Інвестиційна діяльність у ринковій економіці

НАЦІОНАЛЬНИЙ  БАНК УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ (м. Київ)

Кафедра фінансів

Індивідуальна робота

з дисципліни

 «Інвестиційний аналіз»

Виконав:

Студент 404-БС групи

Карасовський Тарас

Перевірив:

Бардиш Г.О.

ЛЬВІВ 2012

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………3

1. Становище української економіки на фоні економік розвинених країн……………………………………………………………………………… 5

2. Інвестиційна діяльність у ринковій економіці………………….10

3. Основні положення інвестиційного проектування ……………15

4. Техніко-економічне обґрунтування  (ТЕО) одного реального проекту. ТЕО інвестиційного обґрунтування енергозбереження у реформуванні житлово-комунального господарства м. Києва…........................................20

5. Відмінність проектного фінансування від традиційного банківського кредитування реальних інвестиційних проектів …………………………...……………………………………………………….37

6. Інвестиційне оцінювання на  практиці в Україні і за  кордоном, в тому числі  складання  кошторисів інвестиційних проектів………………………42

7. Ваш варіант структурної трансформації  економіки України в напрямку ринкової……………………………………………………………..47

8. Ризики та оцінювання ризиків  інвестиційної діяльності та  власне бачення виникнення останньої  кризи в Україні на фоні  світової кризи і пропозиції цодо виходу з неї………………………………………………….51

9. Газо-транспортна система України:  стан, проблеми, перспективи і потреби  в інвестиційних ресурсах…………………………………………….54

Висновки………………………………………………………………….63

Список використаної літератури………………………………………..64

Вступ

Глибокі політичні, економічні та соціальні зміни, що відбуваються в Україні, спрямовані на формування нової економічної системи, яка ґрунтується на ринкових відносинах. Як показує досвід держав з ринковою економікою, наша країна має всі умови для розвитку інвестиційної діяльності із залученням усіх джерел фінансування.

Провідну роль в активізації  інвестиційної діяльності відіграють суб’єкти господарювання та фінансово - кредитні установи, які виступають посередниками в акумулюванні та перерозподілі тимчасово вільних коштів з метою формування та розміщення інвестиційних ресурсів.

У розвинених країнах ключовою тенденцією проектного фінансування є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів із залученням широкого кола фінансових інструментів, які пропонує світова практика. Основна перевага такого підходу полягає в пошуку найефективнішої ресурсної моделі проекту.

В країнах з розвиненою економікою в практиці фінансування інвестиційних проектів поширеною  формою фінансування є проектне фінансування. При цьому сам проект, а вірніше ті доходи, які отримає підприємство в результаті його реалізації, є способом обслуговування зобов’язань за наданий банківський кредит.

В умовах ринкової економіки  неабиякого значення набуває такий  напрям економічної діяльності, як інвестиційний аналіз.

Інвестиційний аналіз —  це комплекс методичних і практичних прийомів та методів розробки, обґрунтування  й оцінки доцільності реалізації інвестицій з метою прийняття  інвестором ефективного рішення.

Інвестиційний аналіз спрямований  на виявлення позитивних і негативних факторів, що впливають на інвестиційну активність підприємства, і кількісними вимірами їхнього впливу. Інвестиційний аналіз розкриває тенденції господарського розвитку, з визначенням невикористаних внутрішніх резервів.

Інвестиційний аналіз сприяє контролю інвестиційної діяльності, а також прийняттю оптимальних управлінських інвестиційних рішень.

Предметом інвестиційного аналізу виступають інвестиції й  інвестиційна діяльність підприємства, а також кінцеві результати її здійснення, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, які одержують відображення через систему інвестиційної інформації.

1. Становище української економіки на фоні економік розвинених країн

З відновленням незалежності Україна отримала шанс досить швидко перетворитися в одну з найрозвиненіших країн Центральної та Східної Європи. Водночас ризики швидкої втрати своїх переваг (достатньо розвинена промисловість, зокрема такі сучасні виробництва, як авіа- і ракетобудування, системи космічного управління, високий рівень освіченості населення, високий науково-технічний потенціал, можливості для динамічного розвитку сільського господарства тощо) були значними. Україна більше ніж інші колишні республіки була інтегрована в єдиний народногосподарський комплекс СРСР, значна частина її економіки працювала на військово-промисловий потенціал, а основні фонди мали великий ступінь зносу, деякі з них були двічі чи навіть тричі амортизованими. Тому створення збалансованого господарського комплексу на ринкових засадах передбачало не тільки зміну функціональних зв'язків, а й кардинальну реструктуризацію економіки, інше розміщення продуктивних сил. Це вимагало чітко окресленої стратегії перетворень, реалістичного плану дій, тривалого часу та значних ресурсів.

