Інвестиційна діяльність суб’єктів підприємництва

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

Кафедра Фінансового менеджменту і

Фондового ринку

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 на тему:

Інвестиційна  діяльність суб’єктів підприємництва

 

 

 

 

Виконав:

Студент 1 групи, IV курсу

Фінансового-економічного факультету

 

Науковий керівник:

 

 

 

Одеса 2012

 

 

План

 

 

Вступ…………………………………………………………………………………3

1. Поняття інвестиційної діяльності, принципи її здійснення……………5
1. Сутність інвестиційної діяльності……………………………………...5
2. Принципи інвестиційної діяльності…………………………………….11
2. Джерела та методи інвестування………………………………………...13
1. Джерела інвестування…………………………………………………..13
2. Методи інвестування……………………………………………………15

     3. Оцінка ефективності інвестиційних рішень……………………………17

      3.1. План інвестування………………………………………………………...17

     3.2. Проста норма прибутку………………………………………………...18

     3.3. Час повернення суми інвестицій…………………………………………19

     3.4. Індекс прибутковості……………………………………………………..20

     4.  Проблеми та перспективи  інвестиційної діяльності…………………..22

Висновки…………………………………………………………………………...27

Список  джерел……………………………………………………………………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Метою курсової роботи є закріплення теоретичних  знань, придбання навичок вирішення  практичних завдань щодо організації інвестиційної діяльності суб’єктів підприємництва.

Завдання курсової роботи: показати знання як теоретичних засад інвестиційної діяльності,  так і діючої законодавчої бази; глибоко проаналізувати процеси, які відбуваються в економіці, зробити обґрунтовані висновки.

Питання про залучення інвестицій в економіку стоїть досить гостро, тому що воно безпосередньо пов'язане з темпами економічного зростання. 
Для його збільшення необхідно акумулювати внутрішні інвестиційні процеси, а також створити умови для залучення іноземних інвесторів. Безсумнівно, що ці процеси неможливі без участі держави, яка повинна проводити відкриту, послідовну і зрозумілу для всіх учасників інвестиційну політику, засновану на добре продуманої і чітко структурованої законодавчій базі, яка виключає розбіжності з основними міжнародними стандартами і протиріччя між законами. 
    Особливу значимість для України має підвищення ефективності інвестиційної діяльності. Це ключове питання, необхідність вирішення якого найближчим часом обумовлена ​​сукупністю причин:

•По-перше, істотне підвищення ролі інвестицій в підйомі національної економіки, неухильне підвищення рівня життя населення.

•По-друге, необхідність корінних змін в інвестиційній сфері, яка сьогодні знаходиться в далеко не в кращому стані.

•По-третє, ці зміни викликані перспективами великомасштабної структурної перебудови економіки, майбутніх якісних змін в її технологічному укладі та іншими важливими обставинами, які вимагають масового залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і різкого підвищення ефективності всієї інвестиційної діяльності, що здійснюється сьогодні в Україні.

Інвестиційна  діяльність вкрай важлива, особливо, для країн з перехідною економікою, у яких тільки складаються нормальні, ринкові відносини, і так вкрай  потребують модернізації своїх виробничих потужностей та інфраструктури. Інвестиції, особливо іноземні, можуть принести з собою не тільки збільшення продуктивності, а й нові технології, оновлення основних засобів. 
Цілі, поставлені при написанні даної курсової роботи - досконале і багатостороннє вивчення поняття «інвестиційна діяльність», розгляд процесу інвестування, розуміння значення інвестицій у фінансовій діяльності підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття інвестиційної діяльності, принципи її здійснення

 

1. Сутність інвестиційної діяльності

У рамках централізованої  планової системи використовувалося  поняття "капітальні вкладення". Поняття "інвестиції" ширше, ніж поняття "капітальні вкладення". Інвестиції містять у собі як реальні, так і портфельні інвестиції, тобто вкладення в цінні папери й активи інших підприємств. 

Сучасний економічний  словник визначає інвестиції як довгострокові  вкладення приватного чи державного капіталу у власній  країні чи за рубежем з метою одержання  доходу в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально - економічні програми, інноваційні проекти. Інвестиції дають віддачу через значний термін після вкладення.

 Слово "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В даний час значення інвестицій в економіці підприємства досить високе. Для того щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції, знижувати витрати виробництва і підвищувати конкурентоздатність своєї продукції, воно повинно направляти фінансові ресурси на поточні витрати і на інвестиції.

Інвестиції  забезпечують динамічний розвиток підприємства і дозволяють вирішувати такі  задачі, як розширення власної підприємницької  діяльності за рахунок нагромадження  фінансових і матеріальних ресурсів; придбання нових підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок освоєння нових областей бізнесу.

