Інноваційна діяльність

Вступ

Головними рушіями прогресу в сучасному світі все більше стають наука як основа розробки і впровадження високих технологій проривного характеру та інновації, як процес і результат їх ефективного просування у виробництво і суспільну практику.

Глобальні виклики XXI століття і зміни в суспільно-політичному житті України останніх років гостро поставили питання стосовно необхідності швидкого виходу нашої держави на шляхи динамічного інноваційного розвитку, що відкриє можливості повноцінної інтеграції у європейські і світові економічні та науково-технічні структури, поступового переходу до розбудови економіки знань, у якій вітчизняний інтелектуальний і науково-технічний потенціал перетвориться на справді визначальний чинник економічного і соціального зростання.

Об’єктом дослідження бакалаврської роботи є міжнародні семінари «Науково-технічна інформація в країнах Центральної і Східної Європи» (1999-2006 рр.).

Предмет – вплив міжнародних семінарів «Науково-технічна інформація в країнах Центральної та Східної Європи» на інноваційну інфраструктуру Західного регіону України.

Мета та завдання дослідження полягають у тому щоби:

1. Дати визначення понять  «інновація», «інноваційна діяльність», «інноваційна інфраструктура»,  «технопарк»,  «бізнес-інкубатор», «центр науково-технічної інформації», «промисловий парк».

2. Ознайомитись із законодавчою  базою України та країн Центральної  та Східної Європи.

3. Ознайомитись із змістом  міжнародних семінарів «Науково-технічна  інформація в країнах Центральної  та Східної Європи» (1999-2006 рр.).

4. Проаналізувати доповіді  країн-учасниць міжнародних семінарів  «Науково-технічна інформація в  країнах Центральної та Східної  Європи» (1999-2006 рр.).

5.Прослідкувати розвиток  інноваційної інфраструктури держав-учасниць  міжнародних семінарів «Науково-технічна  інформація в країнах Центральної  та Східної Європи» протягом 1999-2006 років.

6. Проаналізувати сучасний  стан інноваційної інфраструктури Західного регіону України.

Джерельна база складається  з: доповідей міжнародних семінарів «Науково-технічна інформація в країнах Центральної та Східної Європи» 1998-2003 років, робіт закордонних та українських вчених, інтернет ресурсів, законодавчої бази України та країн Центральної та Східної Європи.

За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій — як вони працюють і як змусити їх працювати краще.

Отже, інноваційні процеси охоплюють усі зміни, що відбуваються на планеті внаслідок людської діяльності. Інновації — це інструмент впливу на соціально-економічний процес розвитку суспільства.

1. Поняття інновації, винаходу, нововведення, відкриття

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність  поглядів на сутність поняття «інновація». І це не дивно, бо як зауважив відомий американський футуролог Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень.¹

Незважаючи на значне накопичення емпіричних знань та теоретичних концепцій, ще відсутня узагальнююча теорія з інноватики, існують розбіжності з ряду важливих методологічних питань, тлумачення основних категорій, про що свідчить спеціальна література. Західні дослідники (Б. Санто, В. Д. Хартман, Б. Твісс, Г. Перлакі, Е. Менсфілд, Р. Фостер, Й. Шумпетер, П. Друкер та ін.) трактують категорії інноватики залежно від об’єкта та предмета свого дослідження. Наприклад, Ф. Ніксон уважає, що інновація — це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання.²

На думку Б. Санто, інновація — це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск), її поява на ринку може принести додатковий дохід.³

Й. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом. Саме Й. Шумпетером уперше був уведений у науковий лексикон термін «інновація», що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, «нова її комбінація».⁴

На думку відомого американського вченого в галузі управління наукою й технікою Б. Твісса, нововведення — процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, — пише Б. Твісс, — що об’єднує науку, техніку, економіку й управління. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання». Німецький спеціаліст Ф. Хаберланд переконаний, що «нововведення охоплює науково-технічні, технологічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки».⁵

К. Найт — відомий спеціаліст у сфері інноватики — дає таке визначення: «Нововведення — це впровадження будь-чого нового відносно організації чи її безпосереднього оточення» і розглядає нововведення «як особливий випадок процесу змін в організації».⁶X. Барнет визнає нововведенням будь-яку ідею, діяльність чи речовий результат, які відрізняються за своїми якісними ознаками від існуючих форм.

