Обгрунтування ефективності автоматизації процесу очистки нітрозних газів у виробництві адипінової кислоти на ВАТ “Рівнеазот”

                                                               ВСТУП

Актуальність  теми. Перехід нашої країни до ринкової економіки поставив ряд принципово нових завдань, найголовнішим з  яких – максимально ефективне використання нововведень та інновацій на підприємствах. Причому це актуально як  для українського суспільства в цілому, так і для кожного підприємства, фірми, організації. Але як б не були чудові ідеї і  новітні технології, без добре підготовлених трудових ресурсів високої ефективності роботи добитися неможливо. Тому правильна оцінка трудових ресурсів, розумне їх використання, створення соціально-комфортних умов для самореалізації особистості стають першочерговими завданнями в діяльності поширення інновацій. Удосконалення інноваційної діяльності за рахунок мотивації праці персоналу  – актуальна і важлива тема, яка потребує подальшого розвитку та дослідження.

Метою курсової роботи є розробка напрямів удосконалення інноваційної діяльності за рахунок мотивації праці персоналу та ознайомлення з елементами внутрішньозаводського планування в цеху АК-2 на ВАТ “Рівнеазот” і послідовністю виконання ряду розрахунків згідно завдання. Виконання необхідних економічних розрахунків дозволить закріпити теоретичний матеріал з дисципліни «Економіка, організація і планування виробництва» та отримати необхідні навики в роботі по розрахунках економічної частини дипломного проекту.

Предметом роботи даного курсового проекту є автоматизація процесу очистки нітрозних газів у виробництві адипінової кислоти на ВАТ”РівнеАзот”.

Об`єктом роботи є саме підприємство на якому проводиться автоматизація даного процесу.

Теоретичною і інформаційною  базою дослідження є  вітчизняні  та зарубіжні підручники, методичка до курсової роботи  в галузі “Економіка,організація і планування підприємництва”

РОЗДІЛ1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК   

                  МЕТОДУ ЗАОХОЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ

1.1. Теоретичні основи підвищення ефективності діяльності підприємства

Ефективність – це економічна категорія, яка кількісно визначається через відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили одержання цього результату.

Економічна ефективність підприємства – це один з типів  ефективності, критерії якої визначаються відношенням досягнутого підприємством результату до здійснених витрат.

Економічна  ефективність діяльності підприємства залежить від раціонального використання кожного виду ресурсів та їхньої структури, яка визначається співвідношенням  задіяних ресурсів різних факторів виробництва. Ці пропорції головним чином зумовлені  специфікою виробництва, рівнем застосовуваної на підприємстві техніки, технології, організації виробництва і праці, співвідношенням екстенсивних та інтенсивних  факторів розвитку виробництва. На структуру  і часткову ефективність використання ресурсів підприємства значний вплив  мають зовнішні фактори, зокрема  ринки ресурсів, пропозиція і попит  на окремі види ресурсів та урівноважені на них ціни тощо.

У якості основних показників економічної ефективності підприємств використовується система  коефіцієнтів рентабельності. Показники  рентабельності розраховуються на основі величини отриманого суб’єктом підприємницької  діяльності прибутку. Отриманий підприємством  в певних абсолютних і відносних  розмірах прибуток є необхідною умовою його самодостатності, економічної  незалежності, подальшого функціонування.

1.2. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

        Основні фактори  підвищення ефективності виробництва  - це підвищення його технічного  рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці,  зміна обсягу і структури виробництва,  поліпшення якості природних  ресурсів та інші.

       Важливою складовою ефективності підприємства  є мотивація працівників .

Мотивація працівників потребує неабиякого уміння, наполегливості та розуміння людської природи. Вона вимагає розвинутих здібностей спонукати виконавців до вищого рівня напруження зусиль, досягнення ефективних результатів праці.

Мотивація - це    процес спонукання, стимулювання себе чи інших (окремої людини чи груп людей) до цілеспрямованої поведінки  або виконання певних дій, спрямованих  на досягнення власної мети або мети організації.

        Мотивацію можна визначити, як сили, що змушують людей поводитися певним чином.

