Інноваційна діяльність підприємства. 3

     ВСТУП 

      Актуальність  теми. Основною темою є провадження нової техніки на підприємства та ефективне її використання. Впровадження нової техніки для підприємства є підґрунтя підвищення продуктивності праці підприємства. Також дає можливість покращити якість ремонту доріг та раціонально використовувати сировині ресурси підприємства.

      Мета  і завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування і розробка методичних положень та практичних рекомендацій щодо організаційно-економічних засад виробничої діяльності меблевого підприємства.

      Поставлена  мета зумовила необхідність розв’язання  таких задач:

• сформувати теоретичні засади формування виробничої потужності,
• розрахувати і проаналізувати кількісні та якісні техніко-економічні показники господарської діяльності підприємства,
• здійснити розрахунок виробничої потужності на ТОВ «Едельвейс-2000»,
• визначити шляхи підвищення використання виробничої потужності на досліджуваному підприємстві.

     Мета  і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалювання управління інноваціями в організаціях та підвищення їх ефективності на підприємстві «міськШЕП».

     Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:

     - узагальнення теоретичних підходів  до обґрунтування понять інноваційної діяльності підприємства;

     - досліджено тенденції напрямки розвитку інноваційних процесів в Україні;

     -- обґрунтування підходів до оцінки  ефективності інновацій;

     Об'єкт  дослідження – інноваційна діяльність підприємства «міськШЕП».

     Предмет дослідження – впровадження інновації на підприємстві та ефективність їх використання. 

      Практичне значення одержаних  результатів. Підприємство «міськШЕП» може покращити умови своєї діяльності за допомогою впроваджених нововведень, але при умові, ефективного використання обладнання. Для ефективного використання обладнання підприємству потрібно здійснити заходи, щодо підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників та робочого персоналу.

      Структура та обсяг роботи. Дана курсова робота складається з вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота містить в собі 10 таблиць, 2 рисунока. Загальний обсяг роботи складає 38 сторінок комп’ютерного тексу формату А4 . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОРЗДІЛ І

ТЕРЕОТИЧНІ  ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 

       1.1 Термінологічно-понятійний апарат інновацій  та інноваційних процесів 

      Інноваційна діяльність підприємства — це такий  вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка – це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси виробництва, способи організації виробництва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників виробництва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку [2, c.440].

      Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат  науково-виробничого циклу та через  практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат [3, c.9-7]. Отже, науково-технічні інновації підприємства мають такі властивості:

1. наукова-технічна новизна;
2. можливість виробничого використання;
3. комерційна реалізація.

      Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, створену у зв’язку із потребою ринку. «Матеріалізація» інновацій і розробок у нові технічно досконаліші види промислової продукції, засоби і предмети праці, технології та організацію виробництва перетворює їх у джерело доходів. Отже під комерційною реалізацією розуміється принесення прибутку виробнику [1, c.248 ].

      Новизна (новація) – це нова продукція (техніка), технологія, що можуть бути кінцевим результатом  науково-технічної творчості, реалізації певної ідеї, винаходу, що змінює середовище [ 4, c.46-47 ].

      Важливим  етапом аналізу інновацій є їхня класифікація за певними, ознаками:

1. За призначенням інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємопов’язані види:
• технічні;
• організаційні;
• економічні;
• соціальні;
• юридичні.

      Технічні  новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів  виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

      Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо).

      Економічні  – проявляються у методах господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності.

      Соціальні – різні форми активізації  людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, передовсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров’я людини та довкілля; створення комфортних умов життя тощо).

      Юридичні  – нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

      Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує відносно тісний взаємозв’язок. Технічні новини зумовлюють, передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні перебувають, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємства (економічних нововведень). Зокрема, створення й розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування та оперативного регулювання, а також забезпечують перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи підрозділів з гнучким виробництвом систем.

      Зрештою усі інновації на підприємстві, які  забезпечують динамічний розвиток і  невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратись на юридичні підвалини, відповідно-законодавчі акти (тобто  юридичні інновації) – інакше вони не справлятимуть належного впливу на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств.

2. За формами інноваційного процесу розрізняють:
• прості внутрішні;
• прості міжорганізаційні;
• розширені міжорганізаційні.

      Простий внутрішній процес передбачає створення  та використання інновацій всередині  одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми.

      При простому міжорганізаційному інноваційному  процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

      Розширений  міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії  першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

      Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

      Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інноваційного продукту.

      До  першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт  через інформаційно-комунікаційні  канали.

      На  другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в  нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

3. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на:

• продуктові;

• процесові.

      Продуктові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

      Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових організаційних структур в складі підприємства [2].

4. За типом ринкової новизни інновації поділяються на:

• нові для світових ринків;

• нові для національних ринків;
• нові для конкретного підприємства або групи підприємств.

