Інвестиційна привабливість економіки України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Черкаський державний  бізнес-коледж

Кафедра економіки та підприємництва

 

 

 

 

 

Курсова робота

з предмета: «Національна економіка»

на тему: «Інвестиційна привабливість економіки України»

 

 

 

Виконав:

Студент ІІІ курсу, групи ОАЗ-10

Спеціальність:

«Облік та аудит»

Родіонова Надія Сергіївна

Підпис _______________

 

 

Науковий керівник:

Викладач II категорії 

Долока Людмила Вікторівна

 

 

 

 

Черкаси - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1. Економічна сутність інвестицій та їх значення в розвитку сучасної економіки
2. Інвестиційний клімат та фактори що його формують
3. Методологічні основи оцінки інвестиційної привабливості галузей , регіонів , підприємств

РОЗДІЛ 2 . АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Місце України в міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості.

2.2 Інвестиційна привабливість Черкаської області.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Проблеми та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в Україні.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з інвестуванням  розвитку економіки нової держави. І це не дивно. Адже, якщо є інвестиції (а вони є тоді, коли в країні має місце сприятливий інвестиційний клімат), то тоді легко сформувати висхідні тенденції соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу, які є запорукою не тільки економічної, але і політичної незалежності.

Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що в умовах розвитку в Україні ринкових відносин особливу значущість набуває дослідження проблем інвестиційної привабливості, забезпечення переходу до більш якісного, інвестиційно-інноваційного типу зростання, в основі якого лежать масштабні інвестиції. У найближчій перспективі роль інвестицій різко зростатиме, оскільки вони є основою стабільного й стійкого економічного розвитку, який дозволить скоротити розрив в основних макроекономічних показниках між Україною і розвиненими країнами, створить передумови для гідного входження в Європейський Союз. Якість життя населення та інші найважливіші характеристики розвитку сучасного суспільства теж залежать від темпів економічного зростання країни, тобто від залучення інвестицій.

Метою даної роботи є  обґрунтування теоретичних основ  та положень щодо інвестиційної привабливості  економіки України, характеристика стану інвестиційної привабливості  економіки  Україні та розробка рекомендацій для поліпшення даного стану.

Для досягнення поставленої  мети потрібно виконати наступні завдання:

• визначити теоретично-методологічні аспекти проведення оцінки інвестиційної привабливості економіки України.
• проаналізувати  інвестиційну привабливість економіки України .
• запропонувати шляхи вирішення проблем розвитку інвестиційної діяльності України.

Предметом курсової роботи виступає інвестиційна привабливість економіки України. Об’єктом дослідження даної роботи є самі інвестиції як соціально-економічне явище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

1.1Економічна сутність інвестицій .

 

  Розмаїття терміна «інвестиції » у вітчизняній та зарубіжній літературі значною мірою пояснюється широтою сутнісних рис цієї доволі складної категорії .

Під інвестиціями розуміють  економічні ресурси ,які направленні  на збільшення реального капіталу суспільства , а саме:

• розширення та модернізацію виробництва ;
• створення виробничої інфраструктури ;
• створення товарно-матеріальних запасів та резервів ;
• створення соціальної інфраструктури ;
• підготовку та перепідготовку персоналу ;
• науку та наукове обслуговування тощо ;

А отже , у сучасній науці  інвестиції ,як економічна категорія виступають первинною категорією ,бо вони є базою побудови ієрархії інших категорій та в своїй основі відображають відтворення суспільного капіталу як вкладення капіталу в галузі економіки всередині держави та за кордоном.

Сьогодні у складній та заплутаній системі економічних зв’язків усе частіше необхідно приймати зважені рішення щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від старих засобів накопичення та перейти до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування.

У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній  теорії, ні у практиці. В останні  роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Розглянемо сучасне  тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні  цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності .

Отже, в широкому розумінні  інвестиції є вкладенням капіталу з  метою його збільшення. При цьому  приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати  в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав.

В економічному аналізі  розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних  коштів у певному періоді, спрямованих  на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових  інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника  чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі  співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг  валових інвестицій перевищує амортизаційні  відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи  росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».

Фактори, що впливають  на обсяги інвестицій:

-  рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій;

- норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення;

- темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів);

-  ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною;

- податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції;

У процесі інвестиційної  діяльності важливим є фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту. Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні прибуток отримується одразу після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання прибутку). При інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування та отриманням прибутку проходить певний час.

Інвестиції  відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний  ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно.

Таким чином  інвестиції, що утворюються за рахунок  національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

 

 

 

 

1.2. Інвестиційний клімат та фактори що його формують

 

Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових, економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

Для оцінки можна використати  наступні узагальнюючі синтетичні показники:

– політична і фінансова  стабільність;

– рівень загальноекономічного розвитку країни;

– рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

– ємність внутрішнього ринку;

– вартість робочої сили;

– купівельна спроможність населення;

– рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

П. Самуельсон звернув  увагу на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність заощадження і  нагромадження (інвестування). Розглядаючи  історичні особливості слаборозвинених  країн, він зазначав «збереження  старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються «…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном – легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання національною економікою для внутрішнього розвитку.

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня  і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в  цілому і політика держави  щодо іноземних інвестицій, господарське  і фінансове право, міцність  державних інститутів, український  менталітет, ступінь державного  втручання в економіку, культура.