 Мотивація  - це готовність докласти максимальних  зусиль для досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну потребу. Це визначення наближує нас до змісту мотивації. Воно запроваджує три ключові поняття: зусилля, організаційні цілі та індивідуальна потреба.

 Характерно, що мотивація задовільняє дві обставини. По-перше, забезпечення індивідуальних потреб, а по-друге, досягнення організаційних цілей. Обидві умови можуть і повинні задовольнятися якомога повніше.

 Те, що на людей можна здійснювати вплив для реалізації задумів, відомо давно. Так званий метод "батога та пряника", тобто позитивного підкріплення (винагородження) за успішну, продуктивну працю, був найпоширенішим і найдієвішим протягом багатьох століть. Згодом, в управлінні почали враховувати психологічні аспекти. З появою "теорії підсвідомого" Зігмунда Фрейда, набула широкого розповсюдження теза про те, що люди не завжди пр6діють раціонально, а після проведення експериментів Елтона Мейо отримали розвиток сучасні концепції мотивації.

Теорії  мотивації засновані на результатах психологічних досліджень розподіляються на дві категорії: змістові і процесуальні. Змістові теорїі мотивації пов'язані з ідентифікацією внутрішніх спонукань (потреб), що змушують людину діяти так, а не інакше, визначають структуру потреб людини і виявляють серед них ті, що мають пріоритетне значення.

         Більш сучасніші   процесуальні мотиваційні теорії   грунтуються на поведінці людини і враховують її сприйняття та набутий    досвід. Сама мотивація розглядається з точки зору того, що ж змушує людину спрямовувати зусилля на досягнення бажаних результатів.

          Потреба - це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі у чомусь або у комусь,переконання у тому що чогось бракує.                 .

          Змістові теорії мотивації намагаються класифікувати загальнолюдські потреби за певними ознаками. Потреби розподіляються на первинні та вторинні. Первинні потреби мають фізіологічний характер і, як правило, вроджені, генетичні, закладені природою. Без їх реалізації людина неможе існувати (їжа, сон, наявність притулку та ш.) Вони майже однакові, спільні для різних людей.

       Вторинні потреби психологічного походження Вони мають чітко виражений індивідуальний характер. Кожна людина має свої властиві лише їй моральні якості, запити, індивідуальні ознаки, що набуваються з досвідом (потреби в спілкуванні, контакті, повазі).

      Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна тільки здогадуватися чи скласти уяву на основі поведінки конкретної людини. Потреби є мотивами до дій. Коли потреба усвіцомлються людиною, вона викликає стан цілеспрямованої поведінки, що орієнтована на досягнення конкретного результату.

            Спонунання - це усвідомлене відчуття нестачі, потреби у чомусь, яке має визначений напрям чи шлях до вирішення, тобто досягнення мети. Під метою, в даному значенні, розуміють все, що сприймається як засіб задоволення потреби. При досягненні такої мети можливі три варіанти задоволення потреби, потреба людини буде задоволена повністю, або не задоволена взагалі.

1.3.Матеріальна мотивація

 Мотивація трудової діяльності не може бути дійовою без задоволення матеріальних потреб, орієнтації на матеріальний інтерес працівників.    Підвищення значення трудових і статутних мотивів не означає абсолютного зниження ролі матеріальних мотивів та стимулів. Вони, як і раніше, залишаються важливим каталізатором, здатним істотно підвищити трудову активність та сприяти досягненню особистих цілей і цілей організації.

        Під матеріальною мотивацією слід розуміти прагнення достатку, певного рівня        добробуту, матеріального стандарту життя.    Прагнення людини до поліпшення свого добробуту зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, а отже, і збільшення кількості, якості та результативності праці.

         Проблема підвищення матеріальної мотивації трудової діяльності є однією з «одвічних» проблем, що їх мають розв'язувати економічна наука та господарська практика. Особливо актуального є проблема матеріальної мотивації для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

             Це зумовлене принаймні двома причинами: І) низьким рівнем доходів, деформаціями в їхній структурі та диференціації: 2) необхідністю становлення нових за змістом форм і методів матеріального стимулювання зайнятих в економіці.

