Інвестиційна підтримка інноваційної діяльності підприємств

 

 

 

 

на тему: Інвестиційна підтримка інноваційної діяльності підприємств.                                                                          

                          (напрям діяльності підприємства)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………  6

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНА  ПІДТРИМКА  ІННОВАЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВ..………………………………………………………………....8

1.1. Сутність інноваційної діяльності.…………………………….......................8

1.2. Забезпечення  реалізації інвестиційно – інноваційної політики на підприємстві……………………………………………………………………...15

1.3. Джерела фінансування інноваційної діяльності…………………………..24

РОЗДІЛ 2.   ХАРАКТЕРИСТИКА  ФІНАНСОВО – ГОСПОДАРСКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ ПУБЛIЧНОГО АКЦIОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД  «СВІТЛО ШАХТАРЯ»»…………………………………………………………………….31

РОЗДІЛ 3.  ОЦІНКА  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ПРИВАБЛИВОСТІ  ІННОВАЦІЙНОГО  ПРОЕКТУ  З  МОДЕРНІЗАЦІЇЇ  ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ЛІНІЇ………………………………………………………………………………49 

3.1. Передумови модернізації технологічної лінії……………………………..48

3.2. Оцінка інноваційного  проекту з модернізації технологічної лінії………50

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...60

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ……………………………………...62

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..64

 

 

 

 

ВСТУП

 

Життєздатність економіки будь-якої країни визначається масштабами та якістю накопичення іновацій, а саме: нових ідей, технологій, продуктів, управлінських систем, які є результатом розвитку науки та інноваційної діяльності.

Економічна категорія «інновація» означає новацію, що реалізується на ринку (нововведення). У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Поняття «інноваційна діяльність» досить швидко і надійно ввійшло до сучасного вітчизняного економічного лексикону. Воно означає самостійний вид діяльності підприємства, пов'язаний з управлінням процесами відновлення всіх об'єктів господарювання в ринковій економіці.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій - як вони працюють і як змусити їх працювати краще. Отже, інноваційні процеси охоплюють усі зміни, що відбуваються на планеті внаслідок людської діяльності. Інновації - це інструмент впливу на соціально-економічний процес розвитку суспільства.

 Практична значимість  даної курсової роботи полягає  у виявленні та усуненні причин  відсутності інноваційної діяльності  на існуючому підприємстві, а  також виробленню рекомендацій  з її поліпшення, що дозволить  одержати конкурентні переваги  на ринку.

Метою даної роботи є розробка методів розрахунку економічної ефективності інвестиційних проектів.

Об'єктом дослідження виступає  промислове підприємство.

Предметом дослідження-система інноваційної діяльності підприємства.

Завданнями для досягнення мети є:

- засвоєння методів розрахунку  економічної ефективності інвестиційних  проектів.;

- проаналізувати техніко-економічну  доцільність інвестиційного проекту;

- розрахувати економічний  ефект від реалізації інвестиційного  проекту;

- визначати зміну кількісних  і якісних показників роботи  підприємства за рахунок впровадження  у виробництво інвестиційного  проекту.

- дати рекомендації з  удосконалення системи інноваційної  діяльності на підприємстві.

У першому розділі курсової роботи розкриті теоретичні  аспекти інноваційної діяльності підприємства, розглянуті поняття й сутність інноваційної діяльності, і її державне регулювання.

 Другий розділ присвячений  аналізу інноваційної діяльності  на підприємстві.

У третьому розділі пропонуються заходи щодо вдосконалювання в інноваційній діяльності підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНА  ПІДТРИМКА  ІННОВАЦІЙНОЇ               ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВА

 

1. Сутність інноваційної діяльності.

 

Згідно з Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560—XII, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р. № 40—IV, інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Згідно з нормами Господарського кодексу України № 436—IV від 16 січня 2003 р., що набрав чинності з 1 січня 2004 р., інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій, з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Згідно з Господарським кодексом України, формами інвестування інноваційної діяльності є:

• державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
• комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
• соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
• спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

З метою забезпечення ефективного і цілеспрямованого управління інвестиціями підприємства, інвестиції класифікують за певними ознаками і критеріями.

За відтворювальною спрямованістю виділяють валові, чисті та реінноваційні інвестиції.

Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей, незалежно від джерел фінансування.

Чисті інвестиції - валові інвестиції за мінусом інвестицій, здійснених за рахунок амортизаційних відрахувань.

Реінноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються.

За об'єктами вкладень інвестиції поділяються на реальні та фінансові.

Реальні інвестиції - довготермінові вкладення коштів у активи, як матеріальні (будівлі, споруди, обладнання , приріст матеріальних запасів), так і нематеріальні (ліцензії, патенти, права користування природними ресурсами). Вкладання засобів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (НТП), називають інноваційними інвестиціями, які реалізують у двох основних формах: через придбання готової або розробку науково-технічної продукції. Основними формами реального інвестування є: придбання цілісних майнових комплексів; нове будівництво; розширення, реконструкція, модернізація чи оновлення окремих видів обладнання; інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів.

Фінансові інвестиції - активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигід; придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів (документ установленої форми, який засвідчує право або зобов'язання придбати чи продати в майбутньому цінні папери, активи, а також кошти на визначених у ньому мовах), інших фінансових інструментів.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі і непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів.

Непрямі інвестиції - опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками).

За сумісністю здійснення виділяють незалежні, взаємозалежні та взаємовиключні інвестиції.

Незалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування (інвестиційні проекти, фінансові інструменти), які можуть бути реалізовані як автономні (незалежні від інших об'єктів інвестування і що не виключають їх) в загальній інвестиційній програмі (інвестиційному портфелі) підприємства.

Взаємозалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування, черговість реалізації або подальша експлуатація яких залежить від інших об'єктів інвестування і може здійснюватися лише в комплексі з ними.

Взаємовиключні інвестиції носять, як правило, аналогічний характер за цілями їх здійснення, характеру технології, номенклатурі продукції і інших основних параметрах і вимагають альтернативного вибору.

За рівнем дохідності виділяють високодоходні, середньодоходні, низькодоходні та бездоходні інвестиції.

За рівнем інвестиційного ризику розрізняють безризикові, низькоризикові, середньоризикові та високоризикові.

За рівнем ліквідності виділяють високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні та неліквідні інвестиції.

Високоліквідні інвестиції. До них відносять такі об'єкти (інструменти) інвестування підприємства, які швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, в строк до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Основним видом високоліквідних інвестицій підприємства є короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції характеризують групу об'єктів (інструментів) інвестування підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості строк від одного до шести місяців.

Низьколіквідні інвестиції. До них відносять об'єкти (інструменти) інвестування підприємства, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості після закінчення значного періоду часу (від пів року і вище). Основним видом низько ліквідних інвестицій є незавершені інвестиційні проекти, реалізовані інвестиційні проекти із застарілою технологією, некотировані на фондовому ринку акції окремих маловідомих підприємств.

Неліквідні інвестиції характеризують такі види інвестицій підприємства, які самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише в складі цілісного майнового комплексу).

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють первині інвестиції, реінвестиції та дезінвестиції.

Первинні інвестиції характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу як за рахунок власних, так і за позикових фінансових ресурсів.

Реінвестиції є повторним використанням капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів або фінансових інструментів інвестування.

Дезінвестиції є процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, спільні та іноземні.

Приватні інвестиції - вкладання коштів, які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції - вкладання капіталу, яке здійснюють центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних та позабюджетних фондів і позичених коштів.

Спільні інвестиції - спільне вкладання коштів фізичних та юридичних осіб країни і іноземних держав у один інвестиційний проект.

Іноземні інвестиції - інвестиції іноземних фізичних і юридичних осіб до різних сфер діяльності держави у вигляді фінансів чи матеріальних засобів, а також шляхом передавання прав на майнову й інтелектуальну власність господарським суб'єктам з метою отримання прибутку. Можуть здійснюватися через: пайову участь у підприємствах, створюваних разом з вітчизняними фізичними і юридичними особами; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам; придбання підприємств, будівель, споруд, акції чи інших цінних паперів; придбання прав користування землею, іншими природними ресурсами, а також майнових прав.

За регіональними джерелами розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції.

Внутрішньодержавні інвестиції - вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Закордонні інвестиції - вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

За регіональною направленістю інвестованого капіталу виділяють інвестиції на внутрішньому і міжнародному ринках.

Інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення капіталу як резидентів, так і нерезидентів на території даної країни.

Інвестиції на міжнародному ринку (або міжнародні інвестиції) характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межами її внутрішнього ринку.

З огляду на спрямованість дій розрізняють нетто-інвестиції, брутто-інвестиції, екстенсивні та реінвестиції.

Нетто-інвестиції - інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції - інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Брутто-інвестиції - нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

За галузевою спрямованістю інвестиції поділяють в розрізі окремих галузей і сфер відповідно до їх класифікатора.

Окремо виділяють тезавраційні інвестиції.

Вони здійснюються з метою накопичення скарбів. Вони включають такі видив вкладів:

В золото, срібло, інші дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння і вироби з них;

В предмети колекційного попиту;

Окремо розглянемо класифікацію інвесторів:

За спрямованістю основної господарської діяльності - індивідуальний та інституційний інвестор;

За метою інвестування - стратегічний та портфельний інвестор;

За належністю до резидентів країни - вітчизняний та іноземний інвестор;

 

 

 1.2. Забезпечення  реалізації інвестиційно – інноваційної політики на підприємстві.

 

За характером інвестиційна діяльність в Україні є одним з найбільш складних у правовому аспекті проявів господарських відносин. Забезпечення цієї діяльності включає в собі як національно-правові, так і міжнародно-правові аспекти:

Пільгові умови інвестування і державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

Правове регулювання не лише основним Законом, а й цілою низкою інших законів і підзаконних нормативно-правових актів.

Регулювання здійснюється не лише законодавством тієї чи іншої країни, а й міжнародними угодами.

В розвинених країнах на долю нових й удосконалених товарів, техніки і технологій припадає понад 70% приросту ВВП. На жаль, Україна до цих країн не належить.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Інноваційна діяльність як різновид інвестиційної діяльності має свою нормативну основу - інноваційне законодавство - сукупність нормативних актів, що регулюють відносини, які виникають в процесі інноваційної діяльності. Законодавство України в цій сфері базується на Конституції України і складається з із законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про наукову і науково-технічну експертизу» та інших законодавчих актів.

Центральним органом виконавчої влади в Україні у сфері інвестиційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та розвитку (до червня 2010 Державне агентство України з інвестицій та інновацій) створене у 2005 році. Основним завданням агентства є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності. Підвідомчими організаціями є:

• мережа регіональних центрів з інвестицій та розвитку;
• державна інноваційна фінансово-кредитна установа;
• державна інвестиційна компанія;
• національний центр впровадження галузевих інноваційних програм;

Існуючі в Україні перешкоди здійснення інвестиційної діяльності носять системний характер та суттєво заважають збільшенню обсягів інвестування в економіку держави. Враховуючи зазначене та виконання доручення Президента України щодо запровадження в Україні «єдиного інвестиційного вікна» Державним агентством України з інвестицій та розвитку розроблено проект Закону України «Про запровадження системи підготовки та реалізації інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна», який прийнято Верховною Радою України 21.10.2010 за № 2623-VI. Вказаний Закон спрямований на вдосконалення правового регулювання та створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності в Україні шляхом організації взаємодії регіональних центрів з інвестицій та розвитку і суб'єктів інвестиційної діяльності з метою підготовки та реалізації інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна». Цей Закон покликаний сприяти усуненню перешкод здійснення інвестиційної діяльності та створенню належних умов для залучення інвестицій.

Ще одним кроком підтримки інвестування в інновації стала розробка проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів на 2010-2012 роки щодо реалізації Концепції розвитку національної інноваційної системи», який 02.06.2010 внесено на розгляд до Кабінету Міністрів України. Проте, у зв'язку зі зміною керівництва заінтересованих органів вказаний проект було повернуто на повторне погодження.

Проектом плану заходів на 2010-2012 роки щодо реалізації Концепції розвитку національної інноваційної системи передбачалося виконання низки завдань з розвитку вітчизняних інтелектуальних інформаційних технологій, які завдяки своїй універсальності практично не мають обмежень щодо застосування в усіх галузях та сферах діяльності - від проектування нових виробів до моделювання та управління великими виробничими системами. Вказаний проект є першим етапом імплементації Концепції розвитку національної інноваційної системи.

Разом з тим, питання формування пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, створення національної інноваційної системи та інтегрування вітчизняної науки у світовий науковий простір було передано до компетенції Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації (Держкомінформнауки), який утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.07. 2010 р.         № 548.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 р.  № 860 «Питання підготовки та відбору інвестиційних проектів, для реалізації яких у реальному секторі економіки надається державна підтримка», затверджено Порядок відбору інвестиційних проектів, для реалізації яких у реальному секторі економіки надається державна підтримка, який визначає загальну процедуру проведення конкурсного відбору та експертної оцінки розроблених суб'єктами господарювання інвестиційних проектів, для реалізації яких у реальному секторі економіки надається державна підтримка.

