Облік основних засобів на підприємстві

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра  “ Обліку і аудиту ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему: « Облік основних засобів на підприємстві»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові засади обліку та аналізу основних засобів підприємства

Економічна сутність основних засобів та критерії їх класифікації

1.2. Підходи до оцінки основних засобів на підприємстві

1.3. Аналіз нормативно-правової бази  з обліку засобів підприємства

РОЗДІЛ 2. СТАН ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ У ТзОВ «Фірма «Арго»

2.1. Документування операцій із основними засобами на підприємстві

2.2. Відображення інформації про основні засоби підприємства у системі звітності

2.3. Автоматизація обліку основних  засобів на підприємстві

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

                       3.1. Оцінка ефективності використання основних засобів на підприємстві та напрями її підвищення

                       3.2. Основні проблеми та шляхи вдосконалення обліку основних засобів

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСУП

Актуальність теми дослідження. Основні засоби займають вагоме місце в господарській діяльності підприємства, їх частка дозволяє оцінити рівень забезпеченості необхідними умовами для здійснення фінансової діяльності суб’єктом господарювання. Успішне вирішення завдань управління основними засобами та обґрунтування інвестиційної політики в їх частині вимагає ефективного обліку та різнобічного використання інформації, яка надається. Функціонування суб’єктів господарювання в умовах жорсткої конкуренції та економічної нестабільності робить актуальним питання раціональності організації і методики обліку та аналізу основних засобів.

Мета і задачі дослідження. Метою написання курсової роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів обліку та аналізу основнихзасобів та надання пропозицій по їх удосконаленню на досліджуваному підприємстві.

Завданнями роботи визначено:

• дослідження економічної сутності основних засобів та їх класифікаційних ознак;
• визначення основних підходів до оцінки основних засобів в обліку;
• аналіз основних нормативно-законодавчих актів, які регулюють облік основних засобів;
• дослідження процесу документування операцій з основними засобами на підприємстві;
• характеристика аналітичного та синтетичного обліку основних засобів на підприємстві та відображення інформації щодо них у системі звітності;
• проведення загального та факторного аналізу основних засобів досліджуваного підприємства;

надання пропозицій по удосконаленню процесу обліку та ефективності використання основних засобів на досліджуваному підприємстві.

Об‘єкт та предмет дослідження. Предметом курсової роботи визначено організацію та методику обліку та аналізу основних засобів підприємства.

Об‘єктом дослідження обрано основні засоби ТзОВ«Фірма «Арго».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 Теоретико-правові засади обліку та аналізу основних засобів підприємства

 

1. Економічна сутність основних засобів та критерії їх класифікації

В економічній літературі найчастіше основні засоби розглядаються, як матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію. Основні засоби –  засоби праці, що є матеріально-речовими елементами, грошовим вираженням яких є основні виробничі і невиробничі фонди. Значна частина економістів вважає, що основні засоби – це засоби, що мають довгостроковий термін експлуатації і використовуються,  переважно, протягом усього існування підприємства.

У бухгалтерському обліку методологічні принципи формування інформації про основні засоби, інші необігові матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції у необігові матеріальні активи регулюються положенням(стандартом)  бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (далі – П(С)БО 7). Згідно даного стандарту, основні засоби – це активи, як використовуються на підприємстві більше одного року або одног операційного циклу.

Об’єкт основних засобів – це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, певну роботу тільки у складі комплексу.

Якщо один об’єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Бухгалтерський фінансовий облік основних засобів повинен забезпечити:

1) контроль за зберіганням основних засобів; 

2) своєчасне, правильне документальне оформлення відображення в обліку надходження основних засобів (фондів), їх внутрішнього переміщення (з цеху в цех, зі складу на склад, з відділу у відділ тощо), ефективного використання, вибуття (ліквідація, реалізація, безкоштовна передача); 

3) своєчасне (щомісячне) відображення в обліку (амортизації) основних засобів; 

4) визначення результатів від ліквідації, а також збитків від списування неповністю амортизованих об’єктів основних засобів;

5) виявлення зайвих та морально застарілих основних засобів. 