             Провідна роль у матеріальній мотивації трудової діяльності належить заробітній платі як основній формі доходу найманих працівників. Водночас зауважимо, що взаємозв'язок заробітної плати (як і доходів у цілому) і мотивації трудової діяльності складний і суперечливий.

           Для розуміння внутрішніх механізмів мотивації трудової діяльності принципово важливим с визначення чинників, які впливають на рівень матеріальної мотивації, дієвість матеріальних стимулів та з'ясування їхньої природи.

         Матеріальну мотивацію трудової діяльності слід розглядати як (похідну від комплексної дії низки макро- та мікроекономічних чинників, у тому числі:

 а)  рівня заробітної плати та  її динаміки:

 б)  наявності прямої залежності рівня заробітної плати від кількості, якості й результатів праці;

в) диференціації  заробітної плати на підприємстві та в суспільстві в цілому; г) структури особистого доходу;

д) матеріального забезпечення наявних грошових доходів тощо.

      1.4. Одноразові премії та винагороди як різновид матеріальної мотивації

       Складовою механізму заохочення працівників підприємства є одноразові премії та винагороди, які мають цілком конкретне призначення Доповнюючи системи оцінювання трудового внеску працівників, ці елементи значно підвищують гнучкість і дійовість організації заробітної плати.     Запроваджуючи виплату одноразових премій і винагород, роботодавці можуть заохочувати й розвивати в працівників якості, що безпосередньо впливають на ефективність роботи, проте не підлягають точній кількісній оцінці (авторитет в колективі, відданість фірмі, творче ставлення по роботи, загальна й професійна культура, сумлінність тощо).

       Одноразові премії та  винагороди є ефективною формою матеріального її морального заохочення ще й тому, що, як свідчить практика й дані соціальних соціологічних і психологічних досліджень, людям притаманні висока адаптивність і швидке звикання до незмінної сталої системи стимулювання. Якщо позитивне підкріплення (заохочення) стає очікуваним (передбачуваним), то воно втрачас свою мотиваційну силу — працівник просто перестає реагувати па нього. Більше того, брак такого «очікуваного» підкріплення породхус негативні емоції, невдоволення і сприймається як несправедливість, а отже, замість мотиваційного ефект постає де-мотиваційний. На думку психологів, одне з правил управління мотивацією можна сформулювати так: неперелбачувані та нерегулярні заохочення стимулюють ліпше ніж очікувані й прогнозовані.

        Слід також зазначити, що за допомогою одноразових премій і винагород можна виправити «перекоси» в оплаті праці, які часто постарть на виробництві, прискорити виконання термінових, непередбачених завдань, винагородити ті показники трудового внеску. яких не враховують постійні (регулярні) заохочувальні системи.

     Другим видом поширеного одноразового  заохочення стало заохочення переможців внутрішньовиробничого соціалістичного змагання.   Різноманітних форм змагання було досить багато, підсумки змагань підбивали регулярно і вручення премій переможцям було масовим явищем. Проте справжньої мотиваційної ролі і вони також не відігравали насамперед через страшний формалізм у змаганні, коли змагалися не стільки люди. скільки «папери», коли бракувало достатньо об'єктивних критеріїв оцінювання результатів змагання, процвітала зрівнялівка.

     Третім помітним у матеріальному відношенні видом заохочення була винагорода працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань. Радянська організація праці і виробництва, як відомо, ніколи не відзначалася високою якістю.  За таких умов «особливо важливим» виробничим завданням нерідко вважали роботу у вихідні дні або понаднормову роботу в третій декаді місяця, коли «штурмувалось» виконання планового завдання. Цей вид заохочення використовувався і для залучення працівників для роботи в підшефних колгоспах та інших організаціях, виконання не властивих працівникові функцій постачальника, чергувань у народній дружині. На заохочення за виконання особпиво важливих виробничих завдань «списувалось» і преміювання у зв'язку з професійними святами, ювілейними датами тощо ясна річ, що це було вимушеним заходом з боку керівників підприємства за умов жорсткої регламентації їхньої діяльності і «боротьби» державних чиновників за так званий справедливий розподіл.

