Облік праці, її оплати та соціального страхування персоналу

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

На  тему: «Облік праці, її оплати та соціального  страхування персоналу» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Зміст

  ВСТУП……………………………………………………………………………………….3

  РОЗДІЛ  І  ПОНЯТТЯ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ

    1. Основні напрями реформування оплати праці в Україні…………………..5
    2. Форми та системи оплати праці……………………………………………...7

  РОЗДІЛ  ІІ  ОРГАНІЗАЦІЯ НАРАХУВАННЯ І  УТРИМАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

    1. Порядок  оформлення й облік розрахунків з оплати праці………………..12
    2. Облік використання робочого часу і  виробітку…………………………...15
    3. Організація нарахування і виплати заробітної плати……………………...19
    4. Організація обліку відпусток та допомоги з тимчасової непрацездатності………………………………………………………………………………26
    5. Облік відрахування у фонди соціального захисту…………………………30
    6. Синтетичний і аналітичний облік оплати праці…………………………...32

  ВИСНОВКИ  І ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………………...34

  СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...……………………………………………..38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП 

       З позицій економічної теорії, заробітна  плата — це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття "оплата праці", яка, крім власне заробітної плати, включає й інші витрати роботодавця на робочу силу.

       В умовах ринкової економіки заробітна плата — це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В цьому розумінні найчастіше вживаються усереднені показники ставок оплати одиниці (наприклад, людино-години) праці певної якості.

       З  позицій найманого працівника заробітна  плата — це основна частина  його трудового доходу, який він  отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

       З позицій підприємця заробітна плата  — це елемент витрат виробництва, і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників  у досягненні високих кінцевих результатів праці.

       Предметом курсової роботи являється заробітна плата, а об’єктом дослідження– організація обліку, аналізу і аудиту операцій з використання праці та її оплати в умовах розвитку ринкових відносин.

      Мета  курсової роботи -  розкриття основних видів нарахувань на оплату праці, виявлення основних форм, видів і систем оплати праці, які діють на підприємстві.

В даній роботі були виконані такі завдання:

    1. Аналіз фонду оплати праці.
    2. Визначення порядку оформлення й обліку розрахунків з оплати праці.
    3. Організація нарахування та утримання з заробітної плати у фонди соціального захисту.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ 

    1. Основні напрями реформування оплати праці в  Україні
 

   Облік виплат працівникам є досить складною топологічною ділянкою бухгалтерського обліку, яка вимагає досить ретельного організаційного забезпечення і, насамперед, кадрового та інформаційного. Звичайно цю ділянку роботи доручають найбільш кваліфікованим працівникам.

   Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені Законом України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР. Закон спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

   Згідно  з Законом України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому  виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу.

   На  підставі КЗпП України на підприємстві повинен бути встановлений єдиний порядок  оформлення прийому, звільнення і переведення  працівників. У наказі про облікову політику підприємства має бути зазначено, якими документами оформлюється процес руху працівників на підприємстві.

   Для правильної організації роботи кадрової служби та відділу розрахунків із працівниками з оплати праці у кожного суб'єкта господарювання організація праці та її оплати здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на державному рівні, колективних, трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку, штатного розпису, посадових інструкцій тощо.

   Згідно  з чинним законодавством про оплату праці система оплати повинна прийматися на підприємстві в складі колективного договору власником (або адміністрацією) і профспілкою (або самим колективом) суб'єкта господарювання.

   У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці; нормування і оплати праці; встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку тощо. Усі колективні договори підлягають реєстрації в місцевих органах самоврядування.

   Правила внутрішнього трудового розпорядку є внутрішнім документом суб'єкта господарювання, який передбачає організацію роботи підприємства, внутрішньооб'єктивний режим роботи, взаємні обов'язки підприємства та працівників, порядок відправлення працівників у відрядження, порядок надання відпусток та інше.

   Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні бути затверджені керівником підприємства, завізовані юристом та узгоджені з радою трудового колективу. У відповідності до статуту підприємства розроблюється його структура, визначається штатний склад та штатна кількість, що оформлюється спеціальним документом, на підставі якого складається штатний розпис підприємства.

   У штатному розписі визначається посадовий  та кількісний склад суб'єкта господарювання із зазначенням фонду заробітної плати. Цей документ виконує так функції: фіксування структури управління підприємством, нормативну кількість працівників, регулювання співвідношення головних, старших та рядових спеціалістів, контроль за дотриманням рівня адміністративно-управлінських витрат, можливість порівняння працівником свого фактичного навантаження з нормативним, виконання профспілкою суб'єкта господарювання функцій захисту членів профспілки.

   Штатний розпис складається на бланку підприємства і містить перелік посад, відомості про кількість штатних одиниць, посадові оклади, надбавки та місячний фонд заробітної плати.

