Інфляції: сутність, види та соціально-економічні наслідки

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І Загальна характеристика інфляції: сутність, види, соціально-економічні наслідки..............................................................……………….........7

1.1 Сутність інфляції та  її види……………………………………………….....7

1.2 Соціально-економічні  наслідки інфляції…………………………………..12

РОЗДІЛ ІІ Дослідження причин інфляції та методи боротьби  з її наслідками………………………………………………………………………..17

2.1 Причини виникнення  інфляції……………………………………………....17

2.2 Шляхи подолання негативних наслідків інфляції…………………………23

РОЗДІЛ ІІІ Особливості інфляційного процесу в Україні та методи їх регулювання ……………………………..............................................................28

3.1 Аналіз інфляційних  процесів в Україні………………………………….....28

3.2 Причини виникнення інфляції в Україні та способи подолання її         наслідків...........................................………………………………………...……30

Висновки………………………………………………………………………..…39

Список використаних джерел………………………………………………..…..42

Додатки

ВСТУП

Одним із неодмінних атрибутів грошового обігу в країнах, де основу суспільного виробництва складає ринкова економіка, є інфляція. Це явище, власне кажучи, супроводжувало товарне виробництво на всьому історичному шляху його розвитку, але з особливою частотою і негативними наслідками для економіки інфляція стала проявлятися у ХХ столітті, коли країни перейшли до паперово-грошових систем. Інфляція як явище охоплює практично всі напрямки і сфери виробництва і може призводити до дуже гострої соціальної напруженості у суспільстві. Прикладом є Німеччина початку 20-х років, Югославія – в кінці 80-х років, Україна – на початку 90-х років минулого століття. Водночас значна за своїми масштабами інфляція підриває економічні позиції держави, ослаблює її роль у світовому поділі праці.

Проте в остання десятиліття в розвинутих країнах капіталізму вдалося розробити систему заходів державного регулювання, яка, не усуваючи самого явища, все ж дозволяє стримувати інфляційні процеси і певною мірою управляти ними.

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з’явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов’язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч  сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини “Гроші стимулюють торгівлю” були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею “Аналіз грошей та торгівлі” (1705), Якоб Вандермет- “Гроші відповідають всім речам”(1734), єпіскоп Берклі- “Вопрошающий” (1737), що робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.

Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в “Нарисі про природу торгівлі”(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.

Велику увагу приділяв проблемі інфляції і Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією.

Джон Стюарт Мілль повторював стосовно інфляції основні положення Рікардо. Докази Юма-Кантільона про позитивний вплив на виробництво більшої кількості грошей він заперечував, стверджуючи, що в подібній ситуації доходи одних перекриваються збитками інших.

Надзвичайно цікавими є ствердження Кейнса по проблемам інфляції, який розглядає останню як такий стан економіки, коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції в точці доходу, що перевищує рівень останнього в умовах повної зайнятості. Ці положення стали вихідною базою дискусії 50х років ХХ ст., в основу якої лягла так зв. “крива Філліпса”.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80х рр. вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією- пише М. Фрідмен, -я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Ствреджується, що причини інфляції - у сфері обігу, а тому допускається обмеження впливу держави на процеси суспільного виробництва.

Часто зростання грошової маси виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Причини та наслідки інфляції змінюються місцями, тому всіляке зростання цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

  Саме тому, що тема ця так популярна в наші дні, зупинимось на ній як на предметі свого дослідження.

Метою даної курсової роботи є  розгляд інфляційних процесів, зокрема чинників, що спричиняють інфляцію, аналіз інфляції в Україні.

Завданнями даної курсової роботи є визначення феномену інфляції, яке його коріння, чи так він небезпечний для економіки, як це кажуть, і якщо так, то чому, і як з ним бореться держава.

Об’єктом дослідження є процес ринкової трансформації економічної системи суспільства.

Предмет дослідження — це соціально-економічні причини виникнення та роль інфляції в Україні.

В курсовій роботі використовується системний метод наукового пізнання, згідно з яким усі явища та процеси розглядаються й аналізуються у взаємозв’язку, взаємозалежності та розвитку. За допомогою системного методу досліджується інфляція у взаємозв’язку з розвитком усієї економічної системи суспільства. Це дало можливість на базі використання методу порівняння й узагальнення, історичного і логічного здійснити комплексний аналіз чинників інфляції та інтенсивності їх впливу на загальний інфляційний процес.

Актуальність цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням економістів усього світу вже протягом багатьох років є швидке подолання темпів інфляції. Для України, як молодої країни з економікою що розвивається, з моменту отримання нею незалежності, питання інфляції виступає особливо гостро. Тому багато економістів України вже протягом 12 років шукають методи її подолання. В цій роботі наведено декілька прикладів подолання інфляції (як закордонних так і вітчизняних), а також пояснено зміст цього економічного феномену.

РОЗДІЛ 1.    ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУ ІНФЛЯЦІЇ

1. Сутність інфляції та її види

Інфляція як специфічна властивість економіки відома вже декілька століть. Однак, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища.

Якщо розглядати зазначену проблему із суто монетарних позицій, то інфляція може бути представлена як процес знецінення грошей. Проте це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище, тому його необхідно розглядати у більш широкому аспекті.

Інфляція- це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін.  

   Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору [8, с.56].

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

1. Знецінювання грошей по відношенню до золота.
2. Знецінювання грошей по відношенню до товару.
3. Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

   Протилежним до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюється з перiодами глибокої депресii [10, c.245].