      Деякі економісти пропонують виділити окремо в класифікації так звані інфраструктурні  інновації – інновації, що виникають, в інфраструктурних галузях: транспортні, зв’язку, інституційних формах поєднання науки і виробництва, освіти та ін [ 3, c.448 – 449].

      Зрештою усі інновації на підприємстві, які  забезпечують динамічний розвиток і  невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратись на юридичні підвалини, відповідно-законодавчі акти (тобто юридичні інновації) – інакше вони не справлятимуть належного впливу на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств.

      За  масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного  виробництва всі новини та нововведення можна об’єднати у дві групи – локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційним (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах [4, c.206 ].

      Виходячи  з вище сказаного можна сказати, що наслідком інноваційної діяльності є також нові дизайнерсько-художні  рішення зовнішнього виду виробу – промислові зразки.

      Промислові  зразки відображають єдність технічних, функціональних та естетичних властивостей виробу, які також входять до складу нематеріальних активів і є предметом ліцензійних угод та об'єктом охорони промислової власності.

      Загалом, результатом інноваційної діяльності є підвищення конкурентоспроможності виготовленої продукції; успішна її реалізація на внутрішньому та зовнішньому ринках. 

   1.2 Інноваційна діяльність і напрямки її розвитку в Україні 

      Перехід на ринкові засади в господарюванні поставив перед Україною гостру проблему активізації інноваційної діяльності, викликану як специфічним станом економіки, так і низкою ресурсних обмежень, що впливають з вимог до перспективної динаміки економічного розвитку. З набуттям членства в СОТ Україна взяла на себе обов’язок досягнути й підтримувати належний рівень інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки [4, c.9-17].

      Сьогодні  інноваційна діяльність в Україні  регламентується Законами України  «Про інноваційну діяльність» (2002 р.);  «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.); рядом постанов Верховної Ради і Кабінету Міністерств України. Нормативні Акти України про інноваційну діяльність, наведені в додатку А.

      Інновації є складним економічним та організаційним процесом, який спирається на використання двох видів потенціалів – наукового, новітніх технологій і техніки, з одного боку, та інтелектуального, пов’язаного із здатністю менеджменту впроваджувати інновації на всіх стадіях виробничої та комерційної діяльності, з другого. Важливим елементом цього процесу є його інвестиційне забезпечення – знаходження та раціональне використання значних фінансових коштів [7, 66-72с.].

      Розвиток  економіки успішним є тільки тоді коли держава, з свого боку бере на себе активну підтримку і стимулювання інноваційної діяльності наукового потенціалу [26, c.52-55].

      Країни  «середнього світу», до якого за рівнем розвитку, територією і чисельністю населення належить Україна, перебувають не у найвигіднішому становищі. Для них проблема інноваційного розвитку пов’язана з одного боку, з відсутністю достатніх коштів для фінансування широкомасштабних і численних науково-технічних досліджень, а з іншого – неможливістю здійснювати «вузьку спеціалізацію» в інноваційній діяльності, як це роблять малі держави, оскільки цього недостатньо для забезпечення належних темпів розвитку економіки і добробуту країни [27, c.20-26].

      Тому  наша держава може обрати як головну  – стратегію спеціалізації на обмеженій кількості технологічних  напрямів. Ці напрями визначаються кон’юнктурою ринку і можливостями вітчизняного науково-технічного потенціалу.

      За  даними Держкомстату України, в 2003 р. інноваційною діяльністю займалися 15,1% загальної  кількості промислових підприємств  України, а в 2005 р. – до 11,9%. Протягом 2003-2005 рр. відбулося зменшення числа  промислових підприємств, що впроваджували інновації на 27,7% і їх кількість на кінець 2005 р. становила 810 одиниць. Однак, в 2005 р. відбулися позитивні зрушення. Основними напрямками інноваційної діяльності в промисловості України в 2005 р. були: освоєння нових видів продукції (47,9% від загальної кількості підприємств), комплексна механізація та автоматизація виробництва (23,8%), впровадження нових технологічних процесів (28,3%). Відповідно загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості протягом 2003-2005 рр. зріс у 1,9 рази і становив на кінець 2005 р. 5751,6 млн. грн. В більшості галузей частка реалізованої інноваційної продукції в загальному її обсязі була надзвичайно низькою – лише 6,5%, або 24995,4 млн. грн. Наведені показники  ( див. додаток Б) [22, c.338-245].

      Серед найбільш вагомих факторів, які перешкоджають Українським підприємствам здійснювати інноваційну діяльність є: нестача власних коштів підприємств (саме вони в останні роки є основним джерелом фінансування інновацій); недостатня фінансова підтримка держави (див. табл.1 [12, c.247]).

Таблиця 1

Розподіл  обсягу фінансування наукових та науково-технічних  робіт за джерелами фінансування

      Серед факторів, які впливають на інноваційну  діяльність також можна виділити: істотне перевищення імпорту над експортом та неплатоспроможність населення, виїзд кваліфікованої робочої сили, дивися в додатки В [23, c.300-3002].