   Зміни до штатного розпису вносяться наказом  директора підприємства.

   Посадова  інструкція — це нормативний документ, у якому визначено завдання, права, обов'язки і відповідальність посадової особи, її розробляють для кожної конкретної штатної посади.

   У посадовій інструкції розкривають  функціональну структуру діяльності посадової особи як комплексу елементів: цілей, завдання і програм; функцій, форм і методів управління; інформації, технічних засобів управління.

   Сукупність  документів, у яких зафіксовані етапи  трудової діяльності працівників, називається документацією з особового складу (кадрів, персоналу), або кадровою документацією.

   Для обліку розрахунків з оплати праці  застосовують рахунок 66 "Розрахунки оплати праці", на якому ведеться узагальнення інформації про розрахунки з персоналом, який належить як до облікового, так і до не облікового складу підприємстві -з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо), а також, розрахунки за не одержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами). 

    1. Форми та системи оплати праці
 

      Основними формами оплати і відповідно обліковими показниками є відрядна і погодинна.

        Системи оплати праці:

      а) при відрядній формі:                              б) при погодинній формі:

         -  пряма відрядна,                                        -  проста погодинна,

         -  непряма відрядна,                                    -  погодинно-преміальна,

       -  відрядно-преміальна,                               -  за погодинними окладами;

         -  відрядно-прогресивна                           в) контрактна.

         -  акордна;

      Якщо  технічне нормування дає змогу провадити  оплату праці робітників відповідно до її кількості, тарифної системи з урахуванням у рівнях кваліфікації робітників, навантаженості й складності праці, то форми оплати праці з їх системами враховують заробіток, фактично відпрацьований час, обсяг виготовленої продукції або виконаних робіт і послуг.

      При відрядній оплаті праці заробітна плата робітників прямо залежить від обсягу виконаної роботи і розміру розцінки. Цю форму використовують при оплаті тим робітникам, праця яких підлягає нормуванню. Відрядна оплата праці складається з таких систем: прямої, прогресивної, акордної і преміальної.   Вона  може бути індивідуальна і бригадна.

      При погодинній формі оплати заробіток працівника залежить від відпрацьованого ним часу. Коло працівників визначається наявністю таких систем, як проста погодинна і погодинно-преміальна.

      Форми і системи оплати праці на підприємстві регулює керівник підприємства. Держава  здійснює регулювання оплати праці  шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і податкової соціальної пільги.

      До  складу витрат на оплату праці включаються  виплати заробітної плати нараховані, виходячи з відрядних розцінок, тарифів, ставок і посадових окладів, що встановлюються залежно від результатів праці, її кількості та якості, стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання робітників, керівників, спеціалістів, службовців за виробничі результати, інші умови відповідно до застосовуваних на підприємствах форм і систем оплати праці. В сільськогосподарських підприємствах до складу витрат на оплату праці також включаються виплати за підсумками роботи за рік, що визначаються в установленому порядку.

      На  підприємствах застосовують оплату праці за трудовими угодами, що укладаються між підприємством і працівником для виконання конкретної роботи на договірних засадах.

      У нових умовах господарювання широко використовується оплата праці за контрактом. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №170 від 19 серпня 1994 р. затверджено Положення про порядок складання контрактів про прийом на роботу працівників, згідно з яким встановлюються порядок складання контракту, склад контракту, вирішуються питання організації робіт за контрактом.

      У разі найму працівника за контрактом власник або уповноважений ним  орган може встановити умови оплати праці за погодженням з працівником.

Облік розрахунків з оплати праці здійснюється на основі типових форм, затверджених Наказом Міністерства статистики України "Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі" №144 від 22.05.96 р. на виконання заходів щодо реалізації державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики [6].

     У ринковій економіці існують такі функції заробітної праці:                  

     1.  Відтворювальна - як джерело відтворення робочої сили, і засобу залучення людей до праці;

     2. Стимулююча - встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості та результатів праці;

     3.  Регулююча - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон'юнктури;

     4. Соціальна - забезпечення соціальної справедливості, однакові винагороди за однакову працю.

        Форми оплати  праці наведені  на рис. 1.1. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.1 Форми і системи оплати праці 
 

 

     Цей підрозділ свідчить що основними  формами оплати праці і відповідно обліковими показниками є відрядна і погодинна. Форми і системи оплати праці на підприємстві регулює керівник підприємства. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати і податкової соціальної пільги [14]. 
 
 
 
 

 

      Розділ  ІІ ОРГАНІЗАЦІЯ НАРАХУВАННЯ І УТРИМАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

      2.1. Порядок  оформлення  й облік розрахунків  з оплати праці

 

      Первинні  документи по обліку праці і заробітної плати, що надходять до бухгалтерії, після перевірки і опрацювання групують за ідентифікаційними номерами працівників і використовують для складання розрахунково-платіжних відомостей (ф. № П-49). При значній кількості первинних документів по обліку виробітку робітників для складання розрахунково-платіжних відомостей використовують дані накопичувальних карток виробітку і заробітної плати (ф. № П-55 і ф. № П-56).