Інвестування (інвестиційний процес) - це процес простого чи розширеного відтворення засобів виробництва. Це зв'язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді зв'язано з залученням у виробництво новітньої техніки і технології, проведенням технічного, переозброєння і реконструкції.

Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази: 

• визначення об'єкта інвестування
• фінансування капіталовкладень
• контроль над їхнім виконанням.

Промислове  підприємство робить інвестиції, з  метою  збереження чи збільшення свого  прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити,  чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі засобів, необхідних для придбання нового капіталу.[3]

Інвестиції, у  першу чергу реальні інвестиції, грають винятково важливу роль в  економіці країни і будь-якого  підприємства, тому що вони виступають основою для:

• Систематичного відновлення основних  виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;
• Прискорення  НТП і поліпшення якості продукції;
• Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;
• Створення необхідної сировинної бази промисловості;
• Вирішення чи пом'якшення проблеми безробіття;
• І т.д.

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки  країни і на цій основі вирішення  багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення.  

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни.[10]

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки  стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенерируючих потужностей; нафтогазовидобуток, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.[4]

Значне поліпшення інвестиційного клімату  стає однієї з найважливіших задач  економічної  політики уряду. В умовах обмеженості  бюджетних ресурсів державі необхідно  не тільки створити всі умови, що полегшують приплив приватних інвестицій  у реальний сектор, але і зробити вкладення у вітчизняну економіку  однієї з найбільш вигідних форм використання вільних фінансових ресурсів приватних інвесторів.

Інвестиційний клімат - економічні, політичні, фінансові умови, що роблять вплив на приплив внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку країни.[9]

Інвестиційний клімат - це ґрунт для інвестицій, що характеризується цілим набором  факторів. Це і макроекономічна ситуація (збалансованість бюджету, рівень інфляції, платіжний баланс із позитивним сальдо, розумний рівень державного боргу, солідний розмір золото - валютних резервів), і політична стабільність і передбачуваність. Немаловажні для інвесторів і такі фактори, як захищеність прав власності, рівень корпоративного керування, масштаби злочинності і корупції.

Негативний  вплив на інвестиційні процеси в  Україні роблять невирішені проблеми в кредитно-грошовій сфері ( висока вартість кредиту, низький рівень капіталізації банківської системи і т.д.); недостатній платоспроможний попит населення; високе податкове навантаження на реальний сектор економіки; недостача коштів  в оборотних активах підприємств; необхідність обслуговування значного зовнішнього боргу; відтік капіталу за рубіж;  відсутність контролю над застосуванням законодавчої бази і її недосконалість; недостатньо пророблена процедура банкрутства й ін.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" вважає інвестиціями усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються  в об'єкти підприємницької та інших  видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

 Отже, під  інвестиціями розуміють діяльність  із вкладання грошових коштів  на відносно тривалий час у  виробничі проекти, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших  підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об'єкти, ринкова вартість яких постійно зростає і дає власнику дохід у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу тощо. У загальному розумінні інвестиціями називають дострокове вкладання коштів (на період понад 1 рік).

 У процесі  аналізу необхідно врахувати  такі особливості інвестиційної  діяльності:

 • обмеженість  фінансових ресурсів;

 • можливість  вибору альтернативних проектів;

 • значний  вплив фактора ризику.

 Як зазначалося  за об'єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні.

 У процесі  і розвитку та становлення  фондового ринку менеджери вітчизняних  підприємств все більше уваги  приділяють саме фінансовій формі  інвестування, у результаті чого  формується портфель цінних паперів,  тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Перелік цінних паперів, що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни, в Україні — це Закон України "Про цінні папери та фондову біржу". Значна кількість цінних паперів в обігу, різноманітність їх характеристик, зокрема таких як дохідність і ризик, правила емісії, обігу й оподаткування, багатофункціональність портфеля цінних паперів,— значно ускладнюють процес його формування та управління ним.

 Для зовнішніх  щодо підприємства суб'єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвестиційної привабливості цього підприємства. У такому разі об'єктом аналізу є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об'єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю цікавлять і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення. Об'єктами такого аналізу можуть бути:

- виробнича  (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;

- технологічна  структура капітальних вкладень  — співвідношення витрат на  будівельно-монтажні роботи (пасивна  частина капітальних вкладень) і  на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);

- відтворювальна  структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями  в нове будівництво, у розширення  діючих потужностей, у технічне  переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих  аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим  завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму  інвестування коштів. На початковому  етапі аналізується доцільність  вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об'єктів дослідження, тобто від того, чи це виробничі проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні  папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та в обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно  проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

 

 

2. Принципи інвестиційної діяльності

Для досягнення більш високої ефективності вкладень керівництво підприємства зобов'язане  враховувати базові принципи інвестування.

