Інфляційні процеси в Україні. 2

Міністерство освіти України

Калуська гімназія

Курсова робота

з основ економіки

«Інфляційні процеси в Україні»

Вступ.

1. Причини інфляційних процесів в Україні 1991-2000 рр. і розвиток інфляції загалом.

1.1 Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні в 1991-1995 рр.

Як свідчать дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом 1991 — 1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об’єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.

Таблиця 1. Індекс споживчих цін країн СНД, 1991 —1994 рр, у % до попереднього року.¹

За данними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % — зниженням обсягів виробництва... Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

• невиважена первинна емісія;
• структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій   політиці;
• затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;
• значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
• від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
• доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого — нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

• у 1992 році - 1308,0%;
• у 1993 році - 4834,9%;
• у 1994 році - 992,0%;
• у 1995 році -253,5%

Безперечно, вищезгадані зростаючий попит та витрати виробництва є чинникам2и інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляцйних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991-1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1% (типова гіперінфляція)².

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991-93 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів)³. Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами  цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємтсв для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів»- за данними СБРР за 1992р. неплатежі в Україні становили 40% загального ВВП) та видачі заробітньої платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата-ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що  вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалост переплетіння інфляції витрат та попиту.

Т.Т. Ковальчук та М.М. Коваль у своїй статті «Основні чинники та фактори інфляції в Україні»⁴ наполягають на тому, що основною в Україні стала інфляція попиту, спричинена перш за все надмірною емісією з боку держави.

В данній роботі ми спробуємо поєднати обидва підходи, оскільки, на мою думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо коли мова йде про перехідну економіку. І найбільш доречним буде сказати, що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно ускладнювало проведення антиінфляційної політики. 

Отже проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій державі:

1.2 “Шок пропозиції” та залежність від зовнішніх енергоносіїв.

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції»- різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрафованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна чатска виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної  трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед Туркменістаном -10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших кредиторів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9%⁵.

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

• електроенергії- 8,0 %;
• нафти, включаючи газ конденсат- 5,8 %;
• вугілля- 7,7 %.

1.3 Невиважена грошова емісія.

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.2

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М.Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, “емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал — 7,5 трлн. крб., а лише за грудень — 3,8 трлн- крб»⁶.

Збільшення суми незабезпеченнх товарною масою грошей в українській економіці було пов’язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля становив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. З22а той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових грошах для сплати заро2бітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 — 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

1.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики. Причини і наслідки.

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою(політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

• пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувалиись на території України;
• підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;
• жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;
• встановлення траноспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.
• зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварта2лі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари — у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 %⁷.

Зниження  темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза⁸.

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати “пікові навантаження” темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам України.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки зкремих виробництв, які відповідають приорітетам її структурної політики і які взмозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

1.5 Долоризація економіки, валютна політика в Україні та проблеми інфляції.

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало пралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

• перший квартал — 16,80 трлн. крб.;
• другий квартал — 32,86 трлн. крб.;
• третій квартал — 59,60 трлн. крб.;
• за дев’ять місяців 1995 року — 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування — процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об’єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу- захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

1.6 Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надходження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб’єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

1.7 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю- гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про реформу грошової системи України»   7 листопада 1992 р. було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено ти2мчасову валюту- купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в Україні та основі чого вони проводились. Я погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

• впровадження тимчасової перехідної валюти- купоно-карбованців в готівковий обіг- січень 1992р.
• впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг- листопад 19982 р.
• випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні- вересень 1996 р.

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації- зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби  цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основоною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%⁹. Проте потрібно пам’ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курса валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної  системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв.

.

3. Інфляція 2007-2008рр.

3.1.Причини виникнення інфляції

        Разом із тим, в Мінекономіки зазначають, що на інфляцію впливали як внутрішні, так і зовнішні чинники. Серед них - підвищення ціни на природний газ (з 130 доларів США в 2007 році до 179,5 доларів у 2008 році за 1000 кубометрів) і високий рівень цін на світовому ринку нафти. Серед внутрішніх чинників міністерство відзначає скорочення пропозиції продуктів рослинного (внаслідок несприятливих погодних умов у 2007 році) і тваринного походження (молока – через зменшення поголів'я великої рогатої худоби).

        Серед інших причин, котрі спричинили інфляцію, мінекономіки називає підвищення собівартості сільськогосподарського виробництва, зростання цін виробників харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, а також вплив вторинних ефектів енергетичної інфляції.

3.2.Заходи, покликані зменшити рівень інфляції в Україні

       На втримання інфляційних процесів, за даними Мінекономіки, впливало нарощування депозитів фізичних осіб, зниження монетарних агрегатів і стабільність обмінного курсу гривні.

      Міністр економіки Богдан Данилишин зазначив, що успіх антиінфляційної політики, над якою працює уряд, "залежатиме від багатьох чинників, серед яких основними повинні бути заходи економічного характеру".

     На його думку, необхідно проводити постійний моніторинг цінової ситуації і дотримання суб'єктами господарювання антимонопольного законодавства на споживчому ринку, що дозволить своєчасно і ефективно реагувати на виникнення дисбалансів між попитом і пропозицією, на прояв недобросовісної конкуренції і монополізму на ринках.

      Серед антиінфляційних заходів передбачається: формування продовольчого резерву держави і проведення товарних інтервенцій, що дозволить істотно збільшити пропозицію окремих соціально-важливих товарів на ринку і згладити тимчасові дисбаланси, що виникають.

     Заплановано також розвиток фондового і фінансового ринку, що сприятиме акумуляції заощаджень населення і підвищенню рівня їх капіталізації.

Крім того, зниженню інфляції сприятиме забезпечення збалансованості фінансової і грошово-кредитної політики, а також сприяння інвестиційний-інноваційній активності суб'єктів господарювання.

    2 «Антиінфляційні заходи, зокрема, спрямовані на усунення системних передумов цінового тиску, уряд реалізовуватиме спільно з Національним банком. Результатом має стати зниження динаміки зростання цін. Міністер економіки висловлює оптимістичні очікування ефективності вже прийнятих заходів і зменшення рівня інфляції вже в лютому», – зазначив Богдан Данилишин .Він також зазначив, що міністерство не прогнозує суттєвого впливу на рівень інфляції виплати компенсацій внесків до Ощадбанку колишнього СССР. «Десь 1-1,5%», – сказав  Данилишин.

3.3.Показники інфляції

Як повідомлялося, інфляція в Україні в грудні 2007 року була 2,1% порівняно з 2,2% у листопаді й 2,9% у жовтні, а з початком року її рівень досяг 16,6%, повідомив Державний комітет статистики. За його даними, у грудні минулого року продовольчі й непродовольчі товари подорожчали на 2,8% і 1,0% відповідно, послуги - на 1,2%. З початку року ціни зросли відповідно на 22,9%, 6,0% і 12%.

Показник інфляції за 2007 рік є найвищим, починаючи  з 2000 року, коли він становив 25,8% (тут і далі - грудень до грудня). 2001 року інфляцію вдалося знизити до 6,1%, а 2002 року вперше в історії країни була зафіксована дефляція 0,6%, а в наступні три роки інфляція становила відповідно 8,2%, 12,3% і 10,3%.