   Треба  покласти край одному з головних  недоліків нинішньої практики зрівняльному розподілу преміального фонду між переможцями змагання.   Умови змагання мають передбачати порядок визначення як загальної суми коштів для підрозділу-переможця. так і окремого заохочення для працівника з урахуванням «порогу відчутності», сутність якого вже розглядалася.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТА

2.1.  Коротка характеристика підприємства

ВАТ “ РівнеАзот ” знаходиться на відстані 12 км від міста Рівного. Дане підприємство розташоване на Поліській низовині, у зоні помірно – 
континентального клімату, та у зоні мішаних лісів.

Вiдкрите акцiонерне товариство “Рiвнеазот” створено на базi орендного пiдприємства “Азот” 13.11.1995р. До 1994 року пiдприємство мало статус державного. Свою iсторiю ВАТ “Рiвнеазот” почало у 1965 роцi, коли вiдповiдно до постанови ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР №300 вiд 20.03.62р. i №696 вiд 02.07.62р. на Рiвненському Полiссi було розпочате будiвництво великотоннажного пiдприємства з виробництва мiнеральних добрив для забезпечення захiдних областей України. Вiдповiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 23.12. 2004р. №1734 ВАТ “Рiвнеазот” входить у перелiк пiдприємств, що мають стратегiчне значення для економiки i безпеки держави. У 2001 роцi почалася приватизацiя вiдкритого акцiонерного товариства “Рiвнеазот”, яка закiнчилася 1 вересня 2003 року. Пiдприємство веде свою господарську дiяльнiсть на пiдставi Статуту товариства, зареєстрованого розпорядженням Голови мiської ради вiд 19.11.2003р. №3385р, затвердженого загальними зборами акцiонерiв ВАТ “Рiвнеазот” – протокол №3 вiд 07.11.2003 р. Облiкова чисельнiсть працюючих станом на 01.01.2006 р., 5576 чол. Активи товариства, 744,9 млн.грн. Капiтал, 340,1 млн.грн. Статутний фонд, 85,1 млн.грн. Чистий дохід вiд реалiзацiї за 2006 рiк, 691,1 млн.грн. Фiнансовий результат у 2006 роцi (чистий прибуток), 4,0 млн.грн. Вiдповiдно до Статуту акцiонерне товариство здiйснює близько 50 видiв дiяльностi, основними з яких є: виробництво, збереження i реалiзацiя мiнеральних добрив азотної групи, продукцiї виробничо-технiчного призначення – амiак, адипiнова кислота, циклогексанон, НДКО. Крiм того, пiдприємство виробляє кисень, двуоксид вуглецю рiдкий i твердий, має потужностi для виробництва товарiв народного споживання – шампунi, миючi засоби, мiнеральних добрив у дрiбнiй фасовцi. Пiдприємство має власний цех пошиття спецодягу, асфальтну установку. На пiдприємствi дiють наступнi об'єкти соцiально-побутового призначення: комбiнат громадського харчування; палац культури “Хiмiк”;  бiблiотека; санаторiй-профiлакторiй; медико-санiтарна частина, фiлiя МЧС; 4 гуртожитки;  стадiон.