Порядком передбачено, що у конкурсному відборі можуть взяти участь інвестиційні проекти, пропозиції щодо реалізації яких, за висновком Міністерства економіки України, відповідають завданням і пріоритетам, визначеним Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, та є економічно ефективними.

Одним з основних критеріїв відбору та експертної оцінки інвестиційних проектів визначено інноваційну спрямованість та високотехнологічний рівень. А основними шляхами досягнення мети Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки є створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, стимулювання залучення приватних інвестицій, удосконалення законодавства, що регулює інвестиційну діяльність та зняття перешкод в інвестуванні.

В умовах формування ринкових відносин виникають питання стосовно організаційних форм підприємств, які здійснюють інноваційне підприємництво. За кожним успішним нововведенням стоять конкретні виконавці, організаційні структури.

Світова статистика показує, що в результаті викликаних інноваційними процесами змін все більшу роль став відігравати малий бізнес, який спеціалізується на різних стадіях інноваційного циклу. Малі підприємства, створюючи нові робочі місця, що дуже важливо для України у зв'язку з високим рівнем безробіття, відіграють істотну роль.

Дискусія щодо виявлення оптимального співвідношення між розміром фірми і інноваційною активністю приводить до висновку, що інноваційна діяльність прямо пропорційна ступеню монополізації економіки.

Дослідження інноваційної активності дозволяють стверджувати:

• менш формальна організаційна структура дає більший простір для індивідуальної ініціативи;
• інновація необхідна для виживання;
• вимагається сильна внутрішня мотивація;
• широкий профіль робітників забезпечує потенційний простір для оригінальних інноваційних ідей;

До основних інноваційних структур відносять:

Інноваційний бізнес-інкубатор - організаційна структура, що надає приміщення, обладнання, устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги на пільгових умовах. Їх завданням є: проведення ділової експертизи, фінансування інноваційних проектів, надання консультаційних послуг.

Інноваційний центр - асоціація підприємств і організацій, об'єднаних з метою досягнення високого комерційного результату на основі використання науково-технічних розробок і винаходів. Завданням таких центрів є: підтримка існуючих та створення нових інноваційних підприємств, а також надання консалтингових та інжинірингових послуг.

Технопарк - компактно розміщений науково-технічний комплекс, функціонування якого ґрунтується на комерціалізації науково-технічної діяльності. Завданнями технопарків є: впровадження у виробництво науково-технічних розробок та інтеграція різних стадій інноваційного процесу.

Технополіс - спеціально створений науково-промисловий комплекс, що включає підприємства і організації, охоплені повним інноваційним циклом. Завданнями технополісів є: забезпечення необхідної інфраструктури для надання послуг у сфері маркетингу, реклами, фінансування, патентної охорони, матеріально-технічного постачання та збуту інноваційної продукції, а також активізація міжнародного співробітництва в сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських програм (НДДКР) та інновацій.

Держава - одна з найбільш впливових дійових осіб у всіх аспектах створення та розвитку наукових парків, хоча в більшості країн вона не є безпосереднім ініціатором і учасником того чи іншого конкретного паркового комплексу (виняток - уряд Японії з його програмою технополісів). Наприклад, у Великобританії більше половини наукових парків побудовані, так званими агентствами розвитку (Development Agencies) - державними організаціями (такі агентства є і у США). А перші інкубатори в США взагалі фінансувалися Національним науковим фондом. До того ж, крім допомоги паркам, уряд надає пільги і субсидії їх клієнтам на індивідуальній основі.

Перші європейські парки були створені у 1971 році в Шотландії при Единбурзькому університеті і в Корпусі Кембриджського університету.

Головною проблемою державної науково-технічної та інноваційно-промислової політики є реалізація власних конкурентних переваг, зміцнення позицій вітчизняних виробників на глобальному ринку. Стратегічне завдання держави - політика концентрації фінансового та інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямках, створення великих конкурентоспроможних фінансово-промислових корпорацій - національних лідерів, здатних виконати функцію локомотивів розвитку. Цьому покликані сприяти створені, відповідно до національного законодавства, перші в Україні інноваційні структури.