      Розрахунково-платіжні відомості є основним документом, який використовується для оформлення розрахунків з робітниками і службовцями.

      Основні документи для складання розрахунково – платіжних відомостей наведено на рис. 2.1. [8].

      

      Рис. 2.1. Документи для складання розрахунково – платіжних відомостей

      Розрахунково-платіжні відомості містять інформацію про всі нарахування за видами оплат, утримання із заробітної плати і суми, що належать видачі на руки.

      Підприємства  замість розрахунково-платіжних  відомостей як єдиних документів можуть складати окремо розрахункові відомості (ф. № П-50), які містять повний розрахунок належної заробітної плати і утримань з неї, і окремо — платіжні відомості (ф. № П-53), які використовуються тільки для виплати заробітної плати.

      На  платіжних відомостях повинен бути надпис про дозволення видачі грошових коштів із каси, підписаний керівником підприємства і головним бухгалтером, із зазначенням суми і строку, виплати (як правило, протягом трьох днів, враховуючи день одержання грошових коштів в банку).

      Після закінчення трьох днів, встановлених для виплати заробітної плати, касир перевіряє у. платіжній відомості підписи в одержанні коштів і підраховує суму виплаченої заробітної плати. Своєчасно не одержана робітниками і службовцями заробітна плата депонується, тобто напроти, прізвища осіб, які її не одержали, проставляється штамп або пишеться від руки «Депоновано». Платіжна відомість закривається двома сумами: видано готівкою і депоновано. На депоновані суми касир складає реєстр невиданої заробітної плати (ф. № П-11). Виплачена за платіжною відомістю сума заробітної плати оформляється видатковим касовим ордером (ф. № КО-1). Суму депонованої заробітної плати касир вносить в банк для зарахування на поточний рахунок. При цьому в об'яві на внесення готівки зазначається «Депонентські суми». Це необхідно для того, щоб банк взяв ці суми на окремий облік і видав підприємству за його першою вимогою. В подальшому кожна виплата депонованої заробітної плати здійснюється за реєстром (або книгою) невиданої заробітної плати й оформляється видатковим касовим ордером.

      Депоновану  заробітну плату підприємство зберігає на своєму рахунку в банку протягом трьох років, після чого вона підприємствами всіх форм власності підлягає перерахуванню до бюджету не пізніше 10 числа наступного місяця (наказ Мінфіну України від 09.08.93 № 55). За несвоєчасне перерахування до бюджету зазначених депонентських сум стягується пеня у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

      На  підставі розрахунково-платіжних відомостей (або відповідних машинограм) складають розробці таблиці «Зведення нарахованої заробітної плати за її складом і категоріями працівників» і «Зведення по розрахунках з робітниками і службовцями», які містять інформацію про склад фонду оплати праці за групами і категоріями персоналу і видами виплат за звітний місяць.

      Синтетичний облік розрахунків з оплати праці підприємства здійснюють на пасивному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці» за субрахунками:

      661   «Розрахунки за заробітною платою»,

      662  «Розрахунки з депонентами»,

      663 «Розрахунки за іншими виплатами».

      Аналітичний облік розрахунків з робітниками і службовцями з оплати ведеться в картках - особових рахунках (ф. № П-54 і № П-54а), які містять інформацію по нарахованих сумах, утриманнях, виплаті. Ця інформація використовується для наступних розрахунків середньої .заробітної плати (при оплаті відпусток, нарахуваннях допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо), видачі різного виду довідок.

      Аналітичний облік депонованої заробітної плати  ведеться по кожній незатребуваній сумі безпосередньо в реєстрі або книзі обліку депонованої заробітної плати. Виплата такої заробітної плати оформляється видатковим касовим ордером [8].  
 
 
 

             2.2. Облік використання  робочого часу  і  виробітку 

     Робочий час — це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого працівник повинен виконувати свої обов'язки за трудовим договором.

     Норма тривалості робочого часу працівників  не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50, глава IV Кодексу законів про працю України).[6]

     Регулювання робочого часу здійснюється нормативно-правовими актами у сфері праці, угоди і колективними договорами.

     Робочий день - це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання.

     Нормування  робочого часу протягом календарного тижня є робочий тиждень - максимальна тривалість роботи протягом тижня. При п'ятиденному робочому тижні встановлена тривалість робочого тижня - 40 годин, яка поширюється на всіх працівників, фахівців та керівників, крім тих, для яких законодавчо встановлена скорочена тривалість робочого часу.