Iсторичнi назви ВАТ “Рiвнеазот” 1965р. – Ровенський завод азотних добрив (РЗАД) 1975р. - Ровенське виробниче об'єднання “Азот” (РВО “Азот”) 1992р. – Ровенське державне хiмiчне пiдприємство “Азот” (РДХП “Азот”) 1994р. – Ровенське орендне пiдприємство "Азот" (РАП "Азот") 1995р. – Вiдкрите акцiонерне товариство "Рiвнеазот" (ВАТ "Рiвнеазот"). Проектним завданням по будiвництву I-й черги Рiвненського заводу азотних добрив передбачалося запровадження в дiю виробництва амiаку потужнiстю 103 тис.тн. Перша продукцiя – амiачна вода з привiзного амiаку – отримана 14 листопаду 1968 року. Але перша дiйсна перемога вiдбулася 23 березня 1969 року. Тодi вперше на Рiвненщинi був вироблений амiак, а 31 березня того ж року державна комiсiя пiдписала акт про приймання в експлуатацiю виробництва амiаку потужнiстю 103 тис.тн. у рiк. Цю дату рiвненськi хiмiки вважають у день народження свого пiдприємства. За перiод з 1969 року введено в експлуатацiю: 1969р. – введено в експлуатацiю виробництво амiаку потужнiстю 103 тис.тн. /рiк, амiачної води 410 тис.тн/рiк. Крiм того, у 1969 роцi були задiянi допомiжнi цехи: - електроремонтний; - контрольно-вимiрювальних приладiв i автоматики; - водопостачання i каналiзацiї; - залiзничний цех; - ремонтно-механiчний цех; - центральна заводська лабораторiя. 1970р. – двi системи виробництва сiрчаної кислоти потужнiстю 180 тис.тн/рiк методом випалювання колчедану, цех сульфату амонiю. 1971р. – виробництво твердої i рiдкої вуглекислоти потужнiстю – 6 тис.тн/рiк. 1972р. – два агрегати азотної кислоти потужнiстю 120 тис.тн/рiк кожний (моногiдрат). У перiод з 1974 р. по 1984р. введенi в експлуатацiю ще 6-ть агрегатiв азотної кислоти, агрегат амiачної селiтри потужнiстю 470 тис.тн/рiк. 1973р. – два агрегати амiаку потужнiстю по 200 тис. тн/рiк кожний. З 1973 року на пiдприємствi почалося будiвництво складних мiнеральних добрив – нiтроамофоски. Разом з тим споруджувалася 2-га черга виробництва сiрчаної кислоти потужнiстю 350 тис.тн/рiк. У 1975 роцi цi виробництва почали вводити в експлуатацiю. 1975р. – третя система сiрчаної кислоти потужнiстю 360 тис.тн/рiк, цех фосфорної кислоти потужнiстю 220 тис.тн/рiк;- складнi фосфорнi добрива потужнiстю 392 тис.тн/рiк. 1979р. – агрегат №3 амiаку потужнiстю 200 тис.тн/рiк. У груднi 1983 року був введений у дiю I пусковий комплекс виробництва адипiнової кислоти потужнiстю 25 тис.тн/рiк. 1984р. - нове органiчне виробництво: - циклогексанона потужнiстю 17 тис.тн/рiк; - циклогексанола потужнiстю 8 тис.тн/рiк; - адипiнової кислоти потужнiстю 25 тис.тн/рiк. 1985-86р. - перевiд виробництва сiрчаної кислоти зi схеми випалу колчедану на схему випалу сiрки. 1987р. - нове органiчне виробництво: - адиподинiтрилу потужнiстю 8,7 тис.тн/рiк; - гексаметилендiамiну потужнiстю 9 тис.тн/рiк; - солi СГ потужнiстю 10 тис.тн/рiк; - цех каталiзаторiв; - 2 системи по 60 тн/рiк кожна. 1988р. – реконструкцiя цеху сiрчаної кислоти з переводом на бiльш надiйну схему подвiйного контактування i подвiйної абсорбцiї. У 1988 роцi було розпочате будiвництво великотоннажного агрегату амiаку потужнiстю 600 тис.тн/рiк, з наступним будiвництвом цеху карбамiду. У 1990 роцi будiвництво через вiдсутнiсть фiнансування було законсервовано. 1992р. – цех виробництва солi СГ переведений на виробництво солi АГ з метою зниження собiвартостi продукцiї i розширення ринку збуту. З експлуатацiї виведено: 1984р. – перший амiак пiсля виходу ресурсу експлуатацiї оснащення. 1986р. – 1, 2 агрегати азотної кислоти по тiй же причинi. 1990р. – припинений випуск сульфату амонiю. 1996р. – законсервоване виробництво солi АГ у зв'язку з вiдсутнiстю ринку збуту. 2002-2003рр. – законсервовано цех екстракцiйної фосфорної кислоти. 2004р. – законсервовано цех сiрчаної кислоти. Дiючi виробництва: амiаку, амiачної селiтри, азотної кислоти, складних мiнеральних добрив, адипiнової кислоти. У 1997 роцi на базi цеху гексаметилендiамiну введено в експлуатацiю установку розгонки амiаку водного технiчного з одержанням рiдкого амiаку (цех А-3). Проектна потужнiсть установки – 13,9 тис.тн/рiк. У 1997 роцi впроваджене виробництво тукосумiшi сухої концентрованої, котра готується шляхом механiчного змiшування готових твердих добрив. У 1998 роцi на базi виведеного з експлуатацiї виробництва солi АГ розроблений проект реконструкцiї i введений у дiю цех по очищенню нижчих дикарбонових кислот (НДК) вiд смол i металiв, мiдi i ванадiю, з вiдходiв, що є побiчними продуктами виробництва адипiнової кислоти. Проектна потужнiсть 1914 тн/рiк (цех АК-3). На iснуючому обладнаннi цеху каталiзаторiв недiючого виробництва солi АГ налагоджене виробництво силiкагелю екструдованого технiчного марок СЕТК, СЕТО вiдповiдно до вимог ТУ 6-05607824-034-97. Цех каталiзаторiв має можливiсть виробляти ванадiєвий каталiзатор для цеху сiрчаної кислоти i силiкагель для всього пiдприємства. У груднi 2002 року випущена дослiдницька партiя вапняно-амiачної селiтри з вмiстом азоту 27%, а з 2004 року розпочався серiйний випуск.