      В цих умовах потрібна державна підтримка інноваційного процесу. Вона повинна здійснюватися за всіма напрямками: це створення відповідного інституційного середовища; надання податкових пільг, а також безпосередня участь держави у інноваційних проектах. Для залучення додаткових коштів важливе значення має створення сприятливого інвестиційного клімату. Але не тільки держава повинна докладати зусилля для стимулювання інноваційної діяльності. Не менш важливим є підвищення мотивації робітників окремих підприємств щодо впровадження інновацій.

       Лише  поєднання зусиль усіх суб’єктів  інноваційної діяльності дозволить  активізувати інноваційні процеси  і на цій основі підвищити конкурентоспроможність українських підприємств на міжнародному рівні та забезпечити їх стійкий економічний розвиток [25, c.2-8]. 

      1.3 Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства 

      Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства – це метод дослідження результативності інноваційної діяльності за даними обліку, звітності та іншої техніко-економічної інформації.

      Тому  економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства повинен охоплювати усі  сторони роботи підприємства, порівнюючи результати після впровадження інновацій з показниками до їх впровадження. Також необхідно визначити ефективність від впроваджених інновацій.

      Незалежно від того, на вдосконалення яких процесів чи виду діяльності була спрямована інновація, у всіх випадках повинна зростати ефективність діяльності й підприємство повинно отримати кошти на покриття витрат, пов’язаних з інновацією.

     Ефективність  інвестицій, вкладених в інновації, визначається за формулою:

     Еінв =

        Термін окупності визначається – за наступною формулою:

     Ток.=

де Еінв – коефіцієнт ефективності інвестицій, вкладених в інновації;

Ток – термін окупності;

інв – сума вкладених інвестицій;

р – приріст прибутку від упровадження у виробництво відповідного нововведення (інновації).

     Показники ефективності інноваційних проектів:

        Чиста дисконтована (теперішня) вартість (ЧДВ):

      ЧДВ = -К +

де  ГП₁, ГП₂… ГП_т – очікувані грошові потоки в кожний із років періоду реалізації проекту, грн.

     Грошовий  потік – це сума чистого доходу підприємства та амортизаційних відрахувань.

     Ставка дисконту (R) – це процентна ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор.

     Рішення про прийнятність інвестиційного проекту  може бути позитивним у тому випадку, коли ЧДВ>0.

      Індекс  дохідності (I_Д): 

     I_Д =

      Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.

     капіталовіддача:

      К_в=

де  Q - обсяг виготовленої за рік продукції на підприємстві;

         S_сер – середньорічна вартість основного капіталу;

      Частка  економії (%) від запроваджених технічних  та організаційних новин у загальних  витратах на виробництво продукції: 

Де  - середня заробітна плата одного працівника у розрахунковому році (періоді);

- загальна сума прибутку самому тому ж році (періоді);

- кількість вивільнених працівників  за рахунок технічних і організаційних нововведень, осіб;

- обсяг виробленої продукції, тис. грн. [16].

       Всі вище показники є важливими для  розрахунків нововведень, але більшість  із них неможливо використати  для підприємств «міськШЕП» це зумовлено  відсутністю вкладених інвестицій. Тому для веденої техніки на «міськШЕП» ми будемо використовувати розрахунки експлуатаційних витрат.

      Амортизаційні витрати визначаються за формулою, грн.: 

де: Цод. – ціна за одиницю обладнання, грн.;

На – норма амортизації, % ;

Кобл – кількість обладнання, од.

      Вартість  на утримання обладнання визначається за формулою, грн.: 

     Вутр = Вутр 1 ум. од *Кс *Кобл,     (1.8) 

де: Вутр 1 ум. од – витрати на утримання 1 умовної одиниці, грн.;

Кс – коефіцієнт ремонтної складності, ум.од;

Кобл. – кількість встановленого обладнання, од.  
 
 

      Річна програма випуску, од.:

     Рпрв.= М * Кзм * Кп * Дроб,     (1.9) 

де: М –норма виробітку за зміну, м2.;

Дроб. – кількість робочих днів на рік 

      Загальні  витрати на одиницю виробу, грн..: 

де: Пріч – річна потужність потоку,од. 

     Розрахунок  витрат на оплату праці обслуговуючого персоналу

      Чисельність робітників, чол.:

де: Ст – погодинна тарифна ставка, грн..;

Чр. – кількість робітників;

Кгод. – кількість нормованих годин.

 Річний  фонд оплати праці вираховується  згідно формули: 

     Фрічн . = Нр * Ст * Фріч,      (1.12) 

де.: Нр – чисельність робочих відповідно розряду;

Ст –  погодинна тарифна ставка, грн..;

Фріч. –  річний фонд робочого часу. 

     Розрахунок  витрат на заробітну плату разом  з нарахуванням на заробітну плату, грн.: 

     Загальні  витрати на оплату праці складають: