Інтерактивні методи навчання на уроках хімії

Полтавський національний педагогічний університет  імені В. Г. Короленка

Кафедра хімії та методики викладання хімії

КУРСОВА РОБОТА

з хімії 

Інтерактивні  методи навчання на уроках хімії

Студентки  ІІІ курсу П-32  групи

напряму підготовки: 6.040101. Хімія

спеціальності: 6.04010101. Хімія

Базюк Оксани Василівни

Керівник  к.б.н. доцент кафедри хімії та методики викладання хімії –  Гаркович.О.Л.

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

       Члени комісії ________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Полтава - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ  В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ 6

1.1. Поняття та сутність інтерактивних методів навчання 6

1.2. Принципи організації комунікації у навчальному процесі 12

1.3. Характеристика інтерактивних методів навчання 14

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ З ХІМІЇ  17

2.1.Педагогічні умови реалізації інтерактивних методів при вивченні хімії  17

2.2. Форми, методи та засоби інтерактивного навчання 22

2.3. Специфіка використання інтерактивних методів при вивченні хімії  41

2. 3.1.Урочна діяльність 42

2. 3.2. Позаурочна діяльність 50

2. 3.3. Позашкільна діяльність 53

    ВИСНОВКИ  55

ДОДАТКИ 57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 65

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що зміни в сучасному світі вимагають змін мети та призначення сучасної освіти. Навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей кожного учня, зростання їх самостійності й творчої активності. А це вимагає організації навчання відповідно до здібностей, здатності до навчання, таланту дитини. Необхідна переорієнтація на створення можливості кожному школяреві стати самим собою. В освітньому закладі основи цих важливих змін закладаються безпосередньо на уроці і без застосування інтерактивних технологій, які грунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками вони унеможливлюються. Вчені-дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто, необхідно навчити дитину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтернативні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми.

Тому для науковців і вчителів актуальним залишається питання, як викладати і навчати, як вчити  і вчитися, щоб зробити ефективним процес навчання.

Форми взаємодії учителя і учнів у навчально-виховному процесі ґрунтуються на трьох групах методів: пасивного, активного та інтерактивного навчання. Всім відомо, що освіта має бути орієнтована на забезпечення самовизначення особистості, створення умов для самореалізації. Тому в навчальній діяльності повинні використовуватись такі методи навчання, які будуть сприяти самореалізації тих, хто навчається. Використання інтерактивних методів навчання характеризується наявністю групової роботи, взаємодією тих, хто вчиться між собою, з вчителем, з навчальною інформацією. Ці методи представляють собою систему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хто навчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання нових знань і надається можливість для самореалізації особистості.

Використання елементів інтерактивного навчання в українській школі вперше було запропоновано А.Рівіном у 1918 році, подальшій розробці інтерактивного навчання присвячені праці В. Сухомлинського, творчість вчителів-новаторів 70 – 80-рр. XX ст. Ш.Амонашвілі, Є.Ільїна, С.Лисенкової, В.Шаталова та ін., у теорії розвивального навчання.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методики використання інтерактивних методів при вивченні хімії. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :

1. Проаналізувати стан проблеми у сучасній педагогічній теорії та практиці.
2. Визначити принципи, форми, методи та засоби організації навчально-виховного процесу з хімії у загальноосвітніх навчальних закладах з використанням інтерактивного навчання.
3. Вивчити та обґрунтувати педагогічні умови використання інтерактивних методів навчання при вивченні хімії.

Об’єкт: навчально-виховний процес з хімії у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет: форми, методи та засоби організації інтерактивного навчання при вивченні хімії.

Для реалізації дослідницьких завдань застосовувалися  методи теоретичного пошуку : аналіз, синтез , порівняння, узагальнення, систематизація з метою вивчення праць вітчизняних і зарубіжних науковців, нормативної документації для виявлення стану розробки проблеми дослідження, методи моделювання і прогнозування для обґрунтування методики використання інтерактивних методів навчання при вивченні хімії у загальноосвітніх навчальних закладах; емпіричного спрямування : спостереження, аналіз педагогічного досвіду для виявлення проблеми організації навчально-виховного процесу з хімії при використанні інтерактивних методів навчання і визначення педагогічних умов його організації.