Необхідними передумовами суспільно-політичних та економічних зрушень мали стати розбудова ефективної системи державного управління, формування дієздатного і відповідального політичного класу, створення нової якості влади в Україні. Тільки на такій основі могла утвердитись легітимність влади, сформуватися суспільна атмосфера, сприятлива для модернізації країни.

Як відомо, економіка  Заходу до сучасної її структури рухалася від дрібної приватної власності до великої, від вільної конкуренції і вільного ціноутворення до монополії та запровадження механізмів державного регулювання. Економіка ж України, максимально удержавлена й зарегульована, мала рухатись у протилежному напрямі. Відповідно ключовим елементом ринкових трансформацій в Україні мусило стати розуміння їх інверсійного характеру порівняно з класичним процесом. Цю особливість не було враховано в рекомендаціях західних фахівців і реальних перетвореннях, тому наслідки запроваджуваних заходів часто були протилежними очікуванням.

Таким чином, через низку об'єктивних і суб'єктивних факторів шанси України швидко наблизитись до розвинених країн були втрачені.

Сучасний стан економіки  України - криза. З окремих проблем  можна виділити:

•        надзичайне обтяження економіки соціальними виплатами;
• зростання тіньового сектора;
• переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті;
• інфляція;
• низький рівень інвестицій в інновації.

 Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні.

Для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті.

Перспективи економіки  залежать від методів управління нею. Галузі економіки завжди можна  буде якщо не відновити, то хоча б побудувати заново. Все залежить від ефективності управління, і концентрації на інновації  та перспективу, а не на соціалізм і покращення життя вже сьогодні, як би політично це не звучало.

Економічне зростання  стало не результатом системних  внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих чинників короткострокового  характеру як зовнішнього, так і  внутрішнього походження.

В українській економіці, що впродовж вересня 1999 р. — вересня 2008 р. демонструвала позитивну динаміку, водночас спостерігалися ознаки порушення  макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене стабільними  довгостроковими факторами.

Падіння української  економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання  у докризовий період, що було зумовлене переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи високий рівень вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% у І кв. та на 17,8% у ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

Тенденція міжгалузевого  перерозподілу як у випуску товарів  та послуг, так і у створенні  доданої вартості на користь будівництва та галузей, що надають послуги.  Але такі структурні зміни не сприяють якісним структурним зрушенням у промисловості, яка є основною складовою реального сектора, та сільському господарстві.

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. 

Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

Неефективна структура  і висока енергоємність промислового виробництва в Україні, зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

Власне виробництво  забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону 

Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

Наслідки кризи відчули  майже всі види промислової діяльності, але різною мірою найменше втратила харчова промисловість, де падіння виробництва за 8 місяців 2009 р. становило 6,8%. Найбільших втрат зазнали машинобудування (-52,2%), металургійне виробництво (-39,0%), виробництво іншої неметалевої продукції (-44,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість (-31,9%). Падіння обсягів виробництва промисловості вплинуло на результати роботи підприємств транспорту, якими у січні—серпні 2009 р. перевезено вантажів на 30% менше, ніж за відповідний період попереднього року. Дефіцит ліквідності призвів до зменшення обсягів будівельних робіт у всіх регіонах та за всіма основними видами будівельної діяльності, що в січні—серпні 2009 р. загалом становило 53,6% до обсягів відповідного періоду попереднього року.

Зафіксоване у січні  поточного року перевищення вартісних  обсягів експорту товарів в Україні  над імпортом стало переламним моментом у стійкій тенденції зростаючого  дефіциту торговельного балансу що сформувалася починаючи з серпня 2005 р. і станом на 2008 р. вже досягла 7,2% ВВП. Станом на липень 2009 р. оцінки НБУ свідчать про формування дефіциту поточного рахунку (355 млн. дол. США) в першу чергу за рахунок збільшення дефіциту торговельного балансу на 550 млн. дол. США порівняно з 167 млн. дол. США від’ємного сальдо у червні.

Якщо в докризові  роки експорт за основними групами  машинобудівної продукції стабільно  збільшувався (на 52,7% у 2007 р. і на 28,5% у 2008 р.), то за січень—липень 2009 р. він зменшився на 45,4%.

Трансформаційна криза  останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний  процес у сільському господарстві. 

Обсяги інвестицій в  основний капітал галузі у 2000 р. становили  лише 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008 р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

У 2008 р. прямі іноземні інвестиції зросли в сільському господарстві на 45%, у харчовій промисловості — на 5,8%. У першій половині 2009 р. харчова промисловість зберегла свою інвестиційну привабливість: прямі іноземні інвестиції тут збільшилися на 6,3%.