Крім цього, бухгалтерський облік основних засобів повинен забезпечити контроль за ефективним використанням виробничих майданчиків, обладнання, машин, транспортних засобів та інших засобів праці. Характерною особливістю засобів праці є те, що вони не мають тієї загальної взаємозамінюваності, яка характерна, наприклад, для потенційної робочої сили. Тому ефективність їх різна по галузях, підприємствах, окремих видах. Ця різниця для кожного конкретного засобу праці залежить від його технічного стану, ступеня фізичного й морального зносу. Поінформованість про наявність засобів праці та постійний контроль за їх ефективним використанням мають велике значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства. Цьому має сприяти добре побудований їх облік. 

Побудова обліку основних засобів ґрунтується на їх визнанні та економічній класифікації. При визначенні основних засобів необхідно виходити з того,  що вони є частиною активів,  тобто ресурсів, контрольованих підприємством у результаті минулих подій,  використання яких,  як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Для потреб бухгалтерського обліку основні засоби поділяють на групи: 1) основні засоби  (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, приладдя, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби); 2) інші необігові матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необігові матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необігові матеріальні активи).

Основні засоби в понятті міжнародних стандартів діляться на класи. Клас основних засобів представляє собою групу активів, однакових по характеру і способу застосування, використання в діяльності підприємства. Прикладами окремих класів можуть бути: земля, автомобілі легкові, вантажівки, автобуси, комбайни, яхти, тобто, якщо у двох об'єктів основних засобів є чотири колеса, то це зовсім не означає, що вони є представниками одного класу чи групи. Так, призначення, характер і спосіб їх застосування можуть бути різними. Якщо в одну групу об'єднані об'єкти основних засобів, що володіють однаковими технічними і експлуатаційними характеристиками, то при переоцінці одного з них в обов'язковому порядку повинні бути переглянуті вартісні оцінки з інших об'єктів. Крім того, на думку авторів, якщо підприємство прийняло рішення про переоцінку якого-небудь об'єкта основних засобів,то необхідно «навести довідки про справедливу вартість і інших представників групи, до якої належить такий об'єкт (навіть якщо такі об'єкти не є представниками одного класу)».

Згідно з Податковим Кодексом України,  основні засоби – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр  (крім вартості землі,  незавершених капітальних інвестицій,  автомобільних доріг загального користування,  бібліотечних іархівних фондів,  матеріальних активів,  вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку,  вартість яких перевищує 2500  гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання  (експлуатації)  яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік  (або операційний цикл,  якщо він довший за рік).

У зв’язку з набранням чинності Податкового Кодексу України основні засоби класифікують за такими групами (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація груп основних засобів і мінімально допустимих строків їх амортизації

Групи основних засобів	Термін експлуа-тації
група 1 – земельні ділянки	-
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
група 3 – будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 – машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж,  телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 – транспортні засоби	5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 – тварини	6
група 8 – багаторічні насадження	10
група 9 –  інші основні засоби	12
група 10 – бібліотечні фонди	-

Закінчення табл. 1.1

1	2
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 – природні ресурси	-
група 14  – інвентарна тара	6
група 15 – предмети прокату	5
група 16– довгострокові біологічні активи	7

 

З таблиці 1.1 видно, що вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Ця класифікація має враховуватись платником податку при застосуванні методів амортизації та розрахунку норм амортизації. Виходячи з перелічених у цьому пункті груп,  законодавець визначив, що йдеться про матеріальні необоротні активи. Слід зазначити, що наведена класифікація основних засобів та інших необоротних активів, майже повністю повторює класифікацію основних засобів, наведену в п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби», та назви субрахунків синтетичних рахунків 10 «Основні засоби» та 11 «Інші необоротні матеріальні активи» згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291 (далі – Інструкція № 291). Таким чином, для цілей оподаткування платником податку при класифікації основних засобів та інших необоротних активів за групами, згідно з вимогами п. 145.1, за основу

мають братися дані про розподіл цих активів за субрахунками в бухгалтерському обліку.

