Облік коштів підприємства на рахунках в банках

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП3

 

1. Документальне оформлення операцій з коштами на рахунках в банках6

 

2. Синтетичний облік коштів на поточному рахунку в банку в національній валют20

 

3. Особливості обліку коштів на поточному рахунку в банку в іноземній27

 

4. Облік інших грошових коштів на рахунках в банка36

 

ВИСНОВКИ46

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 49

 

Додаток А 52

 

Додаток Б 53

 

Додаток В 54

 

Додаток Г 55

 

Додаток Д 56

 

Додаток Е 57

 

ВСТУП

 

За умов ринкової економіки у процесі планово-господарської діяльності підприємства виникають господарські зв'язки й розрахункові відносини з постачальниками матеріальних цінностей і послуг, із замовниками послуг і покупцями продукції, з фінансовими органами, банками й іншими організаціями й особами.

Розрахункові операції між зазначеними суб'єктами проводяться шляхом безготівкових перерахувань грошей на рахунках, що відкриваються кожною організацією, підприємством в установі банку.

Сучасні умови існування підприємств, а також процеси, що протікають в економіці України ще раз підтверджують важливість і необхідність добре налагодженого фінансового обліку грошових коштів на рахунках в банках для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємствами.

Чітка організація розрахунків безпосередньо впливає на прискорення оборотності оборотних коштів і своєчасне надходження коштів. Фінансовим посередником у цих розрахунках є банк, що надає ділові послуги своїм клієнтам-підприємствам. Поточний рахунок відкривається підприємству, зареєстрованому у встановленому чинним законодавством порядку, що є на госпрозрахунку, має самостійний баланс і наділений власними оборотними коштами.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлена тим фактом, що підприємства (підприємці), які мають поточні рахунки в установах банків, зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах і здійснюють розрахунки за своїми зобов'язаннями в безготівковій та готівковій формі в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами проводяться як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємств з веденням касової книги встановленої форми. Крім цього розрахунки готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб здійснюються також через установи банків згідно з вимогами Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Основна частина розрахункових операцій виникає внаслідок придбання необхідних підприємству товарів, матеріалів, палива та інших цінностей, продажу готової продукції (товарів, робіт, послуг). Крім того, підприємство через поточний рахунок може одержувати позики, виплачувати заробітну плату, робити внески, сплачувати податки, збори до бюджету, здійснювати безліч інших операцій, які являють собою сукупність грошових безготівкових розрахунків підприємства.

Метою курсової роботи стало вивчення наступних питань – теоретичних основ обліку коштів підприємства на рахунках в банках, зокрема документальне оформлення операцій з коштами на рахунках в банках, синтетичний облік коштів в національній та іноземній валюті, а також облік інших грошових коштів на рахунках в банках.

Предметом дослідження є сутність, класифікація, облік на рахунках в банках грошових коштів підприємства.

Об’єктом дослідження є процес ведення обліку грошових коштів підприємства на рахунках в банках.

Методи дослідження:

1. Спостереження. Наукове  дослідження процесу організації  обліку, документальне оформлення  всіх операцій стосовно обліку  грошових коштів підприємства  на рахунках в банках.

2. Опис. В роботі описані  всі вимоги та стандарти, яким  повинен відповідати облік грошових  коштів підприємства, що зберігається  на рахунках в банках.

3. Аналіз. Проаналізувати рух грошових коштів та ефективність їх обліку на підприємстві, виявити можливості підвищення ефективності управління грошовими коштами підприємства на рахунках в банках.

Для досягнення поставленої мети використовувалася нормативно-правова база та літературні джерела. Серед літературних джерел окремо можна виділити наступні праці: Плиса В.Й. Бухгалтерський облік: Підручник. / В.Й. Плиса, З.П. Плиса. – Львів: Видавництво ННВК «АТБ», 2013. - 420с., Степова Т.Г., Татарінова Г.О., Гріщук Р.І. Облік грошових коштів: Навчальний посібник. – Одеса: ОНЕУ, 2013. - 120с. та інші.

Курсова робота складається із наступних частин: 1. «Документальне оформлення операцій з коштами на рахунках в банках», 2. «Статистичний облік коштів на поточному рахунку в банку в національній валюті», 3. «Особливості обліку коштів на поточному рахунку в банку в іноземній валюті», 4. «Облік інших грошових коштів на рахунках в банках».