Структура роботи: Курсова робота викладена на 66 сторінках . Вона складається з вступу, 2 розділів, висновків та додатків. Список використаних джерел налічує 22 найменування.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ  В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ 

1.1.Поняття та сутність  інтеракції та інтерактивних  методів навчання

Інтерактивні методи навчання, які в наш час широко впроваджуються в навчальний процес, створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетентностей учнів, так і для розвитку і виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. У зв'язку з цим важливим є обґрунтування визначення самого поняття і сутності цієї групи методів, їхніх відмінностей від інших.

Термін інтерактивна педагогіка відносно новий. У  науку його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття "інтерактивність", "інтерактив" прийшли до нас з англійської мови: іnter — поміж-, серед-, взаємо-, аct — діяти, отже іnteract — взаємодіяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як взаємодію учнів, знаходження їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, який здійснює щось, а саме говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається [10].

Я. Голант виділяв активну та пасивну модель навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Поняття «пасивна» модель є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта-учня, інакше кажучи, досягнення результату навіть мінімального, на думку О. Пометун, неможливе [12]. У такій класифікації Я.Голант скоріше використовує пасивність як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості [8 ].

До класифікації запропонованої Я. Голантом, вітчизняні учені О.Пометун та Л. Пироженко, додають інтерактивне навчання, визначаючи це поняття як «певний різновид активного», який має свої закономірності та особливості. Розглянемо детальніше ці різновиди навчання.

1. Пасивна модель навчання. Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом з підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання. Такий  тип навчання передбачає застосування  методів, які стимулюють пізнавальну  активність і самостійність учнів.  Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання. Слово  «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слів «інтер» - взаємний, «актив» - діяти. Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

     Дослідження проведені  Національним тренінговим центром  (США, штат Меріленд) у 1980-х роках,  засвідчують, що інтерактивне  навчання вможливлює різке збільшення  відсотка засвоєння матеріалу,  бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву “Піраміда навчання”.

Рис.1.1. Піраміда навчання

  “Піраміда навчання” демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог[12 ].

Суть інтерактивного навчання полягає  в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії  усіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головними в процесі навчання є зв'язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе спільну відповідальність за результати навчання [6].

Отже, в порівнянні з традиційним навчанням інтеракція передбачає зміну позиції вчителя та учня, а також перестройку всього навчального процесу, що викликає сумніви і запитання в частини педагогів, що вказують на його особливості.

Необхідно зазначити, що інтеракція — це не тільки урізноманітнення навчання, хоча навчання може бути надзвичайно привабливим, цікавим і одночасно ефективним. Теорія та практика доводять, що інтеракція дозволяє часто створювати навчальні ситуації, які потребують від учнів не менш (а інколи й більш) важкої зосередженої праці, ніж традиційне навчання [12].

Результати інтерактивного навчання можуть бути досягнутими тільки за умови проведення рефлексії як завершення будь-якої інтерактивної технології. Рефлексія як найважливіший принциповий момент інтерактивного навчання передбачає, що активні дії учнів уже завершені, й учень розмірковує про спосіб їхнього виконання, про результати діяльності, про можливість подальшого застосування набутих знань і навичок. В інтерактивному навчанні є багато прийомів організації рефлексії, яка також передує засвоєнню учнями тих чи інших теоретичних концепцій [6].

Учені розмірковують над можливістю забезпечення засвоєння всього змісту навчання, коли застосовуються інтерактивні методи, адже вони потребують набагато більше часу, ніж традиційне навчання. Проблема полягає в тому, щоб знайти способи уникнути зайвої та непотрібної витрати часу, адже лекція може охопити значну кількість матеріалу, що вивчається, але реальне засвоєння матеріалу учнями потребує набагато більше часу. Лектори схильні до того, щоб закласти в зміст лекції якомога більше інформації з даної теми, вважаючи, що принаймні вони зробили все можливе для того, щоб забезпечити поінформованість учнів. Інтерактивне навчання завжди ставить набагато більш конкретні й вузькі цілі, оскільки свідомі вчителі розуміють, що учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Постановка і досягнення таких конкретних цілей дозволяють передбачити й організувати спеціальну діяльність учнів для осмислення, застосування та усвідомлення того, що вивчається. Отже, засвоєння учнями змісту освіти йде за принципом: "краще менше, але реально на достатньому рівні компетентності" [15].

Важливою особливістю інтерактивних методів є те, що за їх допомогою можна викладати сухий, нецікавий теоретичний матеріал, а захоплення і мотивація учнів, що обов'язково виникає під час інтерактивного навчання, сприяють і допомагають опанувати цей матеріал.