Поведінка суб’єктів  господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня  усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки  людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав, що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не має ваги і не шанується.

Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить  відсутність масової дрібної  приватної власності. Історична  практика цивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт.

2) Економічні: загальна  характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

В цілому інвестиційний  процес – це механізм, що об'єднує  попит та пропозицію, тобто тих, хто  пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так  і на стороні пропозиції.

Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з  розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.

Інвестиції  дають віддачу, як правило, через  значний термін після вкладання.

В основі інвестиційних  процесів лежить:

- інвестиційна  діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);

- інвестиційна  політика (складова частина економічної  політики, що проводиться державою  і підприємствами у вигляді  встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);

- інвестиційна  співпраця (вид міжнародних економічних  відносин, метою яких є раціональний  розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);

• інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).

До чинників, що формують інвестиційний клімат належать:

- рівень розвитку продуктивних  сил та стан інвестиційного  ринку, який містить стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг тощо;

- політичні та правові  чинники - створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об'єктів інвестування.

- стан фінансово-кредитної  системи та діяльність фінансових  посередників: рівень розвитку та функціонування фінансового ринку; інвестиційна діяльність банків; інвестиційна політика НБУ.

- статус іноземного  інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних економічних та офшорних зон.

- інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо.

На жаль, кризові процеси  та інфляція призвели сьогодні до порушення оптимальних співвідношень між національними заощадженнями та інвестиціями в народне господарство: щороку значна частина заощаджень залишалася неконвертованою в інвестиції. Як наслідок, не повністю використовуються можливості нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки. Особливо давалися в знаки такі негативні чинники:

- недосконалість законодавства, що регулює інвестиційну діяльність;

- відсутність скоординованої державної інвестиційної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один із головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

- низька дієздатність банківсько-кредитної системи та її фактична неспроможність акумулювати достатньо високий інвестиційний потенціал населення;

- нерозвиненість фондового ринку, відсутність розвиненої мережі інституційних інвесторів, необхідної системи страхування інвестиційних ризиків та іпотечних відносин, лізингу та інших інститутів фінансування;

- низький рівень капіталізації прибутків підприємств та відсутність економічних та (податкових) стимулів для інвестування;

- неефективне та безсистемне використання амортизаційних фондів;

- розпорошування інвестиційних бюджетних коштів - спрямування інвестиційного потенціалу приватизації переважно на цілі бюджетного споживання;

- наявність проблем у корпоративному секторі та незахищеність прав інвесторів;

- низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

- недостатнє висвітлення інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

- значні обсяги тіньового бізнесу як основного джерела нелегального накопичення та вивезення капіталу.

Зазначимо, що в  зв'язку з поганим інвестиційним  кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні  є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.

Формування  управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.

Протікання  інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався  в державі, тобто від стану  правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.

Управління  інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.

Як бачимо, категорія  “інвестиційний клімат” є надзвичайно  важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.

1.3. Методологічні основи оцінки інвестиційної привабливості галузей , регіонів , підприємств

 

Привабливість держав розраховується міжнародними організаціями та установами за різними ознаками, однак математичний підхід є однаковим, — це розрахунок рейтингової системи оцінок держави. Ранжування країн світу за цим  показником характеризує інвестиційну привабливість країни і слугує своєрідним "барометром" для іноземних інвесторів. Наступним кроком є оцінка інвестиційної привабливості на мезоекономічному рівні, тобто оцінка перспектив і можливостей галузей промисловості та регіонів, що полягає в забезпеченні найбільш високої ефективності використання інвестицій.

Виходячи з досвіду  роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами, можна констатувати, що стратегічного інвестора завжди цікавить привабливе підприємство в  інвестиційно-привабливій галузі та регіоні. Інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство галузі, яка знаходиться у кризовому стані, або розташоване в непривабливому регіоні. Інакше кажучи, для інвестора не будуть досить переконливими аргументи інвестування коштів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо ця галузь у масштабах міжнародної економіки у кризовому стані. Незважаючи на всю фінансову вигідність інвестування, ризик політичної й економічної нестабільності в державі також зведе нанівець будь-які зусилля і з залученням інвестора (рис. 1.1).

Рис.1.1 Середовище формування інвестиційної привабливості підприємства

На мезоекономічному рівні інвестиційна привабливість, на думку фахівців, є інтегральною характеристикою окремих галузей і регіонів країни в цілому з позиції інвестиційного клімату, розвитку продуктивних сил, інвестиційної структури, можливості залучення інвестиційних ресурсів та інших факторів, які суттєво впливають на формування дохідності інвестицій і зменшення інвестиційних ризиків.

Для оцінки інвестиційної привабливості  галузі може бути використана система  з трьох груп показників, які відображають рівень прибутковості діяльності галузі, перспективності її розвитку та інвестиційних ризиків.

Рівень прибутковості враховує всі використовувані і власні активи, реалізацію продукції й витрати  на її виробництво.

Рівень перспективності відображає значення галузі в економіці, стійкість  галузі до спаду виробництва, забезпеченість перспектив зростання власних фінансових ресурсів і ступінь державної підтримки розвитку галузі.

Рівень інвестиційних  ризиків ураховує рівень конкуренції, інфляційної стійкості продукції  галузі та рівень соціальної напруженості.