Подібно до захворювання, інфляція має різні ступені тяжкості. Визначимо три її категорії: помірна інфляція, галопуюча і гіперінфляція.

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в “грошових“ чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою. Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.

Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.

Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.

Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік [19, c.544].

Ось як описується гіперінфляція у США під час Громадянської війни:

“Ми ходили у крамниці з грошима у кишенях і поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках і повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”

Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце у Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000 000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і льодяника.

Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.

Можливо, найбільше гіперінфляція впливає на розподіл багатства. Визначний британський економіст Ліонель Робінс так підсумував цей вплив:

“Знецінення марки зруйнувало багатство заможних груп населення в німецькому суспільстві, підірвало його моральність й економічну свободу та підготувало фундамент для бід, що сталися далі. Гітлер є годованцем інфляції”[11, c.55-57].

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.
2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

 Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий “ефект Пiгу” - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги 

[15, c.508].

1.2. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція пов’язана зі збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що обумовлено такими моментами:

• Збільшенням грошової маси спричиняє зниження ставки відсотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та облігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій, розширює експанцію комерційних банків і збільшує обсяги інвестицій.
• Зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Однак цей позитивний моментмає місце тільки за відносно невеликих розмірів емісії, що не набагато перевищує реальну потребу в грошах. Коли ж емісія досягає значних розмірів, інфляція втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані [25, с.172]. 

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал.

   Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i мас вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi. Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

   Iнфляцiя c головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дією змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй [17, с.270].

   Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливас на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралясться на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупної пропозицiї, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

 Iнфляцiя також породжує багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальноi вартостi своїх програм, що фактично скорочусться, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

   Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональноi економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i  зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх краiнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках [20, c.520].

   Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від інфляції [12, c.559].

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію [11, c.60-65].

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЧИН ІНФЛЯЦІЇ ТА МЕТОДИ БОРОТЬБИ З ЇЇ НАСЛІДКАМИ

2.1. Причини виникнення інфляції

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійними. Це можна пояснити не тільки значною можливістю чинників, що спричиняють тиск на ціни, а й досить складними і рівноскерованими соціально-економічними й політичними наслідками інфляції.

Економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції є перевищення товарного попиту над пропозицією – “ інфляція попиту” та зростання грошових витрат виробництва – “інфляція витрат”. Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної еісії; фіксальна інфляція, що пов’язана із дефіцитом бюджету; інфляція, спричинена зростанням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо.

Інфляція попиту – порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Економіка може спробувати витратити більше, ніж вона може випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей вигаданий попит збільшенням реального об’єму продукції, тому, що всі маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою “Дуже багато грошей полює за дуже малою кількістю товару”. Але відношення між попитом з одної сторони, і обсягом виробництва, зайнятістю і рівнем цін – з другої, набагато складніше, ніж описано зверху. (див. додаток  А).

На першому відрізку – загальні витрати, тобто сума споживання, інвестицій, державних витрат і чистого експорту, до такого ступеня низькі, що обсяг національного продукту сильно відстає від свого максимального рівня при повній зайнятості. Іншими словами, реальний обсяг ВНП дуже відстає. Рівень безробіття великий, а велика доля виробничих потужностей підприємств не приймає в цьому участі. Уявимо, що попит зросте. Тоді обсяг виробництва збільшиться, рівень безробіття зменшиться, а рівень цін незначно зросте, або зовсім не зміниться. Це пояснюється тим, що велика кількість матеріальних і трудових ресурсів не залучена до діла, які можна привести до дії за допомогою існуючих на них цін. Безробітний не просить збільшити йому зарплату, коли наймається на роботу.

По мірі того, як попит продовжує зростати, економіка переходить до другого відрізка, наближуючись до повної зайнятості і до більш повного використання ресурсів. Але рівень цін може почати зростати ще до того, як досягнуто повну зайнятість. Чому? Тому, що по мірі розширення виробництва запаси не залучених ресурсів не щезають одночасно у всіх секторах економіки і у всіх сферах промисловості. В деяких сферах промисловості починають з’являтися вузькі міста, хоч в більшості виробничих сфер є великі виробничі потужності. Деякі сфери промисловості раніше інших вичерпають свої виробничі потужності і не зможуть відповісти на подальше збільшення попиту на свої товари збільшенням пропозиції. Тому ціни на них будуть зростати. По мірі збільшення попиту на ринку робочої сили, деякі працівники починають використовуватись повністю і їх зарплата в грошовому вимірі збільшується. В результаті збільшуються виробничі витрати і фірми змушені збільшувати ціни. Зменшення ринку робочої сили розширює можливості профспілок при укладанні колективних угод і допомагає їм збільшувати заробітну плату. Фірми готові уступати вимогам профспілок про збільшення зарплати тому, що не бажають страйкувань, особливо в той час, коли економіка стає на шлях розквіту. Крім того, при збільшенні загальних витрат більш високі витрати можна легко покласти на покупця, піднявши ціни. Нарешті, коли досягнута повна зайнятість, фірми вимушені наймати на роботу менш кваліфікованих працівників, що призводить до росту витрат і цін. Інфляцію на другому відрізку, іноді називають “передчасною” тому, що вона з’являється за довго до з’явлення повної зайнятості в країні. Коли загальні витрати досягають третього відрізка, повна зайнятість відноситься до всіх секторів економіки. Всі сфери промисловості більше не можуть відповідати на збільшення попиту збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту досяг свого максимуму., і подальше збільшення попиту веде до інфляції. Попит, перевищуючий виробничі можливості населення веде до збільшення рівня цін.