Але самі учні можуть бути не задоволені інтерактивним навчанням. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони будуть переходити до інтеракції. Школярі інколи намагаються зайняти позицію спостерігача або, навпаки, працюючи в групі, намагатись зробити всю роботу індивідуально. Деякі учні можуть скаржитися, що інтеракція — це зайва витрата часу, оскільки їм потрібна гарно організована, відструктурована й ефективно подана вчителем порція інформації. Дехто з учнів, навпаки, говорить про неможливість плідної індивідуальної роботи і творчості в умовах інтеракції. Проте, якщо вводити інтеракцію поступово, учні звикатимуть і згодом зможуть оцінити переваги саме такого навчання. Однак спроби застосовувати великий обсяг інтерактивної діяльності в непідготовленій аудиторії завжди викликають значний опір тих, хто навчається .

На нашу думку, не можна однозначно сказати, що інтерактивне навчання потребує значно більшої підготовки і розвинутого творчого потенціалу вчителя, ніж традиційний урок. Як тільки вчитель опановує методи підготовки до інтерактивних уроків, його творчий потенціал постійно зростає. Творчість, якої потребують підготовка і проведення інтерактивного заняття від учителя, стане для нього звичайним явищем. Його захоплення проведенням таких уроків буде зацікавлювати й активізувати учнів. Це відбуватиметься й тоді, коли для вчителя інтерактивне навчання стане дійсно потрібним, коли, готуючись до викладання кожної теми, він зможете відразу побачити, як можна зробити це навчання інтерактивним. Зрозуміло, що вчителям потрібний деякий час для того, щоб навчитись застосовувати інтеракцію при викладанні свого предмета. Однак інтеракція підходить для будь-якого змісту, оскільки жоден предмет не можна викладати, залишаючи дитину в пасивній позиції у процесі навчання [9].

Надзвичайно важливим є те, що участь у інтеракції сприяє формуванню й розвитку навичок співробітництва в учнів. Людина як соціальна істота безперервно функціонує у різних групах, тож уміння адаптуватися у різноманітних колективах, орієнтуватися у життєвих ситуаціях є однією з умов успішної самореалізації особистості. Суттєво й те, що беручи участь у інтеракції, учні займають активну позицію в навчанні, стають суб’єктами освітнього процесу. Правильно організована інтеракція дозволяє залучити всіх учнів класу до роботи одночасно, зводить до мінімуму можливість пасивності дітей або неучасті в роботі. Створення необхідної для інтеракції сприятливої атмосфери на уроці допомагає подолати учням невпевненість у власних силах, острах перед діалогом із учителем та однокласниками, надає можливість тим учням, які зазвичай не досягають задовільних результатів у індивідуальній роботі, реалізувати себе під час виконання інтерактивних вправ при підтримці партнерів по групі [15].

Отже, інтерактивні методи мають за мету створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Організація навчально-виховного процесу з використанням інтерактивних методів передбачає створення атмосфери взаємодії, співпраці, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Вона передбачає організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи.

1.2.Принципи організації комунікації у навчальному процесі

Інтерактивні методи – це посилена педагогічна взаємодія учасників педагогічного процесу через призму власної індивідуальності, особистого досвіду життєдіяльності. Це процес  інтенсивної, міжсуб'єктної комунікації учителя і учнів (педагог - суб'єкт власної професійної діяльності - ставить у позицію суб'єкта освітньої діяльності учня). Інтерактивна педагогічна взаємодія характеризується високим ступенем інтенсивності спілкування її учасників, їхньої комунікації, обміну діяльністю, зміною і різноманітністю її видів, форм і прийомів, цілеспрямованою рефлексією учасниками своєї діяльності і взаємодії, що відбулася. Інтерактивна педагогічна взаємодія, реалізація інтерактивних педагогічних методів спрямовані на зміну, удосконалення моделей поведінки і діяльності учасників педагогічного процесу [9].

Можна виділити такі провідні ознаки й інструменти інтерактивної педагогічної взаємодії: полілог, діалог, мисленнєва діяльність, смислотворчість, міжсуб'єктні відносини, свобода вибору, створення ситуації успіху, позитивність і оптимістичність оцінювання, рефлексія тощо [18].