 

1. Документальне оформлення операцій з коштами на рахунках в банках

 

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх  походженням. Гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло й золото.

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції.

Першою й найбільш важливою є  функція грошей як міри вартості. Її сутність полягає в тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Тобто в ній виражена роль грошей як загального еквівалента.

Другою функцією грошей є функція засобу обігу. Тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі, опосередковуючи мінові відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження, тобто вилучення їх з обігу в деяких випадках. Наприклад, придбання товаровиробниками предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка) передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг  грошових коштів (вхідних та вихідних грошових потоків). Інформація про грошові потоки підприємства є важливою і корисною як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів.

На її підставі зовнішні користувачі мають можливість оцінити здатність керівництва управляти рухом грошових коштів, ефективність прийнятих рішень щодо інвестиційної та фінансової політики, зрозуміти різницю між чистим прибутком та станом грошових коштів тощо.

Внутрішні користувачі (керівництво підприємства) можуть використовувати інформацію про грошові потоки для оцінки результатів оперативної, інвестиційної та фінансової діяльності з точки зору формування грошових надходжень та виплат, розрахунку ліквідності підприємства, оцінки впливу на стан підприємства інвестиційної та фінансової політики.

Джерелом інформації про грошові потоки для різних користувачів є «Звіт про рух грошових коштів». Зміст і форму «Звіту про рух грошових коштів» та загальні вимоги до розкриття його статей визначає Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». Згідно з цим положенням дані про рух грошових коштів наводяться протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Для зберігання вільних грошових коштів і проведення безготівкових розрахунків суб’єктом господарювання та іноземним представництвом відкриваються рахунки в банках у національній та іноземній валютах, що регулюється законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України (НБУ).

Умови функціонування рахунків регламентується Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.03 № 492 зі змінами та доповненнями.

Згідно з Інструкцією між банком і клієнтом укладається договір у письмовій формі для відкриття відповідних рахунків. За договором банківського рахунка відкриваються поточні рахунки, а за договором банківського вкладу — вкладні (депозитні рахунки).

Поточні рахунки призначені для зберігання грошей і здійснення за допомогою платіжних інструментів розрахунково-касових операцій. Класифікація поточних рахунків, які можуть відкриватися у банківській установі, представлені в табл. 1.

 

Таблиця 1. Класифікація поточних рахунків

Вид рахунка	Користувачі рахунка
Поточний рахунок	Суб’єкти господарювання різних форм власності
Поточний рахунок типу «Н»	Офіційні представництва і представництва юридичних осіб — нерезидентів, що займаються підприємницькою діяльністю на території України
Поточний рахунок типу «П»	Постійні представництва
Рахунок за спеціальним режимом використання	Клієнти банку у випадках, передбачених законом України, або актами Кабінету Міністрів
Поточний (накопичувальний рахунок)	Виборчі фонди
Картковий рахунок	Клієнти, що здійснюють операції за платіжними картками

 

 

Для зберігання грошей клієнта, що передаються в управління на встановлений строк або без його зазначення під визначений відсоток, відкривається вкладний (депозитний) рахунок.

Для відкриття поточних рахунків у національній та іноземній валютах суб’єкти господарювання надають банку такі документи:

 — заяву, підписану  керівником та головним бухгалтером  юридичної особи, а за відсутності  посади головного бухгалтера  або іншої посадової особи, на  яку покладено ведення бухгалтерського  обліку та звітності, заяву підписує  тільки керівник;

 — копію свідоцтва  про державну реєстрацію в  органі виконавчої влади, крім  бюджетних установ та організацій;

 — нотаріально засвідчену  копію зареєстрованого статуту (положення, уставного акта, засновницького  договору);

 — копію довідки, що  свідчить про внесення юридичної  особи до єдиного державного  реєстру підприємств та організацій  України, засвідчену нотаріально  або органом, який видав довідку;

 — копію документа, що підтверджує взяття підприємства  на податковий облік, засвідчену  податковим органом, нотаріально  або уповноваженим працівником  банку;

 — картку зі зразками  підписів осіб, яким відповідно  до чинного законодавства чи  установчих документів підприємства  надано право розпорядження рахунком  та підписання розрахункових  документів, завірену нотаріально  або вищестоящою організацією  в установленому порядку;