Разом з тим економіка  України ставала все більш інтегрованою в світову економіку і, відповідно, залежною від її динаміки. Розгортання світової фінансово-економічної кризи є наслідком накопичення глобальних суперечностей між розвитком реальної економіки та фінансової сфери.

2. Інвестиційна діяльність у ринковій економіці

Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних  зв'язків все частіше необхідно  приймати зважені рішення щодо накопичення  та інвестування. Для збереження і  примноження заощаджень потрібно відмовитись  від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою інвестування.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками  не здатні вийти з економічної  кризи без залучення і ефективного  використання іноземних інвестицій, оскільки інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних, й інших ринкових чинників, а також ринки товарів і послуг.

Щоб країна не відставала від світової економіки, не зіткнулась із стратегічним дефіцитом, вакуумом пріоритетів, відсутністю взаємозв'язку і взаємозалежності складових частин економічної політики держави (інноваційної, бюджетної та інших) слід підтримувати необхідні нові пріоритети в економічній, промисловій та науково-технічній політиці за рахунок інвестування.

Інвестиції є основою  розвитку підприємств, окремих галузей  та економіки країни в цілому. Від  уміння інвестувати залежить розквіт  чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних  проблем, сучасний рівень і потенціальний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.

Інвестиції - складне  і змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного  продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій юридичних  осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є забезпечення найефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії, підприємства на окремих етапах її розвитку.

Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес.

Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних  фінансових ресурсах у потенційних  інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.

Мета інвестиційної  діяльності спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Як прискорити реалізацію  інвестиційних програм.

2. Як забезпечити високі  темпи економічного розвитку  компаній, підприємств.

3. Як забезпечити мінімізацію  інвестиційних ризиків.

4. Як забезпечити фінансову стійкість і платоспроможність компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Ефективність інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово - будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу. Також інвестування впливає на відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій. Такого результату можна досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку капіталів.

Інвестування розв'язує багато соціальних та екологічних проблем, а інвестиції в «людський капітал» набуває все більшого значення, так як саме результатом людської діяльності виступає більшість об'єктів інвестування - рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, машини) та, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт (технічні, технологічні, комерційні, культурні, політологічні та інші знання, «ноу-хау»), який вивчає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

Інвестиційна діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована при плануванні й прийнятті рішення інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

Важливою частиною зовнішніх  умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки на глибину (за часом) його реалізації:

• очікуваний рівень фінансової стабільності;

• стан валютного ринку, достатність міжнародних резервів Національного банку для підтримки  стабільності національної валюти ринковими засобами;

• стан платіжного балансу  країни;

• збалансованість державної  бюджетної політики, стан і графік виплат за державними борговими зобов'язаннями;

• параметри монетарної політики, схеми проведення грошової емісії і їх вплив на економіку;

• податкова система (рівні ставок оподатковування, простота й організація бухгалтерського  обліку, прогнозованість змін у системі  оподатковування);

• стан банківської системи, її надійність і здатність до кредитування інвестиційних проектів;

• стан фінансового ринку й ціна кредитних ресурсів;

• середньоринкова прибутковість  та ризикованість фінансових інструментів;

• загальна збалансованість  пропорцій бюджетної системи, монетарної політики, пов'язаної з платіжним  балансом країни;

• наявність і темпи  економічного розвитку в країні;

• темпи й рівень споживання, пропорції, що склалися між споживанням  і нагромадженням, їх прогнозована динаміка;

• прогнози ділової активності на наступний період. Інвестиційна діяльність завжди орієнтована на перспективу.

Необхідно на основі взаємодії усіх елементів інвестиційної діяльності об'єднати їх у єдиний взаємопов'язаний комплексний механізм, спрямований на структурні зрушення в народному господарстві, технічному прогресі, якісних показниках господарської діяльності на мікро - та макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу - один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

3. Основні положення інвестиційного проектування

В умовах ринкової економіки  вирішальними умовами розвитку та стійкої  життєздатності фірм будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу в той чи інший інвестиційний проект. Прийняття фірмою рішення про інвестування проекту обумовлюється цілями, що вона ставить перед собою.

Ієрархія інвестиційних  цілей (в порядку убування) виглядає таким чином:

1) Прибутковість інвестиційного  заходу визначається як норма  прибутку на інвестиції. Капітальні  вкладення здійснюються тільки  в тому випадку, якщо прибуток  від них досягає визначеного,  заздалегідь заданого мінімуму.

2) Ріст фірми шляхом щорічного збільшення торгового обороту і частки контрольованого його ринку.

3) Підтримка високої  репутації фірми серед споживачів  і збереження контрольованої  частки ринку.

4) Досягнення високої  продуктивності праці.

5) Виробництво нової  продукції.