1. Принцип граничної ефективності інвестування. Кожне підприємство прагне до отримання максимального прибутку, організовуючи виробництво таким чином, щоб витрати на одиницю випущеної продукції були мінімальними. Підприємство буде продовжувати свою діяльність, якщо при досягнутому рівні виробництва його дохід буде перевищувати витрати виробництва і воно припинить виробництво, якщо отриманий сумарний дохід від продажу товару не перевищить витрат виробництва.

2. Принцип «замазки». Інвестування подібно роботі з мастикою: свобода прийняття рішень змінюється все більшої несвободою в ході їх реалізації. Підприємство має право приймати рішення про те, який верстат купувати, орендувати його або робити самому, яку суму кредиту брати під цю операцію, на який термін і під які відсотки. Але після здійснення всіх цих операцій назад повернутися складно. Для того щоб це обладнання окупилося, його необхідно експлуатувати протягом певного періоду часу, виплачуючи при цьому кредит і відсотки по ньому. Однак у підприємства може бути й інший варіант дій: воно може перепродати куплене обладнання.

3. Принцип адаптаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних з адаптацією до нового інвестиційного середовища. Втрата часу розглядається як втрата доходу. Будь-яка адаптація має свої витрати. Плата за адаптацію - різке зниження поточної прибутковості. Тому адаптаційні витрати необхідно включити до розрахунку ціни, за якою підприємство буде продавати нову продукцію. Чим більше ця ціна перевищує ціну виробництва, тим краще даний варіант вкладення капіталу. Існує закономірність: чим більше попит на продукцію, тим більше адаптаційні витрати, які підприємство може собі дозволити.

4. Принцип мультиплікатора (множника). Мультиплікатор висловлює реально існуючу залежність між галузями, характеризує ці зв'язки кількісно. Мультиплікатор дає можливість заздалегідь дізнатися час і економічну силу конкретного впливу, вигідно використовувати цю інформацію: припинити невигідне інвестування і зайнятися новим бізнесом завчасно, випереджаючи кон'юнктуру. Ефект мультиплікатора слабшає по мірі віддалення від галузі - генератора попиту і прибутковості. Крім того, ефект мультиплікатора затухає і в часі. Генеруючої може стати інша галузь, що означає необхідність коригування стратегії інвестування.[11]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Джерела та методи інвестування

 

1. Джерела інвестування

Інвестиції, особливо реальні інвестиції, можуть здійснюватися як за рахунок внутрішніх (національних), так і за рахунок зовнішніх (іноземних) джерел. Обидва джерела інвестицій відіграють значну роль для активізації залучення капіталу і розвитку економіки країни.

Спочатку, розглянемо внутрішні джерела інвестицій. У масштабі країни загальний рівень заощаджень залежить від рівня заощаджень населення, організацій та уряду. Так, населення може відкладати певні кошти на майбутнє, компанії можуть реінвестувати частину отриманого від своєї діяльності прибутку, а уряд накопичувати кошти за рахунок перевищення надходжень коштів до бюджету над витратами. У той же час, обсяг заощаджень безпосередньо впливає на обсяг інвестицій в країні, оскільки частина коштів спрямовується на споживання, а решта - на інвестиції.

Виходячи з  цього, можна виділити такі основні внутрішні джерела інвестицій:

• Прибуток. Підприємства та організації часто використовують прибуток як джерело інвестицій. Частина отриманого прибутку спрямовується ними на розвиток бізнесу, розширення виробництва та впровадження нових технологій. Очевидно, що ті підприємства та організації, які не виділяють коштів на ці цілі, в кінцевому підсумку стають неконкурентоспроможними. Недолік фінансових ресурсів, у тому числі на розвиток бізнесу, підприємства іноді намагаються заповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Проте слід враховувати, що збільшення цін на свою продукцію викликає скорочення попиту на неї, що призводить до проблем з реалізацією продукції, і, як наслідок, до спаду виробництва.

 

• Банківський кредит. Банківське кредитування в багатьох розвинених країнах є одним з основних джерел інвестицій. При цьому, особливу роль відіграє довгострокове кредитування, оскільки в цьому випадку навантаження на позичальника невисоке і у підприємства є час на "розкрутку" бізнесу. Тим не менш, роль банківського кредитування як джерела інвестицій залежить від розвитку банківської системи та економічної стабільності в країні. Не викликає сумнівів той факт, що нестабільність в країні призводить до небажання банків видавати довгострокові кредити і фінансувати інвестиційні проекти. В цілому, банківське кредитування сприяє поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загальному під’йому економіки країни.

• Емісія цінних паперів. Емісія цінних паперів поступово стає в Україні джерелом інвестицій. У той же час, у розвинених країнах саме випуск цінних паперів є одним з основних джерел фінансування інвестиційних проектів. З метою отримання коштів підприємства можуть випускати як акції, так і облігації. При цьому, покупцями цінних паперів, як правило, можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи, які володіють вільними коштами. Саме вони в даному випадку виступають інвесторами, надаючи власні кошти в обмін на цінні папери підприємства.