Ряд американських дослідників  під нововведенням розуміють  процеси виникнення, розвитку, поширення  і зміни науково-технічних новацій  у різних сферах людської діяльності. Так, на думку П. Друкера, головною рисою нововведення є його вплив на спосіб життя людей. З цього погляду нововведення не обов’язково мають бути технічними чи речовими, причому соціальні нововведення виявляються більш значущими за силою свого впливу порівняно з упровадженням локомотивів чи телеграфів. Зокрема, система продажу товарів у кредит спричинила справжній економічний переворот, це соціальне нововведення перетворило економіку пропозиції в економіку попиту незалежно від ефективності економіки. На погляд П. Друкера, лікарні в сучасному вигляді — це соціальна інновація епохи Відродження XIX ст., яка зробила для охорони здоров’я більше, ніж багато які досягнення в медичній науці.⁷

Відповідно до Керівництва  Фраскаті (FrascatiManual, документ, прийнятий ОЕСР в 1993 р.в італійському місті Фраскаті)⁸, інновація визначається як кінцевий результат інноваційноїдіяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на

ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу,використовуваного в практичнійдіяльності або в новому підході до соціальних послуг.

У Керівництві Осло («OsloManual»)⁹, розробленому під егідою Фонду розвиткупромисловості країн Північної Європи в 1992 році, представлене трохи відмінне визначенняінновації, хоча основна його суть залишається такою ж: інновація – це впровадження нового абозначно поліпшеного продукту (товару або послуги) або процесу, нового маркетингового методу абонового організаційного методу в ділову практику, організацію робочого місця або зовнішнівідносини.Мінімальна вимога до інновації полягає в тому, що продукт, процес, маркетинговий абоорганізаційний метод повинні бути новими (або значно поліпшеними) для підприємства. Цевключає продукти, процеси і методи, розроблені підприємством вперше або запозичені у іншихпідприємств або організацій.

Інноваційна діяльність¹⁰– це всі наукові, технологічні, організаційні, фінансові ікомерційні кроки, які фактично, або потенційно, ведуть до впровадження інновацій. Деякі видиінноваційної діяльності самі по собі є інноваційними, інші – не нові, але необхідні длявпровадження інновації. Інноваційна діяльність також включає НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки) , які можуть бути непов'язані безпосередньо з розробкою певної інновації.

Можна також розмежувати  поняття «новина» та «інновація». Новина – оформленийрезультат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або  експериментальних робіт вбудь-якій сфері діяльності з підвищення її ефективності. Новина може оформлятися у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків;раціоналізаторських пропозицій; документації на новий або вдосконалений продукт, технології,управлінського або виробничого процесу; організаційної, виробничої або іншої структури; ноу-хау;понять; наукових підходів або принципів; документа (стандарту, рекомендацій, методики,інструкції та ін.); результатів маркетингових досліджень тощо.

Вкладення інвестицій в розробку новини – половина справи. Головне  – впровадити новину,перетворити  новину на форму інновації, тобто  завершити інноваційну діяльність і одержатипозитивний результат, продовжуючи  дифузію інновації. Для розробки новини необхідно провести

маркетингові дослідження, НДДКР, організаційно-технологічну підготовку виробництва,виробництво і оформити результати.

Тобто інновація є кінцевим результатом впровадження новини з  метою зміни об'єктууправління і  отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або  іншоговиду ефекту.Новина може бути придбаною або власної розробки, призначеною для накопичення,продажу або впровадження в продукцію (послугу), тобто перетворення у форму інновації.

Отже, з одного боку, інновацію  можна трактувати як певну діяльність. Термін «новація» відлатинського novatio означає «оновлення», тобто процес. Споріднене слово innovating з англійськоїмови  перекладається як новаторство, тобто  діяльність новаторів. З іншого боку, інновацію можна

розглядати не як дію по досягненню якогось результату, а  як сам результат – нововведення(innovation).