Разом з тим, існують і інші підходи до класифікації основних засобів, які можна узагальнити на рис. 1.1. Так, з даного рисунку бачимо, що основні засоби, що використовуються у виробництві, поділяють на певні групи, залежно від того, яку роль вони відіграють у виробничому процесі. Частина основних засобів використовується для безпосереднього впливу людини на процес виробництва, тобто виступають тими засобами праці, що безпосередньо впливають на оборотні засоби, перетворюючи їх на готову продукцію. Такі основні засоби називають їх «активною частиною». До них можна віднести робочі машини, устаткування, транспортні засоби, вимірювальні й регулюючі прилади, обчислювальна техніка та лабораторне устаткування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1. Класифікація основних засобів підприємства

Існують й інші види основних засобів, які не використовуються активно у виробництві, проте є необхідною умовою його здійснення. Тобто їх відсутність унеможливлює здійснення виробничого процесу. До таких відносять, наприклад, будівлі, споруди. Саме ці основні засоби становлять так звану «пасивну частину». Слід зазначити, що в силу того, що робочі машини, устаткування, транспортні засоби та інша техніка і прилади активно використовуються у виробництві, з часом зношуються та потребують постійного оновлення, саме «активна частина» основних засобів відіграє провідну роль в розвитку виробництва.

Відповідно до типової класифікації основні засоби можуть групуватися за сукупністю спільних технічних характеристик, за функціональним призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів, формами власності і видами економічної діяльності тощо.

За функціональним призначенням основні засоби розрізняють як виробничі та невиробничі. До складу виробничих основних засобів належать засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню у сфері матеріального виробництва. На відміну від виробничих, невиробничі основні засоби не беруть безпосередньої участі у процесі матеріального виробництва й призначені, в основному, для обслуговування житлового та комунального господарств, забезпечення культурно-побутових потреб населення у невиробничій сфері тощо.

За використанням основні засоби поділяють на діючі, недіючі та запасні. До діючих належать усі основні засоби, що використовуються у господарській діяльності підприємства. До недіючих відносять основні засоби, що тимчасово не використовуються у зв’язку з консервацією окремих об’єктів або приміщень (цехів) підприємства. До запасних основних засобів відносять різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для заміни об’єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються. Згідно з Господарським кодексом України встановлено такі форми власності: приватна, державна та комунальна. Відповідно до цього основні засоби також можуть перебувати у приватній, державній або комунальній формі власності.

Основні засоби також можна згрупувати за джерелами їх отримання та за функціями, які вони виконують у виробничому процесі.

За джерелами отримання основні засоби можна поділити на власні (які, в свою чергу, можуть бути придбаними чи виробленими), орендовані чи одержані в лізинг.

За функціями, які основні засоби виконують у виробничому процесі, їх можна класифікувати наступним чином: (1) основні засоби, які безпосередньо беруть участь у виготовлені продукції (або ті, які виготовляють продукт), до них можна віднести робочі машини і устаткування, виробничий і господарський інвентар, оскільки вони безпосередньо задіяні у виготовленні подукції; (2) основні засоби, які допомагають у виготовленні продукції, сюди відносяться вимірювальні і регулюючі прилади; обчислювальна техніка та лабораторне устаткування, оскільки вони не виготовлять продукції, проте допомагають у дотриманні усіх необхідним вимог щодо виготовлення якісного продукту; (3) основні засоби, які сприяють процесу виробництва, тобто ті, які не берть безпосередньої участі і не допомагають виробництву, а лише створюють необхідні умови для нього, серед них можна виділити будівлі, споруди, транспортні засоби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Підходи до оцінки основних засобів на підприємстві

 

Відповідно до концептуальної основи Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку  (далі – МСБО) будь-який актив для відображення в обліку повинен відповідати таким критеріям: 1) у майбутньому бути корисним підприємству; 2)  його вартість можливо достовірно визначити. Крім зазначених,  основні засоби повинні відповідати ще декільком критеріям.

Зокрема, згідно з п. 6 МСБО 16 «Основні засоби» основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей, які будуть використані, як очікується, більше одного періоду.

В цілому, всі види оцінок основних засобів в обліку можна представити на рис. 1.2.

Основні засоби відображаються в обліку за первісною вартістю. Згідно з міжнародними стандартами, до первісної вартості основних засобів включають: ціну придбання з вирахуванням отриманих знижок, митні збори, невідшкодовані податки, витрати для налагодження основних засобів. У деяких країнах дозволено включати до первісної вартості основних засобів суму позичкових відсотків, пов’язаних із придбанням об’єктів. Наприклад, у Німеччині відсотки за кредит дозволяється включати до витрат на будівництво основних засобів тільки тоді, коли існує тісний взаємозв’язок між засобами та позиковим капіталом .