Найбільшим попитом користуються така продукція: засіб для зняття накипу "Адіпінка"; миючий засіб "Діана"; мінеральні добрива в дрібній упаковці "Амофос"; унікальний чистячий засіб "Темп".

Основні цехи: аміаку, аміачної води, комплексних добрив, амофоса, фосфорної кислоти, сірчаної кислоти, адипінової кислоти, азотної кислоти.

Допоміжні цехи: водопостачання і водовідведення, ремонтно-механічний, енергопостачання, КВП і А, АСУП, електроремонтний, центральний відділ технічного контролю, центральна лабораторія, котельний цех, цех очисних споруд тощо.

 2.2. Опис технологічного процесу

Рідкі відходи виробництва в розпиленому  стані, нітрозні і віддувні гази вводяться в високотемпературну зону продуктів горіння органічного палива, при цьому вода повністю випаровується, органічні і елементоорганічні сполуки підлягають термічному розкладданню і окисленню за рахунок кисню повітря, утворюючи розплав кальцинованої соди і продукти повного згоряння з їх подальшою очисткою в скрубері Вентурі.

Розкладання нітрозних газів відбувається в агрегаті, який є єдиною компоновкою циклонного реактора поз. Р-3₁, котла-утилізатора ДКВР-10-13 поз. А-1₁  і економайзера  ЕП1-330 поз.Т-7₁.

Циклонний реактор поз. Р-3₁ - це горизонтальний циліндричний апарат футерований вогнетривкою цеглою. Топкова частина реактора обладнана двома пальниками попереднього змішування, які установлені тангенціально до внутрішнього кола реактора.

Пальники попереднього змішування призначені для підготовки суміші природного газу і нітрозних газів і подачі її в топкову камеру.

Пальники обладнані оболонкою  для охолодження, в яку подається пара або вода. В період виведення реактора на режим в пальники замість нітрозних газів подається дуттьове повітря. За топковою камерою реактор обладнаний двома форсунковими гніздами для установки форсунок подачі конденсату.

В торцевій частині реактор обладнаний  штуцером для подачі пари і штуцером для установки захисного запального пристрою (ЗЗП), до якого підведені природний газ і повітря.

Циклонний реактор з’єднаний з  топкою котла газоходом, який є металевою  циліндричною конструкцією, футерованою  вогнетривкою цеглою. Перед входом в топку котла в газохід  подається дуттьове повітря через 12 сопел діаметром 40 мм для окислення продуктів неповного згоряння, які містяться в димових газах.

Котел ДКВР-10-13 – двобарабанний, вертикальний, водотрубний з екранованою топковою  камерою і кип’ятильним  пучком із гнутих  труб. Основні елементи котла: верхній і нижній барабан, екранована топкова камера, котельний  пучок, економайзер. Топкова камера котла поділена стінкою із цегли для покращення змішування газів з повітрям.