• Бюджетне фінансування. В даний час в Україні спостерігається постійний дефіцит державного бюджету. Завдяки цьому, не можлива реалізація частини інвестиційних проектів за рахунок централізованих джерел фінансування. На сучасному етапі розвитку економіки України пріоритетними напрямками з точки зору бюджетного фінансування є стимулювання промислового розвитку та підтримання науково-виробничого потенціалу.

• Амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування спрямовані на відновлення засобів виробництва, які зношуються в процесі використання при виробництві товарів.[8]

 

 

На рисунку наведемо схему, яка демонструє структуру інвестиційних  ресурсів.

Рис. 1. Джерела  інвестиційних ресурсів.

 

2. Методи інвестування

До основних методів фінансування інвестицій відносять:

Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку з обмеженістю  внутрішніх фінансових ресурсів цей  метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні.

Акціонування  передбачає широкомасштабне залучення  зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

Позикове фінансування використовується при інвестуванні капіталу в інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу в інвестиційних ресурсах.

Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або  коли мова йде про інвестиції в  проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Найчастіше  на практиці застосовується не один метод  фінансування, а комбінація різних способів. Таке фінансування називається  змішаним.

Останнім часом  у країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування.

Це один зі способів позикового фінансування, за якого  реальність отримання грошового  потоку забезпечується шляхом виявлення  і розподілу всього комплексу  пов'язаних з проектом ризиків між  його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачальниками сировини, споживачами готової продукції) та ін. Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші.[8]

 

 

 

 

3. Оцінка ефективності інвестиційних рішень

 

1. План інвестування

Розробка плану  інвестування діючої організації являє  собою складний багатоетапний процес:

• На першому  етапі складається список можливих варіантів інвестиційних проектів з різними витратами і передбачуваними результатами.

• Другий етап полягає в зборі та систематизації необхідної інформації для всебічної  оцінки кожного варіанта капітальних вкладень.

• На третьому етапі відбираються найбільш ефективні  проекти по встановленим критеріям відбору.

Рішення про  вибір варіанту виробничих інвестицій - найбільш відповідальне в бізнесі. Інвестиції перетворюються на безповоротні витрати, а при помилковості проекту - у великі збитки, тому розрахунок витрат і результатів реалізації інвестиційних проектів, оцінка їх порівняльної ефективності дуже необхідні.

Найважливіше  завдання управлінського обліку полягає  в тому, щоб визначити, чи є передбачуване капіталовкладення вигідним для організації, а також який з варіантів можливих інвестицій для даного випадку найбільш оптимальний. Для відповіді на ці питання необхідно визначити і зіставити економічні витрати і результати капітальних вкладень. Попередня оцінка витрат і результатів інвестиції проводиться на основі кошторису капітальних вкладень. За її даними визначається загальна сума витрат на проект з розбивкою по роках його здійснення і кварталах у середині року. 
При плануванні та обліку виробничих інвестицій витрати групують по технологічній структурі витрат, обумовленою кошторисною документацією. На практиці найчастіше використовується наступна структура витрат на капітальні вкладення: 

• будівельні роботи;

• монтаж обладнання;

• придбання устаткування, що вимагає монтажу;

• придбання  обладнання, не вимагає монтажу, а також інструменту та інвентарю;

• інші капітальні витрати;

• витрати, не збільшують вартості основних засобів.

 

Для прийняття  оптимального рішення необхідний вибір, тобто наявність кількох альтернативних або незалежних проектів капітальних вкладень. Основу оцінок складають визначення і співвідношення витрат і результатів від здійснення інвестиційних проектів. Загальним критерієм ефективності інвестиційного проекту є рівень прибутку, отриманого на вкладений капітал. Під прибутковіст’ю розуміється не просто приріст капіталу, а такий його темп зростання, який повністю компенсує загальну зміну купівельної спроможності грошей протягом аналізованого періоду, забезпечує мінімальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора по реалізації проекту.

Для оцінки ефективності капітальних вкладень використовують ряд показників, що розраховуються статичними і динамічними методами.

До статистичних методів оцінки ефективності інвестицій можна віднести розрахунок норми прибутку і терміну окупності.[12]

 

2. Проста норма прибутку

Проста норма  прибутку (рентабельність, прибутковість  інвестицій) показує, яка частина  інвестиційних витрат відшкодовується  у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування.  Даний показник може бути визначений або як відношення середнього доходу організації до балансової вартості її активів, або як відношення чистого прибутку в нормальний рік роботи організації до повної суми капітальних вкладень. При порівнянні розрахованої величини норми прибутку з мінімальним або середнім рівнем прибутковості інвесторові стає ясно, чи доцільний подальший аналіз інвестиційного проекту.