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Види оцінок основних засобів в обліку

 

Відповідно до міжнародних стандартів визнані витрати, пов’язані з об’єктом основних засобів,повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того,  що майбутні економічні вигоди надходитимуть на підприємство. Всі інші подальші витрати слід визнавати як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Разом з тим, слід зазначити, що визначення первісної вартості основних засобів залежить від того, яким чином вони надійшли на підприємство (рис. 1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Підходи до оцінки основних засобів

 

Суттєвою особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСБО єтой факт, що їх балансова вартість може бути зменшена відповідними державними грантами. Порядок цього зменшення розкривається в МСБО20 «Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу».

Міжнародні стандарти, окрім основної рекомендованої оцінки основних засобів за первісною вартістю, дозволяють альтернативний підхід: основні засоби можуть відображатись у звітності за переоціненою вартістю. Процес переоцінки основних засобів за МСБО і Положеннями стандартами бухгалтерського обліку (далі -  П(С)БО)  України майже не відрізняється,  Але українські стандарти чіткіше зазначають ту межу  (більше10%), яка призводить до необхідності проведення переоцінки. За міжнародними стандартами ця межа зазначається як така, що «суттєво відрізняється» від балансової вартості. Що стосується амортизації основних засобів, то в міжнародному обліку використовуються такі методи нарахування амортизації:прямолінійне списання, зменшення залишку, метод суми одиниць продукції.

Найбільш розвинені системи бухгалтерського обліку, МСБО та USGAAP орієнтовані на широке застосування оцінки активів за справедливою вартістю. Проте, на практиці використання справедливої вартості викликає певні труднощі, оскільки МСБО та П(С)БО містять лише загальні орієнтири щодо справедливої вартості. Тому використання оцінки за справедливою вартістю по-різному сприймається як у розвинених країнах, так і в країнах з перехідною економікою.

На нашу думку, різне тлумачення і розуміння поняття «справедлива вартість» викликане відсутністю єдиної чіткої класифікації оцінок, які застосовуються в бухгалтерському обліку та різноманітністю видів оцінок, які передбачені МСБО.

Згідно п. 6 МСБО 16 справедлива вартість відображає суму, за якою актив можна обміняти між обізнаними та зацікавленими сторонами. Пп. 30 та 31 тлумачить, що справедливою вартістю землі та споруд являється їхня ринкова вартість, яку визначають професійні оцінювачі за результатами експертизи . В Україні аналогічні положення викладені додатку до П(С)БО 19 «Об‘єднання підприємств». Для практичного застосування таке визначення не достатньо конкретне і позбавлене змісту щодо уявлення про вартість основних засобів. уже в самому тверджені, що справедлива вартість – це ринкова вартість, прослідковується методологічна неточність, що пояснюється особливостями ціноутворення в ринковій сфері.

Згідно міжнародних та національних стандартів обліку, залишкова вартість – це різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів та сумою нарахованого зносу.

При цьому, розглянемо методи і процеси оцінки амортизаційних відрахувань (зносу).

Амортизаційні відрахування – одне з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікується процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності і відтворювальних процесів. Третина парку діючого обладнання  є фізично спрацьована, технічно та морально застаріла. Від 01.04.2011 набрав чинності розділ III Податкового Кодексу, згідно з ним, змінився перелік об’єктів основних засобів за групами (табл.1.1).

Під амортизацією слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Податковий Кодекс константує, що вартість, яку амортизують, за кожним об’єктом основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів потрібно визначити як первісну (переоцінену) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності рядок. При цьому до переоціненої вартості основних засобів не включають суму їхньої дооцінки, проведеної після 01.01.10 р. Виключення з переоціненої вартості тільки таких до оцінок підтверджує, що суми до оцінок більш ранніх періодів (проведені до 01.01.10 р.) потрапляють до амортизованої вартості основних засобів для нарахування податкової амортизації .

За пп. 14.1.19 Кодексу вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яку амортизують, визначають як первісну або переоцінену вартість основних засобів, інших  необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості. Під ліквідаційною вартістю розуміють виручку, яку можна отримати від його реалізації після завершення нормативного терміну експлуатації.

Прийняття Податкового кодексу узгодило методи нарахування амортизації з тими, які визначені в П(С)БО 7 «Основні засоби». Так, згідно цих нормативних документів амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається  як добуток фактичного місячного  обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).