Шамотна перегородка, яка відділяє топку від пучка, і чавунна  перегородка, яка утворює два  газоходи, в пучках створюють  горизонтальне  розвертання газів при поперечному омиванні труб.

 Барабани котлів виготовлені  із сталі 16 ГС, мають внутрішній  діаметр 1000 мм при товщині стінки 13 мм. Для огляду барабанів котла і розміщених в них сепараційних пристроїв передбачені лази. Довжина циліндричної частини верхнього барабана 6325 мм, нижнього 3000 мм.

На нижній твірній верхнього  барабана встановлені контрольні легкоплавкі  пробки. Вони призначені для попередження апаратника про відсутність  води в барабані і підвищення температури його стінок.

Чавунний ребристий економайзер  поз. Т-7₁ установлений безпосередньо за котлом-утилізатором і призначений для додаткового нагрівання живильної води за раху-нок утилізації тепла димових газів.

Складається із чавунних ребристих  труб,  з’єднаних чавунними дугами так, що живильна вода послідовно проходить по всіх трубах знизу вверх.  Димові гази проходять міжтрубний простір зверху вниз. Ребристі труби мають на кінцях квадратні фланці, які утворюють стінку. Площа поверхні нагрівання економайзера 330 м².

Нітрозні гази під тиском не більше 0,2 Мпа надходять в циклонний  реактор через два пальники попереднього змішування з об’ємною витратою не більше 6000 м³/год.В ці ж пальники  подається природний газ під тиском 10-40 кПа з об’ємною витратою не більше 880 м³/год. В період розпалювання реактора в ці  ж пальники подається повітря під тиском 2-8 кПа.

Окислення палива в циклонному реакторі проходить при температурі 950-1300 ^оС за рахунок кисню, який міститься в оксидах азоту, а також кисню повітря, яке міститься  в нітрозних газах. Для регулювання температури  в заданих межах в реактор подається пара через спеціальний штуцер і конденсат через дві форсунки.

Співвідношення окислювача і палива при вказаних витратах становить - 0,7. Це забезпечує відновлювальне  середовище в зоні пальників реактора  і перехід атомарного азоту із оксидів азоту в молекулярний азот. Але при цьому утворюються продукти неповного згоряння – оксид-вуглецю і водень. Допалювання їх здійснюється в топці котла, яка в даному  випадку  відіграє роль окислювальної камери. Для цього в топку котла через сопла подається дуттьове повітря  під тиском 3-8 кПа  і  об’ємною витратою 200-5000 м³/год.

Процес термічного розкладання  нітрозних газів проходить за реакціями:

                     2NO + CH₄ + O₂    --------   CO₂ + N₂ + 2H₂O

              2N₂O + 5CH₄ + 5O₂    --------   3CO₂ + 2N₂  + 6H₂O

               4NO₂ + 3CH₄ + 2O₂    --------   3CO₂ + 2N₂ + 6H₂O

Димові гази із циклонного реактора поз. Р-3₁  проходять послідовно котел-утилізатор поз. А-1₁, водяний економайзер поз. Т-7₁ і димососом поз. В-5₁  викидуються в атмосферу через димову трубу поз. Х-5.

Перед димососом встановлено направляючий апарат для регулювання розрідження   в циклонному реакторі поз. Р-3₁ в межах від мінус 60 Па до 40 Па.

За рахунок утилізації тепла  димових газів в котлі типу ДКВР-10-13  поз. А-1₁  утворюється насичена пара під тиском не більше 1,3 МПа. Для приготування живильної води, яка подається в барабан котла-утилізатора поз. А-1₁, передбачена деаерація і підігрівання хімочищеної води. Хімочищена вода із мережі  підприємства надходить в теплообмінник поз. Т-10, далі в охолоджувач випару поз. Т-9 і з температурою 60-80 ^оС направляється в верхню частину деаераційної колонки поз. К-2, установленої над деаераторним баком поз. Е-20.  Витрата води регулюється автоматично за рівнем в деаераторі за допомогою клапана,  який встановлено на трубопроводі перед теплообмінником поз. Т-10. Пара в деаератор підводиться до барботажного пристрою і через отвори барботує воду. Нагрівання води до температури кипіння проходить в деаераційній колонці, а перегрів її і остаточне видалення газів в шарі над барботажним пристроєм.

