ділові і міжособистісні) виокремлюють формальну і неформальну структури групи. Формальна структура відображає взаємодію операторів за діловими, офіційними ознаками, а неформальна визначається системою емоційних зв'язків, взаємними симпатіями і антипатіями. Вважається оптимальним, коли офіційна структура групи може регулювати міжособистісні стосунки в ній.

Основні форми  взаємодії:

- психомоторна  взаємодія;

- комунікативна взаємодія;

- взаємодія при вирішені  мисленнєвих і перцептивно-пізнавальних  задач.

У процесі спільної діяльності люди спілкуються між  собою. Специфіка спілкування, порівняно з іншими видами взаємодії, полягає в тому, то в ньому, перш за все, виявляються психологічні якості людей. Спілкування завжди пов’язане з практичною діяльністю людей, в якій і реалізуються його комунікативні функції.

  Аналізуючи малі групи, необхідно враховувати динаміку розвитку внутрішньо групових процесів, її залежність від проблемно-рольової структури і композиції групи, засобів її управління, а також механізми лідерства і керівництва.

Лідерство — це психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво - більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу функцій управління і встановлення підлеглості, а також виконання поставлених перед групою цілей.

Клімат групи може визначатися через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник—підлеглі) й горизонталі (виконавці), а також через задоволеність змістом діяльності, що виявляється у сумісності й спрацьованості.

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає максимальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб'єктивна задоволеність, задоволеність спілкуванням —головні ознаки сумісності.

Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами і змістом робіт.

Один і той  самий конфлікт може бути і деструктивним, і конструктивним, залежно від  площини в якій розглядається. Тому розуміння природи конфлікту, його функцій і прояву дає змогу своєчасно виявити його ознаки та сформувати відповідний стиль поведінки.

Інтегральним показником виконання групою певної діяльності є її  ефективність, на яку впливає значна кількість факторів.

Спираючись на власні дослідження, а також на дані інших авторів нами була побудована модель регуляції групової діяльності операторів, яка складається із трьох основних контурів:

- предметно-інформаційного;

- емоційно-мотиваційного;

- організаційно-функціонального.

Вони забезпечують реалізацію трьох основних функцій взаємодії у групі; інформаційної, ефективно-комунікативної і регулятивної. 

До кожного  контуру належать по дві групи  факторів: суб'єктні, що зумовлюють діяльність людей, і об'єктні, які відображають специфіку функціонування технічних засобівдіяльності операторів.

Контур предметно-інформаційного регулювання налагоджує інформаційні потоки в системі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що потребує врахування особливостей приймання, оцінки і переробки інформації людиною, а також специфіки опису, пошуку і представлення цієї інформації завдяки технічним системам.

Особливості пізнавальної організації  і функціонування людини відображаються у характеристиках її мисленнєвої діяльності, у параметрах когнітивних стилів, гармонійне поєднання яких визначає ефективність процесу пошуку необхідного рішення.

Завдяки поєднанню  різних способів отримання і переробки інформації з'являється можливість оцінити ситуацію з різних точок зору, що, безперечно, сприяє розкриттю нових властивостей об'єкта і, відповідно, прийняттю нових, оригінальних рішень.

Крім цього, при  вирішенні проблемних ситуацій варто  змінювати домінуючі рівні творчої  поведінки людини. Це досягається цілеспрямованою комплектацією групи, створенням її «композиції» через спеціальний підбір її членів.

В інфраструктурі групи діють один чи два лідери. Один із них може бути компетентним фахівцем і виконувати роль ділового лідера, а інший — роль емоційного лідера, який підтримує певні взаємовідносини в групі. На продуктивність групової діяльності впливають і фактори, які характеризують ціннісно-орієнтаційну єдність її членів, статевий і віковий склад. На формування ціннісно-орієнтаційної єдності групи впливають рівень єдності ціннісно-нормативних систем і критеріїв їхньої оцінки, а також мотивація особистості. Схожість позицій, єдність поглядів на розвиток проблемних ситуацій забезпечують між членами групи краще взаєморозуміння і нормальні стосунки між ними, що гарантує їх взаємодоповнюваність. Найбільша ефективність спільної діяльності спостерігається у так званих спрацьованих групах, де формальна і неформальна структури діалектично поєднані. Досягнення сумісності і спрацьованості членів групи можливе завдяки попередній соціально-психологічній підготовці, яка імітує спільну діяльність, сприяє узгодженню функцій та ролей членів групи, координації комунікативних зв'язків і міжособистісних стосунків.

Контур організаційно-функціонального  регулювання забезпечує річні види взаємозв'язків у групі, підтримуючи і задаючи тим самим спрямованість і форму предметно-інформаційної взаємодії, у процесі якої реалізуються різні види міжособистісних стосунків.

Одним із провідних  факторів цього контуру є взаємопов'язаність. Це внутрішньо групові взаємовпливи, які регулюють характер взаємодії, а через взаємодію — і ефективність групової діяльності [26; C.102-103].

У дослідженнях із порівняльного аналізу психічних  процесів (сенсорно-перцептивних та мовленнєво-мисленнєвих), за умов індивідуальної та спільної діяльності, виділяють триу мовні рівні взаємопов'язаності суб'єктів.

Умовні  рівні взаємопов’язаності суб’єктів:

Перший  рівень — «мовчазної співприсутності» — має фактично умовне значення, але вже тут виявляється ефект соціального впливу, згідно з Н. М. Бехтерєвим, «соціального збудження» та «соціального гальмування». Навіть мовчазна співприсутність групи людей оцінює стан людини, змушує її поводити себе інакше, ніж за умов ізоляції. Цей ефект посилюється за умови співприсутності референтної (значущої) групи. До цього типу взаємопов'язаності належать усі різновиди індивідуальних робіт, які зводяться в єдине ціле тільки на певних етапах діяльності. По суті, це паралельні індивідуальні діяльності.

Другий  рівень має умовну назву «взаємовпливу». Тут взаємопов'язаність діє на психічні процеси вже більшою мірою: в регуляцію включаються такі механізми, як наслідування, навіювання і конформність. Вони, своєю чергою, визначають одноманітність у групі щодо спільних норм, оцінок, поглядів, поведінки і діяльності.

Третій  рівень — рівень дійової взаємопов'язаності, на якому дії кожною члена групи неможливі без одночасних або попередніх дій інших. Це вже спільна діяльність у повному розумінні цього слова. Взаємозв'язок тут визначається не тільки закликами до співробітництва (в тому числі наказами Й інструкціями), а й метою, результатом і засобами діяльності [17; C.64].

В групі  операторів взаємини  специфічні особливості, суть яких зводиться до наступного:

1) оператори  часто просторово ізольовані  один від одного,

2) в процесі  рішення групової задачі велика  роль належить взаєминам, опосередкованим  різного роду технічними пристроями, що в ряді випадків ускладнює  або послаблює можливість безпосереднього  спілкування і спостереження  за діями інших операторів,

3) в процесі  рішення групової задачі зростає  роль імовірнісного прогнозування:  оператор повинен вміти передбачати  дії своїх партнерів, причому  часто це потрібно робити при  відсутності безпосереднього контакту  з ними;

4) результат  виконання завдання залежить  не тільки від рівня індивідуальної підготовки операторів, а й від їхньої здатності до спільного вирішення завдання в рамках функціонально єдиного, але часто просторово рознесеного, сенсомоторного поля.