За охопленням сфер діяльності поняття «інновація» також має  два трактування. Одне з нихпропонує  розглядати інновацію як комплекс всіх етапів життєвого циклу новини, починаючи  звідповідних фундаментальних досліджень. Інше враховує тільки завершальні етапи  цього циклу,які визначають освоєння і розповсюдження нової технології або новоїнаукомісткої продукції.Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна, виробничазастосовність і комерційна реалізованість.

В українському законодавстві поняття «інновація» визначено Законом України «Проінноваційну діяльність»¹¹ як: новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатнітехнології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якістьвиробництва і (або) соціальної сфери;

Інноваційна діяльність, згідно ЗаконуУкраїни «Проінноваційну діяльність», – це діяльність, щоспрямована навикористання і комерціалізацію результатів науковихдосліджень та розробок і зумовлює випуск наринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Закон також визначає основні  характеристики, яким мають відповідати  інновації:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисноїмоделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо),на які  виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від

власників цих об'єктів  інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням)відкриттів. При цьому використаний об'єкт  інтелектуальної власності має  бути визначальним дляданого продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і  технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт  вироблено (буде вироблено) вперше, або  якщо не вперше, топорівняно з іншим  аналогічним продуктом, представленим  на ринку, він є конкурентноздатним імає суттєво вищі техніко-економічні показники.Слід зазначити, що в українській статистиці інноваційною вважається не тільки нова або вдосконалена продукція (тобто, продуктова інновація), але і продукція, вироблена при застосуванніпроцесових інновацій.

Розповсюдження нововведень, як і  їх створення є складовою частиною інноваційного процесу.Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений. Простий інноваційний процес припускає створення і використання новини всередині однієї і тієї ж організації, новина в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі новина виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника новини від функції його споживача. Нарешті, розширений інноваційний процес проявляється в створенні все нових і нових виробників нововведення, порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконаленню споживчих властивостей товару. В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два господарських суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо новина є технологічним процесом, його виробник і споживач можуть поєднуватися водному господарському суб'єкті.

По мірі перетворення інноваційного  процесу в товарний виділяються  дві його органічні фази: а) створення  і розповсюдження; б) дифузія нововведення. Перше, в основному, включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва  і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

Надругій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками  нововведення, а також між виробниками  і споживачами.В результаті дифузії  зростає число і змінюються якісні характеристики як виробників, так  і споживачів. Безперервність нововпроваджувальних процесів визначально впливає на швидкість і широту дифузії нововведень  в ринковій економіці.

Дифузія інновації - процес, за допомогою  якого нововведення передається  по комунікаційних каналах між членами  соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології тощо, які є новими для відповідного суб'єкта господарювання. Іншими словами, дифузія - це розповсюдження вже одного разу освоєної і використаної інновації  в нових умовах або місцях застосування.¹²

Також варто розкрити значення таких  понять як «винахід» на «відкриття».Винахід — це нове технічне вирішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці. Винахід визначається новими технологічними можливостями, вирішенням конкретних виробничих проблем. Винахід — це нові прилади, механізми, інструменти, машини, обладнання, методи, процеси, матеріали, сплави і т. ін. Наприклад, винахід автомобільного двигуна з підвищеним ступенем стискування газів, що дає змогу зменшити витрати пального на одну п’яту, причому вихлоп вуглекислоти зменшується в 10 разів, значно знижується рівень шуму. Якщо винахід утілюється у виробництво, то він стає інновацією, нововведенням.

Слід зазначити, що ноу-хау  і винахід — це зовсім різні  речі,аж ніяк не синоніми. Винахід — це нове технічне рішення (конструкція, спосіб,речовина), на яке можна отримати патент. Ноу-хау — це комерційні секрети,

відомості, що складають  комерційну цінність, не відомі й не доступні третім

особам. Патентувати ноу-хау  означає переводити його в категорію  винаходів.

Якщо винахід утілюється у виробництво, то він стає інновацією,нововведенням.

Відкриття — установлення невідомих раніше об’єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що сприяють накопиченню теоретичних знань. На думку П. Друкера, наукове відкриття може бути виміряне тим, що воно додає до пізнання явищ природи.¹³Відкритясуттєво відрізняється від винаходу. Відкриття не патентоспроможне ізаймаються ним здебільшого вчені, а не винахідники. На основі відкриття, якправило, створюються нові винаходи.