     Статтею 51 КЗпП України передбачено скорочену  тривалість робочого часу:

     1) для працівників віком від  16-ти до 18-ти років - 6-годинний  робочий день при шестиденному  робочому тижні, тобто 36-годинний  робочий тиждень, для осіб віком від 15-ти до 16-ти років (учнів віком від 14-ти до 15-ти років, які працюють у період канікул) - 4-годинний робочий день, тобто 24-годинний робочий тиждень;

     2)  для працівників, зайнятих на  роботах зі шкідливими умовами  праці,  - не більше 36 годин на тиждень[7].

      Облік використання робочого часу, а також  контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку.

      При прийомі на роботу працівникові надається  табельний номер, а в трудовій книжці (що знаходиться у відділі кадрів) робиться позначка про його зарахування на підставі Наказу керівника підприємства.

      На  кожного працівника у відділі  кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні  дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.

        Табельний облік ведеться такими  способами: жетонним - з використанням жетонів (на яких проставлено табельні номери). На підприємстві їх кількість дорівнює кількості облікового складу працюючих; картковим - з використанням контрольних годинників, що автоматично позначають час явки кожного працівника в його картці; за пропускною системою, за якої працівники при явці на роботу здають свої перепустки, а по закінченні роботи отримують їх, та ін.

      Облік використання  робочого  часу  ведеться у Табелі обліку використання робочого часу за місяць (ТФ №П-13).

            Завданнями табельного обліку є:

            а)  контроль за явкою  на роботу і залишенням роботи;

            б)  виявлення причин залізнень або неявки на роботу;

            в) одержання даних  про фактично відпрацьований працівниками час, склад робочого часу;

            г) складання звітності  про наявність працюючих та її рух, про стан трудової дисципліни.

      До  табеля заносяться прізвища всіх працюючих. Ведеться табель окремо по кожному цеху і відділу табельниками або бригадирами, майстрами та ін. У табелі позначається кількість відпрацьованих годин кожним працівником, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок - шифрів).

      На  деяких підприємствах табельний  облік спрощено, і у табелі відзначають лише відхилення від нормальної тривалості робочого дня (запізнення, прогули), неявки на роботу із поважних причин (відпустка, відрядження тощо), понаднормові роботи та ін. У цьому випадку по закінченні місяця підраховують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі витрати й отримують фактично відпрацьований час. Наприкінці місяця дані табелів підсумовуються по кожному працівнику, а також по цехах і відділах і передаються до бухгалтерії. Ці дані необхідні для контролю за використанням робочого часу і для нарахування заробітної плати працівникам підприємства за звітний місяць.

      Для забезпечення правильного нарахування  заробітної плати необхідно точно  обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником.

      Залежно від технології та організації виробництва  застосовують різні системи обліку продукції або виконання робіт. Під обліком виробітку розуміють  сполучення способів одержання інформації, порядку її запису і застосування форм первинних документів.

      Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами і залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.

            Роботи можуть виконуватися одним робітником або бригадою. На багатьох підприємствах широко застосовують бригадний підряд, який є основою обліку виробітку. Використовуються такі системи обліку виробітку - поопераційний, за кінцевою операцією та інвентарний.

      Послідовне  виконання обсягу робіт фіксується в індивідуальних або бригадних  нарядах, які здаються до бухгалтерії, машинолічильного бюро або обчислювального  центру для нарахування заробітної плати. Наряди містять такі реквізити: номер наряду, дату видачі, прізвище, ім'я та по батькові, табельний номер робітника, шифр цеху, дільниці, вид оплати, операції, деталі, виробничі витрати, кількість виробітку в натуральному виразі, норму часу, розцінку за розрядом роботи.

      Система обліку виробітку за кінцевою операцією  і виробленою продукцією передбачає облік готових виробів, прийнятих  відділом технічного контролю для здачі  на склад або передачі на іншу виробничу  дільницю. Вона найбільш поширена при бригадній формі організації праці, передбачає закріплення за групою робітників єдиного завдання, колективну відповідальність і оплату за результатами праці. При цьому праця бригади за зміну є закінченим циклом виробництва із здачею готової продукції згідно з приймально-здавальними накладними на склад.

      Первинними  документами про виробіток є  рапорти або відомості виробітку  бригади. В них зазначають прізвище, табельний номер робітника, розряд і кількість відпрацьованих годин. При розподілі бригадного заробітку враховують і коефіцієнт трудової участі (КТУ) кожного члена бригади.

      Крім  оплати відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт і виготовленої продукції, заробітну плату нараховують  відповідно до чинного законодавства, а також виходячи з інших умов або причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так, операції, передбачені технологічним процесом, оплачуються за нарядами на відрядні роботи, а різні доплати - за листками на доплату. Оплату часу простоїв не з вини робітників оформлюють  листком обліку простоїв. На оплату виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою "Виправлення браку".

Облік праці, її оплати та соціального страхування персоналу