Розробка і реалізація інвестиційного проекту (у першу чергу виробничої спрямованості) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як цикл інвестиційного проекту (чи "інвестиційний цикл") три фази, що охоплює:

- передінвестиційну (попередні  дослідження до остаточного ухвалення  інвестиційного рішення);

- інвестиційну (проектування, договір,  підряд, будівництво);

- виробничу (проектування фази  господарської діяльності підприємства).

У свою чергу ці фази розділяються на стадії та етапи, яким відповідають свої мети, методи і механізми реалізації.

У плині передінвестиційної фази вивчаються можливості майбутнього проекту  і фірмою приймаються попередні  рішення про інвестиції. Тут замовник (фірма - чи інвестор організатор проекту) вибирає керуючого його проектом. Вивчення різних варіантів проекту здійснюється або власними силами замовника, або спеціалізованими фірмами і містить первісні оцінки витрат, вивчення альтернативних варіантів консультативних особливостей проекту і будівельного майданчика і т.п., а також розгляд різних варіантів інвестиційних рішень.

Закінчується перша фаза остаточним рішенням про інвестування проекту, що приймає або замовник (керуючий проектом), або інвестори і фінансові  інститути, а також складанням програми фінансування проекту.

Друга фаза - інвестиційна - містить: добір проектної фірми  або фірми, що керує будівництвом, підготовку проектних креслень і  моделей проекту, одержання замовником від урядових закладів дозволу на будівництво, підготовку деталізованих розрахунків вартості, підготовку попередніх планів для проектних і будівельних робіт, закінчення підготовки будівельного майданчика, підготовку детальних креслень і специфікацій, вибору генерального підрядчика і будівельного керуючого.

Потім відбувається вибір  підрядчика і субпідрядника, затверджується план платежів генеральному підрядчику, здобуваються короткострокові будівельні позики для оплати субпідрядника  і постачальників необхідних компонентів  і т.п. Для нагляду за будівництвом крім генерального підрядчика може бути притягнутий представник замовника чи урядовий інспектор.

Третя фаза - виробнича - включає господарську діяльність підприємства.

Швидке відновлення  технології продукції в сучасних умовах вимагає гнучкості, постійної  модернізації виробництва, економічного механізму і механізму керування інвестиційним проектом, що забезпечували б цілісний підхід, координацію і взаємодію на всіх етапах інвестиційного циклу між замовниками, проектувальниками та будівельниками.

В економічному механізмі керування інвестиційним циклом існують різноманітні організаційні і контрактні системи. Фірми цих систем можна віднести до двох типів: прогресивним і традиційним.

Для традиційної фірми  керування проектом характерна відносна розєднаність фаз і етапів як організаційно, так і в часі. Обєднуючою ланкою тут виступає замовник, що бере на себе функцію керування, тим самим активно впливаючи на хід реалізації проекту. Коли до проекту предявляються спеціальні чи сугубо індивідуальні вимоги у відношенні якості, архітектурної виразності, унікальності проектних рішень і т.п. (театри, концертні зали, житлові будинки, деякі обєкти, інфраструктури), замовник сам вибирає проектну форму, укладає з нею контракт, а закінчений проект сам передає підрядній будівельній фірмі, що перемогла на відкритих "торгах" (тендер). У залежності від своєї компетентності замовник широко чи обмежено використовує послуги консультаційних фірм.

Від правильно прийнятих  рішень першої фази інвестиційного циклу  залежать як витрати на проектування і будівництво (реконструкцію), так і майбутні витрати в процесі експлуатації (у третій фазі інвестиційного циклу). Головна мета стадії проектування - вирішення проблеми ефективного використання всіх ресурсів.

Весь процес проектування формально можна розбити на дві частини: передпроектні дослідження і безпосереднє проектування.

У першій частині здійснюється попередня оцінка кошторису витрат відповідно до фінансових можливостей  замовника, вибір найбільш раціональних технічних і технологічних рішень проекту з метою максимально можливої економії ресурсів (на основі ретельного аналізу варіанта проекту, технологій, устаткування, транспортних схем, генплану та ін.). В результаті формується остаточне рішення, і виявляються необхідні вихідні дані для розробки попереднього проекту (аванпроекта, форппроекта), а також розробляються конкретні рекомендації з раціональної організації майбутнього виробництва.

Друга частина процесу  проектування передбачає два етапи: попередній проект (форпроект, аванпроект) і остаточний проект. Попередній проект вважається найбільш відповідальним етапом. Проробляються всі принципові питання будівництва майбутнього обєкта - від генерального плану до архітектурних і конструктивних рішень, а також технологія, шляхом аналізу вариантно можливих проектних рішень та їх порівняльної екологічної оцінки, вибору найбільш раціонального варіанта з детальної економічної оцінки майбутнього проекту (обєкта), порівняння попереднього кошторису з оцінкою витрат по основних видах будівництва.