Існує різниця між винаходом, відкриттям і нововведенням:

1. відкриття здійснюється на фундаментальному рівні, нововведення на

його основі створюється на прикладному  рівні;

2) відкриття чи винахід можуть бути зроблені вченим, винахідником-

одинаком, а нововведення розробляється  і впроваджується колективно;

3)відкриття здійснюється не заради одержання вигід, тоді як нововведення

впроваджується з метою одержання  прибутку чи іншої вигоди

організації;

4) відкриття або винахід можуть бути випадковими, нововведення є

результатом цілеспрямованого розроблення проекту, тобто нововведення

випадково не відбувається, необхідна чітка послідовність дій і техніко-

економічне обґрунтування.Проте, згідно з теорією Й. Шумпетера, саме інновація стає витоком розвитку і прибутку організації (підприємства), як і суспільства в цілому.

2. Інноваційна інфраструктура : її складові та особливості

На сьогоднішній день немає чіткого визначення нормативно-правовими актами України всіх елементів ринкової інноваційної інфраструктури, що можуть бути за призначенням віднесені до групи об'єктів підтримки інноваційної діяльності.В практиці міжнародних і вітчизняних установ, що працюють у сфері інноваційної діяльності, широко використовуються наступні поняття щодо визначення інноваційної інфраструктури.

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми  власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно — комунікативні, юридичні, освітні тощо).¹⁴

До об'єктів інфраструктури підтримки  підприємництва відносяться: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки, лізингові  центри, фінансово-кредитні установи (кредитні спілки, інші установи взаємного кредитування, кредитно-гарантійні установи), фонди  підтримки підпрємництва, інвестиційні, інноваційні фонди і компанії, довірчі товариства, фондові і  товарні біржі, інформаційно-консультативні установи, страхові компанії, аудиторські фірми.¹⁵

Інноваційна інфраструктура — організації (установи), які сприяють здійсненню інноваційної діяльності, себто комплекс організацій (установ), що мають підлеглий  і допоміжний характер, які обслуговують інновацію і забезпечують умови  нормального протікання інноваційного  процесу. До складу інфраструктури входять: інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри і інші спеціалізовані організації.¹⁶

Інноваційна інфраструктура зумовлює темпи (швидкість) розвитку економіки  країни. Досвід розвинених країн світу  підтверджує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку неминуче виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення і реалізації інновацій, хто володіє найбільш ефективним механізмом інноваційної діяльності.

           Економіка суспільства є інноваційною, якщо в суспільстві є розвинені інноваційні інфраструктури, які здатні оперативно і гнучко реалізовувати необхідні в даний момент інновації, засновані на високих виробничих технологіях, і розвернути інноваційну діяльність.

Ці структури мають бути універсальними і здійснювати створення будь-яких інновацій і розвиток будь-яких виробництв на конкурентоздатній основі. При цьому повинна бути налагоджена гнучка система випереджаючої підготовки і перепідготовки кадрів-професіоналів у сфері інноватіки і інноваційної діяльності, ефективно реалізуючих комплексні проекти відновлення і розвитку вітчизняних виробництв і територій.

           Інноваційна інфраструктура є основним інструментарієм і механізмом інноваційної економіки, вона здатна підняти економіку країни на дуже високий рівень. Виходячи з такого розуміння, інноваційна інфраструктура — це сукупність взаємозв'язаних, взаємодоповнюючих виробничо-технічних систем, організацій, фірм і відповідних організаційно-керуючих систем, необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності і реалізації інновацій.¹⁷

Цілеспрямована державна політика у створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів — основа корінного перелому в  підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних  виробництв. Створена з активною державною  підтримкою інноваційна інфраструктура — інноваційно-технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система  підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту —  дозволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників.¹⁸

Формування інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах:

• адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону,
• відповідність реальним потребам,
• раціональне територіальне розміщення,
• функціональна концентрація на гострих проблемах інноваційної діяльності, доступність послуг для підприємців (територіальна, інформаційна, вартісна),
• залучення державних і недержавних ресурсів.