Парогазова суміш із деаераційної  колонки поз. К-2 надходить в охолоджувач  випару деаератора поз. Т-9, де конденсується  і направляється в збірник хімочищеної води поз. Е-12. Тиск в деаераторі становить 15-35 кПа і підтримується автоматично регулятором, клапан якого встановлено на лінії пари в деаератор.

На виході із деаератора живильна вода має температуру 102 - 104^оС. Із  деаератора живильна вода насосом поз. Н-16₁ або Н-12₁ подається в барабан котла-утилізатора поз. А-1₁. В барабан котла поз. А-1₁ живильна вода подається через економайзер поз. Т-7₁, де підігрівається димовими газами до температури  не більше 150 ^оС.  Передбачена  сигналізація мінімального і максимального рівня в барабані котла

Пара, яка виробляється в котлі-утилізаторі поз. А-1₁, під тиском не більше 1,3 МПа відводиться із верхнього барабана котла через головну парову засувку      і направляється на редукційну установку. Після редукційної установки пара під тиском не більше 0,6 МПа направляється в мережу підприємства. Якість котлової води  забезпечується безперервною і періодичною продувкою котла.

Безперервна продувка  проводиться  із верхнього барабана котла в  сепаратор поз. С-3 з таким розрахунком, щоб масова концентрація солей в  котловій воді була не більше 3000 мкг/дм³. Із сепаратора пара направляється в деаератор, а конденсат в збірник поз. Е-21. Конденсат із охолоджувача випару  поз. Т-9 і із  підігрівача хімочищеної води   поз. Т-10 надходить в збірник хімочищеної води поз. Е-12.

Періодичні продувки води із нижнього барабана котла і колекторів котла надходять в збірник поз. Е-21. Збірник поз. Е-21 охолоджується оборотною водою. Із збірника поз. Е-21 вода направляється  в промзливову каналізацію. Під час пуску для рівномірного прогрівання всіх елементів котлоагрегату в його  барабан подається пара із мережі підприємства. Крім того,  для  запобігання закипання води в економайзері поз. Т-7₁ включається лінія рециркуляції по контуру: деаератор поз. Е-20 - насос поз. Н-16₁ - економайзер поз. Т-7₁ - деаератор поз. Е-20.

Після включення постійного підживлення котла лінія рециркуляції закривається. Для регулювання продуктивності насосів поз. Н-16₁ і Н-12₁  передбачена лінія рециркуляції з нагнітання насосів в деаератор поз. Е-20

2.3. Функціональна схема автоматизації та її опис

На основі технологічної карти  параметрів та технологічної схеми розробляється функціональна схема автоматизації.

           Схема автоматизації повинна забезпечити всі вимоги і функції, які передбачені в технологічній карті.

Функціональна схема систем автоматизації  технологічних процесів є документом, що показує функціональну і блокову  структуру систем автоматизації  технологічних процесів, а також  оснащення об’єкта керування  приладами і засобами автоматизації. На функціональній схемі дано спрощене зображення агрегатів, що підлягають автоматизації, а також приладів, засобів автоматизації  і керування, які зображенні умовними позначеннями за діючими стандартами, а також лінії зв'язку між ними.

В даній системі автоматичного  керування передбачено 2 контури  регулювання температури, 4 контури  регулювання витрати, 7 контурів регулювання  тиску та 4 контури регулювання  рівня. Крім того передбачено відповідно регулювання пуску та зупинки двигунів. Також передбачено контроль, реєстрація, сигналізація та блокування певних контурів.

Регулювання, реєстрація, сигналізація та блокування за технологічним процесом реалізовані на базі контролера МІК-51. Сигнали з датчиків подаються на модулі контролера МІК-51. Після обробки сигналів за допомогою певних програм (відповідно можливий вибір законів регулювання – ПІ або ПІД) сигнали подаються на модулі контролера МІК-51, з якого командні сигнали подаються на виконавчі механізми.