 — довідку про реєстрацію  в органах Пенсійного фонду  України;

 — копію страхового  свідоцтва, що підтверджує реєстрацію  підприємства у Фонді соціального  страхування від нещасних випадків  на виробництві та професійних  захворювань України як платника  соціальних страхових внесків, засвідчену  нотаріально або органом, що його  видав, чи уповноваженим працівником  банку.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство резидент подає уповноваженому банку документи, які передбачені при відкритті поточного рахунка у національній валюті.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то надання пакета документів не обов’язкове (крім заяви про відкриття рахунка та картки із зразками підписів і відбитком печатки).

Під час реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, перетворення), а також у разі проведення перереєстрації, що пов’язано зі зміною його назви, організаційно-правової форми, форми власності, рахунок закривається.

Закриття поточного рахунка за бажанням власника здійснюється на підставі його заяви.

Поточні рахунки можуть закриватися на підставі відповідного рішення суду або суду про ліквідацію підприємства та на інших підставах, що передбачені чинним законодавством України.

За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок підприємства, зазначений у заяві тощо).

При цьому датою закриття рахунка вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.

Банк може відмовитися від договору ведення банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на ньому немає залишку коштів.

Витрачати кошти з поточного рахунка підприємство може з дати реєстрації банком повідомлення про взяття на облік податковим органом.

Надходження та видаток грошових коштів або безготівкове перерахування банк здійснює згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22 зі змінами та доповненнями.

Безготівкові розрахунки — це перерахування певних сум грошових коштів з рахунків платника на рахунки отримувача коштів, а також перерахування за дорученням підприємств і фізичних осіб на суми внесеної готівки до каси банку на рахунки отримувачів.

Здійснення безготівкових розрахунків оформлюється платіжними інструментами, які можуть бути представлені у певній формі на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації та використовується для переказування грошей з відповідного рахунка платника.

Класифікація платіжних інструментів представлена в табл. 2.

Таблиця 2. Платіжні інструменти для здійснення безготівкових розрахунків

Назва платіжного інструмента	Визначення
Меморіальний ордер	Розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунка платника, внутрішньобанківських операцій, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку (Додаток А).
Платіжне доручення	Розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (Додаток Б).
Платіжна вимога-доручення	Розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача (Додаток В).
Платіжна вимога	Розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі достовірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача (Додаток Г).
Розрахунковий чек	Розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Акредитив	Договір, що містить зобов’язання банка емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

 

 

Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають передбачену форму платіжних інструментів (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх в договорі.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку; якщо розрахункові документи заповнені з порушенням порядку, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання. Усі текстові елементи бланків мають бути виконані українською мовою. Перший примірник розрахункового документа має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи відповідальних осіб.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше, ніж два), з використанням електронно-обчислювальних та інших технічних засобів.

Банк здійснює розрахункові операції відповідно до черговості надходження документів у межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

У разі надходження до банку одночасно кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання коштів, вони виконуються в такій черговості:

 — у першу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

 — у другу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

 — у третю чергу списуються кошти на підставі інших рішень суду;

 — у четверту чергу списуються кошти за розрахунковими документами, по платежах до бюджету;

 — у п’яту чергу списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх надходження.

Найбільш поширеною формою платіжних інструментів є платіжне доручення. Воно застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

 — за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;

 — для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

 — для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо), на їх рахунки, відкриті в установах банків;

 — в інших випадках за згодою сторін.

Доручення приймаються до виконання від платника протягом десяти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Схема розрахунків із застосуванням платіжних доручень наведена на рис. 1.

 

Рис. 1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

 

 

 

 

 

 

1. Відвантаження продукції (виконання робіт, послуг)
2. Оплата товару платіжним дорученням (оформлення доручення і передача його в обслуговуючий банк)
3. Надсилання документів про перерахування коштів банком платника на банківський рахунок постачальника
4. Зарахування банком постачальника грошових коштів на рахунок постачальника

 

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися при здійсненні розрахунків усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

 — верхня частина — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

 — нижня частина — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку відповідну суму.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимоги-доручення до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа (ставить лише печатку та підписи) і здає до банку, що його обслуговує.

Вимога-доручення подається до установи банку у двох примірниках.