Полілог у педагогічному процесі є багатоголоссям, в якому можна почути голос кожного учасника педагогічної взаємодії. Інтерактивне навчання потребує багатостороннього типу комунікації, коли комунікаційні зв'язки виникають не тільки між учителем і учнями, а й між усіма школярами, а педагог стає рівноправним учасником навчальної діяльності. У процесі такої комунікації в учнів з'являється можливість поділитись своїми думками і почуттями в рамках певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думки не тільки викладача, а й однокласників.

Застосування багатосторонньої комунікації  дозволяє включати до процесу навчання всіх учнів класу. Полілог - це можливість кожного учасника педагогічного процесу мати свою індивідуальну точку зору з будь-якої проблеми і готовність висловити ці погляди, причому будь-яка думка, якою б вона не була, має право на існування. І ще один дуже важливий аспект полілогу в педагогічному процесі - відмова від права на абсолютну істину і вчителя, і учнів, подолання конформізму в думках, що необхідно для продуктивної смислотворчості .

Діалог передбачає сприйняття учасниками педагогічного процесу самих себе як рівних партнерів, суб'єктів взаємодії. Діалог у педагогічному процесі - це сприйняття учня педагогом як особистості, як індивідуальності; прийняття учня незалежно від його індивідуальних, статевих або вікових особливостей. Це ствердження чужого "Я" незалежно від поглядів, характеру; право кожного учасника педагогічної взаємодії бути самим собою, виражати себе в різноманітній діяльності, реалізувати свої потенції за своїм планом, за власною моделлю. Діалогічність спілкування вчителя і учнів передбачає їхнє уміння з повагою ставитись один до одного; взаємну допомогу при формуванні своєї думки, свого бачення проблеми, свого шляху рішення задачі [14].

Мисленнєва діяльність як сутнісна ознака інтерактивних методів полягає в організації інтенсивної розумової діяльності педагога і учнів. В інтерактивному навчанні вчитель не може транслювати у свідомість учнів готові знання, а має організувати їхню самостійну пізнавальну діяльність, проблемне навчання, самостійне виконання учнями різноманітних розумових операцій,, таких, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація тощо. Він мусить поєднувати різні форми організації розумової діяльності учнів (індивідуальну, парну, групову), забезпечуючи постійний процес обміну думками між учасниками педагогічної взаємодії [2]. 

Науковці виділяють наступні принципи організації комунікації під час інтерактивного навчання:

 1. Принцип активності. Означає, що для досягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.

2. Принцип відкритого зворотнього зв’язку, сутність якого полягає в обов’язковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього зв’язку учасники групи довідуються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки. Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення.

     3. Принцип експериментування припускає активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.

     4. Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен грати вчитель.

     5. Принцип рівності  позицій. Він означає, що вчитель не прагне нев’язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

1.3.Характеристика інтерактивних  методів навчання

Сама назва «інтерактивні» методи навчання зумовлює їх віднесення до активної моделі навчання. Активна модель навчання передбачає активність учнів, при відносній пасивності навчального оточення. Вчитель стимулює пізнавальну діяльність, ініціативність, самостійність учнів. Знання народжуються завдяки ефективній, рівній взаємодії, співпраці всіх учасників освітнього процесу [5].

За рівнем застосування інтерактивні методи навчання є загальнопедагогічні та особистісно-орієнтованими, тобто характеризують освітній процес як процес, орієнтований на розвиток особистості кожного учня, з урахуванням суб'єктного досвіду життєдіяльності кожної людини. За філософською основою прагматичні, оскільки прихильники даної концепції вважають, що інтелектуальні якості кожної людини визначені природою, і вони унікальні, оскільки кожна людина унікальна і неповторна, і прояв інтелекту пов'язаний в першу чергу з індивідуальним досвідом людини, придбаним дитиною до школи, у школі, в сім'ї, в соціокультурному оточенні. Основне завдання освіти в рамках цього вчення – у наданні допомоги дитині в її самореалізації, що досягається не шляхом формування, вироблення моральних якостей, цінностей, принципів, а розвитком і примноженням тих здібностей, які закладені у дитини від народження, зумовлюючи досягнення успіху основною, першочерговою метою життя людини. За основним фактором розвитку – психогенною. Результат розвитку при застосуванні інтерактивних методів навчання визначається, перш за все, самою людиною, тим досвідом, яким віна придбала і набуває протягом життя, психологічними процесами самовдосконалення.