З метою удосконалення інноваційної інфраструктури слід ширше залучати науково-технічний потенціал регіону (науково-виробничі підприємства, конструкторські  бюро, лабораторії).На даному етапі  важливими завданнями залишається  упорядкування діяльності існуючих об'єктів інноваційної інфраструктури та координація процесів створення  і розвитку нових установ, їх організаційне  та методичне забезпечення.

Для мотивації бізнесу до інновацій, необхідно створювати адекватні  правові, економічні, податкові механізми, всіляко сприяти розвитку інноваційної інфраструктури. Якнайкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічне благополуччя громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних розробок. Можливість здійснити вищеназване завдання надає створення мережі технопарків.

Стимулювання зростання інновацій  у сфері високих технологій повинне  здійснюватися за рахунок залучення  фінансових коштів в область інноваційного підприємництва і утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць високого рівня престижу. Це і є основними завданнями технопарків в світовій практиці.

Досягнення даних завдань можливе  за рахунок тісної взаємодії капіталу (відособленого майна) і науково-технічного центру (вищого учбового закладу), чию  науково-дослідну, дослідно-конструкторську  та технологічну діяльність даний капітал  покликаний фінансувати. Вказаний капітал  утворюється за рахунок внесків  інвесторів в статутний капітал  комерційної організації, сама конструкція  якої припускає відособлення майна  юридичної особи від майна  його засновників, а отже, служить  формуванню капіталу.

Таким чином, технопарк — така форма  організації співпраці комерційної  організації, науково-технічного центру і підприємства (тут під підприємством  розуміється не майновий комплекс, а суб'єкт підприємницької діяльності — комерційна юридична особа), націлених  на виробництво високотехнологічної  продукції, при якому комерційна організація здійснює фінансування науково-дослідної і дослідно-конструкторської діяльності науково-технічного центру, науково-технічний центр надає  результати своїй діяльності комерційної  організації, що здійснює впровадження результатів даної діяльності у  виробництво на підставі договору з підприємствами.¹⁹

Бізнес-інкубатори за своєю суттю  це комплекс (приміщення, комунікації, бухгалтерія, господарська частина), який обслуговуватиме роботу створених фірм. Тут можуть «вирощуватися» 10-20-100 підприємств, які за декілька років повинні встати на ноги і піти працювати на економіку краю.²⁰

Мета створення технопарків  —стимулювання зростання інноваційної складової, як одного з найважливіших  системних чинників економічного розвитку, формування конкурентних переваг вітчизняної  економіки, забезпечення національної безпеки країни.

Завдання:

• залучення фінансових коштів в галузь інноваційного підприємництва;
• створення інфраструктурного середовища для розвитку інноваційних продуктів;
• утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць відповідного рівня престижу.²¹

Світовий досвід становлення технологічного ринку в США, Японії, Швеції, Тайвані  і ін., показує, що основним елементом  державної політики в розвинених країнах є програми стійкого розвитку і створення техноекополісів  і технопаркових структур як інноваційних центрів. Економічний розвиток на зразок техноекополісів і технопарків  перетворює периферійні області  з відносно відсталою економікою у високорозвинуті регіони, забезпечені  високими технологіями в різних сферах промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту, зв'язку. При  цьому розв'язуються регіональні  завдання соціального розвитку, зокрема, створення додаткових робочих місць, підготовка власних фахівців, створення  інфраструктури і ін.

У розвинених країнах ці структури  розміщуються при великих наукових центрах. Користувачами технопарків  виступають маленькі приватні фірми, засновані, як правило, молодими вченими, які прагнуть започаткувати конкурентоспроможний бізнес. Без відповідної допомоги, на початковому етапі, поява високотехнологічного бізнесу просто неможлива. Чим складніша  наукова концепція, закладена в  основу бізнес-проекту, тим більша підтримка має бути надана. Зазвичай послуги технопарку після відповідного обговорення бізнес-проекту незалежні експерти надають на період до 5-7 років. За цей час необхідно відпрацювати технологію, знайти партнерів і, найголовніше, — споживачів продукції. Фінансова діяльність компанії протягом цього періоду перебуває під безпосереднім контролем якогось банку (як правило, приватного), який може надати необхідну допомогу, але водночас контролює кожну угоду і стежить за тим, аби всі зусилля започаткованої справи, були спрямовані на розвиток бізнесу.