Примусове списання коштів з рахунків платників оформлюється платіжною вимогою і подається стягувачем до установи банку, що його обслуговує, у трьох примірниках.

Платіжні вимоги приймаються банком стягувача протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги не враховується. Залежно від конкретного випадку безспірного списання коштів стягувач зазначає назву і відповідну статтю закону, якою передбачене безспірне списання (стягнення) коштів, а у разі необхідності — вид платежу і період часу, за який здійснюється стягнення.

Якщо безспірне стягнення коштів здійснюється на підставі виконавчого документа, то до розрахункового документа додається його оригінал або належним чином оформлений дублікат.

Якщо платник та одержувач коштів обслуговуються у різних установах банку, то перший і другий примірники платіжної вимоги спецзв’язком надсилаються банком одержувача до банку платника, третій — видається на руки одержувачу коштів. У банку платника перший примірник виконує функцію меморіального документа для списання коштів з рахунка платника, другий — видається платнику з випискою із особового рахунка. Відповідальність за правильність і обґрунтованість внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного списання коштів несе стягувач.

Платіжна вимога використовується також при договірному списанні за дорученням платника з його рахунка, що передбачається в договорі про розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Розрахункові чеки використовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними, а також юридичними та фізичними особами з метою скорочення готівкових розрахунків за товари, виконані роботи та надані послуги. Цей документ містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку емітенту), що веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавцем може бути юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель — підприємство, яке отримує кошти за чеком.

Банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі, називається банком емітентом.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку емітента «Заяву про отримання чекових книжок» в одному примірнику( Додаток Д).

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» балансових рахунків у банку емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки до банку подасться платіжне доручення або сума вноситься готівкою.

Чеки з чекової книжки виписуються у момент здійснення платежу ї видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. При цьому чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чеки підписуються особою, яка має право підписувати розрахункові документи, вони повинні мати відбиток печатки чекодавця.

Під час оплати за товари, виконані роботи або надані послуги чекодержатель перевіряє відповідність чека встановленому зразку, строк його дії, правильність заповнення, відсутність виправлень та відповідність суми корінця чека сумі, що вказана на самому чеку. Обов’язковим є наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної особи — прізвища, ім’я, по батькові, дані його паспорта або документа, що його замінює).

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку емітента. У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та наявності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її до банку разом з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти.

Акредитив за своєю сутністю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу чи іншого контракту, на якому він може базуватися, і використовується для розрахунків між постачальником (бенефіціаром) та заявником акредитива (платником). За операціями з акредитивами усі зацікавлені особи мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані ці документи. За такою формою розрахунків покупець перераховує гроші до банку постачальника з метою їх збереження на акредитиві до виконання бенефіціаром своїх зобов’язань перед покупцем.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі бенефіціара і заявника акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає банку емітентові заяву, заповнену не менше ніж у трьох примірниках. В заяві вказують умови акредитива, які банк може перевірити документально.

Після прийняття заяви банк емітент визначає спосіб виконання акредитива і здійснює відповідні бухгалтерські записи. Під час відкриття акредитива, депонованого в банку емітенті, заявником подається заява і платіжне доручення на перерахування коштів з його рахунка на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами».

Банк емітент може відкривати акредитиви таких видів:

 — покритий акредитив — за рахунок власних коштів платника шляхом завчасного їх бронювання на окремому рахунку в банку емітенті або у виконуючому банку;

 — непокритий акредитив — за рахунок банківського кредиту і гарантується банком емітентом при тимчасовій відсутності коштів.

При акредитивній формі розрахунків можуть використовуватися відкличні або безвідкличні акредитиви, про що зазначається на кожному акредитиві. Якщо така позначка відсутня, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком емітентом без попереднього повідомлення бенефіціара (постачальника) при недотриманні ним умов контракту. Розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання платник може подати бенефіціару (постачальнику) лише через банк емітент, який повідомляє виконуючий банк, останній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив може бути анульованим або зміненим лише за згодою бенефіціара (постачальника), на користь якого він був відкритий. Банк емітент за допомогою повідомлення інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива електронною поштою або іншими засобами зв’язку.

Таке повідомлення містить номер акредитива, спосіб платежу, умови, місце виконання та термін дії акредитива.