За концепцією засвоєння інтерактивні методи навчання характеризуються як асоціативно-рефлекторні та розвиваючі. З орієнтації на особистісні структури інтерактивні технології навчання є інформаційно-операційними, оскільки вони сприяють формуванню знань, умінь і навичок з предметів, а також способів розумових дій. Крім цього також дані технології сприяють формуванню самоврядних механізмів особистості.

За типом управління пізнавальною діяльністю в інтерактивних методах навчання використовується система малих груп, в якій взаємодія викладача зі студентами є циклічною, з контролем, взаємоконтролем;  розсіяною, груповою, фронтальною, вербальною, колективно-груповою організацією пізнання учнями.

З організаційних форм застосовується індивідуальний, груповий, колективний  спосіб навчання. Викладач має можливість обмінюватися інформацією з усією групою учнів, при цьому учасниками такого освітнього процесу є весь колектив.

За підходом до людини інтерактивні технології навчання відносяться до особистісно-орієнтованих технологій, засновані на педагогіці співробітництва. У цих технологіях панують суб'єкт-суб'єктні відносини між викладачем та учнями, в центрі освітнього процесу знаходиться особистість, її розвиток. Розвиток особистості полягає в розкритті природних здібностей кожної людини з опорою на його життєвий досвід. Процес навчання протікає в комфортній, безконфліктній обстановці. Педагогіка співпраці передбачає демократизм, партнерство, рівноправність у відносинах. В освітньому процесі панує атмосфера співпраці, співтворчості [5].

За переважаючим методом інтерактивні технології навчання характеризуються як розвиваючі, саморозвиваючі, діалогічні, комунікативні, ігрові, творчі.

О. І. Пометун і Л. В. Пироженко  запропонували класифікацію інтерактивних технологій навчання в залежності від форм (моделей) навчання, в яких реалізуються інтерактивні технології. Таким чином, залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності студентів інтерактивні технології навчання були ними об'єднані в 4 групи:

• інтерактивні технології кооперативного навчання.
• інтерактивні технології колективно-групового навчання.
• інтерактивні технології ситуативного моделювання.
• інтерактивні технології відпрацювання дискусійних питань [12].

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ З  ХІМІЇ

2.1.Педагогічні умови  реалізації інтерактивних методів  при вивченні хімії

Сучасний урок хімії – це, перш за все, урок, на якому створено реальні умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості учня, що дозволяє досягти високих результатів за визначеними метою та завданнями. Не підлягає сумніву, що сучасному навчально-виховному процессу, який орієнтований на розвиток кожного учня, повинні підпорядковуватись і педагогічні технології. Педагогічна технологія – це продумана в усіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з обов’язковим забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителів.

Застосування інтерактивних технологій на уроках хімії спрямовано на вдосконалення сучасних технологій навчання. Вони вносять у відомі методи навчання специфічність за рахунок посилення дослідних, інформаційно-пошукових і аналітичних методів роботи з інформацією. Використання засобів інформаційних технологій на уроках хімії розширює стандартні методи навчання.

Уроки мають захоплювати учнів, будити в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою  залежить від умінь та стилю роботи конкретного вчителя. 

Наразі вчителі хімії, які працюють за сучасними програмами, стикаються із ситуацією, коли навіть учні сьомого класу вже через кілька місяців після початку вивчення нового предмета хімії, втрачають інтерес до нього, не хочуть учитися, докладаючи належних зусиль.

Магічне слово «хімія», у якому сховано так багато таємного, чарівного, надприродного, що бентежить розум учнів які  починають вивчати хімічну науку, поступово втрачає позиції в їх ієрархії мотивацій та цінностей.

Одна з причин втрати інтересу до предмета – це невідповідність низки традиційних прийомів навчання для сучасних школярів. Науковці шукають нові методи й засоби навчання, які здатні відновити інтерес до предмета, що вивчається. Навчально-виховний процес організований оптимально, якщо учня не виховують, а створюють умови для виховання, не вчать, а створюють умови у яких він вчиться. Очевидним є той факт, що організація таких умов навчання тісно пов’язана з розвитком відповідної мотивації. Останнім часом в методиці викладання хімії (та й інших предметів) на формування мотивації звертають дедалі більше уваги. Будь-яка діяльність, включаючи навчально-пізнавальну, стимулюється мотивами, заснованими на потребах. Проблема мотивації зводиться, по суті, до перетворення потреб на мотиви, до формування пізнавального інтересу – провідного мотиву навчання.